ІІІ НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, ХРЕСТОПОКЛОННА. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ. ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА.
Щойно ви прослухали слова нашого Божественного Спасителя: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Mp. 8, 34).
Для нас, людей двадцятого століття, слова Ісуса Христа „взяти на себе хрест і йти за Христом” звучать дещо дивно. Вони для нас менш зрозумілі, ніж для мешканців Палестини в тих часах, коли Христос проповідував. Бо в тих часах часто розпинали злочинців на хрестах і засуджені на розп’яття мусили нести на своїх раменах хресне дерево, до котрого вони мали бути прибиті.
Знаємо з історії, що римський полководець Квінтілій Варус, придушивши повстання євреїв у Галилеї, казав розі п’яти дві тисячі Ізраїльтян при галилейських дорогах. Це сталося за кільканадцять миль від Назарету тоді, коли Ісус Христос був ще юнаком. Без сумніву, багато мешканців Палестини бачили нещасних, що двигали на раменах свої хресні дерева.
Звертаючись до народу, наш Божественний Спаситель промовляв: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Mp. 8, 34). Христос Спаситель промовляє до нас усіх: „Я ніс свій хрест на гору Голготу. Я дозволив себе прибити до хреста. Я три довгі години терпів страшні муки на хресті і помер на хресті з любови до вас, для рятунку ваших душ. Тому і ви повинні терпеливо нести свої щоденні хрести з любові до мене і для спасіння своїх власних душ”.
Більше того! Якщо буде необхідність, то християни зобов’язані навіть віддати своє життя за віру, бо Христос- Спаситель виразно казав: „Хто погубить свою душу (тобто своє життя) мене ради та Євангелії, той й спасе” (Мр. 8, 35). „Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?” (Mp. 8, 36).
Своїми богочоловічими руками, прибитими до хреста, Ісус Христос освятив хрест так, що він став найціннішим символом християнської релігії. Наша Літургія урочисто голосить: „Хрест охорона вселенної, хрест Церкви сила, хрест вірних опора, хрест – ангелів слава і демонів – поразка” (Світилен Воздвиження). –
Святий апостол Павло писав до християнської громади в Галатії: „Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як Тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа” (Гл. 6, 14). А в посланні до коринтян він говорить: „Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган. а для тих, що покликані, чи юдеїв чи греків Христа: Божу могутність і Божу мудрість” (1 Кр. 1. 23-24). –
Хрест Господній має чудесну, надприродну силу притя гати до Бога всіх людей доброї волі. Ісус Христос заповів це словами: „Я ж коли від землі буду піднесений, усіх при- тягну до себе” (Ів. 12, 32). Мільйони і мільйони віруючих християн, зачаровані проповіддю хреста Господнього, терпіли найстрашніші муки за віру, любов і належність до Ісуса Хрис Та. Проповідь про розп’ятого Господа давала силу мученикам Та ісповідникам усіх століть терпіти і вмирати за Христа. Наші брати і сестри в Україні довгі роки переживали хресну дорогу, тюрми, заслання, каторги, всілякі туртури комуністи чного пекла і вмирали за приналежність до Христа. З хреста i Господнього повсякчас виходить могутня сила – небесна ласка, яка притягає до Христа Спасителя серця всіх вірних. „Я ж, коли буду піднесений, усіх притягну до себе”, – каже наш Спаситель (Ів. 12, 32).
Хрест Христовий це свята, дорогоцінна пам’ятка. Хрест пригадує нам безмежну любов Сина Божого до нас грішних. „Так бо Бог полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним”, – каже наш Божественний Спаситель (16. 3. 16). Син Божий так полюбив світ, що добровільно видав себе на хрест, щоб надолужити за наші провини і відчинити нам вступ до вічного щастя в небі. З апостолом Павлом кожен з нас повинен проказати, що Син Божий „полюбив мене і видав себе за мене” (Гл. 2, 20). Святий апостол Петро в першому посланні пише: „Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного.., а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти” (1 Пт. 1, 18-19). Кожний погляд на роз- п’ятого Спасителя спонукає нас мовити з глибин душі: „Так любить Христова вічна й безмежна любов!”
