VIІІ НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА Й АРХИДИЯКОНА СТЕФАНА.
Дійсна присутність Ісуса Христа в св. Тайні Євхаристiї
Чудесним помноженням п’яти хлібів і двох риб приготовляє Ісус людей до установлення Пресв. Тайни Євхаристії. Тим своїм чудом Спаситель вказує на те, що він, як Бог, може творити чуда в природі й вона слухав Його, бо він – її Творець і найвищий Пан. Зв’язок, який існує між чудесним помноженням хлібів і Пресвятою Євхаристією підкреслює сам спосіб діяння Спасителя в обох випадках. Свята Євангелія каже таке:
„Ісус узяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив i розламав ті хліби, і дав учням…” (Мт 14,19).
Майже ідентичними словами вводить св. Матей установлення Пресвятої Євхаристії. Він каже:
„Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням кажучи: « Беріть, їжте: це моє тіло ». Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм кажучи: Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення грiхiв” (Мт 26,26с).
Після першого благословення хліб почав негайно помножуватись у руках Спасителя, так що вистачав, щоб нагодувати п’ять тисяч мужчин, крім жінок і дітей. У другому випадку, той хліб і вино перемінились у тiло й кров Господню. З того часу почалась нова присутність Христова на землі, так звана Євхаристійна. Й це Ісус мав на думці, коли казав апостолам:
„Не полишу вас сиротами; я прийду до вас” (Йо 14,18).
Він, хоч і відійшов до свого Отця після воскресіння й вознесіння, все-таки знайшов спосіб, щоб зоставатись отут з нами повсякчасно, аж до свого другого приходу, як страшний Суддя. Так то Христос дотримує свого слова, що його дав своїм апостолам:
„Отож я з вами по всі дні, аж до кінця вiку (Мт 28,20).
Це було Його наміром, а саме:
„зоставаться назавжди, як довго вони пере буватимуть на землі. Він бо я полюбивши своїх, що були в світі, до краю їх полюбив” (Йо 13,4)
і власне задля тiєї своєї безмежної любови до людського роду хотів а ними зоставатись тут, на землі, так довго, аж доки не злучиться з ними в Царстві Небеснiм.
Після освячення Ісус Христос е дійсно присутній під видами хліба й вина – iз своїм тілом і душею й зі своєю Божою й людською природою. Тому – то й перед святим причастям священик попереджає вір них, кажучи:
„Будьмо уважні, святе святим!”
Тим способом Церква свята за допомогою своïх слуг священиків слідує за св. апостолом Пав лом, який звертав увагу християнам своїх часів, словами:
„Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло и кров Господню. Хай отже кожний випробовує (провірює) себе самого а тоді їсть хліб цей і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи тіла Господнього, суд собi їсть і п’є” (1 Кор 11,27с).
Тож вiдповiдальний є кожний, хто приходить до трапези Господньоï – тобто до св Причастя прослідити свою совість, щоб у нього не було важкого грiху на душі. Бо душа з гріхом важким, стала домівкою злого духа; а там де перебував Сатана, не може бути рівночасно й наш Спаситель Ісус Христос. А хто приймає Пресвяту Євхаристію з таким станом душі, безмежно ображує свого Творця й Спасителя.
Хтось однак міг би сказати: Я безсумнівно вірю, що коли на тайнi вечері Ісус Христос проказав над хлібом і вином ті слова освячення, дари перемiнились у тіло й кров Господню, тому що він всемогутнiй Бог, і все що Він велить – стається. Але звідкіля ми знаємо, що те саме дасться я під час Божественної Літургії, коли священик проголошує цi тайнственнi слова? Що те саме чудо стається, свідчать нам слова Божественного Спасителя, який по словах освячення, тобто коли перемiнив хліб і вино в своє тіло й кров, звертаючись до апостолів, каже:
„Робіть це на мою згадку” (Лк 22,19).
Тобто, робіть те саме, що я власне перед хвилиною зробив; інакшими словами: подібно як я, освячуйте хліб і вино й перемінюйте їх у моє тіло й у мою кров! Запевнення щодо цього висновку маємо в св. апостола Павла:
„Це мов тіло, що за вас дається. Ця чаша Новий Завіт у моєй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин. Бо кожного разу як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде” (1 Кор 11, 250).
