Думаю, що неважко уявити собі, як в усі часи жили матеріально ті, що були начальниками над тими, хто збирав податки. Не знаючи жодних нестатків, вони не відчували інших, що були в біді. Хоч совість не раз нагадувала їм про їхні гріхи, все ж жадоба багатства брала верх, і з часом гріх ставав для них просто злою звичкою. Євангельський митар Закхей також не був винятком із загалу таких тодішніх начальників. Євангелист Матей, описуючи цього митаря, каже, що він був малий на зріст, але попри все, дуже хотів бачити Ісуса. Ніхто не приховує того, що Закхей до свого багатства дійшов через гріх, бо про це всі знали і навіть казали: „До чоловіка грішника зайшов (Ісус) у гостину” (Лк. 19, 7). Інтерпретуючи прочитаний сьогодні уривок святого Євангелія, можемо припустити, що „малий зріст” митаря вказує на стан душі грішного чоловіка: поки людина спокійно мириться з гріхом, вона є малою в очах Божих.
Що ж такого заслуговуючого на увагу зробив митар, що Ісус зупинив свій погляд на ньому? Він збудив у собі бажання побачити Господа. Певно, що Закхей багато чув про Ісуса: про чуда, які Він творив; про Його мудру науку, справедливість; про те, що кожен, хто цього бажає, може віднайти душевний спокій і рівновагу, як блудний син чи велика грішниця свята Магдалина. Він добре знав про кривду, яку не раз вчинив людям, і саме ці докори сумління не давали йому спокою. Тож бажання побачити Ісуса було підкріплене ще одним бажанням: звільнитися від гризоти совісті, і ради здійснення цього він готовий був компенсувати завдану кривду. Ось головна мета Закхея – зустрітися з Христом, щоб почати нове життя з Ним.
Важливо, що Закхей не зупиняється на одному бажанні – він починає діяти. Щоб побачити Господа, він вилазить на дерево (сикомор). У Святому Письмі дерево часто символізує життя, мудрість. Отже, збудивши бажання до зустрічі з Ісусом, Закхей зробив перший крок, щоб наблизити душу свою до вічного життя. Наступний крок – пізнати Божу мудрість. Для цього треба слухати, читати, роздумувати. Будьмо певні, що коли ми зробимо перші наші старання назустріч Христові, то Він обов’язково зверне свій погляд на нас, загостить до дому нашого життя та дасть себе щораз більше пізнати.
Дальше чуємо, що євангельський митар-багач висловлює те, що лежить на його серці: він обіцяє вчетверо вернути кривду, тільки, щоб йому були прощені його гріхи. Ось бачимо, як митар, може й несвідомо на цей час, але щиросердечно виконує третю умову доброї Сповіді постановляє поправити своє життя. Він навіть перечисляє що, скільки і кому готовий повернути, а з його постанови це виглядає зовсім немало (половину майна і т.д.).
Як часто, любі мої, нам бракує саме цього важливого пункту: постанови поправи свого життя. „Людський рід цікавий пізнавати чужі гріхи, але лінивий виправляти свої!” – каже св. Августин. Ми не раз чуємо, як сектанти різного роду кидають докори на нашу адресу, кажучи: „Сповідаються, а потім роблять те саме…” На жаль, мусимо визнати, що вони часто в цьому праві. Шкода, але є багато випадків, коли люди ідуть до Сповіді зовсім не підготовлені, аби відбути чи про людське око. Не важко догадатися, яку користь людській душі принесе така Сповідь. Одного разу мені довелося їхати потягом. Поряд зі мною сиділи дві жінки і голосно розмовляли про Сповідь:
– Чи розказала ти священикові про всі свої гріхи? – запитала одна жінка іншу.
– А що, він мусить все знати?! – відповіла ця.
