ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ. СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ. ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ. ЗНАЧЕННЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА.
Сьогодні святкуємо величне і радісне свято Зіслання Святого Духа, а в ньому довгоочікуване здійснення обіцянки Христа апостолам:
„Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками по всій Юдеї, Самарії і аж до краю землі” (Ді. 1, 8).
Коли говоримо про Святого Духа, виникає запитання: як ми можемо уявити собі, пізнати особу Святого Духа? Бо стосунки двох осіб залежать у великій мірі від взаємного пізнання. Чим краще дві особи знають себе, тим глибші стосунки виникають між ними.
Нам легко уявити собі особу Ісуса. Бо Ісус був на землі в людському тілі, і ми пізнаємо Його зображення на іконах у людській подобі. Духа Святого можемо пізнати по Його дарах, які є в нас. Пригадаймо їх.
Дари Святого Духа: мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність, страх Божий.
Плоди Святого Духа: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віра, лагідність, поміркованість.
У пізнанні Святого Духа може допомогти нам молитва «Царю небесний».
Автор молитви називає Святого Духа Утішитель – тобто той, хто духовно потішає, підносить дух у смутку, зміцнює дух у випробувані, а не лише заспокоює почуття.
Друга Його ознака – скарб дібр і життя податель. Присутність Святого Духа пізнаємо в собі по дарах, що маємо, і коли Дух приходить до нас у вигляді нових дарів.
Роль Святого Духа в житті християнина є дуже важлива. Адже життя християнина зв’язане з особою Святого Духа вже від моменту хрещення і миропомазання, і триває все життя. Світло Святого Духа і Його дари допомагають нам духовно зростати у пізнанні Бога, Його науки, глибоко з’єднатися з Ним. Апостол Павло тісно пов’язує гідність людини з особою Святого Духа такими словами:
„Ваше тіло храм Святого Духа” (1 Кор. 6, 19 ).
Особливою нагодою духовної зустрічі зі Святим Духом є Свята Літургія. Кожна Служба Божа – це нова П’ятидесятниця – Зіслання Святого Духа. Підчас Літургії священик часто молиться до Святого Духа:
„Зішли Духа Святого на нас і на ці дари, що перед нами”, „Єдність віри і Причастя Святого Духа, випросивши» і т. д.
Коли потребуємо в житті ласк чи якихось дарів, просімо Святого Духа, щоб щедро обдарував нас, щоб все життя було постійною П’ятидесятницею – зісланням Святого Духа на нас, щоб, скріплені Його дарами, ми могли сміливо йти дорогою до неба.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Свята Євангелія приводить нас сьогодні до Христа Спасителя, який на свято Шатер, що його ізраїльтяни святкували на згадку свого побуту на Синайській пустині, обходили врочисто в Єрусалимській святині. Оточений гущею прочан, що прибули на це свято до Єрусалиму, Спаситель розказує їм про живу воду, яку він обіцяє дати тим, що вірують у Нього:
„Останнього ж дня великого свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: Коли хтось спраглий, нехай прийде до мене й п’є. Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живучої потечуть із його нутра! Так то він говорив про Духа, що його мали прийняти ті, які увірували в нього„ (Йо 7,37-39).
Що ж це за вода, яку Спаситель обіцяє уділити тим, що вірують у Нього й до Нього прийдуть? Коли ми пригадаємо собі розмову Ісуса з Самаритянкою, якій він також обіцяв дати воду живу, то під нею Спаситель розумів свою Божу науку, яка просвічує людський розум, спрямовує людину на дорогу правди, тобто на дорогу Божих заповідей, i цим допомагав людині осягнути ïï мету, тобто Бога Творця й вічне щастя в Ньому. Ця Божа наука Христа є такою важливою й такою потрібною для кожної людини, що все інше в порівнянні з нею – це ніщо. Ісус Христос сам описує ціннощі Своєї науки в своїй розмові з Мартою, сестрою Лазаря, якого він воскресив з мертвих. Вона то, бажаючи прийняти гідно Його, що загостив до них, клопоталася дуже, щоб той обід був гідним такого великого гостя. Під час коли вона була так зайнята всіма приготуваннями, її сестра Марія сіла собі в ногах Ісуса й слухала Його навчання. Бачивши, що і сестра бездільно сидить собі в ногах Ісуса, як про це розказує св. Євангеліст Лука:
„Марта ж клопоталась усякою прислугую. Наблизившись, каже: Господи чи Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла. Озвавсь Господь до неї кажучи: Марто, Марто ти побиваєшся й клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія, вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк 10,40-42).
