БОГОЯВЛІННЯ ГОСПОДНЄ. НАЗВА ПРАЗНИКА. ІСТОРІЯ РОЗВОЮ ПРАЗНИКА. ПРАЗНИК БОГОЯВЛЕННЯ І ТАЇНСТВО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ. ЙОРДАНСЬКЕ ВОДОСВЯТТЯ. ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ВОДОСВЯТТЯ. ОБРЯДИ ВЕЛИКОГО ВОДОСВЯТТЯ. ЙОРДАНСЬКА ВОДА — ВЕЛИКА СВЯТІСТЬ
Сьогодні обходимо великий роковий празник, а саме Свято Богоявлення, тобто появи Бога, чи радше появи Пресвятої Тройці й об’явлення того Божого Таїнства. Пресвята Трійця об’явила себе перший раз при хрещенні Ісуса Христа — Божого Сина. Про цю появу й об’явлення Тайни Пресвятої Тройці розказує св. Письмо ось як:
„Охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо і він побачив Духа Божого, який спускався мов голуб, і зійшов на нього. І ось голос пролунав з неба: „ Це Син мій любий, що Його я вподобав„ (Мт 3,16с).
Розважмо однак дещо про причину появи Пресвятої Тройці. Ісус Христос, заки ще почав свій публічний виступ як Месія, великий учитель жидівського народу, прийшов до св. Івана Хрестителя, свого предтечі, який, перебуваючи в поблизу річки Йордану, проповідував покаяння всім, що хотіли його слухати; а тих, які визнавали свої про гріхи й на знак каяття й готовості завернути з дороги гріха, христив у Йордані. Вони то, признаючи свою гріховність, входили в річку Йордан, св. Іван поливав їхні голови водою і так він їх христив. Це хрещення не було нічим іншим, як признанням до гріхів і висловом бажання відректися гріховного життя, щоб приготуватись до приходу Месії й спасіння, що той мав зі своїм приходом принести.
Щоби знищити людські гріхи, Ісус Христос мусів їх найперше взяти на себе, тому-то і прийшов до Йоана, щоб він Його охрестив. Очевидно що Ісус Спаситель, Бог-чоловік, правдивий Бог не мав і не міг мати жодного гріху, тож не міг признаватись Івановим хрещенням до гріховності. Отже хрещення мало однак бути символічним знаком солідарності Спасителя в людською гріховною природою. А щоб у нашому імені надолужити небесному Отцеві за наші прогріхи, Христос прийшла на себе всі гріхи людства, щоб пізніше, знищуючи свою людську природу на хресті, разом з нею знищити все, що було гріховного на ній як представниці гріховного людського роду. Отже Христове хрещення є не лише символом, але також правдивим прийняттям людських провин, щоб їх пізніше знищити й увільнити людство від гріховного ярма. З того часу всі, що при помочі Тайни Хрещення єднаються з Христом, який умер на те, щоби знищити наші гріхи и воскреснути до нового життя, звільняються від гріхів, умираючи а Христом відносно гріхів.
Цього навчає нас св. апостол Павло, кажучи:
„Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерті, то будемо і подобою воскресіння. Бо ми знаємо, що старий наш чоловік став розп’ятий з ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам вже більше не служити гріхові, бо хто вмер, то звільнився від гріха” (Рим 6,5cc).
Це виходить ясно зі слів св. Павла а саме, що в Тайні Хрещення ми вмираємо з Христом, це значить, що наша душа, сплямлена первородним гріхом і нашими особистими грі хами, вмирає в цій Тайні для гріха. Її оживляв Христос своїм славним воскресінням, тому в нашій душі вже не може бути жодного гріха. В Тайні Хрещення старий гріховний чоловік умирав для гріха, щоб вітак, прийнявши цю св. Тайну народитися новим, безгрішним, що став дитиною Божою, спадкоємцем Його Небесного Царства. І св. Павло далі пояснює цей факт ось як:
„Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми увійшли в нове життя„ (Рим 6,4).
Те „нове життя” — це наша відроджена душа, яку привела до життя Божа освячуюча ласка, яку ми прийняли в Тайні Хрещення. Про це душевне відродження говорить Ісус у своїй розмові з Никодимом, пояснюючи:
„Направду, направду кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства” (Ів 3,3). І далі поясняв, що це відродження мав місце в Тайні Хрещення: „Направду направду кажу тобі: Коли хтось не вродиться а води Духа, не зможе ввійти в Царство Боже” (Ів 3,5).
