НЕДІЛЯ БЛУДНОГО СИНА. ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ. БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА.
Розкаяння людини і Боже Милосердя
„Встану і піду до батька мого ї скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти. тебе! „ (Лк. 15,18)
Бог є любов. Він полюбив нас відвічною і незбагненною любов’ю. Також і серце кожної людини зі своєї природи дуже чутливе на любов, бо воно створене Богом для любови. Друга, не менш важлива Божа прикмета, яка приковує до себе людське серце – це нескінченне Боже милосердя. Не багато скористали б ми з Божої любови, коли б ця любов не була повна милосердя.
Немає дня, в якому ми, Божі діти, більше чи менше не провинялися, не впадали, не зневажали нашого Творця і Бога. Тим то ми так дуже потребуємо милосерної любови Бога під час туземного життя. Господь дуже часто й говорить про своє милосердя. Вся ж історія спасіння, це історія милосерної Божої любови. А щоб повчити нас, яке велике є Боже милосердя, Христос розповів нам прегарну притчу про блудного сина. Вона найкраще наєтроює душу людини до правдивої покути, вливаючи надію на незмірне Боже милосердя.
Ось Христос, щоб настроїти і заохотити нас до поєднання а Богом, розказує про одного багатого господаря. Було в нього всього подостатком: майна, худоби, грошей. Це все збирав він для своїх двох синів. Вони ж, – як то звичайно буває в дітей багатих батьків – з нудьги і пустоти шукали всяких змін і пригод життя. Одного дня молодший син сказав батькові:
„ Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подався у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І от, як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати”. Тоді „пішов він і найнявся в одного в мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині „ (Лк. 15,11-15).
Дорогі брати і сестри, у відношенні до нас той добрий батько – це сам Бог, а його діти, його сини – це ввесь рід людський, це кожний 8 нас поодиноко. У нашого небесного Отця багатства і скарби всесвіту, гарний небозвід, сяєво сонця, мерехтіння зірок. Він для нас, своїх дітей, створив пречудну землю з її рістнею і тваринами „(для нашого вжитку. Яким же багатством він обдарував тіло і духа людини! У людини – духова, божеська сила: розум і воля, якими вона може в одну мить переноситися до нескінченних висот й у нетрі всесвіту. Розумом вона може пізнати свого Творця і з ким зустрічатися. Добрий Батько-Бог подбав про все, що лиш потрібне для нашого розумного й вигідного життя. А які незчисленні блага подав нам Отець небесний у надприродному порядку. Це повнотою зрозуміємо лиш тоді, коли цілковито звільнимося від матерії й нашого тіла. Та ми ще й те знаємо, що вже при створенні Бог дав нам свою власну духову подобу, тобто вдунув у нас душу, дав їй безсмертя, яке лиш він посідає; обдарував Її безміром своїх ласк та підніс до недосяжних висот Божого синівства. Таким чином ми – спадкоємці Божі, ми діти Божі, учасники вічної щасливости, якою втішається наш Отець і Бог. Бог-Творець отому маленькому духові, яким є наша душа, дав своє Боже життя; бажав бо, щоб ми були з ним злучені. Що більше, цей добрий батько у своїй Божій щедрості й любові, прийшов у світ, щоб стати чоловіком. Він укрив себе у святих Тайнах та, черев ласку хрещення, замешкав у наших душах. Чи міг Всевишній Бог щось більше нам дати? Ні! Зовсім певно, що ні! Більшого добра та ціннішого скарбу за той, щоб віддати себе самого, Бог не міг нам дати.
Дорогі брати і сестри, як же ж людство і як ми, діти Божі, віддячувалися і віддячуємося Отцеві й Богові за всі добродійства і благодаті, якими він нас повсякчас обдаровує? Чи кожний з нас до певної міри не відтворює в собі образа і подоби євангельського „ блудного сина”? Бо й сьогодні багато людей беруть від Небесного Отця свою частку, тобто Божі дари: своє здоров’я, снаги душі й змисли тіла, та й ідуть в далеку країну, тобто країну гріха, в багно розпусти, до безвір’я, до тюрем, а то й на шибеницю. Ідуть вони в далеку країну, далеко від Бога, куди не доходить світло Божої ласки, а лиш бліде сяйво хвилевої приємности.
