ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. КОРОТКА ІСТОРІЯ. ПРО ІКОНУ.
Небо – наша вітчизна
Дорогі в Христі! Сьогодні минає сороковий день від воскресіння Христового. Саме ва цей час мала зміцнитись віра апостолів і перших визнавців Христових в тому, що Ісус направду воскрес із мертвих у тому самому тілі, в якому він терпів і був розіп’ятий. Смерть Христа Ісуса була великим ударом і засмутила його учнів. Спаситель помер на хресті, віддав Богові духа. Його померле тіло склали у гробі. Це все спричинило у пригноблених учнів зневіру і захитало довір’я до Ісуса. Однак протягом сорока днів Апостоли й учні Христові такою мірою переконались 1 утвердились у вірі, що в хвилину вознесіння на небо не було в них вже більше ніякого сумніву.
В день свого відходу з цієї землі Ісус узяв в собою апостолів і найближчих своїх учнів, щоб разом з Пречистою Богоматір’ю вийти на Гору Оливну там, де перед шістьма тижнями заливавсь Ісус кривавим потом, на передодні своїх страждань і смерти. Він вийшов на ту гору, де часто молився й душевно страждав. Ісус вийшов туди в останнє, щоб звідти зачати свій тріумфальний висхід на небо, осягнувши насамперед вершину гори Голготи. Не інакша й наша дорога до небесної нашої вітчизни. У страсний четвер Ісус вийшов на Гору Оливну вночі, серед темряви і душевних страждань конання; в четвер також Ісус прийшов сюди, у ясний день, повний радості і тріумфального блиску, щоб вознестися.
Вийшовши на вершок гори, Ісус розмовляв ще зі своєю Пречистою матір’ю Марією, з апостолами, в учнями. Він ще давав їм в останнє своє повчання, вказівки, потіху, пригадуючи: „Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас” (Ів. 15,20). „Вилучать ваc із синагог. А Й година настане, коли то кожний, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові” (Ів. 16,2). „Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться „ (Ів. 16,20). „ У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Ів. 16,33). „Не полишу вас сиротами; я прийду до вас” (Їв. 14,18). „Ї проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб зв вами був повіки” (Ів. 14,16). Він вчинить, що „ одягнетеся силою з висоти „ (Лк. 24, 49). „ Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене „. Бо, „хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю” (Ів. 141.12). І так розмовляючи з улюбленими, Ісус благословив їх. Аж ось пробиті цвяхами його ноги відірвались від землі, а Ісус, осяяний блиском слави, зачав підніматись угору. Всі учні, задивлені в Христа, підводили свій зір чим раз вище й вище вдивляючись у ясну далечінь. Аж ось надійшла хмаринка і закрила Христа Спасителя. Апостоли знову звернули свій зір до землі; на неї дивилися тепер, наче інакшими очима; внутрі від чули, що порив і бажання їхнього серця зостались там угорі, біля того, який власне зник їм 8-перед очей. Нам може здаватися, що краще було, якщо б Ісус зостався був між нами аж до кінця світу так, щоб усі могли його оглядати власними очима, дотикатися власними руками, слухати власними ушима. Якщо в дійсності так було б сталося, тоді наша віра мала б меншу заслугу, а й любови зменшилася б чистота і, може, стала б надто змисловою. Більше того: якщо б Ісус зостався був між нами на цьому видимому світі, ми не привикли б підносити наші думки й бажання у світ невидимий, який для нас є важніший і необхідніший; „ видиме бо – дочасне, невидиме – вічне” каже Апостол (2 Кор. 4,18). Ісус прирівнював себе одного разу до квочки. Як „квочка скривається, щоб курчатка навчилися її шукати, так Ісус скрився у світі невидимому, щоб ми намагалися шукати Його там, де він перебуває. Тому слушно напоминає нас Апостол народів: „шукайте того горішнього, де Христос перебуває! „ (Кол. 3,1).
Щоб нам легше було сконтактуватися з невидимим світом, Ісус ще перед своїм відходом на небо обіцює послати Святого Духа. Ця невидима Особа Божа помагає людям доброї волі відірватись від дочасних і переминаючих благ цієї землі та дає силу, щоб прямувати й осягнути світ невидимий, духовний, вічний.
