Передпразденство Різдва Христового випереджає цей великий празник не на один день, як звичайно буває при інших празниках, а на п’ять. Свята Церква хоче цим ретельніше приготувати нас до великого дня, в який будемо вітати Того, який спочив у яслах на сіні
“Наблизився час нашого спасіння; готуйся, вертепе, бо Діва надходить родити! Вифлеєме, земле юдейська, красуйся і веселися, бо з тебе засяє Господь наш! Почуйте гори й пагорби і близькі околиці юдейські, бо надходить Христос, щоб, як чоловіколюбець, спасти створеного чоловіка.” Так співає Христова Церква, і пісні всього передріздвяного празничного часу сповнені радости.
Хто знає, чи не цього дня з Назарету пустилися в далеку дорогу Пречиста Діва і святий Йосиф. Вони ішли дуже поволі, минаючи скелясту місцевість. Ішли й молилися до Бога, ішли до Вифлеєму, а в тому місті над убогим вертепом мала засяяти нова зоря спасіння. І ми в думках наших спішімо до Вифлеєму, спішімо прискорити день нашої радости: “Вифлеєме, готуйся зустрічати Діву й Богоматір Марію, що ось приходить до тебе й приносить дитинку – Христа, споконвіку співбезначального Отцеві й Духові. Його вона родить у вертепі та й після народження далі залишається Дівою”.
І ми готуймо наші серця до приходу Спасителя! Очистьмо їх від гріхів! Хіба ж ми не захочемо в день святого Різдва прийняти Христа Спасителя у таїнстві Євхаристії? Авжеж, Той, хто не погордив убогою яскинею і сіном, не погордить і нашим серцем, бо ж Він Чоловіколюбець. Очистьмо ум свій, очистьмо совість і тихим, безневинним серцем готуймося вітати Христа Спасителя!
А ви, матері і батьки, навчайте діточок своїх, розкажіть їм про сотворення світу, про перший. гріх Адама і Єви, покажіть їм, яким великим нещастям є гріх. Розкажіть про те, що тисячі років треба було чекати на Боже помилування і прощення, і про велике милосердя та невимовну любов Христа Спасителя, який прийняв на себе всі нужди й приниження і спочив на сіні в яслах, щоб нас спасти. А всі ми прославляймо Христа Бога і Пренепорочну й Пречисту Діву Марію, якій нехай буде вічна слава, честь і поклоніння. Бо приходить година, в якій Вона стерла голову пекельного змія. І Вона не дасть нам, які Її почитають, потрапити в руки диявола, Вона заступиться за нас і помилує. Тому спішімо до Неї і молімо, щоб випросила нам у свого Сина щирий жаль за гріхи і розкаяння, щоб ми гідними устами могли вітати предвічного Бога, який задля нашого спасіння став чоловіком.
У той самий день
Святого священномученика Ігнатія Богоносця
У Євангелії від святого Матея читаємо: “Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: «Хто найбільший у Небеснім Царстві?» Ісус покликав дитину, поставив її серед них – і каже: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє Ім’я, той мене приймає. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря” (Мт. 18, 1-6).
Давнє передання свідчить, що тою дитиною, яку Христос поставив за приклад апостолам, був святий Ігнатій Богоносець, житіє якого тут описуємо. Не знаємо, чи справді воно було так, бо Йоан Золотоустий, який прославив пам’ять святого мученика своєю похвальною проповіддю, пише, що святий Ігнатій не знав Христа Спасителя. Та натомість знаємо, що свідчення, яке дав цей слуга Божий Христу Богу і запечатав своєю кров’ю, було таке славне і таке величне, що блиск його не згас і донині й не погасне, як довго сяятиме сонце.
Святий Ігнатій Богоносець (Теофор – “той, що носить в серці Бога”) був одним з найулюбленіших учнів апостолів (вірогідно, святих Петра і Йоана). Вони навернули його до Христової віри й утвердили в ній, а потім Ігнатія, що сяяв чеснотами, поставили єпископом найславнішої на цілий Схід Церкви в Антіохії. Сорок років святий Ігнатій ревно дбав про своє стадо. Упродовж цього часу, як каже святий Йоан Золотоустий: “Він виявив усі свої чесноти і показав таку добропорядність, яка лиш можлива у людей”. Коли ж настали часи жорстокого переслідування християн за імператора Траяна, тоді святий Ігнатій – за свідченням його учнів – був “добрим керманичем, який постом, молитвами і невтомною ревністю у навчанні та силою духа, яку мав від Бога, протидіяв хвилям переслідування, щоб випадково не потонув хто-не- будь з малодушних або недосвідчених”.
