ПРАЗНИК ГОСПОДНЬОГО ПРЕОБРАЖЕННЯ. ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ. ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА. ПРО ІКОНУ.
Щоби приготувати своїх учнів до важких часів, які мали прийти на них, та щоб оживити й зміцнити їхню віру в тих часах, коли вони побачать Його побитого й безсило вмираючого на хресті, Ісус постановив об’явити їм своє божество. Хоч і Його апостоли бачили немало чудес, що їх він учинив на їхніх очах, все-таки, знаючи людську природу, Ісус розумів, що коли вони побачать Його знеславленого i вмираючого, забудуть все й зневіряться в Нього. Що це дійсно так було б сталося, пізнаємо з розмови двох учнів Спасителя, які після Його смерти на хресті втікали з Єрусалиму в Емаус. Вони щоправда признавали, що Христос був великим пророком й учителем, але не хотіли повірити в Його воскресіння, тобто не хотіли повірити, що він не звичайна людина, але Бого-чоловік. Тому й не диво, що їм належалася догана, яку їм дав Ісус Христос, коли по дорозі до Емаус пристав до них, кажучи:
„О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки сповістили. Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” „І, почавши від Мойсея й від усіх пророків, він поясняв їм те, що в усьому Писанні відносилось до нього” (Лк 24, 25cc).
Щоб цьому запобігти, Ісус Христос забирає з собою трьох найвірніших апостолів, тобто Петра, Якова й Йоана, на верх гори Тавор і там відкриває перед ними крайчик своєї Божої слави, переображуючись перед ними. Цю подію так описує св. євангелист Матей:
„Переобразився перед ними: обличчя його засяяло наче сонце, а одежа забiлiлась наче світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і розмовляли з ним” (Мт 17,20c).
Спаситель, який усе своє життя скривав славу, яка належала Йому як Божому Синові, тепер відхилив перед трьома її крайчик таємниці, щоб скріпити в них віру в Його Божество. И пригадка цієї слави Його мала бути їм підтримкою в час найбільшого упокорення, а заразом мала статися пiддержкою для інших апостолів, яким тi три мали про те розказати й цим допомогти в час проби. Об’являючи їм, що він є дiйсним Богом живим і Богом живих, Спаситель дозволяє щоб появились з ним два найбільші пророки Старого заповіту, тобто Мойсей та Ілля, які являються живими й розмовляють з ним про Його майбутні муки i смерть. Так то Христос, приводячи зі собою тих велитнiв Старого заповіту, що вже сотні літ тому померли, вказує, що Він сам мусить бути всемогутнім Богом, коли ті люди живуть. В той спосіб Ісус підтверджує ще й іншу правду, яку оспорювали Садукеї, а саме, що в життя після смерти, бо те життя дарував їм Він-Бог, що є джерелом усякого життя. Так бо вияснив у справу посмертного життя Садукеям: „А щодо воскресення мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже:
Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог не мертвих, але живих!” (Мт 22,31c).
Так-то ті мужі свідкували Христові, що він є правдивим Богом, самим життям, бо задля Нього й задля його життєдайної сили й вони самі живуть.
Ще й інший доказ Божества був даний здивованим апостолам. Побачивши Спасителя прославленого, вони були такі захоплені, сповнені таким незвичайним щастям, що забули про все, про увесь світ довкола них, навіть про себе самих, про своï потреби. Одного тільки вони собі бажали, а саме: зоставатись у прияві Христа й втішатись тим щастям, яке від Нього на них спливало. А ми знаємо з навчання Церкви святої, що призначенням кожної людини є повернутись назад до Творця й злучитись з Ним. Бог бо сам призначив її, щоб вона після своєї туземної мандрівки повернулася до Нього й злучившися з ним, брала участь у його Божому житті й утішалась Його безмежним щастям. Тому-то й людина ніяк не знаходить спокою, нi щастя тут, на землі, бо цi земнi добра й туземне щастя не може задоволити її туги за безконечною добротою й за безмежним щастям, що ним в оглядання Бога – відвічного добра й любов Його безконечно досконалої Істоти. Тут якраз у моменті переображення Господнього, людина мала нагоду зустрітись зі славою людської природи Христа Господа й ця слава вже наповнила їх таким щастям, що вони вже забули про недолю землі, про всi турботи, про свої зайняття, приятелів, родини и бажали вже назавжди зi Спасителем перебувати, щоб не втратити того щастя, якого зазнавали. Хоч це не було ще видіння самого Божества, але тільки прославленої природи Христа, бо видіння Його Божества, було б спричинило Їхню смерть а надміру щастя, як про те згадує Господь Бог, коли Мойсей просив по глянути на Боже лице:
„Лиця ж мого тобі бачити не можна, бо людина не може бачити мене й жити” (Bих 33,20).