Що ж такого робила Марiя, що було багато важливіше ніж те, що робила її сестра Марта, яка тільки старалась прийняти якнайкраще того великого гостя-Христа Господа? Св. Євангеліст розказує ось що:
– „Марія, сівши в ногах Господа, слухала його слова” (Лк 10,39).
Виходить з цього, що наука Христова, це найважливіша річ у світі, єдино необхідна для людей на землі, тому що єдино вона забезпечує нам вічно щасливу майбутність після нашої смерти.
Про що Христос навчає нас у своїх проповідях, спитаєте? Найперше вказує нам на наше високе достоїнство, бо наш початок у руках Бога Творця. І сказав Бог:
„Зробімо людину на наш образ і подобу” (Бут 1,26).
У той спосіб Святе Письмо виключає всяке споріднення людини з нижчими сотворіннями тут на землі, тобто зi звірятами. Бо є в людині щось, що робить її подібною до самого Творця до Бога, який є безмежним, досконалішим Духом. Подібно й людська душа є чистим, хоч і недосконалим духом і, тим самим не підлягав знищенню, але житиме повіки. Вона бо бере участь в Божому відвічному дусі, який завжди був, завжди є й завжди буде. Бог бо сам дав дефініцію своєї Божої істоти, кажучи:
„Я є той хто є! (Я Сущий)” (Вих 3,13), вказуючи цим, що він є саме й відвічне життя, само від себе, отже й джерело усякого життя й існування, що у вселенній iснує. Господь Бог Творець, не тільки сотворив людину в особливий спосіб, але їй, неначе цареві землі, Він підкорив усе сотворіння земне словами:
„Будьте пліднi, множіться й наповняйте землю та й підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним i над усяким звірем, що рухається по землі” (Бут 1,28).
Так то Господь не тільки зробив людину царем землі, але ще прийняв ïï за свою законну дитину й хоче її мати з собою в небі. щоб вона мала участь в Його Божому житті та й утішалась Його безмежним, вічним щастям.
Якже людина позбавила себе того щастя, до якого небесний Отець її призначив, переступивши Божу заповідь у paї, то Господь незважаючи на це, не відкинув її навіки від себе. Вiн що правда покарав її віднявши в неї всi тi привілеї, які не належали до її природи, тобто безсмертя, захорону від хвороб, від старості й утоми. Господь прогнав людей з раю, що був неначе садом розкоші, в якому перший чоловік із своєю жінкою та пізніше ж із своïми нащадками, мав безжурно проживати, аж доки Бог-Батько, неначе в снi, не покличе його до Себе. Все-таки Він не покинув людини не поталу диявола та його власних розбурханих пристрастей та покус оцього грішного світу. Але вже, кидаючи на неї проклін за непослух, обіцяв послати на землю свого єдинородного Сина, якого завданням було відкупити людину, дати їй помічну руку в боротьбі за спасіння. Так бо каже Бог до диявола, який, прийнявши вигляд гадюки, спокусив Єву, а через неї й Адама до гріху:
„Я покладу ворожнечу мiж тобою й жінкою, між потомством твоїм і потомством її. Він розчавить тобі голову, а ти будеш наставати на його п’яту” (Бут 3,15).
Як заповів, так і послав Господь свого єдиного Сина на землю. Вiн бо безмежно полюбив своє сотворіння – людину:
„Так бо Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто ввірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо 3,16).
