У цій неділі вшановуємо Собор старозавітних Праотців. Одна стихира Вечірні закликає вірних, кажучи:
«Прийдіть, вірні, піснями вшануймо Собор Праотців: Адама праотця, Еноха, Ноя, Мелхіседека, Авраама, Ісаака і Якова; в Законі ж: Мойсея і Арона, Ісуса Навина, Самуїла й Давида, з ними ж Ісаю, Єремію, Єзекиїла і Даниїла й інших дванадцятьох, разом же Іллю і Єлисея та всіх інших: Захарію і Хрестителя, і тих, що сповіщали Христа – життя і воскресіння роду нашого».
В Євангелії від Луки мова йде про одного чоловіка, що справив велику вечерю і запросив багатьох. Запрошені відкидають запрошення, вважаючи, що мають важливі речі до роботи, потрібні справи, якими займаються серйозні люди. Це притча про небесний бенкет.
Перш за все йдеться про запрошення! Ісус завжди запрошує, не насилує нікого. Не каже, «Ти повинен!», хоча наші проповіді інколи насичені тими «ми повинні…, ми повинні…», а в Євангеліях цього слова немає. Ісус Христос запрошує, кличе… Проте нікого не змушує… Євангеліє – це благовість духовної свободи. Єдиною потребою є сприймати те, що життя дає, а саме йде мова про потребу сприймати терпіння і смерть. Ісус кілька разів повторяє учням, що Йому треба іти в Єрусалим і там умерти, і воскреснути. Тому дорікає учням, що повертались до Емаусу: «О безумні й повільні серцем супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26). Терпіння і смерть належать до життя людини, і це треба сприйняти. Від того неможливо втекти. Ісус завжди слухав свого Небесного Отця, але послух Ісуса не примусовий, а вільний, синівський, повний любові і доброти.
В притчі про запрошених на вечерю Ісус чітко дає зрозуміти – багато людей можуть втратити місце у Царстві через те, що ставлять інші пріоритети вище, ніж відповідь на запрошення Господа.
У цій притчі є три причини відмови відгукнутись на запрошення. Перша і друга причина відмови мають економічний характер.
Перша причина відмови – це посілості: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. Не маю часу! Не можу! Людина, чого дуже бажає, за тим і піде, як каже Христос: «Де скарб ваш, там буде й ваше серце» (Лк 12,34). Це те зерно, яке падає між тернину…, клопоти, багатства й життєві розкоші душать зернини і вони не дають плоду (пор Лк 8,14). Закономірно люди, ласі на багатство, себе відчужують від духовних потреб, не приймають запрошення. Мають інші пріоритети.
Друга причина відмови – це бізнес, заробіток. П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. Хто купує і продає, також не має часу на справи Божі. Він постійно зайнятий. Навіть не зважає, коли те, що купує і продає, є дуже шкідливим, як наркотики, а що вже сказати про трафік дівчат і дітей. І наші заробітки можуть бути перепоною до сприйняття Господнього запрошення. Багато разів я чув тут, в Італії: «Ми приїхали заробити гроші, а не ходити до церкви!». Приїхали на заробітки! Правильно! Проте заробіток не може стати перепоною до прийняття Божого запрошення. Може таке статися, що в неділю нам не дозволяють піти на Літургію, a це наша праця на «хліб насушний», проте можливо знайти інший час, а навіть інший день, щоб прийняти Господнє запрошення, щоб не залишитися поза Господнім бенкетом.
Третя причина – це женячка, життєві розкоші: Я одружився і тому не можу прийти. В цій самій главі, два уривки далі, Ісус говорить: «Коли хтось приходить до мене, і не любить мене більше від свого батька й матір, жінку, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк 14,26). Жінка і чоловік не можуть бути перепоною для прийняття запрошення. Якщо перші два чоловіки цієї притчі ще просять вибачення, третій навіть не робить цього. Навіщо? Звичайно, життєві насолоди заглушують Боже запрошення, і людина не чує потреби думати про якість вищі пріоритети.
Отже, три причини відмови на запрошення – посілість, бізнес-заробіток і життєві розкоші. Іншими словами, ця притча перегукується з трьома спокусами диявола: спокусами хліба-багатства, влади і слави, які засліплюють людину, яка не здатна сприйняти запрошення до Божого Царства, до Царства любові, яке відображається діленням хліба, служінням одні одним, слуханням і відчуттям потреб одні одних.
