Так уже склалося історично, що за часів Ісуса Христа юдеї ворогували із самарянами. Самаряни навіть не ходили до Єрусалимської святині, а збудували собі свій храм в Самарії, де молилися до Господа Бога так, як всі ізраїльтяни. І так уже повелося в традиції тих народів, що перешкодою у їхніх відносинах стала злоба і ненависть один до одного, бажання скривдити, висміяти і принизити свого ворога.
У прочитаному сьогодні святому Євангелії Ісус Христос розказує притчу про милосердного самарянина, який не дивлячись на ворожнечу, яка в ті часи існувала між їхніми народами, приходить на допомогу важко потерпілому юдею, який лежав побитий розбійниками і півмертвий, залишений без нагляду і допомоги. Перед тим Спаситель говорить, що йшли попри нього юдейський священик і левіт. Обидва вони зі свого священичого стану були зобов’язані надати йому необхідну допомогу, але вони пройшли мимо пораненого, не переймаючись його проблемами. Їм не хотілося брати на себе зайві клопоти, тому вони вирішили поступити за принципом: „Моя хата з краю, я нічого не знаю…”. З іншого боку, книжники і фарисеї вважали своїми ближніми тільки родичів, близьких сусідів, тих, з ким вони підтримували безпосередні зв’язки. У даному випадку вони зустріли невідомого, нікому незнаного юдея, тому вирішили зробити вигляд, що нічого не бачать і не знають.
На противагу їм Ісус Христос наводить приклад милосердного самарянина, який не звертав уваги на неприязнь і ворожнечу їхніх народів, не побоявся зайвих труднощів, навпаки він перев’язує юдеєві рани, поливає їх оливою і вином та ще й садить його на свою скотину, завозить до заїзду і доглядає його як рідного брата, як найближчу йому людину; більше того, на другий день самарянин платить господареві два динарії і обіцяє, при поверненні, ще доплатити за ті витрати, які господарю прийдеться витратити на його догляд.
Тож запитує Христос законовчителя, який хотів його випробувати: „Хто є ближнім твоїм з тих трьох?” Той відповідає, що ближнім його є той, хто вчинив милосердя.
У світі є багато людей, які відкидають існування Бога, не визнають Заповідей любові та безсмертності душі. Тому й не розуміють вони сили християнської любові, яка в кожній людині бачить брата в Христі, а в убогій, нещасній, часто покиненій на призволяще — самого Христа.
Для прикладу нагадаймо собі розповідь про військового офіцера, якого тричі відвідував Ісус. Роздумуючи перед сном про Христа, офіцер почув голос Ісуса, який сказав йому: „Завтра я прийду до тебе в гості…” Приємно вражений вояк накрив стіл найдорожчими обрусами, приготував найсмачніші страви і з нетерпінням чекав приходу великого Гостя. З самого ранку офіцер не виходив з свого помешкання, заглядав у вікно. Раптом він побачив, як вулицею йшла старенька бабуся і несла в сітці яблука. До неї підбігли діти і штовхнули її. Бабуся випустила сітку з рук, і яблука розсипалися по землі. Діти почали сміятися зі старенької. Офіцер не втримався – вибіг з квартири, зробив дітям зауваження, допоміг бабці позбирати яблука та завів її додому.
Повернувшись, він далі чекав обіцяного Гостя. Через кілька хвилин до нього прийшла листоноша. Вона розтирала замерзлі від холоду руки, щоб подати йому газети. Офіцер запросив її до столу, напоїв гарячим чаєм з канапками та подарував теплі жіночі рукавиці, які придбав для своєї дочки. Листоноша подякувала і пішла.
Сидить він далі, чекаючи приходу Христа і бачить у вікно, як маленька дівчинка-сирітка продає на вулиці сірники, плескає в долоні, щоб зігрітися від холоду, та стрибає ноженятами, промерзлими під легкою одежиною. Він привів її до кімнати, нагодував, одягнув у теплий одяг, що залишився з дитячих років дочки. Добре зігрівшись, сирітка подякувала доброму панові і пішла.
Наступив вечір, і дивно стало воякові, що він цілий день чекав Ісуса, а його не було. Почав він молитися і питати: „Чому ж Ти, Господи, до мене не прийшов, я ж так чекав Тебе?!” Через мить чує він голос: „Я тричі тебе сьогодні провідував: коли ти допоміг бабусі, коли листоношу гостинно прийняв у своєму домі і тоді, коли сирітку нагодував та одягнув. Все, що ти робив ближньому своєму, ти робив мені!”
