Правильний лад у відношенні до матеріальних і духових речей.
Св. євангелист Лука й св. Марко розповідають, що входячи в країну Герази, Христос зустрінув одного біснуватого чоловіка, тимчасом як св. Матей говорить про двох біснуватих. Ця позірна різниця між оповіданнями Євангелистів походить, може, з того, що св. Марко й Лука не були очевидцями, так як св. євангелист Матей, що був рівночасно й апостолом Христовим, одним із дванадцяти. Може також і тому, шо один з тих двох біснуватих, був особливо грізним і небезпечним і тому він став головною особою у цьому епізоді; або ще й тому, що тільки один з тих біснуватих просив Ісуса, щоб його забрав зі собою. В усякому разі в Євангеліях розповідається, що вони була пострахом тої околиці,
„так що ніхто не важився іти тією дорогою „ (Мт 8,28). Самі ж біснуваті жили серед невідрадних обставин: „не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах „ (Лк 8,27).
Або як св. Марко додає:
,Днями й ночами перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням „ (Мр 5,5).
Цілий легіон (2000) бісів увійшли в тіла тих нещасних людей, намагаючись заподіяти їм смерть, щоб опанувати їхні душі, коли в стані важкого гріха помруть. Змилосердившись над ними Ісус проганяє з них бісів, яким дозволяє ввійти в стадо свиней, що паслося над берегом кручі. Налякані тією зміною безроги, яка в них із приходом дияволів настала:
„стадо кинулось – близько дві тисячі – з кручі в море тай потопилось у морі” (Мр 5,13).
Така – то була зустріч Христа з біснуватими та Й їхнє оздоровлення, що його довершив Спаситель. Але тепер пригляньмося, яке враження зробило те Христове чудо на мешканців міста Герази, власників того стада свиней, в яких увійшли біси?
Як тільки стадо погнало долів кручі й потонуло в озері,
„їхні пастухи повтікали й порозповідали про це в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. Приходять вони до Ісуса й бачать біснуватого, той що мав легіон, що сидить одягнений, при здоровому глузді й полякались. Тож просили його, щоб вийшов З їхніх околиць” (Мт 5 146.17).
Втрата двох тисяч свиней була, як не як, не малою втратою, хоч стадо мало багато власників. Тож приходить нам на гадку, чому Христос так важко покарав мешканців Герази, тим більше, що на перший погляд не було до цього причини? А далі питаємо, чи мав Він право це робити? Щодо права, то немає сумніву, що в Ісуса було право зробити з тими свиньми, що тільки Йому подобалося. Чому? Бож Він є творцем усього існуючого, тому, дозволяючи тим безрогам потонути в озері, Він нікого не скривдив, це ж бо були Його звірята й Він був їхнім правдивим власником. Не зважаючи ж на це, Спаситель мав причину це вробити, щоб цим покарати мешканців Герази. Коли вони були євреї, тоді для них було протизаконним годувати безроги, що вважались в них нечистими сотворіннями; їм не можна було їсти свинського мяса, ані не можна було приносити Богові в жертву. Отже, якщо право – закон, забороняло споживати їхнє мясо, а до нічого іншого безроги не надавались, тож заборонялось також їх годувати. Якже власники не були євреями, але поганами, то й у тому випадку покарання було слушне, бо годуючи свині в сусідстві євреїв, вони були постійною спокусою для них, ображуючи їхні релігійні почуття. Тим – то, намагаючись захоронити свій вибраний нарід, Спаситель мав рівночасно й право покарати їх зате, що спокушували євреїв до вживання свинського мяса.
Як же ж зареагували на те мешканці міста Герази? Яке становище вони зайняли, побачивши втрату стада, а з ним і виску, що Його сподівались набути чи з продажу безрог, чи зі споживання їхнього мяса? Прийшовши побачити що сталось, вони довідалися, що їхнє стадо потонуло в озері, але рівночасно побачили й біснуватого, який сидів при умі біля Христа, зодягнений і заслуханий у Його навчання. Побачили мешканці Герази перед собою могутнього Вчителя й пророка, який був спроможний проганяти бісів, що стали нещастям для тодішніх людей. Але замість послухати Ісуса, замість просити Його, щоб зостававсь із ними,
„вони просили його, щоб вийшов з їхніх околиць” (Мр 5,17).
