Праця людини
„Наставнику, всю ніч трудились ми і нічого не спіймали „. (Лк. 5,5)
Над Генезаретським озером є гарна рибацька пристань, де Петро-апостол любив причалювати своїм човном. Туди й веде нас сьогоднішнє Святе Євангеліє. Веде нас туди, бо там є Христос-Спаситель і його проповідниця.
Христос саме скінчив навчати народ і, будучи ще на човні, сказав Петрові: „ Відчаліть на глибінь та закиньте ваші сіті на ловитву”. Петро, як завжди, послушний Христовим приказам, без спротиву виплив своїм човном з пристані, а кремезні руки його співтоваришів швидко проштовхнули його на глибокі води. Та Симон-Петро, хоч виконував приказ Христовий, в глибині душі своєї відчував невдоволення, роздвоєння. Він же, вправний рибалка, цілу ніч у поті чола працював і не зловив нічого. Ввесь його труд і праця пішли намарно. Аж тут під час соняшного дня, проти усіх рибалських засад, Христос дає наказ відчалити на глибінь та й закинути сіті на ловитву. Чи ж варто було трудитися в таких некорисних обставинах? Тож Петро заклопотаний підходить до Ісуса та й каже: „ Наставнику, цілу ніч трудились ми й нічого не спіймали”. Слова Апостола переповнені не лише якоюсь скаргою, але також розчаруванням. Не зважаючи на все, Петро слухає Ісуса, подаючи ще й причину свого послуху: „На твоє слово закину сіті”. У твоє ім’я, Христе, наново зачну мій труд і працю. Знаємо добре, який був овоч такого рішення Апостола. Усі присутні стали свідками великого чуда. Вони й передали нам своє свідчення, щоб навчити кожного в нас, як у нашому житті треба нам поступати, коли хочемо, щоби наша праця приносила овочі й мала вартість для вічного життя. Всі ж бо ми працюємо і для праці посвячуємо більшу частину нашого життя. Ї так, як одні скоро втомляються, зуживають свої сили, а при кінці свого життя стоять з порожніми руками, так інші з меншим зусиллям і в коротшому часі досягають подиву гідних успіхів, чеснот і заслуг. В чому ж причина? Ось загадка ось проблема! Коли саме працюємо безуспішно, а коли можемо з певністю сподіватися успіхів і заслуг в нашої праці?
Одного разу сказав Христос до апостолів: „ Без мене ж ви нічого Чинити не можете „ (Ів. 15,5). Це незмінна істина! Але чи всі числяться в нею?
До одної приморської оселі у Франції приїхав молодий вчений професор-філософ а Парижа, щоб тут провести свої вакації. Вранці, до схід сонця вибрався він в досвідченим рибалкою на глибоке море ловити рибу. Під час довгої плавби приглядався філософ вправленій ритміці мозолястих рук рибалки і його весел, якими по-мистецьки вдаряв він об хвилі моря. Аж ось зауважив він, що на одному веслі були вирізьблені слова „ора”, а на другому „ лябора „, тобто: „ молись „ і „ працюй „. Заскочений таким відкриттям філософ зачав іронічно сміятися, вказуючи на побожні написи, осуджуючи назадництво, релігійну темноту простолюддя, яке в епоху незрівнянного поступу Й цивілізації вірить ще у такі кличі. Рибалка покрив мовчанкою кпини молодого вченого. Але по часі поклав у човен весло я написом є молися „, і веслував далі веслом в написом „працюй „. Човен, хоч не перестав прорізувати морських хвиль, то все ж, послушний вправному рухові одного весла, почав обертатися на одному місці, не поступаючи ані вперед ані взад. Відповідь рибалки була промовиста. Філософ зачав просити, щоб він таки вживав двох весел, інакше готові потонути у морських хвилях і не доплисти щасливо до берега.
Дорогі брати і сестри, також наше життя це плавба по широкому, розбурханому морю. І ми маємо човник, яким 6 наше тіло; маємо розсудного, розумного рибалку, яким є наша душа. Але до плавби по морю життя на цьому світі необхідно вживати весел, які називаються „молитва „ і „праця”. Коли вживатимемо лиш одного весла, наш човник, як у згаданого рибалки, крутитиметься на одному місці, не плистиме до мети; йому грозитиме затоплення.
