27-МА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. † ПРЕПОДОБНОГО САВИ ОСВЯЩЕННОГО.
Чудо – вияв Божої сили
„Жінко, ти звільнена від твоєї недуги„ (Лк. 18,42)
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про зцілення одної згорбленої недугою жінки, яка протягом 18-ти літ несла свій важкий хрест. Параліч вробив з неї повну каліку. Одної суботи Христос навчав у синагозі. Тут побачив він оту нещасну скорчену жінку. Ісус, сповнений милосердя, покликав її і заявив: „Жінко, ти звільнена від твоєї недуги!” Згодом поклав на неї свої руки, і каліка зараз же випростувалась і почала прославляти Бога.
Це чудо, – а й багато інших чудесних оздоровлень, які Спаситель довершував – вказує на його божество. Що ж це таке чудо? Чудо – це явище, яке для свого здійснення вимагає всемогутньої сили Бога, тому що воно діється проти чи поза законами природи. А що кожне створіння, – так у своєму існуванні, як і у своєму діянні – цілковито підчиняється законам природи, то жодне створіння своєю власною силою ніколи не могло і не може зробити чуда; – єдиний лише Бог, тому що Він є Творцем і найвищим Давцем усіх законів, може вчинити щось поза чи проти свого закону. Бо Бог є понад закони, вільний від тих законів. Отже, лиш Він єдиний може діяти поза ними та їм всупереч. Чудесне оздоровлення хворої жінки, іто в одну мить, доводило, що Ісус – особа надзвичайна, яка своєю власною силою і одним актом волі довершує чудо. Одне його слово вистачає, щоб вітер устав, щоб ущухло море. Досить одного слова з уст Богочоловіка, щоб підвести з ложа смерти дочку Яіра, щоб віддати нещасній матері з Наім живим її померлого сина. Йому Ісус приказав: „ Молодче, кажу тобі, встань!”, і той підвівсь в домовини. Так само й Лазар, що лежав у гробі. Ці всі, а й безліч інших чудес, можуть з легкістю переконати кожного, що Ісус – це Спаситель людства і світу, що він Бог у, людському тілі.
Епоха Христа, дорогі в Христі брати і сестри, чи ера християнства – це час, даний Богом людству для вибору, для рішення. Оздоровлення згорбатілої жінки є знаком, що надійшов вже час спасіння. У цій нещасній жінці коротенько, але чітко представлено, що є сутністю епохи Христа. Перед приходом Ісуса в світі було багато тяжких терпінь: під владою злого духа нещасна жінка від вісімнадцяти років була скорчена, зігнута до землі, і не могла випростатися, поглянути вгору.
А скільки й сьогодні на світі людей, які ще не знають Христа, до яких ще Спаситель не прийшов у Тайні святого Хрещення! Скільки людей ще „скорчених„ під тягарем безвір’я і беззаконня – вп’яливши вір свій у землю?
Аж ось приходить Ісус – Він зустрічається з терпінням скорченої жінки віч-на-віч, а через неї з усім терплячим людством. Він споглядає на неї в співчуттям, кличе до себе, говорить до неї, кладе на неї свої руки. У тій нещасній жінці зачинається один із проявів діла спасіння. Вона стає ввільненою з кайдан сатани і своєї недуги, тепер вона вже може випростатися, підвести свої очі вгору та прославляти Бога.
Ось спасительна програма Христа, який сказав, що його завданням є: „Нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю…” (Діян. 4,18).
Той же Христос проходить сторіччями в особах своїх апостолів, місіонерів, священиків, монахів, монахинь і ревних християн – до всіх закутин світу, де лиш б’ється людське серце. Він дивиться на нього із співчуттям, кличе до себе. Христос промовляє до кожного в нас, кладе на нас свої руки, благословляючи нас життям, здоров’ям. Годилось би ва це прославити Христа Бога, як це вробила колись скорчена жінка.
Сьогоднішнє Євангеліє змальовує нам ще інший аспект тієї ж події, а саме, що не всі люди, – на вид чудес Господніх, які збувалися довкруги них, – віддали славу Богові. Але були й такі, для яких чуда стали приводом для зухвалих і богохульних виступів у бік самого ж таки Бога.