Пішов невірний син та й прогайнував батьківське добро. Перший його скарб, який він стратив – це невинність душі, а в слід за цим – руїна тіла, голод, нужда, недоля. Таку руїну вчиняє нашій душі кожний тяжкий гріх. Бог, нескінченно добрий, дозволяє слабкій людині йти: своїми дорогами, не примушує нікого перебувати у своїм батьківськім домі, бо він дав кожній людині вільну волю; тож не хоче, щоб йому служити під примусом, але в любови. Так і грішник, що покидає Бога, йде в далеку країну, в країну забуття Бога. В забутті Бога, така людина марнує ввесь свій маєток, тобто нерозумно витрачає природні й надприродні дари, які одержала від Творця. Що більше, ці дари надуживає вона, щоб ними зневажати свого найліпшого Отця. Покинувши ж Бога, грішник паде в тяжку неволю диявола і стає невільником найнижчих своїх пожадливостей.
У притчі Ісус далі розказує, що „тоді настав голод у тій країні”. Так само, дорогі брати і сестри, в країні гріха і беззаконня завжди панує голод. Там Божа дитина стає пастухом бегрог. Чим більше догоджуємо ми своїм жадливостям, тим більше відчуваємо невдоволення, тим більше мучить нас голод спокою серця. Ніяка змислова приємність не може вробити людину повнотою щасливою.
„ О як це лихо і гірко тобі покинути Господа Бога твого”, кликав пророк Єремія (Єрем. 11,9).
Що було б сталося з євангельським „ блудним сином „, якщо б він був далі залишився на чужині у голоді й нужді, в товаристві безрог? Напевно був би пропав і то, може, навіки, так, як багато грішників сучасної доби серед душевної нужди і товариства безрог – пожадливостей коротають дні свого життя.
Але блудний син, як каже Святе Письмо, „ опам’ятався „. Він сказав до себе: „Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю „! О, щаслива та хвилина, коли то впала в гріх людина опам’ятається і скаже: Боже мій, що сталося зо мною? В мого батька, Небесного Отця, так добре, Він створив мене для вічного щастя і добра, а як глибоко я скотився в пропасть гріха! Що станеться зо мною, коли так далі вестиму моє грішне життя? Передо мною неминуча смерть, вічність та суд Божий. Я відчуваю в моєму серці страшну тугу ва спокоєм у твоєму батьківському, Божому домі. Мені так жалко і боляче, що я так легкодушно покинув тебе, мого найліпшого батька!
Блудний син утратив все, однак лишилась йому ще віра у безмежну любов та милосердя свого Отця. Тому він зриває кайдани гріха і каже:
„ Встану”! „ Встану й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе „ – Так і ми, дорогі в Христі, мусимо відродити в собі живу віру в милосердя Боже. А це дасть нам силу для великого і преважливого рішення: встати і піти до Бога нашого, кинутись у його ноги, щоб визнати з жалем наші провини та просити в нього прощення.
Блудний син, як постановив, так і вробив. Його вже ніщо не стримує: ані сором перед товаришами, ані жаль за минулими розкошами; він негайно виконує свою постанову. – І це необхідно вробити всім, хто сподіяв гріх, тобто кожний з нас.
Євангельський Отець не в гнівом, але з тугою та любов’ю думав про свого заблуканого сина і чекав на його поворот. А коли побачив, що він уже вертається, вибіг йому назустріч, обняв його ва шию та пригорнув до себе. Так і милосердний Бог „не хоче смерти грішника „, але бажає його навернення. Бог випереджає нас своєю ласкою, радо прощає нам наші провини, дає нам свій поцілунок миру, наново фею в одежу невинности, приготовляє духовний пир у св. Причастю.