Отже, з цього ви ходить, що наука Христова повинна мати безмежну вартість для кожного з нас. Чому? Бо коли ми її приймемо, коли повіруємо в неї й житимемо так, як вона нас навчає, тоді зовсім певно осягнемо вічне щастя. Бо метою приходу на світ Христа було, якраз те спасіння, те щастя небесне принести, його нам заслужити та вказати дорогу, як його осягнути. Каже бо Дух святий устами свого апостола Йоана: Тому вiд нас вимагав Христос одного, а саме: щоб ми прийняли його науку,
„Бо не послав Бог Сина в світ, щоб світ засудити, але щоб ним світ спасти„ (Йо 3,17).
щоб повірили в неї та щоб iшли тiєю дорогою до спасіння, яку вона нам вказує. Так бо попереджав нас наш Спаситель:
„Хто вiрує в нього (в Ісуса Христа), не буде засуджений, хто ж не вірує, той уже засуджений, бо не увірував у iм’я Єдинородного Сина Божого” (Йо 3,18).
Як же ж ми об’являємо нашу віру в Христове навчання і як вказуємо на те, що піддаємось Його науці? Це робимо тоді, коли переконані в Його Божому Синівстві я післанництві, зі сильною вірою приймаємо всi тi правди, які він нам об’явив, а які подає нам до вірування й поясняє Його заступниця на землі – Церква Свята. Крім того, щоб ця віра не була лише голословна, нам треба вводити її в життя, тобто жити з віри, бо тільки таке життя може довести нас до нашої мети. Так бо каже Христос:
„Коли хочеш увійти в життя, додержуй заповіді” (Mт 19,17).
Саме запевнювання, що ми віримо, не вистачає, як заявляв Христос Господь:
„Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небi” (Мm 7,21).
Цілим нашим життям, згiдним з заповідями Божими, мусимо засвідчити нашу віру. Чому, спитаєте? Бо заховуючи його Божі заповiдi, або інакшими словами, сповняючи його святу волю, яку ті саме заповiдi нам об’являють, ми заявляємо нашу пошану й послух Йому, нашому найвищому панові й нашому творцеві. Ба що більше підкоренням нашим Його святій заповiдi ми заявляємо також і нашу любов до Нього, нашого небесного Отця. Тому що ми не можемо принести Богові в дарі нічого, бо ж остаточно ми нічого власного не маємо, тому що все, що існує Бог Творець сотворив з нічого и усе неподільно й повністю в Його власністю. Одиноке, що ми можемо від себе Йому жертвувати це наша воля, яку він хоче, щоб ми добро вільно віддали Йому підкоренням під Його заповіді. Це правда, що й наша воля в остаточно Його, бо створюючи нас, він й нам також дав. Але ïï дав нам Він на повну власність, і вже не хоче нам її насильно відбирати, не хоче змушувати нас, щоб ми Йому служили. Він бажає, щоб ми добровільно рiшились на цю службу, як уже не з любові до нього, нашого найбільшого добродія, чи з вдячності за те, що він зробив і робить для нас, то принаймні щоб ми служили Йому тому, бажаючи тією службою заслужити собі в Нього наше власне вічне щастя.
3 другого ж боку, піддаючись заповідям Божим і віддаючись на службу Йому, не тільки нашому найкращому панові, але воднораз на нашому небесному Отцеві, ми не зможемо опертись тiй Божій любові й мимоволі мусимо полюбити його. Тому й не диво, що Христос звертається до нас такими словами:
„Якщо ви любите мене, берегтимете мої заповіді” (Йо 14,15).
Ця доброта Божа і Його заповідi, якi мають на меті, тільки наше добро, повний розвиток наших людських снаг, тобто сил нашого тіла й душі. Вона спонукує нас до любови Бога, тому вже й саме виконування заповідей чи Богом об’явленої волі в ознакою нашої любови до нього:
„Той у кого мої заповiдi, каже Христос, і хто їх береже, той мене любить” (Йо 14,21).
За таку любов на ділі, тобто не голословну, але доказану ділами, згідними з Божою волею, Христос обіцяє нагороду. Каже бо так:
„Хто ж мене любить, того полюбить мій Отець, того й я полюблю й йому об’явлю себе” (Й 14,21).
