СВІТЛИЙ ПРАЗНИК ПАСХИ. ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА ПАСХИ. ПАСХАЛЬНА УТРЕНЯ. ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСЕННЯ ДЛЯ НАС. ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ ВЕЛИКОДНЯ. БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ. НАРОДНІ ЗВИЧАЇ. ЧАС СВЯТОЇ П’ЯТДЕСЯТНИЦІ.
Котрі ж його прийняли, тим дало змогу дітьми Божими стати – (Йо 1, 1-17)
Свято Воскресіння Ісуса Христа цього року особливе. Воно відбувається у великій тиші карантину та самотності, у вузькому колі родини. Ми не збираємося чисельно у храмах і не співаємо голосно „Христос воскрес із мертвих”. Але через ці обмеження свято Пасхи не втрачає своєї сили. Ісус надалі залишається Богом, незалежно від подій та обставин у світі. Він і під час епідемії приходить до нас у молитві, словах Євангелія, через милосердя ближніх і дарує нам свою любов.
Правдива любов тиха. Вона не кричить на майданах, не шукає популярності. Ось як про це написав апостол Павло: „Любов терпелива, лагідна, покірна, без гніву…” (1Кр 13,4-5). Такі риси любові показав Ісус під час своїх страждань і славного воскресіння. Коли Спасителя засуджували, Він переважно мовчав. Христос тихо воскрес із мертвих раннім ранком, коли Єрусалим ще спав. Без будь-яких урочистостей. Але в славі любові, влади над смертю. Воскреслий Господь у тиші з’явився своїй Матері, жінкам мироносицям, а потім апостолам. Переможець завжди радісний і спокійний.
Пасху Христову можна впевнено назвати торжеством Божої любові.
Ісус з любові прийшов на землю, з любові помер на хресті і воскрес, щоб звільнити нас із неволі гріха і дати участь у своєму царстві, тобто обдарувати вічною любов’ю в небі.
Він виразив це словами: „Бог бо так полюбив світ, що дав Сина Свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Йо 3, 16).
Сьогодні шукаємо відповіді на питання: яка ж справжня причина епідемії коронавірусу? Як боротися з нею? Коли вона закінчиться? Велика кількість інфікованих і померлих у світі від коронавірусу свідчать, що людськими силами вирішити цю проблему важко. Тому люди звертаються по допомогу до Бога, просять про милосердя для світу. Якщо Господь допустив це важке випробування для людства, то можливо для того, щоб очистити любов до Бога та між людьми з гордості і самолюбства. Через надмірне захоплення матеріальними речами, земним щастям, вигодою тіла, люди забули, що все у світі – сама людина і земні добра є даром Божої любові. Тому важкість випробування епідемією нагадує нам про велич дару Божої любові. Щоб Господь виявив світові свою милосердну любов, маємо щиро покаятися: не зі страху перед новими карами чи заради швидкого людського спокою, а старатися жити вірою та згідно з Божими заповідями.
На землі немає нічого вічного. Все має початок і кінець. Через сорок років УГКЦ вийшла з підпілля і настала свобода. Так само мине теперішня епідемія. Але залишається важливим одне питання: якими вийдемо з неї? Чи станемо духовно і морально очищені, загартовані у вірі й надії. Зрозуміємо, що саме Бог – це найбільша цінність для нас, а не його дари, за прикладом апостола Павла: „…я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати” (Фл 3,8). Третього дня Ісус воскрес із мертвих, перемігши смерть, з любові до нас. Хай воскресіння Христове надихає нас на добрі справи, вчинить сильними у вірі та надії, щирими в любові до Бога, щасливими з Ним. Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 1, 1-8.
Першу книгу я написав, Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Він показував їм себе також у численних доказах живим після своїх страстей, являючись їм сорок день і розповідаючи про царство Боже. І коли був разом з ними за столом, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, яку ви від мене чули; бо Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Духом Святим.
Отож, зійшовшися, вони питали його: – Господи, чи цього часу відбудуєш царство Ізраїля?
Він відповів їм: – Не ваша справа знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж по край землі.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 1, 1-17.
Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було Бог. З Богом воно було споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.
У ньому було життя, і життя було світло людей. Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.
Був чоловік, посланий Богом, якому ім’я Іван. Прийшов він свідком, щоб свідчити про світло, щоб усі через нього увірували. Не був він світло, був лише, щоб свідчити про світло. То було справжнє світло, що просвічує кожну людину. Воно прийшло у цей світ.