Отже, вознесіння Христове вчить нас, що існують два світи, тобто: видимий, матеріяльний і невидимий, духовий. Ми вродилися й існуємо в першому світі, тож знаємо добре все його довкілля: сонце, зорі, повітря, води, гори, долини, дерева, рослини й тварини, над усе ж людей – цілі народи. Але є і потойбічний світ – неменш реальний; він прекрасний, він ближчий до нашого духа. Більше того: ми живемо серед нього, хоч наші руки не дотикають Його, хоч наші очі його не бачать, хоч наші вуха його не чують. Не дивуймося, що наші змисли не є здатні вловлювати світ невидимий, бож вони схоплюють лише маленьку частинку навіть того, що довкола нас існує. Багато великих, чудових речей наші змисли не вловлюють.
Якщо б ми людині в пралісів Африки чи Індії оповідали, що довкруги неї, ба навіть через її власне тіло переходять хвилі, які несуть таємничі слова, оклики радості, зойки болів, звуки прерізних інструментів і могутніх хорів, вона здивовано гляділа б на нас у переконанні, що розказуємо їй байку. Не повірить нам ця людина, бо ніколи не бачила марконієвих лямп, які можуть ловити радієві хвилі. Передше ніж відкрили радіо, також і для нає усіх такі речі були неймовірними.
І якщо комусь з нас, коли чуємо про світ невидимий, приходить така думка, що це все неможливе, неймовірне, що це все байка і сон, то саме тоді наше знання онтого невидимого світу 6 достоту таке, як цієї людини в пралісів Африки чи Індії. Тоді нам бракує відповідних „лямп”, щоби вловити дійсність невидимого світу. Все ж одного дня, в хвилині нашої смерти, їх матимемо. Тепер бо живемо вірою і віримо у вовнесіння Христа у світ невидимий. Перша дійсність невидимого світу – це Бог. Той, хто створив видимий всесвіт, ясне сонце, пестрі розмальовані квіти, людей, які себе взаємно бачать і пізнають, – сам є невидимим. Всемогутній Бог, найбільша дійсність залишається невловимим для наших замислів.
Один чоловік сказав рав до хлопця, даючи йому яблуко: „ Хлопче, я дам тобі оце яблуко, коли скажеш мені, де знаходиться Бог?” А хлопчик з дитячою простотою відповів: „А я дам вам цілий кошик яблук, якщо ви скажете мені, де Бога немає!” В Бозі ми є, живемо і віддихаємо. Тож будьмо переконаними про цю важну правду, що ми ніколи і ніде не є самі і неспостережними. Найлюбіший Отець є при нас. Він найвірніший сторож, кожного моменту проникає всі наші думки і почуття. Але одного разу цей невидимий Бог забажав стати видимим. Та черев своє недослідиме милосердя і любов прийняв людське тіло від Пречистої Діви Марії, вродившись у цьому видимому світі. Більш як тридцять літ він жив, як кожний з нас: говорив, їв, пив, ходив, працював, терпів і вмер. Але й воскрес. Опісля повернувся у свій невидимий світ, де обіцяв кожному в нас приготовити місце. Відтоді ніхто не міг бачити його, за вийнятком деяких Святих. Для нас Ісус не об’явивсь ніколи, тож так мало відчуваємо його присутність. Однак у своїй безмежній любові Ісус дав нам видимий знак, якого ми дотикаємось і він приводить нас до Особи Христа Бога, якого не бачимо і дотикнутися не можемо. Цей знак – це Євхаристійний Агнець, де в укритті є живий і правдивий Бог, Невидимий, якого бачимо, якого відчувавмо нашою вірою. Саме Пресвята Євхаристія є тим помостом, що світ видимий лучить зі світом невидимим.
Однак кожний з нас може ще стрінути Христа Ісуса на своїй власній дорозі життя. Одних супроводить Ісус у подорожі, як учнів, які йшли в Емаус. Інших стрічає на роздоріжжях їхнього життя, проникаючи їх світлом своєї ясності, як це вчинив Павлові-апостолові, що йшов з Єрусалиму в Дамаск, щоб там гонити визнавців Христа. Ще до інших Ісус приходить у виді вбогого, потребуючого, хворого, ув’язненого, а передовсім Він бажає всім об’явитись і дати півнати себе у всіх святих Тайнах, зокрема у Пресвятій Євхаристії. Отже, Христос є присутнім посеред нас, живе між нами і в нас, і його можна пізнати, побачити. Нам лише потрібно достатньої віри, віри міцної, сталої, живої, діяльної, такої, яку мали апостоли. Така віра – це той невгасимий вогонь, 3 якого виходить динамічна творча сила. Діянню цієї сили ніщо на світі не може протиставитись. Єдино сила і дія святої віри має змогу основно перемінити людину, вилікувати її життя приватне і суспільне, здійснити у світі справжній лад, вчинити з нас повновартних людей. Такої віри Христос домагається і від нас: „ Блаженні, що не бачили, а повірили” – каже Ісус. А перед самим відходом на небо Ісус виразно каже: „хто ввірує… спасеться, хто ж не ввірує, буде проклятий „.