Ось начальник синагоги робить себе великим ревнителем закону Божого і народних звичаїв; побачивши чудо оздоровлення жінки, не виявляє свого здивовання і не радів разом із вціленою жінкою та присутніми у синагозі, але заявляє: „Шість днів є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте і оздоровляйтесь, а не в день суботній!„
Коли Христос почув це, сказав у відповідь до нього: „Лицеміре! Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? А цю жінку…, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих увів звільнити в день суботній?„ – Христос осудив нерозсудливу і нечесну ревність начальника синагоги, називаючи це лицемірством. Іноді стає воно причиною різнородних і немалих беззаконств в житті людей.
Лицеміром буває той, хто про одне думає, а друге говорить. Плодами лицемірства бувають: обман, підступи, гонитва ва наживою і зневага ближніх.
Дорогі брати і сестри! Христос, навчаючи людей, хотів, щоб вчинки їхні були чесні, думки праведні, серця чисті, тому й навчав: „Хай буде ваше слово: Так – так; Ні – ні!, а що більше цього, то від лихого!”
Авжеж, лицемірство спотворює всю людину, воно притемнює думку, псує серце, плямить уста, опоганює слова, викривляє характер. Згадаймо хоч би зрадника Юду.
В думці в нього була зрада, назовні ж прикидався другом; серцем його оволоділо грошолюбство, уста ж нібито турбувалися про бідних. Перед людьми бажав виглядати на приятеля Христа Ісуса, зокрема тоді, коли цілував його у Гетсеманії; насправді ж поцілунком віддавав Христа беззаконним суддям.
Як часто, дорогі в Христі брати і сестри, ми зустрічаємося в лицемірством у житті людей! Як часто і в наші дні люди говорять прекрасні, шляхетні, миролюбні слова, щоб приховати свої інколи ганебні діла, вже доконані, або щоб придбати собі довір’я легковажних, а потім позбавити їх чести, майна, щастя, свободи, а то й вічного життя в Бозі. Саме лицемірство, ця препогана хиба, згасила в людях чесноту, потрібну не лиш для душевного життя і спасіння, але й для блага й щастя в туземному житті, згасила любов між людьми і породила підозріння та взагалі недовір’я. Тому то в наші дні так часто брат не довіряє братові, батько не у всьому покладається на сина, а син на батька, чоловік страхається віроломства своєї дружини, а дружина недовіряє поведінці свого чоловіка; друзі підозрівають своїх друзів, володарі своїх підданих, а піддані своїх володарів.
Так ото гріх лицемірства стає джерелом найбільших беззаконств. Це гріх, протилежний чесноті щирості, що віддзеркалює Божу природу. Вона є оздобою, якою Бог прикрасив людину вже при її створенні.
Лицеміри й не міркують, що настане час, коли праведний Суддя і Володар усіх людей відкриє заслону облуди кожного, що виявить злобні хитрощі їхніх думок, нечисті почування їхніх сердець, брехливість язика, зміни їх зовнішнього вигляду, приховану злобу їх душ. Який сором тоді вкриє їх, яка скорбота охопить їх, який осуд їм буде!
Отже, дорогі брати і сестри, відкладімо діла темряви і зодягнімся в зброю світла. Відкиньмо темряву лицемірства в Його злощасними плодами та приймім світло Христове, що просвітлює всіх. Нехай думки наші будуть світлі, серця – незлобиві, слова – праведні, душі – непорочні. Все в нас – і наша віра, і наше життя – нехай стане на прославу Всевишнього Бога і його чудес. Тоді ми станемо справжніми учнями Христовими й дітьми Божими, гідними вічного життя. Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Кожного разу, коли ми читаємо якийсь уривок Євангелія, він приносить для нас певну духовну науку, настанови для нашого життя. Коли уважно прочитати притчу про безумного багача і історію оздоровлення скорченої жінки, то між ними можна провести певну духовну паралель. Подія скорченої жінки продовжує думку з притчі про нерозумного багача. Обидві ці постаті об’єднує одна проблема – вони є в’язнями. Нерозумний чоловік є в’язнем достатку, а скорчена жінка є в’язнем хвороби. Але для них двох є спільна причина їхньої проблеми – гріх. Вони є в’язнями одного ворога – гріха, сатани, як зазначив Христос у відповідь начальнику синагоги: „Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих пут звільнити у день суботній?” (Лк.13,16).
