Уникаймо зажерливості в нашому житті
Слухаючи нарікань одного чоловіка з товпи, який, приступивши до Ісуса жалувався, що його брат несправедливо поділив спадщину між ним і собою, Спаситель у відповідь вказує на марноту земних речей, такими словами:
„Глядіть і бережіться всякої зажерливості, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя „ (Лк 12,15).
Людина одержала від Бога Творця землю на власність, а з нею все те, що на ній існує, так бо сказав Бог:
„Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу й нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають по землі…”,
і знову:
„Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі й усяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу „ (Бут 1,26.29).
Людина ж намагалася користати з того дару Божого, та в бажанні оцих земних дібр пішла задалеко, бо зробила їх метою свого життя. Вона забула, що мета її існування є далеко вища й важливіша, а саме: Господь Бог і злука з Ним. Тому в своєму земному житті людина повинна не за дуже шукати за земними маєтками й земними благами, не повинна надмірно прив’язуватися до земних дібр, бо її прив’язання й любов повинні належати до єдиного й навищого добра, до безмежного добра, тобто до Бога. Даючи людям Свої доручення Господь дав Їм дві заповіді любови, а з них найпершу й найважливішу це любов Бога, до Нього самого:
„Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю „ (Втор 6,4с; Мт 22,37; Мр 12, 30; Лк 10,27).
Господь Бог повинен завжди бути нашою найпершою й найбільшою любов’ю. Він бо створив нас, тобто привів з не існування до життя; Він Своєю всемогутньою силою піддержує нас у цьому житті, співдіє з кожним нашим рухом, словом, гадкою й бажанням. Крім того від Нього маємо те все, що нам до земного життя потрібне, тобто місце мешкання – нашу землю, воду, повітря, харчі, одежу, пристановище й усе, що тільки нам потрібно. Врешті Господь дає нам не лише життя й усе, що з життям зв’язане; Він є нашою метою, до якої ми прямуємо й прямувати мусимо, якщо хочемо повнотою задоволити бажання безмежного щастя, що жевріє в нашому серці й не дає заспокоїтись цими земними добрами. Коли ж Господь Бог є тим усім для нас, то ми повинні прямувати до Нього й не прив’язуватись до нічого земного. Очевидно, Господь у своїй щедрій любові до нас дав нам усе, що на землі, але бажає, щоб ми те все вживали, тільки за тією умовою, що воно помагає нам в осягненні нашої остаточної мети, тобто, якщо доводить нас до Нього.
Коли в нас є добрий обсерваційний змисл, то ми легко зауважимо, що всі сотворіння в світі, тобто ті обдарені життям, як рослини, дерева, звірята, птиці стараються забезпечити собі майбутнє, а всі без виїмку намагаються зберегти свій рід та й себе самих, як змога найдовше. Тому – то рослини на зиму ховають свою поживу чи в корені чи в билі, в стеблі чи в стовбурі. Звірята, які на зиму не засипляють, стараються зібрати запаси на зиму, якщо воно можливо, інші, що засипляють мають їх у власному салі – товщі, щоб могти перебути зиму, підчас якої важко дістати яку-небудь поживу. Ми бачимо як дерева стягають можливі соки – поживу з листків, тому то листя жовкне й як непотрібне вже дереву, спадає. Ті птиці, для яких немає поживи й для яких зима за холодна, відлітають до тепліших країн, де мають мають харчів та й тепла вдосталь. Бджоли перероблюють вік квітів у смачний мед, яким під час зимової дрімки живляться. Отак бачимо, що природа за допомогою інстинкту вміє подбати про майбутнє для звірят, птиць і риб, а за допомогою природних законів – про дерева, кущі й трави. Тому, що життя всіх сотворінь, за виїмком людини, починається й кінчиться тут на землі, то не має сумніву, що таке дбання про збереження оцього їхнього земного життя й мудре й згідне з намірями Бога-Творця.
