Злий дух існує і діє
„Як Ісус вийшов на берег, трапився йому на зустріч один чоловік, що мав бісів „. (Лк. 8,27)
Дорогі брати і сестри, багато людей на світі думали і думають, що існування якихсь духів, тим більше злого духа витвір хворобливої людської уяви, витвір страху, або байка й видумка духівників. Правдою є, що багато в того, що говориться про духів, це витвір нездорової людської уяви. Але й незаперечними є явища і факти, в яких дійсно і безсумнівно виступає і діє злий дух. Про одне в таких явищ розказує нам сьогоднішня Євангелія.
Це вже свідчить, що віра в існування злого духа не видумка, не хвороблива лиш уява, а дійсність, глибоко записана в кожній людській душі. Її основою є Боже об’явлення, що подає багато фактів про дії злого духа у світі й поміж людьми.
З Божого об’явлення знаємо, що існує світ ангелів, які мають свій початок в Бозі. Ангели хто ж вони? Це духи, що не мають тіла, лише розум і волю, обдарованими найвищими дарами Божими дуже ясного пізнання та могутньої сили. Бог створив їх на те, щоб вони були виявом його доброти, мудрости, любови та щоб самі втішалися вічною щасливістю.
Але Боже провидіння хотіло, щоб ті небесні духи самі заслужили собі на вічне щастя, тому вже на самому початку створення виставило їх на пробу. Тим то й дав творець цим розумним створінням нагоду, щоб вони зовсім свобідно вирішили свою долю, прославивши свого Бога, або й відвернулися від Нього. В чому ж полягала ця Божа проба? Про це не маємо виразного об’явлення, бо воно не в необхідне для нашого спасіння. Все ж таки з деяких місць Святого Письма знаємо, що засліплення, залюбленість у своїй красі довело частину ангелів-духів до гордості, а слідом ва цим у них вродилося бажання стати рівними Богові. За це Творець їх покарав, як каже Петро-апостол: „ Бог не пощадив Ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло і передав Їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд” (ІІ Петр. 2,4).
Так ото, дорогі брати і сестри, на основі Божого об’явлення знаємо про існування злих духів, упалих ангелів та про їх походження. Напевно цікавить нас і те, яка природа цих упалих духів? Кажуть, що звичайно ім’я висловлює природу речі. Отже, в імен, які подає нам Святе Письмо про упалих ангелів, можемо мати певне поняття про їх природу, вдачу, і діяння.
Святе Письмо часто навиває злого духа „ Люцифером „, тобто ангелом світла, бо таким і був він після створення, і щойно згодом став вождем упалих ангелів. Зве його також „змієм „, бо як вмію так і диявола характеризує меткість, хитрість, підлесність, зрадливість. Дав йому ім’я душогуба, бо вже від початку створення звів він і позбавив щасливості, наче вбив найясніших духів, ангелів. Навиває його є чоловіковбивцем „, бо він убив душевно наших прародичів у раї та й досі прерізними способами вбиває життя ласки Божої у людських душах, коли призводить їх до гріха. Зве його „дияволом „ і „демоном”, тобто розумним і мудрим, бо за дух після упадку й далі лишився ангелом в своїм ангельським розумом і з бунтівливою волею, яка постійно є спрямована до того, щоб противитися бажанням: і планам Божим щодо всіх створінь, зокрема щодо людини. В кінці, св. Письмо часто називає злого духа „ Сатаною „,тобто супротивником Бога і людей. Св. Августин питається: є Де ж знайти істоту більше звироднілу і злочинну від диявола? Він бо виповів війну самим небесам, обманство вніс у рай, гнів запалив у перших батьків і кукіль посіяв у наші діла. В їжу – поклав обжирство, в родження – розпусту, в працю – лінивство, у багатство – захланність, в співжиття – заздрість, в управління – жадливість, в авторитет – гордість. Він поклав у серце грішні бажання, на уста брехню, в кожний член нашого тіла жадобу зла. Коли чуваємо, диявол зваблює нас до зла, коли спимо він викликає погані сни, у веселості зводить до рознузданости, в смутку доводить до зневіри і розпачу. Словом, все зло на світі це овоч звихнення і злоби Сатани „ (св. Авг. Пропов.). Тому й попереджає апостол Петро: „ Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, бувши сильні вірою” (1 Петр. 5,8).