Та не саме об’явлення Божого Сина буде нагородою такої людини. Бог об’явившись йому замешкає в ньому у пресвятій Трійці. Про це свідчать слова Божого, Єдинородного Сина:
„Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме й полюбить його мій Отець і ми прийдемо до нього й у ньому закладемо житло” (Йо 14,23).
Якже Бог перебуватиме в нас за туземного життя, то ми без сумніву осягнемо те щастя, до якого він нас призначив. Так ото бачимо, якою важливою є наука Христова. Це вона об’являє нам Бога й побуджує до підкорення Його Божим заповідям. З послуху заповідям родиться в нас любов до Бога, нашого всемогутнього Творця, а з любов’ю приходить і наближення до Божої істоти. Небесний Отець нагороджує своє сотворіння тим, що замешкує в ньому й сам уже провадить його до остаточної мети, тобто до Себе Самого!
о. д-р М.І. Любачівський
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 2, 1-11.
В той час, коли настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити.
Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлась сила народу і хвилювалася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. Всі, остовпілі, дивувались і один до одного казали:
– Хіба ось всі це не галилеяни, що говорять? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і прозеліти, критяни й араби – як ми їх чуємо, як вони нашими мовами возвіщають величні діла Божі?
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 7, 37-52; 8, 12.
Останнього великогзали: – Чи й ти з Галилеї? Розсліди й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.
І знову говорив о дня свята стояв Ісус і скликнув на ввесь голос: – Коли хто спраглий, нехай прийде до мене й п’є!
Хто вірує в мене, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його.
Так він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов бо був ще Дух Святий, тому що. Ісус не був ще прославлений.
Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: – Він справді пророк. Інші говорили: – Він – Христос.
Ще інші мовили: – Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид?
І виник роздор через нього серед народу. Деякі хотіли його схопити, та ніхто не наклав рук на нього.
Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: – Чому ви його не привели? Слуги відповіли: – Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.
Фарисеї казали: – Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у нього? Та проклятий цей народ, що не знає закону!
Озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, один з них: – Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу й не довідавшися, що він робить?
Ті йому у відповідь скадо них Ісус кажучи: – Я – світло світу. Хто йде за мною, не буде в темряві блукати, а буде мати світло життя.
ДІ. 2, 1–11. „Зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожен чув, що вони говорили його мовою”
Через сходження Святого Духа апостоли стали здатними промовляти людям, кожному народові, і кожній конкретній людині так, щоб вона почула Євангеліє. Апостоли стали здатні нести Євангеліє до кожної особи, яку їм Господь посилає. І це важливий приклад для нас, християн, які через хрещення споріднились з Ісусом Христом, через миропомазання сповнилися Дарами Святого Духа. Важливо щоб ми могли зрозуміти, що коли Бог ставить нас у ситуацію з якоюсь людиною, то робить нас спроможними цій людині допомогти і промовити.
Потрібно завжди мати переконаність і віру, що Бог нас не залишить без підтримки. Так, може, ми не завжди готові почути голос Божий, може, ми не завжди готові промовити кожній людині, але ми цю здатність завжди у собі посідаємо.
Її потрібно розвивати через молитву, через наше вслухання в Господа, бо дари Святого Духа ми вже отримали в таїнстві миропомазання, але маємо ці дари в собі розвивати й ними жити.
Йo. 7, 37-52; 8, 12. „Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!”
Наша віра дає нам сопричастя з Богом. І все те, чим володіє Господь, починаємо мати й ми – як діти свого Батька. Незважаючи на те, що кожен з нас у певних обставинах життя стикається зі своєю обмеженістю і слабкістю, може навіть впадати у відчай чи сумніви, Бог залишається незмінним і завжди переймається нашими проблемами.
Коли наближаємося до Господа, то багато неможливих для здійснення речей, стають можливими. І тоді відчуваємо щодо себе знамениті слова апостола Павла: «Все можу в Тому, хто укріплює мене». Головне – не переставати уповати на Нього, мати за свою кріпость і опору тільки Його.
