„Сину, відпускаються тобі твої гріхи” (Мк. 2,5)
Ісус-Спаситель, йдучи до Капернауму, де часто Він проповідував і творив діла милосердя, зупинився рав в одному домі, дезвібралось стільки народу, що не було місця навіть перед дверима. Ісус „ проповідував до них словом „. Ревність цього народу була щедро нагороджена, бо ось черев хвилину Христос дозволить їм бути свідками нового чуда, яке скріпить їхню віру, надію і любов до Господа.
Цей самий Христос-Бог і сьогодні йде до наших Капернаумів, зупиняється у Божих храмах і по наших домах. Хоч його Божі храми по багатьох містах і селах України нині, може, й розвалені, зачинені, або перемінені на магазини чи якісь культурні приміщення, то Церква його, як Народ Божий, є посеред нас; – „бо чи не знаєте, що тіла ваші є храмом Духа Святого, який перебуває у Вас” – каже святий Павло апостол. Саме в тому домі Божому, у наших зболілих серцях і душах часто промовляє Ісус і довершує давних чудес. Лише треба нам у зосередженні та спокої прислухатись до слів Христових. Він наш учитель, світло, правда і життя. Він всемогутній лікар на всі недуги душі і тіла нашого. Але свої ласки й дари дає Він тим, у кого є старання, щоб їх у Нього отримати. Живемо серед темряви людських пожадливостей, повні немочей і уломностей, все ж таки вміймо зайти до дому, де перебуває і навчає Христос, і там можемо зачерпнути оздоровлення і силу.
Далі, каже нам Євангелія, що поміж віруючим народом знаходились також лукаві ваконовчителі й фарисеї, які при кожній нагоді лише критикували й осуджували чи то вчення, а чи Й діла Христові. Хоч вони власними очима бачили чуда Спасителя, хоч слухали Його переконливих повчань, однак не поробили з цього властивих висновків. Їхній постійний спротив Божих ділам і діянню його ласки лише збільшував їхнє засліплення і ненависть до Ісуса, яка ставала що раз то більше запеклою, вчиняла закам’янілими їхні серця. Хоч Христос знав про це все, хоч проникав їхні думки і наміри, хоч нап’ятновував перед народом їхні облудні вчинки, проте вони зоставалися нечутливими на це все.
І власне таких ваконовчителів-фарисеїв, вчених і недовчених людей, противників вчення і діл Христових не бракує у наші дні. Вони постійно і на кожному кроці поборюють Христа і його Церкву. Хоч пізнають його правду і вчення, хоч бачать його Божі, надлюдські діла у вселенній та в його Церкві, однак у своїм засліпленні не пізнають і не визнають Христа-Бога.
Перед довершенням чуда, ще на одну річ ввертає увагу нинішня Євангелія, тобто на правдиву любов друзів, які принесли нещасного паралітика до Христа. Їхня любов не обмежується до голословного співчуття, а, навпаки, вона є чинною. Хворий, їхній друг, був спаралівованим: всі члени його тіла були безвладні; аж четверо людей потрібно було, щоб його принести до Ісуса.І хто знає, в як далека вони Його несли? Любов отих друзів є витривалою; вона все перемагає. Хоч товпа народу не допускає їх до Ісуса, во своїм хворим другом годі Їм добитись до дверей гостинниці, то однак їх віра і любов не дозволяє Їм залишити хворого. Вони обмірковують спосіб, щоб таки дістатись до Спасителя. З хворим калікою вилазять на кришу дому, там роблять отвір і спускають туди недужого, якраз до стіп Спасителя. Ісус чув гамір, стукіт, очима душі бачив все, що діється. А люди, одні з насмішками, інші з цікавістю чекали, який буде кінець тому всьому. Та геройська любов товаришів став нагородженою. На їх таки очах Ісус вчинив потрійне чудо.