Дорогі брати і сестри, застановімся добре: може й ми блукаємо далеко від батьківського дому. Може й нашу душу гризе сумління і непокоїться серце, будиться туга і жаль. Ось, перед нами вимовний приклад блудного сина. – Встаньмо і повернімось до Отця, вискажім йому з болем серця і в глибоким жалем наші провини! І Бог прийме нас до свові любови, простить усі гріхи, приверне давнє щастя і давній душевний спокій. Він цілій Церкві прикаже веселитись і радіти, бо ми були душевно мертві й ожили, пропали були і знайшлися! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Притча, яку розказав Спаситель, описує безмежне милосердя Господа Бога і Його готовість негайно простити грішникові, коли той пізнавши свої провини, кається й хоче повернутися до батьківського дому. Каже Спаситель, що один багатий чоловік мав двох синів, яким нічого не бракувало в домі свого батька. Не потребували вони працю вати важко або й цілком, тому що батько, багач, мав багато слуг; не потребували нічим журитись, бо всього вдома було подостатком. Все, чого потребували, зразу ж дістали, бо добрий батько бажав їм усякого добра й тому що був заможним, міг їм усього дістати. Таке вигідне життя однак не задоволяло їх, а передусім молодшого сина; він бо хотів визволитись з-під опіки й нагляду батьківського, піти в широкий світ, щоби там свобідно без батьківського чуйного ока зажити і зазнати всього, що світ кожному молодому обіцяв. Тому звертається він до батька й просить у нього частину маєтку, яка мала б припасти йому в спадку, а дістав її, продає відходить у чужий край, щоб там зазнати вся кого добра, про яке мріяв у домі батька. Маючи грошей удосталь, не гайне знайшов приятелів, які своєю радою, а передусім своєю приявою, помагали йому розкішно жити й щедрою рукою пускати гроші, які йому так легко дісталися. Жив він грішно и безжурно якийсь час, як довго в нього були гроші, оточений численними приятелями й знайомими, які використовували молодого, але нерозумного юнака. Але як усе на цьому світі минає, так минулись і його гроші, а з ними зникли й усі товариші забав, які пішли шукати інших, при яких ще були гроші для розтрати. Й так зостався він сам, без грошей, без приятелів у чужому, неприязному краю.
Коли так приглянемося тому невдячному синові, зауважимо в ньому деяку схожість з нами. Ми також маємо всього подостатком на цій землі, бо про все подбав наш добрий небесний Отець. Він дозволив нам жити в тому багатому краю, де є всього удосталь. Маємо досить харчів, добірну одежу, вигідні мешкання, які не лише теплі в зимі але в охолоджувані влітку, так що ми завжди маємо приємну температуру. Щоб ми не дуже мучили наше тіло, маємо наші власні авта й досить пального, тому можемо їхати куди лише захочемо. Безумовно, нам треба працювати, деколи навіть важко, але всього 8 годин денно й то тільки 5 днів у тиждень. Якже працюємо довше, чи більше днів у тиждень, за це дістаємо значно більшу винагороду. Злишній час зужитковуємо на розвагу, на ферії, на відвідини тощо. А тепер спитаймо так себе щиро: Чи ми часто, а то й чи взагалі думаємо про те, хто нам це все так щедро дав? Чи признаємо, що тим добродієм в наш небесний Отець, який дозволяє нам жити в мирі, дає спромогу працювати й складати докупки ті гроші, за які все те, що маємо, купуємо, а решту складаємо по банках, щоб забезпечити собі безжурну майбутність? Або може ми колись думали бути вдячними та я у якийсь спосіб оказати цю вдячність Богові за те, що Він усе так улаштував, що ми можемо безжурно я розкішно жити? Чи любимо ми Бога за всі його добродійства і ласки, якими Він так щедро нас на кожний час обсипав, як у природному, так і в надприродному житті? Коли б ми хотіли бути справу щирими, му сіли ба засоромленням признали, що ми дуже часто невдоволені з того, що маємо, й хотіли б ще більш всього мати, ще краще я чти, ніяк зараз Ми заздримо іншим людям, які, на нашу думку мають більш ніж ми, яким ще краще поводиться, бо вони живуть у більших та й ще в вигідніших домах ніж ми, мають кращу обстановку, дорожчі авта тощо.
