КВІТНА НЕДІЛЯ. ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ. VI НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ. ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА. ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ.
Тріюмф Христової любови
Ось такими торжественними словами ізраїльський народ зустрів Христа-Месію кілька днів перед правником Пасхи, коли то Ісус на молоденькому осляті, в супроводі численних паломників, в’їжджав у Єрусалим. Христос-Спаситель світу, протягом усього свого туземного життя скривав своє Божество. Лиці час від часу видною ставала його слава, коли Він творив різні чуда, щоб засвідчити правдивість своєї науки про Царство Боже, і виявити свою надлюдську силу.
Аж ось, кілька днів перед своєю смертю, Ісус бажає об’явити себе вповні таким, яким він в дійсносності є, тобто Месією ї Богом, якому дана всяка влада на небі й на землі. Так за Божим велінням збіглись обставини, що напередодні тріумфального в’їзду Христа в Єрусалим, Він довершує великого чуда воскресіння Лазаря. Після цього багато людей увірували в Ісуса, як у Месію. Але старшина ізраїльського пароду, первосвященики, законовчителі зі зависти рішили вбити Христа. Про темні затії старшини народу знав Ісус та його апостоли. Та, не зважаючи на це, в пропам’ятну квітну неділю Ісус рішається в’їхати торжественно, як Месія і Цар Ізраїля до столиці свого народу Єрусалиму.
Що ж є причиною такого рішення? Чи Христос жадний пустої слави у людей? Чи йдеться йому про те, щоб заблистіти перед ними? Зібрати оплески і вигуки: „ Осанна! Осанна „! Слава Цареві Ізраїля! О, ні! зовсім ні! Не про те йдеться Христові. Він -чоловік, але рівночасно й Бог, вічний, могутній Володар. В цьому Ісус сам впевняє нас, коли каже: „ Все передане мені моїм Отцем „ (Мт. 11,27). В його руках земля, краї, ріки, моря, повітря, Зорі, сонце, незміренний всесвіт. Христос „Володар має вступ і згляд, і контролю усіх ділянок людського життя і діяльності. Про велич, красу Христа-Володаря і тривалість його царства ще перед його зачаттям говорить нам Божий посланець, Архангел Гавриїл:
„ Він буде Великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, Його батька і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця „ (Лк. 1,32).
Нам, Дорогі в Христі, годі збагнути бажання прослави в торжественному в’їзді Христа в Єрусалим, якщо не приймемо до уваги його безконечної любови до людського роду і до кожного з нас. Це любов Христова веде його в Єрусалим. Любов велить, щоб хоч тепер прийняли ї з захопленням, прославою і процесійним тріюмфом, хоча свідома того, що після п’ятьох днів доведеться її відбути другий процесійний похід, цілком відмінний від першого, похід дорогою вузькою, кам’янистою, повню пониження і ганьби, яка дасть Ісусові славу, а нам принесе спасіння.
О, як дуже відмінною є похід і дорога, якою веде Ісуса його бездонна любов, від тієї дороги й того походу, яким вестимуть Ісуса люди, повні зависти і злоби! Тут Христос в’їжджає на осляті там йтиме пішки, спотикаючись, упадаючи. Тут сидить він на одежі своїх учнів там придавить його тяжке дерево Хреста. Тут вітають його пальмовими галузками й віттям з дерев -там частуватимуть його дрючками і списами. Тут несуться оклики народу й дітей: „ Осанна! Осанна!” -там залунає жорстоке: „Геть з ним! Розпни його”! Тут Ісус плаче над Єрусалимом -там плакатимуть над Ісусом жінки Єрусалимські. Тут захоплені маси стелять свою одежу на шляху, куди переїжджає Христос, там стягнуть в Ісуса його останню сорочку. Сьогодні народ викрикає: „Благословен, хто приходить в ім’я Господнє!” там гукатимуть: „Якби не був а нього злочинець, не передали б ми його тобі!” (Ів. 18,30). Сьогодні називають Христа Сином Давида, завтра вважатимуть його за гіршого від розбійника Варавви. Є лиш одна різниця: при тріюмфальному в’їзді Христа не видно ніде Його дорогої Матері-Марії, вате на хресному шляху і на Голготі, Марія буде біля Ісуса, доки меч болю не прошиє її матірнього серця.
