НЕДІЛЯ БЛУДНОГО СИНА. ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ. БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА.
„Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе” (Лк. 15, 11-32)
Коли батьки виховують дітей, то поступово привчають їх до певних обов’язків, до самостійного життя. Вони вчать їх говорити, самостійно ходити, їсти, пізніше митися, одягатися, читати, писати, рахувати, користуватися різними речами. У духовному вихованні батьки розповідають їм про Бога, про Церкву, вивчають молитви, привчають до участі в богослужіннях.
Коли діти підростають до підліткового віку, батьки іноді зауважують, що поведінка дитини змінилася і часто питають: що сталося, чому дитина перестала бути побожна – мало молиться, рідко ходить до сповіді і Святого Причастя, не хоче йти на Службу Божу? Часта причина такої поведінки дітей – брак розуміння значення, потреби даних обов’язків. Обов’язки, яких батьки вчать дітей, дають користь тоді, коли батьки дають своїм дітям також розуміння їх значення, вказують на їхню потребу у житті. Тому у періоди певних змін у поведінці дітей треба говорити з ними, пояснювати їм важливість і значення християнських обов’язків, молитися за дар розуміння ними Божої науки, за їх добре виховання.
З тексту притчі про блудного сина бачимо, що у житті блудного сина також наступив період змін. Коли він жив у батьківському домі все у його житті було добре, та коли вирішив залишити рідний дім і розпочати самостійне життя, ця спроба завершилася для нього крахом.
Блудний син, будучи на чужині, в крайній нужді, голоді, пригадав собі, що слуги його батька живуть краще, ніж він тепер. І він вернувся до дому передусім з голоду, матеріальної потреби. Але переживаючи нужду і голод він також зрозумів свою помилку, відчув потребу опіки батька, його любові, що саме опіка батька може дати йому щасливе життя, що можна назвати духовним мотив його навернення.
Роздумуючи над поведінкою молодшого сина, можемо взяти для себе просту і одночасно важливу науку, яка може значно допомогти нам у виконанні християнських обов’язків. Християнин, виконуючи християнські обов’язки, повинен розуміти їх значення, бачити в них особисте добро, виражати ними потребу Бога, наповнити їх духом любові. Бо потрібні, важливі речі людина любить, цінує, радо виконує. А те, що людина любить, ніколи не є для неї тягарем. Потреба важливих речей у житті надихає її до праці, до контакту з Богом. Бо людина і її життя змінюється якісно лише з допомогою Бога, через зміну зв’язку людини з Богом, коли людина щораз більше відчуває потребу Бога з мотиву любові.
Одна жінка дуже грішно провадила свій спосіб життя. Коли наблизились великопісні духовні науки вона, хоча не дуже віруюча, любила вислуховувати проповіді. Під кінець великопісних наук вона щиро розкаялася і посповідалася. Наступного для місіонер знову побачив її в храмі. Вона чомусь була дуже сумна і він запитав її: „Чому ви такі сумні? Може, ви не вірите, що вчора на сповіді добрий Ісус простив вам всі ваші гріхи?” „Отче, я грішила протягом сорока років, ображала Бога своїми гріхами, а Бог за один раз простив мені все. Такого доброго Бога я так ображала, тому мене це болить”.
Отож, коли ми шукаємо в житті щастя з Богом і в Бозі, нехай християнські обов’язки не будуть для нас непосильним тягарем, а будуть виявом потреби Бога, наповнені мотивом особливої любові Бога до нас і нас до Бога.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.
Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов.
Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: „Встану та й піду до батька мого” (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: „Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі”.
ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ
За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна.
За жидівським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.
Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гроші — вічні забави робили блудного сина наче п’яним від задоволення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Жиди вважали свиней за нечистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження.
Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.
На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то „зняв з руки своєї перстень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию” (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.
БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА
Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.
Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?
Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: „Я прогайнувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлученнями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католицьку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов”.
Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. „Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його” (Пс. 103, 17).
ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА
Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.
Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма: „Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об камінь. Алилуя”.
Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закінчується протяжно-зворушливим співом потрійного „Алилуя”. Цей псалом співається ще в М’ясопусну й Сиропусну неділі.
З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: „Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов’язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене”.
Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття передає наступний тропар: „Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: „Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою”.
А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: „Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 6, 12-20.