Смерть Господню звіщається освяченням осiбно хліба й вина, бо подібно як у нашому житті, коли відділимо кров від тіла, наступає смерть людини, так само й у Божественній Літургії слова освячення відділюють тіло вiд крови, і жертвують Богові Отцеві Його єдиного Сина, переісточенням хліба й вина в тіло й кров Христову. Божественна Літургія де нічого іншого як безкровне повторення кривавої жертви Ісуса Христа на горі Голготі. Доручаючи своїм апостолам приношення Безкровної жертви – Літурґiї, Ісус Христос дає їм владу й силу робити це для спасiння людського роду. А тому що й після смерти апостолів, люди далі живуть і далі потребують спасіння та й усіх засобів, які це спасіння їм можуть запевнити; тож і наступники апостолів, священики, єпископи й святіший отець мають право й обов’язок приносити Бог-Отцеві Без кровну жертву-Йому на славу, а людям на спасіння.
А тепер призадумаймось над тим, як нам треба поводитися в церкві й з яким настроєнням душі приступати до Св. Причастя? З дійсної присутности Христа Спасителя в Тайнi Євхаристії виходить найперше той факт, що Він, тобто Син відвічного Бога-Отця, сам всемогутній Бог, скривається на наших престолах під видами хліба й вина. Там, на пре столах, в завжди присутній той сам всесильний Творець, який перед віками одним своїм словом всемогутнім привів до існування в небуття усю вселенну. Там також є той сам лагідний і покірний Учитель з Назарету, який проходив Палестинську землю, навчав людей, творячи добро, оздоровляючи й освячуючи людей, які повірували в нього; той сам що терпів страшні муки я нарешті вмер ганебною смертю на хресті, щоб нас спасти від диявола я визволити з неволі гріха. Там також е при сутній той сам Ісус Христос, який під кінець світу прийде знову на цю землю в славі свого Отця оточений янголами й святими. Вiн, однак, уже не буде тим милосердним і люблячим учителем, не буде тим терплячим Спасителем, який себе жертвує, але грізним Суддєю, який приходить щоб одержати звіт від нас з усього нашого життя та згiдно з нашими ділами судити нас. Тодi вже не буде більше ні милосердя, ні про бачення, а лише страшна Божа справедливість буде рішати про нашу долю на цілу вічність. А після цього рішення наша доля припечатається повік; ніщо вже більше не зміниться, але триватиме без кінця. І щасливі будуть ті, яких Його Божий справедливий суд оправдає й поставить по правиці. Бо вони почують слова повні любови й ласки:
„Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, приготоване вам вiд сотворення світу” (Мт 25,34).
А навіки нещасними будуть ті, що почують з уст судді оці слова:
„Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й його ангелам” (Mт 25,41).
Гадка про те, що зараз отут у церкві серед нас живе наш майбутній Суддя, який споглядав на нас з кивота й знає про все, що діється в нашому серці, може наповняє нас страхом, свідомих того якими грішними ми є. Але з другого боку може наповняти нас і надією, що як довго ми тут, на землі, все ще можемо спастися, можемо прихилити собі милосердного Спасителя, коли матимемо щирий жаль у нашому серці й будемо готовими змінити спосіб нашого життя. Думаймо над тим, пощо ми прийшли до церкви? Чи не щоб прославити нашого Творця й пере просити Його за всi наші гріхи й проступки? Крім того ця гадка, що серед нас живе всемогутній Бог і Творець, люблячий Спаситель, повинна наповняти наші серця спокоєм, бо коли він є з нами, нам нічого злого статися не може. Він так близько біля нас. Він той милосердний і люблячий Господь, який за нас вiддав своє життя на хресті не дозволить, щоб нам щось злого приключилося. Він тепер, живучи серед нас, чує нашi молитви, знає наші потреби і завжди готовий допомогти. Він не лише готовий, але також може нам допомогти, бо він всемогутній і все, що тільки захоче, може зробити. Як про те запевняє нас, кажучи:
„У людей це неможливо, та не в Бога; у Бога бо все можливо” (Мр 10,27; Мт 19,26; Лк 18,27).
о. д-р М.І. Любачівський
Він змилосердився над ними. Мт. 14, 14-22.
