Всі дороги ведуть до Бога
„Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його”. (Мр. 1,3)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішній Євангелії ми чули слова Пророка Ісаї, що їх кілька соток літ пізніше проповідував Господній Предтеча Іван Хреститель: „ Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його!” Глибоко захвилювалося людське серце, жадне Божої правди, як перед початком християнської ери появився над берегами ріки Йордану Пророк і Предтеча, Іван Хреститель. Швидко рознеслась про нього вістка по всій Ізраїльській Землі. Тисячі народу спішили до нього, щоб почути його тверде слово, яке до глибини душі зворушувало всіх слухачів, які дожидали царства Божого, спасіння Ізраїля. Про що ж говорив цей Пророк, який дуже швидко з’єднав навколо себе людей для Божої справи? В чому виявилася надзвичайна сила його слова, що зуміла м’якшити навіть найбільш закам’янілі серця? Святий Предтеча Христовий, Іван Хреститель, звіщав ізраїльському народові радісну новину, новину про близький прихід довгожданного Месії. Він бо проповідував: є Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів „ (Мр. 1,7). Він говорив: „ Покайтесь, бо наблизилось Небесне Царство”. „ Чиніть гідний плід покаяння”. „ Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його „. „ Сокира вже при коренні дерева: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3,2-3.10).
Слухаючи цих ваговитих слів, ізраїльський нарід щиро каявся; приймав з рук Предтечі хрищення на знак покаяння; чинив діла покути й очікував Спасителя. Бачачи свого улюбленого Пророка, він не сумнівався в тому, що такі саме покути йому належить чинити. Адже всі знали і бачили його покутничі подвиги. Святий Іван Предтеча жив у пустині, носив одежу з верблюжого, шорсткого волосу, кормився сараною і диким медом. Всі знали, що він жив, як праведна, свята людина, і своїм здержним, убогим життям показував, як треба жити всім тим людям, що очікують Спасителя, Месію. Тож гідними ділами доброго життя і покаяння вони мали засвідчити щирість свого навернення до Господа і непохитну волю готувати дорогу Господеві до свого серця.
Так, багато є доріг, якими люди йдуть до Бога, і кожна людина має свою доріжку, якою приходить, по волі чи проти своєї волі, до свого Творця, початку й кінця усіх речей. Одні полишають світ і на відокремленні ведуть життя покути, самовідречення; інші востаються посеред світу, однак живуть убого, в забутті, шукаючи лиш духових, непереминаючих скарбів. Ще інші віддаються зовнішній, активній праці, студіям, чи теж збиранню скарбів, майна, вживанню приємностей, вигід і розкошей світу. Та є ще і такі, що від початку до кінця свого життя несуть тяжкі кайдани фізичної чи моральної неволі. Але, навіщо придалася б покута, терпіння, убозтво, впокорення, чи всі багатства, розкоші й скарби цього світу, якщо їх не оживляла б, не виповняла б воля Божа? Бо в дійсності лише Бог у своєму Провидінні, шануючи свобідну волю людини, кличе кожного з нас куди, коли і до чого лиш бажає. Отож, без огляду на те, який наш стан і обставини життя, завжди найважніше наше завдання буде узгіднювати нашу, не раз непокірливу волю, з волею нашого Творця і Бога. „ Дороги Божі не наші дороги „, і думки, заміри Божі, дуже часто не ті самі, що думки і заміри наші! Лиш тоді, коли прийматимемо, як дар від Бога все те, що на нас Бог допустить і зішле, можемо мати певність, що Йдемо дорогою Божою. А ці дороги Божого провидіння не раз такі дивні й недостежимі. Про них так гарно в багатьох місцях розказує нам святе Письмо. От хоча б подія про Йосифа Єгипетського, якого рідні брати з зависти продали купцям, а опісля єгипетському вельможі з двору Фараона в неволю. А перед батьком вони казали, що звір лютий в пустині роздер Йосифа. Одначе Бог у своєму провидінні чував над Йосифом у єгипетській неволі. Хоч там спочатку знущалися а молодця, спокушали його до гріха, тримали у в’язниці. Опісля, за свою праведність, він став владикою всього Єгипту, постачальником хліба в час семилітнього голоду. Він сам казав до братів своїх, коли прийшли до нього просити хліба: „ Не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди; на те бо, щоб вберегти вас при житті, Бог послав мене до Єгипту.. Не ви мене сюди послали, а Бог. Він і вробив мене начальником над усією землею єгипетською… Поспішайте до мого батька та скажіть йому… прийди до мене, не гайся. Будеш мешкати в найкращій частині землі… ти і твої діти… я буду утримувати тебе, … ще бо п’ять років буде голод”.