У щоденному житті стрічаємо багато людей, які хочуть відбувати плавбу свого життя на цьому світі за допомогою лиш одного весла, врікаючись або помочі Божої, або працюючи не на прославу свого Творця і на користь власної душі. Що ж так часто вчиняє нашу працю безуспішною? Здебільша причиною безуспішности нашої праці в невластива, фальшива мета, до якої прямувмо; невідповідний час, в якому працюємо, чи й спосіб нашої праці. В одних метою праці 6 лиш дочасні надбання, багатства, вигоди, достаток і приємності життя. Для інших немає відпочинку, немає святкового дня, немає хвилинки на молитву. Ще інші керуються при праці хитрощани, несправедливістю, ошуканством і ложжю. Скільки ж то працедавців чи то приватного, чи державного покрою використовують і надуживають руки й снаги своїх робітників для надмірного побільшення свого багатства? Такі люди відбувають плавбу свого життя лиш з одним веслом, проти Божого закону і його благословення ; вони не бачать успіхів своєї праці, не зазнають вдоволення з неї, та не осягають заслуг. Однак праця, коли на неї дивитись об’єктивно, 6 співучастю людини в творенні самого Творця-Бога. Діяння Бога, само по собі, в постійним актом творення і підтримування всього існуючого. І якщо людина має мати в цьому свою частку, тоді Її праця мусить бути з Богом, і для Бога. Щоб, отже, праця людини була такою, вона мусить виходити 8 чистого серця і шляхетного наміру. А людське серце в чистим тоді, коли живе божою благодаттю; коли в ньому немає лукавства і спротиву, бунту супроти Божої волі й його законів. Коли в ньому немає бруду гріха, який віддаляє душу від Бога, як галузку від пня. Чи може зацвісти і видати овоч галузка відтята від дерева життя? Людина чистого серця незмінно з’єднана з Богом; з ним і для нього працює, прославляючи його. Каже Апостол народів: „Благодаттю Божою я є те, що є, і благодать Його в мені не була марною; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною „ (1 Кор. 15,10).
Це правда, що багато християн можуть сьогодні повторяти разом з апостолом Павлом: „ До цього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють і ми скитаємося; ми трудимося працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми в любов’ю відзиваємося „ (1 Кор. 4,11-13). „Так працюючи, треба помагати слабосильним „ (Діян. 20,35). Щасливі працівники, у яких є чисте серце, бо вони за допомогою світла віри у всьому добачають Бога, який діє в них і черев них.
Другою умовою успішности нашої праці є шляхетний і добрий намір, який є актом нашої волі. А наш намір є добрим і чистим тоді, коли його побудником є жива віра в Бога, коли в усім, що лише робимо чи то Їмо, чи п’ємо, чи відпочиваємо, чи збавляємося, чи тяжко працюємо остаточно не шукаємо іншої якоїсь цінності, як лише Бога, від якого ми цілковито і завжди залежні, якого над усе шануємо і любимо. Чистий і добрий намір у нашій особистій чи громадській праці виключить усяку нещирість, забріханість, облуду, пустоту і самолюбство; він розвине й заховає в душі 1 дини живу свідомість про Божу всюдиприсутність, розбудить охоту змагатися за чесноту і берегтися всякої зла. Добрий і шляхетний намір освятить усе наше життя і мозольну працю. Благословенний той, хто так розумів і сприймає своє життя і працю. Так розумів її колись Іван Франко, коли писав безсмертні рядки: „ Праця єдина з неволі нас вирве, кумо до праці брати!” Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Все підкоряється Божому велінню, тож чому не людина?
Коли апостоли послухали Христа Спасителя й закинули сіті на ловлю риб, хоч час був невідповідний, зловили стільки риб, що аж рвалися їхні сіті. Про це власне розповідає сьогоднішня свята Євангелія. Навчаючи людей при озері Генезаретському, Ісус Христос увійшов був у човник апостола Петра, щоб із нього навчати народ, що зібрався довкола Нього. Вони юрмилися, бо хотіли Його бачити, тому то й Спаситель увійшов у човен, казав відчалити на кілька стіп від берега, що підносився амфітеатрально від плеса водного, так що народ, сидячі на березі озера міг Його вигідно бачити; а й голос Христа, відбиваючись від спокійного плеса води, доходив до всіх слухачів. Коли Господь уже закінчив свою науку, тоді, щоб винагородити апостола Петра і його спільників, казав йому відчалити на глибше місце й там закинути сіті. Апостол Петро, досвідчений рибалка, який разом зі своїми товаришами ловив цілу віч, нічого не спіймавши, звернувся до Спасителя зі словами:
„Господи, всю ніч трудилися ми й нічого не спіймали, але на твоє слово закину сіті” (Лк 5,5). Як лише вони це зробили, „ піймали велику силу риб, так що їхні сіті почали рватися „ (Лк 5,6). Боявшись, щоб не прорвалися сіті, „вони кивнули на своїх товаришів, що були в другому човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати „ (Лк 5,7).