Дорогі! Кожного разу, коли ми слухаємо у храмі або читаємо вдома Слово Боже – Євангеліє, то маємо справу не тільки з релігійним текстом, а зі зверненням Бога до нас. Бог промовляє до нас через слова Євангелія, і через нього пропонує нам свою поміч. В попередні неділі ми чули в Євангелії події, де розповідалося про різні види оздоровлень хворих Ісусом, а тим самим Божої опіки над людьми. Сьогодні ще одна така нагода. Ісус навчав людей, оздоровив хворих, котрих принесли до Нього, а потім чудесно нагодував п’ять тисяч народу хлібом і рибою.
Чудесне розмноження Ісусом Христом п’яти хлібів і двох риб – це ще одне потвердження того, що Бог справді дбає про духовні і тілесні потреби людей, опікується ними. Коли апостоли запропонували Ісусові відпустити людей, щоб самі знайшли собі харчі, Спаситель не згодився з їх пропозицією і запропонував їм знайти поживу для людей. Цим Христос хотів сказати, що Йому не байдужа доля людини, що Бог ніколи не залишає людину один на один з її проблемами, а завжди готовий переживати труднощі разом з нею.
Чудо п’яти хлібів має подвійне значення. Найперше, це черговий образ і заповідь установлення Христом майбутнього таїнства Євхаристії, цього невичерпного джерела духовної поживи і помочі для християн. По-друге, це запрошення людей до співпраці з Богом через молитву і святі таїнства для ощасливлення свого щоденного життя.
Ісус, оздоровивши хворих, захотів сам нагодувати їх, чудесно розмноживши п’ять хлібів і дві риби. І це сталося не випадково. Бо хліб, це плід праці людських рук, символ людського життя. Розмноживши чудесно хліб, плід людської праці, цим жестом Христос хотів сказати, що Божа поміч людям потребує певної участі людини, щоб вона вийшла назустріч Богу. Бог завжди готовий і хоче помагати людям у житті, але людина повинна зі своєї сторони зробити крок до Бога: просити Його про поміч і бути готовою цю поміч від Бога прийняти. Він хоче, щоб ми приносили Йому в молитві хліб нашого щоденного життя: наші труднощі, клопоти, переживання, а Він прийме і перемінить їх у духовну поживу для нас у вигляді різних ласк і дарів Святого Духа. Які ж умови повинна сповнити людина, щоб впевнено отримати поміч від Бога? Це співпраця з Богом через дотримання заповідей, добрі вчинки, побожне життя, тобто надія душі на Бога, це молитва і святі таїнства. Вони свідчать про відкритість людської душі на Бога. Часта молитва християнина і прийняття Святих Тайн є знаком його готовності прийняти Божу поміч. Це також віра і любов до Бога.
Чому так важлива віра і любов? Ісус Христос зробив чудо п’яти хлібів, щоб ним пробудити і зміцнити віру апостолів і людей у себе як правдивого Месію. Світло віри допомагає людині розпізнавати знаки Божої любові – помочі, а любов дозволяє приймати їх і з них користати. Бажаю всім щедро наповнитися світлом віри і любові, щоб могти Божу поміч щодня відчувати і щедро користати з неї.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 1, 10-18.
Браття, благаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви веі те саме говорили; о не було розколів між вами, але щоб ви були з’єднані в однім дусі і в одній думці. Бо довідався про вас, мої брати, від Хлоїних, що між вами є суперечки. Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. Хіба Христос розділився? Хіа Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? Дякую Богові, що я нікого з вас не христив, крім Крисла та Ґая, щоб не сказав хто, що ви були хрищені в моє ім’я. Христив я теж дім Стефани; і більш не знаю, чи христив я кого іншого.
Христос бо послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 14, 14-22.
Того часу, побачив Ісус силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: – Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.
Ісус сказав їм: – Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.
Вони ж мовлять до нього: – Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.
Тоді він каже: – Принесіть мені їх сюди.
І велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні – людям. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловік, окрім жінок та дітей.
І зараз же заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ.
1 Kr. 1, 10-18. «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»
Щоб зрозуміти ці слова, мусимо кілька слів сказати про те, чим для тогочасних людей було розп’яття на хресті. Бути покараним на хресті – найбільша ганьба для тогочасної людини, а ще більше – для єврея. Тому проповідь про хрест теж була ганьбою для тогочасних людей, бо це було місце ганебної смерті.
А чим для нас є хрест? Це місце, де нам подарована вічність. Усі ми прагнемо щастя, довгих років життя, але на хресті людина отримала вічність, безсмертне життя. Тому він для нас такий важливий і цінний.