Святкуємо Зіслання Святого Духа, бо апостоли почали діяли не своєю силою, а Божою, оскільки Дух Святий сповнив їх. Діяти Божою силою може кожен, хто отримав таїнства Хрещення і Миропомазання, через які ми, смертні люди, стаємо здатними до великих речей. Це свято пригадує нам і наголошує, що людина здатна здійснювати величні вчинки, коли дозволяє Господеві, Святому Духові діяти в собі.
Це свято торжества, перемоги великої сили Божої, яка може виявитися лише тоді, коли ми цього забажаємо, коли ми цього спраглі; і Дух Святий, так само, як зійшов тоді на апостолів, сходить і скріплює кожного з нас у кожній миті нашого життя.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Світлий празник Пасхи завершується не менш світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. Після Христового Різдва і Воскресення цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа — це наче вінець і печать на справі спасення людського роду, що здійснив Божий Син. У дні святої П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У дні Зіслання Святого Духа зароджується і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.
„Звершивши діло, — каже Другий Ватиканський Собор, — що його Отець доручив Синові звершити на землі, в дні П’ятдесятниці післаний був Святий Дух, щоб постійно освячував Церкву й так, щоб віруючі через Христа в одному Дусі мали доступ до Отця… Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей… Силою Євангелія омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником” (Догматична Конституція про Церкву, § 4).
Празник святої П’ятдесятниці заслуговує на особливу увагу з огляду на свою історію, свої богослуження та своє значення.
СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ
Жидівський народ ще здавна щорічно святкував три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. У книзі Виходу сказано: „Тричі на рік святкуватимете празники на мою честь. Ти пильнуватимеш свята опрісноків… Ти пильнуватимеш також свята жнив, перших плодів праці твоєї, того, що сієш у полі, і свята зборів, під кінець року, коли збиратимеш з поля працю твою” (23, 14-16).
Свою назву має празник від того, що це був 50 день після празника Пасхи, а також 50 день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця — це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходила до Єрусалима велика кількість жидів з усіх-усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у храмі свою жертву. Пізніше до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.
ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ
Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й залишили його назву, але надали йому цілком иншого змісту і значення, бо і для них це був 50 день після Пасхи.
Головний мотив святкування П’ятдесятниці для новозавітньої Церкви — це подія зіслання Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще инші назви. День Зіслання Святого Духа, або День Святої Тройці.
Зіслання Святого Духа для первісної християнської Церкви було такою радісною, урочистою й важливою подією, що цей празник прирівнювався до празника Пасхи і Христового Різдва. Святкування цього празника, подібно як і празника Пасхи, з часом продовжується на цілий тиждень, який також набуває привілей загальниці. У третьому столітті цей празник стає загальновизнаним. Службу в його честь уклали у VIII столітті святий Йоан Дамаскин і святий Косма Маюмський.
Зміст богослужень цього дня повний радости і прослави Святого Духа і Святої Тройці. „Прийдіте, люди, триіпостасному Божеству поклонімся, Синові в Отці зі Святим Духом; бо Отець безлітньо родить Сина, співвічного і співпрестольного, і Дух Святий був в Отці, що прославляється з Сином, єдина сила, єдине єство, єдине Божество. Йому поклоняючися, всі говоримо: Святий Боже, що все вчинив через Сина, за співдіянням Святого Духа; святий кріпкий, через якого ми Отця пізнали, і Дух Святий прийшов на світ; святий безсмертний, утішальний Душе, що ізходиш від Отця і в Сині пробуваєш, Тройце свята, слава Тобі”. На хвалитних стихирах утрені славимо Святого Духа: „Дух Святий завжди був, є і буде. Він без початку і без кінця, рівносущний з Отцем і Сином. Він життя й оживляє, світло й давець світла, предобрий і джерело добра… „.
З богослужби П’ятдесятниці прийшла до наших щоденних молитов добре знана молитва до Святого Духа: „Царю небесний… „. Ця молитва починає кожне наше богослуження.