Дорогі брати і сестри, коли довкола нас настане темна ніч, не тривожмося, бо саме тоді, як здається, що цей видимий світ тоне в темряві, то власне з цієї темряви виринає світ новий, прекрасний, безмежний, щасливий, світ невидимий, духовий. У ньому побачимо Бога таким, яким Він є. Побачимо ласкаву особу Христа-Переможця; побачимо місце, яке він приготовив для нас у тому новому невидимому світі. Там ми замешкаємо разом з Пречистою Дівою, Ангелами, Святими, нашими найближчими і дорогими. Кріпімся надією на Господа, а по тяжкій боротьбі туземного життя знайдемось у великому, переможному поході, що його колись започаткував Христос, вступаючи на небо. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Вознесіння Господнє можна сказати є третім славним моментом в житті нашого Спасителя, що було повне терпіння, упокорення й болю. Першою щасливою хвилиною було Переображення, другою Його славне Воскресіння, а третьою в сьогоднішній празник Вознесіння. Уставши славно з мертвих і перемігши диявола й гріх, Ісус Христос осягнув мету задля якої прийшов на цей світ. Він оснував своє Царство на землі Церкву святу й вибрав учнів і апостолів, яких завданням було продовжати його діло на цьому світі, а саме вести людей до їхнього спасіння. В своїй Церкві Христос залишив засоби освячення людських душ, Тайни святі й тепер, довершивши діло, задля якого послав Його Отець, міг уже як переможець відійти до Нього. Так бо каже Спаситель:
„Я тебе прославив на землі, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене Отче, у себе славою тiєю, яку я мав у тебе, передтим як постав свiт” (Йо 17,4с).
Спаситель мiг тепер повернутися до небесного Отця, щоб як переможець над духом темряви й гріхом, ді стати нагороду, тобто ту славу, яку мав як Бог ще перед сотворенням овіту. И ту славу, яку мала Христова Божа природа, тепер прийняла також і Його людська природа, бо, як кажеться в листі до Євреїв,
„Вiн же, принісши лиш одну жертву за гріхи, засiв назавжди по правицi Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги” (Євр 10,12c).
На Христові сповнились тепер слова, що про них говорить апостол Павло:
„Він існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність а Богом, але применшив себе самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог його вивищив й дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяко коліно приклонилося на небі й на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос е Господь на славу Бога Отця” (Флп 2,6-11).
Таким чином Ісус Христос як чоловік одержав владу над цілою вселенною, до неба включно, як про це сам Спаситель згадує апостолам перед своїм відходом з цiєї землі:
„Дана менi всяка влада на небi й на землі” (Мт 28,18).
Знаючи, що хвилина Його відходу на небо вже наближається, Ісус узяв своїх учнів до Оливного саду, куди він дуже часто з ними заходив, щоби з цього місця відійти до Отця небесного. Він говорив ще а кожним з них, дав їм відповідні вказівки и поучення; для кожного мав слова розради и потіхи, а тоді відступивши від них, пiднiс свої руки й почав ïх благословити.
„А як він благословляв їх, віддалився від них i почав взноситись на небо” (Лк 24,51).
І ось, як Він прийшов на цей свiт, незнаний нікому тільки кільком вибраним, так тепер і залишає цю землю в прияві лише кількох своïх близьких апостолів. Вони бачили Його після воскресіння, бо перебував з ними около 40 днів, були свідками, що Він дійсно своєю власною силою устав мертвих і тепер живе новим життям; вільним від усякого знищення, болю, від усякого підкорення законам природи, так що це було для них правдивим доказом Його Божої природи. Бо лише одинокий Бог може віддати своє життя й може його назад узяти, як про це Ісус сам сказав:
„Зате й любить мене мій Отець, бо я кладу своє життя, щоб його знову взяти. Ніхто його в мене не забирав, бо я сам кладу його. Владу бо маю його покластий маю владу його назад забрати” (Йо 10,17).
Вид Спасителя, що підноситься на небо, був такий чудовий, такий повний слави й величі, що апостоли стояли довший час на тому самому мiсцi й споглядали на небо, су уже давно зник був з виду.