То незвичайне щастя, що його відчували апостоли, висловлював св. Петро так:
„Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, поставлю тут три намети: один для тебе, один для Мойсея й один для Іллі” (Мт 17,4).
Тим посмаком майбутнього щастя Христос скріпив їхню віру, яку хоч на одну мить притьмарили його терпіння й смерть, але все-таки не знищили, бо апостоли, після хвилевого замішання зараз же прийшли до себе й, утверджені в вiрi, завзято, з нараженням свого життя ширили правду про Божество Христа и про Його Божу науку.
Після того наступив ще й третій доказ Божества Христа. Як бачимо, Спаситель є вичерпним у своїх доказах, не залишає нічого несказаним чи недоказаним. Він бо хотів ті докази мати не лише для своїх апостолів, але також для всіх нас, що повірують у Нього задля їхнього слова. Тож, як тільки св. Петро проказав ті слова захоплення й щастя,
„Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх i з хмари стався чути голос: „Це – мій Син улюблений, що його я вподобав: його слухайте!” (Mт 17,5).
Приява ясної хмари пригадала апостолам місця св. Письма, де говориться про знак появи Бога Творця у ясній хмарi за дня й у виглядi вогню вночі й вони налякалися. Вони зрозуміли, що перебувають у присутності всемогутнього Бога – Ягве, який
„ішов перед ними (ізраїльським народом) вдень хмаровим стовпом, щоб проводжати їх у дорозі, а вночі вогненним стовпом, щоб їм присвічувати” (Вих 13,21).
А коли ще почули голос Бога-Отця з тiєї хмари „Почувши це, учні впали обличчям до землі й дуже налякались” (Мт 17,6). Кожне бо сотворіння, а передусім розумне, тобто людина, буде боятися, станувши віч на-віч перед своїм Творцем і страшним Суддею. Тому повірмо тим доказам Христа й разом з апостолами й апостолом Томою, скажім Йому:
„Господь мiй i Бог мiй!” (Йо 20, 28).
Така вiра в Христа Господа є необхідна до спасіння, бо каже Христос у своїй священичій молитві:
„А життя вічне в тому, щоб вони пізнали тебе єдиного, правдивого Бога та й того, кого ти послав, Ісуса Христа” (Йо 17,3).
А тому, що до того пізнання доходимо вірою, нам треба вірити, бо за словами Христа:
„Хто ввірує в нього (Ісуса Христа) не буде засуджений, хто ж не ввірує, той уже засуджений, бо не увірував у ім’я Єдинородного Сина Божого” (Йо 3,18).
о. д-р М.І. Любачівський
Подія преображення Господа нашого Ісуса Христа відбулася незадовго до його страстей. Як описує євангелист Матей, одною із важливих ознак преображення було велике світло на Таворі: „обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло” (Мт. 17, 2). Цим знаком Ісус відкрив вибраним апостолам усю красу свого божества, щоб духовно зміцнити їх на час своїх страждань і на майбутню їхню місію.
Своїм преображенням на Таворі, а зокрема зміною свого вигляду Христос показав апостолам усю красу свого Божества, первісну красу людської природи, об’явив себе, як правдиве джерело всякого добра і краси. Особливою ознакою преображення було надзвичайне світло на обличчі і одежі Ісуса Христа. Воно свідчило про божественну красу його душі – красу Божої любові.
Тема краси була актуальною у всі віки історії людства і різні народи у свій спосіб її розуміли і відтворювали у житті. За ввесь час існування людства на землі створено різні види краси: архітектурні споруди, красиві квіти, дорогоцінні прикраси із золота і каменів, дорогий одяг.
Питання краси є досить широке у своєму розумінні і має різні способи свого прояву: воно обіймає речі матеріальні, видимі і духовні – невидимі: музика, спів, добро, любов, правда, справедливість, милосердя.
