Користування дарів божих
„Гаразд, слуго добрий ї вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим „. (Мт. 25,21)
В сьогоднішній Євангелії ми чули прекрасну притчу Господню про таланти. Короткий зміст її такий: Один чоловік, від’їжджаючи з дому, покликав своїх слуг і доручив їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому два, а третьому один. Перші два за одержані гроші придбали удвоє стільки, скільки дістали, а третій, навіть не намагаючися щось придбати, закопав свій талант у землю. Господар, повернувшись додому, похвалив перших двох слуг ва їхню дбайливість, а третього покарав за недбальство.
В цій притчі господарем треба розуміти Бога, Творця і Дателя всіх благ; слугами ж Його людей, а таланти це дари Божі, якими Бог обдаровує людей мірою їхніх сил і потреби. Сама притча висловлює і з’ясовує вчення Христа про те, що під час другого його пришестя на землю дістануть нагороду лише ті, хто використав дари Божі на добро собі і ближнім. Ця ж притча в особливший спосіб зображує всіх людей, що дістали і дістають від Бога різні дари, благодаті й дарування. Всі люди створіння Божі. Від Бога-Творця всі ми сподоблюємось різних дарів. Маємо природні дари, як ось: розум, воля, добре серце; маємо надприродні дари, як: віра, любов, радість, мир, милосердя, здержність (Гал. 5,22). Ці дари даються не всім і не кожному однаково, а настільки, наскільки йому потрібно для спасіння. Бог, як люблячий і всезнаючий, і премудрий Отець, знає кому скільки і чого потрібно. Вже від нас самих залежить плекання наших здібностей і сил, які маємо від Творця, використовування Божих ласк або їх занедбування. Отож неправильна є думка тих, хто каже, що багач, вельможа, мудрець та ті, в кого великі здібності, мають „таланти”, а люди прості, вбогі, невчені, невіжі не мають ніяких талантів. Це незгідне з дійсністю, бо на кожному становищі, в усякому званні та при розмаїтих здібностях і снагах можна стати корисним собі й ближньому та вгодити Богові. Необхідно тільки розумно використовувати ці дари Божі. Бог є премудрий, правосудний і чоловіколюбний і хоче, щоб усі спаслися. Оскільки ж ввесь закон Божий засновано на любові, а любов здійснюється не словом і язиком, а ділами й істиною (Ї Ів. 3,18), а знаряддям цього вдійснення 6 життєвий талант, то Бог дає „ таланти „ всім: одним більше, а другим менше, тобто в міру сили, яку хто має для збільшення і розвитку цих „талантів „; але жодної людини не залишає без „таланту”. Цей талант дає людині не для того, щоб його марнувала або закопала й була осудженою, але, щоб помножила його і спаслася. З безмірного свого чоловіколюб’я Бог дає кожній людині спроможності й засоби для спасіння. Оскільки ж люди мають свобідну волю, то одні збільшують свої таланти, а другі їх закопують; всі ж однак здають рахунок.
Але скажете, може: Який талант має вбогий, простий, незнатний, опущений чоловік? На це треба відповісти, що перед Богом він має такий самий талант, який має і багатий, бо і вбогий, і простий, і незнатний може збільшити свій життєвий талант, не тільки його здвоїти, але й багато більше. Адже Бог не дивиться на кількість, а на зусилля людської волі, на горливість серця. Як мірою кожного роздає Він таланти, так і вимагає від кожного плоду, мірою даних талантів. Жінка вдова, проста, вбога, незнатна не мала нічого, крім двох мідя ків, а придбала ва них більше, ніж багаті. Коли Христос побачив, як бідна вдова, жертвуючи в скарбницю храму поряд в багатими, поклала дві лепти, заявив: „ Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. Усі бо кидали з свого надміру, вона ж з убозтва свого все, що мала, вкинула, увесь свій прожиток „ (Мар. 12,43-44). Незнатна й убога була також удовиця Сидонянка, яка тяжко бідувала 8 дітьми-сиротами в часи посухи й голоду в Сарепті, однак і в цих обставинах вона мала „талант” пригорщу муки і трохи олії, і збільшила його, бо наситила ним голодного пророка Іллю (1 Цар. 17,16). Хто в світі був убогіший, простіший за ці дві жінки, однак вони і талант мали, і збільшили його, і дістали за це нагороду! Ми, міряючи дари Божі мірою людських суджень, часто помилявмось, тому що дивимося тільки на кількість і цінність дарів, а настрою душі і теплоти серця не беремо до уваги. Бог же не міряє ні кількости ні цінності дароприношень, а вважає на настроєння душі, щиросердність і добру волю в виконуванні добра. Тому Бог всяке добродійство наше, вчинене в добросердечності й любові, ласкаво приймає, вважає його збільщенням життєвого „ таланту „ і щедро за це винагороджує.
