ЖИТТЯ ЛЮДСЬКЕ – ЦЕ ПРАЦЯ В БОЖОМУ ВИНОГРАДНИКУ
В сьогоднішній притчі Ісус Христос вказує на правду, що Господь Бог є власником всіх дібр землі, з тієї простої причини, що Він усе, тобто увесь світ, я нічого сотворив — із світу можливостей привів до існування — до життя. Створивши те все, віддав Він оцю землю людям до вжитку, під тою умовою, що вони будуть віддавати Йому відповідні плоди. Подібно, як це Христос розповідає про господаря виноградника, який устаткував у винниці усе потрібне до продукції вина. Так само й Бог-Отець дав людям усе, що було потрібне для підтримання їхнього життя, і також усе, що їм було потрібне, щоб могли творити добрі, на небо заслуговуючі діла. Їм не треба було нічим трудитися, бо все було готове перед ними. Їхнім одиноким обов’язком було вживати тих земних дібр у такий спосіб, щоб вони їм уможливили вступ до Царства Небесного. Й ті добрі діла мали бути наслідком їхньої праці й уживання земних, Богом даних дібр, що їх люди мали приносити Богові, як Його частку в усього, що їм Бог віддав до вжитку.
Погляньмо на той довколишній світ, на те чудо Божої мудрости, величі й всемогутності. Уся вселена сотворена для нас і задля нас. Небесні світила сонце, місяць і безліч зірок сотворені для нас, щоб ми споглядаючи на небозвід, подивляючи його велич і красу, добачували в ньому велич красу й могутність Божу. Ті небесні світила повчають нас також про Божу безмежну мудрість, яка вмістила їх у такій віддалі від себе й обдарила такими законами природи, що вони не ударяються й не спричинюють космічних катастроф. Вони голосять нам також про всемогутність Творця, який поставив їх у безкрайому просторі й, при помочі своїх природних законів, керує їхніми дорогами. Вони з шаленою швидкістю обертаються довкола своїх осей, кружляють довкола своїх сонць, а тоді зі своїми галактиками женуть у безмежні простори, не розбиваючись, але точно тримаючись своїх доріг. Пізнавати Бога з цих творів Його — це перший овоч, що його ми повинні Творцеві в дарі приносити, а той що за ним наступає — це любов до Того, що придбав те все для нас. З любови повинен випливати обов’язок Бога слухати і Йому служити, бо так повчає нас про мету нашого життя катехизм:
„Ми живемо, щоб Бога пізнати, Його полюбити й Йому служити й тією вірною службою заслужити собі вічну нагороду в небі”.
Та чи людина дійсно пізнає й подивляє Творця споглядаючи на той прегарний всесвіт? Чи вона дійсно відчуває потребу любити Його-найбільшого свого добродія за всі його безмірні дари? Чи хоче добровільно підкорятись Його законові, хоч він служить не Богові, але її власному добру? Навпаки! В часах перед приходом Бого-чоловіка людина, замість доходити до пізнання Бога, подивляючи ті небесні світила, сотворені Богом на те, щоб допомогти людині Його пізнати, як про те свідкують псальми:
„Небеса оповідають славу Божу, і діло рук його проголошує твердь небесна” (Пс 18,2). „І небеса звістять Його справедливість, бо сам Бог-дійсний суддя” (Пс 49,6).
То людина подивляючи ті небесні cвітила, почала не Бога Творця, але їх почитати наче богів. Теперішнє знання й техніка знає як обчисляти віддаль тих небесних світил від себе й від землі, обраховує їхній об’єм, швидкість з якою порушуються в просторах; але та сама техніка й знання не повчили людину про її Бога, який ті всі світила сотворив і ними кермує. Людина все ще не хоче признати, що Господь Бог є творцем тих небесних тіл, але намагається доказати, що вони так самі з себе виникли з нічого. Ті самі вчені люди, які пізнають закони природні, що керують всесвітом ї їх признають, все-таки не хочуть признати, що для них також той сам Творець створив закони й хоче, щоб вони віддались їхньому проводові й таким чином дійшли до Нього, своєї остаточної мети. Ті самі люди, що знають так багато про всесвіт і закони, що ним керують, не хочуть підкоритись законам. Божим, що керують ними, хоч Ісус Христос,
„Божа сила й Божа премудрість” (1 Кор 1,24), каже виразно: „Якщо хочеш увійти в життя, додержуй заповідей” (Мт 19,17).