Запрошені не прийняли запрошення на вечерю. Вони мають дуже серйозні справи. Приймають запрошення інші: «вбогі, каліки, сліпі, кульгаві». Приймають богобоязні, смиренні, голодні (пор. Лк 1,50-53), бідні, полонені, пригноблені (пор. Лк 4,16-19), плачучі, зненавиджені, зганьблені, викинуті та збезчещені людьми Сина Чоловічого ради (пор. Лк 6,20-23). Саме про таких багато говорить Папа Франциск. І ми маємо запрошення вийти таким назустріч!
Перед Господом всі люди однакові. Проте не всі здатні приймати, слухати голос Божий, не всі здатні приймати запрошення. Господь пропонує вічне життя усім, проте Господь не може нас спасти без нашої участі. Якщо не приймаємо дару спасіння, як тоді можемо спастися?
Ми запрошені до небесного бенкету. Якщо ми не приймемо запрошення, то приймуть інші. Всі люди мають той же шанс. Господь нікого не відкидає. Навпаки, всіх запрошує. Перед Господом не має різниці, хто ми, як це ми чули сьогодні в листі апостола Павла до Колосян: «Немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невільника, ні вільного», і далі можна продовжувати: «ні українця, ні бразильця, ні німця, ні росіянина», «а все і у всьому – Христос» (Кол 3,11).
Запрошені всі! Від нас залежить, чи дамо відповідь. Ми сьогодні прийшли на цей небесний бенкет, ми прийшли на Божественну Літургію.
Вл. Діонісій Ляхович ЧСВВ
Всі покликані до Божого царства – „Ідіть, усе готове „. (Лк. 14,7)
Дорогі брати і сестри! В євангельському читанні сьогоднішньої неділі ми чули притчу, яка говорить, що Господь Бог не тільки турбується нашим дочасним життям, але Він хоче, щоб усі ми стали учасниками, гістьми Господньої вечері, яку Він, наш Отець, приготовив для своїх улюблених дітей. Господь не робить різниці між людьми і народами, а хоче нас усіх мати біля себе. І щоб нас цього навчити й наглядно переконати, Ісус розповідає прегарну притчу про „велику вечерю”, яку справив один господар і запросив на неї багатьох. Коли настав час вечері, всі запрошені, наче змовившись, почали відмовлятися і просити вибачення в господаря вечері: що не можуть прийти, бо один купив поле, другий п’ять пар волів, а третій одружився. Як бачимо, всі ці причини були неспівмірно малі, щоб легковажити запрошення і тому гнів господаря був цілком оправданий. Тож звелів він своєму слузі: „ Іди щоскоріш на майдани і вулиці міста, й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… наполягай увійти, щоб дім мій наповнився „. Наприкінці сказав господар: „ Ніхто з отих запрошених не покуштує мові вечері”. Бо багато покликаних, а мало вибраних.
В цій притчі Ісус гарно змалював дії Провидіння Божого. Бог кликав давнього Ізраїля у Царство свого Сина, який мав прийти на землю. Тут зображено й каригідне відречення Ізраїля від свого Месії-Христа. – Господар вечері – це Отець Небесний, Творець і Володар всесвіту, а „велика вечеря” – це царство благодаті на землі – свята Церква, а на небі – вічне Царство Слави. На цю „велику вечерю” Бог кликав людей в Старому Завіті обітницями, чудами і прославленням вибраних мужів. – Від цієї вечері ухилялися книжники та вчителі вибраного народу Божого. Вони все своє життя „спирали „ на законі, а коли Спаситель об’явив їм себе Сином Божим, відповіли: „ Невже ж ми сліпі?” (Ів. 9,40). „Чи не добре ми кажемо, що ти Самарянин і нечистий в тобі!” (Ів. 8,48). А слугам своїм казали: „ Хіба увірував в нього хтось ів старших або фарисеїв? „ (Ів. 7,19). Відмовився від тієї вечері майже ввесь народ юдейський, не прийнявши Христа, як Спасителя.
Так, Творець і Владика неба і землі справив „ велику вечерю „, тобто Царство Боже для всіх часів і народів. І нині ця „велика вечеря „ не без запрошених. Там, у царстві духів – святі праотці, патріярхи, пророки і всі праведники, які за віру свою зазнали зневаг і побоїв, кайдан та в’язниці; бували камінням убивані, допитувані, тортуровані, вмирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терпіли недостатки, горе, мучення. У цьому ж царстві духів – ті, яких світ не був достойний, а вони блукали по пустинях, горах, вертепах і пропастях земних (Євр. 11,36-38). Там на висотах, на Господній вечері — присутні апостоли, святителі, ісповідники, мученики і преподобні. А й тепер Отець Небесний не перестав кликати у Царство свові слави всіма засобами своєї премудрості, всемогутности і милосердя. Бог кличе й сьогоднішнє людство євангельськими обітницями, апостольською проповіддю, таїнствами і священодійствами Церкви, прославленням своїх угодників; Бог кличе нас внутрішнім голосом нашого сумління та зовнішніми, не раз болючими й гіркими, подіями нашого життя. Бог стукає у двері наших сердець довготерпінням, милосердям, любов’ю, а то й скорботами і горем.