Так, ми дійсно, подібно як то блудний син, не задоволені нашим легким, спокійним життям. Ми бажали б собі чогось кращого, живішого й забавнішого. Проте залишаємо опіку нашого Отця, що на небі, залишаємо безпечну дорогу, яка веде до Нього, до нашої вічної мети в небі. Ми вибираємо собі іншу дорогу, вигіднішу я приємнішу, ніж та Божа. Але вона зате — дорога гріха і доводить нас до пекельної безодні. В нашій погоні за кращими умовами життя, за грішми й багатствами, ми переступаємо заповіді Божі, ніяк не зважаємо на його закон, бо вважаємо, що маємо право жити як нам хочеться, робити все, що тільки завгодно. Бо заповіді Божі, які забороняють нам грішити, щоб не погубити на віки наші душі, перешкоджують нам зажити прав дивим, повним щастя життям. Авжеж, під тим щастям ми розуміємо земне щастя, задоволення наших низьких пристрастей, тілесних забаганок. Таке життя противиться Божому законові й меті Творця, бо він сотворив нас не для цієї землі, але для неба, не щоб ми вдоволялись цим земним, грішним, проминаючим щастям, але щоб дійшли до Нього й злучившися з Ним, стали учасниками Його Божого життя і його безмежного щастя. Небесний Отець зі смутком дивиться, як ми, живучи грішно, залишаємо Його джерело життя й переходимо на сторону його відвічного ворога Диявола, але Він не боронить нам. Він шанує нашу свобідну волю і, хоч з болем серця, все-таки дозволяє нам відійти від Себе, бо хоче, щоб ми добровільно рішилися бути при ньому. Насильно Він не хоче нас тримати, хоч і знає, що в грішному житті ми не знайдемо щастя чи вдоволення, але радше пересит, зобридження й недолю.
Господь Бог знав, в якій небезпеці ми знаходимось, коли залишаємо його й занурюємось у тому світовому грішному житті. Знав, які нещастя ждуть на нашу душу, яка може втратити не лише своє надприродне здоров’я, але навіть може вмерти, коли допуститься важких грі хів. Все-таки він не противиться тому, хоч ми нашими гріхами ображаємо Його, кривдимо та і чорною невдякою платимо за Його любов і за батьківську опіку. Господь дозволяє нам ображувати себе, зневажати и кривдити, а сам жде терпеливо того часу, коли ми схаменемось і зрозуміємо, що не добре робимо і врешті таки рішимось до Нього назад повернутися. Він очікує нас завжди готовий прийняти нас у свої батьківські обійми, вигоїти рани душі, що їх завдали гріхи, а то навіть при вернути нашій душі життя, коли ми важкими гріхами вбили її. На най менше порушення жалю за гріхи чи на найменший доказ невдоволення такого грішного життя, Він в негайно при нас, щоб нам допомогти. У св. Тайні Сповіді звільняє нас від усіх, навіть найважчих гріхів; без огляду кільки разів і як дуже ми його ними ображали. Він усе прощає, забував про все тільки тому, що ми вже були втрачені для нього я знову повернулися; поблудили в нашій дорозі і знову завернули на стежку, яка веде до Нього, до нашої мети.
Подібно як той батько в притчі, Господь дає нам нову одежу ласки освячуючої, тобто ласки синівства Божого, приймав нас за своїх законних дітей і робить спадкоємцями Божого Царства. Як той батько в притчі, Господь приготовляє бенкет, щоб звеличити наш поворот до Нього, що ним жертва Пресвятої Літургії, в якому живить нас Ті. лом і кров’ю свого єдинородного Сина, перетворюючи нас у той спосіб і так приготовляючи до свого другого приходу на світ, як страшний суддя у часі загального суду. За допомогою своїх святих Тайн Господь хоче приготувати нас на ту страшну хвилину, коли всі люди стануть перед Ним страшним Суддею, щоби з його уст почути засуд, який рішатиме про цілу вічність. І тому Він робить усе, що тільки може, аби рятувати нашу душу, щоб ми станули перед Ним не як вороги, але як Його законні діти. Щоб Він не потребував прокльоном скидати нас у пекельну безодню, але ласкавими словами запросити нас до свого батьківського дому:
„Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство приготоване вам від створення світу! „ ( Мт 25,34).
