15 ЛЮТОГО – СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА.

СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. ОСНОВА ПРАЗНИКА. ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА.

Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа. (Лк 2,22-40)

Свято Стрітеня завершує різдвяний період, у якому ми роздумували над таїнством народження Христа і вшановували його колядою, вертепами та різними святами. Різдвяний час можна назвати об’явленням Бога людству. Ісус не просто народився у Вифлеємі як людина й Месія. Через Христа Бог досконало об’явив або відкрив Себе людям.

Спаситель Своїм життям засвідчив, щоб Бог справді існує й безмежно любить нас. Він є нашим небесним Отцем і дарує життя на землі й у вічності.

Тому хрещення Ісуса, яке випадає у різдвяний період, називається – Богоявлення Господнє.

Питання пізнання Бога та його роль у духовному житті виразно представлене в історії Симеона. Церковне передання уточнює, що святий Симеон прожив понад триста років. За цей час він досконало вивчив Божий закон і свято жив. Симеон досягнув високого рівня побожності не власними силами, а дією Божої ласки. Святий Дух відкрив йому правду, що побачить смерть аж після зустрічі з Ісусом Христом. Це вказує на важливу рису святості Симеона Богоприємця – відкритість серця, що Бог без перешкод діяв у його житті.

Праведний Симеон досконало чув кожен Божий голос, тому ведений ним прийшов до храму тоді, коли Марія з Йосифом принесли Христа. Маючи дар пізнання Господа, він виразно побачив в Ісусі Божого Сина та Спасителя для себе і всього людства, кажучи: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами” (Лк 2,29-31). Цими словами Симеон ствердив, що життя людини є в руках Бога, Який приводить її у цей світ і у визначений час кличе до вічності. Хто з вірою приймає цю правду і з довірою Христові реалізує її, той спокійний у житті і певний за своє спасіння. Якщо таким духом наповнимо нашу побожність, як Симеон, то у молитві, Святих Тайнах і виконанні заповідей побачимо дію Бога та Його любові й ласку спасіння.

Зустріч праведного Симеона містить у собі ще одну важливу думку. На прикладі різдвяних свят бачимо, що Бог усе більше відкриває Себе нам, наближається до нас. А ми йдемо Йому назустріч. Або уникаємо цієї зустрічі, якщо замало знаємо й довіряємо Христові.  Пізнання Ісуса провадить нас до зустрічі та з’єднання з Ним. Через єдність з Богом отримуємо дари, які приносять щастя. Як подібно лампочка світить тоді, коли з’єднана з джерелом енергії.

Праведний Симеон вмів чути голос Бога, з довірою йшов за ним і виразно бачив Його у житті. Пізнавав, зустрічав Господа і єднався з Ним. Тому був великий духом і віком земного життя. Симеон вчить нас, що побожність має вартість, коли помагає пізнавати Ісуса, зустрічатися та єднатися з Ним. Тоді щастя земне і вічне приходить до нас, як Ісус прийшов і приніс його Симеонові.

У телефонній будці стояв чоловік, намагаючись із кимось говорити, та не міг нічого почути. Він усе повторював: – Голосніше, бо я нічого не чую! Тоді інший чоловік на вулиці гукнув до нього: – Зачиніть двері, тоді й почуєте.

І дійсно, двері були відчинені, тому вуличний шум перешкоджав чути те, що говорилось у слухавці телефону.

Бувають деякі християни, які не чують відповіді на свої молитви. Це тому, що двері їхнього життя широко відчинені для світського шуму, який глушить голос Божий. Коли зачинимо серце для світу та спрямуємо увагу до неба, тоді виразно почуємо голос Божий.

Дбаймо не тільки про земні, але й духовні дари, даймо цим Христові можливість об’явити Себе нам і побачимо у житі Божі дороги, яким Ісус провадить нас до спасіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Строгий закон обов’язував ізраїльтян приносити первородного Сина сорок днів після його народження до святині Єрусалимської і там жертвувати його Богові. Первородні не тільки з людей, але також із кожного сотворіння чи земних плодів мали бути жертвувані Богові. А коли це були чисті сотворіння, тоді їх, як первістки, спалювано на вівтарі цілопалення; подібно робилося із плодами землі. Людських первородних також треба було жертвувати на службу в святині, так бо навчав Мойсеїв закон: „Мій бо всякий первенець; з того дня, коли я повбивав усіх первістків в єгипетській землі, я присвятив собі всіх первістків в Ізраїлі, від людини до скотини: для мене вони будуть: я Господь” (Чис 3,13). Коли ж однак батьки не хотіли віддавати його на службу Богові, що пізніше так чи так не практикувалось, бо багато було левітів, членів племени Леві, батьки мусіли викупити первородного сина, вплачуючи до скарбони святині 5 срібних сиклів, як окуп. „Усе первородне буде мені… Ти викупиш усякого первенця з синів твоїх. Не показуйся передо мною з порожніми руками” (Bиx 34,19с).