Тоді мені прийшлося втрутитися в їхню розмову. Понад годину ми з ними говорили про п’ять умов доброї Сповіді, про святотатську Сповідь. Під кінець нашої розмови вони обидві пообіцяли мені, що найближчим часом відбудуть Сповідь з належною підготовкою і більше не позволять собі так легко бавитися із справами душі. Я з полегшеним серцем виходив з вагона, дякуючи Богові за те, що дві заблукані овечки, які заблудилися в лісі релігійної байдужості, знайшлися для неба і вічності. Господь милосердний і довготерпеливий чекає нашого навернення і, якщо грішимо, терпляче очікує нашого покаяння, а коли впадемо, не соромиться приймати нас знову, як сказав Пророк: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться? (Єрем.8, 4). Як тільки опам’ятаємось, прийнявши благу думку, – негайно звернімося до Бога, шукаймо Його допомоги. Він готовий спасти нас, чекає лише палкого пориву нашої волі до Нього, благої віри через волевиявлення і старанність. Господь усяке благе діло творить в нас Сам. Тому, позбувшись найменшого упередження, недбалості й лінивства, станьмо мужніми і йдімо вслід за Ним. Не відкладаймо цього з дня на день як недосконалі, бо не знаємо, коли розстанемося з тілом,” – каже святий Макарій Великий.
„Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама” (Лк. 19, 9). Така Божа нагорода для розкаяного і наверненого Закхея. Любі мої! Хто не хотів би, щоб і на його дім (сім’ю, родину) зійшло спасіння Боже?! Якщо ми того щиро прагнемо, то працюймо над спасінням своєї душі так, як це робив євангельський митар Закхей. Закарбуймо собі в серці слова св. Івана Золотоустого, який так говорить про ціну нашої душі:„ Як батько не проміняв би сина за дім, так і Бог не взяв би цілого світу за душу, але він від неї вимагає діл і подвигів. Чи хочеш знати, яка велика ціна наших душ? Єдинородний Божий Син, бажаючи її викупити, приніс у жертву не світ, не людину, не землю, не море, але свою Найсвятішу Кров”. Амінь.
о. Орест Рубель
Ми щойно прослухали оповідання євангеліста Луки про Закхея, митаря, який бажав побачити Icyca Xpucтa Він виліз на дерево при дорозі, якою переходив Христос зі своїми учнями. Наблизившись до цього дерева, Спаситель промовив: „Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі”. Закхей прийняв Ісуса Христа з радістю, ласка Божа увійшла в його душу і він з одухотворенням закликав: „Половину майна даю вбогим, а коли чимсь кого небудь скривдив, поверну вчетверо”. Тоді Ісус Христос про мовив: „Сьогодні на дім цей зійшло спасіння” (Лк. 19, 9).
Якби Закхей жив сьогодні і якби він хотів пізнати Icyca Христа, що він робив би? Знаєте що? Він читав би Євангеліє, читав би Святе Письмо і релігійну літературу. Кожного року в місяці лютому Христова Церква нагадує про важливість читання релігійної преси, зокрема ж читання Святого Письма. Тому сьогодні я бажаю звернути вашу увагу на читання релігійної преси.
Преса є наймогутнішою потугою у світі тому, що преса доступна завжди, всюди і в різних формах. Преса проповідує в кожній хаті, в готелях, поїздах, літаках, на кораблях, одним словом всюди, і преса ніколи не вмовкає. Сьогодні годі уявити собі людину без преси. Преса має вплив на світогляд людей. Преса має вплив на політику, на виховання молоді, вона розпалює героїзм або розбурхує пристрасті, ширить правду або брехню, запалює любов або ширить ненависть і руйнує мораль це залежить від змісту преси. Добра, релігійна преса зближує людей до Бога і заохочує до праведного життя, а грішна, неморальна, безбожницька пpeca ширить моральну руїну.
Безбожна преса похвалює гріх, не мораль і, мов апокаліптичний звір, зневажає Бога Творця (Одкр. 13. 1-8), вона злочинців робить героями, переступ Божих заповідей приписує поступові наших часів.
Дехто, може, подумає собі, що в наш час не лихі письма. але погані телевізійні передачі спричиняють найбільшу моральну руїну. Це правда, що брудні і злочинні передачі руйнують людські душі, але всі неморальні, брудні, злочинні і безбожницькі фільми це плід преси, бо воно спочатку написане, а тоді щойно той бруд появляється у фільмі.