Боже об’явлення багато і часто говорить нам про злочинну діяльність диявола. Вона зачалася зараз після створення небесних духів бунтом проти Бога, бунтом, який перетворився у ненависть до Бога і всього того, що Боже. Тому нічого дивного, дорогі брати і сестри, що ненависть ота його відноситься і до людей, які носять в собі подобу Божу, які мають зайняти у небі місця, що їх стратили упалі ангели. Тією ненавистю наснажена вся діяльність диявола тут, на землі, від самих початків створення людського роду.
Злий дух звів перших прародичів у раї і тим позбавив людську природу особливих Божих благодатей і стягнув на неї, а й на ввесь людський рід, болі, смутки, недуги, недостатки, терпіння, війни і болючу смерть. Диявол довів до першого злочину вбивства на землі; він поштовхнув людей до найстрашніших злочинів, тож досі мільйони людей, за допомогою гріха і беззаконня, держить у своїй неволі. Він затроює життя, гіркою вчиняє смерть і доводить людину до вічного прокляття, у якому й сам він знаходиться, Словом, він є спричинником усякого зла на землі.
Дорогі в Христі, як бачимо, то страшно і по-диявольськи поводиться злий дух з усіма тими, що підпали під його владу. Він наче поселюється в таких людях і перетворює їх у знаряддя свобі злочинности. Саме, про такий випадок говорить нам сьогоднішня євангельська подія.
Ось, злий дух використовує свою диявольську силу і-чи то в дозволу Божого допусту, чи з вини самої людини опановує її та немилосердно знущається в неї. євангельський біснуватий вже від довгого часу не носив одежі й тинявся по гробах. Так і кожна людина, що у неї через гріх вселився злий дух, є обнажена, обдерта в одежі ласки Божої, не втішається щастям дитинства Божого, не має світла Божої благодаті й живе наче в гробі своїх пристрастей.
Злий дух часто хапав біснуватого, хоч той був зв’язаний оковами і ланцюгами; торощив усе довкола та гонив свою нещасну жертву по відлюдних місцях і пустинях. Так само поводиться він з людьми, яких візьме під свою владу: торощить в людині здорові засади самоопанованости, жертви, закону Божого і природного та гонить її по пустині дочасних розкошей, наживи й гріха.
Побачивши Ісуса, біснуватий закричав: „ Ісусе, сину Бога Вишнього, благаю тебе, не муч мене!” Ось кого боїться Сатана, перед ким дрижить він, хто завдав йому муку! Тож, дорогі брати і сестри, коли Й ми хочемо ввільнитися з-під влади злого духа, необхідно нам іти до Христа, призивати його помочі й порятунку. Єдино Він має всемогутню силу і владу над злим духом; Він може наказати йому опустити нас, віддалитися від нас.
Будьмо свідомі того, що в нас діло зі страшним, сильним, надавичайно хитрим і злобним ворогом Бога і людей. А злих духів цілі легіони. Вони у різних видах, під різними позорами трудяться над погубою людських душ; бо саме в цьому внаходять вони своє задовольнення, своє диявольське щастя. Диявол не є здібний творити добро, бо вся суть його природи злочинність.
