ПРАЗНИК ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ. ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ В ПЕРШОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ ЦЕРКВИ. ПРАЗНИК БОЖОГО ТІЛА В ЗАХІДНІЙ ЦЕРКВІ. ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР ІІ-ИЙ І ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ. ПРАЗНИК ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ В НАШІЙ ЦЕРКВІ. КУЛЬТ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ ДО СИНОДУ В БЕРЕСТІ. КУЛЬТ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ ВІД ЧАСУ УНІЇ ДО ЛЬВІВСЬКОГО СИНОДУ. ПРАЗНИК ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ І ЛЬВІВСЬКИЙ СИНОД.
Празник «Пресвятої Євхаристії», «Божого тіла» чи «Урочисте поклоніння Святим тайнам Пречистого Тіла і Чесної Крові ГНІХ» У церковному календарі у четвер після Неділі Всіх Святих припадає Празник Пресвятої Євхаристії, святкування якого переноситься на неділю.
Мудрець Сенека слушно зауважив, що ми найбільше подивляємо сонце тоді, коли настає астрономічне затемнення. Люди не цікавляться сонцем тоді, коли воно світить і гріє в ясний день. Але як астрономи заповідають, що має наступити сонячне затемнення, то науковці, журналісти та й інші цікаві з відповідними апаратами спостерігають це явище.
Господь наш Ісус Христос, сонце правди, завжди гідний подиву. Ми подивляємо його як чудотворця. Він величний на Таворі. Він повний торжества під час в’їзду в Єрусалим. Він могутній у світлому Воскресінні і в небесній славі „по правиці Отця”. Та свята Церква найбільше подивляє Ісуса Христа Богочоловіка „затемненого”, укритого під видами хліба і вина в Пресвятій Євхаристії. Сьогодні пригадаймо собі коротко три основні правди, які криють ся в цьому незбагненному євхаристійному таїнстві, в Пре святій Євхаристії:
Ісус Христос мешкає з нами на землі. Жертвується за нас у Божественній Літургії.
Живить наші душі у Святому Причасті. У Пресвятій Євхаристії Христос Спаситель мешкає з нами на цій маленькій планеті, що зветься Земля. У дорозі до Еммаусу два учні благали Ісуса Христа:
„Зостанься з нами, Господи” (Лк. 24, 29). На Тайній вечері Христос-Спаситель потішав своїх апостолів словами:
„Я не полишу вас сиротами” (Ів. 14, 18). Після свого Воскресіння Христос промовив до апостолів: „Я з вами по всі дні аж до кінця світу” (Мт. 28, 20).
У кожній християнській святині, в якій є освячені час тички в кивоті, перебуває Син Божий – Христос Господь. „Слово стало тілом, і оселилося між нами”, – каже євангелист Іван (Ів. 1, 14). До кожної нашої церкви можна примі ними слова книги Одкровення: „От, житло Бога з людьми” (Одкр. 21, 3). Світло вічної лампадки в святилищі пригадує нам присутність Христа Бога між нами.
Яке величне чудо! Бог мешкає між нами. Парафіяни знають вулицю і будинок Євхаристійного Ісуса Христа. Побожні християни, переходячи біля церкви, скидають шапку або роблять знак святого хреста з пошани до Спасителя, укритого в церкві під видами хліба. „Домові твоєму личить святість”, – голосить псалмопівець (Пс. 93, 5). З Євхаристійного кивота Христос Господь кличе нас словами: „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас” (Мт. 11, 28). Він у кожній годині готовий прийняти нас, він радо вислуховує всі прохання, бо він любить нас безконечною любов’ю.
„Моя бо втіха: бути з людськими синами” (Прип. 8, 31). У Пресвятій Євхаристії Ісус Христос приносить себе в жертву за людські провини.
Предвічний Син Божий прийшов на землю, щоб своєю смер тю на хресті відпокутувати гріхи людського роду. Він – „Агнець Божий, який гріх світу забирає” (Ів. 1, 29). Ми всі можемо сказати з апостолом Павлом: Син Божий „полю- бив мене і видав себе за мене” (Гл. 2, 20). Христос дав себе розіп’яти на хресті з любови до нас, щоб відчинити нам вступ до неба.
Хрест на горі Голготі став першим вівтарем, першим престолом, а його смерть на хресті була кривавою жертвою за гріхи світу. У кожній Божественній Літургії, в кожній Службі Божій, Христос Господь приносить себе в жертву безкровним способом. В молитві на „Іже Херувими” священик проказує слова: „Ти (Христе Боже) єси той, хто при- носить і кого приносять”, іншими словами, Христос є священиком і жертвою, тому Божественна Літургія має безмежну вартість.
Служби Божої ніщо не замінить. Всі моління людського роду і співи ангельських хорів не в силі віддати Богові такої чести, яку приносить Божественна Літургія. Ватиканський Собор пригадує нам велич Божественної Літургії: „3 Літургії… немов із джерела, витікають на нас всі ласки” („Про Святу Літургію”, 10). Тому саме Церква поручає всім вірним брати участь у Святій Літургії.У Святій Літургії Христос Господь має все потрібне для наших душ: поживу, напиток, небесну одіж освячуючої ласки, має всі ліки для душі. Тому віруючі християни поспішають у святочні дні до церкви на Службу Божу, проказуючи слова псалмопівця: „Зрадів я, як мені сказано: „Підемо в дім Господній!” (Пс. 122, 1). Як приємно бачити в церкві батьків з дітьми. Боже благословення спочиває на таких родинах.
В Євхаристії Ісус Христос дає себе людям на поживу. На Тайній вечері „Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав апостолам, кажучи: Беріть, це моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох” Їжа (Мр. 14, 22-24). Чудо над чудами! Бог дає себе в поживу нам, нашим душам. „Я хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось їстиме цей хліб, житиме повіки. Моє тіло в ньому” правдива, і кров моя правдивий напій. Хто споживає тіло – моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я (I8. 6, 55-56).