Все це характеризує тріюмфальний в’їзд Ісуса в Єрусалим. Тріюмф гарний, торжественний, спонтанний, чистий, одначе переплетений і назовні, і внутрі, великим болем. Найперше ж те, що цей тріюмф тривав дуже коротко, бо вже ввечері того самого дня не існував він більше. Наступні дні, аж до Великої п’ятниці -це наче безпосереднє приготування до смерти. Приготовлявся до неї Христос, щоб прийняти її за нас; приготовляли її й вороги Христові; Юда ж, один з апостолів обмірковував зраду. Народ, що сьогодні кличе „ Осанна! „, у п’ятницю кричатиме: „ Розпни, розпни його „| Апостоли, які під час тріюмфального в’їзду горнулись біля Ісуса, як найближчі друзі нового Царя Ізраїльського, в Гетсиманському саді, в ніч ув’язнення Ісуса, всі повтікають як сполохані пташата. Не зважаючи на це все, Ісус хоче ввійти тріюмфально в Єрусалим, щоб узяти в посідання і світ, і людські душі, щоб дати видимий початок заснування Царства Божого на землі.
Дорогі брати і сестри, як колись в Єрусалимі, так 1 сьогодні все людство відчуває потребу повної орієнтації на Спасителя. Бо вся складна структура нинішнього людства потребує близького співжиття, надівсе ж любови. Людство, як колись так і сьогодні, пробувало всіляких доріг, вживало різних засобів, застосовувало рівні прерізні системи, але завжди зазнавало розчарування і зневіру. І як колись, в оцю пропам’ятну неділю, народ Єрусалиму, так і сьогодні все більше й більше людство набирає переконання, що щастя, оце туземне, соціальний лад, міжнародний мир, любов між одиницями і народами може зродитися і розвиватися лише з Христом і походити від Христа, найвищого Володаря всесвіту. Однак мусимо пам’ятати, що як тріумф Христа в Єрусалимі, так виглядають усі тріумфи на землі, чи це будуть тріумфи народів, чи Церкви Христової, Чи тріумфи поодиноких людських душ. Ніякий тріумф, торжество і перемога тут, на землі, не є повні Й досконалі. Це досягнемо лиш у вічності. Тільки ва допомогою щирої любови до Бога і до людей та через терпіння, які приймемо ї перенесемо заради Христа, ми здобудемо воскресіння і правдиве життя у вічності.
Біля Христа Ісуса юрмилося багато народу, але мало було правдивих учнів, послідовників Христових. Чому так скоро після окликів „ Осанна!” несеться „ Розіпни його!” в нашому щоденному житті? Бо мало 6 таких, які йдуть за Христом з внутрішнього переконання, які живуть його наукою, Його засадами, самопоконанням, саможертвою. „ Коли ви перебуваєте в моїм слові, повчає Ісус, ви дійсно будете моїми учнями, і спізнаєте правду, і правда визволить вас „ (Ів. 8,31). І дальше:
„Тим Отець мій прославиться, коли ви плід щедро приносите -тож і учнями моїми станете… Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати „ (Їв. 15,8).