Ї сьогодні поміж людьми є багато поклонників Сатани; в чимало „біснуватих духом”, які заприсяглися вбити Бога у людських душах. Їх знайдемо між ученими, філософами, письменниками, журналістами, агітаторами матеріалістичних ідеологій модерних часів. Вони наче в якомусь шалі падуть на коліна перед Сатаною, співають йому похвальні гімни, видають часописи з гучними назвами „ Люцифер”, „Сатана”, „ Атеїст” та інші, відверто пропагують його культ. В Америці під цю пору існує навіть т.зв. „ Церква Сатани „. А деякі масонські ложі відправляють так звані „ Чорні Літургії”, під час яких на таємних зібраннях віддають шану дияволові. Тому й не диво, що така безбожність, такий бунт модерних „біснуватих духом „ людей, сатанічність їхньої поведінки, останніми десятиріччями чимраз більше і більше заливає світ руїною, проливом крови, трупами, здичінням нового покоління, яке знищивши в собі всяку подобу Божу, покланяються Сатані й розгнузданим пристрастям, а не Богові й його відвічним законам.
І Бог допускав, щоб диявол деколи мучив людей, щоб вони в майбутньому були більш уважні та береглися гріха. Бог допускає диявольські напасті й покуси на людей, щоб вони мали нагоду заявити свою вірність Господеві або, в кінці, Бог хоче показати свою силу, коли проганяє злого духа, як це було в євангельського біснуватого, і цим відкрити очі багатьом невіруючим.
Дорогі брати і сестри, ми напевно не 6 і не хочемо бути „біснуватими духом”. Ми страхаємось і дрижимо на згадку самого слова „ сатана „, „ диявол „. Тож, послідовно, будьмо чуйними і на кожну приману і спокусу до гріха, беззаконня, навчімось рішучо сказати: „Геть від мене, сатано” Навчімося в покорі молитись щодня до Господа: „ Не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого „. Тому й кличу до вас, дорогі в Христі, словами Івана Франка:
„Як від лютого тирана,
Що шаблюкою маха,
Всі втікають безоружні:
Так тікай ти від гріха!” (Мій Ізмарагд). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Правильний лад у відношенні до матеріальних і духових речей.
Св. євангелист Лука й св. Марко розповідають, що входячи в країну Герази, Христос зустрінув одного біснуватого чоловіка, тимчасом як св. Матей говорить про двох біснуватих. Ця позірна різниця між оповіданнями Євангелистів походить, може, з того, що св. Марко й Лука не були очевидцями, так як св. євангелист Матей, що був рівночасно й апостолом Христовим, одним із дванадцяти. Може також і тому, шо один з тих двох біснуватих, був особливо грізним і небезпечним і тому він став головною особою у цьому епізоді; або ще й тому, що тільки один з тих біснуватих просив Ісуса, щоб його забрав зі собою. В усякому разі в Євангеліях розповідається, що вони була пострахом тої околиці,
„так що ніхто не важився іти тією дорогою „ (Мт 8,28). Самі ж біснуваті жили серед невідрадних обставин: „не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах „ (Лк 8,27).
Або як св. Марко додає:
,Днями й ночами перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням „ (Мр 5,5).
Цілий легіон (2000) бісів увійшли в тіла тих нещасних людей, намагаючись заподіяти їм смерть, щоб опанувати їхні душі, коли в стані важкого гріха помруть. Змилосердившись над ними Ісус проганяє з них бісів, яким дозволяє ввійти в стадо свиней, що паслося над берегом кручі. Налякані тією зміною безроги, яка в них із приходом дияволів настала:
„стадо кинулось – близько дві тисячі – з кручі в море тай потопилось у морі” (Мр 5,13).
Така – то була зустріч Христа з біснуватими та Й їхнє оздоровлення, що його довершив Спаситель. Але тепер пригляньмося, яке враження зробило те Христове чудо на мешканців міста Герази, власників того стада свиней, в яких увійшли біси?
Як тільки стадо погнало долів кручі й потонуло в озері,
„їхні пастухи повтікали й порозповідали про це в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. Приходять вони до Ісуса й бачать біснуватого, той що мав легіон, що сидить одягнений, при здоровому глузді й полякались. Тож просили його, щоб вийшов З їхніх околиць” (Мт 5 146.17).