Було у світі, і світ постав через нього, і світ не пізнав його. Прийшло до своїх, і свої його не прийняли.
Котрі ж його прийняли, тим дало змогу дітьми Божими стати, тим, що вірують в ім’я його; які не з крови, ні з тілесного бажання, ні з волі людської, але від Бога народилися.
І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми бачили його славу – славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини.
Іван свідчить про нього і проголошує, кажучи: «Ось той, про кого я говорив: той, що йде за мною, існував передо мною, був раніш за мене».
З його повноти ми всі прийняли – благодать за благодать.
Закон був даний Мойсеєм, благодать же та істина прийшла через Ісуса Христа.
Ді. 1, 1-8 «Будете моїми свідками»
Все, що стається в бутті людства, житті кожного з нас, стається тому, що Бог любить кожну людину. Так і в події воскресення Господь хоче добра кожній людині, хоче, щоб ми стали учасниками життя вічного. Однак Він не тільки хоче, щоб ми були учасниками життя вічного, а й щоб були свідками цього вічного життя для інших людей. Усі ми одні для одних маємо бути свідками Бога.
Кожен із нас час до часу переживає трудні хвилі, але одні одних маємо підтримувати й вказувати шлях до вічности.
Наше покликання – свідчити про Бога, про воскреслого Ісуса Христа для кожної людини, яку Господь посилає у життя кожного з нас.
Воскресення Христове. Пасха
У часі Воскресення завершуємо спів Воскресного тропаря словами: «… і нам дарував життя вічне!»
Ці слова повторюємо з року в рік, але чи ми віримо в те, що Господь нам ДАРУВАВ життя вічне? Що воно нам вже ПОДАРОВАНЕ, воно вже є наше?
І тепер цей дар вічного життя маємо лише прийняти і ним жити. Якщо ми цього не зробили, то, напевно, головна причина в тому, що ми надто заглибилися в наші земні справи, проблеми, бажання, пошуки, здобутки… Що ми цілковито не усвідомлюємо того, що маємо найважливіший дар, який на нас чекає, – життя вічне.
Вічне життя – це не лише той момент, який настає після смерті. Кожна молитва і читання Євангелія – це зустріч із Богом, кожне святе Причастя – це початок вічного життя, початок Божого Царства. І наша біда в тому, що ми цього не усвідомлюємо. Але якщо усвідомимо, то здобудемо здатність ставати учасниками Божого Царства не тільки в молитві чи в таїнствах Церкви – ставатимемо причасниками цього життя вічного кожної миті нашого життя.
Якщо ми зустрічаємося з Богом, то вже стаємо причасниками цієї вічності, яка на всіх нас чекає і якою Бог вже нас обдарував.
Владика Венедикт (Алексійчук)
„Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував” Тропар Пасхи
З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це світлий празник Христового Воскресення. Він, як сказано в ірмосі 8 пісні пасхального канону утрені: „Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств”.
Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього празника. „Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі инші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди”. А святий Йоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресення: „Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих”.
Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресення свята Церква закликає небо й землю до святої Божої радости: „Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна” (Тропар 1 пісні канона).
Щоб краще зрозуміти велич, значення і дух празника Пасхи, погляньмо на його історію, богослуження і значення для нас.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА ПАСХИ
Празник Христового Воскресення у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово „Великдень”, що означає Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю.
Слово „пасха” походить з єврейського „песах”, що значить „перехід”. Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов повз (по-єврейськи „песах”) доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров’ю однорічного ягняти. Слово „пасха” у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.
Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом иншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.
Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. „Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву” (1 Кор. 5, 7).
У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. У зв’язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи. Виникла суперечка, бо щораз більше почав змінюватися погляд на саме свято. Первісно Пасху вважали днем смутку й посту на честь Христової смерти, а тепер хотіли злучити з нею радісну річницю Його світлого Воскресення, що не сумісне зі смутком, ані з постом. Загал християн став святкувати Пасху Христового Воскресення в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, вперто празнували Пасху разом із жидами 14 Нісана, першого весняного місяця. Від 14 Нісана ті громади названо „квартодецімані”, що значить „чотирнадцятники”.
Собор у Нікеї (325) припинив ці тривалі і болісні суперечки. Він вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.
У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одного дня на цілий тиждень, який зветься „світлим тижнем” на противагу до тижня перед Великоднем, що має назву „Великого”, або „Страсного”.