„І як вони дивились пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі й сказали: Мужі галилейські! Чого стойте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який вiд вас був узятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо” (Діян 1,10с).
I дивне диво трапилось. Хоч Ісус залишив їх самих на землі, хоч вони не мали якогось особлившого запевнення про його опіку, все-таки вони не були сумні, якась радість виповняла їхні серця. І як запевняє св. Євангелія:
„Вони ж поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим” (Лк 24,52).
Останні слова повчання й потіхи, якими звертався до них їхній Учитель і Спаситель спричинили те, що вознесіння його стало для них чимсь радісним і потішаючим.
Що це таке було в словах Спасителя, що так потішало їх всіх і сповняло радістю? Найперше причина, чому Він відійшов від них на небо. Казав бо їм Христос:
„Хай не тривожиться ваше серце! Вiруйте в Бога й у мене вiруйте. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; iду бо приготовити вам місце. Й коли відійду і вам мiсце приготовлю, то повернусь і вас до себе візьму, щоб і ви були там де я” (Йо 14,1-3).
I вони вірили, що Спаситель не дасть їм довго на себе ждати, але поверне до них, щоб забрати їх зі собою й відплатити їм стократно за їхню вірну службу в Його Божому винограднику. Ця гадка повинна бути й для нас повна потіхи й розради, що туземне життя й для нас скінчиться й до нас може незабаром прийде Спаситель, щоб забрати й нас i завести до того місця радості й щастя, що його приготовив нам після свого вознесіння на небо. В своїй молитві перед страстями й смертю на хресті Спаситель молить Отця небесного, щоб дав кожному з нас, які повірують у нього задля проповіді Його післанців, місце в небі, там само де й він перебуває:
„Отче! Хочу, щоб тi, яких ти менi передав, перебували там де й я, щоб i вони були зі мною й бачили мою славу, яку ти мені дав, бо ти полюбив мене ще перед заснуванням світу, щоб любов, якою ти мене полюбив, в них перебувала, а я в них” (Йо 17,24. 26).
Одинокий Син всемогутнього Отця молить, щоб Той дозволив нам бути разом з ним, Його єдинородним Сином. Він молиться, щоб ми зо ставалися з ним назавжди в небi та й щоб ми участкували не тільки в Його славі, але також у любові Бога Отця до Сина Другою причиною радості апостолів, що полишали місце розлуки зі своїм Учителем Ісусом, була обітниця, що він пошле їм iншого Утiшителя – Духа Правди:
„Якщо ви любите мене, то мої заповіді берегтимете. I я проситиму Отця й вiн дасть вам іншого Утішителя, щоб а вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його й не знає. Ви ж його знаєте: бо він перебуває з вами у вас буде” (Йо 14,15-17).
Отже Ісус Христос не лише запевняє їх про місце в небі разом з ним у славі Отця небесного, але також під час їхнього перебування на землі обіцяв післати їм Третю Особу Божу – Святого Духа, який перебуватиме з ними. Він то буде в них присутний освячуючи їхні душі. Він роз’яснить – просвітить їхній розум, щоб пізнали правди Божі й у них утвердились. Він влиє в їхні серця відвагу, так що вони будуть спроможні боронити правд Божих і свідкувати про науку Христа навіть а нараженням свого життя; і якщо в цьому буде потреба, то вони пожертву і туземне життя за Христа й за віру. Роздумуючи над цими словами потіхи Христа, зверненими до Апостолів, ми не раз питаємо себе: Чому до вас Він не звертав тих слів? Та коли послухаємо цих слів Ісуса
„Не полишу вас сиротами, я прийду до вас. Ще трохи й світ вже мене не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу й ви жити будете” (Йо 14,18),
пізнаємо, що Він звертає їх не тільки до апостолів, виключно, але до всіх нас, які повірили в Нього задля їхньої проповіді й також стали Його учнями. Отже ми, подібно як апостоли, повинні радіти, що Христос не відійшов від нас навіки, але на коротенький час нашого туземного життя й при нашому відході з цього світу він знову прийде до нас, щоб забрати нас до своєї слави, де б ми разом з ним жили в вічному щасті. Там, у небі, зараз Христос приготовляє нам всім такі радощі й таке щастя, яких
„око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1 Кор 2,9).
Тому жиймо по-божому, виконуймо заповіді Божі, бо це одинока умова, яку нам треба сповнити, щоб дістатись до неба:
„Якщо хочеш увійти в життя, додержуй Заповiдi” (Mт 19,17), каже Спаситель.