Але гляньмо тепер на землю, на ту нашу дочасну домівку, щоб пізнати як дуже наш Бог-Батько дбає про нас. Це Він, створивши людину, віддав їй цілу землю на те, щоб служила Їй поживою, одежею Й домівкою.
„Тож сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай панує вона над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бут. 1,26). „По тому вказав Бог: Ось даю вам усяку траву, що має насіння по всій землі й усяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу” (Бут 1,29).
Отже, віддав нам усе, що земля приносить. Без нашої праці й труду одержали ми все, що нам потрібне, щоб утриматися при житті. Але даючи нам усе на прожиток, Він хоче, щоб ми це все вживали, та не зловживали, тобто, щоб уживаючи дані нам добра землі, ми зберігали певні закони й правила, Які Він нам дає. Тому що Він віддав нам усе, що земля має та що вистачає на прожиток людям, Господь хоче, щоб ми ділились тим усім з іншими людьми, що тих дібр не мають, або їх за мало мають. Він бо хоче, щоб і вони мали також усе, що їм до життя потрібне. Тому даючи всі добра землі, Господь дав нам також і свій Закон, що вимагає від нас ділитись земними добрами, а саме:
„Любитимеш ближнього твого, як себе самого” (Мт. 19.19; 22,39; Рм 13,9; Гал 5,14; Як 2,8; Мр 12,34).
Призадумаймося над цим, як ми ділимось земними добрами з тими, що їх не мають подостатком і тому вмирають з голоду? З тими, що терплять холод, бо не мають відповідної одежини, чи домівки, де б могли заховатись від непогоди чи холоду. Немає сумніву, що ми ділимось нашими добрами з нашими дальшими чи ближчими рідними і свояками ми висилаємо навіть пачки на Україну, щоб помогти членам нашої родини. Але це ще не все. Ми маємо бути готовими ділитись ними і з тими, що ми є споріднені з нами, ба навіть з нашими ворогами, якщо зони в біді й дуже потребують нашої допомоги. Так бо говорить св. апостол Павло під натхненням св. Духа:
„Коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли він має спрагу, напій його… Не дозволь, щоб зло перемогло тебе, але перемагай зло добром” (Рм 12,20с; Припов. 25,21).
Це є закон Божий, що його знаходимо як у Старому, так і в Новому Заповіті, а Спаситель наш Ісус Христос його пояснює й поширює, кажучи:
„Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що вас переслідують, таким чином станете синами Отця вашого, який велить своєму сонцю сходити на злих і добрих і посилає дощ однаковим праведних і неправедних” (Мт 5,43сс; Лк б,27с.35с).
Тому, що всі речі тут, на землі, належать до Господа Бога, Він одинокий має повне право давати закони, згідно з якими оці земні добра треба вживати. А підкорення тим Його законам є якраз тими плодами, про які згадує Спаситель у притчі про виноградарів. Господь Бог хоче, щоб ми слухали Його заповідей, тобто сповняли його Божу волю і таким чином відплачували Йому за все добро, за всі ласки, які нам на кожну хвилину зсилає, Тому слухаймо Бога й сповняймо його святу волю, виявляючи йому цим виконуванням нашу вдячність і нашу любов. Бо ми не маємо іншого способу виявити йому нашу любов як виконуванням Його Заповідей:
„Той у кого мої заповіді”, каже Христос, „і хто їх береже, той мене любить” (Йо 14,21). А заповідь любови ближнього є Його особливою заповіддю: „Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я полюбив вас, так любіть й ви один одного!” (Йо 13,34).
Цим ми наслідуємо Отця небесного, коли без розбору любимо всіх ближніх, навіть наших ворогів. Бо коли ми допомагаємо лише нашим найближчим і рідним, тоді немає жодної різниці між нами й поганами:
„Бо коли любите тих, що вас люблять, яка вам за це заплата? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий!” (Мт 5,46сс).