Намагаймося в кожній людині вбачати образ Христа. Де б ми не були, з ким би не звела нас доля, поступаймо зі своїми ближніми так, як би ми поступили з Ісусом. Коли їдемо автобусом чи трамваєм, не робімо вигляду, що не помічаємо старенького дідуся чи бабусю, які стоять, опершись тремтячими руками на палицю, біля крісла, на якому ми сидимо. Подумаймо, може, це сам Ісус Христос втомлений стоїть і чекає на наше милосердя. Коли ми працюємо біля торгового прилавку або в їдальні і бачимо, що приходить хтось бідний купити щось або просить шматок хліба, уявімо собі, що то сам Христос голодний, спраглий і змучений прийшов і просить нас подарувати щось для Нього. Подумаймо, любі мої, як будемо ми виглядати, коли знатимемо, що ми обікрали Його, пошкодували чогось для Нього, приховали і не додали. Завжди поступаймо по голосу совісті, не будьмо черствими до чужої біди. Хай наше серце завжди нагадує нам слова Господні: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Амінь.
о. Орест Рубель
Притча Ісуса Христа про милосердного самарянина це картина взята з життя в Палестині. Місто Єрихон віддалене від Єрусалиму приблизно на двадцять миль. Дорога між цими містами була дуже небезпечна, бо тягнулася поміж горами і кручами, в яких часто скривалися розбійники і злодії. Цю дорогу називали „дорогою крові”, тому, що на цій дорозі багато подорожніх потерпіли від нападів різних злочинців, й немало невинних людей були замордовані.
На питання законовчителя „Хто є мій ближній” Христос-Спаситель оповів цю прегарну притчу про милосердного самарянина. Розбишаки пограбували подорожнього, побили його сильно і залишили при дорозі напівмертвого.
Переходив тією дорогою найперше священик, а пізніше левіт. Вони бачили цього пораненого чоловіка, але не змилосердились над ним. Зверніть увагу на те, що поранений подорожній був ізраїльтянином, євреєм. Священик і левіт, які переходили тією дорогою, також були євреями, але вони не мали милосердя до свого співвітчизника. Вони, бачивши важко пораненого „пройшли мимо”. Чому вони не допомогли нещасному? Бували випадки, що і розбишака грав роль пораненого, лягав на землю при дорозі і стогнав, щоб приманити до себе подорожнього. Коли подорожній наближався до такого „хворого”, то інші злодії, які скривалися за скелею, кидалися на подорожнього, грабували його і могли побити до смерті. Можливо, що і священик, і левіт мали страх перед злодіями і тому пройшли, не затримавшись коло лежачого. З оповідання Ісуса Христа виходить, що обидва вони не хотіли допомогти пораненому, бо не було в них любові до ближнього. Аж тут зближається самарянин. Ізраїльтяни дивилися на самарян з великою погордою, для них кожний самарянин був гірше пса, грішником, єретиком і біснуватим. Найбільшою зневагою для єврея було, як хтось назвав його самарянином. Одного разу юдеї з ненавистю промовили до Ісуса Христа: „Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?” (Ів. 8, 48). Це була велика зневага. У цій притчі Ісус Христос каже, що зневажений юдеями самарянин милосердиться над пораненим і не звертає уваги, що цей поранений – єврей. Отже, самарянин перев’язав його рани, полив їх оливою і вином, посадив на свого осла, привіз потерпілого до заїзду, доглядав за ним і заплатив власникові заїзду за кімнату. З притчі Ісуса Христа про милосердного самарянина походить вислів „самарянська послуга”, що означає милосердя, співчуття і поміч ближньому.
Закінчивши цю притчу, Спаситель питає законовчителя: „Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Священик, левіт, чи самарянин? Законовчитель відповів: „Той, хто вчинив над ним милосердя”. Тоді Христос промовив до нього: „Іди і ти роби так само” (Лк. 10, 36-37). Кожна потребуюча людина є нашим ближнім. Греки називали кожного чужинця варваром, для жидів чужинець був поганським псом, а прихильники Магомеда називали чужинця невірним. Для Ісуса Христа кожен чужинець був братом, кожна чужинка сестрою. Навіть більше, бо за кожною людиною стоїть сам Ісус Христос, коли каже:
“Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Син Божий, Ісус Христос, наш Спаситель, скривається під видом кожної людини. „Я з вами по всі дні аж до кінця віку”, – каже Ісус (Мт. 28, 20). Він є з нами в Церкві. Він з нами як Учитель у Святому Євангелії. Він з нами в Пресвятій Тай- ні Євхаристії під видами хліба, а також в образі наших ближніх, хто б вони не були.
