„Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його „. (Мр. 1,3)
В сьогоднішній Євангелії ми чули слова Пророка Ісаї, що їх кілька соток літ пізніше проповідував Господній Предтеча Іван Хреститель: „ Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його!” Глибоко захвилювалося людське серце, жадне Божої правди, як перед початком християнської ери появився над берегами ріки Йордану Пророк і Предтеча, Іван Хреститель. Швидко рознеслась про нього вістка по всій Ізраїльській Землі. Тисячі народу спішили до нього, щоб почути його тверде слово, яке до глибини душі зворушувало всіх слухачів, які дожидали царства Божого, спасіння Ізраїля. Про що ж говорив цей Пророк, який дуже швидко з’єднав навколо себе людей для Божої справи? В чому виявилася надзвичайна сила його слова, що зуміла м’якшити навіть найбільш закам’янілі серця? Святий Предтеча Христовий, Іван Хреститель, звіщав ізраїльському народові радісну новину, новину про близький прихід довгожданого Месії. Він бо проповідував:
„Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів” (Мр. 1,7).
Він говорив:
„Покайтесь, бо наблизилось Небесне Царство”. – „ Чиніть гідний плід покаяння”. – „ Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його „. – „ Сокира вже при корені дерева: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, врубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3,2-3.10).
Слухаючи цих ваговитих слів, ізраїльський нарід щиро каявся; приймав з рук Предтечі хрещення на знак покаяння; чинив діла покути й очікував Спасителя. Бачачи свого улюбленого Пророка, він не сумнівався в тому, що такі саме покути йому належить чинити. Адже всі знали і бачили його покутничі подвиги. Святий Іван Предтеча жив у пустині, носив одежу з верблюжого, шорсткого волосу, кормився сараною і диким медом. Всі знали, що він жив, як праведна, свята людина, і своїм вдержним, убогим життям показував, як треба жити всім тим людям, що очікують Спасителя, Месію. Тож гідними ділами доброго життя і покаяння вони мали засвідчити щирість свого навернення до Господа і непохитну волю готувати дорогу Господеві до свого серця.
Так, багато 6 доріг, якими люди йдуть до Бога, і кожна людина має свою доріжку, якою приходить, по волі чи проти своєї волі, до свого Творця, – початку й кінця усіх речей. Одні полишають світ і на відокремленні ведуть життя покути, самовідречення; інші востаються посеред світу, однак живуть убого, в забутті, шукаючи лиш духових, непереминаючих скарбів. Ще інші віддаються зовнішній, активній праці, студіям, чи теж збиранню скарбів, майна, вживанню приємностей, вигід і розкошей світу. Та є ще і такі, що від початку до кінця свого життя несуть тяжкі кайдани фізичної чи моральної неволі. Але, навіщо придалася б покута, терпіння, убозтво, впокорення, чи всі багатства, розкоші й скарби цього світу, якщо їх не оживляла б, не виповняла б воля Божа? Бо в дійсності лише Бог у своєму Провидінні, шануючи свобідну волю людини, кличе кожного з нас — куди, коли і до чого лиш бажає. Отож, без огляду на те, який наш стан і обставини життя, завжди найважніше наше завдання буде узгіднювати нашу, не раз непокірливу волю, з волею нашого Творця і Бога. „ Дороги Божі – не наші дороги „, – і думки, заміри Божі, дуже часто не ті самі, що думки і заміри наші! Лиш тоді, коли прийматимемо, як дар від Бога все те, що на нас Бог допустить і зішле, можемо мати певність, що йдемо дорогою Божою. А ці дороги Божого провидіння не раз такі дивні й недостежимі. Про них так гарно в багатьох місцях розказує нам святе Письмо. От хоча б подія про Йосифа Єгипетського, якого рідні брати з зависти продали купцям, а опісля — єгипетському вельможі з двору Фараона – в неволю. А перед батьком вони казали, що звір лютий в пустині роздер Йосифа. Одначе Бог у своєму провидінні чував над Йосифом у єгипетській неволі. Хоч там спочатку знущалися а молодця, спокушали його до гріха, тримали у в’язниці. Опісля, за свою праведність, він став владикою всього Єгипту, постачальником хліба в час семилітнього голоду. Він сам казав до братів своїх, коли прийшли до нього просити хліба:
„Не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди; на те бо, щоб вберегти вас при житті, Бог послав мене до Єгипту.. Не ви мене сюди послали, а Бог. Він і вробив мене начальником над усією землею єгипетською… Поспішайте до мого батька та скажіть йому… прийди до мене, не гайся. Будеш мешкати в найкращій частині вемлі…ти і твої діти… я буду утримувати тебе, … ще бо п’ять років буде голод”.