Перше чудо – це відпущення гріхів. Євангелія оповідає, що Ісус, узрівши їхню віру, до розслабленого й каже: „Сину відпускаються тобі гріхи твої „. З цих слів Христових пливе повчання і потішення. Повчання для нас, бо цим Христос хоче нас навчити, що переважно всі людські немочі й недуги беруть свій початок від гріха. Тому то всі тілесні недомагання й недуги треба приймати в дусі покути і перепросьби за гріхи свої і людей. Крім того Ісус вчить також: щоб одержати здоров’я тіла, потрібно наперед оздоровити душу; бо здоров’я тіла лиш тоді має вартість для людини, коли здорова її душа. Далі, цим чудом Ісус подав велику потіху для розслабленого, коли сказав до нього ці ніжні слова: „ Сину, відпускаються тобі гріхи твої”. Джерело твоєї недуги стає виліченим. Без гріха ти будеш цілком здоровим.
Але фарисеї, почувши, що Христос відпускає гріхи паралітикові, дуже згіршилися. Хоч вони вчені в законі Божому і мали знати, що після всіх предоказань пророків Месія-Христос — це сам Бог у людському тілі, а в слід за цим – Він посідає повну власть на те, щоб відпускати людські гріхи, сповнені проти Бога. Однак вони у своєму душевному засліпленні називають Христа „ богохульником „. Подібно поступають безвірки та вчені раціоналісти наших днів. Вони виступають проти Бога, заперечують його існування, критикують культ релігії, богохулять, а при тому не завдають собі найменшого труду, щоб перевірити докази, які так ясно говорять про силу і всевладність всемогутнього Бога і Творця вселенної, автора природного закону, релігії, людини.
Друге чудо, про яке оповідає нам сьогоднішня Євангелія, це пізнання і виявлення Христом найтаємніших людських думок. Фарисеї і законовчителі внутрі думали собі: — ось спіймали ми Христа на богохульстві, а це за нашим законом карається смертю. Тепер матимемо причину засудити його, як обманця та вбити свого супротивника під сповидністю ревности про Божий закон. „Ісус же вмить збагнувши духом, що вони собі таке думають, до них і каже: Чого таке ось намисляєте у ваших серцях „? Те саме питання Ісус часто-часто ставить також і нам. Він бачить і проникає всі найтаємніші наші думки і наміри. Ї власне це буде підставою Божого суду над нами. Христос добре знає всі наші самолюбні, пусті, горді думки, наші амбіції, недоладні пориви серця; знає всі несправедливі підозріння супроти наших ближніх, передчасні й кривдячі осудження, нарікання, нетерпеливість у зношуванні Божих допустів. Тож у цих благословенних днях великого посту застановімся основніше над собою „що таке ось намисляємо у наших серцях „ – про себе, про наших ближніх, а й про наших ворогів.
Вкінці приходить і третє чудо, тобто тілесне оздоровлення паралітика, яке є наглядним потвердженням двох попередніх чудес Христових, Ісус, щоб засвідчити перед невірними, фарисеями і законовчителями своє божество – щоб знали, що Син чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: Кажу тобі, встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому! І встав той і зараз же взявши ліжко, вийшов на очу всіх. Як же то здивувався ввесь народ, коли побачив, що ось цей безсилий паралітик на приказ Христовий піднімається з своєї постелі болів, бере її на свої плечі та, повний радості і вдяки, йде до свого дому, прославляючи дивні діла Божі і силу!