На хресті Господь виявив свою найбільшу любов до людини й обдарував її вічним життям.
Мт. 14, 14-21. «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти».
Люди були так захоплені проповіддю Спасителя, що зовсім не думали про земні потреби – незчулися, як опинилися в пустельному місці, де не було поживи. Тоді апостоли, учні Ісуса Христа, просять Його якось зарадити ций ситуації, щоб можна було нагодувати людей. Апостоли навіть не допускають думки, що Христос може дати людям їжу. А ще більше не сподіваються, що вони самі можуть щось дати цим людям. Саме в цій ситуації Ісус Христос каже ці знамениті слова: «Дайте ви їм їсти». Więcej informacji: спробуйте зробити щось, що можете у цій ситуації.
З одного боку, ми бачимо чудо – Ісус Христос помножує хліби. А з іншого – перед нами постає ситуація ділення, бо люди мали п’ять хлібів і дві риби й почали ділитися, давати одні одним. Як це важливо в нашому житті – вміти поділитися, дати щось комусь іншому.
Господь не тільки робить чудо помноження хлібів, а й вчить ділитися, давати те, що в наших силах і змозі, – а Бог доповнить.
Владика Венедикт (Алексійчук)
У той самий день
ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА Й АРХИДИЯКОНА СТЕФАНА.
Пам’ять святого первомученика Стефана вшановуємо 27 грудня. У цей день Христова Церква величає того, хто перший після Христа Спасителя пролив свою кров за віру, кого за проповідь Христа каменували; хто в останню хвилину свого життя сказав „Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть ďî правиці Бога” (Ді 7, 56). Того, хто з останнім подихом молився Богу за своїх мучителів: “Господи, не постав їм цього за гріх!” (7, 60). Мученицька смерть Стефана докладно описана 27 грудня, а сьогодні розповімо про віднайдення його мощей і їх перенесення – про події, пам’ять яких Христова Церква вшановує сьогодні.
Святе Письмо дуже коротко повідомляє: “Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому” (8, 2). Натомість передання залишило нам набагато більше відомостей. Жиди, які каменували святого Стефана, залишили його тіло на поживу воронам. Та хиже, дике і кровожерливе сотворіння уміло віддати шану тілу невинно убитого, ворон не наважився навіть сісти на мощі святого. Вірні спочатку боялися вийти зі своїх криївок, бо розлючені фарисейські прибічники погрожували смертю кожному, хто буде визнавати Христа і Його науку.
Та знайшовся муж, який уже тоді в душі своїй схилявся до Христової віри, муж старий віком і славний своєю вченістю, найбільший знавець закону. Він називався Гамалиїл. Коли фарисеї після першого чуда, яке публічно вчинив святий Петро, зціливши кривого, апостолам заборонили проповідувати Христа Спасителя, а за непослух наказали їх ув’язнити і на своїй нечестивій раді „задумали їх убити” (Ді. 5, 33) „Тоді один фарисей, на ім’я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей, і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям. Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо. А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що зи ним тягнули, були розігнані. Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зі світу, – щоб ви часом не стали противниками Бога ». Послухалися вони його ради “(5, 34-39).
Та невдовзі ненависть жидів узяла гору і пролилася кров святого первомученика Стефана. Тоді Гамалиїл, імовірно, вже був християнином. Він разом з іншими взяв тіло святого Стефана і поховав його урочисто у своєму селі Кафаргамала, а вірні „зчинили великий плач ďî ньому”.
Був муж, учений в законі, багатий маєтками, на ім’я Никодим. Він тайно визнавав Христа, а Святе Письмо розповідає про нього, що прийшов „Никодим, який раніше приходив уночі до нього” (Йо. 19, 39), разом з Йосифом з Ариматеї зняли з хреста Тіло Христа Спасителя, а Никодим приніс „мішанину з смирни та алое, мірок зі сто “(там само) і поховали Христа Спасителя в новому гробі. З тої хвилини Никодим був уже не тайним, а явним учнем Ісуса Христа; він уже не приховував своєї віри, і вголос славословив свого Учителя, до якого раніше приходив ночами шукати правди і розради.
