Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля. (Лк 2,22-40)
У нашому житті є багато різноманітних зустрічей: з членами родини, з сусідами будинку, товаришами в школі, навчальному закладі, на місці праці. Зустрічі бувають товариські, ділові, любовні. Лише одна зустріч може наповнити наше життя сенсом – зустріч з Ісусом. Вже сама назва нинішнього свята Стрітення, яка походить від слова зустріч, потверджує правдивість цієї думки. Прикладом цього є праведний Симеон Богоприємець, який знаходиться в центрі нинішнього свята – Стрітення Господнього.
Марія та Йосиф приносять Ісуса до храму сорокового дня за законом Мойсея, щоби поставити Його перед Господом, посвятити на службу Богові. Цим вони показують, що приймають Ісуса як великий дар, але також усвідомлюють, що лише в Божих руках Дар Божий є Даром.
Тільки при співпраці з Ісусом та Його ласкою дари приносять належні плоди: змінюють на краще нас і наше життя, щедро наповняють його добром.
Коли Марія і Йосиф принесли Ісуса до храму, щоб представити Його перед Господом, старець Симеон зміг прийняти Його в свої обійми. Ця мить наповнила сенсом усе життя Симеона, він відчув себе вповні щасливим, виразивши це словами: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння”. Цей праведник на міг померти, не побачивши Ісуса, боявся померти без цієї зустрічі.
Як читаємо в одному із апокрифів, єгипетський цар Птоломей II хотів поповнити свою Олександрійську бібліотеку книгами Старого Завіту. Всі книги треба було перекласти з єврейської мови на грецьку. Для цього вибрали в Ізраїлі наймудріших мужів. У числі 72-х учених прибув і праведний Симеон. Він перекладав книгу пророка Ісаї. Власне під час перекладу виявив дивні, як йому здалося, слова: «Ось діва в утробі зачне, і народить Сина…», – тож вирішив слово «діва» замінити на «жінка». Однак у цю мить, коли він хотів виправити ці слова, йому з’явився ангел і, зупинивши його руку, сказав: «Май віру написаним словами, ти сам переконаєшся, що вони здійсняться, бо не пізнаєш смерті, доки не побачиш Христа Господа, який народиться від чистої і Пренепорочної Діви». З того дня праведний Симеон почав очікувати пришестя Господа.
Ці слова Ангела стали пророчими – минали десятиліття, а Симеон все жив і жив. І кожен день чекав, коли ж з’явиться світові Месія, народжений від Діви. У рік, коли святому виповнилося 360 років, Святий Дух привів його в Єрусалимський храм. І сталося це в той же день, коли Йосип Обручник і Діва Марія принесли до святині немовля Ісуса, Якому виповнилося 40 днів, щоби посвятити Його Богові. Дух Святий відкрив Симеонові, що дитина, яку тримає на руках Діва Марія, і є очікуваний Месія, Спаситель світу. Старець, прийнявши на свої руки Христа, виголосив пророчі слова: «Нині відпускаєш слугу Твого, Владико…, бо мої очі бачили твоє спасіння». За переказами, Симеон прийняв очисну жертву, яку принесли Марія і Йосиф, пішов додому і в цей день помер.
Все духовне життя християнина має бути наповнене зустріччю з Богом. Коли метою нашої молитви, участі у богослужіннях і Святих Тайнах є найперше зустріч з Ісусом, а не просто звичай чи якась життєва потреба, тоді вона справді радикально змінює наше життя. Для цього, за прикладом Симеона, потрібна тверда віра й непохитна надія на Господа Бога. Тільки особиста зустріч з іншою людиною дає можливість глибше пізнати її, зроджує в серці віру, надію і довіру до неї. Тоді міцний взаємний зв’язок змінює життя. Симеон багато років очікував зустрічі з Ісусом – справжнім щастям для себе, і вона відбулася. Приклад праведного Симеона навчає нас, що успіх у праці, Божа допомога приходять завдяки нашій твердій вірі й наполегливому прямуванню до мети. У цьому нас переконує апостол Павло: „Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рм 5,5). Якщо Святий Дух провадить нас у життя, то Він завжди впевнено приведе нас до вибраної мети. Хто в своєму духовному житті шукає Ісуса, тому Він дає надію, силу і витривалість в очікуванні здійснення її. Христос наповняє нас духом ревної молитви й світлом Святого Духа розпізнати, коли Він приходить до нас зі своїми ласками, здійснюючи власні слова: „Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться” (Мт 10,22). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 7, 7-17.
Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають; а там – той, про кого свідчать, що живе. І, так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч.
Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, яка була б іще потреба постати іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Аарона? Бо як міняється священство, мусить конче мінятися і закон. Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, і про це покоління Мойсей нічого не казав щодо священства. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик; він став ним не законом тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо він прийняв таке свідоцтво: Ти – священик повіки по чину Мелхиседека.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 2, 22-40.
В той час принесли батьки дитя Ісуса в Єрусалим поставити перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний, буде посвячений Господеві. І принесли жертву, як написано в Господньому законі: пару горлиць або двоє голубенят.
А був у Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм, і як батьки вносили дитя Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі. бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля.
Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон благословив їх і сказав до його матері Марії: – Ось цей поставлений для падіння і встання багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.
Була там також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком, проживши сім років з чоловіком від дівування свого і зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму.
Як вони зробили все за законом Господнім, вернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп’я ж росло й міцніло, повне мудрости, і Божа благодать була на ньому.