Теперішня світова економічна криза викликає негативний психологічний вплив на багатьох людей, викликає у них пригнічення духа, духовне скорчення дуже часто через брак твердої віри і повної надії на Бога. Це є нова форма неволі, ув’язнення людини злим духом, який старається накинути на людину кайдани розчарування, безнадійності, втрати сенсу життя. Тим, хто може захистити нас від цього поневолення чи визволити з нього, розірвати кайдани, зруйнувати мури гріха, випростати нашого духа є Христос. Коли Ісус Христос навчав одного разу в Єрусалимі, то сказав до присутніх такі слова: „Кожен хто чинить гріх, є невільником гріха. Коли Син визволить вас, справді будете вільними” (Ів. 8, 34,36).
На ліжку хвороби лежав чоловік, на його грудях з’явилися великі рани. Він довго страждав і мучився. Одного святкового дня вся його сім’я пішла до Церкви на богослужіння. Хворий дуже сумував, що він не може також піти до храму. Але цього самого дня йому з’явився уві сні якийсь старець і промовив: „Вставай”. Хворий відповів: „Я не можу встати, бо важко хворію”. Старець знову повторив: „Я тобі говорю, встань, встань і йди також у храм, прослав Бога, що повернув тобі знову здоров’я”. І старець зник з-перед його очей, а хворий відчув у собі якусь дивну силу, почав помалу вставати, не відчуваючи більше болю у своїх ранах. Він зняв пов’язки і з радістю побачив, що вони загоїлися. Вставши, поспішив у храм Божий, щоб щиро подякувати за своє чудесне оздоровлення.
І до багатьох із нас не раз і не два говорить у неділі і свята Господь: „Встань і йди до Церкви!” А як ми ставимося до поклику Божого?!
Кожен з нас хоче бути щасливим, життєрадісним, мати спокій душі, важливу ознаку щастя. Щоб ми не ставали в’язнями, невільниками гріха, сатани. Якби не складалися обставини життя довкола нас, стараймося жити з Христом, за його заповідями. У важких хвилинах завжди приходьмо до Христа. Тільки Він піднесе нас на дусі, подарує нам справжню свободу, поверне спокій душі і допоможе відчути себе щасливими.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Тропар (г. 2):
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Тропар (г. 8):
Потоками сліз твоїх ти неродючу пустиню управив* і з глибини зітханнями ти в трудах приніс стократні плоди,* і був ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Саво, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак (г. 2):
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
Слава: Кондак (г. 8):
Як жертву Богу непорочну* від дитинства ти приніс себе доброчесністю, Саво блаженний,* ставшись садівником благочестя;* тому був ти преподобних окрасою* і жителем пустинним, достойним похвали.* Тому кличемо до тебе:* радуйся, Саво пребагатий.
І нині: Богородичний (г. 8):
Непереможній Владарці * на честь перемоги * ми, врятовані від лиха, * благодарні пісні виписуємо Тобі, * раби твої, Богородице. * А Ти, що маєш силу нездоланну, * від усяких нас бід охорони, * щоб звати Тобі: * Радуйся, Невісто неневістная.
Ряд.: ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 233 зач.; 6, 10-17.
Браття, кріпись у Господа і в могутності його сили. Одягниться в повне зброю Боже, щоб дати відсіч хитрощам диявола. Нам треба боротися не проти тіла й крові, а проти початку, проти влади, проти правителів цього світла темряви, проти духів злоби в небесних просторах. Тому візьміть зброю Божу, щоб за ліхій години могли протистояти і перемогти все, міцно стояти. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра, вдягнувшись у броню справедливості і взув ноги в готовість, щоб проповідувати євангеліє миру. Над усе візьміть щит віри, яким зможете випустити всі вогненні стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння та меча духовного, тобто слова Боже.