На аудієнції для журналістів у Римі Папа Пій ХІІ ви тягнув перо одного журналіста і проказав такі слова: „Благословлю цей символ вашого звання. Мої попередники благословили мечі християнських полководців, а я щасливий, що можу благословити перо християнського журналіста”.
Навіть поганські народи добре розуміли небезпеку лихої преси. Римський історик Светоній пише, що Юлій Цезар наказав спалити дві тисячі неморальних письм, щоб рятувати римську молодь. Філософ Платон наказав нищити злі письма, а їх авторів п’ятнував як зрадників і радив проганяти їх з держави. Афіняни прогнали з держави філософа Піфагора за те, що він написав книжку проти богів, а спартанці за подібний злочин засудили на смерть Архiлоха. Подібно засуджували злу пресу Арістотель, Сенека, Камо, Квінтіліян та інші античні мудреці, бо вони знали, що неморальні і безбожні письма ширять злочинність i, немов жахливий потоп, руйнують все навколо себе.
Ми, віруючі християни, повинні бути апостолами добpoї преси. Віруючі християни зобов’язані читати добру пресу, зокрема Новий Завіт Святого Письма. Скажімо собі щиру правду, скільки ми пам’ятаємо з того, що колись вчилися в школі з ділянки релігії? Скільки ми знаємо про наш обряд, про нашу Літургію, Службу Божу? Скільки В нас знання про правди віри, про святі Тайни, заповіді Божі? Як мало ми знаємо про життя Ісуса Христа. Сучасна молодь знає більше про життя спортсменів і кіно- зірок, ніж про Христа, свого Спасителя, про героїв святої віри і про життя святих.
На жаль ми, християни-католики, замало цікавимося Святим Письмом і не читаємо його. А це найкраща книга у світі, вона щороку розходиться мільйонами примірників. Спитаймо самі себе: скільки часу ми присвячуємо на читання журналів, а скільки часу присвячуємо на читання Святого Письма або релігійної книжки?
Маємо гарні Біблії українською мовою. Маємо доступ ну Біблію, прикрашену відповідними кольоровими ілюстраціями так, що і діти можуть з них користати. Ми повинні заохочувати дітей до читання Святого Письма або читати з ними разом біблійні оповідання і спільно обмінювати ся думками. Релігійний журнал це своєрідний голос дзвону, який завершує діяльність священика.
Апостол Павло писав до Тимотея: „Пильно читай Святi Книги” (1 Тм. 4, 13). Автор послання до євреїв пише: „Слово Боже живе й успішне й гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі і тіла” (Євр. 4, 12).
Деякі побожні люди кажуть: „Якби Ісус Христос при- йшов на землю і промовляв до людей, я пішов би на край світу, щоб почути слово з його Божих уст”. Це гарне побожне бажання. Але чи треба нам іти аж на кінець світу, щоб почути Боже слово? Ні, бо Ісус Христос проповідував у Палестині лише три роки, але він промовляє повсякчасно, по всіх континентах і всі люди доброї волі можуть почути його слова. Кожної неділі ми чуємо його слова тоді, коли в церкві читається Святе Євангеліє. Під час молитви ми промовляємо до Бога, а коли читаємо Святе Письмо, тоді Бог промовляє до нас. Святе Письмо написане для нас.
Кожного ранку мільйони людей заглядають до часописів і шукають за гороскопами, щоб довідатися чи день буде щасливий, чи ні. Замість тратити час на наївне ворожіння, віруючі християни повинні заглянути до Святого Письма Нового Завіту, а воно задовільнить усі душевні потреби. Коли ми пригноблені, Святе Письмо піднесе нас на дусі, у смутку воно розвеселить нас, у темряві вкаже нам світло, навчить нас любити ближніх і заохотить до праці над освяченням душі.