Що було причиною тієї просьби? Може це почуття власної гріховности й тому вони не почували себе добре в Його присутності? Або, може, вони боялись чого іншого, а саме, щоб вони ще що-небуть не втратили, щось може й вартнішого, ніж ті безроги? Власне тому вони просили Ісуса, щоб залишив їхню країну. Що за іронія! Бог – Творець відвідує їх, а вони замість із вдячністю й любов’ю Його прийняти до себе, гостити Його й слухати Його навчання, просити про поміч у євоїх потребах, просять, щоб Ісус відійшов від них!
А тепер спитаймо себе самих: Як би ми зареагували, будучи в положенні тих мешканців Герази? Що ми зробили б, коли б так само як і ті втратили майно, здобуте в грішний спосіб? Чи прийняли б ми цю втрату рівнодушно? Ба що більше, чи призналися б ми до гріха, чи були б вдячні Спасителеві, що в той спосіб допоміг нам позбутися речей, що їх ми нечесно набули? Коли ми дійсно хочемо знати, як би ми самі, чи люди нашого часу, зареагували на таку втрату, то спитаймо брехуна, як він почував би себе, якби його зловили на брехні? Або злодія, коли поліція зловила б його на гарячому вчинку, як він хотів би втекти з місця крадежу разом з украденими речами? Чи дійсно ті люди були би вдячними Богові за те, що допустив, щоб вони практично могли пізнати злобу свого гріха тай вагу заховування Божих заповідей:
„Не свідчи ложно на твого ближнього” чи „Не кради”? (Вих 20,15с).
Здається однак, що ті люди не були б вдячні Богові, за те, що вказав на злобу їхніх учинків, але радше ненавиділи б Його за це. А може й у нашому серці родилась ненависть до нашого Творця за те, що Він не дозволив нам уйти безкарно переступлення Його Божих заповідей? Дійсно, коли так призадумаємось над нашим життям, пізнаємо, що ми не кращі від тих мешканців Герази, ми також цінимо вище туземні речі, тобто наше майно чи гроші більше, ніж Божий Закон і спасіння наших безсмертних душ. Нам бракує критерія розцінювати відповідно земні й духові речі. Щоб нам помогти в тому взгляді Христос повчає нас, кажучи:
„Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить свою душу? Або що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт 16,26).
Спитаймо себе: Що важливіше для нас – цілий світ чи наша власна безсмертна душа? Хоч би ми й здобули цілу вселенну, але рівночасно втратили через гріх нашу безсмертну душу, нащо здався б нам увесь світ, що ним втішались би ми той коротенький час нашого життя, коли після смерти ми мали б каратись у вічному, пекельному вогні? Ба хоч би ми й жили мільйони літ тут на землі, то навіть у цьому випадку ми мусіли б колись умерти й повік каратись серед страшних, безконечних мук.
Біснуватий чоловік, що його Христос оздоровив, вибрав добру дорогу. Він звертається до Спасителя й просить Його, щоб дозволив йому стати Його учнем і завжди перебувати в Його товаристві. Таким повинно бути й наше бажання. Ми повинні відкидати всякі розкоші земні й бажати собі тільки одного, а саме: завжди перебувати в присутності Христа Господа, вглиблятися в Його науку та втішатися гадкою про майбутню нагороду. Власне в цьому Христос помагає нам вибирати властиві речі Його науки, кажучи до Марти, Лазарової сестри:
„Марто, Марто, ти побиваєшся й клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк 10,41). Вона ж, як розповідає єв. Євангелія „сівши в ногах Господа, слухала Його слова” (Мт 10,39).
Велика правда криється в словах Христових, бо всі оці земні речі, тобто багатства, слава, могутність, приминаючі й ми можемо втратити їх кожної хвилини. А наука Христова й життя згідне з Його заповіддями триватиме по віки, бо вони запевнять нам нагороду в небі. Якщо ми втратимо це земне життя, тоді наше земне життя, згідне з заповіддями Божими, яким ми вислужили собі нагороду на небі, введе нас у Царство Небесне. Так бо запевняє нас Христос:
„Хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя задля мене й Євангелія, той його спасе” (Мр 8,35; Мт 16,25; Лк 9,24).
Тому будьмо готові віддати задля Христа і Його навчання не тільки наші земні речі, але навіть і те, що в нас найцінніше, тобто наше життя. Бо жертвуючи його для Христа й Його правд, ми не тратимо нічого, бо всі ми раніш чи пізніше мусимо вмерти. А за жертвування нашого туземного життя ми одержимо в нагороду життя вічне, тобто учасництво в житті й щасті самого Бога – Творця.