Втрата двох тисяч свиней була, як не як, не малою втратою, хоч стадо мало багато власників. Тож приходить нам на гадку, чому Христос так важко покарав мешканців Герази, тим більше, що на перший погляд не було до цього причини? А далі питаємо, чи мав Він право це робити? Щодо права, то немає сумніву, що в Ісуса було право зробити з тими свиньми, що тільки Йому подобалося. Чому? Бож Він є творцем усього існуючого, тому, дозволяючи тим безрогам потонути в озері, Він нікого не скривдив, це ж бо були Його звірята й Він був їхнім правдивим власником. Не зважаючи ж на це, Спаситель мав причину це вробити, щоб цим покарати мешканців Герази. Коли вони були євреї, тоді для них було протизаконним годувати безроги, що вважались в них нечистими сотворіннями; їм не можна було їсти свинського мяса, ані не можна було приносити Богові в жертву. Отже, якщо право – закон, забороняло споживати їхнє мясо, а до нічого іншого безроги не надавались, тож заборонялось також їх годувати. Якже власники не були євреями, але поганами, то й у тому випадку покарання було слушне, бо годуючи свині в сусідстві євреїв, вони були постійною спокусою для них, ображуючи їхні релігійні почуття. Тим – то, намагаючись захоронити свій вибраний нарід, Спаситель мав рівночасно й право покарати їх зате, що спокушували євреїв до вживання свинського мяса.
Як же ж зареагували на те мешканці міста Герази? Яке становище вони зайняли, побачивши втрату стада, а з ним і виску, що Його сподівались набути чи з продажу безрог, чи зі споживання їхнього мяса? Прийшовши побачити що сталось, вони довідалися, що їхнє стадо потонуло в озері, але рівночасно побачили й біснуватого, який сидів при умі біля Христа, зодягнений і заслуханий у Його навчання. Побачили мешканці Герази перед собою могутнього Вчителя й пророка, який був спроможний проганяти бісів, що стали нещастям для тодішніх людей. Але замість послухати Ісуса, замість просити Його, щоб зостававсь із ними,
„вони просили його, щоб вийшов з їхніх околиць” (Мр 5,17).
Що було причиною тієї просьби? Може це почуття власної гріховности й тому вони не почували себе добре в Його присутності? Або, може, вони боялись чого іншого, а саме, щоб вони ще що-небуть не втратили, щось може й вартнішого, ніж ті безроги? Власне тому вони просили Ісуса, щоб залишив їхню країну. Що за іронія! Бог – Творець відвідує їх, а вони замість із вдячністю й любов’ю Його прийняти до себе, гостити Його й слухати Його навчання, просити про поміч у євоїх потребах, просять, щоб Ісус відійшов від них!
А тепер спитаймо себе самих: Як би ми зареагували, будучи в положенні тих мешканців Герази? Що ми зробили б, коли б так само як і ті втратили майно, здобуте в грішний спосіб? Чи прийняли б ми цю втрату рівнодушно? Ба що більше, чи призналися б ми до гріха, чи були б вдячні Спасителеві, що в той спосіб допоміг нам позбутися речей, що їх ми нечесно набули? Коли ми дійсно хочемо знати, як би ми самі, чи люди нашого часу, зареагували на таку втрату, то спитаймо брехуна, як він почував би себе, якби його зловили на брехні? Або злодія, коли поліція зловила б його на гарячому вчинку, як він хотів би втекти з місця крадежу разом з украденими речами? Чи дійсно ті люди були би вдячними Богові за те, що допустив, щоб вони практично могли пізнати злобу свого гріха тай вагу заховування Божих заповідей:
„Не свідчи ложно на твого ближнього” чи „Не кради”? (Вих 20,15с).
Здається однак, що ті люди не були б вдячні Богові, за те, що вказав на злобу їхніх учинків, але радше ненавиділи б Його за це. А може й у нашому серці родилась ненависть до нашого Творця за те, що Він не дозволив нам уйти безкарно переступлення Його Божих заповідей? Дійсно, коли так призадумаємось над нашим життям, пізнаємо, що ми не кращі від тих мешканців Герази, ми також цінимо вище туземні речі, тобто наше майно чи гроші більше, ніж Божий Закон і спасіння наших безсмертних душ. Нам бракує критерія розцінювати відповідно земні й духові речі. Щоб нам помогти в тому взгляді Христос повчає нас, кажучи:
„Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить свою душу? Або що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт 16,26).