На Тайній Вечері Христос молився словами: „Життя вічне в тому, щоб вони пізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого Ісуса Христа” (Ів. 17, 3). Читаючи Святе Письмо і задумуючись над його глибоким змістом, ми пізнаємо Христа, пізнаємо його любов, його милосердя, його жертву з любові до нас і тоді, подібно як на дім Закхея, на нас сходить небесна благодать. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Христос – ідеал людини
„Закхей… бажав бачити Ісуса, хто він такий „. (Лк. 19,2-3)
Дорогі в Христі, вже майже двадцять соток років і найбільші, і найменші людські уми, чи то приятелі Христа, а чи його вороги, розслідували ціле життя й особу Спасителя. Особливо вороги Христа намагалися знайти у ньому бодай якусь малу плямку, принаймні щось підозрілого, або менше вартісного, але досі не могли знайти нічого подібного. Навіть найзавзятіші вороги Христові, що намагаються доказати, мовляв він тільки звичайний собі чоловік, мусять признати, що Христос є наймудрішим, найблагороднішим та найліпшим з усіх людей. От хоч би Давид Штравс, який багато натрудився над тим, щоб Христа обдерти з його Божества, подивляє його життя і визнає прилюдно, що „не може бути чоловік, який перевищив би Христа, або принаймні дорівняв йому в найменшому „. Тому й не диво, що юдейська старшина й урядовці, вороги Христові, вважали собі ва велику честь побачити Христа, стрінутися з Ним, гостити Його у своїх домах, не вважаючи на те, що ненавиділи його.
І ось розказує нам сьогоднішня свята Євангелія подію, як то Ісус наближався до старинного міста Єрихону. Тоді один митар, Закхей, дуже бажав побачити Христа-Спасителя, хто він такий? Той самий Христос-Бог приходить раз-у-раз у Єрихон цього світу, у Єрихон наших міст і сіл, у Єрихон наших сердець. Та Чи в людей світу цього, чи Й у наших серцях горить бажання побачити Христа? Чи в нас є найменше заінтересування півнати хто він такий? Чи знаємо ми достатньо особу, науку, характер Христа-Спасителя? Ісус же у своїй божеській особі виявляє такий чистий і повний ідеал людини, що в діях світу ніхто не може йому дорівняти. Христос бо своїм життям, своїм характером єдиний в Цілій історії стоїть понад усіма людьми. В нього не можна найти не тільки щось менше доброго, але навіть нічого такого, що можна б назвати пересадою чи неприродністю. В найбільше досконалий спосіб Христос має в собі те, що світло розуму й сумління представляє, як ідеал „ доброї людини „.
Народився він в убогій, незамітній родині робітника-теслі; довгі роки живе в підчиненні й до останньої хвилини свого життя виконує синівські обв’язки. У своїх апостольських подорожах, Він як один зі звичайних мандрівників. Науки його приступні, без штучности і пустоти. Зате всі, хто лиш слухає Його, не можуть опертися почуттю подиву і признання, бо ніколи й ніхто ще так не говорив.
В його присутності всі добрі люди почуваються надзвичайно добре, бо Христос, це безвплямний взір любови, лагідності і людяності. У своєму житті він показав велику безінтересовність, дарма, що їй люди світу не виявляють жодного зрозуміння та з цього приводу гіршаться. Все лихо, яке лиш міг зазнати людський рід, зазнав також Христос-Спаситель. Серед радісних окликів прослави й пошани Христос дає досконалий приклад покори, а під час терпінь і противностей, які вдаряють по ньому, мов запінені хвилі, вберігає він незрівняну рівновагу духа. Коли ж народ, хиткий як тростина, покидає Христа, Він не кидає на нього прокльонів; а тоді як цей народ хоче обрати його царем, він скривається на самоті. Подорожуючи по своїй батьківщині, обдаровує людей добродійствами без числа і міри; сам, однак, веде життя повне трудів і не достатків. Ісус є повний любови і співчуття для всіх людських терпінь. Він щиро і в простоті ділить в своїми учнями працю та всяку долю й недолю життя. Серце його, правдиво людське серце; у ньому вроджуються всі шляхетні почуття, почавши від святого гніву аж до чутливої приязні. Христос є ніжний і чутливий на все те, що лиш зворушує людське серце, за винятком гріха.
