„Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”
радісно співає Церква Христова оцю пісню перемоги Христа над дияволом і гріхом; перемоги світла над тьмою, правди над ложжю. Тож і не диво, що Свято Воскресіння – це одне з найбільших і найважливіших свят, що його обходимо так торжественно сьогодні, серед гомону дзвонів і співу вірних. Від сьогодні аж до Вознесіння Христового Церква не перестає співати цю пісню свого Бога-Героя, начебто хотіла вбити глибоко в пам’ять своїх вірних не тільки те діло відкуплення, що його він довершив, але також вказати на того, хто його довершив, тобто, що це не звичайна людина, але сам Бог, бо вiн подолав того досі непереможного ворога кожної живучої людини, а саме смерть. Він так дивно й чудесно її переміг; бо своєю власною смертю Він знищив жало смерти й разом із нею того, хто мав владу над смертю – диявола. Так бо говориться про Христа в листі до Євреїв:
„То й він подiбно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола й визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві” (Євр 2,14с).
Таїнство Воскресіння Христового об’явля нам маленький промінь Божої всемогутньої сили, яка може привести до перемоги навіть з най бiльшого впокорення. Диявол думав, що як прибє Христа до хреста, як умертвить Його, то нанесе удару не тільки Йому самому, але також і Його науці й усім Його учням і послідовникам. Подібно й слуги диявола, що поселились у старших народу, у фарисеях і книжниках і підбурювали їх, щоб убили Христа, вважали, що а його смертю все скінчиться; але дуже на цьому ошукались. Здійснивши свій плян, тобто побачивши Христа висячого безсило на хресті, були цілком певні, що вже позбулись Його і Його організації – Церкви святої, що дозволили собі покепкувати з Ісуса, кажучи:
„Коли ти Син Божий, зійди а хреста!” (Mт 27,40). Споглядаючи на Нього й бачивши безсилля вмираючого Христа та й, правдоподібно, вже близьку Його смерть, зі сміхом пропонують Йому таке: „Коли він цар Ізраїля: нехай тепер зійде а хреста й ми увіруємо в нього. Вiн покладався на Бога, нехайже Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав Я – Син Божий” (Mт 27,42c).
До останньої хвилини вороги Христа були певні своєї перемоги і повної поразки Христа, воднораз же й Його Церкви і його учнів, і поклонників. І в тій годині найбільшого свого впокорення, най більшого людського безсилля, Христос доказав своїм розпинателям і цілому світові правдивість своїх слів, що їх звернув був до свого апостола св. Павла:
„Досить тобі мові благодаті (ласки), бо моя сила виявляється в безсиллi” (2 Кор 12,9).
Не було кращого знаку безсилля Сина Чоловічого – Месії, як у моментi його смерти на хресті, опущеного всіма учнями, за виїмком св. Йоана, Божої Матері й Марiï Магдалини Але якраз у тому безсиллі, у знищенні Його людської природи – Божа всемогутність нищила гріх, перемагала всяку силу диявольську й відчиняла людському родові брами до неба.
Так то в хвилині смерти Ісус Христос осягнув дві перемоги: най перше над могутнім паном цього світу – дияволом, який держав у своїй неволi людство, підкоривши його своїй владі гріхом первородним. Здалось неможливим звільнити людський рід від тiєї гріховноï каторги, вiд влади диявола. Чому? Бо треба було влити життя в мертві душі людськi, якi умертвив грiх первородний, а також їхні особисті гріхи. Однак те, що було неможливим для людини, те своєю смертю осягнув наш Спаситель Христос Бог, як про це запевняє нас словами:
„У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога бо все можливо” (Мр 10,27; Mт 19,26; Лк 18,27).
