Біси – вороги Бога і людей
„Що нам і тобі, Сичу Божий?… Біси попросили його: Як ти нас виганяєш, то пошли нас в оте стадо свиней „ (Мт. 8,29.31)
Дорогі в Христі! Одного разу Ісус, під час своєї місійної праці, прибув у край Гадаринський; йому ж назустріч вийшли два біснуваті, що скитались у відлюднім місці, серед гробниць, повні злости і люті. Вони рвали кайдани, били себе камінням, не давали нікому тією дорогою перейти. Коли ж наближався Ісус, біснуваті зачали гукати: „ Що нам і тобі, Сину Божий! „ Власне тоді, як народ уважав Христа звичайною людиною, біси, що опанували нещасних людей визнають Ісуса Сином Божим. Біси, дияволи – колись духи світла, найкращі твори Бога, найперші слуги Небесного Отця, тепер прокляті й позбавлені оглядання його лиця за свій бунт і непослух – знають добре Христа-Бога, кажуть бо: „Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?” Тим самим визнають вони себе непримиримими ворогами Бога, й воднораз найбільшими нещасливцями, що терплять великі душевні муки, які завдає їм присутність Христа. Біснуваті, люди опановані злими духами, не мають ані сили, ані відваги прийти до Христа, проте Ісус приходить до них. Біси ж благають, щоб Ісус не проганяв їх в тьму кромішню, щоб не карав їх ва те, що вони вселились у людей, яких бажали привести до остаточної заглади.
Оподалік же від біснуватих паслось велике стадо свиней. Біси попросили Христа: „ Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней”. – „Ідіть! сказав їм Ісус „. І ввійшли біси у безроги, та вмить все стадо кинулось з кручі в море й потонуло у хвилях.
Дорогі в Христі, отак виглядав факт історичної єванвангельської події. Та яке ж з цього повчання для нас? Перш усього цей факт переконує нас, що існують злі духи, яких Святе Писання називає дияволами, бісами. Що ж це за такі істоти? – Боже об’явлення повчає нас, що диявол по своїй суті – це злий дух, ворог Бога і людей. Звідкіля ж він узявся? Про це Святе Писання каже ось що: Господь, на самому початку творення, покликав до життя незліченних безтілесних духів, обдарованих розумом і волею, безсмертністю й активністю та незвичайною силою. Вони мали свою мету і призначення, визначене Творцем-Богом. Їхню вірність Бог випробовував. Частина цих духів не витривала під час проби та в самого початку збунтувалася проти свого Творця. За це ці духи були покарані вічним прокляттям: їх позбавлено спроможности оглядати Бога лицем у лице. Саме цих збунтованих, впалих, проклятих ангелів Святе Письмо називав дияволами, бісами.
Сподіюючи бунт, гріх, ці досконалі духи не втратили своєї природи, тобто духовости, активности, безсмертности, пізнання і сили, вони втратили тільки свою невинність, красу і щастя, яке давала їм присутність Божа. Заявляючи себе відвертими ворогами Божими, але не маючи ані спромоги, ані сили противитися Богові, збунтовані ангели звернули всю свою лють, злобу і помсту проти створінь найближчих своєю подібністю Богові – проти людини. Вони шкодять і руйнують людину, де, коли і як лише можуть. Чи ж це не диявол вчинив перший бунт на небесах? Хіба ж не він ужив обману, брехні в раю супроти прародичів? Чи ж це не він зродив незгоду, помсту і вбивство у перших синів Адама і їхніх нащадків? В іду поклав – обжирство; в потомство – розпусту; у працю – лінивство; у співжиття – заздрість і роздори; в управління – захланність; у виконування влади – зарозумілість і гордість. Він побуджувє в душі погані думки, в уста вкладає слова неправди, ложі, порушує члени нашого тіла до грішних вчинків. Словом, диявол – це автор, спричинник всіх злочинів, всієї брехні й нещастя на світі. Не будь диявола, не було б ніколи бунту, гріха, непослуху Творцеві-Богові. Не будь диявола, незнані були б усі нещастя, недоля, хвороби, смерть, вічні муки. Диявол засіяв перше зло на небесах і на землі, у серці людини, серед родин і людських спільнот. І якщо таке нещастя і зло вчинив і чинить диявол людському тілові, що ж тоді він сподіює в душі грішника, якою він заволодіє і яка Йому піддасться? Це бачимо на прикладі біснуватих, яких Ісус увільнив від злих духів.
