Якості доброї молитви – наполеглива й витривала молитва
Одного разу, як Ісус перебував в околиці Тиру й Сидону між гущею людей, які оточували Його й слідували за Ним, була й жінка хананейка, якої дочка була важко хвора, опутана бісом. Дізнавшись від людей, що Спаситель є могутнім чудотворцем, який може й бісів проганяти, вона наблизилась до Нього й просила про поміч такими словами:
„Змилосердись надо мною, Господи, Сину Давидів! Дочку мою біс страшенно мучить„ (Мт 15,22).
Хоч вона й визнала Спасителя Месією, чого навіть віруючі ізраїльтяни не хотіли визнати то Ісус, здавалося, начебто відмовлявся їй у тому її горю помогти. Вже навіть апостолам надокучила її просьба й постійне голосіння, тож вони приступили до Спасителя й просили Його:
„Відпусти її, бо вона кричить за нами” (Мт 15,23), Ісус однак, далі відмовляється, подаючи причину тієї відмови такими словами: „Мене послано тільки до загиблих овець дому Ізраїля „ (Мт 15,24).
Без сумніву, це була правда, що Небесний Отець послав Спасителя насамперед спасти вибраний нарід, яким опікувався від соток років, який, одинокий 3-поміж усіх тодішніх народів, ще до певної міри вірив в одного правдивого Бога; хоч і не слухав Його Божих Заповідей, яким обіцяв послух встановляючи завіт з Богом. На підставі того заповіту Ізраїльтяни зобов’язалися підкоритись Законові Божому й слухати його; взамін за це Господь Бог обіцяв дбати про них, боронити їх перед ворогами й завести до обітованої землі, що „текла медом і молоком”. Хоч і відповідає Спаситель відмовно на прохання жінки, все-таки ця відмова не має на меті відмовити допомогу, але радше скріпити її віру й посилити її намагання, щоб одержати поміч від того славного чудотворця, якого вона перед усіма визнає Месією, обіцяним Спасителем. Так ото, за допомогою віри тієї поганки, Христос бажав засоромити свій власний нарід, за його брак довір’я в Нього, незважаючи настільки чуд, які Він для них зробив.
І справді Ісус не завівся в сподіваннях, бо жінка не зневірилась тією відмовою, але, навпаки, зі збільшеною вірою в Нього й Його поміч протискається крізь натовп до Спасителя, падає перед Ним на коліна й, маючи на гадці тільки свою хвору дочку й її добро, далі покірно просить:
„Господи допоможи мені! „ Щоб виявити її терпеливість до себе, в свою поміч, Ісус незвичайно різко відповідає їй, що не було в Його звичаю, словами: є Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам!„ (Мт. 15,25с).
Ці до певної міри образливі слова, не зупинили, однак, бідної матері, бо вона в покорі признає, що в порівнянні з Ізраїлем, вибраним народом Божим, вона наче та собака, що старається про поміч, яка їй не належить, бо вона невіруюча й не належить до вибраного народу, до якого післано Христа. Все ж таки вона бере Христом даний примір, покликається на звичай, де господарі дбають і про своїх псів, та й годують їх тим, що збуває їхнім дітям, і каже:
„Так Господи, зле й щенята їдять кришки, що падають зі столу їхніх панів„ (Мт 15, 27).
Розброєний тією великою покорою жінки та її неуступливістю, Господь каже до неї:
„О жінко, велика твоя віра! Хай буде тобі як бажаєш. І видужала її дочка від тої хвилини” (Мт 15,28).
Як бачимо, прохання жінки, або інакшими словами, її молитва виєднала їй у Ісуса сповнення її просьби. Розгляньмо тепер, чим відзначалася молитва хананейки, що випросила їй таке велике добродійство в Христа Господа. Отже перша риса її молитви — це покора. Хто просить чогось в іншої людини, доказує, що принаймні щодо тої речі залежить від неї. А тому що залежить, мусить цю залежність виявити, тобто мусить перед нею впокоритися. Коли ж ми звертаємось у молитві до Господа Бога в проханням про поміч, мусимо найперше усвідомити собі до кого звертаємося, хто Він є? Господь Бог — це наш Творець, який неначе видобув нас з небуття до реальності, зі світу можливого в дійсний світ. Своєю життєдайною силою Він утримує нас у існуванні й без тієї Його підтримки ми повернулися б у ніщо, чим ми були перед нашим сотворенням. Господь Бог далі співдіє з кожним нашим рухом, словом, гадкою й бажанням. Він дбає про все, що нам до життя потрібне, так що без Його помочі, Його ласки ми не мали б нічого. А тепер подумаймо: Хто ми такі? Ми ніщо, сотворіння під кожним оглядом залежне від Того всемогутнього Бога-Творця. Ми крім того грішники, що образили Бога Творця й нашого найбільшого добродія незліченними гріхами, тому часто в нашому житті заслуговували вічної кари в пеклі. Господь однак пощадив нас і задля свого милосердя не покарав нас, бо Він хоче бути не тільки нашим Творцем і найвищим паном, але також 1 нашим батьком. Тому Він звертається до всіх грішників і запевняє їх, що не хоче їхнього покарання, але поправи, навернення до Нього:
„Життям моїм клянусь, каже Господь Бог, – я не бажаю смерти грішника, але бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля? „ (Єзик 33,11).