Сам Христос, стоячи сьогодні невидимо посеред нас, кличе всіх без виїмку, як і колись: „ Ідіть… уже все готове!” – і хрещення, і відпущення гріхів, і свята одежа ласки Божої, і таємна вечеря Пресвятої Євхаристії, і небесне блаженство, і вічне життя й щастя в Бозі. Для вас готові всі ті блага, „яких око не бачило і вухо не чуло, і на серце чоловікові не прийшло „ (1 Кор. 2,9).
Всіх людей, без виїмку, особливо ж вас, дорогі брати і сестри, що живете там на нашій любій Україні, кличе Христос на „велику вечерю „ небесного Царства словами: „ Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу васі” (Мт. 11,28). „От, стою при дверях і стукаю: як хтось почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму в ним і він зо мною „ (Одкр. 3,20).
Як ми відповідаємо на ці заклики Христа Бога? Чи сумління наше не докоряє нам за надмірну прив’язаність до матеріальних благ і за недбайливість до нашої безсмертної душі? Чи голос нашого сумління не закликає нас сьогодні до духовного пробудження й навернення до Господа? А ми чи не буваємо подібні до тих, що кажуть у притчі: „Я купив поле, я купив волів, я одружився!” Невже це все оправдує нас перед Богом, що кличе нас до вічного блаженства? – Ніякі обов’язки нас не виправдають перед Богом, якщо ми занедбаємо найважливіший наш обов’язок, – взяти участь у є великій вечері”; якщо ми занехаємо справу нашої душі й вічного життя.
Відомий французький письменник і безбожник, Вольтер, – легковаживши собі цю, властиву християнству, ціль, – сказав одного разу в присутності своїх приятелів: „Я продам комубудь моє місце в небі за одного таляра „. На це один суддя дав йому влучну і дотепну відповідь: „Закон не дозволяє нікому продавати те, що не в його власністю, те чого немає. Ви наперед мусите доказати, що маєте місце в небі, а я тоді дам вам не одного таляра, а цілу тисячу”. Правдою є, що для кожного з нас є місце щастя у вічності, в небі, але щоб там бути, треба собі на це заслужити, треба відповісти на поклик Божий, на запрошення Його, щоб узяти участь у великій Божій вечері вже тут на землі, тоді Й удостоїмося бути її учасниками у вічності. Бо „багато є покликаних, а мало вибраних!” – каже з жалем і болем сам Христос Спаситель.
Бог в Творець і владика всього видимого і невидимого, податель життя і всіх земних благ, істота чоловіколюбна і всесвята. Як же ми можемо видумувати всякі причини, щоб не чинити волю Божу, коли Він сам нам це приказує? Заповіді Божі виписані самим Творцем у нашій людській природі; заповіді і приписи святої Церкви ні в чому нам не перешкаджають, щоб виконувати наші щоденні особисті обов’язки, як теж обов’язки громадські й родинні. На справи Божі, справи своєї власної душі, ми завжди знайдемо Час, якщо лиш є в нас добра воля, як тільки ми цього бажаємо. Лише наші примхи, пожадливості й примани світу не ставмо вище Бога. Бував, що мимоволі й непомітно захопившись духом часу, тероризовані лукавими обставинами життя, ми в8авірявмо дорогоцінний скарб — нашу віру і спасіння душ — своєму розумові, чи фальшивій, безбожній, здеморалівованій пропаганді. Замість того, щоб підпорядкувати себе істині Божій і смиренно схилитись перед нею, ми підкоряємо її судові й пануванню нашого обмеженого розуму, і віру замінюємо на пусті мудрування. А на повсякчасний заклик Господа, щоб прийти до Нього, густо-часто відповідаємо байдужністю і холодністю серця.
Дорогі брати і сестри! Страхаймося почути грізний вирок Господа: „ Ніхто з людей тих запрошених, не покоштує мові вечері, бо багато покликаних, а мало вибраних!” Отже, „зі страхом і тремтінням чиніть спасіння! „ – попереджає нас апостол Павло. Так, нам треба терпіти, переносити всі злидні життя, всі удари долі й, воднораз, тривожитися, щоб нас не обминула благодать Божа.
