Якби ти знала дар Божий… ( Ів. 4, 5-42 )
Євангельська розповідь про зустріч Ісуса Христа з жінкою-самарянкою при криниці Якова є настільки багата за змістом, наскільки великою є за обсягом. Щоб охопити всі можливі теми для проповіді, не вистачить пальців обох рук. Але родзинкою сьогоднішньої розповіді є велика кількість діалогів. Бачимо діалог Ісуса та самарянки, Ісуса та учнів, діалог жінки самарянки з мешканцями її рідного міста. Метою кожного діалогу є занурення людини в особу Ісуса, розуміння його слова та насамкінець внутрішня переміна співрозмовника Ісуса.
Про значення цих діалогів ми дізнаємося зі слів самих мешканців міста, що у розмові з жінкою самарянкою висловили свою віру в Ісуса:
„Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому, що самі чули й знаємо, що він справді – Спаситель світу” (Ів. 4, 42).
Особливою перлиною в діалозі Ісуса з самарянкою є ніжний і делікатний тон діалогу, опертий на лагідній і милосердній любові Бога до грішника, яка шанує вільну волю людини, ніколи не чинить тиску чи насилля над нею, не погрожує, не залякує карами.
Історія навернення жінки-самарянки ще раз показує нам силу і велич Божої любові – лагідної і співчутливої. Немає гріха, з багна, неволі якого не визволила б душу Божа любов, з якого не очистило б її Боже милосердя. Для Бога не страшний жодний, навіть найгірший стан людської душі, який може виправити Божа любов.
Ісус Христос усією любов’ю своєї душі і лагідним словом ніжно діткнувся душі грішної жінки-самарянки, допоміг їй пізнати правдивого Бога, визволитися з неволі гріха, відчути себе вільною і щасливою.
У розмові з самарянкою Господь сказав їй:
„Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і хто той, що тобі каже: дай мені напитися – то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої” (Ів. 4, 10).
Спаситель називає живою водою своє Божественне вчення. Бо як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення про Божу любов спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А особливою перлиною Божественного вчення Христа Спасителя є Божа любов, яка відзначається передусім лагідністю і милосердям до кожної людини.
Сьогодні у Євангельському читанні ми чули, як наш Господь у розмові з жінкою-самарянкою простою мовою розкриває нам неймовірні істини:
.. „Хто нап’ється води, що Я дам йому, не матиме спраги повіки”; „Бог є Дух…” і т.д.
Таким способом Господь зламав чимало стереотипів у своїх сучасників щодо ставлення Бога до людини, проте ми навіть не бачимо скільки стереотипів, які є панівними у наш час, Господь продовжує знищувати… Спаситель розмовляє з жінкою-самарянкою, спілкується з тією, з якою правовірні юдеї не спілкувалися, Господь розмовляє з тією, яка „п’ять чоловіків мала”, яку всі сприймали як грішницю, а Господь її не відкинув, виявляючи цим свою Божественну любов і ласку.
Існує особливий різновид пальми, що росте в спекотних пісках пустелі. Вона вбирає в себе вологу з повітря, затримує її в собі і потім у вигляді освіжаючої роси зрошує землю навколо себе. З цієї причини біля такої пальми завжди можна знайти іншу рослинність. Згромадження таких пальм утворює цілий оазис. Незважаючи на те, що небо не дає дощу та річки висихають, ця життєдайна рослина не припиняє свої функції – вбирає вологу з повітря і зрошує вологою ґрунт навколо себе. Це дерево саме живе і творить біля себе життя.
Чимось подібним є правдива християнська душа. Вона з Неба отримує Благодать Божу, нею живиться і від неї черпає сили. Сама живе щасливо і навчає інших людей жити щасливо. Навіть коли така людина живе серед поган і безбожників (на духовній пустелі), то однаково дуже відрізняється від інших. В її душі, в стосунках з людьми завжди панує мир, злагода і любов. Така особа, як правило, виховує дуже добрих дітей, що досягають великих успіхів в суспільстві або у служінні Богові.
В цей день Свята Мати Церква звертає нашу увагу на те, як ми повинні нести Божу любов та його світлу науку своїм ближнім та цілому світові. У нашому житті нам доводиться спілкуватись із різними людьми, які не завжди поділяють наші думки та погляди. Досить часто буває, що ми не завжди є стримані до тих, хто не знає як наприклад поводитись у храмі чи на богослужіннях. І зовні виглядає так, що ми просто в такий момент не керуємо собою, своїми емоціями, своїми словами та поведінкою. Подивімось як цього вчить нас сам Спаситель у розмові з жінкою самарянкою.