Так, дороги Божі дуже різняться від доріг наших. Йосиф, улюблений син патріарха Якова, зненавиджений своїми братами, замість бути винищеним, стає понижений, кинений у яму, проданий як невільник до Єгипту, ув’язнений, битий, в кінці ж, з волі Божої – стає вивищений Фараоном за те, що відгадав віщий сон, і тим чином вирятував життя свого батька та братів від голодової смерти.
А Син Божий, наш Спаситель, податель правдивого хліба життя, якого Йосиф Єгипетський був лиш прообразом, чи не йшов подібним шляхом? Бог призначує для нього найвищу ціль – бути Спасителем людства, Володарем світу, який опісля має зайняти центральне місце в небесній славі (Пс. 110). І ми мали б право припускати, що його прихід на світ буде осяяний блиском, що він ступатиме від слави до слави, від перемоги до перемоги. А в дійсності, що було? Про це нам каже Апостол:
„Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини… ставшися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної” (Фил. 2,6).
Христос позбавив себе слави Бога, прийняв вид невольника, був оклевечуваний, несправедливо засуджений і розп’ятий на дереві ганьби. Похоронений в чужому гробі, привалений каменем. Аж тут серед темряви ночі, як і єгипетський Йосиф, піднятий до слави, „бо Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно клонилося на небі, на землі і під землею, щоб усякий нарід визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця” (Фил. 2,9-11).
У світлі цих прикладів — чи розуміємо ми дивні дороги Божих задумів, якими через проби, хрести і терпіння доводить Він до слави, до перемоги? Колись сказав був Ісус засумованим учням, що йшли до Емаусу, після трагічної смерти його на хресті: „0, нерозумні і повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли:
„Хіба не треба було Христові так страждати і увійти в свою славу?” (Лк. 24,25).
А яка ж дорога нашого життя? Чи її метою в злука в Богом і в Бові через наших ближніх у Христі Ісусі? Голос Предтечі наших днів — голос Святої Церкви, як колись Пророка Йоана Христителя стоїть на сторожі християнської моралі й добрих обичаїв. Свята Церква передає вчення Христове в повній чистоті, навчаючи, як застосувати євангельську науку в житті людства і християн. Ї доки лупає цей голос, гріх ніколи не дістане права громадянства серед людей. Він завжди буде гріхом, хоч би прибрався в найкращі шати. Але голос святої Церкви не тільки п’ятнує зло і гріх, він теж підносить наші думки до неосяжних вершин християнського ідеалу, тобто до здійснення Царства Божого, того Царства, яке проповідував Іван Хреститель, а яке завершив і здійснив у вигляді своєї Церкви Ісус Христос. Царство Боже — це ж володіння Божого закону в любові, в правді, у справедливості!
Коли в якесь столичне місто має прибути володар держави, тоді дороги його прикрашають прапорами, дорогими килимами, квітами, світлами, під цією ж алегорією приказує Йоан Хреститель готовити дорогу Господеві. І заразом додає:
„Кожна долина заповниться, кожна гора і горб знизиться, нерівне вирівняється, дороги вибоїсті стануть гладкі, а кожна людина побачить спасіння Господнє „ (Лк. 3,5).