Покійна праведна монахиня Мати Тереса в Індії часто пригадувала цю правду своїм сестрам, кажучи: „Дорогі сестри! В каплиці ви адоруєте Ісуса Христа, укритого в кивоті під видами хліба. Коли обов’язок кличе вас із каплиці до хворих у лікарні, ви залишаєте Ісуса Христа в кивоті і спішите до Ісуса Христа, укритого в хворій людині”. Все, що ми робимо для хворих ближніх, ми робимо для самого Ісуса Христа.
У книжці про життя святого „Івана від Бога” запucaна зворушлива легенда. Цей святий залюбки доглядав хворих, перев’язував їхні рани, милосердився над недужими, навіть цілував огидні рани. Одного дня приклякнув він біля пораненого і почав водою обмивати його зболені ноги. Аж ось побачив святий Іван на стопах того раненого чоловіка глибокі рани від цвяхів, які несподівано заблищали ясним світлом і небесною авреолею. Зачарований цим дивом, святий Іван проказав: „Це ти, Господи Ісусе?”. В цій хвилині святий побачив обличчя Христа-Спасителя в небесній славі і почув похвальні слова: „Так, це я. Кожен раз, коли ти обмиваєш рани хворих, ти робиш це для мене”. Після цих слів видіння зникло.
На світі завжди було, є і завжди буде багато горя, терпін- ня, болю і сліз. Можна сказати, що ціла наша земна куля вкрита горем, сльозами, недугами, ранами, нещастями і терпіннями. Всюди потрібно милосердних самарян, потрібно помочі, потіхи, розради і діл милосердя. В наших парафіях, у наших родинах є широке поле для діл милосердя. Як це гарно почути, що деякі наші вірні, деякі організації, відвідують старших парафіян, які не можуть вийти з хати, які є дуже самотніми і потребують розради чи може навіть якоїсь по- слуги. Часами одне слово, одна усмішка, одна порада є великою втіхою для тих, що тижнями, місяцями, а навіть і рока- ми мусять жити серед чотирьох стін. На Божому суді щасливими будуть ті, що почують слова Христа-Господа: „Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене” (Мт. 25, 35-36). На питання: „Господи, коли ми бачили тебе в потребі і помогли тобі?”, Христос відповість: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). „Іди і ти так чини”, – сказав Ісус до законовчителя.
Ці слова Ісуса Христа відносяться до кожного і кожної з нас. Ідіть і наслідуйте діло милосердного самарянина! Будьмо милосердні! Господь Бог буде милосердний до кожного, хто милосердиться над ближніми. Євангеліст Матей записав нам радісну обітницю Ісуса Христа: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Значення чесноти милосердя
Одного разу приступив до Ісуса Христа знавець єврейського Закону та спитав Його, яка найважливіша заповідь у Законі? Ісус у відповідь вказав йому на дві найважливіші заповіді, які включають у собі ввесь Божий Закон. Перша з них:
„Люби Господа Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею й всією твоєю силою „ (Лк 10,27). А друга, подібна до неї: „Люби ближнього твого, як себе самого „ (Лк 10,27).
Тому однак, що євреї невірно розуміли слово „ ближній „ бо ближнім уважали вони тільки євреїв, а всіх інших – ворогами своїми, Ісус розповідає тому знавцеві закону й усім слухачам притчу про Милосердного Самарянина. Каже Він таке:
„Один чоловік сходив з Єрусалиму де Єрихону й попав між розбійників, які обдерли його й побили важко, та й пішли геть, зоставивши його пів живим „ (Лк 10,30).
