Очі їм заступило і вони Його не пізнали Лк. 24,12-35.
Христос Воскрес! У ці дні радісно звучать дзвони по всіх наших храмах, лунають піснеспіви – Христос Воскрес, сповіщаючи про найважливішу подію в історії спасіння. Всі ми дуже натхненно та з великим піднесенням співаємо тропар свята „Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим що в гробах життя дарував”. Своєрідним висновком та глибоким підсумком наповнені слова наших вірних, які своїм співом завершують цей Великодній Гімн: „І нам дарував життя вічне, поклоняємось Його триденному воскресінню”.
Сьогодні, у третій день світлого Свята Пасхи, ми стаємо свідками розмови Воскреслого Христа зі своїми учнями в дорозі до Емаусу. Для нас може здаватися дуже дивним, чому учні тривалий час не можуть пізнати Ісуса. Всі ж Його слова, вчинки, чуда є ще такими свіжими у їхній пам’яті, але ось зараз вже Воскреслого Христа не пізнають. Це не тільки дивно, але одночасно і сумно, бо і у двадцять першому столітті, коли всюди проповідується Євангеліє, коли про Христа, Його науку, життя, смерть і воскресіння стільки написано книг, створено кінофільмів, та, на превеликий жаль, багато людей не пізнають Христа у своєму житті.
Подія, яка сталася з учнями в дорозі до Емаус, хоче ще раз пояснити нам, допомогти глибше пізнати і зрозуміти чим є насправді Пасха Христова, воскресіння Ісуса і її значення для нас. Перше, ніж ми перейдемо до вічного життя, маємо воскреснути духовно.
Духовне воскресіння тісно пов’язане з вірою і відбувається завдяки вірі людини – здатності бачити, відчувати присутність Христа у своєму житті, бачити події життя, як дію бога, а не просто випадок, чи збіг обставин. Сьогоднішнє Євангельське слово пригадує нам дві речі, які виховують нашу віру, це Слово Боже і Святі Тайни. Віра зроджується у серці людини спочатку через Слово Боже, котре вона приймає як авторитет для себе, основу свого життя і старається жити ним і згідно нього будувати своє життя. Віру зміцнюють Святі Тайни, котрі зближають і тісніше єднають людину з Богом. Так у святому Причастю ми приймаємо самого Ісуса під видами хліба і вина.
Розмова Ісуса з учнями в дорозі показує нам, що у духовному воскресінні важливу роль відіграє пізнання Бога, котре є плодом віри, бо без взаємного пізнання неможливо збудувати з Ним міцний духовний зв’язок. „І Він настановив одних апостолами…на збудування тіла Христа, поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного пізнання Сина Божого” (Еф. 4,11-13). Віра християнина провадить його до особистого пізнання Христа, а пізнання служить зміцненню віри і довір’я до Нього. Про важливість пізнання у духовному житті Ісус Христос пригадував апостолам на Тайній вечері: „Це – вічне життя, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого Ти послав” (Ів. 17,3). Ці слова Ісуса потверджує апостол Іван: „Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має” (1 Ів. 4,15).
Отже, пізнання Бога — дуже важлива річ, бо без нього нема справжнього щастя і праведного життя. Саме брак духовного пізнання у євреїв призвів до того, що вони засудили і розп’яли Христа – очікуваного Месію: „ми говоримо про Божу мудрість у таємниці, приховану …; яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; бо коли б пізнали, то не розп’яли б вони Господа слави!” (1 Кор. 2,7-9).
Завданням духовного життя є навчитися жити вірою – бачити Бога, як джерело добра, звертатися до Нього по допомогу, а не до ворожок, особливо у справах духовних, навчитися все вирішувати з Божою допомогою. Ще одною важливою рисою подорожі Ісуса з учнями є те, що вона тривала майже цілий день. Це означає, що зріст віри, духовне воскресіння, це справа не лише одного дня, а потребує часу і зусиль.