Він плаче над гробом приятеля Лазаря, бо дуже любить його. Неспокій і пригноблення находять на Ісуса перед його стражданнями, і страх перед смертю. Він просить Отця, щоб віддалив від нього страшні терпіння, але Отець дав йому через Ангела підкріплення, проте муки й терпіння не віднімає від нього. Христос терпить, як ніхто з людей не терпів. Його душу огортає смуток, страх і опущення, але він покірно складає свою волю і своє життя в руки Отця Небесного. В житті і смерті Христос 6 безмежно терпеливий, терпить без найменшої скарги. Якщо якесь людське життя сплетене з болів і слави, з пониження і блиску було коли-небудь виставлене на якусь пробу, то саме таким було життя Христа-Ісуса. Але завжди воно було чисте, як золото.
Бевз найменшого закиду і плями стоїть перед людством і кожним в нас ідеал Христа-Спасителя. Своїх неприятелів, які добре знали і пильно простежували життя й діла Христові, Ісус питає: „ Хто з вас може довести гріх мені? „ (Їв. 8,46). Ї на це запитання навіть вороги Христові відповідають хіба що мовчанкою. Коли ж євреї ув’язненого і побитого Ісуса привели до Пилата, домагаючись вироку смерти на нього, римський намісник питає їх: „Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?” (Ів. 18,29). Ті ж не дали відповіді на це запитання, лише сліпо вимагали: „ Розіпни його!” Хиткий Пилат вдоволяє домагання товпи, але рівночасно заявляє ізраїльтянам і всім грядучим поколінням: „ Жадної провини не знаходжу я в ньому „ (Їв. 18,38). Ба й зрадник, Юда, дає свідчення про моральну велич Ісуса, визнавши: „ Згрішив я – видавши кров невинну „ (Мт. 27,4).
Далеко ще перед Христом великий грецький філософ Платон накреслив був образ справедливої людини, як ідеал усіх чеснот, кажучи, що ця людина буде завішена на дереві, щоб кожний пересвідчився в безінтересовності й справедливості.
Ось такий ідеал став перед людством у Христі-Ісусі. З цього ідеалу, як з життєдайного джерела випливають усі чесноти, які мають нормувати життя одиниць, родин, суспільностей.
Тож, дорогі брати і сестри, щоб побачити Христа Ісуса, щоб пізнати, хто він такий, необхідно нам цього сильно бажати. Бо й Христос над усе бажає подати нам світло своєї науки, силу своєї благодаті; він бажає заспокоїти наш душевний голод, цю підсвідому тугу за ідеалом, за Богом. Хоч туга ця за нашим Творцем може й заглушена гамором фабричних станків, автомашин, закидана дрібницями життя, приспана горем сучасного світу, то все ж вона існує, відзивається з самого дна цієї порожнечі, що виникла в душі модерної людини. Може і в наших серцях виникла велика пустка, великий брак Христа, його світла і сили. Може ми, як і Закхей, малі, низькі ростом – не так фізичним, як духовним – і юрма щоденних журб і клопотів, людський згляд, зле товариство, наші пристрасті й покуси не дозволяють нам у щоденному житті добачати Христа і Його святої справи.
Та коли охопить нас гаряче бажання, щоб за всяку ціну побачити Христа, стрінутися з ним на молитві, у святих Тайнах, тоді радо покинемо юрбу наших земських клопотів і журб, опануємо наші пристрасті, підкоримо нашу волю волі Божих заповідей і його провидіння. Ми виліземо, як колись Закхей, на дерево, яким 6 сам Христос-Спаситель. З цього дерева побачимо наш ідеал, побачимо ціль нашого життя, його терпінь і болів.
Дорогі брати і сестри, піднімаймось; отже, на дерево Христа силою молитви, роздуми над собою, над вічними правдами Божими. Піднімаймось на це дерево ревним
наслідуванням чеснот Ісуса, ідеалу нашого життя. Христос хоче і може своєю ласкою і силою піднести нас високо-високо, щоб ми, понад юрбою земських клопотів і горя, побачили Його – нашу вічну щасливість, нагороду і життя. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ ПРО ЗАКХЕЯ МИТАРЯ, 18 ЛЮТОГО 2024, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – https://www.youtube.com/watch?v=hqGpH1qcDu8
ПРОПОВІДЬ ОТЦЯ ОРЕСТА ФРЕДИНИ У НЕДІЛЮ ПРО ЗАКХЕЯ – https://www.youtube.com/watch?v=PsEsbNGKXDo
ДО ТИМОТЕЯ ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Тим. 285 зач.; 4, 9-15.