Коли ж прийшла хвилина спокою, то він цілковито посвятився своїй пастві, і число вірних росло, а християнські чесноти дивували поган. Святий Ігнатій завів практику співання псалмів на два клироси (або хори) перемінно, що згодом прижилося у цілій Церкві. Однак Церква Христова ніколи не мала тривалого спокою, вона й сьогодні переслідувана – а це найліпший знак її правдивости. Христос Спаситель сказав до своїх апостолів: “Переслідували мене – переслідуватимуть і вас” (Йо. 15, 20). А тоді, в ранні часи свого розвою, Христова Церква зазнавала найбільших страждань. Імператор Траян, гордий з перемог, які отримав над даками, скитами та іншими дикими племенами, замість зрозуміти, що ті перемоги дав йому Бог за молитвами християн, став переслідувати Божу Церкву, а всіх, що не хотіли покланятися ідолам, наказав вважати ворогами держави і передавати на муки й жорстоку смерть.
Йдучи походом до Вірменії на війну з партянами, Траян 7 січня 107 р. прибув з військом до Антіохії. Він велів привести святого Ігнатія і запитав його: “Чи це ти той злобний диявол, який має приємність у тому, щоб зневажати мої накази та ще й інших до того намовляє?”
А святий Ігнатій спокійно і без страху відповів йому: “Ніхто не називає Богоносця дияволом, бо ж дияволи далеко є від слуг Божих! А якщо мене називаєш злобним тому, що я протидію дияволам, тоді я визнаю, що заслуговую на цю назву, бо руйную всі диявольські наміри через те, що ношу в собі Ісуса Христа, великого, понад небеса піднесеного Царя!”
“А хто такий Богоносець?” – запитав Траян.
“Той, хто у своєму серці носить Христа!” – відповів святий Ігнатій.
“То ти думаєш, – випитував далі імператор, – що ми не маємо у серці богів, які допомагають нам упокоряти наших ворогів?”
“Це великий блуд, – відповів святий, – називати чортів, яким ви служите, богами, бо є лишень один Бог, що сотворив небо і землю, і море, і все, що на них, і один є Ісус Христос, Його єдинородний Син, у царство якого спрямовані усі мої бажання”.
“Чи ти говориш про Того, кого за Пилата Понтійського прибили на хресті?” – запитав Траян.
“Так, – відповів святий Ігнатій, – я говорю про Того, хто розіп’яв гріх і його винуватця – диявола, і всю його злобу”.
“То ти носиш у собі Христа?”
“Так, ношу, бо написано: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6, 16)”.
Тоді Траян вдав такий присуд: “Наказуємо, щоб Ігнатія, який величається тим, що носить в собі Розіп’ятого, у кайданах доставили до великого Риму і там передали народові на видовисько, а диким звірам на пожирання”. А святий Ігнатій, почувши це, сповнений радости вигукнув: “Дякую Тобі, Господи, що удостоїв мене стати причасником найдосконалішої любови, що дозволив мені, подібно до великого апостола Павла, двигати кайдани. Я не бажаю тепер більш нічого, аби лиш дикі звірі готові були мене роздерти!” Він сам наклав на себе кайдани, поцілувавши їх, немов би найцінніший скарб, і, попрощавшись зі своєю паствою, в оточенні десяти воїнів, що поводилися з ним без крихти милосердя, як сам пізніше згадував про них у своїх листах, пустився до Риму. Супроводжували святого і два його учні, диякони Филон і Агатопод. Ця подорож була немовби один урочистий хід; всюди дорогою до нього горнулися вірні, а він їх навчав, укріпляв, просив, щоб без страху трималися віри і не відходили від єдности з Христовою Церквою. Міста, до яких він заходив, йому назустріч висилали єпископів і священиків, які у своїй пам’яті зберігали кожне його слово, немов велику святість, бо ж прецінь до них промовляв учень великого Петра і повного любови Йоана. Після довгого і тяжкого плавання корабель причалив до берега Смирни. Тут святого Ігнатія привітав ще один учень святого Йоана – святий Полікарп. Під час їх святих розмов Ігнатій просив вірних, щоб своїми молитвами виблагали у Господа, аби дикі звірі в мить ока розшматували його тіло, щоб душа якнайшвидше могла відлетіти до Бога.