Тож слухаймо голосу нашого небесного Отця, який словами пророка кличе:
„ На моє життя, клянуся, каже Господь, я не бажаю смерти грішника, але хочу, щоб він завернув зі своєї грішної дороги й жив. Заверніть, заверніться з вашої грішної дороги! Пощо ж вам умирати, доме Ізраїля” (Єзик 33,11).
Завернімо з дороги гріха, бо хто знає, як довго Господь дозволить нам ще жити на цій землі. Коли ми наслідували блудного сина, відкидаючи опіку небесного Отця й залишаючи його, щоб жити грішним життям, наслідуймо його також у його каятті і повороті до батьківського дому. Маймо на увазі, що з кожною втраченою хвилиною наближається до нас час відходу з цього світу, а з ним також і можливість каяття — повороту до Бога. Після смерти вже буде запізно, бо зі смертю ми неначе закаменіємо в тому стані, в якому переступимо поріг життя. З кожною хвилиною ми тратимо не лише нагоду поправи, але також нагоду надбання заслуг на вічне щастя, бо лише добрі, заслуговуючі діла боронитимуть нас перед страшним суддею. Тож чим вчасніше ступимо на дорогу заповідей, тим краще запевнимо собі Боже милосердя і ого вічну заплату в Небесному Царстві.
о. д-р М.І. Любачівський
РОЗДУМИ НА НЕДІЛЮ ПРО БЛУДНОГО СИНА
Дорогі мої! Перебуваючи на порозі Великого посту, ми ще і ще раз повторюємо в євангельському читанні притчу про блудного сина, бо ця притча про Бога і про людину, притча про наше ставлення до нашого Небесного Отця і один до одного, притча про те, як сам Господь ставиться до нас, грішних, упалих людей. Сьогодні свята Церква показує нам, немов у дзеркалі не тільки образ людського обличчя, але також і душу людини.
Дуже часто ми можемо почути, що притчу про блудного сина називають перлиною серед усіх притч. Історія притчі подає нам глибокий зміст моральності, любові та прощення, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Важко знайти кращу розповідь про покаяння, як у притчі про блудного сина.
Отож Господь бере за приклад життя багатої родини – батько і двоє синів. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. Право отримати спадщину для нього є важливішим від правил родинного співжиття, яке для нього, мабуть, стало обтяжливим, і він вирішує отримати спадок ще за життя батька. Він хоче позбутися батьківської опіки, щоб його життя стало незалежним.
За тогочасним єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж іншими синами. У подані родині було тільки двоє синів, отож молодшому припала третина.
На перший погляд видається, що молодший син не залишає вдома нічого, бо все збирає і вирушає. Але це не так. Він залишає найбільш суттєве – батьківську любов, даром якої є це все, що він забрав. Батько мовчки погоджується, не дорікає синові, віддає йому все як належне, хоч міг би й відмовити у цьому спадку, бо батьківське право – залишити спадок або не заповісти його. Але батько мовчки віддає, а син забирає своє майно, свій спадок і йде в далекий край. Молодший син покинув батьківську оселю і, як наслідок, покинув самого себе.
Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Розпочалося нове життя, якого він до цього часу не знав, – веселе, розкішне життя, товариство і забави одна гучніша за іншу. І врешті-решт не зауважив, як опинився обірваним, бездомним жебраком.
Ось тепер наступили сумні дні у його житті, в очі почав заглядати голод. І так багацька дитина стає пастухом свиней. У єврейському середовищі свиней вважали тваринами нечистими. Той, хто їх вигодовував, спричинявся до зростання, збільшення нечистоти.