Духовне воскресіння – це відкритість серця. Люди хочуть Божої допомоги у житті, але не завжди отримують чи не розпізнають її, бо мало довіряють Йому через черствість свого серця, а бояться відкрити перед ним своє серце, бо не знають Його. Якщо багато віруючих мають холодну, якби приспану віру, нездатну надихнути і перемінити їх життя, то треба шукати причину у відсутності їх глибокої молитви і особистих близьких стосунків з Ісусом Христом. Багато людей вірять в Ісуса Христа, приймають його особу, як правдиву, лише не вірять в Нього, як особу завжди живу і присутню, яка хоче товаришувати нам на наших життєвих дорогах, бути приятелем і гостем нашого серця.
Письменник А. Дж. Кроніс згадує, що після перших проб писати, був близький до того, щоб назавжди покинути це заняття. На половині своєї книги „Замок Хейтелів”, яка пізніше розійшлась великим тиражем на 19 мовах світу, перервав перший недописаний рукопис і викину його у смітник. Після чого пішов на прогулянку. Йшов вулицею під проливним дощем. Пройшовши трохи далі на край міста, побачив селянина, що орав плугом землю в таку негоду. Образ селянина, що самотньо працює під дощем, збудив у ньому бажання повернутися до дому,. витягнути рукопис із смітника та дописати свою першу книгу. Кроніс став знаменитим письменником, дуже часто з вдячністю згадував селянина, що спонукав його, щоб зробити ще одну спробу.
Коли нам здається, що вже немає сил, немає змісту справа, коли ми вже не знаємо, як зробити її, у ті хвилини приходить на допомогу Господь, щоб дати нам добру думку, доброго помічника, доброго товариша, щоб скріпити нашу віру. Христос прийшов у важку хвилину до апостолів, щоб скріпити їх у вірі перед майбутнім проголошенням Доброї новини по цілому світі, так само допоможе і нам у житті.
Зустрічаймося з Ним у товаристві молитви, споживанням Христа під Євхаристійними видами хліба і вина, щоб по-дружньому з Ним спілкуватися: „Зостанься з нами”. Ці слова є гарною пасхальною молитвою, яка виражає бажання довірливої і особистої зустрічі з Господом. Бо тільки таким чином розгоряється віра і любов, і людина є здатна розбудити їх в інших серцях. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 2, 14-21.
В ті дні став Петро з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: – Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово: люди ці не п’яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня. Але це те, що був сказав пророк Йоіл: І станеться останніми днями, каже Бог, я виллю мого Духа на всяке тіло.
Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим сни будуть снитись.
І на слуг моїх і на слугинь моїх я цими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати.
І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму.
Сонце переміниться у темряву, місяць у кров, перш ніж настане день Господній, великий і славний.
І кожний, хто призве ім’я Господнє, спасеться.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 24, 12-35.
В той час Петро встав, побіг до гробу і, нахилившись, побачив лиш пов’язки; і вернувсь назад додому, дивуючися тому, що сталося.
Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, що звалось Емаус, шістдесят стадій від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. Як вони розмовляли та сперечалися між собою, Ісус наблизився й ішов разом з ними, але очі їм заступило і вони його не пізнали. Він їх спитав: – Що то за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою, повні смутку?
Озвавсь тоді один з них, на ім’я Клеопа, і йому каже: – Ти один, що мешкаєш у Єрусалимі, і не знаєш, що цими днями в ньому сталося ?
І він спитав їх: – Що?
Вони йому сказали: – Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророк, могутній ділом та словом перед Богом і всім народом, та як наші первосвященики і князі видали його на засуд смертний і розп’яли. А ми сподівались, що він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього, ось третій день сьогодні, як це сталось. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробу, та, не найшовши його тіла, вернулись і нам оповіли, що бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. Деякі ж з наших пішли до гробу й найшли так, як жінки сказали; але його вони не бачили.
Тоді він до них промовив: – О нерозумні й заскорузлі серцем, щоб повірити всьому, що пророки були сповістили! Хіба не треба було Христові таке страждати і так увійти у свою славу?
І почавши від Мойсея та від всіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стояло про нього.
Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: – Зостанься з нами, бо вже вечоріє і день уже похилився.
Він увійшов, щоб зостатись. І от як він був за столом з ними, взяв хліб, благословив і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі і вони його пізнали. Та він зник від них. І казали вони один до одного: – Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?