Серед всіх земних створінь найціннішим є людина. Як пише Святе Писання, Бог створив її на свій образ і подобу, тобто подібною до себе у всьому, а зокрема дарував їй частку своєї Божественної краси у вигляді безсмертної душі, обдарованої даром розуму і вільної волі, здатної любити і прощати.
Коли говоримо про Божу красу людини, то слід пам’ятати, що вона стосується не лише тіла, а всієї особи. Бог створив людину красивою не тільки у зовнішньому вигляді її тіла, вона є красива як особа, незалежного від зовнішнього вигляду, стану здоров’я чи життєвого статусу, бо вона носить у собі образ і подобу Бога – свого Творця. Тому кожна людина в очах Бога є красива у свій спосіб, бо Він її любить такою, якою вона є.
Правдива краса людини проявляється не тільки у зовнішніх речах: рисах тіла, поставі, зовнішньому вигляді, прикрасах, які часто змінюються зі зміною моди, втрачають свою вартість, а також у внутрішніх речах, тобто яким духом людина є наповнена.
Велич людини проявляється у тому, що наша людська гідність і краса закорінені в Божій любові, яка наповнює нас з середини, якою Бог хоче наповнити нас в собі самих. Ось як оспівує це кондак передсвяття Преображення:
„Сьогодні Божим преображенням уся людська природа по-божому сіяє і радісно кличе: Преображується Христос, що спас усіх”.
Під час преображення Ісуса лице його сяяло як сонце, що було проявом його Божої краси, бо то сяяла краса Його любові. Коли гору Тавор огорнула хмара, із неї пролунав голос небесного Отця, який назвав Ісуса своїм улюбленим Сином. У Ньому Отець бачить також кожного з нас, хто з’єднався з Христом у святому Хрещенні, бо Христос страждав і помер за спасіння всіх людей. „Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям” (Рим.6:4). „Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння” (Рим.6:5).
Як тоді до Ісуса, так і сьогодні до кожного з нас Отець промовляє ті самі слова: „Ти мій улюблений син, якого я вподобав” (Мт. 17, 5) – ти прекрасний, найкращий, найдорожчий для мене.
Бог, який є самою любов’ю, як запевнює нас апостол Іван, його досконала любов є початком всякого життя, основою добра і краси. Цю любов Отець небесний об’явив і дарував нам через свого Сина Ісуса Христа. „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Ів.3:16). „Коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з ним з’явитесь у славі” (Кол.3:4). Ісус запевняє нас: наше життя закорінене у Його любові. Саме ця любов є джерелом усього доброго у нас в середині, зокрема й краси. Наскільки заглибимося у Джерело життя та любові, настільки краса, як природний продукт цих зусиль наповнить нас. Таким чином краса є невід’ємною частиною нашої істоти.
Нехай же думка про Небо і його невимовні радощі ніколи не виходить нам із пам’яті як у щасливих, так і в сумних та прикрих хвилинах нашого життя. Думка про Небесну щасливість нехай ніколи не покидає нас, сподіваймося, що і для нас настане день Преображення і вічної нагороди! Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
ДРУГОГО СОБОРНОГО ПОСЛАННЯ ПЕТРОВОГО ЧИТÁННЯ. 2 Пт. 65 зач.; 1, 10-19.
Браття, старайтеся утвердити ваше покликання й вибрання; бо чинячи це, ніколи не спотикнетеся. Таким бо чином широко буде вам відкритий вхід у вічне царство Господа нашого й Спаса Ісуса Христа.
Ось чому я повсякчас дбатиму, щоб пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте й утверджені в теперішній правді. Вважаю за справедливе, доки я в цім наметі, розбуджувати вас цим напімненням, знаючи, що незабаром мені треба буде покинути цей намет, як Господь наш Ісус Христос мені об’явив. Буду, однак, старатися, щоб ви завжди, навіть по моїм відході, тримали в пам’яті ці речі. Бо не йдучи за хитро вигаданими байками, ми об’явили вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками його величчя. Бо він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до нього прийшов такий голос від Величної слави: «Це мій син возлюблений, якого я вподобав». Цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з ним на святій горі.
Маємо і потвердження пророчого слова. Ви добре робите, вважаючи на нього як на світильник, що світить у темнім місці, поки не почне розвиднятись і рання зоря не зійде в серцях ваших.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 70 зач. 17, 1-9.
В той час узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли.