Та, може, запитає дехто: Чому ж Христос вислухав прохання бісів, і дозволив їм увійти у стадо свиней? Цим фактом, Христос хотів найперше повчити самих біснуватих, щоб вони усвідомили, який страшний тиран і яке зло навістило їх. Христос хотів навчити й нас, що біси не можуть увійти навіть у свиней, якщо Господь їм на це не дозволить. Над усім чуває повсякчасне Боже провидіння. Певним є, що диявол має більшу ненависть до людей, ніж до тварин. І якщо він не пощадив життя безрог, як лиш дозволено було йому ними заволодіти, то з куди більшою жорстокістю і безпощадністю поводився б він з людиною, якщо б Боже провидіння не охоронювало її.
Чому ж біси топлять нерозумні безроги? Бо їх головна мета завжди і всюди є шкодити людям, і вони зазнають диявольського вдоволення і щастя, якщо можуть привести людину до цілковитої руїни. Ось, мешканці Гадаринської землі налякались більше божеської сили Христа, який оздоровив біснуватих, ніж самих бісів, бо „просили Ісуса, щоби відійшов в їхніх околиць”.
Також і в наш! дні, дорогі брати і сестри, стрічаємо багато людей, опанованих злим духом, немов біснуватих. Вони блукають не по пустині, чи поміж гробами, але по вулицях, по домах наших сіл і міст, по людних площах, театрах, залях забав і розваг. Ніхто не може припинити їхньої злоби і люті: ані осторога батьків, ані картання виховників, ані кари державних властей, ані юрма людей, ані кайдани. І невелика в різниця поміж біснуватим і рознузданим розпусником, який женеться від приємности до приємности, від тіла до тіла. Він не побивав себе, як біснуваті, камінням, зате ранить себе смертельно своїми-гріхами. Кому під силу зв’язати, приборкати диявольську силу пристрасної людини?
Що ж нам сказати про тих, хто надмірно і недоладно любить гріш, багатство? Чи й ці люди не подібні до біснуватих? Хто спроможен вдержати людину в межах людяности, коли її опанувала захланність, нестримна жадоба гроша, багатства? Напевно ані страх, ані погрози, напоумлення чи добрі поради. Захланна людина нечутлива на це все. Саме так! люди доводять до цілковитої руни одиниці, родини і цілі спільноти. Куди повела захланність зрадника Юду? До того самого кінця приводить вона багатьох його послідовників.
Що сказати про людей, опанованих гордістю й ненавистю? Чи й вони не схожі на біснуватих? Про таких то каже Христос: ‹ Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько ложі. Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите „ (Iв. 8,44-47).
Одним словом: „Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить в початку, каже апостол Іван, і далі ще впевняє: „ На те з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола”. Тому то „кожен, хто не чинить справедливості, не є від Бога… Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець… який не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б” (1 Ів. 3,8,9,15). І навпаки: „ хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі; і Бог в ньому” (1 Ів. 4,16).
Дорогі в Христі, як же встоятись нам у боротьбі з дияволом? Як охоронитись перед його нападами? Відповідає апостол Петро: „ Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи кого б пожерти. Противтеся йому силою віри” (1 Петр. 5,8-9). А й апостол Павло додає: „ Кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським… Стійте, отже, підперезавши бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливості і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте вгасити всі ровпечені стріли лукавого… чуваючи в повною витривалістю „ (Ефес. 6,10-18). До боротьби в дияволом маємо потужнішу над атомну зброю, – Євхаристійного Ісуса, св. Тайну Покаяння, страх Божий, сором природний, пам’ять на всюди присутність Божу, знамено Хреста святого, а над усе – молитву, в якій благаємо щодня: „ Отче наш… визволи нас від лукавого! „ Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Душа з гріхом важким, неначе опутана бісoм
Коли Ісус Христос входив у край Гадаринський, зустріли Його два біснуваті. Випадок опанування бісом у часах перед Христом і в часі його перебування на землі не був рідким явищем, бо Христос ще не був від купив рід людський своєю хресною смертю й не знищив був ще сили пекельного царства. Тих двоє людей були під повною владою диявола й мусіли робити, що він їм приказував. З тієї причини були вони не безпечні не лише для себе самих, але також для людей, що мешкали в тій околиці. Так бо розказує про них св. Марко:
„Днями й ночами завжди перебував він по гробах, кричав і товк себе камінням” (Мр 5,5); а св. Євангелист Матей додає:
„ зустріли Його (Ісуса) два біснуваті, що вийшли з гробiв, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою „ (Mт 8,28).