Самозрозуміло, що св. Тайна Хрещення в одною а найбільших ласк, яку небесний Отець да нам для спасіння наших душ. В ній ми, грішники, стаємо законними дітьми Божими, всі наші гріхи змиваються в пропадають, наче б їх ніколи не було, і ми звільнюймось від влади диявола. Чому? Бо якраз те, що підкоряло нас його владі, що віддавало в того руки – первородний гріх – усувається цілковито. Так як для нас хрещення в найбільшою ласкою і щастям, так Христове хрещення було найбільшим упокоренням. Він бо, будучи Богом живим, найсвятішою істотою, бере на себе не тільки нашу людську недосконалу природу у своєму воплоченні, але сходячи в води річки Йордану й приймаючи хрещення від Івана, приймає на свою природу всі наші гріхи. Нам це важко якось унаочнити, щоб всесвятий Бог, який ненавидить одну-єдину річ – гріх, упокорюється без міри і бере всі наші провини на себе. Можна собі уявити обрядження Христа Спасителя, коли приймав на себе всі плюгавства наші, всі образи людські, нанесені Його Божому Отцеві, всі переступи Божої волі в Його Божих Заповідях. Але задля нашого спасіння, Христос, який був послушний небесному Отцеві аж до смерті на хресті, бере тепер на себе чужі гріхи, всі гріхи людства. Св. апостол Павло засвідчує цей факт ось як:
„Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної” (Фил 2,8).
Спаситель прийняв на себе наші гріхи, що в нічим іншим як бунтом людей проти нього, — нашим відкиненням Його найвищої влади над нами. Ми допускаючись гріха, відмовляємо послуху Богові. Ми, що цілковито залежимо від нього під кожним оглядом, явно заявляємо йому, що не хочемо вже більш Його слухати. Кажемо, що нам наша власна поля в багато найважливіша ніж Його свята воля і Його заповіді. Тож не диво, що Христос Спаситель, беручи на себе наші гріхи, самовільну а богохульну декларацію незалежності від Бога й союзу з Його відвічним ворогом дияволом, мусів безмежно терпіти. Він не тільки був упокорений тим, що прийняв до своєї Божої природи недосконалу природу людську, але в хрещенні прийняв ще до тієї природи і проголошення бунту проти своєї власної волі. Ось тут той великий парадокс! Всесвятий Бог, законодавець найвищий бере на себе природу сотворіння та з нею гріх, що с висловом спротиву, виявом бунту людини супроти свого Бога й Творця.
Тому й не диво, що милим було в очах Отця небесного це безмежне впокорення Його єдинородного Сина. Тому й заявляє св. Павло:
„Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилось на небі, на землі i під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця” (Фил 2,9cс).
Як у нагороду за Христову смерть на хресті небесний Отець привів Його знову до життя слави в Його величньому воскресінні, і згодом, даючи йому всяку владу над цілою вселенною:
„Дана мені всяка влада на небі і на землі” (Мт 28,18),
заявляє Спаситель апостолам перед своїм вознесінням. Так ото за Його безмежне пониження в час хрещення в річці Йордані нагороджує Ісуса небесний Отець тим, що Пресвята Трійця появляється й заявляє, що оця людина Христос, хоч і понижується, беручи на себе гріхи людства, як представник оцього i грішного людського роду, є воднораз єдинородним Сином небесного Отця. Його Він безмежно любить, та й послав Його на землю, щоби люди підкорились Йому і, підкорившись, мали життя вічне. Бо хто повірує в Нього і послухається Його, спасеться, як про це запевняє нас Христос:
„Бо не послав Бог Сина в світ, щоб засудити світ, але щоб ним світ спасти. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірував, — той уже засуджений, бо не увірував у ім’я Єдинородного Сина Божого” (Ів 3,17с).
Тож схилімо наші голови перед Спасителем нашим Ісусом Христом! Поклонімось Йому як нашому Творцеві не тільки нашого тілесного життя, але й нашого надприродного життя! Він бо своєю покорою й своїми страстями й смертю знищив гріх, поєднав нас з небесним Отцем і привернув нам спадкоємство Боже в Його небесному Царстві.