Молода людина виснажена голодом. Виникає сильне бажання наповнити шлунок хоч би стручками, що їдять свині – нечисті тварини. Євангелист підкреслює, що «й тих ніхто не давав йому». Без любові, дружби, співчуття життя перетворюється на змагання зі свинями, щоб вижити. Молодший син стоїть перед вибором не стільки їсти чи не їсти, але радше – признатися самому собі, ким він є насправді. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому.
Після такого гіркого досвіду, усвідомивши свій вчинок, юнак не має сміливості назватися сином свого батька. Він не згадує про свого брата, що має досить хліба, а звертає увагу на слуг, яким не бракує поживи. Син став слугою, втратився зв’язок батько – син.
Наскільки низько не опустилася б людина, в усі часи, в усіх куточках світу, у кожній культурі завжди присутній голос, який відроджує, тонкий прошарок пам’яті, прихованої під змарнованим спадком, що кличе людство віднайти себе, відродитися з висоти, коли пустеля надії провокує голод за чимось іншим.
На початку, коли молодший син пішов із дому, він слухав голосу гордині, яка вимагає прав, просить достроково свого спадку. Тепер же, опам’ятавшись, він слухає внутрішній голос, який народжується з поразки, з тиші людської долі: «Я тут помираю». Блудний син, відійшов далеко від рідного дому на чужину і саме ця чужина виявляє нам глибинну суть нашого життя. Бо лише усвідомивши себе духовно на чужині, ми можемо розпочати повернення до правдивого християнського життя.
Син вирушив до батька. Для батька ж, що стільки часу терпеливо очікував на прозріння сина, вистачило лише поруху в його бік. Він розуміє, що дорогу назад синові буде знайти нелегко, і з милості своєї вирішує сам прийти до нього, коли той ще в краю далекім. Люблячий батько завжди неначе стояв на сторожі, неначе би він на порозі чекав свого сина, якого він продовжував любити. І чекав не гордо, щоб не дорікнути йому, а чекав гаряче і з любов’ю. Він забув про все, вибіг йому на зустріч, обняв його, як свою найкращу дитину і запросив до хати.
Син бажає стати слугою! Батько хоче бачити свого сина не далеко, а поряд і бажає, що син зрозумів, що він син, а не слуга. Наказує принести найкращу одіж. Батько хоче повернути синові найкращий одяг. Він хоче дати синові одяг – той, що його він носив, коли перебував з батьком, – одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі: «Всі-бо ви, що в Христа хрестилися, в Христа одягнулися» (Гал. 3, 27). Чи тішилися ми колись тим, що «в Христа одягнулися» у своєму хрещенні? Батько проголошує грішну людину «мій син».
Подібно поступає з нами і Господь Бог, Він радо приймає розкаяного грішника, бо ніякий гріх, ніяка образа не може перебороти Божого милосердя. Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Роздумуючи над нею, ми відчуваємо, що блудний син – це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи віддаляється від Господа Бога. Тому ця притча для кожного з нас є такою близькою, бо є своєрідною частиною нашого навернення і каяття перед нашим Відвічним Отцем.
Вся історія спасіння людського роду – це історія Божого милосердя до грішної людини. Бог створив для нас пречудову землю, подбав про все потрібне для нашого розумного життя. На превеликий жаль, багато людей, як цей блудний син, беруть від Небесного Отця свою частину, тобто, Божі дари, і відходять в далеку країну гріха, далеко від Бога. Користуючись свобідною волею, людина дуже часто нерозумно витрачає природні і надприродні дари, які отримала від Творця.
Покинувши Бога, грішник потрапляє у важку неволю диявола. Відтак наступає духовний голод. І щоб сталося з євангельським блудним сином, якщо би він і надалі залишився на чужині у голоді? Напевно би пропав і, можливо, що на віки, так як пропадає багато грішників сучасної доби.
Дорогі мої! Якщо можливо, хтось із нас упізнав себе в образі блудного сина, то якнайскоріше ставаймо у його сліди, що провадять до щирого каяття.