Зі Смирни святий Ігнатій написав свої листи до ефесян, магнезіян і траліян, які містять найпіднесешші правди християнської віри і поради для духогого життя. Та найкращий зі всіх і найцінніший лист послав він до римлян. Лист той принесли до Риму деякі вірні з Ефесу, які, вирушивши коротшою дорогою, прибули до Вічного міста швидше від святого Ігнатія. “Господь Бог вислухав мої молитви, – читаємо у тому листі, – і дозволяє мені побачитися з вами. Я в’язень задля Імени Христа і молю Бога, щоб Він допоміг мені до кінця сповнити свою місію, та я боюся вашої любови і прошу, не станьте через цю любов перешкодою мені. А випросіть мені у Господа сили, щоб я не тільки говорив, але й бажав собі; щоб я не лишень називався християнином, але й насправді був ним. Я пишу всім Церквам, що добровільно вмираю за Бога, якщо тільки не станете мені перешкодою. І молю вас, не утримуйте мене своєю любов’ю. Дозвольте стати мені кормом для звірів, і тою дорогою прийти до Господа і Бога мого. Я – Божа пшениця, мене мають змолоти зуби звірів, щоб міг стати чистим Христовим хлібом. Я ще раб, але в Христі свобідний воскресну. Щойно нині я починаю бути учнем, якщо не бажаю нічого іншого, лишень би прийти до Христа. Господа я бажаю, Сина правдивого Бога й Отця; Того шукаю який за нас помер і воскрес. Простіть мене, браття, але не перешкоджайте мені знайти життя, не бажайте мені смерти. Дайте мені побачити чисте світло, дозвольте мені бути наслідником страждань мого Бога. Хто сам Його має у собі, той мені повірить. Не слухайте мене, якщо б я, побачившись з вами, став просити про що інше, а вірте тому, що зараз пишу до вас, бо тепер я пишу повний життя, палаючи спрагою померти за Христа. Моя любов розіп’ята і немає в мені вогню любови до світу, а тече в мені жива вода і взиває до мене: «Йди до Отця!» Сам Бог Отець і Господь Ісус Христос нехай явить вам, що кажу правду. Вогонь, дикі звірі, поламані кості, пошматоване тіло – всі муки нехай впадуть на мене, лишень аби я з’єднався з Христом. Ціла земля і світ весь нічим є для мене, ліпше мені вмерти за Христа, ніж стати царем усього світу. І станеться те, якщо ви так захочете. А якщо я постраждаю, то смерть моя стане доказом, що ви мене правдиво любили”.
Святий Ігнатій написав того листа, остерігаючись, щоб християни в Римі не намагалися його звільнити, перешкоджаючи його гарячому прагненню – отримати вінець мученика. Виїхавши зі Смирни, св. мученик затримався в Троаді, де довідався, що переслідування вірних в Антіохії припинилося. З Троади він написав листи до Філадельфії, до Смирни, а окремо – до св. Полікарпа, якому доручив своє стадо в Антіохії. Морем він добрався до Неаполя, а потім до Филипів, суходолом через Македонію й Епир до Дурацо над Адріятичним морем, а далі морем аж до римської пристані (поблизу нинішньої Остії). Вояки поспішали, бо ігрища в Римі вже закінчувалися, та й сам Ігнатій нічого не бажав так палко, як мученицької смерти. У Римі йому назустріч вийшли багато вірних, вони конче хотіли докласти всіх зусиль, щоб звільнити його від жорстокої смерти, та святий наполіг, щоб не противилися його гарячому бажанню. І, після спільної молитви, воїни повели святого мученика прямо до цирку, де багатотисячний натовп спостерігав за смертю християн.
А коли, стоячи посеред циркового майдану, святий Ігнатій почув ричання диких левів, то лиш промовив слова, які написав у листі до римлян: “Я – Божа пшениця, мене мають змолоти зуби звірів”. Враз на святого мученика накинулися два леви і душа його відлетіла до неба, а від тіла залишилися лиш грубі кості. Сталося це 20 грудня 107 р. Ті, що описали мученицький подвиг святого Ігнатія, – ймовірно, диякони Филон і Агатопод, – закінчили свій опис так: “Ми, які бачили це на власні очі, потім цілу ніч провели в плачу і молитві, вимолюючи у Господа утіхи. А коли потім на хвилю заснули, то деякі з нас побачили святого Ігнатія, що стояв серед нас і нас обнімав, інші його бачили, як він з нами молився. І ми віддали славу Господеві та честь святому мученикові, і записали день та рік його смерти, щоб у пам’ять цієї смерти сходитися на молитву і духом єднатися зі святим мучеником Христовим”.
Рештки мощей святого Ігнатія Богоносця після його смерти перенесли до Антіохії і поховали в дафнійському передмісті. Пам’ять цього перенесення Христова Церква відзначає 29 січня. Близько 450 р. святі мощі було перенесено до церкви, яку звели в Антіохії за наказом імператора Теодосія Молодшого на місці поганської божниці Фортуни. В середині сьомого століття мощі святого, які Господь Бог прославив численними чудами, перенесли до Риму, де вони спочивають у церкві святого мученика папи Климентія.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Справляймо, люди, передсвяття Христового Різдва,* і вознісши ум до Вифлеєму,* піднесімося думкою* і душевними очима погляньмо* як Діва іде народити у вертепі всіх Господа і Бога нашого.* А Йосиф, побачивши Його велике чудо,* думав, що бачить людину, як дитину сповиту пеленами* а з подій пізнав, що це Бог істинний,* Який подає душам нашим велику милість.