Озвавсь Петро й каже до Ісуса: – Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, зроблю тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.
Він говорив іще, аж ось ясна хмара повила їх і з хмари було чути голос: – Це – мій улюблений Син, якого я вподобав: його слухайте.
Почувши це, учні впали лицем до землі і злякались вельми. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: – Устаньте, не бійтеся!
Підвівши очі, вони на качили нікого крім самого Ісуса.
Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: – Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син чоловічий не воскресне з мертвих.
ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ
Ісус Христос, якого бачили перед собою учні, притягував їх своєю надзвичайністю, але вони не бачили Його Божественного єства, а лише людське тіло. Тому часто навіть учні були зосереджені лише на людськості Ісуса Христа. Перед своїми стражданнями Господь являє своє Божество, щоб зміцнити їх, коли їм буде непросто, коли настане Хресна дорога, Він робить це задля самих же учнів. Ісус показує їм, що Він справді Бог.
Коли дивимося самі на себе чи на інших, то також бачимо лише тіло, а важливіше побачити за своєю особою чи за особою когось іншого – образ Бога, на образ і подобу Якого ми є створені.
І як Господь переобразився, так і ми маємо переображатися, перемінюватись і давати образові Божому, який є в нас, виявлятися щораз більше.
Владика Венедикт (Алексійчук)
ПРАЗНИК ГОСПОДНЬОГО ПРЕОБРАЖЕННЯ
Шостого серпня наша Церква святкує празник світлого Господнього Преображення. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби.
ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ
Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий єван гелист Матей про чудесну Христову переміну каже: „І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло” (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: „Господи, добре нам тут бути!” А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: „Це — мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте” (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.
Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: „Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог” (1, 1).
Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були „наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: „Це мій Син любий, якого я вподобав”. І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі” (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: „І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого” (і, 14).
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Святкування цього празника сягає IV ст. У цей час свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. У кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 році на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення.
З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.
Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста — пам’ять Христових мук і смерти.
Зі Сходу празник Преображення приходить на Захід десь у VII-VIII століттях. Тут він дуже повільно входив у практику, його святкували в різні часи і ще в XII столітті він не був загальним. Папа Каліст III у 1457 році поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам’ять перемоги над турками під Білгородом. Цю перемогу здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени святкують Господнє Преображення у 7 неділю після Зіслання Святого Духа.
Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський (VIII ст. ).
Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У Книзі Виходу читаємо: „Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого” (23, 19). „Як увійдете в землю, — сказано в книзі Левіт, — що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові” (23, 10).
Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття. Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення плодів винограду і пшениці. У типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькому з X ст. нема згадки про благословення винограду.
У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками й иншими плодами.
ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА
З богослужби празника випромінює духовна радість, подив Христовій величі, силі й славі та прослава Його божества.
Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. „Все днесь наповнилося радістю, — співаємо на утрені, — бо Христос преобразився перед учнями”. А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. „Перед Твоєю смертю, Господи, — каже стихира на вечірні, — в часі Твого Преображення гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Йоаном, які мали бути з Тобою при Твоїм ув’язненні, щоб, бачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей”. На стихословії утрені читаємо: „Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і світлий облак прийнявши вид намету покрив апостолів Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже, впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної слави Твого обличчя. Ти, що тоді засіяв їм своїм світлом, просвіти душі наші”.
Та головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. На стиховні утрені передпразденства читаємо: „Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо пресвітле Господнє Преображення. Йому вірно поклонімся і закличмо: „Ти Бог єдиний, що воплотився і обожив людський рід”. „Той, Хто колись, — каже стихира на вечірні, — говорив з Мойсеєм символами на горі Синай „Я є Той, Хто є”, сьогодні на Таворській горі преобразився перед учнями…, говорячи з Христом Мойсей і Ілля засвідчили, що Він є Господом живих і мертвих та що Він — Бог, який говорив колись через Закон і Пророків”. На хвалитних стихирах утрені ми Його славимо: „Ти, що від віків є Бог — Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв”. У шостій пісні канону сказано: „Тебе пізнали славні апостоли як Бога на Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна”.
Маючи перед очима славу Христового божества, свята Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: „Прийдіть, — каже литійна стихира, — вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки”.