Однак життя одного сотворіння не є зв’язане повнотою з цією землею, тобто життя розумної істоти – людини. Вона живе на цьому світі, але призначена до іншого світу, тобто до життя в небі, де вона має брати участь в житті самого Творця і в Його безмежному щасті. Та людина, живучи на світі, за дуже привикає до туземного життя і його зайнять в переконанні, що буде тут завжди, повік жити. А якщо ні, то думає, що зі смертю все скінчиться. Ось так пригляньмося багатьом людям, які від раннього ранку аж до пізньої ночі працюють і стараються придбати досить засобів для себе й для своєї родини, щоб могли без журби й не достатків зажити. І в цьому немає нічого злого, бо родини мусять працювати, щоб себе прохарчувати, зодягнути, придбати собі мешкання й усе, що до туземного життя потрібне. Але є багато таких людей, які вже мають досить майна, що вистачило б їм на ціле життя, а деякі мають його так багато, що вже тепер не знають, що з цими земними добрами робити? Незважаючи на це, вони далі працюють і на всі боки штурмують, як би то вже й так величезне майно ще збільшити? Так – то накопичують вони земного добра чимраз то більше й більше. І дивно воно, що чим більше тих дібр мають, тим більше бажають їх мати, неначе б їхнє щастя Й спасіння залежало від кількості земних маєтків. Тому й не диво, що Христос Спаситель виявляє їхній нерозум, суєту накопичування майна. Коли їм здається, що мають уже всього досить і забираються надбане майно вживати, приходить несподівано смерть і забирає їх від того всього, що вони з таким великим вкладом праці, труду й старань надбали, щоб забезпечити собі безжурне майбутнє.
Одного разу священик, який давав реколекції студентам університету в тому часі, коли після проповіді був час запитань і відповідей, звернувся з таким запитом до одного зі студентів:
„ Що ви думаєте в майбутньому робити?” Той відповів: „ Найперше я хочу скінчити мої студії в університеті! „ А тоді? „ Пізніше я буду старатись дістати ступінь магістра й доктора!” „А тоді?” – було дальше запитання місіонера. „О каже студент, я дістану добру працю, оженюся, буду мати родину!” – „ А що буде пізніше? „ – питав дальше місіонер. „ По 40 літах, доробившись, я, піду на відпочинок і буду щасливо доживати життя!” „А що буде далі?” питав невмолимо місіонер. „Щож може бути? „ відповів студент, „я вмру!” „ Це правда „, підтвердив місіонер, „а що буде тоді? „ Так незмінно зостається те остаточне питання: Що станеться з нами тоді, як помремо? Яка майбутність ждатиме нас після смерти, коли за життя ми навіть і не думали про смерть і не старалися забезпечити собі остаточну мету, тобто поворот до нашої причини – до нашого Бога? Відповідь для тих нерозважних людей дав Ісус Христос у притчі про нерозумного багача, який розвалив старі стодоли й комори, побудував нові, до них зібрав своє збіжжя і думав, що в той спосіб забезпечив себе на многі літа. Та Господь Бог мав цілком інакші пляни щодо нього:
„А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому буде? „ (Лк 12,20).
Подумаймо лише так, хто втішатиметься й уживатиме тих речей, про які ми так дуне побивались ? Може діти, очевидно, коли такі в нас були? Може кревні, якщо ми їх мали й якщо вони зможуть дістати наші маєтки? Але може вони навіть не будуть вдячними вам за вашу важку працю. Може лихословитимуть вас за те, що не досить для них придбали, а то може й насміхатимуться з нас, що ми були такі нерозумні й ціле життя лише працювали і навіть не змогли самі вжити того добра, що з таким трудом набули. Коли ж ми заховалися від нашої родини та й померли не залишивши останньої волі – завіщання, тоді уряд забере все й навіть не думатиме про нас, що стільки напрацювались. Ось така буде наша нагорода. Ми ціле життя працювали, а інші будуть із нього користати, навіть і не знаючи, хто те все для них пристарав?
А працюючи так важко над збільшенням і збереженням свого майна, в нас напевно не буде й часу подумати про найважливішу річ, тобто про спасіння нашої безсмертної душі. Й коли так воно, то в цьому подвійний нерозум. Бо не лише, що ми втратили все добро, яке а таким трудом працею й зусиллям ми ціле життя збирали, але ще крім того, прийшовши після смерти на другий світ, ми появились там з порожніми руками. В нас немає жодних добрих діл, які могли б нас виправдати перед страшним суддею – Богом. Отже у вічності жде нас тільки страшне майбутнє в вічному пекельному вогні. Бо не зможемо заперечити судді – Бого-Чоловікові, коли Він зачне перелік:
„Я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу й ви не дали мені пити, подорожним був, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не зодягли, недужим і в тюрмі, й ви не навідались до мене…” (Мт 25,42с).
Не буде в нас відповіді, бо ми так дуже були зайняті маєтками, що не мали часу й думати, що наші ближні, живучі побіч нас потребують нашої помочі. Або ще, може, й гірше, ми не хотіли дати їм помочі, бо нам жалко було ділитись тим майном, що ми собі здобули. Такий то кінець тих людей. Тому каже Ісус:
„Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога„ (Лк 12,21).