Прп.: ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Гал. 213 зач.; 5, 22 – 6, 2.
А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння; лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На все це нема закону. Котрі ж Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та похотями. Коли живемо духом, духом ходімо. Не будьмо суєславні, задиркуваті між собою, завидущі одні одним.
Брати! Коли б хто попав у яку провину, ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности; але вважай, щоб і ти не впав у спокусу. Носіте тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа.
Ряд.: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 71 зач. 13, 10-17.
Того часу Ісус навчав в одній з синагог в суботу. Була ж там одна жінка, яка тримала дух у хвості вісімнадцяти років: вона була скорчена і не могла ніяк раситися. Побачивши її, Ісус покликав її і промовив до неї: – Жінко, ти вільна від твоєї недуги.
І поклав на неї руки, і вона зараз же простяглась, і почала славити Бога. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, відповів і мовив до народу: – Шість день є, коли маєте працювати; тоді приходьте і сцілуйся, а не в день суботній.
Господь в відповідь сказав до нього: – Лицемери! Хіба кожен з вас не відв’язує в суботу свого вола чи осла від яселів і не веде поїти? Цю ж жінку, дочко Авраама, яку сатану зв’язав ось вісімнадцяти років, не треба було з цього вузла звільнити в день суботнього?
І як він говорив це, всі противники його засоромли, а всі люди раді всім славим вчинкам, які він робив.
Прп.: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 43 зач. 11, 27-30.
Сказав Господь своїм учням:. Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть моє ярмо на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.
Гл. 5, 22 – 6, 2. «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»
Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також є самі свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо.
Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось в той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів?
Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов і милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через призму їх наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль.
Тож прикладаймо всіх зусиль що б огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!
Еф. 6, 10-17. «Кріпіться в Господі та в могутності Його сили»
Щодня ми опиняємось у ситуаціях, коли для нас наша обмеженість стає нам очевидною і явною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми не спроможні дати собі раду з простими життєвими завданнями.
Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось й опускаємо руки. Апостол Павло каже нам, щоб ми в таких ситуаціях кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд, проста і рівна, а в когось – вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать хрещення через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті, останньої миті покаятись.
Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інакше в нашому житті, однак знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше.
Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя є лише один, щоб нас привести до Небесного Царства!
Лк. 13, 10-17. «Побачивши її, Ісус покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.”»
Євангеліє зовсім не згадує, чи та жінка просила Ісуса Христа про оздоровлення. Видається, що ні. Також зовсім не згадано, чи вона вірила в те, що Господь зцілить її. Знову видається, що ні. Але бачимо, що Ісус Христос сам виявляє ініціативу, сам, без будь-якої реакції з її боку, зцілює її. Що ж було перед тим? А перед тим вісімнадцять років вона була скорчена.
Так само в наше життя інколи приходять різні труднощі, проблеми, клопоти. Стараймося вміти бути витривалими. Прийде час – і Бог розв’яже. Деколи ми потребуємо пройти через ті чи інші складні обставини, вони для нас часто є лікувальними, бо кожна важка ситуація перемінює, переображує нас. Уміймо бути витривалими в наших труднощах і випробуваннях.
Настане час, і Бог прийде до кожного з нас і зцілить, звільнить від наших недуг і від наших проблем!
Мт. 11, 27-30. «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим».
У своєму житті ми завжди прагнемо різних змін, хочемо досягати нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті, що б чогось досягнути. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав у наше життя, і є тим найкращим для мене.
Найважче це усвідомити, коли настають різні труднощі, проблеми й клопоти. Саме про це говорить Господь: взяти своє ярмо на себе – значить прийняти життєву ситуацію, прийняти людину, прийняти подію, яку Господь послав. Прийняти – це повірити, що її дав нам Господь.
Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за всім у нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити його волю у кожній хвилині свого життя.