Ось вам приклад сили Божої й влади над нерозумними сотворіннями, над рибами. Апостоли, досвідчені рибалки, силкувались ловити рибу в відповідному до ловлі часі, тобто вночі, коли риба підходить і шукає за жиром – поживою, та й нічого не зловили. А тут, послухавши Творця вселенної, як тільки закинули сіті, хоч і час був невідповідний, зловили стільки, що наповнили обидва човни до краю. Немає чого дивуватись, бо тут діє палець Божий, всесильний Творець приказує, й усе сотворіння Його слухає!
Коли так глянемо довкола себе на оцей сотворений світ, зауважимо, який чудний лад панує в ньому. Від наймогутніших небесних світил, що їх подивляємо вночі на небозводі, до найменших частинок матерії, — все слухає приказу свого Пана й Творця. Тому й не диво, що все так справно й доцільно прямує до своєї мети, бо Господь Бог є Богом ладу й гармонії в усьому. Подібно як мертва матерія, так і рослини, птиці, риби й звірята підкоряються законові Божому, що об’являється в Їхньому інстинкті. Якщо людина не перешкоджує тому їхньому ладові, тоді все буде рости, помножуватись Й осягати свою мету, тобто взаємне вдосконалення й сповнення, чи пак осягнення Богом призначеної мети. Коли ж людина почне впроваджувати свій лад і перешкоджати Богом установленому ладові, тоді все заворушується й наступає замішання. Таке перше замішання в природі наступило в наслідок первородного гріха. Але Господь у своєму милосерді не прокляв свого вибраного сотворіння, не бажаючи його цілковито знищити, але замість нього прокляв землю, тобто природу, серед якої людина жила.
„І сказав Бог Адамові: За те, що ти послухав голос твоєї жінки й їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні твого життя. Терня й будяки вона родитиме тобі…” (Бут 3,17с).
Так і сталося, земля, яка раніш була така врожайна, що приносила Адамові добірні плоди, як тільки він щось на ній посадив, чи посіяв, після прокляття Божого спротивилась йому, хопту й будяки вирощувала йому, замість сподіваних плодів, так що він лише з великим трудом, уживаючи всього свого розуму, зумів видерти з неї потрібну для прожитку поживу.
Та здається немає краю тій нищівній діяльності людини. Вона, скінчивши з землею, звернулась до води й повітря, занечищуючи обидвоє, так що вони вже не надаються більше на житло для риб, птиць чи звірят, ба навіть для неї самої. Зараз учені, ті самі які своїми винаходами занечистили всю природу, намагаються завернути той процес назад і, до певної міри, привернути давній лад, або інакшими словами, зробити землю знову відповідною на житло живим сотворінням. Дійсно так воно є, як про це пише св. апостол Павло в листі до Римлян:
„Сотворіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме сотворіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все сотворіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках „ (Рм 8,21с).
Ціла природа терпить і страждає задля нерозуму й непослуху людини, задля первородного гріха. А тепер далі терпить задля наших власних гріхів і задля нерозумних потягнень, якими засмічуємо природу й перешкоджуємо законам Божим вести її до досконалости.
Як бачимо з чудесної ловлі риб, природа жива підкоряється велінням свого Господа, так само абсолютно й беззастережно, і то негайно, як і мертва природа, коли то вітер ущух і море вразу успокоїлось на звук голосу Творця, який, уставши, „ погрозив вітрові й розбурханим хвилям, і вони ущухли, і настала тиша „ (Лк 8,24). Існує однак між сотворіннями Божими одне сотворіння, яке не хоче слухати, яке відмовляється підкорятися приказові свого Бога й Творця – людина. Її Господь обдарував усякими привілеями, що їх не має жодне інше сотворіння на землі. Зробив її царем цього видимого світу, підкорив їй усе, що тільки живе на землі, словами:
„І сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бут 1,26).
Причиною й підставою того непослуху людини є її свобідна воля. Вона є для людини найбільшим даром Божим, воднораз же її прокляттям. Ми сказали, що свобідна воля є найбільшим даром Божим, бо нею людина уподібнюється до самого Бога Творця, який є абсолютно свобідною Істотою. Подібно й людина, завдяки своїй свобідній волі може робити що тільки захоче, тобто діяти, або не діяти, робити одне, або щось цілком протилежне до попереднього. Завдяки тій волі людина може свобідно підкоритися Божому законові, щоб осягнути святість, стати дитиною Божою. Так, це правда, людина, за допомогою ласки Божої може виконувати діла заслуговуючі небо, бо тією свобідною волею людина може свобідно обняти своєю любов’ю Бога й Спасителя Ісуса Христа. Всі інші земні сотворіння мусять почитати Бога, віддавати Йому зовнішню хвалу, але вони не можуть нічого іншого робити, бо в них немає свобідної волі. Єдино людина може свобідно рішитися служити Богові, Йому підкоритись і Його почитати. Задля своєї свобідної волі вона є подібною до ангелів, які також свобідно славлять і почитають свого Творця. Задля тієї свобідної волі людина може увійти в Царство Небесне. Тому людина може сказати, що задля свобідної волі, якій допомагає Божа ласка, заслуговує для себе вічну нагороду. Тому – то небесне щастя є її свобідно заслуженою нагородою. Так бо навчає нас св. апостол Павло, кажучи:
„Я боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу „ (2 Тим 4,7с).
