Принесли до нього розслабленого, що лежав на ношах
Роздумуючи над оздоровленням Ісусом Христом розслабленого чоловіка, про яке розповідає Євангеліє цієї неділі, хочу поділитися з вами дорогі читачі кількома своїми думками.
Людей, яких оздоровив Ісус з різних недуг, можна поділити на дві групи: перша група, це ті особи, котрі самі зверталися до Ісуса про допомогу, як наприклад двоє сліпців; друга група обіймає хворих, за оздоровлення котрих просили Ісуса чи приводили до Нього батьки, товариші.
Розслабленого чоловіка, про котрого розповідає Євангеліє цієї неділі, принесли до Ісуса Христа четверо товаришів. Така поведінка товаришів має важливе духовне значення. Вона вказує на те, що Бог дає нам свою поміч не тільки безпосередньо, відповідаючи на нашу особисту молитву до Нього, а часто допомагає нам через людей, через різні обставини життя.
Прихід чоловіків з розслабленим другом до Ісуса був практичним виявом їхньої віри і надії на Бога. Так само наша надія на Бога виявляється не тільки в молитві до Бога про поміч, а потребує практичних кроків: прийняття ліків у недузі, звернення до лікаря на консультацію, пройти обстеження, при потребі скористатися порадою друзів, фахівців у вирішенні життєвих справ. Чому так важливий цей практичний прояв надії? Бо як навчає апостол Яків, що віра без діл мертва, подібно надія без діл є безплідна, не приносить нам бажаних плодів.
Говорячи про практичний прояв надії в нашому духовному житті, треба пам’ятати, що християнська віра і надія, це не якесь магічне дійство, де людина вважає, що достатньо висловити Богу свою потребу, і все решту вирішиться самостійно, без жодних наших старань. Віра і надія на Бога потребує також наших практичних дій, видимої, практичної співпраці з Богом. Цю думку потверджують відомі слова святого Августина, котрий сказав так:
„Бог створив нас без нашої участі, але без нас спасти нас не може” .
Один молодий чоловік, який вирішив стати пустельником, одного разу прийшов до старого монаха і почав жалітися на спокуси. Монах потішив його і пообіцяв у своїх молитвах просити за нього Бога. Але через деякий час він знову прийшов і сказав, що диявол спокушає завжди його однаково. Монах і тепер відправив його з потіхою, а сам приклякнув і почав просити Бога, щоб виявив йому причину, для чого сатана такий впертий. На те Господь дав побачити святому монахові під час молитви печеру цього молодця — він спокійно лежав собі, зі зложеними на грудях руками. Тепер монах-старець зрозумів, у чому суть справи. Прикликав молодого пустельника до себе і сказав йому, що причиною його спокус є духовна байдужість. Якщо ти почнеш працювати над собою, чувати і молитися, спокуси відійдуть від тебе. Тоді пустельник почав вставати дуже рано, часто думати про свою душу і старанно виконувати духовні вправи, і диявол згодом відступив від нього.
Так, як наша любов до Господа Бога найкраще проявляється через добре ставлення до ближніх, так і надія на Бога проявляється у житті через діла, через звернення до людей про допомогу. Пояснити і потвердити це можна словами Христа з науки про страшний суд:
„Усе що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Застосовуючи ці слова до пояснення християнської надії, можемо сформулювати їх так: „Усе, з чим ви зверталися у дусі віри і надії до своїх ближніх, ви зверталися до мене”.
Стараймося, отже, постійно виявляти і зміцнювати нашу надію на Бога добрими ділами.
Коли наша надія на Бога, за прикладом товаришів розслабленого чоловіка, буде набувати щораз більше практичного виміру, вона допоможе нам краще відчувати її плоди, тобто Божу поміч і Божу присутність у нашому житті, буде щораз більше наповнювати душу миром і радістю, котрі будуть виразними знаками Божої допомоги нам.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 12, 6-14.
Браття, маємо, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; хто напоумлення нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – з радістю.
Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, приставайте до добра. Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте. В ревності не будьте ліниві, духом горіте, Господеві служіте; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; святим у потребах помагайте і дбайте про гостинність.
Благословляйте тих, що вас ганять; благословляйте, не проклинайте.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 9, 1-8.
В той час, як увійшов Ісус у човен, він переплив і прибув у своє місто. І от принесли до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються.
Тут деякі з книжників заговорили між собою: – Він хулить.
Ісус, знаючи їхні думки, каже: – Чого лукаве думаєте в серцях ваших? Що легше сказати: твої гріхи відпущені – чи сказати: встань і ходи! Та щоб ви знали, що син чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – каже розслабленому, – встань, візьми твої ноші і йди до свого дому.
Встав той і пішов до свого дому. Народ же, бачивши це, налякався і славив Бога, що дав таку владу людям.
Рм. 12, 6-14 «Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари»
У нашій Вселенній живуть мільярди людей, але ніколи не знайдемо людей досконало подібних. Навіть дуже подібні близнята і то різняться характерами, вподобаннями, здібностями. Те, що ми різні, свідчить, що Бог кожного дуже цінує і любить, тому, творячи кожну особу, дає їй унікальний набір рис і дарів.
Ми, як правило, не зауважуємо усього цього в собі, а замість того, щоб знати свої таланти і ними служити ближнім, заздримо іншим або нарікаємо, що вони мають, а ми не того маємо.
Вміймо бути уважні, користуймося дарами, якими нагородив нас Господь, і не забуваймо Йому дякувати!
Мт. 9, 1-8. «Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: “Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються ”».
Унікальний випадок, який ще раз показує важливість віри, подає нам Євангеліє. Бачимо, що не через віру людини, яка потребує зцілення, Бог дає їй оздоровлення, а через віру інших людей. Євангеліє навіть не вказує, ким був цей розслаблений, нічого не пояснює про його віру, але показує віру інших людей.
Саме відповідно до нашої віри, відповідно до того, наскільки настирливо й наполегливо ми взиваємо до Бога, за нашою молитвою Господь може творити багато різних чудес для інших людей.
Ніколи не зневірюймося, коли бачимо навколо щось таке, чого, здавалося б, не можемо змінити особисто, на що не можемо вплинути. Молімося, просімо Творця, взиваймо до Господа. І за нашою молитвою, за нашою вірою Він може це змінити.
Як за вірою інших Господь зцілив розслабленого, так і за нашою вірою Господь зможе дуже багато зробити в житті інших людей!
Владика Венедикт (Алексійчук)
– Проповідує о. Сергій Гончаров, ЧНІ
Тропар, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Слава: Кондак, глас 5:
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з Собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
І нині: Богородичний, глас 5:
Радуйся, двері Господні непроходимі,* радуйся, стіно і Покрове тих, що прибігають до Тебе,* радуйся, пристане, бурями не навіщувана* і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця Твого і Бога.* Молитись не переставай за тих, що оспівують* і поклоняються різдву Твоєму.
о. Петро Фостик