Отож, коли хтось є щирим до всякого доброго діла і чи то подорожніх приймає, чи гнобленим помагає, чи голодних і потребуючих прокормить, має талант і збільшує його, бо такі вчинки належать до добродійств. Коли хтось має нагоду і бажання напоїти спраглого хоч би кухлем холодної води, той має талант і помножує його. Коли хтось побачить ближнього в біді або в знемозі, або в дуже скрутних обставинах чи стражданнях і допоможе йому, той має „талант” і збільшує його. А тепер спитаймо себе, чи є хоч один чоловік на світі, що не мав би таких талантів? Хто ж не спроможний напоїти когось кухлем холодної води, або єдиною порадою, єдиним утішним словом, єдиною короткою молитвою облагодіяти свого ближнього? Це кожний може чинити, і саме це становить „ талант” і приймається Богом, як збільшення його. Щасливі ті люди, які збільшують свої таланти; або душевно, тобто, напоумлюючи нерозумних, навертаючи заблуканих, спасаючи їх від духовної смерти; або тілесно, тобто, помагаючи нужденним, приймаючи подорожніх, відвідуючи хворих, захищаючи покривджених, сиріт і вдовиць. Саме такі люди осягають збільшення своїх „талантів” і через це люди їх шанують і вважають своїми добродіями.
Коли багач використовує своє багатство лише для себе, на свої примхи, а забуває про потребуючих і вбогих; коли освічений і мудрий ховає від інших дари свого розуму; коли священнослужитель занедбує свої благодатні дари, не виконуючи душпастирських обов’язків, як належить доброму пастиреві, то кожний з них закопує свій „талант”. Коли той, що має невеликий „талант”, але черев лінощі і того не використовує на користь собі і ближньому, тоді і цей малий його талант став недійсним, мертвим, і на ньому ще в цьому житті сповняються слова Господні: „ Візьміть від нього талант і віддайте тому, що має десять талантів „. Лінощі приводять людей до вбогості, до незадоволення з людей і, що найгірше, до заздрості, ненависті, обмов і злочинів.
Дорогі в Христі брати і сестри! Для кожного з нас в не забарі настане час, коли прийде справедливий і грізний Суддя, і сяде на престолі своєї слави, де стануть перед ним усі люди, добрі і злі, працьовиті й лінюхи, віруючі й невіруючі, ті що терплять і ті що завдають іншим терпіння, і перед ним виявляться діла кожного. Саме тоді „лукавий і лінивий раб” затремтить, побачивши, що закопав даний йому талант, бо виявиться його лукавство і лінощі, які знищили Божу благодать. Ті ж, хто збільшували свої таланти, засяють перед Богом своїми несмертними чеснотами, як світила небесні, і почують голос Судді: „ Добрий і вірний слуго, у малому ти був вірний, над великим тебе поставлю, увійди у радість Господа Твого!” Отже нещасні ті, що марнують свої таланти, щасливі ж ті, що милосердям і добродійністю супроти своїх ближніх день-у-день помножують дані їм Богом таланти. Пам’ятаймо на слова великого Франка: „ Праця єдина з неволі нас вирве, нумо до праці брати!” Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Таланти дані людині Богом, щоб ними осягнула небо
В сьогоднішній притчі розповідає Христос Спаситель як то один багатий пан, від’їжджаючи в далекі сторони, розділив між своїх слуг – невільників таланти – великі суми грошей. Розділив їх нерівно, бо згідно з їхніми спромогами, щоб вони орудуючи тим майном побільшили добро їхнього пана, до чого вони були зобов’язані. Те побільшення панового майна не було добровільне, але було вимогою, тому що обов’язком невільника було пильно працювати для свого пана. На підставі того строгого обов’язку розуміємо, чому пан, повернувшись з подорожі, так строго покарав лінивого слугу – невільника, який не бажаючи працювати, закопав панів талант у землі, щоб йому віддати стільки, скільки одержав, без жодних відсотків.
