Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року в м.Ходорові Жидачівського р-ну Львівської області. Батьки Ольги були середньо заможні, побожні, релігійно-практикуючі християни греко-католицького віровизнання. Батько, Роман Мацьків, працював у м.Ходорові начальником залізниці, тож коли депо перенесли до Рави Руської, то він із цілою родиною переїхав туди. Мати, Марія Мацьків, із роду Кука, була домогосподинею. Батьки старанно виховували своїх дітей, навчаючи їх власним прикладом сумлінному виконанню обов’язків, працьовитості, молитві й любові до Бога. Мама Ольги була дуже доброю, ніжною, милою й ці риси передала дочці. Ольга з раннього дитинства виявляла свою любов до Бога і всього навколишнього. Початкову школу дівчинка закінчила в Ходорові. Вчилася добре. Почала ходити до гімназії в м.Ходорові, а згодом вступила до «Державної Промислової Жіночої Школи» у Львові, яку закінчила 17 червня 1937 р., отримавши спеціальність вчителя крою та шиття.
Любов до Бога й молитви, закладена мамою в серце маленької Ольги, зростала щодня. Дівчина була побожною, любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Так сформувалось у неї покликання і виросло нестримне бажання посвятити себе цілковито Богові. Але її мама ніяк не хотіла на це погодитися, не бажала і слухати про монастир, чинила різні перешкоди, навіть не пускала дочки до церкви. Закінчивши у 1937 році школу, Ольга перший раз приїхала до новіціятського дому в Кристинополі, щоб придивитися до життя в монастирі, але на той час вона ще не мала достатньої відваги, щоби переступити заборону матері. Однак Божий голос у її серці не давав спокою. З Божою допомогою вона подолала ці труднощі і 3 травня 1938 року вступила до Згромадження Сестер Служебниць НДМ.
З перших днів перебування в монастирі Ольга справила на всіх миле й гарне враження. Після закінчення кандидатури 4 листопада 1938 р. вона облеклася в монашу одежу, прибравши ім’я Тарсикія. Перші обіти с.Тарсикія склала 5 листопада 1940 року. Після складення обітів була відповідальною за робітню в монастирі, а також працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття і була відповідальною за хвіртку в новіціятському домі. Сестри, які проживали з нею, засвідчували велику любов с.Тарсикії до Бога і ближнього. Завдяки глибокій злуці з Богом, с.Тарсикія відзначалася великими людськими й духовними чеснотами, які свідчили про автентичність життя богопосвяченої особи, вповні відданої Господеві. Була тихою, спокійною, веселою, ввічливою, любила робити приємність іншим, мала дар терпеливості й любові до ближнього. Кожну доручену їй працю виконувала з великим старанням і відповідальністю. Вміла з покорою й радістю переносити духовні й фізичні терпіння. Часто просила їх в Ісуса, жертвувала ці терпіння й молитви за грішників. Таким взірцевим життям вона була прикладом для співсестер та заохотою до наслідування у вірності й посвяті Господеві.
Новіціят і перші роки після складення обітів с.Тарсикії випали на важкий повоєнний час, позначений багатьма небезпеками. Сестра Тарсикія була свідома того, що відбувається у світі. Вона знала, що більшовики переслідують Церкву, розганяють монастирі, заарештовують священиків, монахів, монахинь, вивозять їх на Сибір. Але ці обставини її не захитали, навпаки, спонукали до повного віддання свого життя Господеві. Сестри взаємно заохочували себе до вірності Богові і Католицькій Церкві, незалежно від обставин, в яких вони будуть перебувати, і тих випробувань, які їх чекатимуть. І в цьому намірі вони багато молилися. Ще перед наступом більшовиків сестра Тарсикія склала на руки свого духовного провідника О.Володимира Ковалика ЧСВВ обітницю, що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за Католицьку Церкву.
17 липня 1944 року після обіду почався наступ більшовиків на Кристинопіль. Сестри були змушені ховатися у пивниці під будинками, яку заздалегідь приготували. Усю ніч аж до ранку тривали: бій, бомбардування, стрілянина та палали вогні. Сестра Тарсикія весь час сиділа й молилася на вервиці. Відчувала неймовірний страх, а крім того, і нестерпний біль голови.
Уже вранці російські війська були біля будинку сестер. Кожного дня до новіціятського дому приходив відслужити Святу Літургію о.Йосиф Загвійський ЧСВВ, який був магістром новіціяту. Цього ранку сестри очікували отця, але він не прийшов. Сестра Тарсикія також дуже чекала на священика, бо мала велике бажання прийняти участь в Службі Божій. Трохи пізніше задзвонив дзвінок, тож с.Тарсикія, думаючи, що прийшов отець, із радістю побігла відчинити хвіртку. Невдовзі почувся постріл, і с.Тарсикія впала на землю.