Подумаймо тепер: ми грішники, ніщо перед Богом, звертаємось до Нього – всемогутньої Істоти, до всесвятого, безмежно досконалого Бога! Тому якими покірними ми повинні бути, і якими вдячними за ту ласку, що Він дозволяє нам говорити до Себе.
Ба що більше, дозволяє й бажає собі того, щоб ми, Його сотворіння, кликали Його-Отцем як цього навчив нас Божий єдинородний Син Ісус Христос у Своїй Господній Молитві – „Отче наш”. Без огляду на те, як Він відноситься до нас, бо ми на все своїми гріхами собі заслужили, без огляду як карає нас, ми завжди повинні бути Йому вдячними й дякувати, подібно як жінка хананейка. Чому? Бо ми повинні завжди бути переконані в ось чому: що б Він не робив, Він має на меті тільки наше щастя, наше добро. Подібно як хананейка, яка впокорившись перед Христом, осягнула, те про що просила. Так само й кожний з нас, коли підкориться волі Всевишнього, осягне те про що просить та, крім того вічне щастя в небі.
Далі молившись ми повинні вірити несхитно й надіятись, що Господь хоче дати нам те, про що просимо; очевидно, якщо воно не буде перешкоджати нам в осягненні нашої остаточної мети, тобто вічного, небесного щастя. На багатьох місцях, і то недвозначними словами запевняє нас Христос, що Господь Бог хоче нам допомогти:
„Просіть і дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте й відчинять вам. Кожний бо, хто просить одержує; хто шукає знаходить; хто стукає тому відчиняють „ (Мт 7,7с).
А щоб нас тим більше упевнити у своїй доброзичливості супроти нас і своєї готовості нам допомогти, порівнює Себе, всесвятого Бога, до батьків, грішних, немічних людей, кажучи:
Чиж є між вами хтось такий, що коли син попросить у нього хліб, дасть йому камінь? Або коли попросить рибу дасть йому гадюку? Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, то оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його попросять „ (Мт 7,9сс).
Хіба можна знайти переконливіші слова, що запевнюють нам Божу допомогу? Та Божа мудрість це знаходить, бо при іншій нагоді каже Христос:
„І все, чого тільки проситимете в молитві з вірою, одержите „ (Мт. 21,22). „Тому кажу вам: Усе, чого будете просити в молитві віруйте, що одержите, й буде вам так” (Мр 11,24).
Якже Господь порівнює Себе з людськими батьками, то Він знає, що вони немічні люди й не завжди можуть своїм дітям те, про що ті просять, або те, чого їм потрібно. Але в Господа воно так не є. Він не лише найкращий батько, але воднораз і всемогутній батько. Він не лише хоче, але й може дати нам все потрібне.
Його ніщо не обмежує, тому Він може зробити все, що тільки захоче. Так бо говорить Спаситель про Бога:
„У людей це неможливо, — але не в Бога; у Бога бо все можливо „ (Мр 10,27; Лк 18,23). Просімо тільки з вірою й упованням на Його доброту, то й одержимо те, про що проситимемо.
Кожний з нас признає, що важко знайти більше запевнюючі слова про готовість нашого Бога вислухати наші просьби. Та міг би хтось закинути, кажучи: Коли воно так дійсно є, то чому ми не одержуємо того, про що не раз просимо? В більшості випадків ми не одержуємо тому, що невідповідно просимо. Признаймо самі, що дуже часто ми просимо, але самі не віримо в можливість одержання тих речей, про які просимо.
Хоч Ісус запевняє нас:
„ Направду кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться й нічого не буде для вас неможливого „ (Мт 17,20). Отже Христос домагається від нас віри, і то віри, яка не включає в собі жодних сумнівів, як про це згадує на іншому місці:
„ Направду кажу вам, що коли матимете віру Й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке зі смоковницею (коли Христос прокляв її, вона всохла з корінням), але й коли горі цій скажете: Двигнися й кинься в море, воно станеться. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт. 21,21). І в Марка: „ Направду кажу вам, що хто скаже горі цій: Двигнися й кинься в море, та не сумніватиметься в своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, то буде йому так „ ( Мр 11,23).