Дотримуючись цього звичаю, Пречиста Діва і св. Йосиф принесли дитя Ісус до святині Єрусалимської, щоб його жертвувати Богові: „Кожний первородний хлопець, буде присвячений Господеві, як то написано в Господньому законі” (Лк 2,23). Рівночасно і мати виконувала обряд очищення, який вимагав від багатої жінки жертви ягняти, а від бідної – двох голубів або двох перепелиць: „I принести жертву, як то на писано в Господньому законі: Пару горлиці, або двоє голубенят” (Лк 2,24). Тому, що батьки Ісуса були вбогими людьми, принесли в жертву очищення двоє голуб’ят, хоч Марія і не підпадала під сон, тому що за чала я привела на світ Спасителя в дівицтві, отже не потребувала очищення від гріху. Вона однак піддасться звичаєвому законові, щоб ви конати все, чого вимагав Господь від свого народу. Та й Ісус Христос, Божий єдинородний Син, також піддається тому самому законові, хоч не потребував йому підкорятися, бо то Він сам був законодателем; а ще й тому, що хоч його викуплено п’ятьма сиклями, він все ж таки приніс себе своєму небесному Отцеві в кривавій жертві на хресті. Цього ж бо вимагав від нього небесний Отець, щоби своєю жертвою Він відкупив людський рід від гріха і неволі Сатани.

Ця подія в життя Ісуса і Його пречистої Матері вказує, яку велику пошану вони мали супроти Божого закону. Як знаємо, Божий закот це нічого іншого як зовнішнє проголошення Божої святої волі. Бог Творець за його допомогою об’являв, що нам треба робити, аби йому вгодити. Як кожна розумна істота має певну мету, намічену в своїй діяльності, й відповідно до неї вона укладає засоби, щоб її осягнути, так само я Господь Бог безмежно мудра істота, маючи на меті свої задуми, установив свої закони, щоб їх осягнути. Отже, Господь, установивши свої закони, дав їх цілій вселенній і, за їхньою допомогою управляв всесвітом. Відносно мертвої природи Він установив так звані закони природні, які керують нею абсолютно, тимчасом як звірят Господь про вадить до їхніх цілей за посередництвом інстинкту, якому вони підкоряються без жодного спротиву. Відносно розумних істот тими законами, які окреслюють їхню моральну поведінку, в Десять Заповідей Божих і Ради Євангельські. Тоді, коли мертва природа іt усі звірята підкоряються своїм законам абсолютно, без жодного спротиву, то щодо людей Господь хоче, щоб людина, розумна істота, виконувала добровільно Його заповіді й охотно їх сповняла. А щоб людей учинити ще більше схильними до виконування свого закону або інакше кажучи, своєї Божої волі, Господь Бог узалежнює від цього осягнення нашої мети – Бога і вічного щастя в Ньому. Тому й не диво, що Ісус Христос так точно й скрупулятно виконує Божі Заповіді до найменшої подробиці. Ось наприклад, Він запевняє жидів, кажучи: „Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків; я прийшов їх не усунути, а доповнити (Мт 5,17). І якже високо Ісус підніс Божі заповіді засвідчують оці Його слова: „Направду бо кажу вам: Небо і земля перейде, а ні одна нота ні одна риса не перейде в закону, аж доки все не здійсниться ( Мт 5.18).

Якщо тепер будемо уважно слідкувати за життям Ісуса Христа, то пізнаємо, що навіть один раз у найменшій речі Він не провинився проти Божого Закону, проти волі Отця небесного. Тому й Він одинокий міг сказати до своїх ворогів: „Хто з вас може довести мені гріх?” (Ів 8, 46). Такої самої вірності супроти Божого закону вимагав Спаситель від кожного з нас не тільки в сповнюванні Божих Заповідей: „Як що хочеш увійти в життя, додержуй заповіді” ( Мт 19,17); але також у навчанні інших про закон: „Хто отже порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Царстві Небеснім. Хто ж виконає їх і навчить, той буде великим у Царстві Небеснім” (Мт 5,19). Отже слухаймо уважно цих слів Спасителя й додержуймо їх у нашому житті. Вони відносяться насамперед до батьків, їм бо доручив Господь іхніх дітей не тільки щоб подбали про те все, що відноситься до їхнього туземного життя, але він робить їх також відповідальними за їхнє вічне спасіння. Тому, батьки, будьте дуже уваж ними, як ви навчаєте своїх дітей Божого Закону! Вчіть їх не тільки словами, але передусім своїм власним прикладом, виконуючи як найточніше все те, що Заповіді Божі приказують, живучи справжнім християнським, богобоязним життям. Бо не знання закону робить людей святими, але постійне й докладне виконування Божих Заповідей. Коли ми навчаємо дітей заповідей Божих і приказуємо їм виконувати їх, самі ж нашим життям цілком заперечуємо навчання закону, тоді вони не будуть шанувати їх. Чому, спитаєте ? Бо скажуть: „Як можуть ті заповіді обов’язувати нас, коли наші власні батьки їм не підкоряються ?”  А живучи таким протизаконним-грішним життям, ми будемо постійним згіршенням для наших дітей. А, як самі знаєте, Господь Бог грозить страшними карами тим людям, які дають згіршення іншим: „Хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию и утоплено в глибині моря. Горе світові від спокус. Воно треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!” (Мт 18,6с).