Жиди намагалися вбити Никодима, усе його майно відібрали і ніби передали на храм. Никодим став убогий, без даху, жив у постійній небезпеці. Тоді Гамалиїл прийняв його у свій дім, і тут Никодим прожив до кінця своїх днів. Коли він помер, Гамалиїл поховав його тіло в тій самій печері, де було поховано тіло святого Стефана. Невдовзі помер син Гамалиїла на ім’я Авив, а потім, останній зі всіх, помер і праведний Гамалиїл. Тіла їх поховано також у тій самій печері.
Минули віки. Від Єрусалиму, міста, що каменем убивало пророків, залишилася руїна, минулася гордість фарисеїв, хрест заволодів світом. Про печеру, де спочивали мощі святого Стефана і трьох Божих угодників, Гамалиїла, Никодима і Авива, всі забули. Аж ось однієї п’ятниці, а було це (згідно з переданням) 3 грудня 415 р., Священикові села Кафармагала Лукіянові явився уві сні старець, зодягнений у світлі одежі, й наказав йому повідомити Єрусалимського єпископа Йоана, що на полі, яке називається „ Делагаври “, тобто поле Божих мужів, є всід у печеру, в якій спочивають мощі святого Стефана та інших Божих слуг. Старець, який явився священикові, був святий Гамалиїл. Видіння це повторювалося тричі, до того ж святий Гамалиїл точно вказав Лукіянові, в якому гробі спочивають святі мощі.
А коли Лукіян і ипископ стали шукати печеру, копаючи землю у вказаному місці, знайшли камінь з написом єврейською мовою – “Хеліїл”, тобто слуги Божі. Під тим каменем був вхід до печери, де знайшли мощі Божих слуг, докладно так, як це описав у видінні святий Гамалиїл. Коли ж єпископи Єрусалиму, Єрихону і Севастії в присутності великого числа священиків відкрили гріб святого Стефана, то пречудесний аромат наповнила всю печеру, а сімдесят три хворих, серед яких було багато сліпих і кривих від народження, враз стали здорові. На тому місці звели величну церкву, в якій склали мощі святих Гамалиїла, Никодима та Авива, а мощі святого первомученика Стефана перенесли до Єрусалиму і поховали у церкві на горі Сіон. Саме перенесення мощей було увінчане новим чудом; коли мощі святого Стефана внесли до міста, то зразу ж випав рясний дощ на втіху народу, який дуже терпів від тривалої посухи. Частина мощей первомученика Стефана була розділена і передана у різні церкви, зокрема до Царгорода (428) за правління імператора Теодосія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, і до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560) у церкву святого Лаврентія . Коли перноше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей де Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром. за правління імператора Теодоодісія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, и до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560), у церкву святого Лаврентія. Коли перноше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей де Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром. за правління імператора Теодоодісія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, и до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560), у церкву святого Лаврентія. Коли перноше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей де Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром.
Тропар:
Цaрським вінцeм увінчaлася голова твоя через страждaння, які перетерпів єси за Христа Бога, серед мyчеників первостраждaльче Стефaне. Ти бо закам’янілість вождів їудeйських викрив, видів єси Твого Спaса праворуч Отця. Його ж моли за дуіі нaші.
Кондак:
Пeрший на землі був ти засіяний сіячем небeсним, всехвaльний Стефaне, пeрший на земли за Христа кров пролив єси, блажeнний, пeрший від Нього вінцем перемоги увінчаний був на небі, страдників начaло, вінценосче, первостраждaльний серед мучеників.
Тропар, глас 7:
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* створив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Слава: Кондак, глас 7:
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
І нині: Богородичний, глас 7:
Як скарбниця нашого воскресіння* тих, що на Тебе надіються, Всепіта,* виведи з рова і глибин прогрішень,* бо Ти спасла єси винних у гріху,* родивши спасення наше.* Ти перед Різдвом – Діва* і в Різдві – Діва,* і по Різдві дальше пробуваєш Дівою.
Прокімен, глас 7:
Господь кріпость людям своїм дасть, Господь благословить людей своїх миром (Пс. 28,11).
Стих:
Принесіть Господеві, сини божі, принесіть Господеві молодих баранців (Пс. 28,11).
Алилуя, глас 7.
Стих: Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній (Пс. 91,2).
Стих: Сповіщати зарання милість твою і істину твою на всяку ніч (Пс. 91,3).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого первомученика та архидиякона Стефана, перенесення мощей якого пам’ять звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