Небесні ангели мають привілей і щастя оглядати Три- святого Господа, а ми, немічні люди на землі, маємо привілей і щастя приймати до душі, до серця Пресвятого Господа, Христа-Богочоловіка, під видами хліба і вина. Наша Літургія приготовляє вірних до Святого Причастя словами: „Будьмо уважні! Святеє святим!” „Зі страхом Божим і вірою приступіть”. До Святого Причастя треба приступати з вірою, з любов’ю і зі святим Божим страхом, бо предвічний, безконечний, всемогутній, найсвятіший Бог, Спаситель світу приходить до душ під євхаристійними видами хліба і вина.
Після Святого Причастя наша Церква співає: „Нехай сповняться уста наші хваління твого, Господи, щоб ми співали славу твою, бо ти сподобив нас причаститися святих твоїх, божественних, безсмертних і животворящих Тайн”. Священик ще раз закликає вірних, щоб подякували Богові за ласку Святого Причастя, кажучи: „Прийнявши божественних, святих, пречистих, безсмертних, небесних і животворних, страшних Христових Таїн, достойно подякуймо Господеві”,
Один святий зауважив, що на гідне прийняття Святого Причастя треба було б дві вічності: одна вічність на при- готування, а друга на подяку. Ми не живемо у вічності, – але в часі, то ж ми повинні хоч кілька хвилин посвятити на щиру подяку Христові за це, що він загостив до нашої душі у Святому Причасті.
Ніколи не забуваймо, що Пресвята Євхаристія – це сонце, серце, душа і життя наше. Ісус Спаситель з любов’ю навчає: „Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня” (Ів. 6, 54). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Дорогі радіослухачі! Сьогоднішня Євангелія розповідає нам, як то Ісус-Спаситель, сповнений співчуття і, милосердя, чудесно розмножив хліб та рибу, щоб наситити тисячі голодних людей, які в захопленні слухали його благовість.
Це дивне чудо Божого провидіння повторяється щодня; воно дбає про виживлення та вдержання при житті мільярдів прерізних животик у світі рослинному, тваринному й людському. З Божого провидіння й веління кожна живуча істота на свій лад шукає потрібної собі поживи. Основною ж поживою для життя людини є хліб. Однак людина — це не лише тіло, але й дух. Тому прещедрий Бог подбав також про поживу-хліб для душі людини, а ним в Пресвята Євхаристія. Ї саме євангельська подія чудесного помноження п’ятьох хлібів і насичення тисячів людей символізує і предсказує найбільше чудо Христове – встановлення хліба душевного, тобто Пресвятої Євхаристії.
Ісус, як при чудесному розмноженні, бере хліб у свої руки, підводить очі до неба, благословить, ломить і дав зголоднілим душам, щоб вони їли і наситилися. Це власне повторює наш Спаситель у Великий Четвер у вечернику, коли на передодні своєї смерти востановляє Пресвяту Євхаристію з малим, але преважливим додатком: „Беріть, їжте: це моє Тіло” (Мт. 26,26).
Отже, чудесним помноженням хліба Христос-Бог хотів повчити і переконати нас, що він може дати нам поживу, яка має надприродні властивості. Бо не лише насичує вона, і живить, і лікує, але постепенно перемінює всю нашу істоту, душевно лучить нас в одне з Христом і Богом нашим. Бо Євхаристичний Хліб – це не звичайний природний хліб. Тут лише види хліба, під якими таїнственно, але правдиво, реально і сущно, з тілом і кров’ю, скривається Христос-Бог.
Тож, дорогі брати і сестри, застановімся добре над цим чудесним Євхаристичним Хлібом, що його полишив нам Ісус, як корм на життя вічне.
З історії спасіння знаємо, що на початку не було роздвоєння поміж небом і землею, поміж світом духів безтілесних і тілесними людьми. Наші прародичі були в стані ласки освячуючої, були улюбленими дітьми Божими, створеними на його подобу, заради свої безсмертної душі. Та з волі Творця прародичі мали відбути випробування, яке вони не видержали. Слідом ва цим прийшло роздвоєння, роздор поміж духом і тілом, між небом і землею, – сподіяно первородний гріх. Він знівечив у людині освячуючу Божу благодать, зніс непрохідну прірву поміж Творцем і створінням – людиною.
Одначе предобрий Бог не бажав, щоб це роздвоєння, ця прірва існувала завжди. Він рішив, щоб вилікувати їх гріховні рани, у вигляді втіленого Божого Слова прийти поміж людей, до добра спрямувати і наново з’єднати людину з її Творцем і Богом. Слово Боже прийняло на себе зранену гріхом людську природу, щоб у собі зпищити цей гріх – зранення природи, віддаючи своє тіло на терпіння, муки і смерть. Таким чином його тіло вбило, знищило в собі гріх бунту прародичів, стало найуспішнішим ліком проти того ж гріха; щось подібного, як кров людського тіла, яке подолало певну хворобу, є ліком й антитодом на ту ж таки хворобу.
Тому й не диво, дорогі брати і сестри, що Христос-”Спаситель так виразно і настійливо вимагає від усіх людей, які лише бажають жити життям вічним, життям Божим, щоб вони кормилися його Тілом і його пресвятою Кров’ю. Ісус недвозначно навчав: „ Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме по віки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу 5 (Їв. 6,51).
Жорстокі, незрозумілі були ці таїнственні Христові слова і для ворогів Христових, і для його учнів, а й для людей усяких рас і віків. Для всіх раз-у-раз насувається сумнів юдеїв: „ Як отой може нам своє тіло дати їсти?” (Їв. 6,52). Чейже ми не людоїди, щоб їсти людське тіло і пити людську кров. Та все таки Христос не відступає, не зміняє і не пояснює більше своїх слів, а з усією рішучістю повторює: „ Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіла Чоловічого Сина і не питимете його крови, не матимете життя в собі. Хто тіло мов їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня „ (Ів. 6,53-54).
„Дорогі брати і сестри! Чого ж то Христос так настоює, щоб ми споживали його Пресвяте Тіло і пили його Кров? Саме тому, що доки живемо в тілі, незмінно хворіємо на питоменну нам недугу – гріх, а слідом ва цим повсякчас потребуємо успішного ліку проти цієї ж недуги. Єдиним лікарством і антидотом проти гріха й упадків людини є Тіло і Кров Христа-Чоловіколюбця.