Щоб бути членами Божої родини, мусимо бути досконалішими від митарів і поган; нам треба любити всіх, бо Його Євангелія є благовістю любови. Спаситель наш не робив різниці між людьми й умер передусім за своїх ворогів, щоб їх врятувати від пекельних мук. Коли, отже, Він сам Бог, нас грішників так дуже полюбив, що не пожалів віддати й своє життя за нас, то чи й ми не повинні любити Й помагати всім ближнім без різниці, навіть нашим ворогам, щоб цим наслідувати Його нашого Бога й Спасителя!
о. д-р М.І. Любачівський
Ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину. ( Мт. 21, 33-42 )
Коли подивитися на маленьку дитину в колисці, виникає думка, яким беззахисним створінням є людина. Як батьки дбають, переживають за її життя, здоров’я.
Але минає час, дитина підростає, стає доросла, самостійна. І тоді стається щось протилежне. Ця сама беззахисна людина забуває про своїх батьків, а ще гірше, підносить на них руку, а навіть вбиває. А буває і ще гірше. Досягнувши високого життєвого становища, уряду, вона жорстоко, цинічно, безжалісно винищує, позбавляє життя сотні, тисячі невинних людей.
І тут справедливо виникає запитання: чому так стається, що впливає на людину і так радикально змінює її? І відповідь є одна. Все це чинить гріх, а особливо гріх гордості. Як показує нинішня притча про виноградник, гріх може так радикально змінити людину, спосіб її мислення і поведінки, вчинити кам’яним її серце, що людина може перетворитися із беззахисної істоти на жорстокого тирана.
Чому так стається, що гріх гордості може так сильно опанувати людину і морально зруйнувати? Можливо тому, що батьки у вихованні дітей забувають, що їхні діти, їхнє життя є даром Бога, а не тільки плодом людських рук, старань, замало довіряють виховання своїх дітей Богу. Можливо також батьки не зуміли достатньо прищепити дітям розуміння, що життя людини і матеріальний достаток є передусім даром Бога, а не особистою власністю чи заслугою. Подібно як робітники виноградника забули, що вони не є його власниками, але найняті на роботу у винограднику господаря, щоб він дав добрі плоди.
І відповідно людина є щаслива тільки тоді, коли використовує Божий дар за Божим призначенням, коли все в житті переживає разом з Богом, коли живе не лише для потреб тіла, а для Бога, щоб мати життя вічне.
Гордість, яка охоплює людину, іноді не дає їй збагнути, що всі здобутки в її житті, є результатом не тільки її праці, а все це – дякуючи Богові, Його доброті і щедрості. Саме тому дуже часто ми можемо зустріти людей розбитих і незадоволених життям, зокрема через обмаль матеріального достатку, а все тому, що вони надіялися лише на свої сили, на свій розум і руки, а якщо щось колись втрачали, то розчаровувались у житті, в Бозі. А сталося це тому, що забували про Божу присутність у своєму житті, забували дякувати Богові за його дари.
Один багатий чоловік протягом всього свого життя про ніщо інше не думав, лише про багатство і земські достатки. А коли важко занедужав, родина хотіла покликати священика, але батько не хотів, бо ніколи не думав про душу. Йому погіршало, наближався кінець його життя, та родина все-таки привела священика. Хворий був ще при пам’яті, тому священик почав пригадувати йому про Господа і заохочувати до Сповіді. У руках священик тримав хрест і, здавалося, у хворого збудилася совість, бо дуже уважно приглядався до хреста. Але це так лише здавалося, бо, як виявилось, його цікавило срібло, з якого було зроблене розп’яття. Через якусь хвилю хворий запитав: „Скажіть мені, отче, а скільки коштує цей срібний хрест?” Після цих слів він знепритомнів і помер без покаяння. Як бачимо, він не хотів думати про Бога навіть при смерті, бо його богом були земські достатки. З ними він жив, з ними і помер…
Бог не потребує земних плодів: винограду, яблук, пшениці, але очікує від нас духовних плодів – нашої вдячності, любові, розуміння, що все в нашому житті є не лише здобутком власних зусиль, а даром Його любові для нас, плодом Його благословення, котре наповнило наші людські старання цими плодами. І тоді ця пам’ять про Божу доброту буде захищати нашу пам’ять, наше життя від руйнівного впливу різних гріхів.