Ісус підкорявся Божому законові в усю повноту. Обітницю, яку Він дав своєму Отцеві з приходом на світ, Спаситель виконав як най вірніше і як найдосконаліше. Він бо сказав таке: „Ти не хотів ні жертв ані приносу, але приготував мені тіло. Тоді я сказав: Ось іду, …щоб учинити Твою волю, Боже” (Євр 10,5.7). Тій своїй обітниці Ісус зостався вірним усе своє життя аж до хресної смерті: Biн… принизив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, понизив себе, ставши слухняним аж до хресної смерті” (Флп 2,7с). Коли отже Ісус Христос, Син відвічного Бога й сам правдивий, всемогутній Бог так піддався під закон Отця свого й так докладно виконував його усе, то й ми тим більше, нікчемні сотворіння Божі, повинні досконало піддатися під провід Божих заповідей, що є зовнішнім виявом волі Бога Творця. Якщо так поводитисьмемо, будемо певні, що за вірне сповнювання його волі, Бог зумів нас відповідно винагородити. Небесний Отець вказує, як дуже милим є Йому таке досконале підкорення його волі, чи Його законові, винагороджуючи свого власного Сина, як про це свідчить св. апостол Павло: „Тому то й Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса приклонилось усяке коліно на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос в Господь на славу Бога Отця” (Фил 2,9с). Дійсно небесний Отець є дуже щедрий у своїй на городі. Й не диво, бо Його добра ніколи не зменшуються, Він може їх без ліку сотворювати й щедро кожному, що собі таку нагороду заслужив, дарувати. А остаточна нагорода, яку кожному Він обіцяв, хто вірно виконує Його Божу волю тут на землі, є безконечне щастя, як про це каже св. Апостол Павло: „Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1 Кор 2,9).

о. д-р М.І. Любачівський 

ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 7, 7-17.

 Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають; а там – той, про кого свідчать, що живе. І, так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч.

Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, яка була б іще потреба постати іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Аарона? Бо як міняється священство, мусить конче мінятися і закон. Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, і про це покоління Мойсей нічого не казав щодо священства. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик; він став ним не законом тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо він прийняв таке свідоцтво: Ти – священик повіки по чину Мелхиседека.

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 2, 22-40.

В той час принесли батьки дитя Ісуса в Єрусалим поставити перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний, буде посвячений Господеві. І принесли жертву, як написано в Господньому законі: пару горлиць або двоє голубенят.

А був у Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм, і як батьки вносили дитя Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі. бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля.

Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон благословив їх і сказав до його матері Марії: – Ось цей поставлений для падіння і встання багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.

Була там також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком, проживши сім років з чоловіком від дівування свого і зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму.

Як вони зробили все за законом Господнім, вернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп’я ж росло й міцніло, повне мудрости, і Божа благодать була на ньому.

Стрітення Господнє

 На Стрітення згадуємо, як Ісуса Христа приносять до храму, де Він у малому віці зустрічається із Симеоном і пророчицею Анною. І маємо чого повчитися у цих двох осіб.

Симеон був чоловік праведний і побожний та гаряче очікував Спасителя. Йому було відкрито, що не побачить смерті, поки не зустріне Христа Господа. Для нас важливо навчитися чекати. Якщо хочемо досягнути всього швидко й одразу, то, коли нам щось не вдається, опускаємо руки, панікуємо. Тому берімо приклад з того, як очікував Симеон. Бачимо: хто чуває, щоб зустрітися зі Спасителем, той завжди знайде Його.