Перед Великою і святою п’ятницею хрест був шибеницею, був деревом ганьби, „ганьбою для юдеїв, і глупотою для поган” (1 Кр. 1, 23), а у Велику п’ятницю хрест став святим вівтарем, став символом нашого відкуплення і змістом нашої релігії.
Хрест Христовий учить нас боятися гріха. Щоб спокутувати гріх, треба було розп’яти Сина Божого на хресті. Гріх знищив райське щастя і стягнув руїну на нашій планеті. Гріх вкрив нашу землю горами трупів і ріками крови. він бичував Богочоловіка. Гріх увінчав його голову терновим вінком і прибив нашого Спасителя до хреста! Тому Святе Письмо перестерігає нас словами: „Утікай від гріха, немов від гадюки” (Ср. 21, 2).
Знаком святого хреста благословила нас Церква перед уділенням майни хрещення. Знаком хреста благословила нас рідна мати, навчаючи нас молитви. Знаком хреста по благословить нас Церква на дорогу у вічність. Хрест буде сторожем нашого гробу. Ісус Христос каже, що при кінці світу „на небі з’явиться знак Сина Чоловічого” (Мт. 24, 30). Хрест з’явиться на радість і потіху тим, що за життя несли свій щоденний хрест за Божественним Спасителем. Тож промовмо з апостолом Павлом: „Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?” (Рм. 8, 35). „Бо я певний, що ні смерть, ні життя,.. ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рм. 8, 38-39). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
„ХРЕСТУ ТВОЄМУ ПОКЛОНЯЄМОСЬ, ВЛАДИКО „!
Дорогі брати і сестри! Стомлений довгою дорогою подорожній з радістю зупиняється для відпочинку десь у тіні, під деревом біля води. Ось такий відпочинок пропонує вірним свята Церква в неділю хрестопоклонну – подорожньому, що йде дорогою Великого Посту, виносячи на середину церкви „ благосіннолиственне дерево „ хреста, щоб усі віруючі, стомлені постом, відпочили під благодатною тінню цього дерева. Великий піст – це смутний спомин страждань Христових. Роздумуючи про Христові страждання, пригадуємо собі той факт, що колись за нас умирав на хресті Спаситель. А вмирав він на хресті не тільки тому, щоб вказати нам певний шлях до щастя, але також, щоб повчити нас, яке значення повинні ми надавати нашим власним стражданням і терпінням. Вершком страждань Ісуса і, немов тією сочкою, що зосереджує всі його терпіння, – є хрест, який у нашій поточній мові став синонімом страждання. Тому й не диво, що колись великий римський бесідник Ціцеро кликав: „ Хрест має бути далекий не лиш від тіла римського громадянина, але й від його думок, від його очей і ушей, бо розп’яття на ньому – це найстрашніша і найганебніша кара смерти „! Кару смерти на хресті спершу зачали застосовувати перси, імовірно тому, щоб посвячена богові – „ Ормуздові „ земля не була сплямлена тілом висудженого на смерть злочинця. Опісля хрест служить за шибеницю, зосібна за Олександра Великого, а особливо у картагінців; звідси згодом переходить він до римлян. Тут засуджують на хресну смерть найбільших злочинців: зрадників держави, революціонерів, святотатців. Смерть на хресті – це один з головних засобів, яким римляни втримують лад і карність у завойованих провінціях. Вже прокуратор Квінтілій Вара, в неспокійній Юдеї, наказав водночас розіп’яти дві тисячі євреїв. А в часі облоги Єрусалиму щоденно розпинали по п’ятсот невільників юдеїв, довкруги міста, так, що вкінці бракувало дерева на хрести й місця, щоб їх застромляти. Римське карне право забороняло, щоб до своїх громадян застосовувати кару розп’яття на хресті. А єврейське право взагалі такої кари не знало, хоч ідолопоклонників і богохульників карало каменуванням, а також настромленням на палі, бо Мойсей писав: „ проклятий Богом кожний, хто висить на дереві” (хреста) (Втор. 21,23). Хреста, як символу ганебної смерти бридились не лиш погани, але навіть праведні ізраїльтяни вважали хрест знаменом ганьби і наруги, до того й прокляттям Божим. Тому й не диво, що люди гіршилися Месією-Спасителем, розп’ятим