Ще в раю Господь Бог дав заповідь людині: „З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш” (Бт. 2, 16-17). Коли ж людина не дотрималася цього Господнього застереження, то тим самим стягнула на себе Божу кару, була прогнана з раю, несучи з собою плоди своєї провини: втрату безсмертя, хвороби, біди, нескінченні проблеми. Гріх, якого допустилася людина, приніс неспокій у людське серце. В стані гріха людина почувається переслідуваною за провину, веде роль винуватця-втікача. „Гріх кладе совість на лопатки, а покаяння жезл, що допомагає їй підвестися” (св. Єфрем Сирійський). Сьогодні перший день Великого посту. Для кожного християнина це час не тільки певного обмеження себе в їжі, але час, в якому належить зробити зупинку над своїми вчинками, відмовитися від різних розваг, гулянь, бенкетів. Цей піст наша церква установила на честь сорокаденного посту Ісуса Христа, який Він, усамітнений у пустині, провів, будучи спокушуваний сатаною. „Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів” (Мт. 4, 1-2). Звернімо увагу на те, що навіть до Ісуса Христа приступав сатана і намагався Його спокусити, хоч і отримав, при цьому, нищівну поразку. Тож не дивуймося, що цей злий дух використовує кожну нагоду, користуючись притаманними йому брехливими, фальшивими, підступними способами, щоб вразити людську душу, вирвати її з обіймів Божої любові, втішатися її муками та гризотою за ганебні духовні упадки. Просімо у хвилі спокусливих випробувань допомоги у Бога словами псальмопівця Давида: „Визволь мене від ворогів моїх, мій Боже! Оборони мене від тих, що чинять беззаконня, і спаси мене від душогубів” (Пс. 58, 2-3).
А зараз я бажаю разом з вами, любі брати і сестри, розважити над тими спокусами, якими диявол сподівався здобути перемогу над Божим Сином. „Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: „Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом”. А той відповів: „Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих” (Мт. 4, 3-4). Пригляньмось, спокусник вибирає відповідний час і місце, знає слабке місце, за яке може зачепитися, щоб правдою чи неправдою здобути перемогу. Пройшло сорок днів від початку посту Ісуса Христа, тож певна річ, що фізично він, як людина, терпів великий голод. Спокуси відбуваються в пустині, тобто в тому місці, де годі знайти якоїсь поживи поряд, а тут він, хитрий спокусник „радить” Ісусові: „Коли ти Син Божий, звели, щоб те каміння та й стало хлібом”. З одного боку така сатанинська пропозиція виглядала, як насмішка над постом Спасителя, як над безвартісною дією; з другого боку диявол, хоч володів великим розумом, та думав, як упавший ангел, що камінь хлібом не стане, забуваючи старозавітні події, коли Бог творив стільки чудес перед очима ізраїльського народу в дорозі до обіцяної землі: море розступилося, з неба падала манна, зі скелі текла вода та інше. Сьогодні, в перший день Великого посту, вважаю за потрібне зробити завчасну заувагу: може і нас ще не раз, особливо в часі посту, цей спокусник буде намагатися довести до гріха в подібний спосіб, посилаючи, як колись Адаму і Єві думки, підмальовані примарами брехні, як „солодке щастя гріха”. Отож, будьмо пильні! Постараймося належно пізнати чий то голос говорить до нас, коли каже: „Не слухай церкви; чого тобі голодувати, це ж шкодить твоєму здоров’ю; поглянь інші не постять і їм не гірше від тебе; один раз дозволь собі порушити піст, а дальше – як хочеш…” і т. ін. „Протиставляйтеся дияволові й намагайтеся розпізнавати його підступи. Свою жовч він, звичайно, приховує під виглядом солодощів аби не бути викритим, влаштовує різні приманки, гарні на вид, які, однак, насправді зовсім не є тим, на що виглядають” (св. Антоній Великий).
„Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: „Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувся об камінь”. А Ісус сказав до нього: „Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого” (Мт. 4, 5 – 7). Нам, людям, також злий дух посилає думки надмірної надії на Боже милосердя: „Не вчися, не працюй – тільки молися, і Бог тобі дасть все, що тобі потрібно; не йди до лікарні, не роби операцію Бог добрий, що має бути, то буде; спробуй наркотиків ти до них не звикнеш, Бог до цього не допустить. „Обачний бачить лихо й ховається, а легковажні йдуть далі й зазнають кари” (Мудр. 22, 3).
Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: „Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся”. Тоді Ісус сказав до нього: „Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити” (Мт. 4, 8-10). Сатана ставить себе нарівні з Богом, навіть вище від Нього, бо чекає, що Ісус йому поклониться. „Оце все (чого бажаєш), дам тобі” часто говорить злий дух до нашої душі. Варто визнати, що в тих спокусливих словах криється приманка для багатьох, і, на жаль, багато людей падають ниць перед гріхом, лиш би те „все” отримати. Як наслідок цього, маємо численні випадки подружньої зради заради наживи, торгівлю тілом, торгівлю людьми, вбивства на замовлення, шантажі, обмани, шахрайства та ін. „Диявол і заставу дав, щоб купити мій ум; догоджав тілові, аби лише віддати йому до послуг душу” (св. Єфрем Сирійський). Колись Юда Іскаріотський в подібний спосіб за нещасних тридцять срібняків поцілунком продав свого Учителя. Розважмо: цілував Ісуса в лице (здається, робив добрий вчинок), а насправді вказував на Нього воїнам, щоб знали кого мають схопити. Навіть тоді Спаситель давав йому ще останню нагоду опам’ятатися і покаятися. Він лагідно і мило дає йому питання на роздуми: „Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” (Лк. 11, 48). Навіть лагідний, пронизливий, шукаючий співчуття, погляд Христа не зупинив лукавого Юду, він звершив свою „чорну справу”. Любі мої брати і сестри! В часі цього посту ми будемо приступати до поцілунку Голгофського хреста. Подумаймо про те, щоб наш по- цілунок не був зрадливим поцілунком Юди, щоб через цей поцілунок наші уста були наповнені щирими внутрішніми почуттями любові, співчуттям і бажанням назавжди залишитися учнями Христа. Не дозволяймо собі цілувати хрест, образ чи Плащаницю тільки про людське око, не тримаймо при цьому, „за пазухою” каменя гніву, бажання помсти чи будь-якого тяжкого гріха. „Цілковито зречися усього гріховного. Пророк Мойсей, коли народ згрішив, наказав розіп’яти змія, тобто викорінити гріхи, і зробив змія не пустого всередині, а литого і суцільного. Навіщо? Аби показати, що ти повинен цілковито зректися будь-якого лукавства. Він зробив змія повністю з міді тому, що коренем усього зла є грошолюбство. Литим узяв його з горнила, щоб ти зупинив у собі розпалювання, яке зростає в тобі аж до розбещення розуму. Повісив же змія на дереві, щоб ти каявся і розіп’яв у собі ці три пороки, адже від них настає душевна смерть” (св. Єфрем Сирійський).
Мої дорогі! Зупинімо нашу увагу на Голгофському хресті. З нього променить до нас безмежна любов Спасителя, а Він, розіп’ятий, лагідно кладе на наше серце благання: „Сину, дочко, люби мене! Люби свого ближнього, бо в цьому твоє спасіння!” „Нема більшої спонуки до любові від любові, якою ми були полюблені” (св. Августин). Сьогодні, в перший день посту, даймо собі обіцянку провести його на Божу славу та для спасіння своєї душі. Постановімо собі зі щирим жалем вмитися від бруду гріха в купелі св. Сповіді. Добровільно зречімося якихось тілесних чи розважливих приємностей; складімо якусь пожертву на церкву чи сиротинець, лікарню чи просто бідним потребуючим; зробімо щось добре, не чекаючи платні, і хай в цьому буде зложена наша жертва для Ісуса. Підтримаймо наші добрі справи щирими молитвами, розважаннями на Хресній дорозі та участю в Богослужіннях. Дотримаймо своєї обіцянки, даної Богові, не будьмо лукаві: не дозволяймо собі говорити одне, а робити інше. Всім серцем і душею любімо Господа Бога нашого, пам’ятаючи, що ми є люблені Ним завжди. Навіть у хвилини наших упадків Він не перестає нас любити, а чекає на наше навернення, як на розкаяного блудного сина, як на заблукану вівцю.
„Бог любить, а любити значить віддавати себе; Він дав нам усе… ось створіння. Любити значить говорити, щоб нас розуміли; і Бог говорив: ось об’явлення… Любити значить стати подібним до любленого: ось Спасіння; значить жити близько любленого: ось Євхаристія…; значить лучитися з любленим: ось Причастя; значить бути щасливим з любленим: ось Рай” (М. Бонард). Амінь
о. Орест Рубель
18 березня Церква вшановує пам’ять святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського.
Життя святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського
Великим слугою Божим, учителем Церкви, поборником аріян та ісповідником віри Христової був святий Кирило, пам’ять якого нині вшановуємо. Після смерти не менш ревного подвижника Церкви, єпископа Єрусалимського Максима, якому за оборону Христової віри аріяни викололи одне око і перетяли стегна на нозі, єпископом Єрусалиму став святий Кирило (351 р.).
