АКАФИСТОВА СУБОТА. ВСТАНОВЛЕННЯ АКАФИСТОВОЇ СУБОТИ. СКЛАД АКАФИСТУ. АВТОР АКАФИСТУ ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ АКАФИСТУ.
У п’яту суботу Великого посту наша Східна Церква має особливу богослужбу на честь Пречистої Діви Марії. Ця відправа, характерна тільки для Східної Церкви, має назву акафисту, а звідси й субота зветься Акафистова.
Акафистова субота, як і неділя Православ’я, не має якогось відношення до 40-ці. Вона випадає в тому часі на підставі історичної традиції і практики Церкви. На утрені цієї суботи береться цілий акафист Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цей акафист можна назвати символом і вершиною великого культу Богоматері у Східній Церкві. Саме тому він заслуговує на окрему увагу.
ВСТАНОВЛЕННЯ АКАФИСТОВОЇ СУБОТИ
Церковну службу цієї суботи встановлено на честь Божої Матері як подяку за потрійну охорону столиці Візантії — Константинополя від нападу ворогів. Перший раз це було за цісаря Іраклія 626 року. Тоді зі сходу наступали перси, а із заходу — скити або авари. Місто було у великій небезпеці. Патріярх Сергій І (610-639) узяв ікону Пречистої Діви Марії, звану Одигитрія, її ризу та в процесії з вірними обходив місто, йдучи біля храму Пресвятої Богородиці на передмістя Влахерни. Він замочив у морі ризу Божої Матері і відразу постала буря, яка затопила ворожі кораблі. Місто було врятоване. Народ побачив у цьому чудо Божої Матері, зібрався до її храму на Влахерні й цілу ніч провів у молитві, співаючи похвальну пісню-акафист у честь Пресвятої Богородиці.
Другий чудесний захист Царгороду був тридцять літ пізніше за цісаря Костянтина II Погоната (641-668), коли на столицю наступали магометани. А третій — за цісаря Льва Ісаврія (716-750), коли магометани знов облягали столицю великим числом кораблів.
СКЛАД АКАФИСТУ
Вдячний нарід після першого захисту столиці цілу ніч співав у церкві благодарну пісню до Божої Матері стоячи, тому вона має назву акафист. Це грецьке слово означає богослужбу, під час якої не можна сидіти, а треба стояти. Синаксар цієї суботи називає акафист — піснею несідальною.
Акафист має свій специфічний склад: 13 кондаків і 12 ікосів, які позначені порядковими буквами грецької азбуки. Коротші пісні акафисту звуться кондаки, а довші — ікоси, і вони йдуть одна за одною, спочатку кондак, а потім ікос.
Що таке кондак? Це грецьке слово означає короткий гимн, пісню. А що означає ікос? Це довша пісня, що оспівує подію і значення празника або похвалу святому. Ікос завжди йде за кондаком і ніколи без нього не читається.
Кожний кондак в акафисті закінчується потрійним: „Алилуя”. Кожний ікос після короткого вступу має 12 стихів, кожний з яких починається словом „Радуйся” і закінчується тим самим стихом „Радуйся, Невісто неневісная”.
Акафист Пречистій Діві Марії відзначається надзвичайною глибиною думки та високими поетичними зворотами. Його можна назвати архитвором церковної поезії Східної Церкви. Великий знавець Східної Церкви, князь Максиміліян Саксонський каже: „Акафистовий гимн належить до найславніших поезій цілого грецького світу”.
Щодо змісту, то акафист можна поділити на дві головні частини. У першій частині, тобто в перших 6 кондаках та ікосах, переважають історичні теми з життя Ісуса Христа і Божої Матері, а в другій — догматично-моральні. Кондаки оспівують історію воплочення Божого Сина, а ікоси прославляють привілеї й ласки Богоматері.
Для прикладу і кращого розуміння глибокого змісту й високої поезії наводимо один кондак і один ікос повністю.
Кондак 10: „Світ спасти бажаючи, прийшов Творець, як сам обіцяв, та був пастирем нашим як Бог, що з любови до нас став чоловіком, щоб як чоловік прикликати чоловіка, а як Бог, щоб почути від нас: „Алилуя!”.