Тому, дорогі в Христі, що живемо серед релігійного запустіння, що не раз ми позбавлені поживи святих Тайн, не легковажмо Божого поклику до спасіння наших безсмертних душ, як це зробили євангельські гості запрошені на вечеру! Не виправдуймо себе невідрадними обставинами життя! Зближімся до Господа і Він наближиться до нас! Упадьмо перед ним, а Він підніме нас, бо нічого іншого Бог від нас не хоче, як тільки нас, як лише того, щоб усі люди спаслися та прийшли до пізнання істини, яка визволить нас. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
XXVIIІ НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 17 ГРУДНЯ 2023. – https://www.youtube.com/watch?v=VbzPnO9K2Iw
ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Праотців: Кол. 257 зач.; 3, 4-11.
Браття, коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з ним явитесь у славі.
Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху похіть, зажерливість, тобто бовванопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних, між яким і ви колись ходили, коли жили між ними.
А тепер відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лють, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст. Не говоріть неправди один одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що, йдучи до досконалого пізнання, відновляється за подобою свого Творця. Тому немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Праотців: Лк. 76 зач. 14, 16-24.
Сказав Господь притчу оцю: Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох. Як настав час вечері, послав він слугу свого сказати запрошеним: – Ходіть, усе готове.
І зараз же всі вони стали відмовлятися.
Перший йому сказав: – Я купив поле й мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу.
Другий сказав: – Я купив п’ять пар волів і йду їх пробувати; прошу, вибач мені.
А інший мовив: – Я одружився тому не можу прийти.
Вернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар і каже до слуги свого: – Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.
Озвався слуга: – Пане, сталось як ти велів, і ще є місця.
Сказав пан до слуги: – Піди на шляхи та огорожі й силуй їх увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері.
Бо багато покликаних, та мало вибраних.
Кол. 3, 4–11. «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»
Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радости. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо зрозуміти і відчути доти, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше ми шукали і шукаємо радости.
Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радости!
Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом.
Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті, аж до зустрічі з Господом!
Лк. 14, 16–24. «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»
Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Господь би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічности з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.
Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.
Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.
Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, той завжди знайде можливість.
Вл. Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Спогадуючи, вірні, сьогодні пам’ять Праотців,* прославляймо Христа Визволителя,* що звеличив їх між усіма народами,* і Господа, що, як могутній Владика, наявно зробив преславні чудеса.* Через них він показав нам свою силу* – єдину, пренепорочну Божу Діву, Марію чисту, з якої виріс квіт − Христос,* що дав усім життя й невичерпну поживу, і вічне спасіння.
По всіх краях світу поширилась пам’ять Праотців,* сповнена істинним світлом й опромінена зорями благодаті.* Бо Христос, як промінне Сонце, засіяв з висоти* і здалеку веде з собою ясне сузір’я, яке він засвітив.* Наближається Різдво Богочоловіка у Вифлеємі,* тож вірою ликуймо, побожно оплескуючи його народження,* як хвалу передсвяткову.
Красуються славою божественної співучасти:* Адам радіє нині, як основа й сила мудрих Праотців;* співликує Авель і веселиться Енох;* радіє Сит із Ноєм, співає з патріярхами славний Авраам,* а Мелхіседек бачить сьогодні чудесне народження.* Тому і ми, звершуючи пам’ять Христових Праотців,* молимось за спасіння душ наших.
Похвалімо, вірні, всіх Отців, що були перед Законом:* боголюбивого Авраама й Ісаака, зродженого з обітниці,* і Якова з дванадцятьма патріархами та лагідного Давида,* вимолюючи для нас прощення від Христа Бога*, що у святих своїх славиться.
Як нам не дивуватися, Всечесна, твоєму богочоловічому родженню?* Бо ти, Всенепорочна, не знавши мужа,* породила тілесно без батька сина,* зродженого в вічності від Отця без матері,* що не зазнав ніякої зміни чи змішання, чи розділу,* але в цілості зберіг прикмети обох природ.* Тому Мати-Діво, Владичице, моли його,* щоб спас душі тих, що православно визнають тебе, як Богородицю.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 3):
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Тропар (г. 2):
Вірою праотців оправдав Ти,* з народів через них Ти Церкву наперед заручив.* Хваляться у славі святі, бо з сімени їх є плід благословенний – та, що без сімени родила Тебе.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас.
Слава: Кондак (г. 3):
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріархами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
І нині: Кондак праотців (г. 6):
Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися,* і посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о, Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля Твоя
Прокімен, пісня Отців (г. 4): Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я Твоє на віки (Дан. 3,26).
Стих: Бо праведний єси в усьому, що створив Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 4): Мойсей і Арон між єреями Його і Самуїл між тими, що призивають ім’я Його (Пс. 98,6).
Стих: Призивали Господа і Він вислухав їх (Пс.98,6).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святого пророка Даниїла, святих трьох отроків: Ананії, Азарії й Мисаїла і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