Для приготування дороги Господеві, найперше треба, щоб „ кожна долина заповнилася”. А ці долини – це образ нашого життя без діл любови й милосердя. Гріх завжди робив і робить велике спустошення серед людських душ. У гордості своїй людина густо-часто пробує топтати власну стежку життя, стежку протилежну до закону Божого, простягає бо руку до забороненого овочу пізнання добра і зла. Тож будьмо чуйними на голос Святої Церкви, яка кличе нас сьогодні, щоб ми вирівняли всі долини в нашому житті, творивши діла любови й милосердя супроти наших ближніх, виконуючи сумлінно наші релігійні і станові обов’язки.
Що більше, Предтеча взиває, щоб „ усі гори і горбки знизилися „ – це значить: щоб зникла всяка людська гординя і зарозумілість нашого ума, всяка сваволя нашої волі та розбещеність тіла, щоб зникла гордість у наших словах і ділах.
А, на кінець, необхідно, щоб дороги нерівні вирівнялися, тобто, щоб ми завернули в дороги беззаконня і шукали Господа, покіль Його ще можна знайти, щоб взивали до нього, покіль Він близько! Попереджає бо пророк Ісая:
„Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник свої думки! Нехай навернеться до Господа, а Він його пожалує, – нехай навернеться до Бога нашого, бо Він на прощення багатий „ (Іс. 55,6-8).
То ж – дорогі брати і сестри! – працюймо над спасінням нашим „ в страсі і трепеті „…, „бо то Бог викликає в нас хотіння і діяння за своїм уподобанням
„Взиваю вас словами святого апостола Павла: „усе робіть без нарікання і мудрування, щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого і розбещеного роду, серед якого сіяєте, немов світила у світі” (Ефес. 2,12).
Кріпіться в Бозі, ви, що над Дніпром чи над Збручем. Як колись Йоан над Йорданом, переносіте спрагу, голод, спекоту і холод душевної пустині, бо Царство Боже, Царство миру і любови, вже близько. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже – Мт 1,1-8
Господь, небесний Батько, щоб приготувати людство до приходу свого Єдинородного Сина, послав перед ним, Його предтечу, святого Івана Хрестителя. Про це вже сотні літ заздалегідь сповіщав пророк Ісая словами: .написано в пророка Ісаї:
„Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу” ( Mp 1,2).
Часи св. Івана Хрестителя, що випередив Спасителя не цілий рік, були дуже важкими, непривітними часами. Народ уже зневірювався, так довго очікуючи Бо гом обіцяне спасіння, забував поволі в чому те спасіння мало полягати й, вигадавши спасіння таке, як йому підходило, змінив свою гадку й про Спасителя. Замість очікувати Божого Терплячого Слугу, який жертвуватиме себе за спасіння грішних людей, як це проповідували пророк Ісая й псальмопівець цар Давид, вигадав та й вимріяв собі його як переможного царя, який знищить усіх ворогів вибраного народу, підіб’є їх під владу Ізраїля, та й зробить їх панами над цілим світом. Тому-то народ не дуже й слухав проповіді св. Івана Хрестителя, бо він не голосив ім те, що вони хотіли слухати. Він бо голосив каяття, відкинення гріхів, поворот до Бога; а вони бажали собі почути про переможного Месію, месника їхніх кривд, та й вождя, що приверне царство Ізраїля в давній його славі й могутності. Тож і не диво, що голос Хрестителя був дійсно голосом „вопіющого во пустині!” Були однак такі, що слухали його, були це люди вбогі, що навіть не сподівалися великої зміни у своїй долі без огляду на те, хто б то прийняв владу в землі Ізраїльській — жиди чи римляни. Були митарі, тобто збирачі податків і митних оплат, були найбільш зненавидженими людьми, тому жиди вважали їх не лише грішниками, але й зрадниками свого народу, бо збираючи податки, вони спомагали ворогів-римлян. Так то вони, публичні грішниці й жидівські жовніри, що служили в римській армії, як допоміжні відділи, приходили до Івана Хрестителя. На них усіх дивилися жиди, а передусім пануючі кляси як архиєреї, фарисеї й книжники, неначе на шумовиння, яке не було гідне, щоб їх називано Ізраїльтянами. Вони-то слухали наук св. Івана, каялись своїх гріхів, приймали Іванове хрещення як знак готовості змінити дотеперішнє життя і цим приготовлялися до приходу Месії, який уже був близько. Ісус характеризує цих каянників як таких, що показались гідними Його спасіння:
„Направду кажу вам, що митарі й блудниці випереджують вас у Бо жому Царстві. Прийшов бо був Іван дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі й блудниці повірили йому, а ви, бачивши те, навіть потім не розкаялись, щоб повірити йому” (Мт 21,31с).