Сину Тимотею, вірне це слово й повного довір’я гідне. Саме для цього трудимося та боремося, ми поклали нашу надію на живого Бога, Спасителя усіх людей, особливо ж вірних. Це наказуй і навчай.
Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі і чистоті. Заки я прийду, пильнуй читання, утішай та навчай. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з покладанням рук збору пресвітерів. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 94 зач. 19, 1-10.
В тому часі проходив Ісус через Єрихон. А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями і був багатий. Бажав він бачити Ісуса, хто він, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: – Закхею, злізай швидко, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.
І зліз той швидко і прийняв його радо. Бачачи те, всі стали нарікати й казали: – До чоловіка грішника зайшов у гостину.
Закхей устав і промовив до Господа: – Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо.
Ісус сказав до нього: – Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло.
1 Тим. 4, 9–15. «Будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті»
Люди багато чують в церкві, особливо від священників на проповіді про те, як треба жити, якою мала б бути поведінка християнина. До того ж, ми багато читаємо про те, що означає бути християнином, і, як правило, свідомі того, де гріх, а де його немає. Але щоб почати так жити, люди потребують прикладу того, хто втілював або втілює це у своєму особистому житті.
У народі кажуть, що краще раз побачити, ніж сім разів почути. Люди потребують, щоб хтось був втіленням тих християнських чеснот, християнської постави, яка в теорії може для нас виглядати недосяжною. То ж люди потребують від кожного з нас, хто називається християнином, щоб це християнство реалізувалось, ставало видимим у нашому житті.
Будьмо взірцем для кожної людини, яка стрінеться на нашій життєвій дорозі, будьмо взірцем Христового учня!
Лк. 19, 1–10. «А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто Він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту»
Перед нами відкривається дуже цікава картина. Закхей, який був головою над митарями, – сьогодні це посада керівника податкової інспекції, тобто він був відомою людиною в суспільстві, – так зацікавився Ісусом Христом, що не посоромився вилізти на дерево Бо не міг Його побачити через свій малий зріст. Це бажання побачити Спасителя, відкритість, безпосередність, правдивість зумовили те, що він, зустрівшись з Господом, дуже швидко сам перемінився і приніс плоди цієї переміни.
Проблема наших стосунків з Богом полягає в тому, що ми часто навіть перед Ним граємо якусь роль: або праведника, щоб добре виглядати перед Господом, перед собою, перед іншими, або ж грішника. Бог хоче, щоб ми постали перед Ним у правді та істині – такими, якими ми є.
У цьому Євангелії бачимо, що відбулася ця зустріч у правді. Найперше тому, що Господь є правдою, і Закхей постав перед Ним у правді, він щиро кається: «Якщо когось скривдив, то віддам учетверо, а половину майна дам убогим».
Так само і в нашому житті: якщо ми в правді стаємо перед Богом, то плоди переміни одразу приходять у наше життя. Адже правильно будувати своє життя, правдиво зарадити собі можна лише тоді, коли зустрінемося з Господом.
Правдива зустріч людини з Богом цілковито перемінює її!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 4):
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Слава: Кондак (г. 4):
Спас і Ізбавитель мій* із гробу як Бог* воскресив від узів земнороджених* і врата адові сокрушив,* і як Владика* воскрес тридневний.
І нині: Богородичний (г. 4):
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен (г. 4): Як величні діла твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа; Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя (г. 4): Натягни лук і успівай, і царюй, істини ради і лагідности, і справедливости (Пс.44,5).
Стих: Возлюбив Ти справедливість і возненавидів Ти беззаконня (Пс. 44,8).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святого отця нашого Лева, папи Римського, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
З недільного „ Апостола „: – „Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі і чистоті. Заки я прийду, пильнуй читання, утішай та навчай. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з покладанням рук збору пресвітерів. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. „ (До Тимотея, гл. 4,9-15)