Дорогі брати і сестри, і нам не слід стояти осторонь, а треба рішатися і вибирати; або зі світом любити його славу, або з Христом любити смиренність, пониження і упокорення; або зі світом любити його багатства й розкоші, або з Ісусом любити скромність, недостаток, злидні щоденного життя; або зі світом любити вдоволення, вигоди, або з Ісусом любити терпіння і хрести. Від цього не втечемо, бо коли одне полюбимо, друге зненавидимо двом панам не можна одночасно служити. Правдивими послідовниками тріумфу Христа є лиш ті, які разом з Ісусом, слухаючи його слів, уважають цей світ за перехідний табір, а всі блага цього світу вживають остільки, . оскільки вони потрібні нам для здобуття вічного життя в Бозі. Тріумфи ж, які трапляться нам на нашому життєвому шляху, триватимуть коротко. Радше будьмо готовими на зустріч подій „ страсного тижня „ наших сірих буднів. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Славний в’їзд Христа Спасителя в Єрусалим був одною з найщасливіших хвилин у Його житті на землі. Протягом цілого свого туземного життя Ісус укривав свій Божий маєстат, не вимагав ніколи й від нікого почитання, яке належало Йому як єдинородному Синові відвічного Отця. Однак перед своїми страстями й ганебною смертю на хресті Він постановив об’явити юдеям, і також цілому світові свою силу, яку мас над усяким сотворінням, включно людей. Він хотів у той спосіб пере конати жидівську старшину, книжників і фарисеїв, що тих терпінь і смерти приймавсь добровільно й ніхто не може змусити його робити те, чого він не хоче. Інакшими словами, доказує своїм противникам, що він дійсно е правдивим Богом, всемогутньою істотою, яка не підкорюються нікому, але, навпаки, все що існує й що живе, мусить підкорятися Йому. Так бо запевняє своїх слухачів:
„За те Отець мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб його знову взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам від себе кладу його. Владу бо маю його покласти, і маю владу його назад забрати” (Йо 10,17с).
Як знаємо зi святої Євангелії, жидівська старшина заборонила Йому показуватись до Єрусалиму й грозила, що Його вб’є, якщо він не послухає. Та Ісус не звертав жодної уваги на їхні заборони, в’їздить торжественно в столицю Ізраїля, а мешканці Єрусалиму виходять Йому назустріч, стелять під ноги осля ти, на якому Спаситель сидить, свої одежі, галузки пальм серед окликів радості і співу:
Осанна! Блаженний Той, хто приходить у ім’я Господнє, Цар Ізраїля” (Йо 12,13).
Так то народ ізраїльський віта Христа як Месію, як того, що його пророки сповістили перед багатьма сторіччями. Хоч народ і не здавав собі справи з того, що робить, тобто що віддає належну шану Божому маєстатові в особі Христа, все-таки він робив це, бо якась надприродня сила казала йому це робити. Цю правду доказують самі апостоли, коли роздумують над Його в’їздом у Єрусалим, але вже після Його славного воскресіння й вознесіння на небо. Так то говорили вони між собою, що записав улюблений учень Христа св. Йоан – Євангелист:
„Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього it що то з ним таке вчинено” (Йо 12,16).
Ці величні привітання народу й вигуки на славу Христа вказують на те, що Христос Спаситель с царем, а його царством в Церква свята. Але хоч Ісус оснував ïï тут, на землі, на цьому світі, вона все-таки не с а цього світу. Про це вже сам Христос згадує перед Пилатом, коли той запитав Його чи він с царем. Ісус у відповідь йому заявляв:
„Ти кажеш, що я цар! (Йо 18,37). Але царство моє не від цього світу. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоб мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство „ (Йо 18,36).
Це значить, що хоч він оснував Церкву тут, бо на землі є люди, які одинокі з поміж Його тілесних сотворінь можуть до тієї організації Христової належати, все-таки вона має на завдання не земні добра, анi землю саму, але завданням її в довести своїх членів до їхньої остаточної мети, тобто до Бога Отця й до злуки з ним у вічному щасті. Цієї мети однак вони не можуть осягнути, як довго зостаються в живих, бо вона жде на них щойно після смерти – в небі. Рівночасно вказуючи своїм членам на їхню потойбічну мету і щастя, вона навчає про марноту ту земних речей і каже їм їх вирікатись, щоб могти осягнути непереминаючі, вічні речi, якi їм обіцяв Бог після смерти, коли вони дійдуть до Нього. Тому й закликає їх позбуватись земних речей, щоби в той спосіб набути собі речі, які чекають на них після смерти, словами:
„ Не бійсь маленьке стадо, бо подобалось вашому Отцеві дати вам Царство Продайте наше майно й давайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпний скарб на небі, де злодій приступу немає, нi міль не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше” (Лк 12,32).