Не дуже змінилось відношення народу в наших часах. Голос святішого Отця, єпископів і священиків здається кличуть тепер також наче б у пустині. Лише мала горстка людей здається слухав. Велика більшість християн так пристала до цього земного життя, до гріховного вживання земних дібр і задоволення своїх пристрастей, що не мають і часу йти до церкви послухати чого вона навчав. Деякі з тих, що ще приходять та й слухають, сміються й кепкують собі з осторог служителів церков них, коли ті закликають їх зійти з дороги гріха й ступити на стежку Божих Заповідей. Вони кажуть, що таке навчання вже перестаріле, що давні заповіді й мораль уже не обов’язують модерної людини. Модерна людина має не тільки право, але й обов’язок жити, як ій подобається й уживати всіх засобів, які запевняють їй як найбільшу розкіш – вдоволення. Те все, що Церква Христова, спираючись на навчання Бого-чоловіка, плакала злом-гріхом, теперішні учені, проповідники, а то а деякі католицькі священики вважають перестарілим і недійсним. Згідно з їхньою гадкою Отці Церкви, церковні письменники, а то й папи не зрозуміли науки Христової і тому поробили різні обмеження, та навчали, що їхнє переступлення – це вже гріх. На гадку тих модерних учителів, Бог, що в Богом любові, не міг заборонювати людям уживати туземного життя, розкоші. Тому зараз настав час, щоб усе старе змінити й зачати нову мораль, та й сперти її не на право заповіді, як було перед тим, але на любов. Очевидно, любов вони розуміють не так як її Христос розумів і навчав, але беруть під увагу тільки ту грубу, низьку, змислову любов-задоволення статевих пожадань. Тому и навчають, що подружня, це вже перестаріла установа, що обмежує вільні зносини між людьми, вони бо повинні мати цілковиту слободу любити кожного, хто тільки їм подобається. Не можна зв’язувати двоє людей на ціле життя, бо це неприродне. Подружжя, і то нерозривне, в якраз причиною такого великого числа розводів, бо по якомусь часі подруги стають знуджені собою. Таке безвідповідальне життя не сприяв вихованню дітей, тому вони уникають їх за допомогою всяких можливих засобів, чи то запобігаючи заплідненню, а в випадну тяжі просто зігнанням плоду. Вистачить лише глянути на теперішню молодь, що з мішком на плечах блукає безцільно по дорогах з міста до міста, щоб по бачити наслідки такої модерної науки, філософії а поступової релігії. Молодь неначе які покидьки суспільства живе тим проповідуваним „вільним життям серед загальної розпусти, гомосексуалізму, лєзбіїзму, задурманюючи собі голови наркотиками; поширюючи між собою венеричні хвороби, взаємно себе вимордовуючи. Ось наслідки нової застосованої до модерного життя релігії.
Де ж вихід з цього важкого положення? Хто може нам його тепер принести? Спасіння, як колись у часах св. Івана Хрестителя й Христа Спасителя, криється в тих самих словах:
„ Кайтесь, бо наблизилось царство небесне! „ (Мт 3,2).