Мертве її тіло сестри занесли до пивниці, вони старалися ще врятувати її молоде життя, але намарно. Убивця с.Тарсикії зробив це з ненависті до Католицької Церкви й віри. Його слова: «Я єйо убіл, -… ібо она монашка», – найкраще пояснюють дії цього злочинця. Сестра Тарсикія Мацьків була готовою вмерти за Католицьку віру й Церкву, що й засвідчила своєю геройською смертю, впавши від кулі російсько-більшовицького солдата…
«…Я маю статись всім для всіх. Від мене хочуть помочі хворі, ранені, простягаючи руки; там знову конаючий просить молитви… Я мушу та хочу статись апостолкою”, – бл. Тарсикія
В програмі „У Ваших намірах” с.Дам`яна Галущак продовжує знайомити слухачів з блаженними мученниками УГКЦ.
ПРО БЛАЖЕНУ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИЦЮ ТАРСИКІЮ МАЦЬКІВ, СНДМ – https://www.youtube.com/watch?v=2xzsac9t8fw
В цій програмі зосередимось на Блаженній Тарсикії – монахині зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.
С. Тарсикія Ольга Мацьків народилася кілька днів перед смертю с. Йосафати, 23 березня 1919 р. у м. Ходорові. Походила з побожної сім’ї, де навчилася сумлінного виконання своїх обов’язків і любові до Бога та ближнього. Любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Вступила до Згромадження Сестер Служебниць на 19 році життя, взявши собі чернече ім’я Тарсикія.
Любила допомагати сестрам, робити іншим дрібні приємності, любила молитися, і часто можна було побачити її в каплиці перед Святими Тайнами.
Сестри, які жили з с. Тарсикією, згадують про неї з пошаною, як про скромну, веселу і радісну вдачею, покірну, ввічливу, терпеливу особу.
У монастирі с. Тарсикія мала за обов’язок відповідати за робітню, за фірту у Новіціятському домі, працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття, а також була «Ангелом» для кандидаток. Вчила їх молитов, духовних вправ, культури поведінки, пристосування до життя у спільноті. згідно з приписами уставів Згромадження. Усі свої зауваження-навчання завжди давала з любов’ю та усмішкою, щоб нікого не вразити. Сама вона була для них взірцем правдивої Служебниці.
С. Тарсикія по особливому розуміла своє апостольське життя. В одному з листів до своїх батьків вона пише: «…Моя праця є широка, велика. Я маю статись всім для всіх. Від мене хочуть помочі хворі, ранені, простягаючи руки; там знову конаючий просить молитви. Молодь хоче приміру науки, старці та немічні лагідного слова та помочі в терпінні. Все те чекає мене в житті. Я мушу та хочу статись апостолкою…» Так бачила с. Тарсикія місію, до якої її послано.
Дивлячись на її життя, бачимо, що не було в ньому багато надзвичайного, вона не поїхала на місії, наприклад, до Бразилії, не проповідувала по селах, не робила чудес. Вона навіть не залишала стін Кристинопільського новіціяту. Але надзвичайним стало її життя, що пройшло у відповідальному виконанні щоденних обов’язків та готовності на смерть заради Христа.
Багато сестер, які перебували разом з с. Тарсикією у часи лихоліть ІІ світової війни, засвідчують, що перед смертю вона зложила обітницю на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика, ЧСВВ, згідно якої жертвувала своє життя за навернення Росії, а також за святу Католицьку віру. Цей факт дає нам підставу бачити у ній апостольського духа.
С. Тарсикія померла від кулі російського солдата, який, як сам сказав, застрелив її 18 липня 1944 року тому, що вона була монахиня. Вона мала на той час 25 років… У своєму короткому житті с. Тарсикія вміла тісно переплести молитву та апостольське служіння Церкві і народові, ясно усвідомлюючи потребу свого часу.
Беззаперечно можна сказати, що вмерти с. Тарсикія була готова завжди. Вона часто приступала до святих Тайн — Сповіді та Євхаристії. Жила так, що кожна хвилина її життя була віддана у руки Христа, проведена у святості та любові Того, Хто прийняв її чисту непорочну душу у вічну радість Царства Отця.
С. Тарсикія народилася і жила в час, коли у світі панували найвищі ідеології комунізму та фашизму, які, змагаючись за першість, нищили мільйони життів, і в сіру буденність людства увіходив матеріалізм. Вона була однією з тих, хто, незважаючи на всі перешкоди з боку світу, ще змагалася про святість; хто вірив, що життя не закінчується зі смертю, тому старалися його прожити у повній відданості Господеві, Дателеві життя.
Блаженна Тарсикія дивилася на життя, як на безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські і шляхетні. Саме тому віддала його в жертву, і власним життям засвідчила вірність Христові та Його Церкві, якій всеціло присвятила себе. Своєю смертю дала свідчення любові, а життям — свідчення святості. Показала, що святість не є чимось можливим лише для обмеженого кола людей первісного християнства, але й для людей сучасності. Її життя має стати прикладом для нашого життя, її служіння маємо продовжити своїм служінням, а смерть та святість мають закликати нас до святості.
Текст взято зі сайту: Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії
https://ssmi-ua.org/tarsukija.html
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1223260464785814
о. Петро Фостик