Отже, як виходить зі слів св. Євангелії, причиною того, що нашої молитви не вислухано, є брак віри в нас, що те про, що просимо, одержимо. Дуже часто однак ми просимо про речі, які є для нас шкідливі чи навіть грішні. Очевидно, що таких молитов Господь не вислухує, бо вони є радше богохульством, коли просимо, щоб помагав нам ображувати Себе, чи зло робити Його власному сотворінні. Тому просімо нашого небесного Отця, про все, чого нам тільки потрібно. Очевидно, не годиться нам просити про щось суперечне з Божою волею. А навіть, коли просимо про те, що не суперечить Божій волі, тоді треба просити, подібно як Христос Спаситель просив у Оливному саді:
„Отче мій, якщо можливо, нехай мине мене ця чаша. Однак не як я бажаю, лише як ти” (Мт 26,39).
Врешті, наша молитва повинна бути наполеглива й постійна. Під цим оглядом наслідуймо жінку хананейку. Ніщо її не стримало. Вона просила так довго й так настійливо, аж доки Спаситель, розброєний її неуступливістю, покорою й довір’ям, не сповнив її просьби. Вона мала перед очима свою хвору дочку, тому ніщо не могло відвести її від наміченої цілі — здоров’я дочки. Не звертає увагу на людей, які напевно забороняли їй слідувати за Христом, бо вона була хананейка – поганка й не належала до вибраного народу; не слухала напевно Й апостолів, яким надокучили її крики; ба навіть не зневірюється відмовою Спасителя. Вона невпинно просила й просила, аж доки не одержала те, про що просила. Якже Спаситель вислухав її, коли вона просила про земне добро, здоров’я дочки, то найменшого сумніву немає, що Він вислухає нас незмінно, коли ми проситимемо про те, про що Він сам каже просити словами:
„Шукайте перше Царство Боже й його справедливість, а все проче вам додасться „ (Мт 6,33).
о. д-р М.І. Любачівський
Змилуйся наді мною, Господи, …Біс тяжко мучить мою дочку Мт. 15, 21-28.
Євангельське слово 17 неділі по Зісланні Святого Духа розповідає нам про зустріч жінки хананейки з Ісусом Христом. Звернення цієї жінки до Ісуса має одну особливість. Мати просить наполегливо Спасителя не за себе, а про оздоровлення своєї дочки від злого духа. Проблема дочки стала її особистою проблемою, болем її душі. Вона старається з усіх сил допомогти їй, тому наполегливо просить Ісуса Христа про поміч, доки не отримає від Нього конкретної допомоги. Мати властиво нічого не просить для себе, тільки представляє свій біль з твердою вірою і повною надією, покладаючись на доброту і владу Ісуса. Її прохання було настільки сильне, що й самі апостоли почали заступатися за неї в Ісуса.
Ісус, слухаючи наполегливе прохання матері, діє в протилежний спосіб. Він найперше звертає свою увагу на матір, старається допомогти їй, зміцнюючи спочатку її віру, надію і довір’я Богові, а бачачи витривалу і повну віри молитву жінки, Він вкінці оздоровляє її дочку. Таким чином Христос допоміг матері отримати подвійну нагороду: зміцнення віри і оздоровлення дочки.
Історія хананейки зустрічається і в нашому житті. Коли ми молимося за навернення наших ближніх чи вирішення їхніх справ з Божою допомогою, бачимо, що Господь не завжди зразу відповідає на наші звернення, ситуація не змінюється зразу, але це не означає, що Бог нас не чує. Певне мовчання Бога на нашу молитву, як подібно в ситуації хананейки, насправді несе для нас велике добро. Перш ніж допомогти нашим ближнім, Господь хоче зміцнити духовно нас самих, загартовуючи нашу віру і надію на Божу всемогутність і доброту, щоб таким чином нам було легше нести тягар проблем наших ближніх. Щоб ми могли когось навернути, привести до Бога, Бог хоче найперше зблизити до себе нас самих, зміцнити наш зв’язок віри і надії з Ним.
Один батько прийшов до священика за порадою і відразу почав жалітись на свого підростаючого сина, що він неслухняний, не хоче вчитися. Священик запитав цього батька: „А скажіть мені, яких способів ви вживали, щоб наклонити його до виправлення?” Зажурений батько відповів: „Та що я тільки не робив: замикав його у підвалі, не давав їсти, бив його без рахунку, і нічого не допомагало”. Тоді священик ще запитав: „А скажіть мені, як ви старалися приклонити його до молитви і чи ви разом із ним молитесь?” Батько розвів руками і тим дав знак, що ні, тоді священик відповів йому: „Чоловіче добрий, із того виходить, що ви до цього часу працювали над його шкірою, а не над його душею, тому від сьогоднішнього дня я раджу вам молитися разом із ним”. Незабаром стало відомо, що порада священика була дуже корисною, бо цей син невдовзі виправився і виріс достойним чоловіком.