Далі розповідає Христос як поводилися співгромадяни того нещасного чоловіка, тобто священик і левіт, служачий при святині. Вони побачивши його, побитого, пораненого, закривавленого, минули його, не давши йому жодної допомоги. Так-то Спаситель змалював євреїв, співгромадян того побитого розбійниками чоловіка. Що більше ті два євреї в особливий спосіб були зобов’язані помогти йому, бо вони були вибраними слугами Божими, вже з огляду на свій уряд, мали обов’язок опікуватись бідними, покривдженими й тими всіма, які потребували негайної помочі, як ось той, що ледве живий лежав при дорозі. Закон вимагав від усіх євреїв, а передусім від слуг Його святині, щоб вони допомагали тим, що в біді й потребі. Вони ж того не зробили. Чому спитаєте? Хто його знає, може тому, що боялися, що розбійники можуть несподівано повернутися й із ними щось таке зробити. Або, може, тому що не звертали уваги на закон, який приказував їм милосердитись над ближнім і помагати йому в біді.
Але по якомусь часі їхав тією дорогою самарянин. А треба нам знати, що між самарянами й євреями існувала давня ворожнеча, ще з того часу, як Ізраїльтяни повернувшись з неволі вавилонської, не хотіли дозволити самарянам допомагати їм у відбудові святині єрусалимської, кажучи, що вони не були правдивими євреями, тому що в своїх подружах мішалися з поганами, мешканцями Палестини. І той самарянин, ворог жидовина, побачивши його, зданого на поталу гарячого сонця, та й може хижих звірят і птиць, зліз зі свого осляти, підійшов до пораненого, обмив його рани вином помастив олією, взяв на своє осля, завіз до гостинниці Й там доглядав Його як міг. А наступного дня дав власникові гостинниці дві срібні монети доручаючи, щоб він далі опікувався недужим, а якщо видасть більше як він йому дав, обіцяв при повороті йому те звернути.
Ця притча – неначе попередження Боже, звернене до вибраного народу й до кожного з нас, щоб ми були милосердними й допомагали нашим ближнім у біді чи нещасті. Гляньмо лише так на оцей світ, що кругом нас і без великого труду зауважимо ненависть і нужду, які чигають із кожного закутка. Війни, революції, убивства, грабежі, насилля й тим подібні злочини панують у світі, що не є непевно висловом любови ближнього, але звірської ненависті, гніву й заздрості. Від приходу Христа Спасителя світ, здається, нічого не поправився, а може й погіршився. Син Божий прийшов на землю й проповідував мир, братню любов, любов ближнього, навіть і любов до ворогів:
„А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що переслідують вас…” (Мт 5,44). „А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, чиніть добро тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, що вас проклинають і моліться за тих, що вас зневажають… Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк 6,26с.36).
Коли так призадумаємось над життям людей, над їхніми відносинами між собою, як вони дуже ненавидять себе взаємно, як бажають собі пошкодити, мусимо прийти до висновку, що навіть дикі звірята поводяться краще. Це правда, мясожерні звірі вбивають, але на те, щоб з’їсти й заспокоїти свій голод. Коли ж вони ситі й не голодні, тоді вони не вбивають, Чоловік однак вбиває на те, щоб ограбити іншого, застрашивши ж зробити своїм невільником, щоб помститись на своєму ворогові. Що ж тоді вчинить нам Творець, всемогутній Бог, який дав нам заповідь себе взаємно любити? Він сотворив нас сотворіннями товариськими, тобто такими, що мають жити в спільноті й потребують допомоги інших, щоб могли жити на землі. Бог дав нам заповідь любови ближнього з цією метою, щоб нас спонукувати до взаємодопомоги. Життя наше тут, на землі важке й таке дуже скомпліковане, що аби при ньому вдержатися мусимо собі взаємно допомагати, А люди, щоб тільки загарбати собі більше тих земних дібр готові вбити, поранити, чи яким іншим способом присилувати іншого віддати те, що є його. Те легковаження й недоцінювання людського життя пішло так далеко, що навіть матері вбивають своїх ще ненароджених дітей, бо кажуть, що на землі вже забагато людей, так що їм може нестати засобів до життя. Людські матері, які від віків були символом любови до дітей, самопосвяти задля них, стали тепер гірші вовчиць. Бо ті кровожадні звірі люблять своїх молодих, дбають про них ів їх обороні не вагаються й жертвувати своїм життям. А людські матері для власної вигоди, для свободи й задоволення своїх найнижчих похотей, позбуваються власних, ще ненароджених дітей, яких сама природа скриває в лоні їхніх матерів, щоб у той спосіб захоронити від небезпеки, від ушкодження, від утрати життя.