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ТИТА 2:11-14,3:4-7
Бо Божа благодать з’явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми, зрікшися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ, що був би його власний, ревний до добрих діл. Та коли з’явилась доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа, якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спаса, щоб ми, оправдані його благодаттю, стали згідно з надією спадкоємцями життя вічного.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 3,13-17
Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?»
Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його.
А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього.
І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.»
Богоявлення Господнє
Знаємо, що в час Хрещення Ісуса Христа до Йордану приходило чимало людей – очікували, щоб Йоан охрестив їх, бо хотіли очиститися від своїх гріхів. Ця вода немовби змивала весь той бруд, усі переступи та гріхи. Коли Христос прийшов на хрещення до Йоана, то Йордан був уже повний цих змитих гріхів. І Христос входить в ту просякнуту гріхом воду, переповнену гріховністю людей, які були перед Ним.
Саме входження Христа показує нам, наскільки наш Бог входить у всі наші грішні ситуації, у наші проблеми, труднощі, у наші біди й клопоти. Дуже важливо пам’ятати, що Господь чекає на нас і коли ми очищені, переображені, перемінені, і коли приходимо до Нього брудні від гріха, і коли звертаємося зі своїми проблемами й труднощами.
Бог приходить у все це й перемінює, переображує його своїм буттям.
Тож уміймо приймати нашого Бога, уміймо зустрічатися з нашим Господом як у стані благодаті, так і в найбільших наших бідах, труднощах і проблемах!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: „Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство” (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об’являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: „Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання” (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: „Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає” (Йо. 1, 29).
Празник Господнього Богоявлення належить до найдавніших і найбільших празників нашого церковного року. На окрему увагу заслуговує назва, історія та об’явлення таїнства Пресвятої Тройці.
НАЗВА ПРАЗНИКА
Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву „Богоявлення” треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.
У давнину на празник Богоявлення відбувалося урочисте хрещення оглашенних, яке називали також світлом або просвіченням, а оглашенні звалися просвічені. Звідси і празник Богоявлення звався просвіченням, празником світел і святими світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити.
„Народ, який сидів у темноті, — читаємо у святому Євангелії, — побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло їм світло” (Мт. 4, 16).
Деякі автори дотримуються тієї думки, що цей празник ще й тому звався празником світла, бо в час хрещення оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були символом світла пізнання правдивого Бога.
Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богоявлення дає назву „Слово на святі світла явлінь Господніх”. Він її починає так: „Знову мій Ісус і знову таїнство… (себто знову новий празник після Христового Різдва), таїнство переможне й божественне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок Хрещення мого Христа справжнє світло, що просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Йо. 1, 9). А в наступній проповіді про святе хрещення він пояснює, що розуміє під просвіченням. „Учора ми празнували, — каже він, — пресвітлий день світел…, а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну дію на нас… Просвічення це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення створення, потоплення гріха, причастя світла, розвіяння тьми. Просвічення це колісниця, що підносить до Бога, співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства. Просвічення, — чи маю ще більше перелічувати? — це найкращий і найвеличніший з Божих дарів… Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься багатьма різними іменами… Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвіченням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і всім, що для нас гідне почести”.
Західна Церква в давнину звала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в його святкуванні звеличувала такі події:
появу звізди, поклін мудреців, хрещення Ісуса та чудо в Кані Галилейській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на Богоявлення каже: „Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогодні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в Кані Галилейській на весіллі змінив воду у вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей”.
ІСТОРІЯ РОЗВОЮ ПРАЗНИКА
Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський († 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: „Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа”. Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський († κ. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (І 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.
Празник Богоявлення зі Сходу переходить на Захід. Календар Філокала 354 року ще не має празника Богоявлення. У 361 році його вже святкують у Галлії, нинішній Франції, 383 року — у Північній Італії, потім в Іспанії, за святого Августина — у Північній Африці і близько 400 року — в Римі.
Святі Отці і проповідники Західної Церкви, а саме: Павлин з Нолі, Хрисолог з Равенни й Ісидор із Севільський на Богоявлення щораз більше наголошують про поклін мудреців. З часом на Заході 6 січня стає празником Трьох Царів, а пам’ять Христового Хрещення переходить на 13 січня.