Подібно як тi бiснуваті, так і люди в стані гріха важкого, є небезпечними для себе самих і для інших людей в їх середовищі. Найперше вони самі знаходяться в небезпеці, бо стан душі в гріхом важким, це постійне відвернення від Бога Творця й остаточної мети кожного розумного сотворіння. Вони вже не в дітьми Божими, не прямують уже більше до Нього, своєї мети, але стали ворогами Божими й прямують у протилежному Богові напрямі, тобто до диявола, якого невiльниками вони стали сподіюючи гріх важкий. Станувши на сторону диявола й залишаючись у стані важкого гріха, вони самі добровільно виключають себе від щастя небесного и засуджують на вічну муку в пеклі. Подібно як тих біснуватих, що силувані бісом гонили по пустинi й побивали себе камінням, грішників наших часів диявол кусить i зводить до щораз то більших гріхів, аж доки їх цілковито в них не замотає, так що вони вже ніяк не можуть себе в того упадку піднести.
Це наочно виходить, коли призадумаємось над станом людей, які вiддалися якiйсь вадi. Ось візьмiмо, наприклад, пияка, чи того, що приймає наркотики, чужоложника, чи вбивцю. Психіятри твердять, що це хворі люди й, до певної міри, вони такими є. Зачалось хворобою їхніх душ, внаслідок того й їхні тіла захворіли. Коли якась вада вже цілковито опанує людину, їй уже дуже важко визволитися з тiєї лихої схильности. Все-таки, коли грішник намагаються дійсно позбутися своєї вади та спiвдiє з ласкою Божою, Господь поможе йому знову повернутися до себе, тобто на дорогу спасіння. Позбутися біса в часах Христа Господа було дуже легко, бо в Нього була сила проганяти нечистих духів і причинні люди негайно ставали здоровими. Тож коли мешканці міста Ґерази прийшли до Ісуса, побачили тих двох біснуватих уже цілковито здоровими, як вони сиділи у стіп Ісуса я слухали Його навчання:
„Приходять вони до Ісуса и бачать бiснуватого; що сидить одягне ний при здоровому глузді – той що мав у собі леґіон, і полякались” (Mp 5,15).
У наших часах є вже багато важче оздоровити таких людей, тобто грішників. Але не тому, що може Христос уже не допомагає, або що в Нього вже не має сили оздоровити сучасних людей. Причина того в радше по боці людей, тобто грішників, це значить, дуже важко переконати їх, що вони хворі й знаходяться в постiйнiй небезпеці попасти в пекельну пропасть. Тому що стан їхньої душi не завжди впливає на стан їхнього тіла, їм здається, що їм не треба каяття тому не завертають з дороги гріха, що веде до загибелі.
Та пощо нам дивитися на інших? Погляньмо радше на себе самих. Чи ми бува скаржилися іншим, чи може журилися, коли ми робили який гріх? Очевидно, ми може й журились, але журою нашою було те, чи хтось нас не бачив, як ми той гріх чинили. Нам було моторошно, що та особа може дізнатись, яке зло ми вчинили й покликати поліцію, що може нас зловити й покарати. Та ледве, чи журились тим, що пере ступили Божий закон та й не боялись того, що всемогутній Творець нас бачив, як ми грішили й може нас багато болючіше покарати, ніж яка -небудь людська влада. Ми вдасться, повністю не усвідомляємо того, що воно значить вiчна кара пекла і його ніколи не вгасаючий вогонь, та й кара, яка ніколи не устає, але триває безупину, і то цілу вічність. Вже в листі до Євреїв Дух Святий звертає нам увагу, на яку велику небезпеку ми наражуємося, коли ображаємо безконечний маєстат Божий:
„Важко є”, кажеться в листі, „попасти в руки Бога живого!” (Євр 10,31).
Важко воно бо від Божої нари вже немає відклику, немає жодної оборони, бо тут всемогутній Бог є суддею й месником свого закону. Важко с ще й тому, що Бог може багато дошкульніше покарати ніж хто небудь, та й що вже немає визволення від його кари. Від людськоï кари ми тимчасово можемо якось визволитись, а то й втекти, а то принаймні смерть може нас вiд терпіння звільнити. Від кари Божої вже ніхто ані ніщо грішника не звільнить, так бо навчає нас Христос:
„Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще в дорозі, щоб противник часом не вiддав тебе суддi, а суддя возьному, щоб тебе не вкинули в темницю. Направду кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага” (Мт 5,25).
Цими словами у закликає нас, щоб ми помирилися з Богом ще в туземному житті, тобто ще доки живемо. Бо як довго в нас ще в життя, так довго ми можемо каятись, можемо просити в Бога прощення, можемо вживати його засобів спасіння Святих Тайн; а вiн милосердний простить нам наші проступки. Він же сам запевняє нас, і то під клятвою:
„Життям моїм клянусь, слово Господа Бога, я не бажаю смерти грішника, але бажаю, щоб він завернув зі своєї грішної дороги й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?” (Єзек 33,11).