Подібно як св. Павлові належиться нагорода від найвищого судді Христа Спасителя, так само вона належиться кожній людині, яка свобідно рішиться підкоритись волі Божій і сповняти її протягом свого життя на землі.
Але, з другого боку, ця свобідна воля стала для людини прокляттям. Вона то спричинила те, що Адам переступив заповідь Божу, допустився гріха й утратив рай і всі ласки, зв’язані з ним, не тільки для себе самого, але також для цілого людського роду. Ця свобідна воля дає кожній людині нагоду противитися волі всемогутнього Бога. За всі Божі добродійства вона платить своєму Творцеві чорною невдякою. І лихо гріху, а З ним і нещастя грішника лежить у його свобідній волі. Якщо б у неї не було свобідної волі, вона не була б у небезпеці втратити своєї мети – Бога й вічного щастя в злуці з Ним. Свобідна воля неначе той суддя, що рішає в тій ніколи неустаючій борні між розумом людини та її пристрастями й жаждою, які потягають до грішних, земних розкошей. У тій борні, очевидно, людський розум дуже часто улягає, про що свідчить той сам апостол Павло такими словами:
„Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, але добро виконати — то ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що коли хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й поневолює мене законові гріха, що є в моїх членах „ (Рм. 7,18-23).
Ця борня, в якій розум дуже часто улягає пристрастям є прокляттям людської свобідної волі. Та тут приходить людині з допомогою ласка Божа й вона найкраще проявляється в безсиллі людини. Св. апостол Павло, збагачений досвідом, каже таке:
„А щоб я не згордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не виносився вгору. Я тричі благав Господа, щоб він відступився від мене, та він сказав мені: Досить тобі моєї ласки, сила бо моя об’являється в безсиллі „ (2 Кор 12,7сс).
Тож віддаймося проводові Христа Спасителя, Він бо єдиний може замінити те прокляття нашої свобідної волі на благословення. Тоді ми, споможені Його ласкою, осягнемо мету, для якої Він нас сотворив, тобто вічне щастя з Ним і в Ньому в небі.
о. д-р М.І. Любачівський
Ряд: Апостол: ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 9, 6-11.
Браття, хто скупо сiє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви всього мали завжди подастатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло, як написано: Розсипав, дав убогим; щедрість його триває вічно.
Той, що дає насіння сіячеві і хліб на поживу, помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости , щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові дяку.
Ряд: Євангеліє: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 5, 1-11.
Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. Він увійовов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати.
Коли він перестав говорити, сказав до Симона: – Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву.
Озвався Симон і каже: – Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.
Так вони й зробили, і пеймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати.
Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже: – Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік.
Ах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх поймали, як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: – Не бійся! Віднині будеш ловити людей.
І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
2 Кр. 9, 6-11. «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»
Майже всі ми, коли час до часу задумуємось, що я можу зробити у цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Святі давно дали нам відповідь як це робити, а саме що ми маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо нас зміниться. Як також через зміну себе усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тій чи тій життєвій ситуації.
У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній ситуації, з конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні. Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити.
Стараймось робити малі речі, бо з них неминуче вийдуть великі справи!
Лк. 5, 1-11. «На Твоє слово закину сіті».
У житті, буває, настають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. Часто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це часто буває правдою.
Апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, однак, замість зневіритись і впасти у відчай, апостол Петро на слово Ісуса Христа знову закидає сіті. Тобто він іде супроти того, що підказує йому людська логіка, а чинить за вірою, довірою до Спасителя. Ми також маємо жити вірою в наших реальних обставинах, навіть якщо ця реальність виглядає безнадійною.
І як апостоли довірили цю ситуацію Христові й кинули сіті, тому й зловили багато риби, так і в нашому житті: якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то здобудемо багато!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 1):
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Слава: Кондак (г. 1):
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
І нині: Богородичний (г. 1):
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* – з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті,* як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Сотворителя твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава тому, що пройшов із Тебе,* слава тому, що визволив нас Різдвом твоїм.
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Алилуя (г. 1): Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасіння царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17,51).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, св. свщмч. Діонісія Ареопагіта і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1536157290162795
о. Петро Фостик