Стрітення Господнє
На Стрітення згадуємо, як Ісуса Христа приносять до храму, де Він у малому віці зустрічається із Симеоном і пророчицею Анною. І маємо чого повчитися у цих двох осіб.
Симеон був чоловік праведний і побожний та гаряче очікував Спасителя. Йому було відкрито, що не побачить смерті, поки не зустріне Христа Господа. Для нас важливо навчитися чекати. Якщо хочемо досягнути всього швидко й одразу, то, коли нам щось не вдається, опускаємо руки, панікуємо. Тому берімо приклад з того, як очікував Симеон. Бачимо: хто чуває, щоб зустрітися зі Спасителем, той завжди знайде Його.
Про Анну сказано, що вона перебувала при храмі вдень і вночі, служила Богові постом і молитвою. Бачимо: не лише дбала про видиму чистоту Божого храму, а й про чистоту храму свого тіла – духа. Наскільки це важливе служіння для кожного з нас! Піст – це обмеження себе. Сучасний світ дуже рідко говорить про обмеження. Людина постійно щось здобуває, хоче завжди чогось нового. І всі справи світу не дають їй відчуття спокою і вдоволення, навпаки – людина стає ще ненаситнішою. Піст вчить нас обмежувати себе, щоб могти зустрітися із Богом! А молитва дає змогу з Ним зустрітися.
Зустріч з Богом через піст і молитву відкриває нам те, чого Бог очікує від нас, а сповнення Його волі дає мир і радість від життя!
Владика Венедикт (Алексійчук)
СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. ОСНОВА ПРАЗНИКА. ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА.
Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об’являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.
ОСНОВА ПРАЗНИКА
Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: „Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм”. Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.
Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. „Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві”.
На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон „був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа” (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона „Нині відпускаєш”. Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його „40 днем після Богоявлення”. Його святкування описує так: „Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму” (Гл. 26).
З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.
Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзвичайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з’явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий землетрус. Передання каже, що в той час один праведник мав об’явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.
Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римського урядовця, на ім’я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.
Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свічки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.
Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.
У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам’ять праведних Симеона й Анни.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. „Предвічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен… Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дрижать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить місяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря… Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву… стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ… Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення… Так цей день прикрасімо свічками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами” (Пролог, Ч. І).
Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: „Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами… Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці… Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном”.
Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками предсказаний і Богом післаний Месія: „Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: „Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?” Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся”.
А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богородиця. „Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стиховні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави”. Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: „Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають… Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі”.
Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: „Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспіваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єдиного Чоловіколюбця” (Сідален утрені).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ »Пізнай свій обряд!»
Стихири на „Господи, взиваю я”
Скажи, Симеоне: Кого в церкві на руках носиш, радіючи * До кого ти взиваєш і кличеш:?. * Нині я визволився, бо побачив мого Спасителя * Це той, хто народився з Діви; * це той, хто від Бога – Бог Слово , * що задля нас прийняв тіло і спас людину. * Йому поклонімося!
Прийми на руки, Симеоне, того * кого Мойсей у хмарах бачив на Синаї, коли давав Закон * а нині, як немовлятко, підкоряється законові. * Це той, хто говорив у Законі, кого провістили пророки * що задля нас прийняв тіло і спас людину. * Йому поклонімося!
Ходім і ми, щоб побожними піснями зустрінути Христа * і приймімо його як Спасителя, що його бачив Симеон! * Це той, кого Давид провістив, що говорив через пророків * що задля нас прийняв тіло і через Закон промовляв. * Йому поклонімося.
Кому небесні слуги моляться з тремтінням * того сьогодні на землі взяв тілесно на руки Симеон * і проповідував, що Бог з’єднався з людьми * Побачивши в людині – небесного Бога * і прощаючись з усім туземним, радісно закликав: * Ти, Господи, появив світло невечірнє тим, * що були в темряві, – слава тобі!
Нині Симеон бере на руки Господа слави * якого колись на Синайській горі бачив у хмарі Мойсей * як подавав йому таблиці Закону. * Це той самий, що говорив через пророків * він же й Творець Закону. * Це той, кого Давид провістив страшним для всіх, * він же має велику й багату милість.
Діва свята принесла Пресвятого до храму святителеві * Симеон же простиг руки та прийняв його і, радіючи, закликав: * Нині, Владико Господи * можеш за твоїм словом відпустити слугу твого у мирі.
Нехай відчиняться сьогодні небесні брами * бо безпочаткове Отцеве Слово, не залишаючи свого Божества * як людина, приймає нині початок, що підпадає літам * і, як сорокаденне дитятко * добровільно приноситься Матір’ю . Дівою у храм законний * Симеон-старець приймає його на свої руки, промовляючи. *. Відпусти нині слугу твого, Владико * бо мої очі бачили спасіння твоє * Ти прийшов у цей світ, щоб спасти рід людський * Господи – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 1:
Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
Слава, і нині: Кондак, глас 1:
Утробу дівичу освятив Ти Різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче.
Замість Достойно, приспів:
Богородице Діво, уповання християн, покрий, захорони і спаси тих, що на Тебе уповають.
І ірмос, глас 3:
В законі тіні і писання образ бачимо, вірні: кожний младенець мужеського полу, що отвирає утробу – святий Богу. Тому первороджене Слово безначального Отця – Сина, що первородиться з матері, яка мужа не знає, – величаємо.
о. Петро Фостик