Отаким нещасним буде чоловік, що занурився в оці земні багатства й не дбав про те, що найважливіше, про спасіння своєї безсмертної душі. Каже бо Христос:
„Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить свою душу? Або що може людина дати взамін за свою душу? (Мт 16,26).
На страшному суді, чи навіть після смерти вже буде запізно думати про спасіння душі, бо в якому стані ми зійшли з цього світу, в такому повіки зостанемось. Тому доки ми живі, доки можемо жаліти й каятись за наші гріхи, робімо це безпроволчно, ще заки переступимо поріг до вічності.
о. д-р М.І. Любачівський
І скажу душі моїй…:спочивай, їж, пий і веселися – ( Лк. 12, 16-21 ).
Роздуми над життям багатого чоловіка цієї неділі зроджують запитання: чому Ісус Христос так критично оцінив поведінку цього чоловіка зі своїм багатством, що злого він зробив, коли на перший погляд нікого не скривдив. І хоч справді багатий чоловік нікому кривди не зробив, однак своєю нерозумною поведінкою з багатством зробив велику кривду своїй душі, забувши про Бога. „ Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? ” (Мк. 8, 37-38).
Історія нерозумного багача пригадує важливу Божу істину, що стиль життя людини, її здобутки, труднощі і проблеми є відображенням її духовного життя, стану її душі. Пригадаймо собі, що про це сказав Ісус: „ Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить, бо з повноти серця промовляють його уста” (Лк. 6, 45), „По їхніх плодах ви пізнаєте їх! ” (Мт. 7,16). Вчинки людини, це правдиве дзеркало її душі. По вчинках людини ми можемо пізнати правдивий стан душі, рівень побожності особи.
Нерозумна поведінка чоловіка з отриманим багатством свідчить про стан його душі, про те, що він потрапив у неволю самолюбства, самовпевненості і самодостатності. Отримавши щедрий урожай зі своєї землі, він не відчував більше ані потреби Бога, ані допомоги інших людей, бо забув, що все є даром Божим, що це Бог поблагословив його землю, котра дала багатий урожай, загубив справжню мету життя – спасіння душі .
Зі слів Євангелія бачимо, що багач все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, моя душа.
Притчу про нерозумного багача можна назвати певним підсумком Євангелій всіх попередніх неділь, черговим екзаменом нашого духовного зросту і духовної зрілості, дивлячись зокрема на те, що є справжньою цінністю для мене (багатство чи душа) і метою мого життя. Людське життя постійно наповнене різним потребами тілесними і духовними. Те, чому ми віддаємо більше уваги, часу, зусиль є нашим справжнім скарбом. А який є скарб, такою є і мета нашого життя, кора привертає до себе нашу увагу. Тут варто памятати важливу істину духовного життя, що все, що людина робить у житті, не проходить безслідно, але має вплив на нашу душу, воно відбивається позитивно, або негативно на стані душі, приносить їй користь або шкоду. Коли християнин приділяє багато уваги потребам тіла, зокрема вигоди, краси, котрі не мають жодної вартості чи користі для душі, то цим завдає шкоду своїй душі, бо більше надії на щастя покладає на себе, на речі світу, ніж на Бога. Проте Бог шанує вільну волю людини. Які цінності людина ставить на перше місце, такою і є основа її життя і щастя: з Богом або без Нього. Третього вибору немає, як каже народна мудрість: Як собі постелиш, так ся і виспиш.
„Під кінець життя хочеться запитати себе: „Навіщо живу? І кому від цього життя стало краще, а кому гірше?” Мені здається, що ці запитання стосуються кожного. Без відповіді на них „небесна канцелярія” не прийме мою душу. Хтось скаже, живу, бо люблю життя, з кожним днем пізнаю його все глибше, і від цього отримую задоволення (але не завжди).
Я так вважаю: якщо в результаті твого життя світ став хоч трохи кращим, то ти прожив на цій землі не даремно! І навпаки: якщо ти отруював фізичну й духовну атмосферу тим, що палив, пив, лихословив, ображав слабких, то краще б ти не народився на світ Божий” – пише Анатолій Личак.
Нерозумний багач наразив себе на вічне осудження з трьох причин:
– прив’язання до земних речей засліпило його очі, не дало йому можливості побачити в них відбиток краси самого Бога, пізнати в щедрому урожаї знак Божого благословення для нього. Адже світ такий дивовижний, такий прекрасний – на кожному кроці зустрічається диво, його треба тільки розгледіти. Якщо природа відкрила тобі свою таємницю – красу Бога, це велике щастя. Сааді сказав: „ Кожен листок дерева стає сторінкою священного писання, якщо одного разу душа навчилася читати”.