Промовмо і ми: «Отче, я прогрішився проти Неба й проти Тебе» (Лк 15, 18). Дозвольмо словам сьогоднішнього Євангелія доторкнутися нашого серця і думок. Щоб кожний з нас зміг побачити себе подібним до блудного сина, а також знайшов у собі силу та відвагу знову повернутися до нашого Небесного Отця, Який повсякчасно очікує нашого повернення до Його батьківського дому!
Молодий студент закінчував навчання в університеті. Його батько був надзвичайно гордий за свого сина і дуже його любов. І ось одного дня він запитав свого сина про подарунок, який би він бажав отримати після захисту диплому. Син відповів, що найкращим подарунком для нього був би автомобіль. В день захисту диплому син сподівався отримати від батька ключі від нового автомобіля. Але був дуже здивований, коли батько вручив йому якийсь пакунок. Коли син відкрив цей пакунок, то побачив Біблію. І був дуже розчарований, що не отримав очікуваної машини, кинув Біблію на стіл, залишив родинний дім, і з цього часу не спілкувався з батьком…
Через кільканадцять років він отримав повідомлення про смерть батька. Мати надіслала телеграму, в якій просила, щоб зглянувся над нею і прибув додому на похорон батька. Коли син відкрив двері дому, то побачив, що Біблія, через яку він погнівався з батьком, лежить на столі, де і лежала. Після привітання мама попросила сина взяти Біблію, відкрити її і поглянути, що там є. Коли син відкрив Біблію, то побачив білий конверт. А в конверті він знайшов чек, датований днем захисту диплому. І чек відповідав сумі необхідній для купівлі нового автомобіля. Тільки тепер син зрозумів, яку велику кривду він заподіяв своєму доброму батькові.
Батько любив його так сильно, що хотів подарувати йому усе. Він не тільки дав йому гроші на автомобіль, але, вручаючи йому Біблію, бажав нагадати про те, що у житті є найважливішим. А син все це відкинув…
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.
Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов.
Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином:
„Встану та й піду до батька мого” (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: „Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі”.
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 6, 12-20.
Браття, все мені можна, та не корисне. Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною. Їжа для живота, а живіт для їжі. Та Бог одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. Бог же і Господа воскресив, і нас воскресить силою своєю. Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому! Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, – каже, – двоє одним тілом. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла.
Хіба не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, що у вас пробував, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 15, 11-32.
Сказав Господь притчу оцю: – В одного чоловіка було два сини.
Молодший з них сказав батькові: – Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає.
Батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший зібрав усе й пустився у далекий край і там розтратив свій маєток: жив розпусно. І як він усе розтратив, настав великий голод у тім краю, і він став бідувати. Пішов він і найнявся у одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їли свині, але й тих ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів. Встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию і поцілував його.
Син сказав до нього: – Отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.
Батько ж кликнув до своїх слуг: – Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандали на ноги. Приведіть годоване теля й заріжте його; і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся. І вони стали веселитись.
Старший його син був у полі; і як він, вертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Покликав він одного зі слуг і спитав, що то таке.
Той сказав йому: – Брат твій вернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо найшов його живим-здоровим.
Розгнівавсь той і не хотів увійти. Вийшов тоді батько і став його просити.
Той же озвавсь до батька: – Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. А коли вернувся оцей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.
Батько ж сказав до нього: – Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. Однак слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і найшовся.
1 Кр. 6, 12-20. «Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»
Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось, і докладемо зусиль, щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінності вічного життя, бо за дармо отримали наше спасення, дароване Богом.
Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливістю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті.
З великого Божого милосердя ми є причасниками вічності, але наскільки ми свідомі того, як дорого Ісус Христос за це заплатив?
Лк. 15, 11-32. «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватись твоїм сином».
У цій притчі, з ким би кожен із нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи зі старшим братом, чи з молодшим, – звернімо увагу на одну річ – на те, що дало молодшому синові відвагу повернутися до батька. Переконаний, що причиною цього було те, що свого часу він відчув усю глибину батьківської любові. І саме пам’ять про досвід цієї любові, незважаючи на гіркі падіння й тяжкі гріхи, збудила в ньому віру, що батько прийме його назад.