В історії святкування Господнього Богоявлення на Сході можна розрізнити три періоди. У першому періоді упродовж III ст. празник містить у собі Христове Різдво, Хрещення, поклін мудреців і чудо в Кані Галилейській. У другому періоді — IV століття — серед згаданих подій Христове Різдво посідає перше місце. У третьому періоді, кінець IV сторіччя, празник Христового Різдва й поклін мудреців відокремлюють від Богоявлення і переносять на 25 грудня. Шосте січня стає тільки днем празника Христового Хрещення. Празник Богоявлення за цісаря Теодосія Молодшого († 450) стає державним святом.
У Східній Церкві це свято належить до 12 великих празників. В Апостольських постановах про Богоявлення сказано:
„Хай буде у вас у великій пошані день, у якому Господь явив нам божество”.
Він має 4 дні перед- і 8 днів попразденства. Службу празника уклали Анатолій Константинопольський (V ст. ), Софрон Єрусалимський (VII ст. ), Косма Маюмський, Йоан Дамаскин і Герман Константинопольський (VIII ст. ), Йосиф Студит (IX ст. ).
ПРАЗНИК БОГОЯВЛЕННЯ І ТАЇНСТВО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ
Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об’явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір’я празника читаємо:
„Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об’явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець”.
На стиховні литії празника співаємо:
„На Йордані Йоан, бачачи Тебе, як ішов Ти до нього, говорив: „Христе Боже, чому Ти до слуги прийшов, не маючи скверни. Господи? У чиє ім’я Тебе хрещу: Отця? але Його Ти носиш у собі: чи Сина?, але Ти сам воплотився; чи Духа Святого?, і цього Ти знаєш устами давати вірним. Ти, що явився, Боже наш, помилуй нас”.
Наш слов’янський Пролог 6 січня подає глибоке Слово святого Прокла, патріярха царгородського, на Хрещення Ісуса Христа. Віру святої Церкви у Христове божество він вкладає в уста святого Йоана Хрестителя:
„Як осмілюся простягнути свою руку на голову Того, що все удержує? Як осмілюся діткнутися Того, що перед Ним тремтять ангельські хори? Як осмілюся приступити до Того, що до Нього не сміють серафими наблизитися? І тому з острахом кличуть: свят, свят, свят. Справді повне небо слави Твоєї і земля чудес Твоїх. Як осмілюся приступити до Неприступного, перед яким дрижать херувими і всі воїни небесних сил? Як осмілюся хрестити Творця природи? Як осмілюся хрестити Того, що перед Ним небо жахається?.. Як осмілюся хрестити Того, що його породила Чиста Діва Марія і по різдві залишилася дівою?.. І скажу: Ти Господи, Господь, а я раб. Ти Творець, а я творіння. Ти Сонце, а я зоря. Ти Пастир, а я вівця. Ти Цар, а я воїн. Ти світло, а я світильник. Ти Архиєрей, а я земний… Я смертний, а Ти безсмертний… ” І діткнувся Йоан пречистого верху Господнього, хрестив одного із Святої Тройці. І зараз побачив створене небо і Духа Святого, що сходив і йшов на Нього”.
Святий Григорій Богослов у проповіді на Богоявлення так окреслює таїнство Пресвятої Тройці:
„Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством… Отець є Отець і безначальний, тому що не має початку ні від кого. Син є Син, і не є безначальний, тому що від Отця. Але коли початок будеш розуміти щодо часу, то і Син є безначальний, тому що Творець часу не під часом. Дух є справді Дух Святий, що виникає від Отця, але не як Син, тому що виникає не через родження, але через походження”.
Святий Йоан Золотоустий, заохочуючи нас до віри в Пресвяту Тройцю, каже:
„Наша віра — трон душі, основа життя, безсмертний корінь. Животворний корінь віри — Отець, нев’януча гілка — Син, безсмертний плід — Дух Святий, Тройця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, божеством і величчям; роздільна ж — за особами та іменами, але єдина по суті і силах. Тройця існує споконвіку, не від початку одержала буття. Вона — безпочаткова, вічна, нестаріюча, безсмертна, нескінченна”.
