19 грудня Церква вшановує пам’ять святого мученика Боніфатія.
Життя святого мученика Боніфатія
У кінці третього століття жила в Римі багата жінка на ім’я Аглаїда. Управителем її маєтку був молодий чоловік, який називався Боніфатій. Хоч і були вони християни, однак жили зовсім не по-християнськи. Боніфатій був пияк і розпусник, та при цьому мав добре серце, він щиро допомагав бідним. Його милостині стягнули йому у Господа найбільшу ласку – ласку мученицької смерти. “Великий Бог, – каже святий Амвросій, – задля заслуг одних прощає іншим. Якщо через свої тяжкі гріхи не наважуєшся навіть думати про те, щоб отримати прощення, то звернися до інших, нехай вони просять за тебе, щоб через їхні молитви Бог простив те, чого не хотів простити тобі”. Найліпшими такими молільниками є бідні.
Зрозуміло, що самої милостині не досить, їй мають товаришувати жаль і розкаяння. Ось саме така милостиня привела Боніфатія до неба.
Коли Диоклетіян і Максиміян почали на Сході люто переслідувати християн, то вістка про тисячі святих мучеників, які задля Христа радо йшли на смерть, зворушила серце Аглаїди і Боніфатія, і вони вирішили жити так, як належить християнинові, тобто безгрішно і свято. Аглаїда мала велике бажання, щоб у її домі спочили мощі якогось святого мученика, бо такий скарб напевно оберігав би її від усякого диявольського підступу. Вона відправила Боніфатія в дорогу, щоб конче привіз зі Сходу мощі якогось святого мученика, дала йому багато золота, цінне миро і плащаниці для помазання і загорнення мощей. А коли Боніфатій від’їжджав, то запитав Аглаїду: “А що буде, якщо замість мощей святого мученика привезуть тобі моє тіло, замучене за Христа Спасителя?”
Аглаїда зганила його за таку бесіду і сказала, що не час на жарти тоді, коли він іде за таким цінним скарбом, якого вони не те що торкатися, але й дивитися на нього не достойні. І поїхав Боніфатій, взявши багато слуг, у дорозі він безнастанно молився, не їв м’яса і не пив вина, а постив та каявся за свої гріхи. Так доїхав він до Тарсу, головного міста Киликії, де намісник Симпликій жорстоко мучив християн. Боніфатій прибув саме у день суду і зразу ж пішов туди, де той суд відбувався. Коли він побачив, як терпеливо зносили християни всі, не- чувані своєю жорстокістю муки, то серце його запалало незвичайною любов’ю до Бога, він голосно став прославляти Христа і цілувати кайдани святих страждальців. За це його поставили перед судом, а потім передали на муки. Усе його тіло шматували залізними гаками, аж до костей, а потім під нігті заганяли гострі тріски. В уста йому лили розтоплене олово, але Господь оберігав свого слугу, і те олово, як і кипляча олива, в яку кинули Боніфатія, не завдали жодної шкоди святому. Наступного дня, коли мучитель побачив, що жодні муки і вмовляння не зламають мученика, він наказав стяти святого Боніфатія мечем. Сталося це близько 290 р.
Слуги святого мученика були в гостинниці і не знали, куди пішов їх пан. Коли ж минуло два дні, а Боніфатій так і не повернувся, то вони, занепокоєні, стали розшукувати його і розпитувати про нього по цілому місті. І ось від брата ключника в’язниці слуги довідалися, що одного чужинця, за описом подібного до їх пана, замучили за Христову віру.
Слуги викупили за 500 золотих святі мощі, намастили їх миром й обгорнули плащаницями та побожно і з пошануванням привезли до Риму. Аглаїда поховала їх за містом при латинській дорозі і побудувала на честь святого мученика Боніфатія церкву. Сама вона роздала усе своє майно убогим, невільникам дала волю і з кількома служницями, які добровільно залишилися з нею, стала провадити самітницьке життя і впродовж тринадцяти років (згідно з іншими джерелами – п’ятнадцять) розкаювалася у давніх гріхах, після чого побожно померла. Її тіло поклали поруч з гробом святого Боніфатія, а її ім’я знаходимо ще в старих латинських списках святих. Згодом у Римі, на Авентинському горбі, було побудовано церкву на честь святого Боніфатія і святого Олексія, куди й перенесли мощі святого мученика. А Господь Бог прославив їх численними чудами.
Тропар (г. 4):
Мученик Твій, Господи, Боніфатій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак (г. 4):
Освяченням непорочним, добровільно себе приніс ти* тому, який задля тебе від Діви родитися хоче,* святий вінценосцю,* премудрий Боніфатію.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 – Джерелo: https://prayer-service.pp.ua/#20241219&vita
Ікона мовить. Св. мч. Боніфатія – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/publish/38864-ikona-movyt-sv-mch-bonifatiya/
19 грудня – Життя святого мученика Боніфатія – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=peM1gg3kMwk
о. Петро Фостик