Так, дороги Божі дуже різняться від доріг наших. Йосиф, улюблений син патріярха Якова, зненавиджений своїми братами, замість бути вивищеним, стає понижений, кинений у яму, проданий як невільник до Єгипту, ув’явнений, битий, в кінці ж, з волі Божої стає вивищений Фараоном за те, що відгадав віщий сон, і тим чином вирятував життя свого батька та братів від голодової смерти.
А Син Божий, наш Спаситель, податель правдивого хліба життя, якого Йосиф Єгипетський був лиш прообразом, чи не йшов подібним шляхом? Бог призначує для нього найвищу ціль бути Спасителем людства, Володарем світу, який опісля має зайняти центральне місце в небесній славі (Пс. 110). І ми мали б право припускати, що його прихід на світ буде осяяний блиском, що він ступатиме від слави до слави, від перемоги до перемоги. А в дійсності, що було? Про це нам каже Апостол: „ Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини… ставшися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної” (Фил. 2,6). Христос позбавив себе слави Бога, прийняв вид невольника, був оклевечуваний, несправедливо засуджений і розп’ятий на дереві ганьби. Похоронений в чужому гробі, привалений каменем. Аж тут серед темряви ночі, як і Єгипетський Йосиф, піднятий до слави, „бо Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно клонилося на небі, на землі і під землею, щоб усякий нарід визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця” (Фил. 2,9-11).
У світлі цих прикладів чи розуміємо ми дивні дороги Божих задумів, якими через проби, хрести і терпіння доводить Він до слави, до перемоги? Колись сказав був Ісус засумованим учням, що йшли до Емаусу, після трагічної смерти його на хресті: „0, нерозумні і повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли: Хіба не треба було Христові так страждати і увійти в свою славу?” (Лк. 24,25). А яка ж дорога нашого життя? Чи її метою є злука з Богом і в Бозі через наших ближніх у Христі Ісусі? Голос Предтечі наших днів голос Святої Церкви, як колись Пророка Йоана Хрестителя стоїть на сторожі християнської моралі й добрих обичаїв. Свята Церква передає вчення Христове в повній чистоті, навчаючи, як застосувати євангельську науку в житті людства і християн. І доки лупає цей голос, гріх ніколи не дістане права громадянства серед людей. Він завжди буде гріхом, хоч би прибрався в найкращі шати. Але голос святої Церкви не тільки п’ятнує зло і гріх, він теж підносить наші думки до неосяжних вершин християнського ідеалу, тобто до здійснення Царства Божого, того Царства, яке проповідував Іван Хреститель, а яке завершив і здійснив у вигляді своєї Церкви Ісус Христос. Царство Боже це ж володіння Божого закону в любові, в правді, у справедливості!
Коли в якесь столичне місто має прибути володар держави, тоді дороги його прикрашають прапорами, дорогими килимами, квітами, світлами, під цією ж алегорією приказує Йоан Хреститель готовити дорогу Господеві. І заразом додає: „ Кожна долина заповниться, кожна гора і горб знизиться, нерівне вирівняється, дороги вибоїсті стануть гладкі, а кожна людина побачить спасіння Господнє „ (Лк. 3,5). Для приготування дороги Господеві, найперше треба, щоб „ кожна долина заповнилася”. А ці долини це образ нашого життя без діл любови й милосердя. Гріх завжди робив і робить велике спустошення серед людських душ. У гордості своїй людина густо-часто пробує топтати власну стежку життя, стежку протилежну до закону Божого, простягає бо руку до забороненого овочу пізнання добра і зла. Тож будьмо чуйними на голос Святої Церкви, яка кличе нас сьогодні, щоб ми вирівняли всі долини в нашому житті, творивши діла любови й милосердя супроти наших ближніх, виконуючи сумлінно наші релігійні і станові обов’язки.