Кайтесь своїх гріхів, зрозумійте й признайте, що ви робили зло, заверніть з дороги, що веде до загибелі, та й „ Приготуйте дорогу Господеві, вирівнюйте Його стежки „ (Мт 3,3). Зрозуміймо добре оцю правду, що Христос Спаситель своїми терпіннями в смертю на хресті ще не поставив нас у небі, не зробив людьми досконалими. Він лише здобув нам можливість, дав засоби звільнитись від гріхів, з влади диявола, щоб стати дітьми Божими. Він вислу жив нам потрібні ласки в свого небесного Отця і їх залишив нам у своїй організації, в Церкві святій. Ті засоби, тобто Божа наука Святі Тайни, є спроможні піднести нас з багна гріхів і лихих схильностей. Тих Тайн в усіх сім, а передусім св. Тайна Хрещення, Сповіді Пресв. Євхаристії. Тільки від нас самих залежить, чи будемо чистими і праведними, чи ні, коли рішимося уживати цих засобів спасіння. Коли однак ми відмовимося їх приймати і далі будемо жити неморальним життям як досі, тоді ми безумовно пропадемо, незважаючи на всі зусилля Божого Сина а самого Бога Отця.
Дуже глибоко навчає про це св. Августин, кажучи: „ Чоловіче, Господь Бог, який сотворив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не може!
Це значить: якщо ми не бажаємо співдіяти з Божими ласками, не хочемо приймати Його засобів спасіння, тоді все даремне, ми не осягнемо мети, до якої нас Творець призначив.
Ба що більше, коли ми вже зрозуміли посланництво Христа, коли пізнали його науку, і все, що Він зробив для нашого спасіння, а саме, щоб визволити нас від неволі гріхів, а ми вперто противимось і не приймаємось каяття, щоби ступити на дорогу, яка веде до Бога, тоді ми самі накликуємо на свою голову страшну Божу кару. Ось послухайте, що про це кажеться в листі до Євреїв:
„Бо коли ми, одержавши повне пізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає жертви за гріхи, але страшне очікування суду і палаючий вогонь помсти, який має пожерти противників” (Євр 10,26c).
Ясно кажеться, що Бог зробив усе для нашого спасіння. Він поклав усі наші провини на свого Сина, щоб ми могли очиститися. Тому, коли ми не зважаючи на це все, не хочемо користати а заслуг Христа, нам не зостається нічого іншого не важка кара Божа. А що до цього то св. Дух знову попереджає нас словами: „ Бо ми знаємо того, хто говорив: До мене належить відплата, я відплачу!
„І ще: Господь судитиме свій народ. Страшно в впасти в руки Бога живого” (Євр 10,30с).
Тому розважмо добре, та й призадумаймось над Божим закликом до покаяння, щоб ми, станувши на дорогу правди і спасіння, уникнули Божої, справедливо караючої правиці.
о. д-р М.І. Любачівський
ДО ТИМОТЕЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Сину Тимотею,будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу.
Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав.
Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг.
Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 1, 1-8.
Початок євангелія Ісуса Христа, Сина Божого.
Як написано в пророка Ісаї: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу.
Голос вопіющого в пустині : готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки його.
Так виступив Іван, христячи у пустині та проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів. І виходили до нього вся країна юдейська та всі мешканці Єрусалиму, христились від нього в ріці Йордані і визнавали гріхи свої.
Іван був одягнений в. одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану й дикий мед. Він проповідував, кажучи: – Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів.
Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Так виступив Іван, христячи у пустині та проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів. І виходили до нього вся країна юдейська та всі мешканці Єрусалиму, христились від нього в ріці Йордані і визнавали гріхи свої.
Іван був одягнений в. одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану й дикий мед. Він проповідував, кажучи: – Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим.
Побожно заспіваймо* передсвяткових пісень* світлого хрищення Бога нашого!* Ось бо він, як людина,* хоче в тілі прийти до свого Предтечі* й просити спасенного хрищення* на збудування всіх,* що вірою священно просвічуються* і є причасниками Святого Духа.
Христос показується,* Бог появляється відкрито,* як у давнину написав Давид,* і йде до слуги просити хрищення.* Йордане-ріко, наповнись веселістю,* земле і море,* гори і пагорби,* і людські серця радійте нині,* приймаючи духовне світло.