о. д-р М.І. Любачівський
Чуємо з прочитаного сьогодні святого Євангелія, що на березі озера в Геразинському краю Ісус зустрів чоловіка, опанованого бісами. Щоб легше було сприйняти своєю уявою, що саме представляв собою цей біснуватий, євангелист Лука описує його зовнішні прикмети та характер поведінки в такому стані: „Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах. Дух той (нечистий) часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами і стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях” (Лк. 8, 27, 29). „Лукавий князь, цар тьми, спочатку полонив людину, відтак зодягнув її душу темрявою, як одягають чоловіка, щоби оголосити його царем, у царські шати, аби від голови до ніг носив на собі все царське. Так лукавий князь покрив душу гріхом, усю природу її, і цілу її опоганив, взяв у полон до свого царства, не залишивши вільним ні жодного її члена від влади своєї: ні помислів, ні розуму, ні тіла, але зодягнув її в тогу темряви. Як під час хвороби страждає не один хворий член, але мучиться все тіло, так і душа вся постраждала від немочей пороку і гріха. Лукавий зодягнув усю душу, цю необхідну і суттєву частку людини, у свою злобу, тобто в гріх, тож тіло стало немічним і тлінним”, – каже святий Макарій Великий. Ісус зцілив цього біснуватого чоловіка, прогнавши бісів у стадо свиней, що паслося поблизу.
У нашому житті нам, дорогі в Христі, приходиться нерідко зустрічатися з людьми, що перебувають у подібному душевному стані. Доба нашого сьогодення, на жаль, насичена значною кількістю людей, з якими біс у свій час зробив свою справу. В результаті значні прошарки нашого суспільства терплять тепер страшні рейди злодіїв, грабіжників, наркоманів, п’яниць. Через злу дію бісів тисячі подружніх родин розпалися, внаслідок чого плачуть осиротілі при живих батьках діти; молоді люди, що піддали себе впливу наркотиків, Калічать своє життя; тисячі нещасних дружин та беззахисних дітей терплять знущання над собою через потяг до алкоголю їхніх чоловіків та батьків; чесні люди навіть у білий день не можуть спокійно ходити вулицями міст і сіл через нахабну поведінку злодіїв, грабіжників, убивць. Ось далеко не повний перелік бісівської діяльності в минулі та теперішні часи. Згідно з євангельським описом біснуватого можемо провести символічне порівняння з грішниками, які з часу своїх упадків не носять одежі чесних людей; поле їхньої злочинної діяльності сягає далеко поза межі родинного дому; хоч би як не стерегли таких людей ланцюгами державних законів, вони все одно трощать ці окови своїм небажанням бути законослухняними законам моралі та громадського порядку; демон гонить їх по пустелях злочинного поля грішної діяльності для нових небезпечних злих дій.
Страшний опис біснуватих людей та їхньої діяльності наведений не для жаху чи огидного ставлення до таких людей, але для того, щоб сказати правду про реальність, яка існує навколо нас, та застерегти інших від упадку в подібні гріхи, щоб викликати відразу до самого гріха, а до людей, що допускають до себе гріх як норму життя, мати не ворожі почуття, а відчуття, як до хворих, які потребують допомоги. Саме маючи таке почуття до біснуватого, Ісус його зцілив. „Гріх — безодня, що тягне у глибину і гнітить”, — каже св. Іван Золотоустий. „Як ті, що впали в криницю, не можуть з неї вибратися і потребують допомоги інших, щоб їх витягнули, так само буває і з тим, хто впав у глибінь гріхів”. Тому, дорогі в Христі, попри все зло й лукавство, яке ми не раз терпимо від інших, не тримаймо ненависті в серці навіть на ворогів, але молімося за їхнє навернення, щоб кожен з них, як чоловік, згаданий у святому Євангелії, з якого вийшли біси, „сидів при ногах Ісуса, одягнений та при умі” (Лк. 8, 35), тобто, щоб щирим каяттям за гріхи просив прощення у стіп Христа, одягнений в одежу Його ласки при повній свідомості свого вільного вибору слідувати далі дорогою Божих Заповідей.
„Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі”, — каже Ісус Христос до зціленого чоловіка. Любі в Христі брати і сестри!
Зізнаймося щиро: може, й ми колись почували себе в тенетах гріха та відчували на собі гнітючий стан душі, але щасливі тим, що позбулися такого жалюгідного стану. В такому випадку Ісус і до нас каже ті самі слова: „Розкажи все, що Бог зробив тобі”. Я думаю, що кожен з нас мав би що сказати про те, що Бог зробив йому. Тож ідімо і прославляймо нашого Господа за все, що Він для нас зробив. Амінь.