І негайно вони рушили й вернулися в Єрусалим, де найшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: – Христос справді воскрес і з’явився Симонові.
І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.
Ді. 2, 14-21 «Я виллю мого Духа на всяке тіло»
Життєві обставини показують, що ми в одних ситуаціях можемо дати собі раду, в інших – не можемо. В одних ситуаціях тримаємося заповідей Божих, а в інших безпомічно падаємо. Скільки разів ми робили різні постанови, наміри щось змінити, досягнути, але бачимо, як нам це не є легко. А все тому, що часто ми уповаємо лише на себе, на свої сили й ще собі не усвідомили, що «без Бога – ні до порога».
Без Божої помочі, без сповнення силою Духа Святого не можемо творити чогось доброго, чогось божественного. Тому завжди звертаймось до Господа, щоб давав нам Духа Святого, молімося, щоб сповняв нас Ним. І тоді в Бозі нічого не є неможливим.
Бо ж Дух Святий сповнює людину силою і міццю до великих речей, які, на перший погляд, здавалися б неможливими.
Лк. 24, 12-35. «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас..?»
Бачимо, що подія воскресення так вплинула на всіх, що вони були приголомшені й повністю перейнялися тим, що сталося. Двоє учнів, які йшли до Емаусу, саме так емоційно це обговорювали. Що ж відбулося? Їхні емоції настільки «затуляли» їм очі, що вони не зуміли впізнати Христа, який прийшов до них.
Як це подібно на кожного з нас! Коли стається якась подія в нашому житті, якась ситуація в Церкві, в суспільстві, тоді ми починаємо говорити: «Чи ти бачив, як то було, як це сталося, як він сказав, як він повівся?» Як емоційно ми це переживаємо! Саме тому ми не готові побачити Господа, який стоїть за тим. Дуже важливо придивитися й запитати себе: «Що цією подією, цією ситуацією Бог хотів сказати мені, Церкві?»
Адже Бог промовляє до нас кожною ситуацією і кожною подією в нашому житті. Спробуймо вгамовувати наші емоції і вслухатися, що Бог говорить нам через це.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
(г. 3): Твоїм хрестом, Христе Спасе,* смертну владу зруйновано й диявольські підступи знищено,* а рід людський, спасаючись вірою,* повсякчасно тебе прославляє.
Воскресінням твоїм, Господи,* все просвітилось, і рай знову відчинився,* а все творіння, вихваляючи тебе,* завжди пісню тобі приносить.
Славлю Отця, і Сина силу,* і владу Святого Духа вихваляю:* неподільне Божество, Тройцю єдиносущну,* яка царює повіки.
Хресту твоєму чесному поклоняємось, Христе,* і воскресіння твоє оспівуємо і славимо,* бо твоєю раною ми всі зцілилися.
Оспівуємо Спаса воплоченого з Діви,* бо заради нас він розп’явся* і на третій день воскрес,* виявляючи нам велику милість.
Зійшовши, Христос благовістив тим, що були в аді, кажучи:* Кріпіться, сьогодні я переміг!* Я – воскресіння. Я виведу вас,* розломивши брами смерти.
Слава: Ми, що недостойно стоїмо в пречистім твоїм храмі, Христе Боже,* заносимо до тебе вечірню пісню,* з глибин душі взиваючи:* Ти, що просвітив світ твоїм після трьох днів воскресінням,* визволь, Чоловіколюбче, твоїх людей з рук ворогів твоїх.
І нині (догмат, г. 3): Як нам не дивуватися, Всечесна, твоєму богочоловічому родженню?* Бо ти, Всенепорочна, не знавши мужа,* породила тілесно без батька сина,* зродженого в вічності від Отця без матері,* що не зазнав ніякої зміни чи змішання, чи розділу,* але в цілості зберіг прикмети обох природ.* Тому Мати-Діво, Владичице, моли його,* щоб спас душі тих, що правовірно визнають тебе, як Богородицю.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,* і тим, що в гробах, життя дарував.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Замість Трисвятого:
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1: Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє,
співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1663608870750969
о. Петро Фостик