Будьте милосердними – вимагає Богочоловік від своїх учнів і від усіх людей, кажучи:
„Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя!” (Мт 5,7).
А звертаючись до фарисеїв і книжників, які ненавиділи його й усіх людей поза своїми сектами, каже Христос:
„Ідіть, отже й навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви” (Мт 9,13).
При іншій нагоді, видячи як фарисеї без милосердя осуджували Його учнів, упоминає їх знову словами єв. Письма:
„ Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, – ви б безвинних не осудили „ (Мт 12,7).
Так то навіть Старий Завіт, хоч був і строгим, тому називався Завітом Справедливості, все-таки вимагав милосердя від своїх ви знавців, вказуючи на велику вартість чесноти милосердя:
„Милосердям і правдою покотується гріх „ (Прип. 16,6).
При іншій знову нагоді Господь сам запевняє свій вибраний народ:
„Чинити милосердя й суд – ліпше в очах Господніх, ніж жертва „ (Прип. 21,3).
Виходить, отже, що в очах Божих милосердя й любов ближнього були багато приносили Богові на жертовниках у святині Єрусалимській.
А тепер пригляньмося нам самим, як то в нас мається справа відносно тої чесноти? Без сумніву ми нераз бачили людей – тобто наших ближніх у біді й нещасті, що самі були безпомічними й очікували чи хтось не подасть їм помічну руку? Якже ж ми поводимося в тому випадку? Чи ми помагали їм людям, а чи радше ховались, щоб не ділитися з ними нашим добром. Або тікали, коли ближній був у небезпеці, щоб часом не бути заміщаним у якусь халепу. Органи безпеки, тобто поліція, не раз нарікає па людей, які байдуже дивляться на злочини, що їх злочинці коять немічним людям і ніяк не бажають їм допомогти. Вони повинні принаймні покликати поліцію, яка б перешкодила крадежам, розбоєві а то й убивствам ближнього. Вони запевняють, що якби люди співпрацювали а поліцією, якби боронилися взаємно і негайно повідомляли поліцію про грабежі чи якийсь інший злочин, тоді число злочинів зменшилося б помітно. Бо злочинці були б свідомі того, що люди будуть себе взаємно обороняти й у той спосіб можуть Їх самих чи поранити, чи вбити, А якщо ні, то знали б, що при найменшому підозрілому кроці, вони повідомлять поліцію й вона своєчасно прибуде на місце злочину та й або перешкодить їм у ньому, або ув’язнить і покарає за злочин. Якже ж справа мається в нас з допомогою тим, що її потребують, тобто, що голодують, що не мають одежі й терплять від холоду? Коли візьмемо під увагу не тільки поодиноких людей чи родини, але навіть цілі народи, яких добро знищили стихії, землетрус, вода Чи вогонь. Або знищила їх війна – той, може, найгірший ворог людства; або може окупант силкується знищити народ, щоб тим легше опанувати його, або відібрати в нього його землю. Подумаймо, як ми намагаємось допомагати тим людям?
Будьте милосердними, кличе Христос, щоб ви також осягнули милосердя Боже, передусім у день страшного суду, коли Божий Суддя прийде до нас і вимагатиме від нас рахунку з цілого нашого життя, щоб відплатити нам згідно з нашими ділами. Подумаймо лише, що ми скажемо Йому, коли Він звернеться до нас оцими страшними словами:
„Ідіть від мене геть прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові його ангелам; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, й ви не напоїли мене, подорожним був, і ви не прийняли мене в дім; нагим 1 ви не одягнули мене недужим і в тюрмі й ви не навідались до мене” (Мт 25, 44сс).
Та й тоді Він вияснить нам, коли ми це все занедбали Йому зробити, словами:
„Направду кажу вам, те що ви не зробили одному з моїх братів найменших, мені також ви того не зробили” (Мт 25,46).
Тому заради нашого власного спасіння, будьмо милосердними, навіть супроти наших найгірших ворогів, Не відплачуймо їм за наші кривди; залишімо помсту Богові, бо Він того від нас вимагає: „ Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо:
„Мені належить помста, я відплачу, говорить Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли він має спрагу, напій його, бо роблячи це, нагромаджуєш йому на голову розжарене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемагало, але перемагай зло добром„ (Рм 12,19; див. Втор 32,35; Євр 10,30).