Тож, коли бажаємо вилікуватися, бути здоровими, міцними і готовими до вічного життя, мусимо споживати Тіло і Кров Христову. Христос-Спаситель подає нам цей чудесний лік проти гріха, цей Божий хліб життя в такий приступний спосіб так, що ніхто не матиме виправдання, коли цього не використає. Хто ж не знає Пресвятої Євхаристії, той не знає суті християнства, а лише його зверхню форму. Хто ж розуміє як слід Євхаристичного Ісуса, той розуміє все інше. Хто живе Пресвятою Євхаристією, той живе правдивим, повним, праведним християнським життям.
Тому, дорогі в Христі, як дуже дивним стає те явище, що люди побиваються, витрачають незлічимі суми гроша, коли йдеться про лікування їхнього тіла. Якже ж ідеться про лікування їхньої безсмертної душі, якщо треба рятувати те, що в людині 6 найцінніше, тоді вона навіть даром не хоче вживати найуспішнішого ліку – Пресвятої Євхаристії! Дивним і незрозумілим є явище, що людина в своєму душевному голоді не хоче прийняти хліба життя вічного, Пресвятого Тіла і Крови Христової!
Дорогі брати і сестри, сьогоднішній світ прагне спокою, хліба і Бога. А ці всі прагнення людського серця знаходять своє повне заспокоєння лиш у Пресвятій Євхаристії. Бо Євхаристія – це передсмак неба, – це напуття в дорогу до вічности, – це лік безсмертності, – це зерно воскресіння! – є Хто цей хліб їстиме, житиме по віки”, каже Ісус. Бо, де люди живуть у тісній злуці з Євхаристичним Ісусом, там не може запустити свого коріння якийсь тоталітаризм чи безвірство. Бо народ, хоч озброєний, але без Бога, в безборонний. Зате народ, навіть безборонний, але в Богом, є повнотою озброєний багато потужнішою зброєю, ніж атомна бомба.
Які щасливі ми, дорогі брати і сестри, що маємо змогу – дехто частіше, дехто рідше – за допомогою Пресвятої Євхаристії єднатися в Богом; бо тоді ніхто, ніщо і ніколи не зможе нас знищити! Тоді не страшні нам будуть сили пекла й антихриста, які шаліють в сьогоднішньому світі. Якщо в наших жилах плистиме Господня Кров, не страшною стане нам і сама смерть, бо в нас буде Тіло Того, хто своєю смертю – нашу смерть подолав. Якщо часто споживатимемо Тіло і Кров Христову, зможемо сміло зі св. Павлом закликати: Живу вже не я, а живе Христос у мені… який полюбив мене і видав себе за мене” (Гал. 2,20). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Важливим є цей Празник для кожного християнина, бо ж саме тут зосереджується особлива увага – раз в рік таким способом – на Поклоніння Святим Тайнам Тіла і Крові Ісуса Христа, те що відбувається кожного разу на відправі Божественної Літургії. А в сам день празника до урочистої Відправи Євхаристії додається ще величний похід та благословення Святими Дарами. У вічному місті Римі такий похід відбувається дуже урочисто від базиліки Сан Джованні Лятерано до базиліки Санта Марія Маджоре кожного року і Святійший Отець Папа Римський традиційно його супроводжує та на закінчення уділяє Благословення Святими Тайнами.
Цей Празник у Західній Церкві святкується вже з XIII століття, а у нашій Церкві його введено у 1720 році рішенням Замойського синоду. Днем установлення Євхаристії є Страстний Четвер, коли Христос на Тайній Вечері, сказав слова освячення: «Прийміть, їжте… Беріть, пийте…». Знаємо з історії, що Єпископ Роберт з Льєж 1246 р. установив у своїй єпархії празник у честь Найсвятіших Тайн. Цей празник був відсвяткований перший раз 1247 р. у церкві св. Мартина в Льєж. Папа Урбан IV, окремою булою з 1264 р., наказав святкувати цей празник в цілій Католицькій Церкві, під назвою «Празник Христового Тіла», а Папа Климент V у 1311 році ще раз підтвердив рішення свого попередника. З XIV ст. стають відомими привселюдні походи зі Святими Тайнами по дорогах місцевостей: перша така процесія відбулася в місті Кельні, Німеччина, в 1279 році.
Що ж головне у цьому святі? Головне утвердитися у правді віри – в тому, що у Святих Тайнах, під видами хліба і вина, дійсно присутній сам Ісус Христос – тіло і кров, душа і божество.
Євангелист Йоан багато разів наводить слова Христа про Його Тіло: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54). Слова Христові, не прості до сприйняття, але несуть у собі основу нашого християнського життя – Єднання з Христом, колись у вічності, а тут на землі – під видами Хліба і Вина, причащаючись.
Ісус Христос на Тайній вечері встановив Пресвяту Євхаристію, щоби по цілому світі і назавжди в Церкві приносилася свята безкровна Жертва, а саме на згадку Його кровавої Жертви на хресті. Вона є кормом наших душ та гарантією нашого спасіння. Але одночасно святе Причастя ставить вимогу перед людиною: не бути в стані тяжкого гріха і взагалі старатися оминати будь-який гріх, бо через св. Причастя сам Христос приходить до мене. Хто би причащався в стані гріха (припускається також той, хто багато часу живе без сповіді чи у грісі (наприклад, без тайни шлюбу), той би чинив негідно і це причастя було би йому на осудження.
Церква вчить, що Пресвята Євхаристія є «джерелом та звершенням цілого християнського життя» (ІІ Ватиканський Собор, Конституція про Церкву, §11) і що саме у ній присутнє усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос.
В іншому документі (Про Святу Літургію, §47), читаємо про ціль Пресвятої Євхаристії так: «Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крові, щоб на всі віки, аж до свого другого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином довірити Церкві, пам’ятку своєї смерті й воскресіння: таїнство побожності, знак єдності, зв’язок любові, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух наповнюється ласки й дається нам завдаток майбутньої слави».