Може й неодин з вас сьогодні є тим євангельським паралітиком, що знаходиться на постелі болів, придавлений своїми злими, грішними схильностями і вадами: пиянства, розпусти, зависти, ненависти, одним словом – скованим духовним паралічом. Хто ж може привернути нам здоров’я? Хто спроможен визволити нас від нашого духовного паралічу, як не Христос-Господь? Він дожидав на нас у Домі Божім, у Церкві святій, де ва посередництвом священика, або досконалого жалю, хоче дати нам овдоровлення, прощення, поєднання з Богом та повну свободу дітей Божих. Бог посилає нам добрих приятелів, які рівними способами і дорогами приводять нас до Спасителя. Нам лише треба повірити, що Син Чоловічий-Христос має силу відпускати гріхи й дати здоров’я душі, а через неї також тілові. Нам треба повірити, що ту силу передав Христос своїм Апостолам і їхнім послідовникам. Бо він заявив виразно: „ Дана мені всяка влада на небі і на землі. Ідіть, отже, навчайте всі народи христячи їх…” (Мат. 28,18). „Кому відпустите гріхи, відпустяться їм „ (Ів. 20,23). „Кажу тобі встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому”. Ось дорога наша, дорога кожного християнина, дорога кожної людини: Встаньмо в наших лихих вад і хиб та й ідім до дому нашого, до Церкви святої, до нашої правдивої батьківщини – вічности. Нехай нас не тривожить те, що темні сили тьми рав-у-раз загороджують вхід до сотень і тисячів Божих домів тут, на землі, щоб ми не мали змоги бути учасниками Таїнства безкровної жертви Христа-Господа, кормитись його євхаристійним Хлібом. Храму і дому Божого, яким є Церква, ніхто не спроможен зачинити. Домом Божим є вся вселенна. Ї саме тепер лучіться з Церквою Христовою, беріть уважну участь у цій Безкровній Жертві, яка лине до вас на хвилях етеру, збуджуйте щирий жаль ва всі ваші провини, приймайте духовне святе причастя, черпайте душевний корм з науки Христової Євангелії, а Бог мира буде з вами по віки! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Свята Євангелія розповідає нам сьогодні про те, як добрі приятелі принесли на ношах паралітика, певне їхнього сусіда або приятеля до того дому, де Спаситель навчав людей, сподіючись, що той добрий і милосердний учитель зглянеться над терплячим приятелем і приверне йому здоров’я. Видячи з одного боку глибоку віру тих чотирьох мужів, а з другого недолю й терпіння паралітика, що багато літ отак непорушливо лежав, Ісус оздоровляв його чудесним способом. Та заки Ісус привернув паралітикові владу над тілом, каже до нього: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи! » ( Mp 2,5). Почувши ці слова Спасителя, деякі з книжників почали виявляти незадоволення, думаючи собі: « Як може він так говорити ? Він богохулить! Бо хто може відпускати гріхи крім одного лише Бога ? » (Мр 2,7). Думаючи так вони дійсно мали рацію. Чому? Бож це самозрозуміле! Гріх це нічого іншого як образа безмежного Божого маєстату; бо він це переступлення Божої заповіді, легко важення його святої волі, яку Божа заповідь людям об’являв. Інакшими словами: це вчинок або залишення діла, слова, гадки, чи бажання, що спротивляється волі всемогутнього Творця. Це образа його Істоти й тому ніхто не може простити цю образу, як тільки ображена особа, тобто єдино Бог, якого нашими гріхами й проступками ображаємо. Тут застосовуємо те саме правило, що його дотримуємо в нашому щоденному житті. Наприклад, як хтось когось образив, то тільки ображена особа може простити зневагу я ніхто інший не має права того робити, хіба що він одержить те право від зневаженої особи.
Тому то, думаючи так юдеї й книжники мали рацію, що єдино Бог може прощати гріхи, бо вони в образою Його Божої особи. Їхньою помилкою, однак, було те, що вони не хотіли дальше слідкувати за словами Христа, який допомагав їм прийти до висновку відносно Снові власної особи, а саме, що Він с Богом, тією особою, яку ображено грі- хами і тому Він мав право прощати гріхи бо вони в образою його Божого маєстату, хоч Він тимчасово не об’являє його людям, скриваючи це під людською природою. Те свое право прощати гріхи, тобто свій Божий маєстат, Він доказує чудесним оздоровленням паралітика. Як знаємо, чудо не вчинок понад, поза чи навіть проти законів природи Тобто звершити його може тільки Творець природи, тому що Він, спотворюючи все, разом із природою, створив ті закони й тому має силу їх змінити, чи в своєму діянні не в’язатися ними. Це Він