Діялося це за правління імператора Лева I (457-474). Двоє побожних мужів з його двору, на ім’я Гальвій і Кандид, пішли на прощу до Палестини. Спочатку випало їм бути в Назареті, тут вони довго молилися в домі, де мешкала Пречиста Діва і де архангел Гавриїл благовістив Їй Воплочення Божого Сина. Так уже, мабуть, дав Бог, що в Назареті вони знайшли притулок в одної дуже старої діви жидівського роду. У тому домі вони побачили, що в окремій кімнаті горить багато свічок, і туди приходить багато хворих людей. Вони спитали в господині, що в тій кімнаті є, а вона, лиш після довгих і наполегливих прохань постояльців, довірила їм таємницю, що переховує там ризу Пресвятої Богородиці. Коли бо Пречиста Діва знала, що хвиля Її Успення вже близько, то подарувала свою ризу одній дуже побожній вдовиці. Жінка зберігала цю святу пам’ятку в себе, а перед смертю передала її іншій побожній дівиці з тим, щоб вона, з любови до Пречистої Діви і з пошанування такої цінної пам’ятки, жила в чистоті. І так роками свята риза переходила з рук у руки, і завжди вона була на зберіганні у дів, аж поки не дійшла до нинішньої власниці, що також у дівицтві прожила своє життя.
Почувши це, Гальвій і Кандид попросили свою господиню, щоб вона дозволила їм упродовж усієї ночі перебувати на молитві перед святою ризою, на що діва погодилася. Вони довго обдумували, як би цю чесну пам’ятку перенести до Царгорода. А знали напевне, що стара невіста не продасть ризи і не захоче розлучатися з нею. Риза Пресвятої Діви зберігалася у невеликому кивоті, до якого вони добре придивилися. Пробувши цілу ніч на молитві, вранці мужі подякували господині і сказали, що перед поверненням додому ще зайдуть помолитися перед святинею. У Єрусалимі вони замовили у майстрів кивот, такий самий, як той, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, і купили дорогоцінний, золотом тканий обрус. Повертаючись додому, вони пішли в Назарет і, передавши той цінний обрус для покриття кивоту, знову цілу ніч пробули на молитві. Вночі вони підмінили кивот, і вранці, вже зі святою ризою, пішли далі. Не можна це назвати крадіжкою, бо певно не зробили б цього без виразної Божої волі, і не для власної користи, а лишень тому, щоб святиня з часом не потрапила в безбожні руки, бо старенька і так нарікала, що не має кому її передати.
Прибувши до Царгорода, вони побудували у Влахерні (узбережжя Чорного моря поблизу самого міста;назване так, бо на тому місці було вбито Влаха, скитського воєводу) малу церковцю і там зберігали в тайні святу ризу. Однак, коли почали діятися чуда, то вже далі не могли мовчати і розповіли все патріярхові святому Генадію (пам’ять його вшановуємо 25 серпня) та імператорові Левові Великому. Цар велів звести у Влахерні іншу, величну церкву (ще одну побудувала Пульхерія, його мати, у 450-457 рр., де склала поховальні полотна Пресвятої Богородиці, які передав святий Ювеналій, Єрусалимський патріярх), і в тій церкві урочисто, при великому здвизі народу, складено чесну ризу Пресвятої Богородиці, яку в кивоті було знайдено неушкодженою. Бог прославив цей храм багатьма чудами, які діялися біля святої ризи. 2 липня 458 р. (або 468 р.) її перенесено до нової церкви.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Своїм божественним заступництвом* ти зберігаєш і покриваєш від ворожих нападів тих,* що з любов’ю святкують твоє преславне свято Покладення ризи* і кличуть до тебе:* Ти наша кріпость і твердиня, і радість богоподібна;* єдиний Син твій і Бог наш,* якому кланяємося і кажемо:* Ісусе всесильний,* спаси, як милосердний, душі наші!
Сьогодні, зібравшись побожно,* прославмо Богородицю:* Пресвята Діво! Велика твоя слава* і чудес твоїх глибока безодня!* Ти свята охорона і похвала,* і джерело ізцілень нам, що святкуємо твій празник.* Тож молимось, промовляючи:* Ісусе всесильний,* спаси, як Милосердний, душі наші!
Святими твоїми молитвами* укріпи й ласкаво захисти нас, Пречиста;* захорони перед страшними ворогами* і їхньою неволею тих,* що святкують твій празник,* щоб ми кликали до твого Сина:* Ісусе всесильний,* спаси нас,* як милосердний!
Визнаємо, Богородице,* що ти Богом насаджений рай* і місце дерева життя, зрошене Святим Духом.* Бо ти породила всіх Творця,* що кормить вірних живим хлібом.* Тому з Предтечею* моли його за нас,* захищаючи Церкву й вірних* від усякої напасти.
Освячується небо і земля* і храм освітлюється,* а всі вірні веселяться.* Ось бо з ангельськими хорами,* з Предтечею і Богословом,* з пророками й апостолами невидимо входить Мати Божа* і молиться до Христа за християн,* щоб він помилував місто й людей,* які звеличують свято її покрову.
Краса Якова* і небесна драбина,* по якій Господь зійшов на землю,* були колись, Богородице, прообразами твоєї чести та слави.* Тому тебе, що породила всіх Бога,* ублажають ангели на небі і люди на землі,* бо ти молишся за ввесь світ,* покриваючи ласкою тих,* які святкують твій світлий празник.
Твоїм празником, пречиста Богородице,* немов світлим вінком, завінчалась сьогодні Церква Божа,* яка радісно сяє і таїнственно веселиться* та кличе до тебе, Владичице:* Радуйся, небесна діадемо і вінок божественної слави!* Радуйся, єдина повното слави й вічна радосте!* Радуйся пристановище тих, що до тебе прибігають,* заступнице і спасіння душ наших!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Богородице приснодіво, людей Покрове,* Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла* як загороду могутню городу Твоєму дарувала* безсіменним Різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи.* В Тобі бо природа обновляється і час.* Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати* і душам нашим велику милість.
Кондак:
Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста,* дарувала Ти священну ризу Твою,* якою священне тіло Твоє покривала Ти,* Покрове всіх людей.* Її положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало.
фото – „Положення ризи Пресвятої Владичиці”Кость Маркович, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua
о. Петро Фостик