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький пише про необхідну пошану для Святих Тайн на престолі:
«Найсвятішим місцем у церкві – це престол Божий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Святий Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнин й доторкнутися до нього не достойний! А священики, котрі є посвячені для Божої служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (з Пастирського Листа, 1900 р.).
Христос у тайні Пресвятої Євхаристії пристуній реально, тобто дійсно, ен символічно і не просто означає присутність, але реально: хоча я бачу і чую смак хліба і вина, але після слів освячення, це вже не є більше хліб і вино, а Тіло і Кров самого Христа. Цей «таїнственний спосіб» присутності Хрсита серед людей не є легко зрозумілим, а тому нам допомагає віра, що слова Христа непомильні: він присутній, бо сам він сказав: «Це є моє тіло… Це є кров моя…».
Пресвята Євхаристія – це знак особливої любові Бога до людини: через любов Бог творить світ, через любов Бог воплочується, через любов Бог відда\ своє життя за людей і саме через любов Бог вирішує залишитися з людьми таким таїнственним способом у Святому Причасті, щоби люди могли користати з цього джерела ласка завжди.
Тому, стараймося завжди жити у мирі з нашою совістю, щоб могти приймати Святі Тайни; коли маємо гріхи, висповідаймо їх і так зможемо бути у мирі з Богом і причащатися, бо тоді ніяка нечисть і ніяка біда не матиме до нас підступу.
Памятаймо завжди слова Христа: «Я – хліб життя. Я хліб, який з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки… Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6, 22).
о. Йосафат Бойко, ВС
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 11, 23-32.
Браття, я, що прийняв від Господа, те передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб. і, воздавши подяку, розломав і сказав: «Це моє тіло, що за вас дається. Робіть це на мій спомин». Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, поки він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний супроти тіла і крови Господньої.
Хай, отже, кожний випробує себе самого, і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо хто їсть і п’є, не розрізняючи, що то тіло Господнє, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, та й чимало умирають. Якби ми самі себе розсуджували, нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, він нас картає, щоб ми не були засуджені зо світом.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 6, 48-54.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: Я – хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустині й померли. А це – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто його їстиме, не вмер. Я – хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. І хліб, що я дам, то моє тіло за життя світу.
Тут юдеї стали сперечатися між собою, кажучи: – Як отой може нам дати своє тіло їсти?
Ісус сказав їм: – Істинно, істинно кажу вам: як не їстимете тіла Сина чоловічого й не питимете його крови, не матимете життя в собі. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день.
1 Кор. 11, 23–32. «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин»
У нашому житті є особи, з якими нам приємно бути разом, спілкуватися з ними, проводити час у їхній присутності, а є ті, з якими ми не дуже хочемо бути разом. Однак Бог прагне завжди з нами перебувати, якими ми б не були. З цієї великої любови він створив людину, бо не хотів сам тішитись цією любов’ю, хотів когось нею обдаровувати.
З цією великою любов’ю Бог приходить до людини, яка відпала через первородний гріх, через свого Сина Ісуса Христа. І коли настає час Йому відійти, Він з любов’ю залишає нам пресвяте таїнство Євхаристії – Тіло і Кров Господню.
Тож коли ми приступаємо до Чаші Господньої, коли причащаємось Господа, то дотикаємося до Нього, стаємо причасниками цієї Божественної Любови, безмежної, яка прагне вилитись на кожного з нас і доторкнутись до кожного з нас.
Йо. 6, 48–54. «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його кров, не матимете життя в собі»
Кожен із нас багато разів брав участь у Літургії, під час Літургії приймав Євхаристію – Тіло і Кров Христа, як ми кажемо – причащався. Але ми дуже мало свідомі того, Кого ми приймаємо, з Ким зустрічаємося, Кого причащаємося. Ми не замислюємося, що це є те, що дає нам вічне життя, що робить нас учасниками вічного життя, що робить нас учасниками божественного життя.
Тому задумуймося над цією величною подією – Причастя Тіла і Крові Господніх, що дає змогу брати участь у житті Бога й ставати учасниками Небесного Царства.
Вл. Венедикт Алексійчук
Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня”. (Ів. 6, 54).
Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву “джерелом та звершенням цілого християнського життя” (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: “Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, — дає життя людям” (§5).
Культ Пресв. Євхаристії у Христовій Церкві такий давній, як давня сама установа цієї Св. Тайни. Цей культ довгі-довгі сотки літ і на Сході й на Заході завжди був злучений тільки з відправою Св. Літургії. Щойно в 12-му віці Західня Церква задля різних причин починає вводити в життя культ Пресв. Євхаристії поза відправою Св. Літургії, цебто культ освячених і в кивоті зберіганих Євхаристійних Дарів. Вслід за тим появляються різні обрядові практики дотепер незнані в Церкві. Почитання Євхаристійного Христа в кивоті стає у Західній Церкві мотивом до установи празника Божого Тіла, його святкує латинська Церква в четвер по відданні празника Зшестя Св. Духа. Пам’ять установи Пресв. Євхаристії і Східня і Західня Церкви відзначають у Великий Четвер.
Тож погляньмо найперше на практику культу Пресв. Євхаристії в першому тисячолітті Церкви, а відтак на історію празника Божого Тіла в Західній Церкві.
ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЯ В ПЕРШОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ ЦЕРКВИ
Ісус Христос на Тайній Вечері установив Пресв. Євхаристію, щоб по всі часи приносилася в Церкві Св. Безкровна Жертва на спомин його Кривавої Жертви на хресті та щоб бути духовним кормом душ. Ватиканський Собор II-ий так окреслює ціль установи Пресв. Євхаристії: “Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, в яку його видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крови, щоб на всі віки, аж до свого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином повірити Церкві, своїй любій Обручниці пам’ятку своєї смерти й воскресіння: таїнство побожности, знак єдности, зв’язок любови, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух сповняється ласки й дається нам завдаток будучої слави” (Про Св. Літургію, §47).