Отже Христос у хвилині своєї смерти знищив усі гріхи людства, які був узяв на себе ступаючи в ріку Йордан і приймаючи хрещення від Йоана. Знищивши свою людську природу, яка мала на собі гріхи людства, знищив разом із нею і ввесь тягар наших гріхів. За гордість Адама, що бажав стати рівним Богові і переступив у раї Божу заповідь, Христос надолужив небесному Отцеві найглибшим упокоренням. Взявши на себе гріхи людські, Він, неначе слабосильне сотворіння, вмирає як той злочинець ганебною і святим Письмом проклятою смертю на хресті:
„Повішений на дереві – то прокляття Боже » (Втор 21,23). Проклятий усякий, хто повис на дереві” (Гал 3,13).
Однак те прокляття стало спасінням людського роду, а це безмірне впокорення Сина Божого стало Його найбільшим вивищенням. Упокорився Христос, щоб надолужити Отцевi за непослух Адама; Він став послушним, щоб заплатити за непослух першого чоловіка:
„Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши послушним аж до смерти, смерти ж хресної” (Флп 2,8).
I якраз тим своїм пониженням і беззастережним послухом заплатив Христос за непослух людей, який стягнув на них гріх, а з гріхом смерть:
„Тим-то як через одного чоловіка ввійшов у свiт гріх, а з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всi згрішили „ (Рм 5,12).
Як задля непослуху одного чоловіка Адама прийшов гріх на всіх людей і з гріхом смерть, так задля послуху Бого-Чоловіка прийшла перемога над гріхом і над його наслідком смертю.
„Бо коли через грiх одного чоловіка смерть царювала задля одного, то тим більше тi, що щедро одержують ласку й дар оправдання, царюватимуть у житті через одного Ісуса Христа” (Рм 5,17).
З хреста Христового спливають на нас ласки надприродного життя, бо він своєю смертю подолав смерть і смертю своєю спричинив наше життя. Тому нам треба радіти разом з усією Церквою Христовою з перемоги, що і осягнув наш Спаситель над дияволом, воднораз же й тому, що тією перемогою Він увільнив нас вiд тої неволі, в яку запроторив увесь людський рід наш прародич Адам, своїм первородним гріхом. Радіймо й величаймо воскреслого Христа, який своєю смертю подолав не лише гріх, але iз ним і кару за гріх смерть. Визволяючи нас від гріха й привертаючи нашим душам надприродну освячуючу ласку й гідність адоптованих дітей Божих. Він водно раз наділю й нашi тiла новим життям. Бо як Спаситель привернув до життя своє тіло, так само приверне життя й нам усім, що вмремо разом з ним у св. Тайні Хрищення, тобто умремо для гріха. Так бо навчав нас св. Павло:
„Ми похоронені з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою Отця, й ми теж жили новим життям” (Р.м 6,4).
Тому и Церква свята каже нам співати гимн воскреслого господа: • Христос воскрес iз мертвих, смертю смерть подолав i тим, що в гробах, життя дарував >. Як після воскресіння Христа смерть уже не мав більше влади над Його прославленим тілом, так само й ми, коли Спаситель приверне нас до життя звільнимось повік від влади смерти. Вона вже не буде могти умертвити нашого тіла, бо воно житиме не в часі, у цьому мінливому світі, але в вічності, де вже не має минулого, ні майбутнього, але всетриваюча незмінна сучасність. Здобувши перемогу над дияволом, Христос подолав того, який мав владу смерти, й тією смертю тримав у страсі ввесь людський рiд:
„щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола й визволити тих, що їх страх смерти все життя держав у рабстві” (Євр 2,14с).
Тож радiймо всі й веселiмось iз-за воскресіння Христа Господа, бо своєю смертю Він звільнив нас вiд влади диявола й з неволі гріха, і разом з цим вiд тiєї страшної й грізної кожній людині смерти. Та це не значить, що Христос уже зробив нас безсмертними й нам не треба вже вмирати. Ні цього так не треба розуміти, бо всi ми мусимо вмерти, одначе смерть уже не буде навіки. Смерть вже не буде панувати над нами, вона буде лише тими дверми чи брамою, яка введе нас до вічного, безмежно щасливого життя. Так-то смерть Христа стала джерелом нашого життя! Та й ми всi, що умремо в Христі для гріха, також воскреснемо з ним до нового життя, як про це Він запевнив нас словами:
„Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто погубить своє життя задля мене, той його знайде” (Mт 19,39).