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
ПРО ІКОНУ
Була колись на горі Афон школа сакрального живопису. Курс навчання включав не лише формальні та художні техніки, але й вивчення богослов’я та літургії, поєднане з практикою молитви. Наприкінці навчання учень повинен був скласти певного роду іспит зрілості, написавши ікону. Тема була постійною: Преображення на горі Тавор. Чому саме ця тема? Причина цього очевидна. Те, що апостоли побачили на горі, було, згідно з поясненням Отців Церкви, провіщенням майбутнього світу після воскресіння з мертвих, візія преображеного світу, який досяг своєї остаточної досконалості. Зображаючи цю тайну, священний іконописець повинен був довести, що він теж здатен побачити всесвіт вже не тілесними очима, а очима віри, поглядом, просвітленим Божою благодаттю в духовному спогляданні.
У цій іконографічній композиції зображено проблиск неба на землі. Сам Христос заявив, що деякі учні не зазнають смерті, поки це не побачать (Мр. 9, 1; Мт. 16, 28). На горі Тавор Христос об’явив Свій божественний стан, Божу природу, яка, на очах у трьох Апостолів, цілком переобразила Його людську природу. В небесному сяйві мандорли, у блиску світла, видно Христа Вседержителя: «Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2). На іконі Христос тримає сувій Нового Закону, і це символічно, адже суттю цього закону є любов, яку Бог виявив світові і яку люди мають наслідувати (Йо. 13, 34). Правою рукою Христос благословить світ, що його Він прийшов спасти (Йо. 3, 17).
На деяких іконах „Преображення” біле світло Христа, що осяє цілий світ, передає свою білизну також каменям гори. Таким чином ціла видима природа стає об’єктом „споглядання природи”, „школою душ”, дозволяючи краще пізнати Творця. З цієї нагоди варто згадати думку Оригена, який у саме такому містичному сенсі інтерпретує текст Святого Письма: „підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли” (Йо. 4, 35).
Якщо інтерпретувати її саме так, то ікона „Преображення” становить контемплятивну програму християнського життя: намагання побачити світ у світлі віри, очима Бога. „Таворське бачення” було для афонських ченців метою їх молитви. Вони були переконані, що у ньому не лише світ постає преображеним, це бачення преображає й нас. У божественному житті Син народжується, споглядаючи Отця, а в людському житті споглядання Христа становить необхідний елемент для нашого духовного народження як усиновлених дітей Божих.
Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову» (Од. 21, 1). Сам же Христос каже: «От, нове творю все» (Од. 21, 5). http://www.ugcc.org.ua/
Стихири на „Господи, взиваю я”
Перед твоїми страстями, Господи * гора стала подібною до неба * а хмара, мов намет, над нею розіпнулася. * Коли ти преобразився й Отець свідчив про тебе * був там Петро з Яковом та Іваном * бо мали вони бути з тобою і під час твого засудження * щоб, бачивши твої чудеса, не настрахалися твоїх страждань. * Тому зволь і нам у мирі їм поклонитися * заради великої твоєї милості.
Перед твоїм розп’яттям, Господи * взяв ти своїх учнів на високу гору і преобразився перед ними * освітлюючи їх промінням своєї могутності * бо хотів показати і чоловіколюб’ям і своєю могутністю світлість воскресіння. * Його ти, Боже, і нас у мирі сподоби, * як милостивий і чоловіколюбець.
Гора, колись мрячна і задимлена * нині вона світла і свята * бо твої ноги, Господи, стояли на ній; *. Там ти предвічне і закрите таїнство зробив на останок явним * Страшне було твоє Преображення для Петра, Якова й Івана * що неспроможні були перенести * такої світлості обличчя твого й осяйності риз. * Вони, закривши обличчя, приникли до землі і, страхом охоплені, дивувалися * побачивши Мойсея та Іллю, що розмовляли з тобою про те, що мало тобі трапитися. * і голос Отця свідчив, кажучи: * Це Син мий любий, що я його вподобав; * його слухайте, бо він дає світові ве лику милість.
Маючи при собі верховних учнів * на високій горі преобразився Спас і заблистів преславно * показуючи, що ті, які заясніли великими чеснотами * удостояться божественної слави * Христові співрозмовники -. Мойсей та Ілля – об’явили * що він – Господь, який володіє живими і мертвими * – Бог, який колись говорив через Закон і пророків * Із світлої хмари голос Отця казав його слухатися, промовляючи: * Слухайтесь того, що хрестом подолав ад * і мертвим дав життя вічне.