Гадаю, що злишнім є пояснювати, що тим багатим паном є наш Бог – Творець, а невільниками, яким Він розділив таланти, є кожний з нас, його сотворіння. Створюючи нас і залишаючи на землі Йому служити, Господь розділив між нас прерізні таланти, щоб ми вживаючи їх і працюючи, заслуговували собі в Нього Царство Небесне. Декому з нас Від дав добра земні, маєтки, які нам треба побільшувати й уживати й під кінець нашої земної мандрівки здати рахунок з того, як ми їх уживали. Та деякі люди зле розуміють уживання того таланту, тобто земного майна. Вони гадають, ніби їхнім обов’язком є лише побільшувати майно, не вживаючи його відповідно до задумів Божих. Господь Бог, даючи нам ті добра, дав одночасно й правила, згідно з якими нам треба їх уживати, щоб заслужити собі в Нього небесну нагороду. Тими правилами є заповідь любови ближнього:
„Любитимеш ближнього свого, як себе самого” (Мт 12.13; Лк 19,18).
Від докладного виконання тієї заповіді залежатиме й небесна нагорода. Ісус вказує також і на нагороду, яку одержать ті всі, що ділились своїми земними добрами з ближніми в біді. Такий бо засуд видасть Суддя в день страшного суду:
„Прийдіть, благословенні мого Отця, візьміть у спадщину Царство, приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти, мав спрагу, і ви напоїли мене, чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; в тюрмі був, і ви прийшли до мене” (Мт 25,34сс).
Колиж ті праведні спитають Його, коли вони це все добро зробили, Він у відповідь скаже:
„Направду кажу вам: усе що ви зробили одному з моїх братів найменших — це ви мені зробили„ (Мт. 25,40).
Якщо не виконати цих діл милосердя щодо тіла й душі ближнього, то воно потягне за собою страшну кару пекла. Так бо скаже Суддя до тих, що по Його лівій руці:
„Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й його ангелам. Бо я голодував, і ви не дали мені Їсти, спрагнений був, і ви мене не напоїли, чужинцям був, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули, недужим і тюрмі, і ви не навідались до мене” (Мт 25,41 сс).
Іншим людям дав Господь талант стати батьками, тобто приводити дітей на цей світ, співдіючи з Його життєдайною силою, та щоб виховувати їх на добрих членів Церкви і майбутніх спадкоємців Царства Небесного. Тож щасливі ті батьки, які співпрацюють з Богом у тому напрямі й, привівши своїх дітей на світ, навчають їх любити їхнього Творця, чинити Його волю на землі й, таким чином прямувати до Нього їхньої остаточної мети. Призадумаймось тепер, як то батьки вживають того талану, що ним наділив їх Творець? Деякі, очевидно, співпрацюють з Ним, приводять на світ дітей і виховують їх на праведних богобоязливих людей. Вони одержать свою нагороду, у цьому запевнює св. апостол Павло, словами:
„Жінка… спасеться приводженням на світ дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зі скромністю„ (1 Тим 2,15).
Але спитаймо, що станеться з батьками, які відмовляються співпрацювати з Божою життєдайною силою? Що скаже Божий Суддя на страшному суді тим, що стерилізувались, щоб не мати дітей? Що скаже тим жінкам, які брали пілюлі, або вживали інших штучних засобів, аби лиш перепинити зачаття, та щоб уживати статевих зносин без жодної відповідальності? А якими словами звернеться Він до тих, які вбивали своїх ще ненароджених дітей, позбавляли Їх того життя, що ним наділив їх, Він – Божий Творець? Яку відповідь дадуть ті батьки своєму Богові Творцеві, коли їм прийдеться здавати рахунок зі свого життя й усіх своїх діл, перед Ним, їхнім Суддєю? Не думаю, що їхня вигода, чи страх перед перенаселенням землі буде задовільним виправданням, та чи напевно заслужить їм вічну нагороду.
Далі є ще й інші люди, який Господь зосібна покликав, щоб ішли Його слідами. Він казав їм покинути все: їхні родини, майно, рідний край і цілковито посвятитися Його службі. Того бо Він вимагає від кожного, хто серйозно рішається віддатися Господеві на службу словами:
„Коли хтось приходить до мене Й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем„ (Лк 14,26).