о. Орест Рубель
У 1971 році в Америці з’явилася книжка автора Вільяма Блетті, під заголовком „THE EXORCIST”, а кілька років пізніше на основі тієї книжки кінокомпанія поставила фільм „THE EXORCIST”. Зміст фільму дуже страшний: демон, злий дух, опанував дочку кінозірки, знущався над нею так, що вона переживала просто пекельні муки. Два отці єзуїти за дозволом церковних властей проводили молитовний екзорцизм, під час котрого ці два священики загинули, але демон вийшов-таки з дівчини. Цей фільм справді такий страшний, що деякі глядачі діставали нервовий стрес і постійно відчували панічний страх.
Цікава річ, що мати тієї біснуватої дочки не вірила в Бога і навіть після того, як за молитвами Церкви, сатана відійшов від її дочки, вона залишилася атеїсткою. На питання священика, чи вона вірить у Бога, ця жінка відповіла: „Якщо мова йде про Бога, то я не вірю; коли ж про диявола, то це інша справа”. Дивні люди! Скоріше повірять в існування диявола, сатани, ніж у Господа Бога, Творця Вселенної. В наш час начислюють мільйони сатаністів, які моляться до сатани і дияволові віддають культ, належний одному Богові.
Ми прослухали оповідання євангеліста Луки про те, як злий дух, сатана опанував одного чоловіка і мучив його в жахливий спосіб. Родичі в’язали його оковами, а він розривав їх силою сатани, бігав по пустелі і був пострахом для всіх перехожих тією дорогою (Лк. 8, 27-29). Є люди, які покланяються сатані, але є також немало людей, які не вірять в існування злих духів.
Святе Письмо дуже часто говорить про дияволів, про злих духів, про сатану. Звідкіля взявся сатана? Хто його створив? У Святому Письмі читаємо: „I побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре” (Бт. 1, 31). Тож звідкіля взявся диявол, сатана Злий дух? Перед сотворенням людей Господь Бог сотворив безліч чудових ангелів. Подібно, як наші прародичі Адам і Ева в раю, так і ангели мали перейти пробу вірності Творцеві. Найвищий ангел, на ім’я Люцифер, тобто Світлоносець, загордився, збунтувався проти Бога, кажучи: „Не буду йому служити” і потягнув за собою частину (третю часть) ангелів (Іс. 14, 2-13). З того часу збунтовані ангели втратили красу, силу, святість, щастя і стали дияволами.
Євангеліст Лука записав слова Ісуса Христа: „Я бачив саману, що, наче блискавка, падав з неба” (Лк. 10, 18). Святий апостол Петро в другому посланні пише: „Бог не пощадив ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні” (2 Пт. 2,4). Отже бунт проти Творця створив дияволів, гріх гордості перемінив збунтованих ангелів у демонів.
Існування дияволів не є видумкою побожної фантазії. Диявол спокушав Ісуса Христа на пустині (Мт. 4, 1-11; Лк. 4, 1-13; Мр. 1, 12-13). На Тайній вечері Христос промовив до апостола Петра: „О Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла” (Лк. 22, 31-32). Апостол Петро пише в своєму посланні: „Браття… будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого 6 пожерти” (1 Пт. 5, 8). Дияволи, злі духи є ворогами Божими і вони ненавидять людей, сотворених на образ і на подобу Божу. Вони ненавидять правду, чесноту, добро, ненавидять нас і бажають занапастити на віки вічні.
Не було б сатани, то ми були б у раю. Не було б сатани, не треба було б заповідей Божих і Син Божий не вмирав би на хресті. Святий апостол Іван пише: „На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола” (1 Ів. 3, 8). У книзі Одкровення читаємо поважну пересторогу: „Горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол і з лютістю великою, знаючи, що короткий час має” (Одкр. 12, 12). Сатана завзято працює. Кожного дня всі засоби комунікації звітують про злочини, які є плодом диявольських спокус.
Як пояснити, що розумні люди, діти Божі, відкуплені кров’ю Сина Божого, щодня допускаються стількох нечуваних злочинів? Чия це робота, що в атеїстичних державах заборонено мати Біблію в хаті, не вільно носити медалик або хрестик на грудях? Очевидно, що людина має свобідну волю і тому може робити все, що їй подобається. Людина самовільно переступає Божі заповіді і добровільно потурає своїм пристрастям, але сатана ніколи не спить. Чи не є це діянням сатани, що сторінки щоденної преси виповнені описом злочинів, вбивства, насилля, грабежів, неморалі? Сатана добився цього, що в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Детройті та й інших містах Америки щотижня безбожники сходяться до сатанинських домів на звироднілий культ сатани.