Із цілі установи Пресв. Євхаристії виходить, що вона у своїй основі не є предметом, але актом богопочитання, т. зн. властивий культ Пресв. Євхаристії полягає не в її зберіганні, але в Жертвоприношенні та Св. Причасті вірних. В перших віках християнства зберігано Освячені Дари не для культу, а тільки як запасні Дари для хворих і вмираючих. Спосіб переховування Св. Тайн був дуже простенький і незамітний. їх зберігано або в захристії, або за престолом, або відтак у посудині в виді голуба, що звисав над престолом. Наші сьогоднішні кивоти прийшли дуже пізно, бо аж у 16 сторіччі.
По сьогодні деякі східні Церкви, як нпр. коптів, сирійців і несторіянів узагалі не зберігають Св. Тайн. А хворим уділяють Св. Причастя зараз по Службі Божій. Знайдеться хтось нагло в небезпеці смерти, то священик править для нього Св. Літургію без огляду на час і пору дня.
Св. Отці першого тисячоліття як Східньої так і Західньої Церкви знають культ Пресв. Євхаристії тільки в зв’язку зо служенням Служби Божої. Тому вони безнастанно взивають вірних до частої і навіть щоденної участи в Св. Літургії і Св. Причасті. Перші християни так любили й цінили Св. Літургію і Св. Причастя, що навіть з нараженням власного життя брали в них участь. Для них бути на Св. Літургії і лучитися з Христом у Св. Причасті було найбільшою ласкою і привілеєм, а бути виключеним від участи у Св. Літургії чи Св. Причасті, найбільшою карою. Всі Православні Церкви й сьогодні знають культ Пресв. Євхаристії тільки в злуці зі Св. Літургією.
ПРАЗНИК БОЖОГО ТІЛА В ЗАХІДНІЙ ЦЕРКВІ
Починаючи від 12 століття, видно в Західній Церкві намагання, щоб Пресв. Євхаристію і поза Службою Божою робити предметом осібного культу. Основу до того дали різні мотиви. Найперше, в тому часі постають богословські контроверсії щодо способу перебування Ісуса Христа під видами хліба й вина. Ще 11 віці єретик Беренґарій з Тур (+1088 р.) перечив дійсну присутність Христа в Пресв. Євхаристії, а признавав тільки духовну присутність. За ним у пізніших віках пішли інші, як Лютер, Цвінґлі й Кальвін. Всі ті єресі осудив пізніше Тридентський Собор. Крім того в 13 віці була сильно впала участь вірних у Св. Причасті, тож адорація Св. Тайн мала це частинно заступити.
Безпосередній мотив до установи окремого празника Пресв. Євхаристії .— “Божого Тіла” дала монахиня августиніянка, блаженна Юліянна з Льєж (+5 червня 1258). Коло 1209 р. вона більше разів мала видіння, де бачила повний місяць у блиску, який одначе мав на собі темну пляму. Бл. Юліянна зрозуміла видіння в тому смислі, що місяць означав Церкву, а темна пляма на ньому означала брак празника в честь Євхаристійного Христа. Своє видіння вона подала до відома церковній владі. В наслідок того єпископ Роберт з Льєж 1246 р. установив у своїй дієцезії празник у честь Найсв. Тайн. Цей празник був відсвяткований перший раз 1247 р. у церкві Св. Мартина в Льєж.
Празник Пресв. Євхаристії відтак поширився і на інші краї Европи. Папа Урбан ІV-ий осібною буллею з 1264 р. наказав святкувати цей празник у цілій Католицькій Церкві, під назвою “Празник Христового Тіла”. Та одначе заведення цього празника на початку в багатьох місцевостях натрапляло на спротив духовенства. Тому Папа Климент V-ий на соборі у Вієнні 1311 р. наново потвердив рішення свого попередника щодо празника Христового Тіла, і відтоді він стає загальним у цілій Західній Церкві.
Установа празника Божого Тіла відчинила двері до різних богослужб і практик, що мали на цілі побільшити культ Євхаристійного Христа. Щораз більше видно напрям, щоб перед вірними не скривати Св. Тайн, але їм показувати їх чи то на Св. Літургії чи то в часі процесії чи під час інших відправ. Тепер на латинській Службі Божій появляється нова практика: по освяченні високо підносити Агнця, щоб усі присутні його бачили. В 14 віці ця практика стає загальною. Деякі священики щодо цього йшли так далеко, що по освяченні на Службі Божій оберталися до людей і показували їм освяченого Агнця.
Від 14 сторіччя головною частиною празника Божого Тіла стають прилюдні процесії зі Св. Тайнами по дорогах і публічних місцях. Виглядає, що перша така процесія відбулася в місті Кельні, Німеччина, в 1279 році. В половині наступного століття процесія зі Св. Тайнами стає вже невідлучною частиною празника Божого Тіла. Первісно несено Св. Тайни в заслоненій дарохранильниці, відтак появляються осібні до того посуди, звані монстраціями, які в 15 віці стаються загальним звичаєм.
З бажання, щоб Євхаристійному Христові віддати якнайбільшу почесть, постають різні практики, як часте виставлення Найсв. Тайн навіть під час Св. Літургії, благословення Св. Тайнами при кінці молебнів, 40-годинне моління, нічні й вічні адорації, св. години і т. д.
ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР ІІ-ИЙ І ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ
Ватиканський Собор ІІ-ий у своїх декретах небагато говорить про культ Пресв. Євхаристії поза Св. Літургією, зате дуже наголошує цей культ у зв’язку з Літургією та значення Св. Літургії і Св. Причастя для життя Церкви й освячення вірних. Тому дуже поручає усім вірним часту участь у Св. Літургії і Св. Причасті. В декреті про Св. Літургію сказано: “Проте Літургія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила… Отже в Літургії, зокрема в Євхаристії, немов із джерела, витікають на нас ласки та з найбільшою успішністю осягається освячення людей у Христі, і Боже прославлення, до якого, немов до мети, зміряють усі інші діла Церкви (§10)… Дуже поручається оцю досконалішу участь у Службі Божій, коли то, після причастя священика, вірні приймають Господнє Тіло з того самого Жертвоприношення” (§55). А в декреті про Пресвітерів Собор каже: “Не може, одначе, постати жадна християнська спільнота, якщо вона не має коріння і основ у відправі Пресвятої Євхаристії, від якої треба починати всяке виховання у громадському дусі” (§6).