Коли зуміємо все це приймати, брати це ярмо на себе, то в нашому серці запанує мир.
Вл. Венедикт Алексійчук
Прокімен (г. 2): Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасінням (Пс. 117,14).
Стих: Караючи покарав мене Господь, та смерті не передав мене (Пс. 117,18).
Прокімен (г. 7): Чесна перед Господом смерть преподобних Його (Пс. 115,6).
Стих: Що віддам Господеві за все, що Він воздав мені? (Пс. 115,3).
Алилуя (г. 2): Вислухає Тебе Господь у день печалі, захистить Тебе ім’я Бога Якова (Пс. 19,2).
Стих: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який тільки день призовемо (Пс. 19,10).
Алилуя (г. 6): Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі йому (Пс. 111,1).
Стих: Сильне на землі буде сім’я його (Пс. 111,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. й богоносного Сави Освященного, якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
У той самий день
† ПРЕПОДОБНОГО САВИ ОСВЯЩЕННОГО
Святий Преподобний Сава Освячений (грец. Σάββα) народився 439 р. в селі Муталаска, поблизу міста Кесарія, в Кападокії. Його батько називався Йоан, а мати – Софія, обоє були людьми дуже побожними і багатими. Йоан був воїном, коли Саві щойно виповнилося п’ять років, його батьки мусили вирушити до Олександрії, в Єгипет. Туди Йоана кликав його обов’язок – нова війна. Сина вони залишили під опікою Єрмія, Йоанового брата. Однак його жінка так знущалася з Сави, що хлопець вже на восьмому році життя сховався до сусіднього монастиря, де під проводом старих монахів зростав у науці і в чеснотах, а найбільше в послуху і покорі. Якось під час роботи в саду він побачив на дереві смаковиті яблука і зірвав одне. А як мав уже його ось-ось вкусити, то пригадав собі, що ще не настала пора для їжі, і кинув яблуко на землю та постановив, що до смерти не з’їсть жодного яблука, і, звісно ж, цю постанову він дотримав.
На десятий рік життя у монастирі святий Сава, з благословення ігумена, пішов до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Пробувши в одному з монастирів цілу зиму, він пішов до пустельної лаври святого Євтимія і, припавши до ніг цього великого святого, просив його прийняти до своїх учнів. Святий Євтимій сумнівався, чи зможе молодий літами Сава витривати в такому строгому житті, яке провадили зрілі літами монахи його монастиря, і послав його до монастиря для початківців, під начальство свого учня, ігумена святого Теоктиста. Преподобний Сава, попри молодість, був сильний і здоровий, тому йому довірили монастирську роботу; він носив воду і дрова, з любов’ю і терпеливістю прислуговував хворим. На всіх молитвах і роботах він завжди був найперший, а відходив – останній. Одного разу ігумен послав його з іншим монахом до Олександрії, де він зустрів своїх батьків. Вони стали його вмовляти, щоб він покинув монаше життя і вступив до війська. Однак Сава навіть чути про це не хотів. Тоді батьки хотіли дати йому на дорогу сорок золотих, але він, після тривалих прохань, узяв лиш три золотих, і ті після повернення до монастиря віддав ігуменові.
Коли преподобному Саві виповнилося 13, тоді преподобний Євтимій дозволив йому спасатися в окремій келії, а радше печері. Упродовж п’яти днів він перебував без їжі, на самоті, молився і плів по десять кошиків денно. В суботу вертався до монастиря, тут цілу ніч перебував на спільній молитві, а в неділю, після святого Причастя та спільного обіду, забирав пальмове листя на плетіння кошиків і повертався до своєї печери. Так прожив він десять літ, а життя його було таке святе, що святий Євтимій називав його “молодим старцем” і кожного року, вибираючись на час від 14 січня до Квітної неділі у пустелю Рува, брав його з собою. Коли ж після смерти преподобного Євтимія строгість монашого життя стала занепадати, тоді преподобний Сава покинув лавру і перебрався в околиці потоку Кедрон, де пробув на самоті наступних п’ять літ. Слава про його чесноти поширилася всюди, і до нього стали горнутися численні учні. Святий Сава заклав для них лавру і серед висохлого потоку побудував маленьку церковцю, в якій Службу Божу правилося лиш тоді, коли сюди приходив якийсь священик, бо святий Сава, через велике смирення, навіть не смів думати про те, щоб прийняти сан священика. Але коли деякі монахи нової лаври, а їхня кількість зросла вже до ста п’ятдесяти, стали нарікати, що не мають священика, тоді патріярх Єрусалиму Салюстій висвятив преподобного Саву, проти його волі, на священика, і тому й назвали його “Освященний”.