У збірнику церковних законів під назвою Апостольські постанови, які були написані в Сирії близько 380 року, але мали б походити з апостольських часів, про світлу седмицю кажуть так: „Через цілий великий і наступний по нім тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень мук, а цей — це тиждень Воскресення, і треба слухати наук” (VIII, 33).
Цісар Теодосій Великий († 395) скасував ведення судових розправ, а цісар Теодосій Молодший († 450) заборонив театральні й циркові вистави на час усієї світлої седмиці. В Єрусалимі найбільш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква практикує і сьогодні.
Шостий Вселенський Собор (691) у справі святкування світлого тижня вирішив: „Від святого дня Воскресення Христа нашого Бога до нової неділі (тобто до Томиної неділі) вірні повинні цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псалмах, і співах, і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма та брати участь у святих Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані инших публічних видовищ” (Правило 66).
ПАСХАЛЬНА УТРЕНЯ
З богослужень празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. її авторство приписують великому богослову Східної Церкви й великому мистцеві слова — святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців — Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.
Тропар Пасхи Христос воскрес із мертвих…, який стільки разів співаємо у воскресний час, охоплює ввесь зміст, суть і значення празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і стихирах канона виступає перед нами Христос як обіцяний Месія, як Бог у маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю, адом і гріхом.
Щодо своєї форми пасхальна утреня це вершина поезії й унікальне явище в церковній літературі Східної Церкви. У ній багатство гарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів.
Над глибоким змістом і поетичною формою великодньої утрені ввесь час домінує тріюмфально-переможний тон святої, неземної і вічної радости, що випромінює на нас з кожного ірмоса, тропаря чи стихири. Тут переживаємо ту повноту радости з Христового Воскресення, що її святий Григорій Богослов у своїй пасхальній бесіді так описує: „Вчора я розпинався з Христом, сьогодні прославляюся з Ним. Вчора я вмирав з Ним, сьогодні оживаю з Ним. Вчора я погребався з Ним, сьогодні воскресаю з Ним”. У Христовій перемозі все бере участь: небо, і земля, і ад. Усе закликає нас до радости. Та небесна радість охоплює усю людину й усі її почування.
Воскресна радість сягає вершини у стихирах Пасхи. Вони творять один могутній гимн радости на честь воскреслого Христа — новозавітньої Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів. „Воскресення день, — співаємо в останній стихирі, — і просвітімся торжеством, і друг друга обіймім! Промовмо: Браття — і тим, що ненавидять нас; простім усе з воскресенням і так заспіваймо: „Христос воскрес із мертвих… „.
ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСЕННЯ ДЛЯ НАС
Христове Воскресення дає нам незаперечний доказ його божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть иншого знаку, як знак пророка Йони: „Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі” (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня після Його смерти наступило світле Воскресення.
Христове Воскресення — це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене воскресення не сповнилося? Апостоли, проповідуючи святе Євангеліє, часто покликуються на Христове Воскресення, як на найсильніший доказ правдивости науки Христа. „А коли Христос не воскрес, — каже святий Павло, — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша… Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих” (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресення і християнська релігія є нерозривними.
Христове Воскресення — це певна запорука нашого воскресення для щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо для нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас: „Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресення життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд… Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня” (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).
ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ ВЕЛИКОДНЯ.
„Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в нім” (Прокімен Пасхи).
Празник Христового Воскресення багатий не тільки на величні богослуження, маєстатичні співи і глибокосимволічні обряди, але він багатий також на прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Деякі з тих звичаїв — це вплив християнського культу, а инші походять ще з передхристиянських часів, коли наш народ у той самий час відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та визнала своїми.
Професор Степан Килимник, описуючи великодню ніч, так каже про звичаї Великодня: „Коли б сьогоднішня людина спроможна була заглянути на мить у чисту душу дитини й відчути ту радість, безмежну радість, коли насправді душа дитини витала в імперіях казково-феєричної радости в очікуванні завтрашнього дня — Великодня, — то людина зрозуміла б і відчула б той невидимий тисячолітній зв’язок, поєднання її душі з душею далеких-далеких прапращурів, прародителів, поєднання нинішньої християнської культури з тисячолітньою високою культурою наших прадідів… Людина вважала б ці звичаї, традиції українського народу, за святиню й велич, хоронила б їх, зберігала б та дотримувалась їх і передавала б своїм нащадкам, як дорогоцінний скарб, із роду в рід!” (Український рік у народних звичаях. Т. III, с. 82).
Далі хочемо вказати найважливіші особливості богослужбово-обрядового характеру празника Пасхи, а відтак звернути увагу на деякі народні звичаї, пов’язані з Великоднем.
БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Христове Воскресення відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерти. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку. Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691) постановив: „Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами „після вечора суботи” (28, 1), а другий словами „рано-вранці” (24, 1) вказують на глибоку ніч” (Правило 89).
Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу. Типик о. Дольницького зауважує, що під час обходу не треба нести плащаниці, бо цю практику заборонив кардинал Сембратович, який вважав, що це несумісно з радістю Воскресення. Зате треба нести ікону Воскресення. Інші устави говорять ще про святе Євангеліє, ікону Божої Матері й инші ікони. „Про несення святих Тайн у процесії, — каже о. Дольницький, — наші устави не говорять, і того звичаю не мають ані греки, ані римляни, тільки місцеві латинські церкви наших сторін, тобто польські. Як у Велику п’ятницю символом Христа є плащаниця, так тепер символом Христа є ікона Воскресення, тому й тут немає місця на виставлення святих Тайн”.
Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: „Христос воскрес із мертвих… „, — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.
У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені під час співу стихир Пасхи при словах „і друг друга обіймім” відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали „христосуванням”. Устав о. Дольницького каже, що в нас нема звичаю взаємного цілування в церкві, а вірні підходять до священиків і цілують святий хрест, святе Євангеліє, артос з іконою Воскресення й инші ікони, причому взаємно вітаються: „Христос воскрес! — Воістину воскрес!”.
Великодній привіт „Христос воскрес” перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше воскресення.
Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Євангелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресення є найкращим доказом Його божественности. Коли є більше священиків, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською, грецькою і латинською мовами, бо тими мовами було написано на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути дзвонення на дзвіниці, що є символом голошення Христового благовістя всьому створінню.
Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі зостаються увесь час відчиненими на знак того, що Христос своїм Воскресенням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в пасхальному каноні: „… Отворив Ти нам райські двері” (Шоста пісня).
У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви, відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає „хліб”, — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видно ікону Воскресення. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціяльної молитви його роздроблюють і роздають вірним у Томину неділю.
У період П’ятдесятниці, а саме від празника Пасхи аж до празника Зіслання Святого Духа, на знак воскресної радости не робимо поклонів, не стаємо на коліна. Нікейський Собор (325 р. ) проголосив: „Тому що деякі стають на коліна в дні Господнім і в днях П’ятдесятниці, то для однообразности у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити Богові молитви стоячи” (Правило 20). Подібне рішення має також Шостий Вселенський Собор у 90 правилі. Під час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цілого Світлого тижня, буває цілоденне дзвонення на знак перемоги Ісуса Христа над смертю і над адом.
НАРОДНІ ЗВИЧАЇ
У нашого народу є звичай на Великдень благословляти їжу. Після довгого посту свята Церква дозволяє усяку їду, для того щоб вірні разом із духовною радістю мали під час великодніх свят і радість від земних дарів. Тому вона їх благословить і звільняє від посту на цілий Світлий тиждень. Благословення пасхальної поживи відбувається урочисто звичайно після святої Літургії на церковному подвір’ї.
Шкаралупу зі свячених яєць, кришки чи кістки в нас не викидали на сміття, а закопували або в городі, або на полі, щоб і землі дати свяченого. Подекуди в Галичині шкаралупи зі свячених яєць кидали на стріху хати.
З благословенням великодніх пасок пов’язані наші славні крашанки й писанки, які мають давнє походження. У давніх народів був звичай, за яким перед особою, що займала високе становище в суспільстві, не можна було з’являтися перший раз без дару. Побожне передання каже, що Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, зайшла у двір римського цісаря Тиверія, дала йому в дар червону крашанку зі словами: „Христос воскрес!”, і лише тоді почала свою проповідь. За її прикладом пішли инші християни й почали в день празника Пасхи обдаровувати один одного крашанками чи писанками.
Отже, яйце відіграє таку роль у великодніх звичаях тому, що воно стало символом Христового Воскресення. Як з мертвої шкаралупи яйця родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасення через Кров Ісуса Христа. З крашанками й писанками пов’язані різні забави дітей та дорослих на Великдень.