Що більше, Предтеча взиває, щоб „ усі гори і горбки знизилися „ це значить: щоб зникла всяка людська гординя і зарозумілість нашого ума, всяка сваволя нашої волі та розбещеність тіла, щоб зникла гордість у наших словах і ділах.
А, на кінець, необхідно, щоб дороги нерівні вирівнялися, тобто, щоб ми завернули в дороги беззаконня і шукали Господа, покіль його ще можна знайти, щоб взивали до нього, покіль Він близько! Попереджає бо пророк Ісая: „ Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник свої думки! Нехай навернеться до Господа, а Він його пожалує, нехай навернеться до Бога нашого, бо Він на прощення багатий „ (Іс. 55,6-8).
Тож дорогі брати і сестри! працюймо над спасінням нашим „ в страсі і трепеті „бо то Бог викликає в нас хотіння і діяння за своїм уподобанням „. Ввиваю вас словами святого апостола Павла: „усе робіть без нарікання і мудрування, щоб ви були бездоганні Й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого і розбещеного роду, серед якого сіяєте, немов світила у світі” (Ефес. 2,12).
Кріпіться в Бозі, ви, що над Дніпром чи над Збручем. Як колись Йоан над Йорданом, переносіте спрагу, голод, спекоту і холод душевної пустині, бо Царство Боже, Царство миру і любови, вже близько. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже – Мт 1,1-8
Господь, небесний Батько, щоб приготувати людство до приходу свого Єдинородного Сина, послав перед ним, Його предтечу, святого Івана Хрестителя. Про це вже сотні літ заздалегідь сповіщав пророк Ісая словами: .написано в пророка Ісаї: „Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу” ( Mp 1,2). Часи св. Івана Хрестителя, що випередив Спасителя не цілий рік, були дуже важкими, непривітними часами. Народ уже зневірювався, так довго очікуючи Бо гом обіцяне спасіння, забував поволі в чому те спасіння мало полягати й, вигадавши спасіння таке, як йому підходило, змінив свою гадку й про Спасителя. Замість очікувати Божого Терплячого Слугу, який жертвуватиме себе за спасіння грішних людей, як це проповідували пророк Ісая й псальмопівець цар Давид, вигадав та й вимріяв собі його як переможного царя, який знищить усіх ворогів вибраного народу, підіб’є їх під владу Ізраїля, та й зробить їх панами над цілим світом. Тому-то народ не дуже й слухав проповіді св. Івана Хрестителя, бо він не голосив ім те, що вони хотіли слухати. Він бо голосив каяття, відкинення гріхів, поворот до Бога; а вони бажали собі почути про переможного Месію, месника їхніх кривд, та й вождя, що приверне царство Ізраїля в давній його славі й могутності. Тож і не диво, що голос Хрестителя був дійсно голосом „вопіющого во пустині!” Були однак такі, що слухали його, були це люди вбогі, що навіть не сподівалися великої зміни у своїй долі без огляду на те, хто б то прийняв владу в землі Ізраїльській — жиди чи римляни. Були митарі, тобто збирачі податків і митних оплат, були найбільш зненавидженими людьми, тому жиди вважали їх не лише грішниками, але й зрадниками свого народу, бо збираючи податки, вони спомагали ворогів-римлян. Так то вони, публичні грішниці й жидівські жовніри, що служили в римській армії, як допоміжні відділи, приходили до Івана Хрестителя. На них усіх дивилися жиди, а передусім пануючі кляси як архиєреї, фарисеї й книжники, неначе на шумовиння, яке не було гідне, щоб їх називано Ізраїльтянами. Вони-то слухали наук св. Івана, каялись своїх гріхів, приймали Іванове хрещення як знак готовості змінити дотеперішнє життя і цим приготовлялися до приходу Месії, який уже був близько. Ісус характеризує цих каянників як таких, що показались гідними Його спасіння: „Направду кажу вам, що митарі й блудниці випереджують вас у Бо жому Царстві. Прийшов бо був Іван дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі й блудниці повірили йому, а ви, бачивши те, навіть потім не розкаялись, щоб повірити йому” (Мт 21,31с).