Як зможуть прийняти річкові води тебе,* всесильний Господи,* що є, – як написано, – рікою миру* і потоком радости?* Тебе, що виходиш нагим,* а небо покриваєш хмарами,* і тебе, що виявляєш* всяку ворожу злобу,* і в нетління землян одягаєш?
Як очевидці й свідки* воплоченого Слова,* славитесь ви, премудрі Учні.* Немов світлі блискавки,* появилися ви світові,* і як духовні гори, проточуєте насолоду;* як райські ріки невисушні, ви розлилися* і божественними водами напоюєте* поганські громади.
Як проміння лискуче* духовним сяйвом,* ставши слугами Христових таїнств,* були ви послані на весь світ,* щоб чудодійність щедро роздавати.* Ви − служителі Христових тайн,* богописані скрижалі Божої благодаті* і богоданного закону,* пребагаті виконавці святих таїнств.
Рибальська тростина* богомудрими науками* і нарисами догматів* перекреслила чванливість* і велемовність мудреців,* ясно виклавши спасенні таїнства євангелій,* причастя вічної поживи,* ангельську насолоду* і вічну славу.
Приходить на Йордан Христос – істина, щоб христитися від Івана,* і цей каже йому:* Я потребую від тебе христитися, а ти йдеш до мене?* Не смію, як сіно, діткнутися вогню!* Ти мене освяти, Владико, божественним явлінням своїм.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
У той самий день
Cвятого отця нашого пророка Малахії
Великий у милосерді своїм Бог посилав народові ізраїльському пророків, щоб вели непевних синів народу того до покаяння. Останнім з тих пророків був святий Малахія, родом з краю покоління Завулон. Він народився після повернення жидів з вавилонської неволі і проповідував за 400 літ до приходу Ісуса Христа. Слово “Малахія” означає Ангел Божий. Пророцтво св. Малахії, записане в трьох главах. У першій він картає жидівський народ за невдячність Богові і погрожує карами священикам, що приносили осквернені, огидні, згідно з законом Мойсея, жертви: “Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж я батько, то де моя пошана? Коли я господар, де страх передо мною? – каже Господь сил до вас” (Мал. 1, 6). А про тодішніх священиків у пророцтві св. Малахії читаємо таке: “Не довподоби ви мені стали, – говорить Господь сил, – і не милі мені приноси з рук ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике моє ім’я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й чиста жертва” (Мал. 1, 10-11).
У другий главі пророк Малахія виступає проти тих, що розводяться з жінками або беруть жінок серед поган. Третя глава передбачає прихід святого Йоана Предтечі і прихід самого Спасителя: “Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною, і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій. Ангел союзу, що ви його бажаєте, – ось він іде, – говорить Господь сил” (Мал. 3, 1). Крім того, тут описано день останнього суду і дана обіцянка, що перед судом прийде на світ св. пророк Ілля, щоб навернути заблуканих до Господа. Опис страшного суду дуже вражаючий: “Бо ось надходить день, неначе піч палає. Тоді всі горді й усі злочинці будуть – солома, і спалить їх той день, що прийде, – говорить Господь сил, – і не зоставить їм ні кореня ні вітки” (Мал. 3, 19). Однак той день буде радісним для праведних, бо, як читаємо в пророцтві святого Малахії: “Для вас же, що боїтеся імени мого, зійде сонце правди, і в його промінні буде спасіння. Ви вийдете вистрибом, немов на випасі телята, і безбожників топтатимете, бо вони будуть, наче попіл, у вас під ногами того дня, що я готую, – говорить Господь сил” (Мал. 3, 20-21).
У той самий день
Cвятого мученика Гордія
Житіє цього великого мученика описує нам святий Василій Великий. Було то за часів мучителя християн, жорстокого Ліцинія. Тяжко страждала тоді Церква Христова; лютий кровопивця, щоб знищити християнство, заборонив під карою смерти вірити в Ісуса Христа, а наказав поставити всюди кам’яні й дерев’яні боввани і віддавати їм божеську честь. Його посіпаки грабували християнські доми, забирали в невинних людей майно, вбивали жінок і дітей; не мали вони милосердя до молодих, ані встиду перед старшими. В’язниці були переповнені, доми покинуті, натомість ліси і пустелі повні нещасний людей, виною яких було лиш те, що вірили в Ісуса Христа. Зруйновані святині, перекинуті престоли, замордоване духовенство – пекло ликувало.