Особливим виявом великодньої радости в селах України були гагілки й різні ігри на майдані коло церкви. „Дивним є, — каже проф. С. Килимник, — що веснянки-гагілки, створені нашими прабабками ще в IV-VI сторіччі (а може й раніше) за часів Антської держави, що крізь морок тисячоліть, через століття великих негод, війн, наїздів, поневолення — вони дійшли до нас, затримавши свою провідну думку, головну ідею, свій зміст, замінено лише слова стародавні на нові… Веснянки-гагілки — це дорогоцінний скарб ранньої культури наших прапрадідів як високомистецькі, а навіть неперевершені поетичні твори, як історичний документ про життя, ідеали, психологію, віру та вірування, розуміння природи, прагнення до пізнання явищ природи наших пращурів” (Український рік у народних звичаях. Т. III, с. 106-107).
У деяких місцевостях України був звичай родиною йти у Великдень на цвинтар, до могил своїх рідних, щоб поділитися з ними воскресною радістю та привітати великоднім привітом. У Києво-Печерській Лаврі після воскресного богослуження монахи й вірні сходили до підземних печер, щоб померлим монахам принести вістку про Христове Воскресення.
Колись давно у нас був звичай розкладати вогні у великодню ніч, щоб привітати весну й весняне сонце. За християнською релігією вони були символом вогнів, що їх розкладали жовніри, які стерегли Божий гріб, та символом привітання Сонця Правди — Воскреслого Христа.
З багатющого скарбу нашої релігійної й культурної традиції ми згадали тільки дещо, але уже це свідчить про глибоку віру, любов до свого обряду, традиції та про високу культуру духа нашого народу. „Багатство й цінність наших обрядових звичаїв, — каже проф. С. Килимник, — нашого фольклору є велетенське. Нам можуть позаздрити найкультурніші народи світу. Ці скарби високої культури нашого минулого віддзеркалюють наше національне обличчя і є справжніми свідками споконвічного прагнення нашого народу до волі, удосконалення, краси й сонця” (цит. твір, с. 97).
ЧАС СВЯТОЇ П’ЯТДЕСЯТНИЦІ
Ісус Христос на сороковий день після світлого Воскресення вознісся на небо, а на п’ятдесятий — зіслав на апостолів Святого Духа. Тому 50-денний період від Великодня до Зіслання Святого Духа має назву П’ятдесятниці. Цю назву має також і сам празник П’ятдесятниці, або Зіслання Святого Духа.
Великі празники мають звичайно по кілька днів попразденства, що є наче продовженням святкування празника. А празник Пасхи, найбільший з усіх празників, має найдовше попразденство, бо воно триває аж до празника Господнього Вознесення. У той час богослуження починаються і закінчуються співом: „Христос воскрес із мертвих… „. Неділі під час П’ятдесятниці відзначаються тим, що мають свою назву від події, яку подає святе Євангеліє того дня. Євангельські події і богослуження тих неділь мають за мету прославити воскреслого Христа і скріпити нашу віру в його божественність. Під час П’ятдесятниці святкуємо три празники, що заслуговують на увагу — це Томина неділя, празник Переполовення і празник Господнього Вознесення.
о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Тропар:
Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,* і тим, що в гробах, життя дарував.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Замість Трисвятого:
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1: Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Коли ж священик мовить:
Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
Молитва на благословення артоса
По заамвонній молитві: Господу помолімся.
Люди: Господи, помилуй.
Священик: Боже всесильний і Господи Вседержителю, Ти через Твого раба Мойсея, під час виходу Ізраїля з Єгипту і звільнення Твоїх людей з гіркої неволі фараона, наказав заколоти агнця, прообразуючи добровільно за нас заколеного на хресті Агнця, що бере гріхи всього світу, – Твого улюбленого Сина, Господа нашого Ісуса Христа.
Ти й сьогодні, смиренно благаємо Тебе, споглянь на цей хліб, і благослови, і освяти його, бо й ми, Твої раби, у честь, і славу, і на спомин славного воскресіння Того ж Твого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми одержали звільнення від вічного ворожого рабства і нерозв’язних пут ада, свободу й переведення, перед Твоєю величчю нині в цім всесвітлім, преславнім і спасеннім дні Пасхи, його приносимо.
А нас, які його приносимо, його цілуємо і з нього їмо, сподоби, щоб ми стали причасниками Твого небесного благословення, і всякий біль і недугу Твоєю силою віджени від нас, подаючи всім здоров’я.
Бо Ти є джерело благословення і податель зцілення, і Тобі славу возсилаємо, безначальному Отцеві, з єдинородним Твоїм Сином, і з пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Благословляється і освячується цей артос покропленням цієї священної води, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Священик кладе артос на аналой, а люди, приймаючи антидор, цілують його.
І замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар. А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
о. Петро Фостик