Кожного дня наша свята Церква на початку утрені віддає Пресвятій Тройці величне славослов’я співом:
„Слава святій Єдиносущній, Животворящій і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків”.
З празником Господнього Богоявлення тісно пов’язане Велике, або йорданське водосвяття. Ця священна традиція Східної Церкви сягає перших віків християнства. Протягом століть витворилися різні обряди великого освячення води святих Богоявлінь. Наш народ з давніх-давен йорданське водосвяття дуже любить, вірить у велику силу освяченої йорданської води та зберігає її у хатах, як велику святість. Тут візьмемо до уваги три аспекти: історію великого водосвяття, його обряди та святість йорданської води.
ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ВОДОСВЯТТЯ
Східна Церква знає мале й велике освячення води. Мале освячення буває першого серпня, у празник Переполовення, у празник храму та при инших нагодах. У Греції є давній звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця.
Велике, або йорданське водосвяття буває тільки два рази в році: у навечір’я і на празник Господнього Богоявлення. У перших сторіччях перед великими празниками, такими як Пасха, Зіслання Святого Духа чи Богоявлення відбувалося урочисте хрещення оглашенних. З ним було пов’язане освячення води. Деякі історики вважають, що велике водосвяття в навечір’я празника Богоявлення первісно стосувалося не Христового хрещення, а тільки хрещення оглашенних. Це можна зрозуміти з першої молитви йорданського водосвяття, яка є однаковою з молитвою освячення води при хрещенні.
Перші чотири століття не дають ясних свідчень про час, коли відбувалося богоявлінське освячення води. Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на празник Богоявлення говорить про водосвяття опівночі,
„бо цього дня, — каже він, — хрестився Христос і освятив природу води”.
З V ст. освячення води скрізь відбувається в навечір’я Богоявлення. Історики Георгій Кедрин (XII ст. ) та Теодор Чтець свідчать, що патріярх Петро, сучасник цісаря Зенона (474-491), перший запровадив звичай відбувати водосвяття під вечір у навечір’я Богоявлення.
У першому тисячолітті у Східній Церкві в практиці було тільки одне йорданське водосвяття, а саме, у навечір’я празника. Давні грецькі типікони й пам’ятки свідчать тільки про одне водосвяття. У грецькому типіконі Синайської бібліотеки з XII ст. засвідчено освячення води тільки в навечір’я, а про водосвяття в дні празника сказано:
„А після утрені нема другого освячення води”. У типіконі патріяршої бібліотеки в Єрусалимі XIV сторіччя сказано: „Треба вам і це знати, що в типіку Великої Церкви (тобто царгородської) приписане одне водосвяття, а саме, в навечір’я. Також типіки Студійського монастиря і Єрусалима приписують одне водосвяття, бо Христос тільки один раз хрестився, а не два рази”.
З XI ст. існує звичай, щоб освячувати воду два рази: у навечір’я і в день празника. Цей звичай подвійного водосвяття у XIII столітті стає загальновизнаним. Уже у типіку Венеціянської бібліотеки 1387 року згадується про два водосвяття: у навечір’я і в день празника після великого славослов’я. У типіку руського Андріївського Скиту на Атоні з XV ст. сказано про велике водосвяття в навечір’я після заамвонної молитви і на Богоявлення після утрені. Причину подвійного водосвяття пояснюють тим, що водосвяття в навечір’я вважається символом колишнього хрещення оглашенних, а водосвяття в день празника відбувається в пам’ять Христового хрещення в ріці Йордані. Тому перше водосвяття відбувається в передсінку церкви, де колись хрещено оглашенних, а водосвяття в день празника буває на ріках, біля джерел чи криниць поза церквою. Львівський Синод 1891 року постановив освячувати воду і в навечір’я, і на празник Богоявлення.
