Діялося це за правління імператора Лева I (457-474). Двоє побожних мужів з його двору, на ім’я Гальвій і Кандид, пішли на прощу до Палестини. Спочатку випало їм бути в Назареті, тут вони довго молилися в домі, де мешкала Пречиста Діва і де архангел Гавриїл благовістив Їй Воплочення Божого Сина. Так уже, мабуть, дав Бог, що в Назареті вони знайшли притулок в одної дуже старої діви жидівського роду. У тому домі вони побачили, що в окремій кімнаті горить багато свічок, і туди приходить багато хворих людей. Вони спитали в господині, що в тій кімнаті є, а вона, лиш після довгих і наполегливих прохань постояльців, довірила їм таємницю, що переховує там ризу Пресвятої Богородиці. Коли бо Пречиста Діва знала, що хвиля Її Успення вже близько, то подарувала свою ризу одній дуже побожній вдовиці. Жінка зберігала цю святу пам’ятку в себе, а перед смертю передала її іншій побожній дівиці з тим, щоб вона, з любови до Пречистої Діви і з пошанування такої цінної пам’ятки, жила в чистоті. І так роками свята риза переходила з рук у руки, і завжди вона була на зберіганні у дів, аж поки не дійшла до нинішньої власниці, що також у дівицтві прожила своє життя.
Почувши це, Гальвій і Кандид попросили свою господиню, щоб вона дозволила їм упродовж усієї ночі перебувати на молитві перед святою ризою, на що діва погодилася. Вони довго обдумували, як би цю чесну пам’ятку перенести до Царгорода. А знали напевне, що стара невіста не продасть ризи і не захоче розлучатися з нею. Риза Пресвятої Діви зберігалася у невеликому кивоті, до якого вони добре придивилися. Пробувши цілу ніч на молитві, вранці мужі подякували господині і сказали, що перед поверненням додому ще зайдуть помолитися перед святинею. У Єрусалимі вони замовили у майстрів кивот, такий самий, як той, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, і купили дорогоцінний, золотом тканий обрус. Повертаючись додому, вони пішли в Назарет і, передавши той цінний обрус для покриття кивоту, знову цілу ніч пробули на молитві. Вночі вони підмінили кивот, і вранці, вже зі святою ризою, пішли далі. Не можна це назвати крадіжкою, бо певно не зробили б цього без виразної Божої волі, і не для власної користи, а лишень тому, щоб святиня з часом не потрапила в безбожні руки, бо старенька і так нарікала, що не має кому її передати.
Прибувши до Царгорода, вони побудували у Влахерні (узбережжя Чорного моря поблизу самого міста;назване так, бо на тому місці було вбито Влаха, скитського воєводу) малу церковцю і там зберігали в тайні святу ризу. Однак, коли почали діятися чуда, то вже далі не могли мовчати і розповіли все патріярхові святому Генадію (пам’ять його вшановуємо 25 серпня) та імператорові Левові Великому. Цар велів звести у Влахерні іншу, величну церкву (ще одну побудувала Пульхерія, його мати, у 450-457 рр., де склала поховальні полотна Пресвятої Богородиці, які передав святий Ювеналій, Єрусалимський патріярх), і в тій церкві урочисто, при великому здвизі народу, складено чесну ризу Пресвятої Богородиці, яку в кивоті було знайдено неушкодженою. Бог прославив цей храм багатьма чудами, які діялися біля святої ризи. 2 липня 458 р. (або 468 р.) її перенесено до нової церкви.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Ряд.: Апостол: – ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, кажу вам, погани: оскільки я апостол поган, величатиму моє служіння, надіючись, що, може, мені якось пощастить розбудити заздрість своїх, споріднених тілом, і декого з них спасти. Бо коли їхнє відкинення – примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя воскреслих з мертвих?
І коли перша розчина свята, то святе й тісто; і коли святий корінь, то святе й галуззя. Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи оливною дичкою, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, не хвалися перед галуззям. А коли хвалишся, знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе. Ти скажеш: гілля відчахнуто, щоб мене нащепити. Добре. Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі. Не несись, отже, високо, але бійся. Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити. Вважай, отже, на доброту і суворість Божу: на відпалих суворість, а на тебе доброта Божа, коли пробудеш у доброті; а коли ні, і ти будеш відтятий. Та й вони, як не зостануться в невірі, будуть прищеплені, бо Бог може їх знову прищепити. Бо коли ти, відтятий від дикої з природи оливки, проти природи був прищеплений до доброї оливки, скільки більше ті, що за природою будуть защеплені на власній оливці?
Богородиці: Апостол: – ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
Алилуя, глас 8: Воскресни, Господи, в упокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї (Пс. 131,8).
Стих: Клявся Господь Давидові істиною і не відречеться її (Пс. 131,11).
Ряд.: Євангеліє: – ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь своїм учням:.
Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть моє ярмо на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.
Богородиці: Євангеліє: – ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:
– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив:
– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:
– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. Він озвався:
– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Причасний:
Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Рм. 11, 13-24. «А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе»
У своєму житті ми щось здобуваємо і осягаємо. Щось завжди маємо, про що можемо сказати іншим, що ми цього досягнули. І живемо у свідомості та переконанні, що це наша заслуга, наше досягнення. Ніхто цього в нас не відбирає і не відкидає. Але погляньмо, що було б, коли б були в нас інші обставини, інші батьки, середовище, то ми не мали б того, що маємо, і не знати, ким ми б були.
Якщо час до часу роздумуватимемо над тим, що все дає нам Господь, тоді побачимо, що справді нема нічого, чого б ми одержали випадково. Господь стоїть за усім нашим буттям, за кожною ситуацією у нашому житті. Бог дає сенс кожній миті нашого перебування на землі.
Вміймо за нашим життя і всім, що в ньому діється, розпізнати Господа.
Мт. 11, 27-30. «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим».
У своєму житті ми завжди прагнемо різних змін, хочемо досягати нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті, що б чогось досягнути. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав у наше життя, і є тим найкращим для мене.
Найважче це усвідомити, коли настають різні труднощі, проблеми й клопоти. Саме про це говорить Господь: взяти своє ярмо на себе – значить прийняти життєву ситуацію, прийняти людину, прийняти подію, яку Господь послав. Прийняти – це повірити, що її дав нам Господь.
Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за всім у нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити його волю у кожній хвилині свого життя.
Коли зуміємо все це приймати, брати це ярмо на себе, то в нашому серці запанує мир.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Своїм божественним заступництвом* ти зберігаєш і покриваєш від ворожих нападів тих,* що з любов’ю святкують твоє преславне свято Покладення ризи* і кличуть до тебе:* Ти наша кріпость і твердиня, і радість богоподібна;* єдиний Син твій і Бог наш,* якому кланяємося і кажемо:* Ісусе всесильний,* спаси, як милосердний, душі наші!
Сьогодні, зібравшись побожно,* прославмо Богородицю:* Пресвята Діво! Велика твоя слава* і чудес твоїх глибока безодня!* Ти свята охорона і похвала,* і джерело ізцілень нам, що святкуємо твій празник.* Тож молимось, промовляючи:* Ісусе всесильний,* спаси, як Милосердний, душі наші!
Святими твоїми молитвами* укріпи й ласкаво захисти нас, Пречиста;* захорони перед страшними ворогами* і їхньою неволею тих,* що святкують твій празник,* щоб ми кликали до твого Сина:* Ісусе всесильний,* спаси нас,* як милосердний!
Визнаємо, Богородице,* що ти Богом насаджений рай* і місце дерева життя, зрошене Святим Духом.* Бо ти породила всіх Творця,* що кормить вірних живим хлібом.* Тому з Предтечею* моли його за нас,* захищаючи Церкву й вірних* від усякої напасти.
Освячується небо і земля* і храм освітлюється,* а всі вірні веселяться.* Ось бо з ангельськими хорами,* з Предтечею і Богословом,* з пророками й апостолами невидимо входить Мати Божа* і молиться до Христа за християн,* щоб він помилував місто й людей,* які звеличують свято її покрову.
Краса Якова* і небесна драбина,* по якій Господь зійшов на землю,* були колись, Богородице, прообразами твоєї чести та слави.* Тому тебе, що породила всіх Бога,* ублажають ангели на небі і люди на землі,* бо ти молишся за ввесь світ,* покриваючи ласкою тих,* які святкують твій світлий празник.
Твоїм празником, пречиста Богородице,* немов світлим вінком, завінчалась сьогодні Церква Божа,* яка радісно сяє і таїнственно веселиться* та кличе до тебе, Владичице:* Радуйся, небесна діадемо і вінок божественної слави!* Радуйся, єдина повното слави й вічна радосте!* Радуйся пристановище тих, що до тебе прибігають,* заступнице і спасіння душ наших!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 8:
Богородице приснодіво, людей Покрове,* Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла* як загороду могутню городу Твоєму дарувала* безсіменним Різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи.* В Тобі бо природа обновляється і час.* Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати* і душам нашим велику милість.
Слава, і нині: Кондак, глас 4:
Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста,* дарувала Ти священну ризу Твою,* якою священне тіло Твоє покривала Ти,* Покрове всіх людей.* Її положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало.
Прокімен, глас 3, пісня Богородиці:
Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих:
Бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось бо віднині ублажать Мене всі роди (Лк. 1,48).
Алилуя, глас 8:
Воскресни, Господи, в упокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї (Пс. 131,8).
Стих: Клявся Господь Давидові істиною і не відречеться її (Пс. 131,11).
Причасний:
Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1468223253622866
о. Петро Фостик