В якій простоті ми бачимо Богочоловіка, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого, Царя ангелів і людей! Ісус, стомлений і виснажений, сів біля криниці Якова і чекав на своїх учнів, що пішли до найближчої місцевості купити якихось харчів. Побачивши жінку, що в той час йшла набрати води, Спаситель глянув на її серце і побачив, що ця самарянка потребує Його допомоги. Тоді Ісус лагідно попросив у неї води, щоби напитись. Здивована просьбою Христа, самарянка напевно не до кінця розуміла, що має на увазі під „живою водою” Христос, коли наголошує про те, що саме Він може цю воду дати їй. Вона чисто по-людськи думала та говорила собі з Ним про воду з криниці.
Вкінці бачимо, що цей лагідний і щирий діалог Христа з самарянкою наповнив її спраглу душу водою віри і Божої любові, допоміг їй пізнати правдивого Бога, привів її до глибокого покаяння і навернення, так, що вона пізніше сама стала проповідницею христової віри, незбагненної Божої любові і милосердя, якої щедро зазнала її спрагла душа.
Хай криниці наших сердець завжди будуть повними живої води Христової правди і любові. І хай Господь допомагає нам щедро ділитися цією правдою і любов’ю з іншими людьми. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 11, 19-26; 29-30.
В тих днях апостоли, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, дійшли аж до Фінікії, Кипру та Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. Були ж між ними деякі з Кипру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.
Чутка про це дійшла до вух церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.
Тоді він вирушив у Тарс розшукати Савла і, найшовши його, привів в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й навчали силу людей. Уперше в Антіохії називали учнів християнами.
Тоді учні, хто скільки міг, постановили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу; що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави й Савла.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 4, 5-42.
В той час Ісус прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, близько поля, що дав був Яків своєму синові Йосифові. Була ж там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Було ж близько шостої години.
Аж ось надходить жінка з Самарії води брати. Ісус каже до неї: – Дай мені напитися.
Учні його пішли були до міста купити харчів. Каже до нього жінка самарянка: – Юдей єси і просиш пити в мене, жінки-самарянки?
Не мають бо зносин юдеї а самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: – Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися – ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої.
Мовить до нього жінка: – І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе вода жива? Хіба ти більший від батька нашого Якова, що дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і сини його, і худоба його?
Ісус у відповідь сказав їй: – Кожен, хто п’є цю воду, знову хоче пити. Той же, хто питиме воду, якої я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода бо, що я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б’є в життя вічне.
Каже до нього жінка: – Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати.
Він каже до неї: – Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди.
Озвалася жінка й каже: – Нема в мене чоловіка.
Він відповів їй: – Добре єси сказала: нема в мене чоловіка. П’ятьох бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду єси сказала.
Жінка каже до нього: – Бачу, пане, що ти пророк. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися.
Ісус каже до неї: – Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві. Ви вклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння. Але надходить час, – ба вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі і правді. І таких поклонників Отець собі шукає. Бог – Дух; і ті, що йому поклоняються, повинні в Дусі і правді поклонятися.
Жінка каже до нього: – Знаю, що має прийти Месія, тобто Христос, і як прийде, все звістить нам.
Каже їй Ісус: – Це я, що розмовляю з тобою.
Тут надійшли його учні й дивувалися, що він розмовляє з жінкою. Однак ні один не спитав: «Чого хочеш від неї?» або: «Чому розмовляєш з нею?»
Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям: – Ходіте, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?
І вийшли з міста й пішли до нього.
Учні тим часом стали просити його, кажучи: – Їж, учителю.
Він сказав їм: – Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте.
Учні заговорили один до одного: – Чи не приніс хто йому їсти?
Каже до них Ісус: – Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. Хіба ви не кажете: ще чотири місяці, і жнива настануть? А я кажу вам: підведіть очі ваші і гляньте на ниви – вони вже для жнив спілі. Хто жне, бере свою нагороду: плоди збирає для життя вічного, щоб сіяч із женцем раділи укупі. В цьому справджується приказка: хто інший сіє, а хто інший жне. Я послав вас жати те, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.
Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила». І коли прийшли до нього самаряни, просили, щоб лишився в них, і він лишився там два дні. Та й багато інших увірували через його слово. І вони сказали жінці: – Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу.
Ді. 11, 19–26, 29–30. „Тож учні, кожний із них за спроможністю, ухвалили послати братам”
Бачимо, наскільки була великою солідарність між її членами, від самих початків Христової Церкви. Коли одна частина Церкви знає, що інша частина перебуває у потребі, то відразу робить все, що в її силах, щоб допомогти. Кожному з нас також важливо цього не забувати, що ми єдині в Церкві. То ж маємо усвідомлювати, що навколо нас є люди, які в потребі. Так, ми не можемо всім допомогти, однак, це лише на перший погляд. Бо якщо не можемо допомогти фінансово, то можемо допомогти своєю працею, увагою, молитвою.