робить, очевидно в надзвичайних випадках, полишаючи природу й її закони звичайному ходові. А робить чудо лише тоді, коли цього вимагає якесь незвичайне моральне добро, як ось у нашому випадку, щоб добро зробити паралітикові, воднораз же, щоб об’явити себе як Месію, Божого посланця, а то й самого Бога. Тому звертаючись до юдеїв та книжників, які не були задоволені, з питанням « Що легше в сказати паралітикові: Прощаються тобі твої гріхи, чи сказати: Встань візьми твоє ліжко й ходи? » ( Mp 2,9), Очевидно, обидві ці речі в неможливими для звичайної людини, бо найперше вона не в ображена гріхами, а по-друге вона не в творцем природи, отже не може чуд творити. Але, а другого боку, ці дві речі в легко звершити Богові. Найперше тому, що наші гріхи його ображують і єдино Він може їх прощати. А по-друге, тому що лише Він в творцем природи и її законів, то єдино Він може робити те, що тільки хоче й не потребує ними в’язатись. Тому тепер Він уживає того чудесного оздоровлення як доказу своєї Божої особи, кажучи: « Та щоб ви знали, що Син Чоловічий мас владу на землі відпускати гріхи, каже розслабленому: Кажу тобі: Встань візьми твоє ліжко я іди до свого дому!» (Мр 2,10). Підкоряючись велінню Христа, паралітик устає цілковито оздоровлений, бере килим чи мату, на якій лежав і відходить додому на очах здивованої юрми. Ось такими способами Спаситель намагався переконати співгородян своїх, що Він є тим давно обіцяним Месією і, якщо вони бажають спастися, усять прийняти Його навчання, підкоритися Його заповідям. А що вони не прийняли і не піддались Його законові, тому на них прийшов Божий суд, як про те говорить Христос: «Хто вірус в Нього не буде засуджений, хто ж не вірус, – той уже засуджений бо не увірував у ім’я Єдинородного Сина Божого э» (По 3,18). Ісус подає воднораз причину їхнього засудження такими словами: «Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони… Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали вони. А так ось бачили й зненавиділи: і мене й мого Отця. Але щоб здійснилось слово, яке в їхньому законі записано: Зненавиділи вони мене без причини » (Йо 15,22. 24с).
Але тепер виникає питання: Яким правом священики мають владу відпускати людські гріхи, коли вони не Бог, який єдино мав цю владу ? Це питання спадав на гадку деяким людям, яким Церква свята доручав принаймні раз у рік висповідатися і коло Великодня запричащатися. Питають вони: Хто й коли дав цю владу священикам прощати гріхи, тобто в імені Бога заявляти їм, що їхні гріхи відпущені й що вони оправдані перед їхнім Творцем, якого своїми гріхами образили? Відповідь на це питання дав той сам Божественний Спаситель, який у сьогоднішній події дає доказ юдеям, що Він будучи Богом, має владу від пускати гріхи і мав силу творити чуда. Коли ж Христос в Бог живий, то Він не тільки що сам може відпускати, прощати наші гріхи, але може дати цю владу кому тільки захоче, щоб та особа в Його імені відпускала гріхи. Подібно як і в нашому щоденному житті; кожна ображена людина може або сама безпосередньо одержати сатисфакцію — перепросьбу, або може когось уповноважити її одержати й у її імені пробачити на несену зневагу. Саме те і зробив наш Господь Ісус, коли негайно після свого воскресіння появився апостолам. « Ісус, став посередині й каже їм: „Мир вам!” Як мене послав Отець, так я посилаю вас ». Це промовивши, дихнув на них і каже їм: « Прийміть Духа Святого! Кому від пустите гріхи відпустяться їм, комуж затримаєте затримаються » (Йо 20,21 cc). Спаситель, отже дає їм ту саму місію, яку Він як Бого-Чоловік одержав від небесного Отця. А щоб вони могли її успішно виконувати, да їм також і повновласті, без яких вони не могли бути успішними. Одною з них, і то найважливішою, було в Його імені, в імені правдивого живого Бога прощати гріхи людські і так успішно, як це Він сам робив. А це означає ось що: їх цілковито змивати з душі. Очевидно, це все робить його Божа ласка, все-таки цю ласку до душі вводить видимий знак Тайни Сповіді, тобто слова священика: «Я владою Його (Бога) мені даною прощаю з звільняю тебе від усіх твоїх гріхів: в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь ». Проказуючи ці таїнственні слова, священик звершує знак Тайни Покаяння, а Христос посилав свою освячуючу ласку до душі каянника; вона очищує її від усіх плям гріховних вчиняє її законною дитиною небесного Отця, спадкоємцею Його Божого Царства.