Щоб гріх не нищив нас, пам’ятаймо, кому належить наше життя, хто є його справжнім власником, задля чого і задля кого ми живемо на землі – задля Бога, щоб отримати за земне життя одну важливу нагороду – життя вічне у винограднику Царства Небесного і втішатися там любов’ю його господаря – люблячого Небесного Отця.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 16, 13-24.
Браття, чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові.
Благаю вас, брати: ви знаєте родину Стефана, що вона первісток Ахаї і що вони посвятили себе на службу святим; отже, щоб ви також були услужливі таким людям і кожному, хто трудиться та працює з ними. Я тішуся приходом Стефани, Фортуната й Ахаїка: вони вашу відсутність заступили, бо заспокоїли мій дух і ваш. Шануйте, отже, таких.
Вітають вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила й Прискилла з їхньою домашньою Церквою. Всі брати вас вітають. Вітайте один одного святим цілунком. Привіт моєю рукою, Павловою.
Як хто не любить Господа, анатема на нього. Маран ата.
Благодать Господа Ісуса з вами. Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 21, 33-42.
Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди.
А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та й ті вчинили з ними те саме.
Нарешті послав до них свого сина, кажучи: – Матимуть пошану до мого сина.
Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: – Це спадкоємець. Ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину.
І взявши його, вивели геть з виноградника й убили.
Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?
– Лютих люто вигубить, – відповіли йому, – а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди.
Тоді Ісус сказав їм: Чи ви в Писанні ніколи не читали: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне в очах наших.
1 Кр. 16, 13-24 «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові»
Апостол повчає коринтян, якими вони мають бути християнами, звертає увагу на те, щоб вони були обачними, вказує, щоб вони стояли і були тверді у своїй вірі, були мужніми, витривалими, кріпкими, але поряд із тим завершує це повчання словами: «Нехай все у вас діється в любові». Звичайно, можна перегнути палку в обачності, можна, декларуючи свою віру, причиняти прикрість іншим, наша мужність також може завдати комусь болю. Тому потрібно пам’ятати, що підставою усіх стосунків є любов.
Як сказав святий Августин, коли людина любить, то вона може робити будь-що, бо ж любов – це є Господь. Усе має діятись з любові до інших.
І тому на збудування будь-яких наших стосунків з іншими є завжди один фундамент – любов.
Мт. 21, 33-42. «Послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні».
Бачимо, що чоловік, який має виноградник і все приготував, щоб з того виноградника отримувати вино, винаймає його іншим особам. Коли ж настає час винозбору, очікує, щоб вони йому принесли плоди. Ці особи дуже жорстоко ставляться до слуг, яких господар посилає: одних б’ють, інших каменують. Урешті-решт вони вбивають сина, якого він послав.
Наше життя дане нам Господом, «винайняте» нам Богом, щоб ми його правильно вживали і використовували. Якби ми не мали життя, то все інше не мало б якоїсь цінності чи вартості. Лише в контексті нашого життя все інше може мати якусь вартість. Якщо Бог подарував нам життя, то Він очікує, щоб ми правильно його використовували й приносили Йому плоди в тих чи інших життєвих станах. Господь дав життя, а краще сказати, позичив – вручив. Воно остаточно не є нашою власністю, ми лише використовуємо його й колись станемо перед Богом, щоб принести з нього плоди.
Це подібно до того, коли хтось має скарб, гроші й старається найкраще вкласти їх, щоб справа приносила прибуток, – або в якийсь банк, або в бізнес.
Так і наше життя – це величезний скарб. І питання в тому, куди ми його вкладаємо.
А ми неминуче кудись його вкладаємо. Якщо ми вкладаємо його правильно, то потім у вічності будемо мати відсотки з цього, прибутки.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тринадцята неділя після П’ятидесятниці, Євангеліє від Матея 21:33-42, Розповідає отець-доктор Юрій Щурко – https://zhyve.tv/video/1667-trynadtsyata-nedilya-pislya-pyatydesyatnytsi-nedilne-vangeli/
Тропар воскресний, глас 4:
Світлую воскресення проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Слава: Кондак воскресний, глас 4:
Спас і Ізбавитель мій* із гробу як Бог* воскресив від узів земнороджених* і врата адові сокрушив,* і як Владика* воскрес тридневний.
І нині: Кондак празника, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1266658190446041
о. Петро Фостик