Так то заохочує наш Спаситель своїх учнів і послідовників, щоб вони не прив’язувались до земних дібр, але радше ділились ними з тими, що в біді й потребі. Бо коли так робитимуть, то будуть готувати собі скарби на небі, яких у них ніхто не вкраде, ані знищити не зможе І дійсно так воно 6. Тих дібр чи скарбів на небі ані погонь, ані землетрус, нi повінь не можуть знищити, бо вони нематеріяльні. А крім того, вони в такому місці, куди всi отi стихії земнi не доходять і тому вже ніякої шкоди вчинити не можуть. 1 ті власне добра на небі є спроможна допомогти нам в досягненні нашою мети, тобто злуки а Богом. Тi наші скарби на небі безпечні від усяких злодів, які туди ніяк дістатись не можуть, а отже й украсти іх неспроможні. А крім того їх для нас заховує й стереже сам всемогутній Господь Бог, так що як собі скарби на небі зберемо, то можемо бути певними, що їх вже ніколи повiк не втратимо. А ті скарби на небі собі збираємо, коли робимо добродійство, тобто коли чинимо добрі діла милосердя, як щодо тіла, так і щодо душі нашого ближнього. Тільки ті діла милосердя мають вартість в очах. Божественного Судді й тільки вони є спроможні оборонити нас на страшному суді та й відчинити нам двері до Царства Небесного. Такий бо за суд видає Христос – страшний Суддя:
„ Прийдіть, благословенні мого Отця, візьміть у спадщину Царство, приготоване вам вiдсотворення світу. Бо я голодував, і ви дали мені боти; мав спрагу й ви дали мені пити; чужинцем був і ви мене прийняли; нагим і ви мене зодягли; хворим, і ви навідались до мене: у тюрмі був, і ви прийшли до мене „ (Мт 25,34сс).
I для вияснення додав Христос Страшний Суддя таке: . На правду кажу вам, що небудь ви зробили одному з моїх найменших братів, це ви мені зробили” (Mт 25,40). Отже як бачимо, Спаситель наводить всі цi діла милосердя супроти нашого ближнього, як такі, що заслуговують нам у Бога вічну нагороду.
Чому так багато залежить від цих діл милосердя? – спитаєте. Треба нам знати ту правду, що Господь Бог, який сотворив людей і хоче, щоб вони жили тут на землi, сотворив також всі земні добра. Тому єдино Вiн є абсолютним паном тих усіх дібр і лише він може ними розпоряджатись по своїй уподобі, й ніхто інший. Він же призначив ті земні добра, щоб вони були на поживу й на вжиток усім людям та й не лише їм, але й усiм живим сотворінням. Тому все, що живе, а передусім люди мануть однакове право до тих земних дібр. Тому то й ті, що мають їх більше, ніж самі потребують, мають важкий обов’язок ділитись ними з тими людьми, які в позбавлені тих дібр і тому можуть без них загинути. Отже Господь Бог, тому що ті добра в нерівно поділені між людей, накладає важкий обов’язок на тих, що мають їх за багато, щоб вони ділилися з тими, що в потребi, що в біді. Бо даючи їм більше майна, дає рівночасно з ним i заповідь любові ближнього, кажучи:
„Любитимеш ближнього твого, як себе самого” (Мт 22,39; Mp 12,31; Лк 10,27).
А за цю любов ближнього ділами нашими, тобто, вділяючи їм допомогу, якої вони потребують, Господь готовий платити найбільшою ціною, тобто – нагородою вiчного спокою й вічного щастя в своєму Царстві. Тож слухаймо закону нашого царя і Бога! Пiдкоряймось Його заповіді, а перед усiм Його заповіді любові ближнього. Він бо зробив її своєю новою заповіддю:
„ Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я вас полюбив, так любите й ви один одного! З того пізнають усі, що ви мої учнi, коли взаємну любов будете мати!” (Йо 13,34).
