РОЗДУМИ НАД ТРОПАРЕМ ПЕРЕДСВЯТТЯ БОГОЯВЛЕННЯ.
Передпразденство Богоявлення. Роздуми над тропарем передсвяття Богоявлення
«Готуйся, Завулоне, красуйся, Нефталіме, Йордане ріко, стань, радісно прийми Владику, що йде хреститися. Веселися, Адаме, з праматір’ю, не скривайтесь, як колись у раю, бо Той, що бачив вас нагими, явився, щоб зодягнути в первісну одежу. Христос явився, хотячи оновити всю твар».
Одразу по святі Обрізання Господнього та Св. Василія Великого Церква доручає вірним готувати себе до святого Богоявлення, яке літургійно нічим не поступається святу Різдва Господнього (колись ці спасенні події святкувалися в один день). У дні передсвяття великого Богоявлення у Богослуженнях нашого обряду співається тропар «Готуйся, Завулоне…». Пропонуємо вам декілька думок про текст тропаря.
Завулон і Нафталі (Нефталім) – двоє із дванадцяти синів патріарха Якова. За числом синів Якова (який отримав ім’я Ізраїль), розподілено було обітовану землю, куди прибув народ після виходу з Єгипту. Так-от племена Завулона і Нефталі (нащадки синів Якова) отримали свої наділи у північній частині обітованої землі (пор. ІН 19,10-16.32-39) [1]. Саме у тих землях, згідно з Євангелієм, проживав Христос після того, як Йосиф, оповіщений ангелом, повернувся з Єгипту, куди він поспішно втікав з Марією та Дитям після приходу мудреців зі Сходу (пор. Мт 2,19-23) [2]. І ось тропар закликає ці землі, в яких Христос проживав, радіти тим, що Господь іде хреститися, адже, охрестившись, незабаром розпочне проповідь і спасительну місію. У тих землях розташовувалось і місто Капернаум, яке називатимуть містом Христа. З іншої сторони, тропар явно говорить про сповнення пророцтва Ісаї: І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, Галилею поганську. Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло (Іс 8,23-9,1). Святе Богоявлення, а також Таїнство Хрещення звемо просвіченням, бо у ньому ми просвічуємося світлом Господнім. І так нам, що подібно до племен Завулона і Нафталі, перебували у темряві невідання, засяяло Світло.
Тропар закликає ріку Йордан зупинити свою течію (стати) зі страху та благовоління перед Богом, Який незабаром явиться. Якщо у Старому Завіті течія Йордану стала перед Ковчегом Господнім, який переносили священики (пор. ІН 3,15-17) [3], то як тут не стати їй перед самим Богом? Як їй не боятися торкнутися самого Творця?
Тропар передсвяття закликає веселитися Адама і Єву, адже Христос гряде до хрещення, щоб взяти на себе їхні гріхи і гріхи потомків їхніх та змити у течіях Йордану-ріки (пор. Мт 1,21; Йо 1,36) [4]. Їм більше не слід скриватися (ховатися) від Бога, як колись у раю після гріхопадіння (пор. Бут 3,6-7) [5]. Бог, відаючи про їхню вину, бере її на себе та повертає їм первісну одежу – благодать єдності з Богом. Мова зовсім не йде про одежу у буквальному значенні, адже Адам і Єва сотворені були нагими і не соромилися один одного. Сором і відповідно зшивання смоківного листя, щоб прикрити тіло, слідує уже після гріхопадіння. Тому під первісною одежею слід розуміти первісну благодать, з якої себе обнажили Адам і Єва, впавши у гріх.
В кінці тропар звіщає нам, що Христос явився не лише, щоб оновити людину (в образі Адама і Єви розуміємо усе людство), але також усю твар, тобто усе творіння. Адже і природа зазнала на собі дію гріха людини. Христос же усе оновляє своїм спасенним пришестям.
Тропар:
Готуйся, Завулоне, красуйся, Нефталіме, Йордане ріко, стань, радісно прийми Владику, що йде хреститися. Веселися, Адаме, з праматір’ю, не скривайтесь, як колись у раю, бо той, що бачив вас нагими, явився, щоб зодягнути в первісну одежу. * Христос явився, хотячи оновити всю твар.
Кондак:
У струях днесь Йординових був Господь, каже Йоанові: Не бійся мене хрестити, * я бо прийшов спасти Адама первозданного.
Джерелo: Роздуми над тропарем передсвяття Богоявлення, Марія Ярема – https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/nascosto-116/1043-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%B8-%D0%BD%D0%B0%D0%B4-%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BC-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F-%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%8F%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F.html
Cвятого отця нашого Сильвестра, папи Римського.