Про Анну сказано, що вона перебувала при храмі вдень і вночі, служила Богові постом і молитвою. Бачимо: не лише дбала про видиму чистоту Божого храму, а й про чистоту храму свого тіла – духа. Наскільки це важливе служіння для кожного з нас! Піст – це обмеження себе. Сучасний світ дуже рідко говорить про обмеження. Людина постійно щось здобуває, хоче завжди чогось нового. І всі справи світу не дають їй відчуття спокою і вдоволення, навпаки – людина стає ще ненаситнішою. Піст вчить нас обмежувати себе, щоб могти зустрітися із Богом! А молитва дає змогу з Ним зустрітися.

 Зустріч з Богом через піст і молитву відкриває нам те, чого Бог очікує від нас, а сповнення Його волі дає мир і радість від життя!

Владика Венедикт (Алексійчук)

Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об’являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

 ОСНОВА ПРАЗНИКА

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: „Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм”. Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. „Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві”.

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон „був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа” (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона „Нині відпускаєш”. Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

 ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його „40 днем після Богоявлення”. Його святкування описує так: „Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму” (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзвичайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з’явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий земле­трус. Передання каже, що в той час один праведник мав об’явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римсь­кого урядовця, на ім’я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свічки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам’ять праведних Симеона й Анни.

 ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА 

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. „Предвічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен… Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дрижать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить місяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря… Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву… стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ… Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення… Так цей день прикрасімо свічками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами” (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богоро­диці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: „Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами… Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці… Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном”.

Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками предсказаний і Богом післаний Месія: „Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: „Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?” Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся”.

А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богородиця. „Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стиховні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави”. Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: „Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають… Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі”.

Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: „Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспіваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єдиного Чоловіколюбця” (Сідален утрені).

ПРО ІКОНУ

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі „Стрітення” саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах „Стрітення” зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого… бо мої очі бачили твоє спасіння…» (Лк. 2, 29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп’ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

 о. Юліян Катрій, ЧСВВ »Пізнай свій обряд!»

Стихири на „Господи, взиваю я”

 Скажи, Симеоне: Кого в церкві на руках носиш, радіючи * До кого ти взиваєш і кличеш:?. * Нині я визволився, бо побачив мого Спасителя * Це той, хто народився з Діви; * це той, хто від Бога – Бог Слово , * що задля нас прийняв тіло і спас людину. * Йому поклонімося!

Прийми на руки, Симеоне, того * кого Мойсей у хмарах бачив на Синаї, коли давав Закон * а нині, як немовлятко, підкоряється законові. * Це той, хто говорив у Законі, кого провістили пророки * що задля нас прийняв тіло і спас людину. * Йому поклонімося!

Ходім і ми, щоб побожними піснями зустрінути Христа * і приймімо його як Спасителя, що його бачив Симеон! * Це той, кого Давид провістив, що говорив через пророків * що задля нас прийняв тіло і через Закон промовляв. * Йому поклонімося.

Кому небесні слуги моляться з тремтінням * того сьогодні на землі взяв тілесно на руки Симеон * і проповідував, що Бог з’єднався з людьми * Побачивши в людині – небесного Бога * і прощаючись з усім туземним, радісно закликав: * Ти, Господи, появив світло невечірнє тим, * що були в темряві, – слава тобі!

Нині Симеон бере на руки Господа слави * якого колись на Синайській горі бачив у хмарі Мойсей * як подавав йому таблиці Закону. * Це той самий, що говорив через пророків * він же й Творець Закону. * Це той, кого Давид провістив страшним для всіх, * він же має велику й багату милість.

Діва свята принесла Пресвятого до храму святителеві * Симеон же простиг руки та прийняв його і, радіючи, закликав: * Нині, Владико Господи * можеш за твоїм словом відпустити слугу твого у мирі.

Нехай відчиняться сьогодні небесні брами * бо безпочаткове Отцеве Слово, не залишаючи свого Божества * як людина, приймає нині початок, що підпадає літам * і, як сорокаденне дитятко * добровільно приноситься Матір’ю . Дівою у храм законний * Симеон-старець приймає його на свої руки, промовляючи. *. Відпусти нині слугу твого, Владико * бо мої очі бачили спасіння твоє * Ти прийшов у цей світ, щоб спасти рід людський * Господи – слава тобі!

„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011

Тропар, глас 1: 

Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.

Слава, і нині: Кондак, глас 1:

Утробу дівичу освятив Ти Різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче.

Замість Достойно, приспів:

Богородице Діво, уповання християн, покрий, захорони і спаси тих, що на Тебе уповають.

І ірмос, глас 3: В законі тіні і писання образ бачимо, вірні: кожний младенець мужеського полу, що отвирає утробу – святий Богу. Тому первороджене Слово безначального Отця – Сина, що первородиться з матері, яка мужа не знає, – величаємо.

Фото – https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=107799445165766&id=100078071328630

 о. Петро Фостик