Згідно з гадкою св. апостола Павла, найкраща помста над ворогом – це милосердя над ним, допомога йому в біді. Помсту лишімо Богові, а Він має всі засоби, щоб відомстити нашу кривду. Він на багато могутніший від нас, має безмежно болючіші способи, щоб карати за злочини Й відомщати несправедливість. В Його розпорядженні ціле пекло з його страшною вічністю на всіх грішників, тиранів і кривдителів. Ми ж виявляючи милосердя навіть нашим ворогам, запевнюємо собі те саме милосердя в Господа Бога, Він бо сам навчив нас так молитись:
„І прости нам наші провини, як ми прощаємо нашим винуватцям „ (Мт 6,12).
Але з другого боку остерігає нас, словами:
„Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших” (Мт 6,14с).
о. д-р М.І. Любачівський
XXV НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. СВВ. ПРАОТЦІВ. – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 15 ГРУДНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. РОМАН КУЛИНЦАК. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=O2_J3wT-c1A
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 224 зач.; 4, 1-6.
Браття, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вам покликано, в повноті покори та лагідності, з довготерпіливості, терплячи один одного в любові, стараючись зберегти єдність духу у зв’язку миру. Одне тіло, один дух, як і ви були покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення! Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через всіх, і в усіх.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 53 зач. 10, 25-37.
Одного разу законник підійшов до Ісуса, щоб випробувати і каже: – Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?
Ісус мовив до нього: – В законі що написано? Як там читаєш?
Озвався та й каже: – Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, всією душею твоєю і всією силою твоєї і всією думкою твоєї; а ближнього твого, як самого себе.
– Відповів тиси добре; – сказав він, – роби це і будеш жити.
Та що, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: – Хто мій ближній?
Ісус мовив, кажучі: Один чоловік зпустився з Єрусалиму до Єрихону і побив розбійників у руках, які обгорнули і побили тяжко, і пішли геть, залишивши його полумертвого. Припадково ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його, минув і пішов далі. Так само й левіт прибув на ту місце, глянув на нього і пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, надійшов на нього і, побачивши його, змилосердився. Приступив він до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою та вином; потім посадив його на своє скотину, привів до заїзду і доглянув його. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві та мови: доглядай його, а те, що витратить на нього більше, я заплачу тобі, коли повернусь.
Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тим, що впав розбійникам у руки?
Він відповів: – Той, хто вчинив над ним милосердя.
Тоді Ісус сказав йому: – Іди і роби ти так само.
ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Праотців: Кол. 257 зач.; 3, 4-11.
Браття, коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з ним явитесь у славі.
Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху похіть, зажерливість, тобто бовванопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних, між яким і ви колись ходили, коли жили між ними.
А тепер відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лють, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст. Не говоріть неправди один одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що, йдучи до досконалого пізнання, відновляється за подобою свого Творця. Тому немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Праотців: Лк. 76 зач. 14, 16-24.
Сказав Господь притчу оцю:
Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох. Як настав час вечері, послав він слугу свого сказати запрошеним: – Ходіть, усе готове.
І зараз же всі вони стали відмовлятися.
Перший йому сказав: – Я купив поле й мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу.
Другий сказав: – Я купив п’ять пар волів і йду їх пробувати; прошу, вибач мені.
А інший мовив: – Я одружився тому не можу прийти.
Вернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар і каже до слуги свого: – Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.
Озвався слуга: – Пане, сталось як ти велів, і ще є місця.
Сказав пан до слуги: – Піди на шляхи та огорожі й силуй їх увійти, щоб дім мій наповнився. 24. Кажу бо вам: ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері.
Бо багато покликаних, та мало вибраних.
Еф. 4, 1–6. «Терплячи один одного в любові»
Завжди прагнемо, щоб ми змінилися, все для цього робимо. Також очікуємо, щоб змінилися інші, навіть стараємося їх змінювати, якось їм допомагати, впливати, але часто це не дає якихось результатів. Інші так само прагнуть змінити нас, нам у чомусь допомогти, і також їм це не одразу вдається. Тому апостол вказує на цю площину стосунків – терпіти одне одного в любові, терпеливо прийняти одне одного.