Сатана не спить! Одного року американські єпископи на конференції у Вашинґтоні радилися, як оживити Святу Літургію. У той самий час, недалеко готелю, в якому єпископи мали свої наради, сатаністи демонстрували в театрі фільм, у якому показували так звану демонослужбу. Так званий „священик” сатани проказував богохульні молитви, чути було голосні проклони і зневаги Бога Творця ножем проколювано освяченого Агнця. Тріумф сатани!
Ми не застраховані від спокус диявола. Навіть святі угодники Божі часто переживали страшні спокуси до різних гріхів. У посланні святого апостола Якова читаємо слова: „Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, одержить вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять” (Як. 1, 12). Милосердний Господь всім нам дає силу і потрібну ласку перемагати навіть найсильніші спокуси до злого. Святий Павло в посланні до ефесян перестерігає християн словам: „Не давайте місця дияволові” (Еф. 4, 27).
У майні святого хрещення ми устами хресних батьків відрікалися сатани і всіх діл його, і ми складали присягу вірно служити Христові. Відновляймо часто нашу хресну присягу, якщо не словами, то хоч думкою, серцем, душею. Ісус Христос відігнав від себе спокусника словами: „Геть від мене, сатано! Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити” (Мт. 4, 10). Цими словами і ми відганяймо від себе всякі підшепти злого духа. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ – ХХІІІ НЕДІЛЯ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ – ВИГОЛОСИВ О. ЮЛІАН ВЕНДЗИЛОВИЧ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=aaeEsG41QnA
Проповідь Неділя 23 тя по Зісланні Святого Духа. – о. Петро Фостик, Краків – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=mx9PHt1DSCU
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Еф. 220 зач.; 2, 4-10.
Браття, Бог, багатий милосердям, з великої своєї любови, якою возлюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом: благодаттю ви спасені! І разом з ним воскресив нас, і разом посадив на небі у Христі Ісусі, щоб у віках грядущих він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його сотворіння, сотворені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми чинили.
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ап.: 1 Кор. 131 зач.; 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, покидьками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. 16. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Лк. 38 зач. 8, 26-39.
В той час прийшов Ісус у Герасин-околицю, що проти Галилеї. Як Ісус вийшов на берег, попався йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах. Побачивши Ісуса, він закричав, припав йому до ніг і сказав сильним голосом: – Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!
Він бо велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами і стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях.
Ісус спитав його: – Як тобі на ім’я?
– Леґіон – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього.
І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. Було ж там велике стадо свиней, що паслося на горі, і демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. Він дозволив їм. Вийшли демони з чоловіка, увійщли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро й потонуло.
Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. І вийшли люди подивитися, що сталось.
Прибули вони до Ісуса й найшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, одягнений та при умі – і злякались. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий.
Тоді все населення герасинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й вернувся. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути а ним, але він відпустив його, кажучи: – Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі.
Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ап.: Мт. 30 зач. 9, 9-13.
В той час, ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім’я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: – Іди за мною!
Той устав і пішов слідом за ним.
Коли Ісус був при столі в його домі, прийшло багато митарів і грішників, і посідали з ним і з його учнями. Побачивши це, фарисеї почали говорити його учням: – Чого ваш учитель їсть з митарями та грішниками?
Почувши те, Ісус озвався: – Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: я милосердя хочу, а не жертву. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних.
Еф. 2, 4–10. «Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом»
У різних життєвих ситуаціях ми стикаємось зі своєю слабкістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможности когось змінити, на щось вплинути. Це властиве кожній людині, що у складних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, грішною. І це – правда, що ми самі нічого не можемо, тільки в Бозі.
Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Ісуса Христа, що в Господі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя. Саме в Господі, в Ісусі Христі, для людини зникають будь-які обмеження.
Однак маємо жити церковним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе легко діяти.
Вл. Венедикт Алексійчук
1 Кор. 4, 9–16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і нам. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалости.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас неодноразово не приймає світ. Щобільше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 8, 26–39. «Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: “Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”»
Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють.
Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.
Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори. Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх!
Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола!
