Під час духовної розмови деякі люди кажуть:
„Ой, отче! Маю вдома одні проблеми, неспокій, син залишився без роботи, і роботи не знаходить, внуки часто хворіють, і не можу ніяк їм допомогти. Вже не знаю що робити, чи то піти до якоїсь бабки на віск, щоб зняла пороки”.
Такі слова досить часто доводиться чути з уст християн, які вважають себе людьми віруючими, котрі ходять до храму на Богослужіння і приступають до Святих Тайн. І тут виникає запитання: А де є твоя віра, для чого ти віруєш у Бога? Якщо я вірую в Бога, то чому не звертаюся до Нього про поміч, не довіряю Йому, Його всемогутності, а шукаю допомоги, розради поза Богом, у різних ворожок чи гадалок.
Християнин, який вірить в Бога і любить Його, не тільки ніколи не повинен звертатися до якихось бабок чи знахарів, але навіть думки про такі речі не повинно виникати у нього. Бо всякі так звані бабки, народні цілителі служать не Богові, а злому духу. Звернення до бабок є тяжким гріхом, а кожен гріх, це відвернення від Бога і звернення до злого духа. Звертатись до бабок, це означає звертатись про поміч до диявола і поклонятися йому. Тому результати від такої помочі бувають тільки на короткий час, а часто замість покращення людині стає ще гірше, загострюється хвороба, проблеми не вирішуються.
Сьогодні екзорцисти кажуть, що зростають випадки, коли діти народжуються вже опановані злим духом і їм треба відчитувати молитви екзорцизму. Вже немовлята, які ще не вживають власного розуму і вільної волі, терплять за гріхи батьків.
Другий поширений і небезпечний спосіб оплутання, поневолення людей злим духом, є погані слова – матюки. Досить часто у розмовах людей можна почути непристойні слова, майже кожен другий вислів, які стають нормою щоденного життя. Непристойні слова є однозначно гріхом, а кожен гріх є від диявола, який оплутує розум людини, а потім її вчинки. Отже, можна сказати, що люди говорять, спілкуються мовою диявола, тому не дивно, що у світі так багато зла і нещастя, непорозумінь між людьми.
Якщо люди звертаються по допомогу до диявола у вигляді бабок, живуть духом сатани, вживаючи мову непристойних слів, то як Боже благословення, щастя може бути у світі.
Адже народне прислів’я влучно каже:
„З ким поведешся, від того й наберешся”.
А апостол Павло повчає нас такими словами:
„Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне” (Гал. 6, 7-8).
Отже, хто сіє для злого духа, пожинає терпіння, хто сіє для Бога, пожинає Божу поміч і благословення.
Одна маленька дівчинка передчасно втратила батька. А тяжко засмучена мати приводила маленьку сироту кожної неділі і свята на гріб незабутньої для них особи і гірко плакала, і нарікала на свою долю. Одного разу її розпач дійшов до такої степені, що, заливаючись сльозами, мати піднесла руки до неба з докором, чому Господь забрав передчасно її чоловіка і батька дитини. Маленька дівчинка, хлипаючи, стояла на колінах біля мами, але коли мама почала нарікати, що вона тепер сама із сиріткою, безпорадна, дитина схопила маму за руку і несміливо промовила:
„Мамо, але ми маємо ще одного Батька там, вгорі, — Отця Небесного. Ти мене завжди навчала молитися „Отче наш, що є на небесах!”
Свідченням своєї віри дочка повернула матері надію на Бога. Мати гідно виховала свою дитину і при ній доживала старості.
За прикладом батька хворого сина зміцнюймо віру один одного добрим словом і молитвою у важких хвилинах життя, навертаймо їх на шлях до Христа, щоб почути його голос, який постійно промовляє до нас:
„Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені і Я облегшу вас” (Мт. 11, 28).
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 17, 14-23.
В той час якийсь чоловік приступив до Ісуса і, припавши йому до ніг, каже: – Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.
– Роде невірний та розбещений, – відповів Ісус, – доки я маю бути з вами? Приведіть мені його сюди!
Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: – Чому ми не могли його вигнати?
Ісус сказав їм: – Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.
Як вони зібралися в Галилеї, Ісус сказав до них: Син чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне. І вони тяжко зажурились.
1 Кр. 4, 9-16 „Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям”
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Мт. 17, 14-23. „Щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом”
Кожна людина завжди, більш чи менш усвідомлено, шукає Бога. Однак особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Молитва – це місце будування наших стосунків з Богом. Саме в молитві ми змінюємося. Адже недарма в нашому народі кажуть: „З ким поведешся, в того й наберешся”. Молитва – це те місце, де людина наповнюється всім тим, чим володіє Господь: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа.
Чим є піст? Піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом, значить, маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Водночас маємо плекати в житті молитву, бо саме ці стосунки з Богом не тільки змінюють нас особисто, а й змінюють і світ навколо нас. Відомо: де з’являлися святі особи, вони освячували те місце і людей навколо. Дотепер місця паломництв, святинь є там, де жили святі, бо вони своїм життям преобразили місця й обставини.
Так само й з нашим життям: коли перебуваємо ближче до Господа, то змінюємося більше, а тоді свідомо чи несвідомо впливаємо на інших людей; коли ми далі від Бога, то теж впливаємо на інших людей, тільки негативно. Тому тут доречні слова Господні: „Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше додасться”.
Знайшовши Бога, пізнавши Бога, перебуваючи з Богом, обов’язково зауважимо, що все в нас і навколо нас змінюється.
Владика Венедикт (Алексійчук)
– Владика Василь (Медвіт) ЧСВВ, проповідь
– Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 10-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 17, 14-23)
Тропар, глас 1:
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло Твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню Твоєму, Христе,* слава царству Твоєму,* слава промислові Твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Слава: Кондак, глас 1:
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресення.
І нині: Богородичний, глас 1:
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* – з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті,* як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Створителя твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава тому, що пройшов із Тебе,* слава тому, що визволив нас Різдвом твоїм.
о. Петро Фостик