Ось чому Церква свята закликає нас до приймання Тайни Покаяння і чому раз у рік під важким гріхом доручає своїм вірним сповідатися, бо цим вони звільнюють свої душі від тієї страшної зарази, якою є важкий гріх. Цими словами надав Спаситель своїм апостолам, а після них усім їхнім наступникам, владу прощати й відпускати гріхи людські в імені Пресвятої Тройці цим приготовляти їх до свого майбутнього приходу на страшному суді. Ця влада звільняв душі каянників від їхніх гріхів, робить їх законними дітьми Божими і тим самим відкриває перед ними, первородним гріхом замкнені брами Царства Небесного. Це не лика ласка, яку заслужив нам Спаситель своїми страстями й смертю на хресті. Він бо знав добре, що хоч ми й звільнимося від первородного гріха в св. Тайні Хрещення, то наша первородним гріхом звихнена природа, схильна до злого й незважаючи на наші найкращі бажання і намагання, попадає назад у гріховне багно. І як би Він не був дав людям такої влади, багато з них пропало б, бо тільки Він Божий Син без грішний, а ми всі як родились у гріхах, так і ціле життя валяємося в них! Так бо каже псальмоспівець Давид: «Я ж у беззаконні народився й у грісі зачала мене мати моя (Пс 50,7). Тому для ратування душ Спаситель дав цю владу не лише своїм апостолам, але і усім тим правно покликаним їхнім наступникам, бо завжди будуть люди, які потребу ватимуть Божого спасіння. Очевидно, щоб осягнути прощення гріхів, каянник мусить сповнити вимоги Христом означені, тобто: він мусить визнати свої гріхи перед представником Христа священиком, мусить жаліти за те, що їх допустився й мусить зробити щиру й серйозну постанову їх у майбутньому не чинити. Щойно під такими умовами священик може промовити ті таїнственні слова, спроваджуючи Божу освячуючу ласку в душу каянника, Він тут не діє своєю силою, але силою самого Христа Господа, який послуговується іншим наче своїм знаряддям. І в цьому випадку священик є знаряддям Божої безмежної любові до своїх сотворінь і Його Божого милосердя до них.
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 1, 10 – 2, 3.
Ти, Господи, напочатку заснував землю, і небеса діло рук твоїх. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються; ти їх, неначе одежу, згорнеш, і, немов одіж, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться. До кого з ангелів він коли мовив:
Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під ногу. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння?
Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з путі. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 2, 1-12.
В той час, колй прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: – Сину, відпускаються тобі твої гріхи.
Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі: – Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них: – Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому.
Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили.
Євр. 1, 10 – 2, 3. „Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги”
Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог.
Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога.
Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!
Мр. 2, 1-12. „Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?”
Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим влучно це підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді всі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, Той, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто у своєму житті, коли перебуваємо в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа?
Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту.
Кожна людина в глибині свого серця усвідомлює свої гріхи, але, ніби адвокат, виправдовує себе, свої вчинки. У час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій душевний стан, покаятися й приступити до Божого прощення.
Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше, – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: „Хто без гріха?” Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так швидше перемінимося, станемо досконалішими, праведними та святими.
Владика Венедикт (Алексійчук)
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 2 посту”
Тропар (г. 6):
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 6):
Життєначальною долонею* умерлих із мрячних долин* Життєдавець воскресив усіх – Христос Бог,* воскресіння подав людському родові.* Він бо всіх Спаситель, воскресіння і життя, і Бог усіх.
І нині: Богородичний (г. 6):
Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі:* поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
Прокімен (г. 6):
Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 6):
Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із Неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святих свщмчч., єпископів Херсонських: Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія й ін., і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Літургія св. Василія Великого.
МОЛИТВА НА ДРУГУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ
Час подвигу тепер настав, суд при дверях.* Тому візьмімось до посту* і принесім сльози жалю з милостинями, взиваючи:* Більше гріхів наших, як піску морського,* — але прости, Творче всіх,* щоб і нам прийняти нетлінні вінки. – http://ecumenicalcalendar.org.ua/2022/3/20
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1385995608512298
о. Петро Фостик