Вл. Венедикт Алексійчук
Мт. 9, 9–13. «Здорові не потребують лікаря, лише хворі»
Коли ми почуваємося здоровими, то нам і на гадку не спадає йти до лікарні, лікуватися. Але коли захворіємо, то шукаємо допомоги, поради, консультації, аби повернути здоров’я, щоб спробувати зцілитися. Бачимо, що кожен хворий сам виявляє бажання йти до лікаря. Лікарі самі не шукають хворих і не затягують їх до лікарні – хворий має усвідомити, що потребує лікування, і прийти до лікаря.
Подібно є і в духовному житті. Бог завжди готовий нас лікувати і прийняти до своєї «лікарні», лишень би ми відчули, що хворі й потребуємо допомоги. І це важливо для нас. А Бог знайде, які ліки та які процедури нам призначити, у який спосіб нас найкраще лікувати. Підставою для лікування має бути пізнання себе, усвідомлення свого хворобливого стану.
Бо лише знаючи свої слабкості, свої хвороби, зрозуміємо, що потребуємо допомоги та зцілення від Господа.
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 6):
А́нгельські си́ли – на гро́бі Твої́м,* а сторо́жа омертві́ла.* Ма́рія ж стоя́ла у гро́бі,* шука́ючи пречи́стого ті́ла Твого́.* Полони́в Ти ад, та не перемо́жений ним,* зустрі́в Ти Ді́ву, дару́ючи життя́.* Воскре́слий з ме́ртвих Го́споди, сла́ва Тоб́і.
Тропар апостолу (г. 3):
Ти щиро від митниці пішов слідом за Владикою Христом,* що з-за доброти з’явився людям на землі і покликав тебе.* Як вибраний апостол і голосний благовісник Євангелія, вселенній з’явився ти.* Ради того почитаємо чесну пам’ять твою, Матею богогласний.* Моли Христа Бога,* щоб відпущення гріхів подав душам нашим.
Кондак воскресний (г. 6):
Життєда́йною доло́нею* уме́рлих із мря́чних доли́н* воскреси́в усі́х Життєда́вець – Христо́с Бог,* воскресі́ння пода́в людсько́му ро́дові.* Він бо всіх Спаси́тель, воскресі́ння, і життя́, і Бог усі́х.
Слава: Кондак апостолу (г. 4):
Митарства ярмо відкинувши,* запряг ти себе в ярмо правди* і з’явився ти, як купець найособливіший,* принісши багатство – з висоти премудрість.* Від тоді-то проповідував ти слово істини* і воздвиг єси душі млявих, написавши час суду.
І ни́ні: Богородичний (г. 4):
Йоаки́м і А́нна з несла́ви безді́тности* і Ада́м і Є́ва від тлі́ння сме́ртного ви́зволилися, Пречи́ста,* у святі́м різдві́ твої́м.* Його́ святку́ють лю́ди твої́,* з прови́ни прогрі́шень ви́зволені,* коли́ кли́чуть до те́бе:* Неплі́дна ро́дить Богоро́дицю* і корми́тельку життя́ на́шого.
Прокімен (г. 6): Спаси́, Го́споди, наро́д Твій і благослови́ спадкоє́мство Твоє́ (Пс, 27,9).
Стих: До Те́бе, Го́споди, взива́тиму, Бо́же мій, щоб не відверта́вся Ти мо́вчки від ме́не (Пс. 27,1).
Прокімен святому (г. 8): На всю зе́млю ви́йшло віща́ння їх і до кінці́в вселе́нної – глаго́ли їх (Пс. 18,5).
Стих: Небеса́ повіда́ють сла́ву Бо́жу, творі́ння ж рук Його́ сповіща́є твердь (Пс. 18,2).
Алилуя (г. 6): Хто живе́ в по́мочі Всеви́шнього, під покро́вом Бо́га небе́сного осе́литься (Пс. 90,1).
Стих: Ска́же Господе́ві: Ти – засту́пник мій і прибі́жище моє́, Бог мій, і наді́юся на Ньо́го (Пс. 90,2).
Алилуя святому (г. 1): Іспові́дять небеса́ чуда́ Твої́, Го́споди, і і́стину Твою́ – в собо́рі святи́х (Пс. 88,6).
Стих: Бог просла́влюваний на ра́ді святи́х (Пс. 88,8).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Причасний: На всю зе́млю ви́йшло віща́ння їх і до кінці́в вселе́нної – глаго́ли їх (Пс. 18,5). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого апостола і євангелиста Матея, якого сьогодні пам’ять світло звершуємо, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid02jRjRv5JTxwcGSNyyCJST9LehUWqnJH1J4PqKcRcUQkTMNsBMa8uwK8a2H4qyKEjvl
о. Петро Фостик