на дереві ганьби, прибитим до хреста. Бо слово про хрест вражало тоді прикро всіх, навіть тих, що вичікували спасіння. Святий Павло апостол ясно здавав собі справу з цього. А щоб не було ніяких сумнівів, він щиро попереджував тих, кого притягало вчення Христове, кажучи: „ Христос же послав мене ке хрестити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним „. Він каже далі: „Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого – для жидів згіршення, для поган глупоту, а для покликаних – Божу мудрість і силу „! (І Кор. 17.23-25). „ Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (І Кор. 1,18). Ось так визначаються границі і кордони між світами. Чому ж? – Бо наше відношення до хреста вміщує людину на її властивому місці та, одночасно, говорить правду про неї. І кожний з нас є таким, яким є наше відношення до хреста. І тому вірні, які розуміли наміри святого Павла, знали, що воно неможливо уникнути розп’ятого Христа. Ті вірні знали, що не вистачить бачити в Ісусі мудреця, чоловіколюбця, чудотворця, щоб колись з ним, воскреслим, ділити славу. Коли ж вірні забували про те, тоді святий Павло накликав із пророчою палкістю серця: „ Бо багато з вас так поступають, як вороги хреста Христового… Їх кінцем – загибіль, їх богом – уживання, а їх слава в неволі змислів „ (Фил. 1,7). Бо хто не відречеться себе й не візьме свого хреста та не піде слідом за Ісусом, не може бути його учнем.
Отже перші християни не обмежувались тільки до культу хреста святого, як знаряддя Христових мук, але споглядали на Ісусову жертву на хресті; вона бо, властиво, єднала світ з Богом. І саме тоді, коли люди зрозуміли Христову смерть на хресті, як жертву, тоді почали дивитися без страху і ненависти на гору Голготу, на терновий вінець, і, передовсім, на хрест, бо в тому всьому добачували безмежну любов втіленого Бога до нас і до всього людства. Ця Божа любов поставила на землі хресне дерево, вознесла на нього Сина божого Єдинородного і освятила хрест цей кров’ю і смертю Богочоловіка. В слід за цим люди почали відплачуватись Розп’ятому Христові своєю взаємною любов’ю, а згодом ця любов почала звертатися до всього того, що було знаряддям Христових мук, в першу ж чергу – до хреста. Хрест називали: чесним-цінним, святим, животворним. А пізніше перші християни, за святим Павлом, почали хвалитися євятим хрестом: „ Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові „ (Гал, 6,14). Згодом проповідники проповідували з хрестом у руках, апостоли з хрестом ішли на підбій поганського світу; святий Константин Великий під цим знаменом здобув свободу християнам. З хрестом у руках станув колись на київських горах України, як каже передання, апостол Андрій, а згодом святий Володимир Великий під знаменом хреста започаткував золоту добу християнської Української держави. Цей хрест святий прикрашав десятки храмiв золотоверхого Києва та тисячі соборів міст і сіл України. А не бракувало й таких святих- -юродивих, які чесний хрест покривали гарячими поці лунками і за святим Павлом кликали: „ що нас відлучить від любови Христа: чи голод, чи спрага, чи недуга, чи смерть „? Ось таку дивну історію пережив хрест у людській свідомості.
Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми вже до хреста привикли, бо бачимо його на найвищих вершках гір, оглядаємо його, як він у проміннях сонця блистить на церковних вежах, на гробах і могилах, на престолах, на роздоріжжях, ба навіть носимо його на наших втомлених грудях. Хрест стався одним із наших щоденних знаків: ним ми, як і наші предки, зачинаємо i кiнчаємо день, ним благословимо їжу, ним зачинаємо i кінчаємо працю. Хрест увійшов глибоко у нашу культуру, про нього ми спiваємо багато пісень, йому поклоняємося, на його честь святкуємо саме тепер окремий празник, співаючи: „ Хресту Твоєму покланяємося, Владико, і святоє воскресеніє Твоє славим”!