о. д-р М.І. Любачівський
Ось ще одне торжество святкує Церква – Вознесіння нашого Спасителя Ісуса Христа на небо до Отця.
Своїм земним життям Ісус Христос об’явив нам образ Бога – Отця і його любов до людей, показав нам дорогу до Бога. Своїми науками Ісус навчив і пояснив нам правду про Бога і про людину, як отримати Божу любов – основу щастя, як берегти її, у ній перебувати. Прикладом свого життя Христос показав, як Божою наукою жити, як з її допомогою дійти до неба.
У Вознесінні Ісус з тілом відійшов до Отця, завершив безпосередньо навчати людей і словами «ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати те все, що вам заповідав» (Мт. 28, 56) передав цю ініціативу Церкві: апостолам, їх послідовникам і нам самим – нашій власній вільній волі, ініціативі, особистій відповідальності за добро Церкви і власне спасіння.
Читаючи Євангеліє, бачимо, що земне життя Ісуса було часом особливої ласки для людей, але не всі увірували в Ісуса-Месію, не всі прийняли Його науку. Та Бог, не зважаючи на черствість людського серця і невдячність, далі дарує людям свої ласки. Вознесіння Ісуса не стало повною розлукою з людьми, а радше перетворилось у духовну єдність людей з Христом, присутнім в Євангелії і Святих Тайнах.
Подібно в житті людей Бог дає особливі знаки своєї ласки. І сьогоднішнє свято пропонує нам поглянути глибше у своє життя, чи добре бачимо і достатньо використовуємо ці нагоди зібрати всі плоди Божих дарів.
Перший крок до неба – власна відповідальність, здійснення на практиці заповіді любові себе самого. Подія Вознесіння Христа на небо пропонує нам запитати себе, якою є наша відповідальність, старання за своє освячення, наскільки вміємо любити себе, поважати, шанувати власну гідність, зберігаючи Божі дари добрим виконанням християнських обов’язків.
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 1, 1-12.
Першу книгу я написав, Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку. аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Він показував їм себе також у численних доказах живим після своїх страстей, являючись їм сорок день і розповідаючи про царство Боже. І коли був разом з ними за столом, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, яку ви від мене чули; бо Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Духом Святим.
Отож, зійшовшися, вони питали його: – Господи, чи цього часу відбудуєш царство Ізраїля?
Він відповів їм: – Не ваша справа знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж по край землі.
Сказавши це, коли вони дивились, знявся угору і хмара його взяла з-перед очей у них. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі. і сказали:
– Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви його бачили, коли відходив на небо.
Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 24, 36-53.
В той час, коли Ісус воскрес із мертвих, став посеред своїх учнів і до них каже: – Мир вам!
Вони, налякані і у великім страсі, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: – Чого стривожились ? Чого сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки й ноги: та це ж я! Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я маю.
Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: – Чи не маєте тут чого їсти?
Вони подали йому кусень печеної риби і крижку меду. Він узяв їх і їв перед ними.
Потім до них промовив: – Це слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: треба щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея в пророків та у псалмах.
Тоді він відкрив їм розум, щоб розуміли Писання, і до них мовив: – Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння та відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того. Я вам зішлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетесь силою з висоти.
Тоді він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим. і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Ді. 1, 1–12. „Ісус робив та навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав” Бог, який є Альфою і Омегою – Початком і Кінцем нашого буття – завжди діяв в історії людства, діяв і діє в житті кожного з нас. У Старому Завіті Господь по-різному промовляв до вибраного народу. У Новому Завіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся. Тепер ми живемо в часі, коли Дух Святий особливо діє. Але всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній.
Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи складні, чи ми були повні благодаті після сповіді та причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог завжди як діяв в історії, так і діє в житті кожного з нас.
Лк. 24, 36-53. „А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо”.
Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив у часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну дорогу, страждав, воскрес і вознісся.
Так само й кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, послав нам тих чи інших ближніх. Уміймо цих людей і ці обставини цінувати, бачити за ними не випадковість. Через конкретну ситуацію Господь вказує нашу місію в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує.
Ісус показав своїм життям, що навіть Він мав місію та беззастережно слухався волі Отця.
Так і кожен з нас має окреслену місію, яку слід пізнавати й виконувати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!
Владика Венедикт (Алексійчук)
КОРОТКА ІСТОРІЯ
Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, – вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
ПРО ІКОНУ
„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам’янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.
Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з’являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).
Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).
Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з’яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, – вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).
В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.
Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „…Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.
Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П’ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).
Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Господь вознісся на небеса,* щоб світові послати Утішителя.* Небо приготувало йому престол, хмари – вознесіння його;* ангели дивуються, побачивши чоловіка вище від себе,* а Отець чекає, маючи його в лоні завжди присутнього.* Дух же Святий велить усім ангелам його:* Підніміте в брамах їхні главні!* Усі народи плещіть руками,* бо відійшов Христос туди, де був перше.
Херувими здивувались з твого вознесіння, Господи,* бачивши тебе – Бога,* що возноситься на хмарах і сидить на них.* Славимо тебе, бо велика твоя милість, – слава тобі!
На горах святих побачивши твоє вознесіння,* Христе, – сяйво слави Отця – оспівуємо світлом осяянний вид лиця твого.* Поклоняємось страстям твоїм, почитаємо воскресіння* і славимо преславне вознесіння, – помилуй нас.
Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Коли ти, Христе Боже, у славі вознісся на небо,* учні бачили, як хмари піднімали тебе з тілом твоїм.* Ворота небесні відчинилися, хори ангельські вельми ликували,* сили ж небесні взивали, виголошуючи:* Підніміте, ворота, глáвні ваші, бо входить Цар слави!* Учні ж, дивуючись, казали:* Не покинь нас, Пастирю добрий,* але пошли нам пресвятого Духа твого,* щоб наставив, укріпив й освятив душі наші. Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Лона Отцевого не залишаючи, найсолодший Ісусе,* на землі ти жив як людина.* Сьогодні з гори Оливної вознісся ти у славі,* і возсів з Отцем, милостиво піднісши впале наше єство.* Тому небесні, безтілесні хори, дивуючись чудові,* вельми зжахнулися і, пройняті тремтінням,* величали твоє чоловіколюбство.* З ними ми, земляни, славлячи твоє до нас приниження і вознесіння від нас,* молимось і взиваємо:* Ти, що учнів і Богородицю, яка тебе породила,* із своїм вознесінням наповнив безмежною радістю,* з великої твоєї милости сподоби і нас* радости вибраних твоїх, – їхніми молитвами.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Перший антифон
Стих 1: Всі народи, заплещіте руками,* воскликніть Богові голосом радости (Пс 46.2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: Бо Господь Всевишній – страшний,* цар великий по всій землі (Пс 46.3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: Він покорив людей нам* і народи під ноги наші (Пс. 46,4).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 4: Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
(Якщо скорочується Літургію, перейди до Єдинородний Сину).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих 1: Великий Господь і хвальний вельми* у граді Бога нашого, в горі святій Його (Пс. 47,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: Гори сіонські, ребра північні,* город царя великого (Пс. 47,3).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Бог у хоромах його відомим стає,* коли заступає його (Пс. 47,4).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 4: Ось бо царі земні зібрались,* зійшлися разом (Пс. 47,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Третій антифон
Стих 1: Послухайте це, всі народи,* почуйте, всі, хто живете по вселенній (Пс. 48,2).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Стих 2: Земнородні і сини чоловічі,* разом багатий і убогий (Пс. 48,3).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Стих 3: Уста мої промовлять премудрість* і роздуми серця мого – розуміння (Пс. 48,4).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Вхідне:
Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Тропар (г. 4):
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Вхідне:
Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Тропар, глас 4:
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Слава, і нині: Кондак, глас 6:
Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним,* вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,* Ти кличеш до тих, що люблять Тебе:* Я з вами і ніхто проти вас.
Прокімен (г. 7):
Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя (Пс. 56,6).
Стих:
Готове серце моє, Боже, готове серце моє, оспівуватиму і співатиму у славі моїй (Пс. 56,8).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2).
Алилуя (г. 2):
Зійшов Бог під оклики веселі, Господь – під голос сурми (Пс. 46,6)
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що з плоттю у славі вознісся на небеса.
I ірмос, глас 5:
Тебе, вище ума і слова Матір Божу, що в часі безлітнього несказанно родила, вірні однодумно величаємо.
Причасний:
Зійшов Бог під оклики веселі, Господь – під голос сурми (Пс. 46,6). Алилуя, тричі.
Замість Ми виділи світло істинне, співаємо до віддання:
Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя (Пс. 56,6).
I замість Нехай сповняться, те саме.
Священик: Христос, істинний Бог наш,що у славі вознісся від нас на небо і праворуч сів Бога й Отця спасення нашого ради, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, і святого мч. Талалея. і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1437362186708973
о. Петро Фостик