Жив тоді в місті Кесарії сотник царського війська, красивий, багатий і всіма люблений християнин Гордій. Той, бачачи страждання святої Церкви, сховався в пустелі. Читаючи Святе Письмо, запалав він незвичайною спрагою пролити свою кров за Христову віру. Одного разу, коли в Кесарії відбувалися кінні перегони, на котрі зібралася маса народу (бо було то свято поганського божка війни), серед натовпу посеред площі (арени) став зарослий чоловік, з розкуйовдженим волоссям, в подертій, майже гнилій, одежі і. сильним голосом закричав: “Ось я, що знайшовся для тих, котрі мене шукали!” Усі здивувалися, а святий мученик, доставлений до присутнього там управителя міста, сказав, хто він є і чому повернувся з пустелі: “Тепер байдуже мені до ваших засудів проти християн, я прилюдно визнаю Спасителя мого, Ісуса Христа. А коли почув я, що ти, управителю, найбільше мучиш християн, то навмисне прийшов сюди, щоб віддати душу свою за святу віру. Один є Бог, Сотворитель неба і землі, Бог християнський!” Розлючений мучитель віддав його на найтяжчі муки, а святий Гордій в тих стражданнях лиш голосно молився словами псалма: “Господь мені помічник і не боюся, що вчинить зі мною людина”. І сам ще говорив катам: “Рвіть моє тіло, січіть, як хочете, надії моєї не вирвете в мене. Чим більші будуть муки, тим більша буде нагорода небесна. Рани ті в день воскресіння будуть моєю прикрасою!” Коли ж мучитель став йому обіцяти всілякі почесті і достатки, аби лиш зрікся Христової віри, то святий Гордій спитав його: “Чи можеш мені дати щось ціннішого, як царство небесне?” Тоді суддя наказав стяти його мечем. Родичі і знайомі оточили святого мученика і просили, щоб спасав своє молоде життя і бодай про людське око зрікся Христа. А він відповів їм так: “Як може язик мій зректися того, хто мене сотворив? Та ж тоді сонце мені не світило б, а земля пожерла б мене! Ви помиляєтеся; трудно ошукати Господа Бога, бо той з уст наших судить нас, а хто зречеться Спасителя перед людьми, того Він зречеться перед Отцем своїм. Що радите ви мені? Бога зректися і задля нужденного життя дочасного стягнути на себе вічний осуд? Радше ви взивайте голосно, що Ісус наш і Господь во славі є у Бога Отця!”
З великою радістю, з молитвою на устах дав святий Гордій голову свою під меч і удостоївся мученицької смерти. Було то 319 р.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво „Свічадо”, 2011
Тропар (г. 5):
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
І передсвяття, глас 4:
Готуйся, Завулоне, красуйся, Нефталіме,* Йордане ріко, стань,* радісно прийми Владику, що йде хреститися.* Веселися, Адаме, з праматір’ю,* не скривайтесь, як колись у раю,* бо той, що бачив вас нагими, явився,* щоб зодягнути в первісну одежу.* Христос явився, хотячи оновити всю твар.
Слава: Кондак (г. 5):
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з Собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
І нині: Кондак (г. 4):
У струях днесь Йорданових був Господь,* каже Йоанові:* Не бійся мене хрестити,* я бо прийшов спасти Адама первозданного.
Прокімен (г. 5):
Ти, Господи, захорониш нас і збережеш нас від роду цього і повік (Пс. 11,8).
Стих: Спаси мене. Господи, бо не стало праведного (Пс. 11,2).
Алилуя (г. 5):
Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, сповіщу з роду в рід істину Твою устами моїми (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: повік милість збудується, на небесах приготовиться істина Твоя (Пс. 88,3).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святих прор. Малахії, св. мч. Гордія, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