Не дуже змінилось відношення народу в наших часах. Голос святішого Отця, єпископів і священиків здається кличуть тепер також наче б у пустині. Лише мала горстка людей здається слухав. Велика більшість християн так пристала до цього земного життя, до гріховного вживання земних дібр і задоволення своїх пристрастей, що не мають і часу йти до церкви послухати чого вона навчав. Деякі з тих, що ще приходять та й слухають, сміються й кепкують собі з осторог служителів церков них, коли ті закликають їх зійти з дороги гріха й ступити на стежку Божих Заповідей. Вони кажуть, що таке навчання вже перестаріле, що давні заповіді й мораль уже не обов’язують модерної людини. Модерна людина має не тільки право, але й обов’язок жити, як ій подобається й уживати всіх засобів, які запевняють їй як найбільшу розкіш – вдоволення. Те все, що Церква Христова, спираючись на навчання Бого-чоловіка, плакала злом-гріхом, теперішні учені, проповідники, а то а деякі католицькі священики вважають перестарілим і недійсним. Згідно з їхньою гадкою Отці Церкви, церковні письменники, а то й папи не зрозуміли науки Христової і тому поробили різні обмеження, та навчали, що їхнє переступлення – це вже гріх. На гадку тих модерних учителів, Бог, що в Богом любові, не міг заборонювати людям уживати туземного життя, розкоші. Тому зараз настав час, щоб усе старе змінити й зачати нову мораль, та й сперти її не на право заповіді, як було перед тим, але на любов. Очевидно, любов вони розуміють не так як її Христос розумів і навчав, але беруть під увагу тільки ту грубу, низьку, змислову любов-задоволення статевих пожадань. Тому и навчають, що подружня, це вже перестаріла установа, що обмежує вільні зносини між людьми, вони бо повинні мати цілковиту слободу любити кожного, хто тільки їм подобається. Не можна зв’язувати двоє людей на ціле життя, бо це неприродне. Подружжя, і то нерозривне, в якраз причиною такого великого числа розводів, бо по якомусь часі подруги стають знуджені собою. Таке безвідповідальне життя не сприяв вихованню дітей, тому вони уникають їх за допомогою всяких можливих засобів, чи то запобігаючи заплідненню, а в випадну тяжі просто зігнанням плоду. Вистачить лише глянути на теперішню молодь, що з мішком на плечах блукає безцільно по дорогах з міста до міста, щоб по бачити наслідки такої модерної науки, філософії а поступової релігії. Молодь неначе які покидьки суспільства живе тим проповідуваним „вільним життям серед загальної розпусти, гомосексуалізму, лєзбіїзму, задурманюючи собі голови наркотиками; поширюючи між собою венеричні хвороби, взаємно себе вимордовуючи. Ось наслідки нової застосованої до модерного життя релігії.