Але, на жаль, дорогі брати і сестри, після майже двадцятьох століть, ще й сьогодні стрічаємося з людьми, які від хреста не тільки відвертаються, але й ненавидять його, поборюють i, де лиш можуть, – нищать. З приходом комуністів у західні землі України молоді запалені безбожництвом „ місіонери кидаються на всі роздорiжжя, щоб у темряві ночі нищити святі хрести, які були наче дороговказами на дорозі праведного життя християн. I один з таких безбожних „ мiсiонерiв” в одному мiстi вилазить на високу вежу храму Божого, звідки мав скинути аж п’ять хрестів, які прикрашували святиню. Підрізав він один найбільший хрест, але разом із ним, хоч був прив’язаний, стрiголов полетів з високої вежі храму святої Єлисавети, розбившись цілковито, втопившися в калюжі власної крови; зневажений хрест його переміг. Решта ж хрестів зісталася по сьогодні неторкнутими. І мимоволі, дорогі в Христі, насувається нам питання: Чому ті люди поборюють хрест? Чи може тому, що хрест – це символ страждання? Що це шибениця для невільників? Hi! зовсім нi! Бо люди епохи газових комор, електричних крісел, крематорій і концентраків уже не зворушуються терпіннями одиниці. Все визнання хреста, як жертви, могло б їх привести до докорiнної зміни світогляду, поведінки і цілого Їхнього життя. Бо віруюча людина знаходить у хресті розв’язку всіх життєвих питань. У підніжжі хреста християнин починає розуміти себе самого, мету свого життя, знаходить докази для християнського стилю життя. Хрест – це символ страждання! Але це також знак Божої ласки, любови благословення. Тому ми святий хрест почитаємо, перед ним б’ємо поклони йому співаємо: „ Кресту Твоєму покланяємся, Владико, святоє воскресенiє Твоє славим”! Як промені сонця пробиваються крізь хмари, так нам, християнам, крiзь негоди життя хрест просвічує радістю воскресіння! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Євр. 311 зач.; 4, 14 – 5, 6.
Браття, маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; він бо зазнав усього подібно, як і ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі.
Кожен бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, щоб міг співчувати нетямущим та тим, що заблудили, бо й сам він ввесь у немочах, і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. Достоїнства ж цього ніхто не бере собі, але той, хто покликаний Богом, як Арон.
Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, бо вона від того, який до нього мовив: Син мій єси, я сьогодні родив тебе.
Як і на іншому місці каже: Ти священик навіки по чину Мелхиседека.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мр. 37 зач. 8, 34 – 9, 1.
Сказав Господь: – Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами.
І сказав їм: – Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості.
Євр. 4, 14 – 5, 6. «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»
Часто в різноманітних обставинах та ситуаціях ми бачимо свою людську обмеженість, чуємо свою слабкість, свою безпомічність щось зробити, на щось вплинути. Навіть на свої вади та гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Ісуса Христа, Його смерть і Воскресення.
Важливо повсякчас собі усвідомлювати, що Господня благодать нам конечно потрібна для спасення. Ми самі від себе не можемо дати собі ради, а завжди маємо шукати Бога й уповати на Нього, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити цього всього в собі, завжди просімо про Божу благодать.
І як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить та спасе нас.
Мр. 8, 34 – 9, 1. «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною»
Взяти Хрест Господній – значить прийняти обставини свого життя такими, якими вони є. Нам завжди важко їх прийняти, завжди щось не так. Ми носимося зі своїми планами, маємо свої уподобання, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити. Однак не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога. Брати хрест на себе – це прийняти ті обставини, які є в цю мить нашого життя, і жити в них за Божими заповідями. Брати хрест – це також приймати себе таким, яким я є в цю мить мого життя. Коли ми це приймемо – зразу прийде радість і настане мир, бо ми приймемо Бога, який стоїть за Тим.
Ми почитаємо Хрест Господній, виставляємо його для поклоніння і співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико!» Віддаємо честь і шану Хрестові, бо на Хресті відбулося наше спасення. Знаємо, що екзорцист завжди має зі собою хрест, щоб нагадати дияволові, що він уже переможений і не має ніякої сили над людиною. Через якийсь обман злий, можливо, заволодів особою, як і через обман диявол спокушає нас, але він ніколи не має над нами сили.
Частіше вдивляймося в Хрест, споглядаймо Хрест, поклоняймося Хрестові, цілуймо Хрест, бо це місце нашого спасення! Хрест – це місце і гарантія нашої свободи в Ісусі Христі!
Вл. Венедикт Алексійчук)
Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної боротьби, якою є святий хрест.
У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна.
Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас звертається Ісус Христос: „Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною… Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 9, 23 і 14, 27).
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили, знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу.
Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке: „Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини: Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… „.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Богослуження цієї неділі майже нічого не говорять нам про хрест як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величають святий хрест як символ радости, символ перемоги і тріюмфу, що завершує світле Воскресення.
Основний гимн цієї неділі — пісня „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Звідки ця велична пісня? Її взято з молитви „Воскресеніє Христово видівши… ” воскресної утрені Великодня. Цю молитву читають також на кожній недільній утрені. Вона дуже давня, бо її містить уже утреня Пасхи й недільна утреня IX сторіччя. Її мають і найдавніші богослужби атонських монастирів. У тій пасхальній, глибоко догматичній молитві з’являються якраз слова: „Хресту Твоєму… „.
Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні „Про почитання святого хреста” каже: „Не можна яскравіше й величавіше представити суті почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення: „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Це християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства”.
Стихири вечірні й утрені, канон, сідальні цієї неділі — це великий гимн слави на честь Господнього хреста. „Радуйся, життєдайний хресте, — співаємо на великій вечірні, — прегарний раю Церкви, дерево безсмертя, що дало нам насолоду вічної слави, і яким проганяються маси бісів, радуються ангельські хори і збори вірних празнують. Ти непереможна зброє, непорушна кріпосте, перемого царів, славо священиків, дозволь і нам осягнути Христові страсті й велику милість. Радуйся, життєдайний хресте, благочестя непереможна побідо, райська брамо, захороно вірних, Церкви забороло. Тобою тлінність знищилася і пропала, переможене царство смерти, і ми піднеслися від землі до неба. Ти зброя непереможна, бісів побіднику, славо мучеників, справжня окрасо преподобних, пристане спасення, даруй світові велику милість”.
„Сьогодні день торжества, — читаємо в 1-ій пісні канону утрені, — Воскресенням Христовим зникла смерть, засяла зоря життя, Адам устав і торжествує радісно, тож радіймо, співаючи побідну пісню”.
ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
Урочисте поклоніння святому хресту на утрені цієї неділі відбувається так. У переддень празника гарно прибраний квітами святий хрест виносять після вечірні з захристії на престол. Наступного дня на утрені в часі великого славословія священик бере святий хрест з престола, кладе його собі на голову, виносить на середину церкви і ставить на тетраподі. Тепер співають тропар „Спаси, Господи… „, після нього співають тричі „Хресту Твоєму… ” і кожного разу усі роблять доземний поклін. Під час співу хресних стихир усі побожно цілують святий хрест.
Ось одна зі стихир, яку співають при почитанні святого хреста: „Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни народів, і Господній хрест піснями звеличаймо: Радуйся, хресте, упавшого Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо Твоєю силою сильно перемагають ізмаїльських людей. Тебе сьогодні ми християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп’ятого Бога славимо, кажучи: Господи, розп’ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і чоловіколюбець”.
Цього дня, замість „Святий Боже”, співаємо на Літургії „Хресту Твоєму… „. Цю пісню на честь святого хреста співаємо після кожної відправи цілий тиждень аж до п’ятниці і при тому поклоняємося святому хрестові та побожно його цілуємо.
Справді, Хрестопоклонна неділя вчить нас розуміти велике значення святого хреста для нас не тільки в часі посту, але і для нашого цілого життя. Ця неділя показує нам, що де хрест, там сила, там перемога, там спасення і там запевнене воскресення до вічного щасливого життя.
Для більшої заохоти до почитання і любови святого хреста часто пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст великого почитателя святого хреста святого Єфрема Сирина († 373):
„Хрест — воскресення мертвих. Хрест — надія християн. Хрест — жезл кульгавих. Хрест — потіха бідних. Хрест — скинення гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест — кермо для плаваючих. Хрест — пристань для гонених бурею. Хрест — батько для сиріт. Хрест — потіха для терплячих. Хрест — охоронець для юнаків. Хрест — слава для мужчин. Хрест — вінець для старців. Хрест — невинність для дівиць… Хрест — хліб для голодних і джерело для спрагнених… Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди… Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор’ю, чи переходимо ріки — усі свої члени ми повинні оздобляти животворним хрестом”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Прийдіте й радіймо з Господом,* що здолав владу смерти й просвітив людський рід,* з безтілесними взиваючи:* Творче і Спасе наш, − слава тобі!