– духовна сліпота через багатство не дозволила багачу побачити в отриманих дарах землі віддих життя самого Бога, оживити свою душу цим знаком Божої любові. Достаток став для нього просто засобом збагачення.
Один письменник ніколи не міг зрозуміти, чому копії картин великих художників у сотні тисяч разів дешевші за оригінали, хоча вони нічим не відрізняються від оригіналів. Їх навіть експерти відрізняють насилу. Були випадки, коли картина знаменитого художника цінувалася довгий час у колах колекціонерів на мільйони доларів, але після розкриття підробки ціна впала до кількох сотень доларів.
Про що це свідчить? Тут цінується не картина, а ім’я художника, його дух. А картина є матеріальним носієм його духу, його думки, фантазії. А інша картина є тільки технічною копією першої. Предмет – це тільки інструмент, а людина – це саме життя. Людина наповнює предмет життям.
Коли створюється якась річ, саме в цей час у неї вкладається життя, яке триває й триває, подібно диханню в тілі. Навіть коли людина пише листа, іноді вона вкладає в нього те, що не можуть висловити слова; і все ж лист передає це. Нехай, там тільки одне слово, написане про любов, але це слово може справити значно більший ефект, ніж тисяча інших. Хіба ми не чуємо, як лист майже говорить, це не те, що просто написано в ньому; лист доносить до нас особистість того, хто писав: у якому він був настрої, яке його задоволення, чи невдоволення, його радості та печалі. Лист передає більше, ніж у ньому написано.
Якби ми тільки могли зрозуміти, що таке дух, ми б набагато сильніше, ні ж зараз, шанували людську істоту. Ми так мало довіряємо людині, так слабо в неї віримо, так мало її поважаємо, так низько цінуємо можливості людини. Хоча Бог і створив її за своїм образом та подобою. Якби ми тільки знали, що стоїть за кожною сильною або слабкою душею, ми б зрозуміли, що в цих душах маємо всі можливості творити щастя. Тоді б ми не втрачали поваги до будь-якої людини, незважаючи на все, чого вона може бути позбавлена. Творець творить з усього різні форми; і все це було задумано, підготовлено, зроблено і втілено однією істотою – Богом, яка діяла через цей світ розмаїтості.
– люди часто питають: Якщо у світі є краса і добро, то звідки взялося зло. Причиною всякого зла у світі часто є людське я, опановане духом самолюбства, захланності, коли людиною керує не дух Божої любові, а тілесна пристрасть.
На землі все живе запрограмоване Богом. А хто ж запрограмував зло? Чому людство не може обійтися без нього? Майбутнє людства залежить від кількості людей, які перемогли в собі зло. Найважча боротьба – це перемога над собою.
„І все-таки я не розумію, – пише Анатолій Личак, – звідки серед нормальних, сумлінних людей з’являється зло? Яка природа зла? Як навчитися розпізнавати його ознаки, щоб вчасно припинити?
Відповідь проста: природа зла – людське я. А ознаки я – це самолюбні думки та наміри, вчинки людини. Кожен має гасити зло, немов пожежу, і в першу чергу – у собі. Адже зло – це суто людська якість, людське я; а отже, і боротися з ним треба на духовному рівні, тобто контролювати свої думки, викорінювати негативні якості, такі як заздрість, самолюбство та подібні.
Важливо постійно осмислювати, чи не є ми носіями негативних задумів, прагнень та думок? Чим більше людина присвячує себе і свою увагу добрим думкам і прагненням, які йдуть із душі, то більше добра вона приносить у цей світ, стаючи прикладом для інших”
Роздумуючи над життям нерозумного багача, запитаймо сьогодні себе, чи не повторюємо ми подібних помилок, як нерозумний багач, коли стараємося все у житті творити, вирішувати власними силами, особистими планами, віддаючи постійно перевагу потребам тіла, задоволенню його неконтрольованих пристрастей. Які цінності несемо ми у світ своїм життям, поставою, зовнішнім виглядом, кого ми проповідуємо іншим людям – Бога і духовні цінності, чи частіше себе і людське самолюбство? Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
РЯД.: ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, поводьтеся, як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не приставайте до безплідних діл темряви а радше їх ганіте, бо що ті люди потай роблять, соромно й казати. Все, що ганиться, стає явним у світлі, і все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить:
«О ти, що спиш, прокинься, встань із мертвих, і Христос тебе освітить».