Час нашої проби триває так довго, як довго ми живемо. Як довго душа зоставться в нашому тілі. Але коли той час проби закінчиться, як тільки смерть застукає до наших дверей, як тільки розлучить нашу душу від тіла, тоді вже не буде часу жалувати за гріхи, не буде вже можливості каяття. В хвилину смерти тобто в хвилину розлуки душі від тіла наша душа неначе каменіє й у такому стані в якому зійшла з цього світу, зостається по віки. Тому коли вона розлучилась з тілом, будучи в стані ласки Божої, такою зостанеться й далі й одідичить у нагороду вічне щастя небесне. Але коли душа зiйде з цього світу з важким гріхом, коли її туземна проба закінчиться невдачею, тоді перед нею відкривається грізне майбутнє. У час страшного суду вона почує з уст Христа Господа – Страшного Суддi такі страшні слова:
„Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його” (Мт 25,41).
Тому маймо перед очима образ страшного Судді, а в ухах наших нехай лунають Його грізні слова, тоді будемо берегтися гріхів; а коли ми мали нещастя Його обра зити, тоді якнайшвидше будемо намагатись помиритися з Ним, як довго ми ще в дорозі, а то після смерти буде вже за пізно.
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 10, 1-10.
Брати, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона не розумна. Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує. Мойсей про праведність, що від закону, пише: «Той, хто його виконує, буде ним жити.» А справедливість, що від віри, так говорить: «Не кажи у твоїм серці: Хто зійде на небо?» – тобто: Христа звести додолу; або: «Хто зійде в безодню?» – тобто: щоб вивести Христа з мертвих. Що, отже, вона каже? «Близько тебе слово: в твоїх устах і в твоїм серці», тобто, слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЙ 8, 28 – 9, 1
Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. І почали кричати: “Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?” Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. Біси попросили його: “Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.” “Ідіть” – сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.
Рм. 10, 1-10 «Моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися»
Є особи, які дорогі нашому серцю, ми за них турбуємось, дбаємо, переживаємо, щоб вони були щасливі, здорові, що б все добре у них було в житті. Але життя, яким би воно не було – чи більше труднощів, чи менше, чи більше вигод, чи менше – воно закінчиться, і перед нами буде вічність. Тому в житті важливо найперше дбати про освячення і спасення наше як і кожної людини.
На силу ми не можемо когось спасати і освячувати. Але важливий для нас є інструмент, на який вказує апостол і чим можемо допомогти для них, це – молитва.
Маємо пам’ятати в молитві тих людей, яких Бог поставив на нашій життєвій дорозі, взивати до Господа, щоб вони провадили життя досконале, щоб вони ішли дорогою спасення.
Мт. 8, 28 – 9, 1. «І почали кричати: ”Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?”»
Христос ходив Гадаринським краєм і не звертався ні до кого, хто не потребував Його. А тут двоє біснуватих самі дають про себе знати, самі виявляють себе і свій стан. Це показує дуже надважливу річ для кожного з нас. Христос був Богом, отже, був святим. І ця Його святість не давала злим духам почуватися комфортно, тому вони виявляли себе.
Так само і в нашому житті: що більше будемо прямувати до досконалості і ставати святими, то більше будемо змінювати світ, впливати на тих чи інших людей, їхні недоліки, вади, також на ситуації чи проблеми, які є навколо нас. Дуже і дуже важливою є праця над собою, переміна себе, зростання в досконалості, у святості. Коли ми самі змінимось, то тоді ми навіть мимоволі будемо навертати, преображувати, зцілювати інших навколо себе.
Отже, праця над собою – важлива річ не лише для нашого власного спасення, а для спасення цілого світу!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 4:
Світлую воскресення проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Слава: Кондак, глас 4:
Спас і Ізбавитель мій* із гробу як Бог* воскресив від узів земнороджених* і врата адові .сокрушив,* і як Владика* воскрес тридневний.
І нині: Богородичний, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен (г. 4):
Як величні діла твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа; Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя (г. 4):
Натягни лук і успівай, і царюй, істини ради і лагідности, і справедливости (Пс.44,5).
Стих: Возлюбив Ти справедливість і возненавидів Ти беззаконня (Пс. 44,8).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, святителя Андрея, архиєп. Критського, Єрусалиміта, прп Марти, матері св. Симеона Дивногорця і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1469594310152427
о. Петро Фостик