Кожному з нас важливо про це пам’ятати не лише в контексті того, що, незважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. За Йоаном Богословом, любов – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони відчують, а пізніше, можливо, усвідомлять і зможуть вернутися до Отця, як блудний син.
Даваймо іншим людям любов, любімо їх – і ця наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!
Владика Венедикт (Алексійчук)
ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ
За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна.
За жидівським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.
Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гроші — вічні забави робили блудного сина наче п’яним від задоволення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Жиди вважали свиней за нечистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження.
Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.
На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники.
У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то „зняв з руки своєї перстень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию” (Бут. 41, 42).
Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.
БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА
Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.
Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?
Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст:
„Я прогайнувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлученнями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католицьку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов”.
Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя.
„Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його” (Пс. 103, 17).
ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА
Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.
Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:
„Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об камінь. Алилуя”.
Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закінчується протяжно-зворушливим співом потрійного „Алилуя”. Цей псалом співається ще в М’ясопусну й Сиропусну неділі.
З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: „Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов’язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене”.
Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття передає наступний тропар: „Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу:
„Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою”.
А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: „Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
На землі безгрішній і життєдайній,* що була нам передана,* ми посіяли гріх і серпом пожали колосся лінощів* та пригорщами пов’язали в снопи наші вчинки,* але не розіклали їх на тоці покаяння.* Тому молимо тебе, віковічного Господаря, нашого Бога:* вітром твого милосердя розвій полову наших учинків* і дай нашій душі пшеницю прощення,* оселивши нас в небесній твоїй житниці,* і спаси нас.
Пізнаймо, браття, таїнства силу:* Предобрий Отець зустрічає й цілує блудного сина,* що від гріхів повернувся до батьківського дому,* і привертає відзнаку попереднього достоїнства.* Він влаштовує у світлиці таїнственний бенкет,* заколовши теля вгодоване,* щоб ми удостоїлися жити з чоловіколюбним Отцем, який жертвує,* і з славною Жертвою ? Спасителем душ наших.
Як блудний син прийшли ми, Щедрий,* змарнувавши все життя наше на чужині* і розтративши все багатство,* яке ти дав нам, Отче.* Прийми нас розкаяних, Боже, і помилуй нас.
Яких великих благ, окаянні, ми себе позбавили!* Від якого ж то царства відпали ми, нужденні!* Розтратили багатство, яким були наділені,* заповідь переступили.* Горе тобі, нещасно душе!* На останок будеш засуджена до вічного вогню.* Тому, перед кінцем, заклич до Христа Бога:* Як блудного сина прийми й мене, Боже, і помилуй мене!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 2):
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Тропар (г. 1):
Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
Слава: Кондак Тріоді (г. 3):
Від батьківської слави Твоєї я віддалився безумно, * у злому я розтратив багатство, яке передав Ти мені. * Тому Тобі блудного голос приношу: * Согрішив я перед Тобою, Отче щедрий, прийми мене – каюся, * і вчини мене, як одного з наємників Твоїх.
І нині: Кондак (г. 1):
Утробу дівичу освятив Ти Різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче.
Прокімен (г. 2):
Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасенням (Пс. 117,14).
Стих: Караючи покарав мене Господь, та смерті не передав мене (Пс. 117,18).
Алилуя (г. 2):
Вислухає Тебе Господь у день печалі, захистить Тебе ім’я Бога Якова (Пс. 19,2).
Стих: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який тільки день призовемо (Пс. 19,10).
Замість Достойно, приспів:
Богородице Діво, уповання християн, покрий, захорони і спаси тих, що на Тебе уповають.
І ірмос (г. 3): В законі тіні і писання образ бачимо, вірні: кожний младенець мужеського полу, що отвирає утробу – святий Богу. Тому первороджене Слово безначального Отця – Сина, що первородиться з матері, яка мужа не знає, – величаємо.
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого прп. Партенія, єп. Лампсакійського, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1367447230367136
о. Петро Фостик