Свщ. Конґреґація Обрядів, маючи на увазі бажання Собору, щоб відправа Св. Літургії і Св. Причастя були осередком богопочитання в Церкві, дня 25-го травня 1967 р. видала осібну інструкцію “Про Культ Євхаристійної Тайни”. Інструкція подає різні приписи відносно відправи Св. Літургії та виставлення Найсв. Тайн. Вона заказує дві літургійні відправи рівночасно: “Треба вважати, щоб не було двох літургійних богослужб у тому самому часі і в тій самій церкві, бо це розбиває увагу вірних. А це передусім відноситься до відправи Пресв. Євхаристії. І якраз такого розсіяння вірних треба пильно уникати, яке буває через рівночасне служення Служб Божих у тій самій церкві, коли правиться Св. Літургія з народом у неділі або святочні дні” (§17).
Щодо цілі зберігання Св. Тайн поза Службою Божою інструкція пригадує на рішення в тій справі Апостольської Столиці з 1 жовтня 1949 р., де сказано: “Треба пригадати, що головна й первісна ціль, для якої зберігаються Св. Дари в церкві поза Службою Божою — це уділення Св. Напуття. Другорядні цілі – це роздача Св. Причастя поза Службою Божою і адорація Господа Нашого Ісуса Христа укритого під цими видами” (§49).
Вкінці, інструкція приписує, щоб виставлення Св. Тайн для адорації мало відношення до Св. Літургії, яка того дня правиться: “Конечним отже є, щоб, коли буває урочисте й довше виставлення Найсв. Тайн, то воно повинно починатися при кінці Св. Літургії, на якій був освячений Агнець, що має бути виставлений… В часі виставлення Св. Тайн не можна правити Служби Божої в тій самій церкві… а це тому, бо служення Таїнства Євхаристії у досконаліший спосіб замикає в собі ту духовну злуку, до якої виставлення повинно провадити вірних” (§60 і 61).
ПРАЗНИК ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ В НАШІЙ ЦЕРКВІ
Латинська Церква в 13 сторіччі установила празник у честь Пресв. Євхаристії, головно в тій цілі, щоб протидіяти єресям, які перечили правдиву присутність Ісуса Христа під видами хліба й вина. Святкування цього празника не осталося без впливу й на Східні Католицькі Церкви. З бігом часу празник Божого Тіла приймають Східні Католицькі Церкви сирійців, халдейців, маронітів, вірменів, коптів, мелхітів та італо-греків. Рішенням Замойського Синоду цей празник став обов’язковим і в нашій уніятській Церкві.
Яка ж історія, розвій та практика празника Пресв. Євхаристії у нашій Українсько-католицькій Церкві?
КУЛЬТ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ ДО СИНОДУ В БЕРЕСТІ
Наш український нарід приймаючи св. віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східньої Церкви щодо культу Пресв. Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, полягав у приношенні Св. Безкровної Жертви та у Св. Причастю. І наша Українська Церква від самих початків християнської віри цей культ ревно плекала. Про те сказано дещо більше в розділі про пасхальне Св. Причастя.
Тут варто пригадати ще науку і приписи відносно культу Пресв. Євхаристії двох великих світочів Української Церкви: митрополита Петра Могили і Слуги Божого митрополита Андрія Шептицького.
Київський митр. П. Могила у своїм Требнику з 1646 р. приписує як священикам так і мирянам зберігати дуже велику почесть до Пресв. Євхаристії. Священики мають з великою пошаною і побожністю Св. Тайн дотикатися, їх хоронити і їм Божу почесть віддавати. До святилища мають входити з відкритою головою і перед Св. Тайнами зробити глибокий поклін. При відході зі святилища треба знову Св. Тайнам низенько поклонитися. Подібно й на початку і при кінці кожної богослужби треба зробити побожний поклін.
Те саме наказує митр. Могила й тим, що служать коло престола. Вони не сміють навіть дотикатися престола, а тим більше на нім стоячих Св. Тайн. З огляду на пошану до Св. Тайн ніхто з недуховних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Св. Причастя та жити чесно і тверезо. Священики обов’язані вчити людей, щоб при стрічі священика зі Св. Тайнами до хворого, падали на коліна і віддали поклін Христові у Св. Тайнах. Священики повинні перестерігати вірних, щоб під час Служби Божої на Великому Вході при перенесенні чесних Дарів на престіл, вони не робили поклону до землі, бо ці Дари ще не освячені.
Подібно і Слуга Божий митр. Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Св. Тайн на престолі. “Найсвятішим місцем у церкві — каже він у пастирському посланні з 1900 р. — це престіл Божий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Св. Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі мешкає на ньому під видами хліба. Це місце таке святе, що християнинові й діткнутися його не вільно! А священики, що є посвячені для Божої служби, зближаються до нього лише зі страхом, а завжди з чистим сумлінням. Це місце таке святе, що на ньому не сміє бути ні однісенькоі речі, що не є приписана нашим святим обрядом”. (Пастирський Лист з 1900 р.).
Тож закид деяких латинників, що в Східній Церкві нема належного почитання Пресв. Євхаристії, не має жадної основи, бо тоді той сам закид треба би зробити всім Св. Отцям Східньої і Західньої Церкви й цілій Христовій Церкві першого тисячоліття.
Вправді нема богословської трудности щодо почитання Пресв. Євхаристії поза Службою Божою, бо раз освячений хліб остає назавжди освячений, як довго тільки зберігаються види хліба. Трудність радше в тому, що такий культ не є в традиції Церкви, відбігає від головної цілі установи та що такий культ може відривати вірних від Христа на Службі Божій і від Св. Причастя. Кивот на престолі, хоча має того самого Христа, що і Св. Літургія, не сміє взяти верх над Безкровною Жертвою Св. Літургії та Св. Причастям, бо це властиво есенціяльні акти Євхаристійнсго почитання.