Ікос 1: „Ангела відпоручника було зіслано з неба привітати Богородицю, та коли він побачив Твоє втілення, Господи, то, глибоко вражений, так промовив до неї своїм безтілесним голосом: „Радуйся, бо через тебе радість засяє; Радуйся, бо через тебе прокляття щезне; Радуйся, Адама з упадку піднесення; Радуйся, Євиних сліз осушення; Радуйся, висото для людського розуму недосяжна; Радуйся, глибино і для ангельського розуму непроглядна; Радуйся, бо ти стала престолом царя Господа; Радуйся, бо ти носиш того, Хто все носить; Радуйся, зоре досвітня, провіснице сонця; Радуйся, лоно божественного втілення; Радуйся, бо тобою сотворіння обновляється; Радуйся, бо через тебе Творцеві поклоняємося. Радуйся, Невісто неневісная!”.
АВТОР АКАФИСТУ ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ
Церковна історія не залишила точного імени автора і воно є спірним до сьогодні. Авторство цього акафисту приписують аж кільком особам. Одні вважають автором преподобного Романа Сладкопівця († к. 540). Роман був перший, хто писав кондаки й ікоси на різні празники. Від нього маємо славний догматичний кондак на Христове Різдво: „Діва днесь пресущественнаго раждаєт… ” та кондак на Пасху: „Аще во гроб снишел єси… „.
Давні мінеї, тобто місячні служби святих, містять ті кондаки й ікоси, що тепер творять акафист Богородиці, у службі Благовіщення на 25 березня після 6-ої пісні канона. І там вони приписуються преподобному Георгієві Пісидові (VII ст. ), дияконові церкви святої Софії в Царгороді. Він описав війну Византії з аварами, в якій Пречиста Діва Марія чудесно захистила столицю. Дехто вважає, що акафистні кондаки й ікоси первісно були складені для празника Благовіщення, а щойно потім з них утворили акафист як окрему благодарну пісню до Божої Матері за особливий захист перед ворогами. Це можна бачити зі змісту 1-го кондака, де говориться про боротьбу, небезпеки й визволення: „Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: „Радуйся, Невісто неневісная!”
Iнші за автора акафисту вважають патріярхів Сергія або Германа (VIII ст. ), або навіть патріярха Фотія (IX ст. ).
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ АКАФИСТУ
Акафист Благовіщенню Пресвятій Богородиці і своїм співом, і своїм глибоким змістом є дуже могутнім засобом плекання культу Богоматері, бо він подає нам усе Богородичне богослов’я Східної Церкви. Тут оспівані всі головні догми відносно Пречистої Діви Марії, а насамперед — її богоматеринство: „Радуйся, бо ти стала престолом царя Господа; Радуйся, бо ти носиш того, Хто все носить” (Ікос І). „Радуйся, бо ти породила дателя життя нашого” (Ікос 3).
Тут славиться її непорочність і вічне дівицтво: „Радуйся, квітко нетлінности. Радуйся, віночку чистоти” (Ікос 7). „Радуйся, бо ти дівство і материнство поєднала” (Ікос 8).
У цих рядках постійна віра Церкви в покров Марії і заступництво в небі: „Радуйся, мосте, що сущих на землі веде до неба” (Ікос 2). „Радуйся всього світу очищення” (Ікос 3). „Радуйся, покрове світу ширший від облаків” (Ікос 6). „Радуйся, судді праведного ублагання” (Ікос 7). „Радуйся, бо в тобі запевнення нашої перемоги. Радуйся, душі моєї спасення” (Ікос 12).
Розважання про світлі привілеї, ласки і роль Божої Матері в нашому спасенні природно народжує в нашому серці велику віру в її заступництво й опіку та надію на спасення через неї. Усі ті почування гарно охоплює кінцевий кондак:
„О, всехвальна Мати, * що породила понад всіх святих Святіше Слово, * прийми нинішнє моління наше * і рятуй нас від усякої напасти * та охорони від мук вічних тих, що співають ради тебе: Алилуя!”
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. „Пізнай свій обряд”
о. Петро Фостик