Де ж вихід з цього важкого положення? Хто може нам його тепер принести? Спасіння, як колись у часах св. Івана Хрестителя й Христа Спасителя, криється в тих самих словах: „ Кайтесь, бо наблизилось царство небесне! „ (Мт 3,2). Кайтесь своїх гріхів, зрозумійте й признайте, що ви робили зло, заверніть з дороги, що веде до загибелі, та й „ Приготуйте дорогу Господеві, вирівнюйте Його стежки „ (Мт 3,3). Зрозуміймо добре оцю правду, що Христос Спаситель своїми терпіннями в смертю на хресті ще не поставив нас у небі, не зробив людьми досконалими. Він лише здобув нам можливість, дав засоби звільнитись від гріхів, з влади диявола, щоб стати дітьми Божими. Він вислу жив нам потрібні ласки в свого небесного Отця і їх залишив нам у своїй організації, в Церкві святій. Ті засоби, тобто Божа наука Святі Тайни, є спроможні піднести нас з багна гріхів і лихих схильностей. Тих Тайн в усіх сім, а передусім св. Тайна Хрещення, Сповіді Пресв. Євхаристії. Тільки від нас самих залежить, чи будемо чистими і праведними, чи ні, коли рішимося уживати цих засобів спасіння. Коли однак ми відмовимося їх приймати і далі будемо жити неморальним життям як досі, тоді ми безумовно пропадемо, незважаючи на всі зусилля Божого Сина а самого Бога Отця. Дуже глибоко навчає про це св. Августин, кажучи: „ Чоловіче, Господь Бог, який сотворив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не може! Це значить: якщо ми не бажаємо співдіяти з Божими ласками, не хочемо приймати Його засобів спасіння, тоді все даремне, ми не осягнемо мети, до якої нас Творець призначив.
Ба що більше, коли ми вже зрозуміли посланництво Христа, коли пізнали його науку, і все, що Він зробив для нашого спасіння, а саме, щоб визволити нас від неволі гріхів, а ми вперто противимось і не приймаємось каяття, щоби ступити на дорогу, яка веде до Бога, тоді ми самі накликуємо на свою голову страшну Божу кару. Ось послухайте, що про це кажеться в листі до Євреїв: „Бо коли ми, одержавши повне пізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає жертви за гріхи, але страшне очікування суду і палаючий вогонь помсти, який має пожерти противників” (Євр 10,26c). Ясно кажеться, що Бог зробив усе для нашого спасіння. Він поклав усі наші провини на свого Сина, щоб ми могли очиститися. Тому, коли ми не зважаючи на це все, не хочемо користати а заслуг Христа, нам не зостається нічого іншого не важка кара Божа. А що до цього то св. Дух знову попереджає нас словами: „ Бо ми знаємо того, хто говорив: До мене належить відплата, я відплачу! „І ще: Господь судитиме свій народ. Страшно в впасти в руки Бога живого” (Євр 10,30с). Тому розважмо добре, та й призадумаймось над Божим закликом до покаяння, щоб ми, станувши на дорогу правди і спасіння, уникнули Божої, справедливо караючої правиці.
о. д-р М.І. Любачівський
Неділі перед Богоявленням: ДО ТИМОТЕЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 2 Тим. 298 зач.; 4, 5-8.
Сину Тимотею,будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу.
Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав.
Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг.
Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу.
Неділі перед Богоявленням:ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мр. 1 зач. 1, 1-8.
Початок євангелія Ісуса Христа, Сина Божого.
Як написано в пророка Ісаї: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу.
Голос вопіющого в пустині : готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки його.
Так виступив Іван, христячи у пустині та проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів. І виходили до нього вся країна юдейська та всі мешканці Єрусалиму, христились від нього в ріці Йордані і визнавали гріхи свої.
Іван був одягнений в. одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану й дикий мед. Він проповідував, кажучи: – Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів.
Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Перемогу маючи над адом,* на хрест зійшов ти, Христе,* щоб воскресити з собою тих, що в темряві смерти перебували.* Вільний від смерти, всесильний Спасе,* що життя виливаєш із свого світла, помилуй нас!
Нині Христос смерть переміг* і, як прорік, воскрес і радість світові дарував,* щоб усі ми, кличучи, таку пісню співали:* Джерело життя, неприступне світло,* всесильний Спасе, помилуй нас!
Від тебе, Господи, присутнього в усьому творінні,* куди нам грішним утікати?* На небесах бо сам живеш, в аді ж переміг смерть.* У морські глибини? Та й там твоя рука, Владико!* Тож до тебе прибігаємо і, припадаючи, молимось:* Воскреслий із мертвих, помилуй нас!