Минало вже близько триста літ з часу, коли Спаситель приніс на землю науку святого Євангелія. І триста літ лилася кров мучеників і тривали жорстокі переслідування християн. Тоді то в Римі, в головному місті великої, світом правлячої держави народився святий Сильвестр. Батько його Руфин помер скоро, хлопця виховала матір, Юста, жінка дуже благочестива, котра довірила хлопця опіці одного богобоязливого священика на ім’я Кирина. Сильвестр уже в молодому віці був повен християнських чеснот, особливо ж опікувався хворими і хоронив тіла святих мучеників. До Риму в той час прибув з Антіохії святий Тимотей, єпископ. Він замеш-кав у домі Сильвестра і впродовж року проповідував у Римі слово Боже, аж поки не схопили його посіпаки мучителя, старости Тарквинія, поставили перед судом і замучили на смерть. Сильвестр поховав тіло святого мученика, за що його також схопили і привели на суд Тарквинія. Той був переконаний, що святий Тимотей мав великі гроші і вимагав у Сильвестра відкрити, де вони заховані, погрожуючи муками. Святий відповів йому, що мук не боїться, і напророкував старості, що той вже цієї ночі помре. Розлючений Тарквиній наказав кинути святого Сильвестра у в’язницю. Коли ж увечері мучитель сів до вечері, то вдавився остяком риби і нагло помер. Слуги, налякані цим, випустили святого Сильвестра з в’язниці на волю.
На престолі святого Петра перебував тоді папа Мелтіяд (311-314). Він висвятив святого Сильвестра на 80-ому році його життя на священика. За імператорів Диоклетіяна і Максиміяна настало криваве переслідування християн, тоді мученицькою смертю загинув святий папа Мелтіяд. На його місце одноголосно вибрали святого Сильвестра, як 33-ого з ряду наслідника святого Петра. Сталося це 314 р.
Для християн мали настати веселіші часи. На царському престолі сів Костянтин Великий, тоді ще поганин, однак далекий від того, щоб переслідувати християн. Коли він походом рушив проти свого ворога Максентія, йому перед битвою у сні явився Ісус Христос, з сяючим хресним знаменем, на якому були виписані слова: “Цим переможеш!” Вже тоді Костянтин пізнав (докладніше про це прочитаємо в його житії, що припадає на 21 травня), що віра Христова є єдино правдива, однак, згідно з тодішнім звичаєм, відклав хрещення на пізніше. З допусту Божого, усе тіло імператора покрила проказа. Лікарі радили йому скупатися в крові малих дітей, та плач бідних матерів зворушив його серце і він не погодився на таке лікування. Завдячуючи цьому, явилися йому (згідно з переданням) у сні святі апостоли Петро і Павло і сказали, аби покликав до себе папу Сильвестра, що переховується від мучителів у горах Сорактес, а той вже покаже йому іншу, зцілюючу купіль. Святий Сильвестр справді переховувався, бо в часі відсутности Костянтина, римські урядники самовільно мучили християн, особливо священиків і єпископів.
Прийшовши до Костянтина, святий Сильвестр навчав його, що правдиво зцілюючою купіллю є таїнство хрещення, він зворушив його серце і привів до цілковитого пізнання правди. Бог чудесно зцілив Костянтина, й імператор став ревним ісповідником правдивої віри, а за його прикладом пішли дворяни і народ. Костянтин зводив церкви і добрими ділами заслуговував собі на небо. Радість прийшла до християн, з підземельних печер хрест Христовий вийшов на поверхню землі, Ім’я Спасителя перемогло поганство. .
Жиди, ті вічні вороги християнської віри, стали намовляти Костянтина, щоб він, увірувавши в єдиного Бога, покинув віру в Ісуса Христа, котрий помер на хресті негідною, згідно з тодішніми уявленнями, смертю. Імператор, за порадою папи Сильвестра, наказав старшинам жидівської громади явитися в палату, а святий Сильвестр з книг Старого Завіту довів їм, що Месія, Ісус Христос, уже прийшов у світ. Тоді один жидівський чарівник на ім’я Замврій попросив привести сильного вола і сказав, що крикне йому у вухо Ім’я Бога свого, і віл одразу ж згине, бо хто Ім’я Боже почує, той не може жити. І справді, силою диявола вчинив це, бо віл упав неживий. Святий Сильвестр сказав жидові, щоб тепер він Іменем Божим воскресив того вола, та жид не міг цього зробити. Тоді святий Сильвестр помолився, призвав голосно Ім’я Ісуса, і віл підвівся, живий і здоровий. Жиди, збентежені чудом, припали до ніг святого папи й увірували в Бога християн і прийняли св. хрещення. .
Папа Сильвестр управляв паствою Христовою мудро і з любов’ю. А коли Арій почав ширити свою єресь і в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор (325 р.), на якому було засуджено аріян, святий Сильвестр, через слабкість, не міг сам поїхати туди і, як видимий глава Церкви, провадити Собор, тому послав двох своїх делегатів, Вита і Вінкентія. Того ж року він зібрав у Римі багатьох єпископів й урочисто затвердив усе, що задля добра і чистоти святої католицької і апостольської Церкви було вирішено на Нікейському Соборі. Він увів в управління Церквою багато поліпшень, а священикам заборонив займатися торгівлею, роздавав убогим милостиню і всім радив спасатися через діла милосердя. Помер святий папа Сильвестр у великій святості 31 грудня 325 р. Понтифікат його тривав 21 рік, 10 місяців і 11 днів. Це був лиш третій папа, що помер природною смертю. Тридцять його попередників, що засідали на престолі святого Петра, померли мученицькою смертю, всі вони своїм життям дали свідчення за Христову віру.
Тропар:
Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Сильвестре.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Серед священиків явився ти священиком Царя і Бога, богоносний, постникам співбесідником був, тому й радуєшся нині з ликами ангельськими, отче, радуючись в небесах, Сильвестре, славний пастирю, спасай тих, що з любов’ю звершують пам’ять твою.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