Ці слова звертає Христос до всіх мужчин і жінок, які в особливий спосіб пожертвували себе на службу Його Божій науці, щоб приготувати серця людей на Його прихід. Він вимагає від них усіх, яким дав цю особливу ласку, стати своїми учнями й апостолами, щоб ішли в світ, проповідували Його благовість і приготовляли членів Його святої Церкви; словами:
„Ідіть, отже, й навчайте всі народи: христячи їх у ім’я Отця й Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав” (Мт 28,19с).
Ті в особливий спосіб покликані особи, що служать Богові й людям як священики, монахи, сестри й монахині, одержать від Христа Господа особлившу нагороду за їхню вірну службу й за те, що задля Христа й людей зреклися земного щастя. Таке бо обіцяє Христос Спаситель своєму апостолові Петрові, коли той запитав Його:
„Ось ми покинули все й пішли за тобою, що будемо за те мати? Ісус відповів їм: „ Направду кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий засяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля імені мого покине дім, братів сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину „ (Мт 19,27сс).
Як бачимо, Спаситель є дуже щедрий супроти тих людей, що залишили все й посвятились всеціло Йому на службу й на службу Його стада, тобто Церкви святої. Безумовно, тільки в тому випадку, коли вони вірно виконують свою службу й стараються про славу Божу й про спасіння повіреного їм стада. Ті ж, однак, що віддалися Йому на службу, але її вірно не виконують, не тільки не дбають про спасіння душ людей, але навпаки, ще 6 для них згіршенням, Спаситель грозить страшними карами. Так бо Він говорить про непотрібних слуг:
„А хто згіршить одного з тих малих, що вірують у мене, тому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию й утоплено в глибині моря” (Мт 18, 6).
Це є нагорода за вірну службу Богові й Церкві, за уживання талантів, даних Богом для добра власної душі й для добра народу, якому вони служать. Обіцянки великої нагороди мають спонукати слуг Божих повністю віддатися тій службі. Лінивих і недобрих слуг Христос спонукує до щирої і повної, відданої служби на славу Богові й для добра вірних. Тому ми всі повинні пам’ятати, що як з одного боку, жде велика нагорода всіх тих, які вживають дані їм талани на славу Божу й для добра своєї душі, так з другого боку важка кара стріне всіх лінивих і недбалих слуг.
о. д-р М.І. Любачівський
ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 6, 1-10.
Браття, як співробітники благаємо вас благодаті Божої не приймати марно. Бо каже: Сприятливого часу я вислухав тебе і в день спасіння я поміг тобі. Ось тепер – час сприятливий, ось тепер. – день спасіння. Не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння; але в усьому показуємо, що ми слуги Божі, у великій терпеливості, у скорботах, у бідах, у великій тісноті, під бичуванням, у темницях, у заколотах, у трудах, у недосипаннях, у постах, у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці; у славі й безчесті; у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві; як незнані, але добре знані; як ті, що вмирають, але все живі; як карані, та не убиті; як сумні, та завжди веселі; як бідні, але багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, але все посідають.
АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ 2, 16-20.
Однак, дiзнавшись, що людина виправдовується не дiлами закону, а тiльки вiрою в Iсуса Христа, i ми увiрували в Христа Iсуса, щоб виправдатися вiрою в Христа Iсуса, а не дiлами закону; бо дiлами закону не виправдається нiяка плоть. Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христi, самi виявилися грiшниками, то невже Христос є служитель грiха? Аж нiяк! Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем. Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я спiврозп’явся Христовi, i вже не я живу, а живе в менi Христос. А що нинi живу в плотi, то вiрою живу в Сина Божого, Який полюбив мене i вiддав Себе за мене.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 25, 14-30.
Сказав Господь притчу оцю: І царство небесне буде мов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один, кожному за його здібністю, і від’їхав.
Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов ірудував ними, і придбав других п’ять талантів. Так само іто, що взяв два, також придбав два других. А той, що взяв один, пішов, викопав у землі яму я сховав гроші пана свого.
По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними рахунок. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: – Мій пане, каже, ти мені дав п’ять талантів, ось я придбав других п’ять талантів.