На Сході ніхто ніколи не перечив дійсної присутності! Христа у Пресв. Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати осібним почитанням поза Св. Літургією.
КУЛЬТ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ ВІД ЧАСУ УНІЇ ДО ЛЬВІВСЬКОГО СИНОДУ
На вищеподаній основі стояли наші Владики, коли приступили до єдности з латинською Церквою на Соборі в Бересті 1596 року. Вони так цінили традицію Сходу і звичаї нашої Церкви, що навіть боялися, щоб їх не змушувано до процесії на празник Божого Тіла. Тому в своїх артикулах відносно з’єдинення з 1 червня 1595 р. вони в цій справі ставлять осібне застереження: “Щоб нас не змушувано до процесії в день Божого Тіла, цебто, щоб ми також мали ходити зі Святими Тайнами, бо в нас є інший спосіб і практика Тайн” (§7). Вони собі застерігають, “Щоб не було заборонено ходити до хворих з Найсв.Тайнами публічно та зі свічками і в ризах згідно з нашими приписами” (§ 23).
Хоча наші Владики приступаючи до Унії, дуже бажали точно зберегти традиції та звичаї Східньої Церкви, то одначе вже внезабарі по Унії появляється в нас намагання, щоб у богослуженнях якнайбільше наближатися до практик латинського обряду. Поволі виробляється поняття, що чим більше ми уподібнимося до латинського обряду, то тим ліпшими станемо католиками. Про це пролатинське наставлення нашої уніятської Церкви Слуга Божий митр. Андрій Шептицький так говорить: “Нашим батькам, і перед і після Замойського Синоду, здавалося, що треба їм було якнайбільшим числом, хоч би й малих звичаїв і практик, зближатися якнайбільше до латинського обряду, щоб заслужити собі в латинників, найближчих сусідів, як і в латинників у західніх краях Европи та Римі, на опінію правдивих католиків. Та думка пхала багато з наших священиків до принимання живцем з латинського обряду незаконних, бо неодобрених Апостольським Престолом, а навіть ніякою церковною владою у нашій Церкві звичаїв… Такі латинські тенденції сильно скріпила ще ворожа вірі акція царської влади, що прямувала до знищення Св. З’єдинення”. (Пастирське послання про обряди з 1941 р.).
За несповна сто років від Унії наш митрополит Кипріян Жоховський (1674-1693) у “Люблинськім Коллоквіюм”, що відбулося 1680 р., вже говорить про такі практики в нашій Церкві: про 40-годинне набоженство, про часте виставлення Найсв. Тайн, про процесії зі Св. Тайнами та монстранції.
Замойський Синод, 1720 р., своїм рішенням наказує і в нашій Церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час Св. Літургії виставляти Св. Тайни, давати ними благословення поза Літургією, уладжувати процесії зі Св. Тайнами та вживати латинських монстранцій. В 1738 р. перший раз появляється друком наша служба на празник Пресв. Євхаристії.
ПРАЗНИК ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ І ЛЬВІВСЬКИЙ СИНОД
Львівський Синод, 1891 р., покликаючися на буллю Папи Урбана ІV-го, на рішення Тридентського Собору та на практику майже всіх Східніх Католицьких Церков, не тільки апробує празник Божого Тіла, але й підносить його до ряду великих Господніх празників з 8-денним попразденством та наказує щорічно святкувати його в четвер по неділі Всіх Святих, але з огляду на будний день, поручає переносити його на наступну неділю. Цієї неділі по заамвонній молитві має бути похід зі Св. Тайнами з церкви до чотирьох на різних місцях приготованих престолів. А де цього не можна б зробити, то треба три рази обійти церкву зі Св. Тайнами, вернутися до престола й уділити благословення Св. Тайнами. Типік о. Дольницького подає точні приписи, як має відбуватися процесія зі Св. Тайнами до чотирьох престолів та які при тих престолах треба читати євангелія.
Львівський Синод потверджує звичай давніше прийнятий у нашій Церкві, а саме, щоб на празник Пресв. Євхаристії і храмовий празник під час Св. Літургії виставляти Св. Тайни. В цих днях має бути благословення Св. Тайнами, а в празник Пресв. Євхаристії подвійне благословення: одне на початку Літургії, а друге при кінці Літургії по процесії. Перед благословенням Св. Дарами треба відспівати суплікацію.
Синод дозволяє на процесію зі Св. Тайнами також при інших урочистих нагодах, як празник Пасхи, з нагоди місій або під час відпустів. А коли нема процесії, то щоб у празничних чи особливих днях було виставлення Найсв. Тайн зі суплікацією. При виставленні Св. Тайн і процесії в празник Пресв. Євхаристії і в празник храму каже Синод уживати монстранцій, а при інших нагодах може бути виставлення або в монстранції або в дарохранильниці.
Синод приписує заховати давно принятий у нас звичай, щоб виставляти Найсв. Тайни у Велику П’ятницю і Суботу на Божому гробі або на престолі, а також носити їх під час обходу довкола церкви з плащаницею у Велику П’ятницю і перед утренею Господнього Воскресіння. (Титул IV, Гл. IV).
Апостольська Столиця при реформі наших богослужбових книг у 1940-их роках, маючи на увазі рішення Синодів Замойського і Львівського та традицію нашої уніятської Церкви, не вичеркнула з нашого церковного календаря празника Пресв. Євхаристії, але оставила його під назвою “Врочисте поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа Нашого Ісуса Христа”.
Добре й похвальне всяке почитання Пресв. Євхаристії, але найліпше те, що найкраще відповідає волі Христа Господа, найбільше згідне з традицією Східньої Церкви та в дусі нашого обряду, а таким почитанням є якраз любов і цінення Св. Літургії та часте Св. Причастя. Того бажає Христос, до того заохочує Св. Церква й того вимагає потреба нашої душі.
Тому культ Пресв. Євхаристії у зв’язку з Безкровною Жертвою Служби Божої і Св. Причастям має і мусить бути в нас завжди на першому місці. “Немає святішого, величавішого та важливішого діяння, — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький — ніж страшна Жертва Служби Божої. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищає у важності і святості всі діяння людей, що їх історики записують як важливі історичні події”. (Про відправу Служби Божої, 1942). А про значення Св. Причастя для нашого духовного життя Св. Пій Х-ий чаже: “Св. Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба”.