Спитаймо себе: Що важливіше для нас – цілий світ чи наша власна безсмертна душа? Хоч би ми й здобули цілу вселенну, але рівночасно втратили через гріх нашу безсмертну душу, нащо здався б нам увесь світ, що ним втішались би ми той коротенький час нашого життя, коли після смерти ми мали б каратись у вічному, пекельному вогні? Ба хоч би ми й жили мільйони літ тут на землі, то навіть у цьому випадку ми мусіли б колись умерти й повік каратись серед страшних, безконечних мук.
Біснуватий чоловік, що його Христос оздоровив, вибрав добру дорогу. Він звертається до Спасителя й просить Його, щоб дозволив йому стати Його учнем і завжди перебувати в Його товаристві. Таким повинно бути й наше бажання. Ми повинні відкидати всякі розкоші земні й бажати собі тільки одного, а саме: завжди перебувати в присутності Христа Господа, вглиблятися в Його науку та втішатися гадкою про майбутню нагороду. Власне в цьому Христос помагає нам вибирати властиві речі Його науки, кажучи до Марти, Лазарової сестри:
„Марто, Марто, ти побиваєшся й клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк 10,41). Вона ж, як розповідає єв. Євангелія „сівши в ногах Господа, слухала Його слова” (Мт 10,39).
Велика правда криється в словах Христових, бо всі оці земні речі, тобто багатства, слава, могутність, приминаючі й ми можемо втратити їх кожної хвилини. А наука Христова й життя згідне з Його заповіддями триватиме по віки, бо вони запевнять нам нагороду в небі. Якщо ми втратимо це земне життя, тоді наше земне життя, згідне з заповіддями Божими, яким ми вислужили собі нагороду на небі, введе нас у Царство Небесне. Так бо запевняє нас Христос:
„Хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя задля мене й Євангелія, той його спасе” (Мр 8,35; Мт 16,25; Лк 9,24).
Тому будьмо готові віддати задля Христа і Його навчання не тільки наші земні речі, але навіть і те, що в нас найцінніше, тобто наше життя. Бо жертвуючи його для Христа й Його правд, ми не тратимо нічого, бо всі ми раніш чи пізніше мусимо вмерти. А за жертвування нашого туземного життя ми одержимо в нагороду життя вічне, тобто учасництво в житті й щасті самого Бога – Творця.
о. д-р М.І. Любачівський
Тоді все населення герасинської округи почало його просити, щоб відійшов від них (Лк. 8, 26-39)
Подія оздоровлення Ісусом Христом герасинського біснуватого, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, є ще одним свідченням того, що стається з людиною, якщо вона недбало ставиться до Божого слова, Божого закону. Своєю недбалістю чи байдужістю, вона наражає себе не тільки на терпіння у вічності, як це ми бачили в притчі про багача і Лазаря, але стаючи невільником гріха, зазнає різні терпіння вже тут на землі через сильний вплив злих сил. А все це є плодом і наслідком черствості людського серця на Божий голос, який промовляє до нас і кличе до щасливого життя словами Святого Писання.
Прикладом негативних наслідків легковажного ставлення до Божого закону є герасинський біснуватий, якого опанували злі духи. Бо становище, в якому опинився біснуватий, є наслідком поведінки герасинців, котрі злегковажили приписом закону Мойсея, не розводити свиней і не споживати їхнього м’яса. Однак основна суть провини герасинців є не в самому порушенні припису Мойсея, а в тому, що, вони злегковажили Божу настанову, поставили тілесну вигоду і насолоду, отриману від споживання м’яса свиней, вище від Бога, зрадили вірність Богові, і таким чином втратили його опіку та стали невільниками злого духа. А прикладом цього став біснуватий чоловік, мешканець їхнього краю.