ОБРЯДИ ВЕЛИКОГО ВОДОСВЯТТЯ
Обряди великого водосвяття творилися сотнями літ. Нам не відомо, як відбувалося перше йорданське водосвяття. Яків Едеський (V ст. ) свідчить, що молитва „Великий Ти, Господи” походить від святого Прокла, царгородського патріярха (434-446), а стихири „Голос Господень над водами” і молитва „Тройце Пресущна” — від святого Софронія, патріярха єрусалимського († к. 641). Барберинський Євхологій з VIII-IX ст. з великого водосвяття має тільки велику єктенію, иншу від теперішньої нашої і три молитви. У Типіконі Великої Церкви з ІХ-Х ст. сказано, що в кінці Літургії півці співають тропар „Голос Господній” і під час його співу всі йдуть до хрестильниці у притворі церкви. Тут диякон виголошує єктенію, патріярх читає молитву на освячення води, благословить воду, потім наступають три читання, і при співі того самого тропаря закінчується обряд водосвяття.
З XIII сторіччя чин водосвяття щораз більше наближається до сучасного. Протягом XIV-XVI ст. чин великого водосвяття набуває теперішньої форми.
Про йорданське водосвяття на наших рідних землях згадує Іпатіївський літопис 1148 року і називає його „Водохрещі”, тобто хрещення води. Спочатку воно і в нас відбувалося тільки в навечір’я Богоявлення. А коли наша Церква в XIV ст. зі Студійського уставу перейшла на Єрусалимський, тоді і в нас прийнялося подвійне водосвяття. Максим Грек († 1556) є прихильником нового звичаю, за яким водосвяття відбувалося в день празника на ріках чи біля джерел. Служебник митрополита Кипріяна († 1406) уже має наш чин йорданського водосвяття.
З часом у нашої Української Церкви витворилися деякі обряди під час великого водосвяття, яких не мають ані грецькі, ані инші слов’янські устави. У грецьких уставах згадується тільки про трикратне хрестовидне занурення хреста у воду в кінці водосвяття. Московський чин великого водосвяття має ще, крім того, трикратне благословення води рукою. У требнику митрополита Петра Могили 1646 року сказано, що після першої молитви треба три рази хрестовидно благословити воду свічкою, що горить; після другої молитви — три рази подмухати навхрест на воду, а після третьої молитви — три рази благословити рукою, зануреною у воду. За нашим теперішнім звичаєм ми використовуємо для благословення не одну, а три потрійні свічки-трійці, які запалюємо і занурюємо три рази у воду. Обряд йорданського водосвяття закінчується триразовим хрестовидним благословенням води хрестом, який занурений у воду під спів тропаря „Коли в Йордані хрестився Ти”. Після водосвяття священик благословить людей свяченою водою. У нашого народу був гарний звичай, за яким на ріці, де відбувалося освячення води, ставили хрест з льоду.
ЙОРДАНСЬКА ВОДА — ВЕЛИКА СВЯТІСТЬ
Від найдавніших часів Східна Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість та приписує їй чудодійну силу для душі й тіла. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник Богоявлення каже:
„У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають увесь рік… І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два і три роки зостається незіпсована і свіжа. І по такім довгім часі вона така, як і вода, щойно взята з джерела”.
Грецька Церква для йорданської води має назву велика „агіязма”, тобто велика святість.
Колись давно у Церкві був звичай давати пити йорданську воду тим, кого через якусь провину не допущено до святого причастя. Наш народ ставився до йорданської води з такою великою набожністю, що аж до її освячення зберігав строгий піст і приймав її натще, наче причащаючись. Наші вірні кропили йорданською водою всі свої будинки й ціле обійстя, щоб відігнати від свого господарства всяку нечисту силу. І сьогодні вони радо вітають у своїх домах священика, який щорічно благословить і освячує їх і їхні доми йорданською водою.
Віру нашої Східної Церкви в силу і благословення йорданської води найкраще віддзеркалює зміст молитов та обрядів великого водосвяття. У тих молитвах багато разів призиваємо Святого Духа, щоб Він зійшов, очистив і освятив воду та надав їй лікувальної сили з користю для душі й тіла. Велика єктенія під час освячення води має аж 26 прохань, де є такі слова:
„Щоб освятилися води ці силою, діянням і зішестям Святого Духа”; „Щоб на води ці сходило очищальне діяння пресущної Тройці”; „Щоб була їм дарована благодать ізбавлення, благословення Йорданове, силою і діянням і зішестям Святого Духа”; „Щоб ми просвітилися просвіченням розуму і благочестя зішестям Святого Духа”; „Щоб вода ця стала даром освячення, ізбавленням від гріхів, на зцілення душі і тіла, і на всяку особливу користь”; „Щоб була вона на очищення душ і тілес усім, що з вірою черпають і причащаються нею”.