Це дуже важливо для наших стосунків, бо ж Господь довготерпеливий і «довго терпить» всіх нас. Господь не кидає одразу з неба каміння чи громи, коли ми робимо щось зле або ж чинимо якісь гріхи. Він любить нас і очікує нашої зміни. Так само й ми повинні наслідувати Господа в наших стосунках – любов’ю покривати гріхи одні одних, терпеливо приймати одне одного, бо кожен із нас потребує часу, щоби змінитися, наблизитись до Господа.
«Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками», відтак стараймося приймати і любити своїх ближніх, попри їхні недосконалості!
Лк. 10, 25–37. «“Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя”»
Напевно, не було й дня в житті будь-кого з нас, коли б ми не мали нагоди чинити милосердя. Бог завжди посилає нам такі ситуації, де ми можемо виявити своє милосердя, тим самим уподібнюючись до Нього – який один є досконало милосердним!
Звичайно, бути милосердним непросто, особливо тоді, коли перед нами людина, яка, за нашими мірками, на це милосердя не заслуговує. Однак як часто ми самі не заслуговуємо на Боже милосердя… Але як гаряче у своєму серці ми цього Божого милосердя прагнемо! Тому істинно милосердними можемо бути тоді, коли пам’ятаємо, що ми теж не завжди заслуговуємо на милосердя нашого Господа, однак Він усе ж милосердиться над нами.
Якщо хочемо бути Його дітьми, то маємо так само великодушно виявляти милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя і тому, хто нам зробив щось добре, сказав добре слово, закрив очі на наші недоліки; і тому, хто сказав нам неправду, зрадив нас, повівся з нами несправедливо.
Як ми чекаємо на Боже милосердя й милосердя від ближнього, так і ближній чекає, що ми будемо до нього милосердні.
Бог очікує, що милосердя, яке Він виявляє до нас, ми подаруємо ближнім!
Кол. 3, 4–11. «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»
Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радости. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо зрозуміти і відчути доти, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше ми шукали і шукаємо радости.
Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радости!
Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті, аж до зустрічі з Господом!
Лк. 14, 16–24. «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»
Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Господь би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічности з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.
Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.
Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.
Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, той завжди знайде можливість.
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 8):
З висоти́ зійшо́в Ти, Милосе́рдний,* погребе́ння прийня́в Ти тридне́вне,* щоб нас ви́зволити від страсте́й,* життя́ і воскресі́ння на́ше,* Го́споди, сла́ва Тобі́.
Тропар праотцям (г. 2):
Ві́рою праотці́в оправда́в Ти,* з наро́дів че́рез них Ти Це́ркву напере́д заручи́в.* Хва́ляться у сла́ві святі́, бо з сі́мени їх є плід благослове́нний* – та, що без сі́мени роди́ла Тебе́.* Їх молитва́ми, Хри́сте Бо́же, поми́луй нас.
Сла́ва: Кондак воскресний (г. 8):
Воскре́сши із гро́бу,* уме́рлих воздви́гнув Ти* і Ада́ма воскреси́в Ти,* і Є́ва лику́є в Твої́м воскресі́нні,* і кінці́ сві́ту урочи́сто святку́ють* воста́ння Твоє́,* Многомилости́вий.
І ни́ні: Кондак праотцям (г. 6):
Рукопи́саному о́бразові не поклони́вшися,* але́ неописа́нним єство́м захисти́вшися, триблаже́нні,* в по́двизі вогню́ ви просла́вилися* і, посере́д несте́рпного по́лум’я стоячи́, Бо́га ви призва́ли:* Поспіши́сь, о, Ще́дрий, і ско́ро прийди́ як милости́вий нам на по́міч,* бо Ти мо́жеш, якщо́ во́ля Твоя́.
Прокімен (г. 4): Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отці́в на́ших,* і хва́льне, і просла́влене ім’я́ Твоє́ на ві́ки. (Дан. 3,26)
Стих: Бо пра́ведний єси́ в усьо́му, що створи́в Ти нам. (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 4): Мойсе́й і Аро́н між ієре́ями Його́ і Самуї́л між ти́ми, що призива́ють ім’я́ Його́. (Пс. 98,6)
Стих: Призва́ли Го́спода, і Він ви́слухав їх. (Пс. 98,6).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх. (Пс. 148,1)
Другий: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді,* пра́вим нале́жить похвала́. (Пс. 32,1) Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого отця нашого Стефана ісповідника, архиєпископа Сурозького, святого священномученика Єлевтерія, преподобного отця нашого Павла, що в Латрі, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