Історія оздоровлення Ісусом дочки жінки хананейки пригадує нам Божу правду, щоб Бог є щедрий у своїх дарах і завжди дає нам більше, ніж ми просимо у Нього, якщо ми всю нашу надію покладаємо лише на Нього і беззастережно довіряємо його волі. Потрійне звернення жінки до Ісуса, це шлях її потрійного духовного зросту: зміцнення віри, утвердження надії, розпалення любові до Бога. Цей духовний зріст не стається в один момент, а Ісус провадить людину до нього поступово, в міру її відкритості на Бога.
А незамінним середником у цьому зрості є наша молитва. Наполегливе звернення матері до Ісуса про оздоровлення її дочки є чудовим прикладом правдивої християнської молитви. Ісус вислухав її звернення, бо прохання, молитва жінки була щира і витривала, наповнена духом твердої віри. Бо хто справді вірить у всемогутність і доброту Бога до людей, той буде витривало просити Бога про поміч і з непохитною надією очікувати тої допомоги, знаючи, що кращої допомоги, крім Господа Бога, ніхто їй не надасть.
Зустріч жінки хананейки з Ісусом показує також, як молитва може змінювати людину і її життя, коли вона щира і витривала, повна віри, як казав Христос: „По вашій вірі нехай буде вам” (Мт. 9, 29). Іншими словами Христос запевняє нас, що наша молитва завжди буде вислухана: „І все, чого проситимете в молитві з вірою, отримаєте” (Мт. 21,22). Молитовна праця не завжди є легкою. Перше ніж прийде успіх, людині доводиться перебороти багато різних спокус, людських немочей, сумнівів. Але хто всю надію покладає на Бога, того Бог чинить кращим, міцнішим особисто, захищає від знеохоти, а також помагає у земних потребах.
Сьогодні ми є свідками того, як Господь нагороджує жінку хананейку за її щиру, покірну, витривалу молитву. Нехай і наша молитва буде подібною до її. У всьому покладаючи надію на волю Божу, вірмо, що Господь робить все для нашого добра тут, на землі, і особливо бажає нашого духовного добра, спасіння також у вічності. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 6, 16 – 7, 1.
Браття, ви – храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.
Вийдіть, отже, з-між них і відлучіться, каже Господь.
Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму.
Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками, каже Господь Вседержитель.
Маючи такі обітниці, о любі, очистьмо сібе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому страсі.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 15, 21-28.
Того часу ввійшов Ісус у сторони тирські та сидонські. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і стала кричати: – Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида! Біс тяжко мучить мою дочку.
Він не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: – Відпусти її, бо вона кричить за нами.
Він у відповідь сказав: – Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля.
Вона підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: – Господи, поможи мені!
Він відповів їй: – Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.
А вона каже: – Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.
Тоді Ісус у відповідь сказав їй: – О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.
І видужала її дочка від тієї години.
2 Kr. 6, 16 – 7, 1. „Ми бо храм Бога живого”
Апостол вказує, що кожна людина – храм Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходиті, чи вона вірить у Бога, чи ні. Але кожна людина створена на образ Божий. Навіть людина, яка нам неприємна, також храм Бога живого. Коли були свідомі цього, то з яким благоволінням і страхом мали б ставитись до інших!
У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на життєвій дорозі, вони ставились із повагою! Якщо ми так ставитимемось до інших людей, якими б вони не були, то інші люди самі змінюватимуться.
Саме ця наша постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, попри те, що вони чинять і якими вони є.
Мт. 15, 21-28. „Він же не озвався до неї і словом”.
Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї.
Ось подібне можемо відчувати в давати в нашому житті, адже переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу.
Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати . Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього.
І що б не діялося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж взивати д Нього!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Коментар Євангелія на Неділю 17-ту після Зіслання Святого Духа (Мт 15, 21-28) – https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-nedilyu-17-tu-pislya-zislannya-svyatogo-dukha-mt-15-21-28-5854/
Тропар, глас 8:
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак, глас 8:
Воскресши із гробу,* умерлих воздвигнув Ти* і Адама воскресив Ти,* і Єва ликує в твоїм воскресінні,* і світу кінці торжествують* востання Твоє,* Многомилостивий.
І нині: Богородичний, глас 8:
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
о. Петро Фостик