УГКЦ Парафії Святих Ольги і Єлизавети
Стихири на „Господи взиваю я”
Ти, Чоловіколюбче,* відкрив велику тайну свого воплочення,* бувши на вечері з своїми повірниками,* і сказав їм: їжте хліб життєдайний – це є Тіло моє,* і пийте Кров життя вічного.
Світлиця, в якій Христос відбув Пасху,* стала небесним кивотом,* безкровною вечерею і духовною службою,* а трапеза, на якій звершилися ці тайни,* духовним престолом.
Ти, Хлібе Небесний, поблагословив хліб,* склав подяку Отцеві й Родителеві,* теж і чашу взяв та й подав учням, кажучи:* Прийміть, їжте, це є Тіло моє,* і пийте Кров життя нетлінного.
Нагодував Господь своїх учнів небесною поживою,* дав їм перед страстями ангельський хліб,* чудесніший від манни.* Батьки ваші – сказав Господь* – споживали манну в пустині й померли.* Це ж хліб, що з неба сходить,* щоб той, хто їстиме його,* не вмер, але жив навіки.* Тому сподоби і нас сьогодні причащатися його,* за молитвами твоєї Богоматері.
Коли учні споживали Тайну Вечерю,* Христос узяв хліб у свої руки,* підніс свої очі до неба,* поблагословив, переломив, дав своїм учням, кажучи:* Прийміть, їжте – це Тіло моє,* що за вас ламається на відпущення гріхів* і на життя вічне.
У тебе єдиного – безсмертя* і живеш у світлі неприступнім.* Невже міг би ти злучитися з ідолом пітьми гріховної?* Тому ти – Світло те, що просвічує кожну людину,* не засуджуй й не кидай у тьму кромішню темні й грішні душі наші,* але просвіти благодаттю,* – молимось до тебе,* – Море милосердя, Хлібе переісточений.
Прийдім, празниколюбці, радісно звеличуймо сьогодні* спасенне свято життєдайного Хліба і Божого Агнця,* що забирає гріхи світу.* Святкуймо нині не в заквасці давньої злоби,* але в солодкості чистоти й правди.* Очистившись, отже, станьмо гідними його учасниками,* щоб одержати вічне Христове царство.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Перший антифон
Стих 1: Господь пасе мене і нічого не бракуватиме мені;* на місці квітучім, там Він оселив мене (Пс. 22,1-2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: Бо, якщо й піду посеред тіні смертної,* не побоюся зла, бо Ти зо мною єси (Пс. 22,4).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: Приготовив Ти передо мною трапезу* проти супротивників моїх (Пс. 22,5).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих 1: Вірував я, тому й заговорив,* і я смирився вельми (Пс. 115,1).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що живиш нас плоттю і кров’ю Своєю, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: Що віддам Господеві* за все, що Він воздав мені? (Пс. 115,3).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що живиш нас плоттю і кров’ю Своєю, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Чашу спасення прийму* і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що живиш нас плоттю і кров’ю Своєю, співаємо Тобі: Алилуя.
Єдинородний Сину
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Єдинородний Сину і Слове Божий, безсмертний Ти і зволив Ти спасення нашого ради воплотитися від святої Богородиці і приснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас.
Третій антифон
Стих 1: Коли призвав я,* вислухав мене Бог правди моєї (Пс. 4,2).
Тропар, глас 4: Воспоминання Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові день празничний,* від Тебе бо рибалки училися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити* і так творити Твоє божественне воспоминання,* яке й ми празнуємо і кличемо:* Господи, слава Тобі.
Стих 2: Жертвуйте жертву правди* і уповайте на Господа (Пс. 4,6).
Тропар, глас 4: Воспоминання Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові день празничний,* від Тебе бо рибалки училися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити* і так творити Твоє божественне воспоминання,* яке й ми празнуємо і кличемо:* Господи, слава Тобі.
Стих 3: Дав Ти веселість у серці моїм,* від плоду пшениці, вина і єлею свого збагатіли (Пс. 4,2).
Тропар, глас 4: Воспоминання Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові день празничний,* від Тебе бо рибалки училися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити* і так творити Твоє божественне воспоминання,* яке й ми празнуємо і кличемо:* Господи, слава Тобі.
Вхідне: Тобі пожертвую жертву хвали* і в ім’я Господнє закличу (Пс. 115,8).
Тропар, глас 4:
Воспоминання Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові день празничний,* від Тебе бо рибалки училися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити* і так творити Твоє божественне воспоминання,* яке й ми празнуємо і кличемо:* Господи, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 4:
Ось предлежить Христос на поживу всім,* прийдіте, і припадаючи, поклонімся Христу Богові,* у цих тайнах утаєному,* з умилінням кличучи:* Владико, не опали нас, недостойних, причастям,* але попали гріхи і очисти душі наші.
Прокімен, глас 4: Нагодував їх тістом пшеничним і медом з каменя наситив їх (Пс. 80,17).
Стих: Радуйтеся Богові, помічникові нашому (Пс.80,2).
Алилуя, глас 4:
Очі всіх на Тебе уповають і Ти своєчасно даєш їм поживу (Пс. 144,15).
Стих: Ти відкриваєш руку Твою і сповняє усе живе благоволінням (Пс. 144,16).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, Господа, що плоть і кров Свою дав у поживу таїнственну.
І ірмос, глас 2: Увесь Ти є прагнення, увесь насолода, Слово Боже, Діви Сину, Боже богів, Господи, святих пресвятий, тому Тебе всі з Тією, що Тебе породила, величаємо.
Причасний: Хто їсть Мою плоть і п’є Мою кров, у Мені перебуває і Я – в ньому, сказав Господь (Йо. 6,56). Алилуя, тричі.
Священик: Христос істинний Бог наш, що ради превеликої любови дав нам Тіло Своє їсти і Кров Свою істинну пити на спасіння наше, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