Хрестом твоїм, Христе, хвалимось* і воскресіння твоє оспівуємо і славимо,* бо ти – Бог наш, крім тебе ж іншого не знаємо.
Побожно заспіваймо* передсвяткових пісень* світлого хрищення Бога нашого!* Ось бо він, як людина,* хоче в тілі прийти до свого Предтечі* й просити спасенного хрищення* на збудування всіх,* що вірою священно просвічуються* і є причасниками Святого Духа.
Христос показується,* Бог появляється відкрито,* як у давнину написав Давид,* і йде до слуги просити хрищення.* Йордане-ріко, наповнись веселістю,* земле і море,* гори і пагорби,* і людські серця радійте нині,* приймаючи духовне світло.
Як зможуть прийняти річкові води тебе,* всесильний Господи,* що є, як написано, рікою миру* і потоком радости?* Тебе, що виходиш нагим,* а небо покриваєш хмарами,* і тебе, що виявляєш* всяку ворожу злобу,* і в нетління землян одягаєш?
Увесь освячений,* ти показався богоносцем,* святий Божий помазанику,* і сповнився Святим Духом.* Опромінений богоначальними світилами,* як справжній і преславний святитель,* ти завжди світло входив у Святе Святих* і причащався благодаті святих Таїн.* Молися з довір’ям за душі наші.
Просіяло життя твоє промінням чеснот* і вірних просвітив ти,* розвіявши обманну темряву.* Ти явився дійсним світлоносним сонцем, преблаженний Сильвестре,* що нині поселився там,* де світить сонце невечірнє,* і благодаттю Святого Духа став сином дня.* Тому-то, чесно звершуючи святу твою і світлосяйну пам’ять,* з любов’ю тебе прославляємо, Завждипам’ятний.
Розум твій, Богомудрий, був направлений до Бога* і вірою оздоблений, та світло обожений.* У смертнім і тліннім твоїм тілі,* ти, премудрий, осягнув нетлінність,* здобув собі світлість безтілесних* і, ставши вище пристрастей,* прикрасив себе чистотою Сильвестре, Отче, святителю премудрий,* славний світильнику і молільнику за тих,* що з любов’ю почитають твою пам’ять.
Приходить на Йордан Христос – Істина, щоб христитися від Івана,* і цей каже йому:* Я потребую від тебе христитися, а ти йдеш до мене?* Не смію, як сіно, діткнутися вогню!* Ти мене освяти, Владико, божественним явлінням своїм.
Хто ж тебе не прославлятиме, Пресвята Діво?* Або хто не оспівуватиме твого пречистого різдва?* Син бо єдинородний, що предвічно засяяв від Отця,* той вийшов з тебе, Чиста, воплотившись несказанно.* Бувши з природи Богом, став задля нас правдивим чоловіком;* неподільний на дві особи,* але пізнавальний у двох незлитих природах.* Його моли, чиста Всеблаженна,* щоб помилував душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар (г. 6):
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Тропар (г. 4):
Готуйся, Завулоне, красуйся, Нефталіме,* Йордане ріко, стань,* радісно прийми Владику, що йде хреститися.* Веселися, Адаме, з праматір’ю,* не скривайтесь, як колись у раю,* бо той, що бачив вас нагими, явився,* щоб зодягнути в первісну одежу.* Христос явився, хотячи оновити всю твар.
Слава: Кондак (г. 6):
Життєначальною долонею* умерлих із мрячних долин* Життєдавець воскресив усіх – Христос Бог,* воскресіння подав людському родові.* Він бо всіх Спаситель, воскресіння і життя, і Бог усіх.
І нині: Кондак (г. 4):
У струях днесь Йорданових був Господь,* каже Йоанові:* Не бійся мене хрестити,* я бо прийшов спасти Адама первозданного.
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 6): Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святителя Сильвестра, папи Римського, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