Старозавітня Церква мала звичай у дні П’ятдесятниці долівку своїх домів і божниць вкривати свіжою травою, а доми й божниці замаювати гілками дерев і квітами на знак, що в той час, коли був наданий Божий Закон, уся природа стояла в зелені. Треба сказати, що й апостоли, зберігаючи цей звичай, і свою горницю замаїли зеленню і квітами. Цей звичай перейшов і до новозавітньої Церкви. Звідси ще одна назва П’ятдесятниці: Зелені свята. Квіти й зелень дерев є ознакою життя, тож стали символом життєдайного Святого Духа. Як природа навесні оновляються зеленню і квітами, так і свята Церква та її вірні оновлюються силою Святого Духа.
У понеділок після празника П’ятдесятниці наша Церква святкує празник Святого Духа. Це через те, що Східна Церква з давніх-давен мала звичай наступного дня після великого празника віддавати честь тим особам, які відігравали головну роль у дні празника. День Святої П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові як третій Божій Особі. Про це Синаксар понеділка так каже: „У цей день, в понеділок П’ятдесятниці, празнуємо того всесвятого й животворного і всесильного Духа, єдиного з Тройці Бога, єдиногідного, єдиносущного і єдинославного Отцю і Синові… Задля почести для всесвятого Духа порішили божественні Отці, щоб осібно і в цій П’ятдесятниці мати празник для Того, хто все добро спричинив”.
Замойський і Львівський Синоди, згадуючи наші празники, називають цей день празником Святої Тройці. Устав о. Дольницького називає цей день тільки понеділком Святого Духа та каже, що в понеділок береться уся служба празника (тобто Зіслання Святого Духа), а на Літургії якщо долучається і служба Святої Тройці… як вважаємо. Він зауважує, що цієї служби не мають ані грецькі, ані слов’янські устави, крім наших служебників, і її треба правити в храмах Святої Тройці. Латинська Церква від середньовіччя святкує празник Святої Тройці восьмого дня після Зіслання Святого Духа, тобто в нашу неділю Всіх святих. Князь Максиміліян у своїх Викладах про східні Літургії каже, що „українці-католики (русини), наслідуючи римську Церкву, святкують свято Святої Тройці в понеділок П’ятдесятниці” (с. 99). Насправді, сам день П’ятдесятниці є справжнім празником Святої Тройці, як це видно з назви та змісту богослужень того дня.
На окрему увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю увечері, але відразу після святої Літургії близько полудня в сам день П’ятдесятниці. Вечірню поєднують з Літургією для того, — пояснює о. Дольницький, — щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що, крім инших молитов, має три довші покутного змісту молитви, які уклав святий Василій Великий († 379). Візантійський каноніст Матей Властар (XIV ст. ) у своєму Номоканоні покликується на святого Василія Великого, який вимагав, щоб ті молитви проказувати на колінах задля великої пошани до Святого Духа.
ЗНАЧЕННЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА
Подія Зіслання Святого Духа мала дуже велике значення для апостолів і перших християн. Вона і зараз має те саме значення і для усієї Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник П’ятдесятниці каже: „Преласкавий Бог сьогодні наділив нас великими дарами, що їх тяжко словами висказати. Тому всі разом радіймо й, радіючи, славімо нашого Бога… Бо що з того, питаюся, що належить до нашого спасення, не було нам дане через Святого Духа? Він нас звільнив з неволі, покликав до свободи, нас всиновив. З цього джерела (тобто Святого Духа) випливають пророцтва, благодать зцілення і все те від нього, чим Церква звикла прикрашуватися”. На стихирах великої вечірні П’ятдесятниці читаємо: „Все подає Святий Дух. Він виливає пророцтва, вдосконалює священиків, невчених навчив мудрости, рибаків явив богословами, об’єднує увесь збір церковний. Утішителю, єдиносущний і співпрестольний Отцю і Синові, слава Тобі”.
„Через Святого Духа, — каже святий Василій Великий, — відбувається повернення до раю, піднесення до небесного царства, привернення синівства. Через Нього можемо Бога звати Вітцем, можемо стати учасниками благодаті Ісуса Христа, зватися дітьми світла, брати участь у вічній прославі… ” (Про Святого Духа, гл. 15).