У кожній ситуації, яку нам дає Бог, Він знає, на що ми здатні й не очікує від нас того, що не є в наших силах і спроможностях.
Завжди запитуймо себе, чого Бог хоче, як я маю простягнути руку допомоги людям, які навколо мене.
Йо. 4, 5-42. „Була б ти відала про дар Божий, і хто Той, хто каже тобі: Дай мені напитися”.
Коли роздумуємо над зустріччю Ісуса Христа із самарянкою, то увагу привертають кілька аспектів. По-перше, жінка приходить по воду в обідню пору. Тоді життя в цій частині континенту вирувало або вранці, або ввечері, удень була спека. Тому в полудень ніхто не працював, тим паче не приходив по воду.
Самарянка приходить у спеку тому, що сподівається нікого не зустріти: соромиться, бо всі знали про її невзірцеве життя. Але вона зустрічає там не тільки людину, а Бога. І бачимо, що ця зустріч з Ісусом, цей діалог з Христом, який почався як звичайний, переходить у пізнання того, ким є Христос.
Так і наше пізнання Бога є поступовим: лише крок за кроком можемо пізнати Його. Бог має велику педагогіку, яку застосовує до нас, і ніколи не тисне на нас, щоб ми відразу змінилися, так само, як тоді Христос не тиснув на самарянку. Він поволі відкриває нам правду про життя, правду про себе. Тому вміймо бути терплячими до себе й до інших.
Не біймося, коли не можемо змінитися відразу. Будьмо витривалішими, адже Бог деколи потребує часу, щоб попрацювати над нами.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
До джерела опівдні прийшов ти, Джерело чудес,* щоб уловити Євин плід,* бо і Єва, обманена змієм, вийшла колись опівдні з раю.* Оце наблизилась самарянка, щоб зачерпнути води.* Побачивши ж її Спас, каже:* Дай мені напитись води і я напою тебе водою живою.* Сповнена мудрости, вона побігла в місто,* щоб звістити народові:* Прийдіть і погляньте* на Христа Господа, Спаса душ наших!
Коли прийшов до криниці Господь,* самарянка благала Добросердого:* Дай мені воду віри* і матиму джерельну воду, радість і спасіння.* Життєдавче, Господи, – слава тобі!
До джерела прийшов споконвічний* і співістотний Син і Слово Отця,* бувши Джерелом оздоровлень.* Тоді з Самарії прийшла жінка зачерпнути води.* Побачивши її, Спаситель каже: Дай мені напитися води* і йди та приклич свого чоловіка.* Вона ж, – як до людини, а не до Бога,* – пробуючи потаїтись, каже: Не маю чоловіка.* А Учитель до неї: Правду ти сказала – не маю чоловіка,* бо п’ять чоловіків мала ти,* але й той, що його нині маєш, не є твій чоловік.* І здивувалась вона тим словом, побігла до міста* і голосно повідала народові, кажучи:* Ходіть і побачите Христа,* що дає світові велику милість.
При криниці Якова стрінув Ісус самарянку* та й просить у неї напитися води той,* що хмарами обгортає землю.* О, чудо! Той, кого носять херувими, з блудницею розмовляє!* Просить води той, хто на водах землю завісив!* Води шукає той, хто наливає джерела й озера,* вельми бажаючи приєднати ту,* що її поневолив ненависний ворог,* і, як єдиний добросердний Чоловіколюбець,* напоїти живою водою ту, що тяжко томилася грішною гарячкою.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 4:
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
І тропар переполовення, глас 8:
В переполовення празника спраглу душу мою благочестя напій водами,* до всіх бо, Спасе, закликав Ти:* Спраглий нехай гряде до мене і нехай п’є.* Джерело життя нашого, Христе Боже, слава Тобі.
Слава: Кондак, глас 8:
З вірою прийшовши на кладязь,* самарянка виділа Тебе, премудрости воду,* якої напившись обильно,* царство вишнє унаслідувала повік* приснославна.
I нині: Кондак переполовення, глас 4:
В переполовення законного празника, всіх Творче і Владико,* до предстоящих глаголив Ти, Христе Боже:* Прийдіть і зачерпніть воду безсмертя.* Тому до Тебе припадаємо і вірно кличемо:* Щедроти Твої даруй нам,* бо Ти є джерело життя нашого.
Замість Достойно, ірмос, глас 8:
Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замістьБлагословен, хто йде в ім’я Господнє,
співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
о. Петро Фостик