А як дуже Він нас полюбив, маємо на це найкращий доказ хрест святий і наш Господь розп’ятий на ньому за наші гріхи. Він карається й умирав на ньому за нас, за своїх ворогів. Ми нашими гріхами ображаємо його і його небесного Отця. Він все ж таки жертвує себе за нас. Тож коли наша любов має хоч трохи наслідувати Його Божу, безмежну любов, ми також повинні взаємпо любитися, пам’ятаючи про те, що ми брати й сестри в Христі. Чому? Тому що нас сотворив один і той сам Бог-Отець. Він зробив нас своïми законними дітьми в купілі Тайни Хрещення; на нас зсилає свого Св. Духа в Тайні Миропомазання, а в Тайні Євхаристії сходить до нас Його Божий Єдинородний Син, щоб злучитися з нами й замешкати в нашій душі. Тому пам’ятаймо про це, помагаймо собі взаємно, як про це згадує св. апостол Павло:
„ Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа” (Гал 6,2).
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ФИЛИП’ЯН 4, 4-9.
Браття, радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся. Хай ваша ввічливість буде всім людям відома. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою. І мир Божий, що вищий над усякий ум, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.
Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала – про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 12, 1-18.
Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира.
Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити: – Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?
Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. Ісус промовив: – Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди.
Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса.
На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: – Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє, цар Ізраїлів! І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці.
Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому. Та й народ, що був при ньому, коли він був викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. Тому й народ вийшов йому назустріч, бо довідався, що він учинив те чудо.
Флп. 4, 4-9. «Господь близько! Ні про що не журіться»
Кожного з нас постійно сповнюють різні турботи та журби. Переживаємо про щось одне, а потім про інше, і так без перестанку. Господь вказує нам, щоб ми не журилися, щоб ми довіряли Йому, щоб ми покладались на Нього. Апостол Павло зазначає, що Бог, Господь близько, поруч із нами. Дуже і дуже часто ми забуваємо про Його присутність, аж коли стаємо на молитву чи приходимо до храму, тоді пригадуємо.
А Господь завжди перебуває з нами, лиш ми про нього забуваємо. Частіше усвідомлюймо собі присутність Божу, що вона є повсякчасною, що Бог завжди діє в нашому житті, Він є близько нас, Господь розуміє нас краще, ніж ми самі себе розуміємо.
Зупинімося, знайдімо хвилю часу усвідомити собі ще і ще раз цю присутність Господа.
Йо. 12, 1-8. «Осанна! Благословен Той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!»
Євангеліє зберегло пам’ять про багато подій, коли Ісус Христо творив чуда, проповідував, оздоровлював… Але водночас є моменти, коли Його не сприймали, ставилися до Нього упереджено, по-різному Його називали.
Подія про яке оповідає це Євангелія – вхід Господній до Єрусалиму – це вияв радості людської душі. Один з отців Церкви каже, що кожна людська душа за своєю природою є християнською. Тому народ в цьому епізоді відчув, напевно, не стільки свідомо, як інтуїтивно, що перед ними не просто пророк, а хтось більший.
Це радісне привітання, пошанування особи Христа – чому воно для нас таке важливе? Щоб ми теж уміли не боятися показувати й не боятися виявляти в собі своїх добрих рис душі. Але як часто нас ніби щось зв’язує – і нам складно прославляти відкрито Бога чи зробити добро! Боїмося, як інші сприймуть наші вчинки. А якщо ми виявимо свої християнські погляди, чи не засміють?!
Тому це радісне вітання під час входу Христа до Єрусалиму подає нам приклад того, як треба мати відвагу ликувати, свідчити й показувати свою віру в Бога!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Божу місію на землі Господь наш Ісус Христос завершив двома величними актами, якими є воскресення Лазаря і тріюмфальний в’їзд до Єрусалима. Ці дві події, свідками яких було багато людей, переконливо свідчили про Христове месіянське післанництво та Його божественність. Тріюмф тих двох світлих подій відчинив також браму до останнього акту драми Христового життя — Його мук і смерти.
Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам’ять Христового в’їзду до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресенням. Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господським празником і належить до 12 найбільших празників нашого церковного року. Вона має також деякі особливі звичаї, яких не мають инші празники.
Для кращого розуміння цього празника глянемо на його історію, духовне значення та звичаї, пов’язані з ним.
ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА
Празник торжественного в’їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття.
З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Методія Патарського († к. 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гимни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в’їзду до Єрусалима. Через яких дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гимни і псалми, що закінчувалися окликами: „Благословен, хто йде в ім’я Господнє”. Авторка опису завважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гимн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський патріярх Прокл († 446). Анастасій Синаїт (VII ст. ), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята Чотиридесятниця.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані передані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.
ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: „неділя Ваїй”, Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія”, а в народі ще: „неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця”. Усі ті назви пов’язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.
У жидів і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ тріюмфу мученика. Оливкова галузка є символом миру. У нашому требнику, у молитві на благословення лози, вербна галузка зветься також символом воскресення.
У грецькій мові пальмові галузки звуться „баія”, по-церковно-слов’янському „ваія”, а звідси й назва неділі Ваїй.
Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливки чи иншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з’являється в літургійних пам’ятках щойно в IX столітті.
Благословення ваїй за приписами нашого обряду буває у Квітну неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу ввечері, а по селах — у Квітну неділю вранці. Там разом з лозою вірні діставали також свічечку як символ воскресення.
З посвяченою лозою в нашого народу пов’язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Деякі навіть проковтували пуп’янки лози, „щоб горло не боліло”. Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальному воскресенні вони йшли назустріч Христові із символом перемоги. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко вдаряли один одного по рамені лозою кажучи: „Не я б’ю, лоза б’є, за тиждень буде Великдень”. Так пригадували собі, що за кілька днів буде празник Пасхи.
За прикладом єрусалимської Церкви і в Греції у ІХ-Х віках у Квітну неділю в часі процесії з ваями вулицями Царгорода патріярх їхав на осляті.
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріюмфальним в’їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріюмфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: „І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: „Хто це такий?” Народ же казав: „Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї” (21, 10-11).
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: „Осанна”, — за кілька днів кричатимуть: „Розпни”.
Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріюмфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріюмф, радість і воскресення.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „на псальмі похвальнім”
Господи, безліч народу стелила по дорозі свою одежу,* а інші зрізували і тримали галузки дерев,* і всі довкруги викликували: Осанна Синові Давида!* Благословенний ти, що прийшов* і знову йдеш в ім’я Господнє!
Вийдіть, народи, виступіть, люди,* і спогляньте нині на Царя небесного, що на непомітнім осляті,* немов на високім престолі, увіходить в Єрусалим.* О, роде невірний і перелюбний!* Прийди і поглянь на того, якого бачив Ісая,* що має для нас стати чоловіком,* як то він, непорочний, відкидає осуджену синагогу* і новий Сіон бере собі за невісту,* та як на нетлінне й нескверне весілля збіглися,* прославляючи його, невинні й незлобні діти.* З ними і ми закличмо й заспіваймо ангельську пісню:* Осанна на висотах тому, хто має велику милість!
Засвідчуючи перед твоїми добровільними страстями* загальне воскресіння на доказ і приклад усім,* своєю владною силою воскресив ти, Христе Боже,* у Витанії мертвого й чотириденного Лазаря.* Як світлодатель дав ти, Спасе, сліпцям прозріння* і ввійшов із своїми учнями в місто, сидячи на осляті,* немов носимий на херувимах,* здійснюючи отак провіщення пророків.* Діти єврейські з вітками й лозою тебе стрічали,* і ми, взявши лозу й пальмові вітки,* кличемо до тебе вдячно: Осанна на висотах!* Благословенний, хто йде в ім’я Господнє!