Тож уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, але зрозумійте, яка Господня воля. Не впивайтеся вином, що доводить до розпусти, але сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.
СВ.: АПОСТОЛ: ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують душ ваших і мають з цього звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас некорисно.
Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, бажаючи у всьому поводитись добре; тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскорше я міг до вас вернутись.
Бог миру, що возвів із мертвих того, хто кров’ю вічного завіту став великим Пастирем овець, Господа нашого Ісуса, 21. нехай зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, діючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава на віки віків. Амінь.
РЯД.: ЄВАНГЕЛІЄ: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь притчу оцю:
В одного багача земля вродила гарно. Почав він міркувати, кажучи сам до себе: що мені робити? Не маю де звести урожай мій.
І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток, і скажу душі моїй: душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися! Бог сказав до нього: – Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?
Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога.
СВ.: ЄВАНГЕЛІЄ: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.
Блаженні голодні нині, бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись.
Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Еф. 5, 9-19. «Шукайте пильно того, що Господові подобається»
Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас приходить усвідомлення, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації.
Знаємо, що Бог є любов, отже, Його волею завжди буде розв’язати кожну ситуацію наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати для нас. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас.
Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, вчімося в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священика, а навіть через вчинки інших осіб.
Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкриті на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!
Лк. 12, 16-21. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»
Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо лишити тут, бо ми як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї.
Тому маємо здобувати собі скарби, що завжди будуть з нами, відтак у кожну хвилю нашого життя вміймо докладати зусиль, щоб робити добро. Адже коли робимо добро іншим: допомагаємо потребуючим, годуємо голодних, вдягаємо нужденних – ми не лише їм жертвуємо свої гроші, час та милосердя, а немовби вкладаємо ці добрі діла в небесний банк, у якому, коли помремо, будемо мати добрі відсотки.
Отож подумаймо, куди нам вигідніше вкласти найцінніше, що в нас є, – наше життя: або в те земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі!
Лк. 6, 17-23. «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі».
На перший погляд таке висловлювання Господа може видатися дивним. Як Ісус Христос може називати блаженними, або щасливими, вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… Відтак каже ще й радіти з цього. Ми, люди, хочемо мати достаток, бути щасливими, мати певність у житті. Однак Божі дороги для кожного з нас не раз є інакші.
Так, людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли будуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного.
Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним.
Святого Миколая Чудотворця
Наш народ споконвіку глибоко вшановував святого Миколая. Ще з давніх часів у хатах, крім ікони Богородиці та Христа, завжди були ікони Миколая. Навіть більше: почитання святого Миколая поширене в цілому світі.
Чому ж святитель Миколай, особа, яка історично й географічно жила дуже далеко від України, такий важливий для нас? Тому, що він жив так, як покликаний жити кожний християнин. І його приклад показує, що кожна особа, багата чи бідна, здатна робити добро.
Коли хтось робить нам добро, ми завжди раді цьому. Раді, бо в нас «прокидається» та людина, яка не тільки вдячно приймає добро, а й сама здатна творити добро. Почитання святого Миколая важливе для нас тому, що в кожному з нас живе той «Миколай» – той, хто здатний робити добро просто так, незважаючи ні на що й ні на кого.
Святкуючи цей день, очікуючи подарунків і даруючи їх комусь, стараймося, щоб ці радісні почуття й зворушливі пережиття формували в нас усвідомлення того, що кожен з нас покликаний творити добро!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 1):
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресенню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Тропар (г. 4):
Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Миколаю.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак (г. 1):
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
Слава: Кондак (г. 3):
В Мирах святий, священнослужителем показався Ти,* бо Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши,* положив Ти душу твою за людей твоїх* і спас неповинних від смерти.* Ради цього освятив Ти себе як великий таїнник Божої благодаті.
І нині: Богородичний (г. 3):
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* – з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті, * як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Сотворителя твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава тому, що пройшов із Тебе,* слава тому, що визволив нас Різдвом твоїм.
Прокімен (г. 1): Б
Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Прокімен (г.7):
Возвеселиться праведник у Господі і уповає на Нього (Пс. 63,11).
Стих: Вислухай, Боже, голос мій, коли молитимусь до Тебе (Пс. 63,2).
Алилуя (г. 1):
Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасення царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17,51).
Алилуя (г. 4):
Священики Твої зодягнуться в праведність і преподобні Твої возрадуються (Пс. 131,9).
Стих: Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі йому (Пс. 111,1).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Причасний:
В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7).
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1326726824439177
о. Петро Фостик