Справляймо, люди, передсвяття Христового Різдва,* і вознісши ум до Вифлеєму, піднесімся думкою* і погляньмо на велике таїнство в вертепі.* Відкрився бо Едем, як від чистої Діви вийшов Бог,* досконалий в божестві і в людскості.* Тому закличмо:* Святий Боже, Отче безначальний*; Святий Кріпкий, Сину, воплочений*; Святий Безсмертний, Душе утішителю*; Тройце святая, слава Тобі!
Слухай небо і сприйми земле:* ось бо Син і Слово Бога і Отця* приходить народитися від Діви, що не знала мужа,* благоволінням Того, хто родив Його позачасово* і співдією Святого Духа.* Вифлеєме, приготовися,* відкрий врата, Едеме,* бо Той, що є стає тим, чим не був,* і Сотворитель всього сотворіння твориться,* подаючи світові велику милість.
Ти гідно названий богоносцем,* блаженний Ігнатіє,* бо Владика, як милосердний, обняв тебе,* об’являючи догми горішнього любомудрія.* Тоді ти прийняв многосвітлий луч,* наче губка воду ти зачерпнув з безодні просвічення.* Тому ти і пішов за стопами Христа Бога нашого, що тебе покликав.* Благай Його, щоб Він спас і просвітив душі наші.
Зранений досконалою любов’ю, священний,* коли спасенна любов розпалила твою душу,* спонукуючи тебе іти до Владики, отче,* тоді промовив ти, славний, завжди оспівуване слово:* «Я пшениця Сотворителя,* і треба бути мені змеленим зубами звірів,* щоб став я чистим хлібом для Слова і Бога нашого».* Благай Його, щоб Він спас і просвітив душі наші.
Священний учителю,* ти розіп’явся з Христом,* коли ти висловив богонатхненне слово:* «Бажаю розіпястися і жадаю мати участь у Його терпінні».* Тому, блаженний Ігнатіє,* ти побіг наче сонце зі сходу ідучи на захід, просвічуючи* і, прикрашений царською діадемою, ти приніс себе Христові.* Благай Його, щоб Він спас і просвітив душі наші.
Богоносе Ігнатіє,* прийнявши до грудей твого бажаного Христа,* ти одержав як винагороду служіння Христового євангелія – смерть кров’ю.* Тому ставши пшеницею безсмертного Творця,* ти був змелений зубами звірів,* і став для нього солодким хлібом.* Молися за нас блаженний страдальче.
Прийми, Вифлеєме, Матірнє місто Боже,* Світло бо Незаходиме приходить до тебе, щоб народитися.* Ангели, чуду́йтеся на небі,* люди, прославте на землі,* волхви із Персії, преславний дар принесіть,* пастирі на сторожі заспівайте солодко трисвяту пісню:* Всяке дихання нехай хвалить Творця всього.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Ось наблизився час спасіння нашого,* приготовися, вертепе, Діва приходить родити.* Вифлеєме, земле Юди, красуйся і веселися,* бо з тебе засяяв Господь наш.* Почуйте, гори і пагорби, і довколішні околиці юдейські,* ось бо приходить Христос,* щоб спасти створену Ним людину,* як чоловіколюбець.
Вифлеєме, земле Юди,* батьківщино життя в тілі,* світло приготуй божественний вертеп,* в якому Бог народжується тілесно* від святої Діви, що мужа не знала,* щоб спасти рід наш.
Прийдіть усі, справляймо вірно передсвяття Христового Різдва* і духовно принесімо пісню, наче звізду,* славослов’я мудреців із пастирями заспіваймо:* з дівичого лона прийшло спасіння людей,* що відновлює вірних.
О, яка тверда і діамантова твоя душа, хвалигідний Ігнатію!* Бо ти всеціло бажаючи тобою дійсно Улюбленого, говорив:* «Немає в мені вогню любови марнот, а радше є в мені вода жива і говірка,* яка говорить мені: «Іди до Отця».* Тому, розгорівшись Божественним Духом,* ти вибрав звірів, щоб тебе скоро розлучили з світом* і відіслали до бажаного Христа.* Благай Його, щоб спас душі наші.
Справляймо, люди, передсвяття Христового Різдва,* і підвівши ум до Вифлеєму, піднесімся думкою* і душевними очима погляньмо,* як Діва іде народити у вертепі всіх Господа і Бога нашого.* А Йосиф, побачивши Його велике чудо,* думав, що бачить людину, як дитину сповиту пеленами* а з подій пізнав, що це Бог істинний,* що подає нашим душам велику милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