Патріярх призначив святого Саву архимандритом усіх монахів. Коли після смерти Салюстія (493 р.) патріярхом став Ілля, тоді частина монахів лаври знову стала виступати проти преподобного Сави, тож він потай покинув лавру, бо, як казав, чортам треба противитися, але людям задля любови до святого миру треба уступити. Він пішов у пустелю Скитополя і замешкав там в одній печері. Згодом преподобний подався до Никополя, де заснував нову лавру. Минув якийсь час, і патріярх Ілля наказав йому повернутися до першої лаври. Він написав до монахів лаври листа, в якому велів їм коритися владі святого Сави. Тоді частина ворохобних монахів залишила лавру, вони заснували новий монастир. А святий Сава в усьому допомагав їм й упокорив їх своєю лагідністю так, що вони пізнали свій блуд і визнали його владу над собою.
Коли імператор Анастасій І (491-518) став підтримувати євтихіянську єресь і ворохобити Христову Церкву, тоді преподобний Сава разом з іншими монахами вирушив до Царгорода захищати від імператора святу віру. А цісар, дарма що був прихильник єресі, поставився до святого слуги Божого з великою пошаною. Так само шанував преподобного й імператор Юстин І (518-527). Однак святий Сава нічого не хотів приймати від нього для своєї лаври, бо казав, що Господь, який годував жидів манною, не забуде і про своїх слуг. Натомість він просив, щоб імператор зменшив мешканцям Єрусалиму податки, щоб наказав їх захищати від нападів розбійників, щоб побудував для паломників шпиталь і притулок, щоб причинився до будови церкви Пресвятої Богородиці, та насамперед, щоб захищав від єретиків чистоту Христової віри. Одного разу імператор покликав святого Саву, щоб спитати його поради, але посеред бесіди, коли прийшов час відмовляти часи, преподобний попрощався з імператором і пішов. Інший монах, що був разом з ним, захвилювався, що імператор може образитися, тоді святий сказав так: “Сину мій, цісар сповнює свій обов’язок, а ми мусимо свій обов’язок перед Богом сповнювати!” Завжди, коли Церкві загрожували небезпека, преподобний Сава сміливо ставав в її обороні, навертав єретиків, укріпляв усіх у вірі. А щоб усі прийняли рішення Халкедонського собору (451 р.), святий Сава, попри старечий вік, мав він тоді 80 літ і підупав уже був на силах, пройшов Кесарію, Скитополь та інші місця Палестини, всюди навчав і скріпляв у Христовій вірі.
Бог об’явив йому годину смерти; і преподобний Сава пішов ще раз до Єрусалиму поклонитися святим місцям, потім повернувся до своєї лаври і занедужав. Сам патріярх прибув до лаври і молився разом з умираючим, який у тяжких стражданнях за все дякував Богу даючи приклад найбільшого довготерпіння. Перед смертю святий Сава зібрав усіх монахів, благословив їх, попросив, щоб берегли монаше право і призначив своїм наступником на ігуменство побожного монаха Мелита з Вириту. Заснув у Бозі святий слуга Божий 5 грудня 532 р.
Тропар:
Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив* і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди,* і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Саво, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Як жертву Богу непорочну* від дитинства Ти приніс себе доброчесністю, Саво блаженний,* ставшись садівником благочестя;* тому був Ти преподобних окрасою* і жителем пустинним, достойним похвали.* Тому кличемо до Тебе:* Радуйся, Саво пребагатий.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