Ти витерпів хрест і погребення за нас, Спасе,* і як Бог умертвив смертю смерть.* Тому й поклоняємось твоєму на третій день воскресінню,* Господи, – слава тобі!
Апостоли, бачивши воскресіння Творця,* чудувались, співаючи ангельську хвалу:* Це − слава Церкви, це – скарби царства.* Господи, що страждав за нас, − слава тобі!
Хоч і схопили тебе, Христе, беззаконні люди,* але ти мій Бог, і не стидаюсь;* били тебе по плечах, і не відрікаюсь;* до хреста тебе прибили, і цього не скриваю;* воскресінням твоїм хвалюся, бо твоя смерть є життям моїм.* Всесильний і чоловіколюбний Господи, − слава тобі!
Христос, сповняючи Давидове пророцтво,* відкрив своїм учням у Сіоні свою велич,* являючи себе спільно з Отцем і Святим Духом,* завжди хвали і слави гідним:* як Слово, що спочатку було безтілесне,* а відтак ради нас тіло прийняло,* і як людина, було умертвлене* і воскресло владою своєю, як чоловіколюбець.
Ти зійшов до аду, Христе, як і сам бажав того,* і переміг смерть, як Бог і Владика,* та й воскрес ти на третій день,* співвоскресивши Адама з адських оков і тління, що кликав, кажучи:* Слава воскресінню твоєму, єдиний Чоловіколюбче!
Просвіти, Хресте Господній,* яснопромінними зблисками своєї благодаті,* серця тих, що тебе почитають* і богоприємною любов’ю приймають тебе, надіє світу.* Тобою витерто сльози смутку* і ми визволились із смертної пастки* й осягнули безнастанну радість.* Тому покажи величність своєї красоти* і дай нагороду за стриманість твоїм слугам,* що вірно випрошують твого великого заступництва і щедрого милосердя.
Радуйся, живоносний Хресте,* Церкви чудовий раю,* дерево нетління,* що зростило нам насолоду вічної слави!* Ти проганяєш бісівські полчища,* й ангельські радіють хори,* громади ж вірних празникують.* Непереможна зброє,* кріпосте незрушна, похвало священиків!* Дай і нам нині діждатись Христових страстей і великого милосердя.
Прийдіть, наші прародичі,* що через злобу чоловіковбивці упали з висот,* за гірку насолоду, скуштувавши колись овочу з дерева.* Ось виходить воістину всечесне дерево!* Прийшовши отже до нього,* з радістю цілуйте і закличте до нього з вірою:* Ти, Хресте прецінний, наш захисте!* Ти, дерево Богом благословенне, саде небесний!* З твого плоду вкусивши, ми доступились нетління первісного раю,* прийнявши упевнено і його велику милість.
Радуйся, Господній Хресте,* яким зруйновано людське прокляття;* знак вічної радості, що своїм преславним явленням проганяє ворогів.* Наша допомого, царів могутносте,* слава праведних, окрасо почитателів;* ним знаменуючись, позбавляємо зло сили,* ним спасаємось, зброє світу;* його зі страхом оспівують ангели* – силу хреста, що подає нам велику милість.
Христе, Боже наш, ти добровільне прийняв розп’яття* ради загального воскресіння людського роду* і хресною тростиною, обагривши свої пальці червоною кров’ю,* зволив з любови до людей по-царському підписати нам прощення.* Не погордуй нами, бідолашними, що знову від тебе віддалились,* але змилуйся, єдиний Довготерпеливий, над недолею твоїх людей.* Встань і подолай тих, що на нас напосідаються,* бо ти всемогутній.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Тропар Хресту (г. 1):
Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
Слава, і нині: Кондак (г. 7):
Вже полум’яне оружжя не охороняє врат єдемських,* на Нього бо прийшло преславне погашення – Древо хресне;* смерти жало і адову перемогу прогнано,* і став Ти, Спасе мій,* перед тими, що в аді, кличучи:* Увійдіть знову в рай.
Замість Трисвятого:
Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо.
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 7): Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній (Пс. 91,2).
Стих: Сповіщати зарання милість твою і істину твою на всяку ніч (Пс. 91,3).
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Причасний: Знаменувалося на нас світло лиця Твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, свв. сорок двох мчч., що в Аморії, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