Гарні за своїм глибоким змістом молитви йорданського водосвяття величають Пресвяту Тройцю і просять Святого Духа, щоб зійшов і сам освятив воду. Тут підкреслюється значення, сила та святість йорданського водосвяття. Ось дещо з тих молитов:
„Днесь йорданські води перетворюються на цілющі Господнім пришестям… Днесь людські гріхи йорданськими водами обмиваються. Днесь рай відкривається людям і сонце правди осяюється нам… Днесь ми ізбавилися від давнього ридання і, як новий Ізраїль, спаслися. Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння озорюємося… Днесь світлом просвічується все створіння… Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям Святого Твого Духа, і освяти воду оцю. І дай їй благодать ізбавлення, благословення Йорданове, сотвори її джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням недуг, погубною для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської сили сповненою, щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тілес, на зцілення від терпінь, на освячення домів, і на всякий особливий пожиток… І подай усім, що доторкаються до неї і причащаються, і помазуються нею, освячення, здоровля, очищення і благословення”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Побачивши Просвітителя нашого,* що просвітлює кожну людину,* як він прийшов христитися,* Предтеча радується душею і тремтячою рукою показує на нього та й мовить людям:* Ось той, хто спасає Ізраїля і визволяє нас із тління.* Безгрішний Христе Боже наш, – слава тобі!
Ангельські сили настрахалися,* побачивши, як Спас наш приймає хрищення від слуги,* а Дух Святий сходить, щоб дати йому свідчення,* і голос Отця почувся з неба:* Той, кого Предтеча христить рукою своєю* – це Син мій улюблений, якого я вподобав.* Христе Боже наш, – слава тобі!
Течія Йордану прийняла тебе – джерело;* Утішитель же зійшов у вигляді голуба.* Схиляє голову той, хто прихилив небеса,* і глина кличе до Творця:* Чому наказуєш мені таке, ти, що вищий від мене?* Я ж потребую твого хрищення.* О, безгрішний Христе Боже наш, – слава тобі!
Вирішивши спасти заблукану людину,* ти не відмовився прийняти вигляд слуги.* Бо вгодно було тобі, Господеві й Богові,* прийняти задля нас те, що наше;* прийнявши, Спасе, тілесне хрищення,* ти сподобив нас прощення.* Тому кличемо до тебе: Христе Боже наш, – слава тобі!
Нині прийшов Христос на Йордан христитися.* Нині Іван приторкається голови Владики.* Сили небесні зжахнулися, бачивши преславне таїнство:* море побачило й побігло, Йордан же бачив і повернувся назад.* І ми, просвітившись, виголошуємо:* Слава Богові, що з’явився і став видимим на землі* та світ просвітив.
Ти, Господи, вирішив здійснити все, що уклав від віку.* Від усього створіння прийняв ти служіння для своєї Тайни:* від ангелів – Гавриїла, від людей – Діву,* від небес – зорю, а від Йордану – воду,* в якій ти знищив людські беззаконня.* Господи, – слава тобі!
Нахилив ти голову до Предтечі і потрощив голови зміям.* Вступивши у воду, всіх ти просвітив,* що славили тебе, Спасе, просвітителю душ наших.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Коли в Йордані хрестився Ти, Господи,* Троїчне явилося поклоніння:* бо Родителя голос свідчив Тобі,* возлюбленим Сином Тебе називаючи;* і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова.* Явився Ти, Христе Боже,* і світ просвітив, слава Тобі.
Кондак:
Явився єси днесь вселенній* і світло Твоє, Господи, знаменувалося на нас,* що зі зрозумінням оспівуємо Тебе:* Прийшов єси і явився єси – Світло неприступне.
Замість Трисвятого:
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Замість Достойно:
Величай, душе моя, царя – Христа, що хрестився в Йордані.
І ірмос, глас 2:
Не зуміє ніякий язик достойно благохвалити, тривожиться й ум, і то надсвітній, коли оспівує Тебе, Богородице; одначе Ти, благая, прийми віру, бо любов нашу божественну знаєш, бо Ти є християн заступниця, Тебе величаємо.
о. Петро Фостик