У сьогоднішньому Євангелії варто звернути увагу на дві речі: поведінка біснуватого і поведінка герасинців, в яких можемо знайти важливу науку для свого духовного життя.
Історія оздоровлення біснуватого має одну особливість, що Ісус негайно відповів на звернення цього чоловіка і оздоровив його своїм милосердям, звільнивши від злих духів, без додаткових умов. Подібно Ісус Христос готовий визволити кожного з найважчої проблеми, хто з відкритим серцем звернеться до Нього і довіриться Йому.
Подія біля Герасину показує також два стани душі, два способи ставлення людини до Божої ласки і милосердя: відкритої на Божу ласку, яку представляє біснуватий чоловік, і черствої на різні прояви Божого милосердя, як це бачимо в поведінці герасинців, котрі попросили Ісуса Христа відійти з їхніх околиць через загибель свиней, яка сталася внаслідок оздоровлення Ісусом Христом їхнього мешканця від злого духа.
Опис оздоровлення Ісусом біснуватого чоловіка від злих духів, а зокрема поведінка пастухів і негативна реакція на це мешканців Герасину через загибель свиней, є образом подвійної поведінки людей у життєвих труднощах. Одні люди, котрі, хоч вірують в Бога, моляться до Нього у своїх проблемах, однак не задовольняються простими знаками Божої ласки, допомоги у своїх труднощах і очікують від Бога оздоровлення в чудесний спосіб. Вони часто проявляють недовір’я людям, лікарям, спеціалістам, брак особистих старань у вирішенні проблем, а це свідчить про певну черствість їхнього серця через надмірну надію на Боже милосердя. Такою поведінкою вони підсвідомо вимагають від Бога надзвичайних знаків Божої ласки і милосердя. А ця черствість серця стається під впливом злих сил, різних спокус, які засівають у душу такої людини зневіру, песимізм, а особливо недовіру Божому провидінню.
Інші люди бувають настільки зачерствілі серцем через різні гріхи, прив’язання до земних речей, що навіть великі чуда, найбільші знаки Божої ласки і милосердя не здатні зворушити їхнього серця, навернути їх до Бога. Царство земне стає важливіше для них ніж царство небесне.
Один християнин, який визнавав себе великим грішником, постійно молився Богові: „Знаю, Господи, що я не вартую, щоб Ти простив мене, бо я багато нагрішив перед Тобою, але я сподіваюся на Твоє велике милосердя і благаю Тебе: прости мені. А якщо я того не вартий, то покарай мене тут, на землі, щоб я не мучився у загробному житті”. Якось після молитви він заснув, у сні побачив Ісуса Христа, Який з’явився йому і запитав: „Що тобі потрібно, чого ти плачеш?” Християнин відповів: „Я дуже важко згрішив!” „Встань”, – промовив до нього Господь. „Не маю сили, – відповів християнин, – хіба якщо Ти Сам піднімеш мене”. І Господь простягнув руку і підніс його. Прокинувшись, чоловік відчув у своєму серці невимовну радість від переконання, що Господь простив йому. Решту життя свого він прожив у святості і мирно відійшов у вічність.
Роздуми над Євангелієм цієї неділі ще раз запрошують нас бути відкритими на слово Боже, вірними йому, навчитися довіряти Божому провидінню, а це принесе нам надійну Божу поміч і опіку, захист від шкідливого впливу злих сил, вчинить спокійним наше щоденне життя і збереже дорогоцінний душевний спокій.
Нехай же наша щира молитва очищає наші душі, зміцнює надію на те, що Господь ніколи не залишить нас без Своєї всесильної опіки, яка всім нам так необхідна у щоденному житті!
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.: ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 220 зач.; 2, 4-10.
Браття, Бог, багатий милосердям, з великої своєї любови, якою возлюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом: благодаттю ви спасені! І разом з ним воскресив нас, і разом посадив на небі у Христі Ісусі, щоб у віках грядущих він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його сотворіння, сотворені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми чинили.
Прп.: ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Кор. 131 зач.; 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; 12. ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Ряд.: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 38 зач. 8, 26-39.