Чи як це висказує св. Марко:
„Бо хто хоче своє життя спасти, той його погубить; а хто погубить своє життя задля мене и Євангелії, той його спасе”(Мр 8,35).
Тож цей могутній гимн „Христос Воскрес” нехай лине піснею повсюди. Нехай а гомоном великодніх дзвонiв лине далеко-далеко на нашi рiднi землі, де наш християнський народ не мав змоги так торжественно як ми тут обходити празник перемоги Христа над адом і неправдою. Нехай випрошує в Бога всемогутнього ласки перемоги й для нашого українського народу, щоб і для нього під кінець прийшло визволення з неволі червоного диявола і засяло сонце свободи як релігійної так і народной! Христос Воскрес!
о. д-р М.І. Любачівський
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ.
Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку
аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав.
Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство.
Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули;
бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом.
Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?»
Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі.
Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»
Алилуя, глас 4: Ти, воскресши, помилуєш Сіона (Пс. 101,14).
Стих: Господь з неба на землю споглянув (Пс. 101,20).
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.
З Богом було воно споконвіку.
Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.
У ньому було життя, і життя було – світло людей.
І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.
Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан.
Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували.
Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.
Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ.
Було у світі, і світ ним виник -і світ не впізнав його.
Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли.
Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які а ім’я його вірують;
які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися.
І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.
Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.»
Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать.
Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.
Ді. 1, 1-8. «Будете моїми свідками»
Все, що стається в бутті людства, житті кожного з нас, стається тому, що Бог любить кожну людину людину. Так і в події воскресення Господь хоче добра кожній людині, хоче, щоб ми стали учасниками житітя вжиками. Однак Він не тільки хоче, щоб ми були учасниками життя вічного, а й щоб були свідками цього юіджого юіджого віджого вічного. Усі ми одні для одних маємо бути свідками Бога.
Кожен із нас час до часу переживає трудні хвилі, але одні одних маємо підтримувати й вказувати човати шовати.
Наше покликання – свідчити про Бога, про воскреслого Ісуса Христа для кожної людини, про воскреслого Ісуса Христа для кожної людини, про воскреслого Ісуса Христа для кожної людини, про восподь риста.
Воскресення Христове. Пасха
У часі Воскресення ми завершуємо спів Воскресного тропаря словами: «… і нам дарував життя вічне»!
Ці слова повторюємо з року в рік, але чи ми віримо в те, що Господь нам ДАРУВАВ життя вічне? Що воно нам вже ПОДАРОВАНЕ, воно вже є наше?
І тепер цей дар вічного життя ми маємо лише прийняти і ним жити. Якщо ми цього не зробили, то, напевно, головна причина в тому, що ми надто заглибилися в наші земні справи, проблеми, бажання, пошуки, здобутки … Що ми цілковито не усвідомлюємо того, що маємо найважливіший дар, який на нас чекає , – життя вічне.
Вічне життя – це не лише той момент, який настає після смерті. Кожна молитва і читання Євангелія – це зустріч із Богом, кожне святе Причастя – це початок вічного Боготя жочного. І наша біда в тому, що ми цього не усвідомлюємо. Але якщо усвідомимо, то здобудемо здатність ставати учасниками Божого Царства не тільки в молитві чи в таїнствах Церкви – ставатимемо причасниками цього життя вічного кожної миті нашого життя .
Якщо ми зустрічаємося з Богом, то вже стаємо причасниками цієї вічності, яка на всіх нас чекаю івового Бового.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Так співаємо аж до віддання Пасхи.
Причасний: Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного споживіть. Алилуя, тричі.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес (3).Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес (3).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй (3). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар. А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресенню.
У всі дні Світлого тижня все, яку день Пасхи, а прокімен, Апостол, алилуя і Євангеліє за чином.
о. Петро Фостик