Шість день перед Пасхою * прийшов Ісус у Витанію,* і приступили до Нього учні Його, кажучи: * «Господи, де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти Пасху?» * Він же послав їх: * «Підіть у найближчу частину Міста,* і стрінете чоловіка, що глек води нестиме,* ідіть услід за ним і скажіть господареві дому: * “Учитель говорить: * у тебе споряджу Пасху з учнями моїми” ».
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 6 посту”
Перший антифон
Стих 1: Возлюбив я, бо вислухав Господь * голос моління мого (Пс. 114,1).
Приспів: Молитвами Богородиці, * Спасе, спаси нас.
Стих 2: Бо прихилив вухо Своє до мене * і у дні мої призову (Пс. 114,2).
Молитвами Богородиці:
Стих 3: Обняли мене болісті смертні, * біди адові зустріли мене (Пс. 114,3).
Молитвами Богородиці:
Стих 4: Скорб і болість зустрів я * і призвав ім’я Господнє (Пс. 114,3).
Молитвами Богородиці:
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, * і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Молитвами Богородиці:
Другий антифон
Стих 1: Вірував я, тому й заговорив, * і я смирився вельми (Пс. 115,1).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий, * що возсів на жереб’я, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: Що віддам Господеві * за все, що Він воздав мені? (Пс. 115,3).
Спаси нас, Сину Божий:
Стих 3: Чашу спасення прийму * і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4).
Спаси нас, Сину Божий:
Стих 4: Молитви мої Господеві воздам * перед усіма людьми Його (Пс. 115,5).
Спаси нас, Сину Божий:
Слава, і нині: Єдинородний Сину:
Третій антифон
Стих 1: Сповідуйтеся Господеві, * бо Він благий, бо на віки милість Його (Пс. 117,1).
Тропар, глас 1: . Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи * з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже * Тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи * Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: * Осанна ¢ вишніх, благословен , хто йде в ім’я Господнє.
Стих 2: Нехай же скаже дім Ізраїлів, * бо Він благий, бо на віки милість Його (Пс. 117.2).
Тропар: . Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи * з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже * Тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи * Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: * Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Стих 3: Нехай же скаже дім Ааронів, * бо Він благий, бо на віки милість Його (Пс.117.3).
Тропар: . Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи * з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже * Тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи * Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: * Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Стих 4: Нехай же скажуть усі, що бояться Господа, * бо Він благий, бо на віки милість Його (Пс. 117,4).
Тропар: . Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи * з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже * Тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи * Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: * Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Вхідне:
Благословен, хто йде в ім’я Господнє, * ми благословляли вас із дому Господнього; Бог – Господь і явився нам (Пс. 117,26-27).
Тропар: Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи,* з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже;* тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи,* Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо:* Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Тропар: Погребавши себе разом з Тобою через хрещення, Христе Боже наш,* сподобилися ми безсмертної жизні через Твоє воскресіння* і, заспівуючи, кличемо: Осанна в вишніх,* благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Кондак: На престолі на небі, на жереб’яті на землі* Тебе носять, Христе Боже;* ангелів хваління і дітей оспівування прийняв Ти;* вони кликали до Тебе:* Благословенний Ти, що йдеш Адама призвати.
Богородичний: Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Прокімен, глас 4: Благословен, хто йде в ім’я Господнє; Бог – Господь і явився нам (Пс. 117,26-27).
Стих: Сповідуйтеся Господеві, бо Він благий, бо на віки милість Його (Пс. 117,1).
Алилуя, глас 1: Заспівайте Господеві пісню нову, бо дивне створив Господь (Пс. 97,1).
Стих: Виділи всі кінці землі спасення Бога нашого (Пс. 97,1).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що сидить на жереб’яті.
І ірмос, глас 4:
Бог – Господь і явився нам; справляйте празник і, веселячись, прийдіть, возвеличимо Христа з квітами й галузками, в піснях кличучи: Благословен, хто йде в ім’я Господа, Спаса нашого.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, що на осля сісти і в Єрусалим прийти зволив і від дітей єврейських хвалу прийняв спасіння нашого ради, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого прпп. Йосифа, піснописця, і Юрія, що в Малеї, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1404940469951145
о. Петро Фостик