В той час прийшов Ісус у Герасин-околицю, що проти Галилеї. Як Ісус вийшов на берег, попався йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах. Побачивши Ісуса, він закричав, припав йому до ніг і сказав сильним голосом: – Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!
Він бо велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами і стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях.
Ісус спитав його: – Як тобі на ім’я?
– Леґіон – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього.
І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. Було ж там велике стадо свиней, що паслося на горі, і демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. Він дозволив їм. Вийшли демони з чоловіка, увійщли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро й потонуло.
Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. І вийшли люди подивитися, що сталось.
Прибули вони до Ісуса й найшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, одягнений та при умі – і злякались. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий.
Тоді все населення герасинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й вернувся. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути а ним, але він відпустив його, кажучи: – Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі.
Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
Прп.: ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 65 зач. 20, 19-31.
Коли настав вечір, того самого дня, першого в тижні, і двері були замкнені там, де були учні, зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: – Мир вам!
Сказавши це, показав їм руки й бік. І зраділи учні, побачивши Господа. І знову Ісус їм каже: – Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас.
Сказавши це, дихнув на них і каже їм: – Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться.
Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвище Близнюк, не був з ними, коли прийшов Ісус. Інші учні йому сказали: – Ми бачили Господа.
Він відповів: – Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю!
По вісьмох днях учні його знову були в домі, і Тома був з ними. Увіходить Ісус – а двері були замкнені – і стає посередині й каже: – Мир вам!
Потім каже до Томи: – Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий!
Тома відповів і сказав до нього: – Господь мій і Бог мій!
Каже йому Ісус: – Тому що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували!
Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очу своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, та увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.
1 Кр. 4, 9-16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Лк. 8, 26-39. «Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: ”Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”»
Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють.
Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.
Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори.
Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх!
Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола нас!
Йо. 20, 19-31. «Господь мій і Бог мій!»
Коли чуємо Євангеліє про Тому, то одразу, майже автоматично, наче осуджуємо його. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо, – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи невіруючий, – це був лише один момент його життя. В іншу мить він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома був правдивий перед Богом. Він у силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, засумнівався і висловив те, що мав на серці. І саме ця правдивість була важлива.
Господь очікує від нас, щоб ми не грали ролі. Адже Тома міг легко погодитися з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді думав.
Це дуже важливо для нас – не грати ролі! Висловлювати Богові те, що переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома: «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив у собі віру в те, ким є Христос, – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді перед Богом!
Бог хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 6):
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Тропар (г. 4):
Преподобна Йосафато,* твоїм духом молитви і служіння,* ти навчаєш нас відновляти й підносити серце людське* всюди, де б’ється воно.* Служити, де найбільша потреба,* все на славу Божу.
Кондак (г. 6):
Життєначальною долонею* умерлих із мрячних долин* Життєдавець воскресив усіх – Христос Бог,* воскресіння подав людському родові.* Він бо всіх Спаситель, воскресіння і життя, і Бог усіх.
Слава: Кондак (г. 4):
Преподобна Йосафато,* співзасновнице Служебниць Непорочної Діви Марії.* Ти почала свою місію в Україні для свого народу,* принесла світло в темноту його опущення.* Виховуючи дітей і молодь,* ти дала батькам нову силу і надію.* Ти піклувалася хворими і бідними,* бачила в них образ Божий.* Ти старалась про красу Божого храму,* даючи людям відчути красу богослужби.* Господь привів тебе до святости дорогою терпіння,* ти є жінкою всіх часів.
І нині: Богородичний (г. 4):
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен (г. 6): – Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Прокімен (г. 4): – Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів (Пс. 67,36).
Стих: В церквах благословіть Бога, Господа, ви – з джерел ізраїлевих (Пс. 67,27).
Алилуя (г. 6): Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, свв. 33-х мчч., що в Мелітині, прп. і чудотв. Лазаря, прп. Йосафати Гордашевської, якої сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1563273610784496
о. Петро Фостик