Браття, все мені можна, та не корисне. Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною. Їжа для живота, а живіт для їжі. Та Бог одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. Бог же і Господа воскресив, і нас воскресить силою своєю. Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому! Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, – каже, – двоє одним тілом. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла.
Хіба не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, що у вас пробував, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 15, 11-32.
Сказав Господь притчу оцю: – В одного чоловіка було два сини.
Молодший з них сказав батькові: – Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає.
Батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший зібрав усе й пустився у далекий край і там розтратив свій маєток: жив розпусно. І як він усе розтратив, настав великий голод у тім краю, і він став бідувати. Пішов він і найнявся у одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їли свині, але й тих ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів. Встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию і поцілував його.
Син сказав до нього: – Отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.
Батько ж кликнув до своїх слуг: – Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандали на ноги. Приведіть годоване теля й заріжте його; і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся. І вони стали веселитись.
Старший його син був у полі; і як він, вертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Покликав він одного зі слуг і спитав, що то таке.
Той сказав йому: – Брат твій вернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо найшов його живим-здоровим.
Розгнівавсь той і не хотів увійти. Вийшов тоді батько і став його просити.
Той же озвавсь до батька: – Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. А коли вернувся оцей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.
Батько ж сказав до нього: – Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. Однак слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і найшовся.
1 Кр. 6, 12-20. «Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»
Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось, і докладемо зусиль, щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінності вічного життя, бо за дармо отримали наше спасення, дароване Богом.
Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливістю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті.
З великого Божого милосердя ми є причасниками вічності, але наскільки ми свідомі того, як дорого Ісус Христос за це заплатив?
Лк. 15, 11-32. «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватись твоїм сином».
У цій притчі, з ким би кожен із нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи зі старшим братом, чи з молодшим, – звернімо увагу на одну річ – на те, що дало молодшому синові відвагу повернутися до батька. Переконаний, що причиною цього було те, що свого часу він відчув усю глибину батьківської любові. І саме пам’ять про досвід цієї любові, незважаючи на гіркі падіння й тяжкі гріхи, збудила в ньому віру, що батько прийме його назад.
Кожному з нас важливо про це пам’ятати не лише в контексті того, що, незважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. За Йоаном Богословом, любов – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони відчують, а пізніше, можливо, усвідомлять і зможуть вернутися до Отця, як блудний син.
Даваймо іншим людям любов, любімо їх – і ця наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
На землі безгрішній і життєдайній,* що була нам передана,* ми посіяли гріх і серпом пожали колосся лінощів* та пригорщами пов’язали в снопи наші вчинки,* але не розіклали їх на тоці покаяння.* Тому молимо тебе, віковічного Господаря, нашого Бога:* вітром твого милосердя розвій полову наших учинків* і дай нашій душі пшеницю прощення,* оселивши нас в небесній твоїй житниці,* і спаси нас.
Пізнаймо, браття, таїнства силу:* Предобрий Отець зустрічає й цілує блудного сина,* що від гріхів повернувся до батьківського дому,* і привертає відзнаку попереднього достоїнства.* Він влаштовує у світлиці таїнственний бенкет,* заколовши теля вгодоване,* щоб ми удостоїлися жити з чоловіколюбним Отцем, який жертвує,* і з славною Жертвою ? Спасителем душ наших.
Як блудний син прийшли ми, Щедрий,* змарнувавши все життя наше на чужині* і розтративши все багатство,* яке ти дав нам, Отче.* Прийми нас розкаяних, Боже, і помилуй нас.
Яких великих благ, окаянні, ми себе позбавили!* Від якого ж то царства відпали ми, нужденні!* Розтратили багатство, яким були наділені,* заповідь переступили.* Горе тобі, нещасно душе!* На останок будеш засуджена до вічного вогню.* Тому, перед кінцем, заклич до Христа Бога:* Як блудного сина прийми й мене, Боже, і помилуй мене!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 2:
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
І свята, глас 1:
Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
Слава: Кондак воскресний, глас 2:
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
І нині: Кондак Тріоді, глас 3:
Від батьківської слави Твоєї я віддалився безумно,* у злому я розтратив багатство, яке передав Ти мені.* Тому Тобі блудного голос приношу:* Согрішив я перед Тобою, Отче щедрий, прийми мене – каюся,* і вчини мене, як одного з наємників Твоїх.
о. Петро Фостик