Владу над Єрусалимською Церквою захопив був аріянин, єпископ Кесарійський Акакій, а що святий Кирило безстрашно сповідував святу віру, то Акакій почав проти нього ворогувати.
Сталося так, що в Єрусалимі настав великий голод. Святий Кирило роздав бідним усе, що мав, а коли не залишилося більше грошей, продав деякі меншою мірою потрібні церковні посудини і обдарував тими грошима голодних. З цього скористався Акакій, він скликав зборище аріянських єпископів і звинуватив Кирила у використанні церковних посудин зі святотатською метою. Імператор Констанцій, прихильний до аріян, відправив святого Кирила у вигнання.
Святий ісповідник подався до Тарсу Киликійського, утвердив тут у вірі єпископа Сильвана й допомагав йому в його пастирській праці. У 359 р. в Селевкії відбувся помісний собор Східної Церкви, на якому було засуджено Акакія, а святому Кирилові наказано повернутися до Єрусалиму. Однак того ж таки року імператор, за намовою Акакія, знову прогнав святого Кирила.
На престолі сів Юліян Відступник, а святий Кирило повернувся до Єрусалиму. Юліян, ворог святого хреста Христового, покровитель поган і жидів, наказав відбудувати святиню Соломона в Єрусалимі і виділив на це великі гроші. Зрадівши, жиди зі всіх сторін горнулися до Єрусалиму, а дорогою руйнували християнські церкви (в Дамаску, Олександрії та ін.). Було це 362 р. Імператор прислав своїх будівничих, а нагляд за роботою доручив своєму приятелеві Аліпіюсові. Жиди давали гроші, жінки їх жертвували на будову свої дорогоцінності, а всі вони власноруч носили камінь і пісок. Християни зажурилися, але святий Кирило голосно сказав при жидах, що всі їхні наміри до нічого не приведуть і що сповниться те, що сказав Спаситель, вказуючи на святиню Соломона:“Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений” (Лк. 21, 6). І невдовзі жиди самі в тому пересвідчилися. Як оповідає історик поганин Аміян Марцелин, коли жиди звезли дуже багато вапна, гіпсу і піску, тоді зірвався вітер і геть чисто усе розніс. Наступного дня стався великий землетрус і зруйнував рештки фундаментів сплюндрованої римлянами святині. А коли жиди попри те почали закладати фундамент, тоді стався другий землетрус, який звів нанівець їхню роботу, повалив сусідні доми і багато робітників загинуло. З викопаних на будові ровів вилітали вогненні кулі і на одежі жидів випалювали знак святого хреста. А вночі над руїнами сяяв великий світлий хрест як знак перемоги і слави Христа. Жиди і Юліян змушені були відмовитися від подальшої будови, а багато з них повірили і охрестилися.
За імператора Валента, безбожного аріянина, святого Кирила знову відправили у вигнання (264 р.), і лиш через 10 років, за царя Ґраціяна, він повернувся до Єрусалиму, де в незвичайній святості, в молитві і постах трудився над своїм стадом. У 381 р. він узяв участь у Царгородському соборі. Він збагатив святу Церкву численними посланнями, сповненими Божого натхнення, в яких поборює аріянську єресь, тлумачить Службу Божу, говорить про верховну владу римських папів, про присутність Ісуса Христа у святих таїнствах, про молитви за померлих тощо. Святий керував Єрусалимською Церквою 35 років, а помер 16 березня близько 386 р.
Тропар (г. 4):
Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Кириле.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак (г. 1):
Язиком твоїм, мудрий,* надхненням божественним провістив єси* людей твоїх єдину Тройцю почитати,* нерозділену єством, а особами.* Тому, радуючись, всесвяту пам’ять твою святкуємо,* тебе як молитвеника перед Богом ставлячи.
Ікона мовить. Св. Кирила, архиєп. Єрусалимського – Джерелo: https://ktds.org.ua/news/publish/39105-ikona-movyt-sv-kyryla-arxyiep-ierusalymskogo/
У той самий день
Святих мучениць Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших
Мученицьку смерть святі дівиці прийняли 20 березня 237 р. в Амисії Пафлагонійській над Чорним морем (в Миссоні) за імператора Максиміяна. Олександру, Клавдію, Євфрасію, Матрону, Юліянію, Теодосію, Дерфуту і її сестру привели на суд. За наказом мучителя кати били їх жилами, палили свічками, живцем шматували тіло, а під кінець кинули у вогонь. Святі мучениці отримали подвійний вінець – вінець дівицтва і мучеництва, і нині вони моляться за нас Богу, щоб дав нам ласку в безвинності душі стати перед Його судом і спас нас від усякого лукавства, як спас святих мучениць від спокус мучителів.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