Світло, ясніше від сонця * – Христос, живши у тілі на землі * перед своїм розп’яттям боговгодно звершив * усі справи свого незбагненного провидіння * Сьогодні він появляє таїнственний образ Тройці на Таворській горі * вивівши на. неї окремо трьох визначних учнів. * Петра, Якова й Івана * Закривши там дещо свою постать * преобразився перед ними * виявляючи славу своєї несотвореної краси * хоч не повністю, щоб разом із зором вони не втратили життя * але по своїй змозі сприйняли це тілесними очима. * Господи, велика твоя слава!
На Таворську гору привів ти, Господи * верховних пророків – Мойсея та, Іллю * щоб вони безспірно засвідчили твоє Божество * та що ти є воістину осяйністю Отцевого єства * що володіє живими і мертвими * Тому й хмара, немов тінь, огорнула апостолів * і голос Отця згори, із хмари, голосно прорік їм, промовляючи: * Це той, кого я з лона перед ранньою зорею зродив * – Син мій улюблений, що його я послав * щоб він спасав охрищених, які з вірою визнають Отця і Сина і Святого Духа, * що нерозділено творять єдине могутнє Божество. * Його слухайтесь! * Тому сам ти, Христ е Боже, Чоловіколюбче, * просвіти нас світлом неприступної своєї слави, * і покажи нас достойними спадкоємцями безконечного твого царства.
Прообразуючи твоє воскресіння * вийшов ти, Христе Боже, на Тавор * взявши трьох своїх учнів. Петра, Якова та Івана * Коли ти преобразився, Таворська гора світлом вкрилася * тож учні твої, Слове, кинулись долі на землю * неспроможні бачити невимовного виду. * Ангели з острахом і тремтінням слугували * небеса вжахнулися, а земля затряслася * побачивши на землі Господа слави.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Перший антифон
Стих: Воскликніте Господеві, вся земля,* співайте ж імені його, віддайте славу хвалі Його (Пс.65,2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих: Голос грому Твого в небокрузі,* освітили блискавки Твої вселенну, здригнулася й затремтіла земля (Пс.76,19).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих: У славу й велич зодягнувся Ти,* приодівся світлом, наче ризою (Пс.103,1-2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих: Гори сіонські, ребра північні,* город царя великого (Пс.47,3).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що переобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих: І увів їх до гори святині Своєї,* гори тієї, що здобула правиця Його (Пс.77,54).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що переобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих: Гору сіонську, яку возлюбив,* і збудував, як однорога, святилище Своє (Пс.77,68-69).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що переобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Третій антифон
Стих: Ті, що надіються на Господа,* як гора Сіон, що не хитається повік (Пс.124,1).
Тропар, глас 7: Переобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Стих: Гори навкруг Його* і Господь навкруг людей Своїх від нині і довіку (Пс.124,2).
Тропар, глас 7: Переобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Стих: Господи, хто перебуває в житлі Твоїм* або хто вселиться на святій горі Твоїй? (Пс.14,1).
Тропар, глас 7: Переобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Стих 4: Хто вийде на гору Господню* або хто стане на місці святім Його? (Пс.23,3).
Тропар, глас 7: Переобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Вхідне: Господи, пошли світло Твоє і істину Твою;* ті мене навчили і привели на гору святу Твою (Пс.42,3).
Тропар, глас 7: Переобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 7: На горі переобразився Ти* і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи,* щоб, коли побачать, як Тебе розпинають,* страждання зрозуміли добровільне,* а світові проповідять,* що Ти єси воістину Отче сяяння.
Прокімен, глас 4: Як величні діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа, Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя, глас 8.
Стих: Твої є небеса і Твоя є земля (Пс.88,12).
Стих: Блаженні люди, що знають заклик Твій (Пс.88,16).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що на Таворі переобразився.
І ірмос, глас 4:
Різдво Твоє нетлінно явилося, Бог із боків Твоїх пройшов, во плоті явився на землі і з людьми проживав. Тому Тебе, Богородице, всі величаємо.
Причасний: Господи, у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоїм возрадуємося навіки (Пс. 88,16-17). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, що на горі Таворській у славі переобразився перед святими своїми учнями й апостолами, святого отця нагого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда., і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
фото – „Преображення”Люба Яцків, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua
о. Петро Фостик