Сказав до нього його пан: – Гаразд, слуго добрий і вірний. Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого.
Приступив і той, що взяв був два таланти й каже: – Пане, два таланти дав ти мені. Ось других два придбав я.
Сказав до нього пан його: – Гаразд, слуго добрий і вірний! Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого.
Приступив і той, що взяв був один талант, і каже: – Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Тому, зо страху я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє.
Озвався його пан і каже до нього: – Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав. Тож треба було тобі дати мої гроші торгівцям, і я, вернувшись, взяв би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, візьмуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 8,34-9,1.
Сказав Господь «Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелія, той її спасе. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами».
І сказав їм: «Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Царства Божого, що прийде у могутності».
ІСУС ЗАКЛИКАЄ НЕСТИ ХРЕСТ (МР 8:34-9:1) – Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє – https://dyvensvit.org/blogs/1031204/
2 Kr. 6,1-10. «Як ті, що нічого не мають, а все посідають»
Не осуджуючи когось, а навіть самих себе, погляньмо, яким є наше життя. Ми постійно чогось прагнемо, щось шукаємо, щось хочемо здобути. Здобуваємо одне, і це приносить нам втіху декілька годин, днів, тижнів чи місяців. І тоді здобуваємо наступні нескорені вершини. Здобуваємо їх і знову цим не задовольняємось. І так до безконечности можна здобувати, але не мати з того втіхи, якщо не зрозуміти, що найцінніше, що можемо мати у цьому житті, це Бога.
Ким були святі? Вони були і матеріально бідні, і багаті, але ні одне, ні друге ніколи не ставало їм на перешкоді. Вони розуміли, що ніщо земне не зможе задовольнити їх. Вони розуміли, будь-що, що вони мають, їх ніколи не збагатить, що тільки Бог їм дасть все потрібне для їхнього правдивого щастя. На прикладі мучеників бачимо, що в них відбирали майно, почесті, посади, навіть життя, а вони ніколи не мали страху, бо знали, що найцінніше – Бога – в них ніхто і ніщо не може забрати.
Пам’ятаймо, що посідаючи Бога, посідаємо все, бо лише Бог має в собі все.
Мт. 25, 14-30. «Прикликав своїх слуг і передав їм своє майно».
Господь, який творить людину, передає їй у часі цього творіння «своє майно» – свій образ. Євангеліє оповідає про таланти, які отримують люди. Один отримує п’ять талантів, другий – два таланти, третій – один.
Це символічні числа. Остаточно талант – це наш образ Божий, який ми отримали й носимо в собі. Кожен отримав від Бога в повноті цей талант, цей скарб, яким є наше життя. Бог дарував нам частину цього свого майна, цього буття, цього життя. Як це важливо – уміти оцінити, що ми отримали.
Ми часто маємо претензії, заздрість, що хтось інший щось має. І це стосується абсолютно кожного. Усі, буває, думаємо, що хтось має те, чого не маю я. Але ж Бог обдарував кожного тим, що йому було найбільше потрібно для його добра, Дод людині найбільший талант – Божий образ.
Погляньмо на наше життя, як на великий Божий талант, який ми отримали. Як на скарб, який Бог дав кожному з нас!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 7:
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* створив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Тропар (г. 1):
Спаси, Господи, людей твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй,* і хрестом твоїм* охорони люд твій.
Слава: Кондак, глас 7:
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
І нині: Кондак (г. 4):
Вознісся Ти на хрест волею своєю.* Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить,* даруй щедроти твої, Христе Боже.* Возвесели силою Твоєю благовірний народ,* перемоги на супротивників дай йому,* що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
Прокімен, глас 7: Возносіть Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг Його, бо святе воно (Пс. 98,5).
Стих: Господь воцарився, нехай гніваються люди (Пс. 98,1).
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Замість Достойно, приспів: Величій, душе моя, пречесний хрест Господень.
І ірмос, глас 8: Таїнственний рай Ти, Богородице, що невоздільно виростила Христа. Він на землі насадив хресне життєносне древо. Йому, що його нині возносять, поклоняючися, Тебе величаємо.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Причасний: Знаменувалося на нас світло лиця Твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, трич
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворящого Хреста, якого всесвітнє воздвиження празнуємо, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і свв. мчч. Трофима, Савватія й Доримедонта, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1524254841353040
о. Петро Фостик