Святий Дух надав апостолам дар мови, дар розуміння святого Писання і дар мужности у проповідуванні і визнаванні святої віри. „У день П’ятдесятниці, — каже Другий Ватиканський Собор, — зійшов [Святий Дух] на учнів, щоб перебувати з ними повіки. Тоді Церква об’явила себе привселюдно серед народу, проповідь і поширення Євангелія взяли початок між народами, і на кінець Церква Нового Завіту стала прообразом об’єднання всіх народів у вселенськості віри, яка промовляє всіма мовами… ” (Декрет про місійну діяльність Церкви, § 4).
Дари Святого Духа справді великі й щедрі. Про них святий апостол Павло каже: „Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість” (Гал. 5, 22-23). Святий Дух зійшов і на нас у таїнстві миропомазання зі своїми дарами й помазав нас на Христових борців, а наше тіло зробив своїм храмом. Про цю велику правду пригадує нам святий апостол Павло й наставляє нас, щоб ми так жили: „Хіба ж не знаєте, — каже він, — що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ж маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (1 Кор. 6, 19-20).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. „Пізнай свій обряд”
Стихири на „Господи, взиваю я”
П’ятидесятницю святкуємо і прихід Духа,* здійснення обітниці і сповнення надії.* Яке ж це велике і святе таїнство!* Тому й кличемо до тебе:* Творче всіх, Господи, – слава тобі!
Мовами чужими наділив ти, Христе, своїх учнів,* щоб ними проповідували тебе – безсмертне Слово і Бога,* який дає нам велику милість.
Усе подає Дух Святий:* пророків посилає, священиків удосконалює,* неграмотних мудрости навчає,* рибалок богословами появляє,* і єднає всю церковну спільноту.* Єдиносущний і співпрестольний Отцеві й Синові,* Утішителю, – слава тобі!
Ми бачили світло істинне,* ми прийняли Духа небесного,* ми знайшли віру істинну,* нероздільній Тройці поклоняємось,* вона бо спасла нас.
Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Тройцю єдиносущну піснями звеличуємо:* Отця і Сина зі Святим Духом,* бо так проповідували всі пророки* й апостоли з мучениками.
Пославши твого Святого Духа,* сповнив ти, Христе, обітницю,* дану своїм учням,* – послати силу з висоти,* і доказав ти нам, що ти – Істина.* Тому ті, що покладаються на тебе, Добрий,* воістину не засоромляться.
Усе подає Дух Святий:* пророків посилає, священиків удосконалює,* неграмотних мудрости навчає,* рибалок богословами появляє,* і єднає всю церковну спільноту.* Єдиносущний і співпрестольний Отцеві й Синові,* Утішителю, – слава тобі!
Прийдіть, народи світу, поклонімся Богові в трьох особах:* Синові в Отці зі святим Духом.* Отець бо споконвічно родить Сина споконвічного та співпрестольного,* а Дух Святий є в Отці співставлений з Сином:* одна сила, одна природа, одне Божество.* Йому поклоняючись, усі виголошуємо:* Святий Боже, що все твориш Сином,* за співдіянням Святого Духа!* Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив* і в світ послав Святого Духа!* Святий Безсмертний і Душе – Утішителю,* що від Отця виходиш і в Сині перебуваєш:* Тройце Свята, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Вхідне:
Вознесися, Господи, силою Твоєю,* оспівуватимемо і співатимемо сили Твої (Пс. 20,14).
Тропар, глас 8:
Благословен єси, Христе Боже наш,* що премудрими рибаків явив,* зіславши їм Духа Святого,* і ними уловив вселенну.* Чоловіколюбче, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Коли Ти, зійшовши, язики змішав,* розділив Ти народи, Всевишній.* Коли ж вогненні язики Ти роздавав,* у з’єднання всіх Ти призвав.* I одноголосно славимо Пресвятого Духа.
Замість Трисвятого:
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, в трьох особах суще єдине божество.
І ірмос, глас 4:
Радуйся, царице, матеродівственна славо, всякі бо легкомовні благоговірливі уста промовити не можуть, щоб Тебе оспівувати достойно, і безсильний ум усякий, щоб Твоє рождество розуміти. Тому Тебе одноголосно славимо.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1204559746655886
о. Петро Фостик
