Вузька й широка брама в житті людини
Сьогоднішню проповідь Ісуса Христа можна б коротенько переповісти ось якими словами:
„Входіть до Царства Божого вузенькою брамою!”
Чому спитаєте? Це поясняє Спаситель у дальшій Своїй проповіді:
„Бо широкі двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять” (Мт 7,13с).
На доказ тієї Своєї правди Христос розповідає притчу про Багача й Лазаря. Був собі, каже Спаситель, один дуже багатий чоловік, що мав усе, чого лише людське серце може собі забажати, а саме: багатства, великий палац, багато одеж, їжі й напоїв. Тому, що міг собі на все дозволити, не диво, що мав велике число приятелів і знайомих, куди лише повернувся. Ті, що могли даром їсти, пити й забавлятися, не щадили йому всяких похвал і компліментів, а він слухаючи їх, ріс неначе на дріжджах і стараючись відплатитись за всі ті похвали; гостив їх усім чим мав; роздавав їм дарунки на право й на ліво, щоб і далі вони коло нього зоставались та й не переставали хвалити його й подивляти багатства. Так той багач пирував і бавився цілий час у товаристві своїх добрих приятелів, яких уста не замикались, але завжди знаходили щось нового, щоб свого щедрого господаря похвалити й звеличати.
Зайнятий тими забавами й догоджуванням своїм приятелям, а при тому ще й побільшуванням свого вже й так величезного майна, той багач не мав часу на ніщо інше. Серед тих розкошей він навіть і не знав нічого, що там недалеко входу до його палацу, на вулиці лежав убогий прошак – Лазар. Він нещасний навіщений хворобою, можливо — проказою, бо цілий покритий струпами, навіть не міг і жебрати, бо не міг ходити, а то може й не посмів, бо прокажені в тих часах не сміли показуватись серед людей, щоб їх не заразити. Так ото лежачи на дорозі, він чув веселу музику, яка доходила до його вух з дому багача, та й веселі співи й балачки гостей. Подув вітру доносив до нього деколи запах смачних страв і він, що умирав з голоду, бажав заспокоїти його принаймні окрушинами, що спадали зі столів багача, але ніхто й не думав, щоб позбирати їх і принести йому, щоб заспокоїв свій голод. Ніхто не старався помогти йому в його хворобі, не дбав, що ті струпи й рани, які з них творились, завдавали йому важкий біль. Лише бездомні пси, голодні й нещасні, як той Лазар, приходили до нього й лизали його рани й струпи і цим проносили певного роду полегшу. Ось таким було життя тих двох людей; один утішався туземним щастям безмірно, а другий знову терпів скільки людина може терпіти.
Їхній кінець був однаковий — смерть забрала обох із цього світу. Добре то кажуть, що смерть усе вирівнює, вона забирає з цього світу однаково всіх, багатих і бідних, не полишає навіть наймогутніших царів, однаково як і бездомних прошаків. Вона не дбає, чи хтось був найбільшим ученим чи анальфабетом; відносно неї всі люди однакові, тож коли прийде їхній час, вона забирає їх з цієї землі. Різниця для них настає щойно після смерти, подібно як вона прийшла для багача й Лазаря. Так бо говорить Христос:
„Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також і багатий, і його поховали. В аді терплячи тяжкі муки…” (Лк 16,22).
Може ми не раз слухали нарікань різних людей, бо може й ми самі часом говорили, що немає на світі справедливості; головно тоді, коли ми бачили, як багаті жили щасливо, як вони мали всього подостатком, а вбогі з голоду гинули. Може й ми іноді не мали різних речей і споглядали заздрісним оком, як багачі марнують добро, якого нам бракує. Може ми навіть нарікали на Господа Бога, що Він так нерівно розділив матеріяльні добра й дав одним аж за багато, а інших позбавив навіть конечних до життя засобів.
Оця притча змальовує по майстерному ті нерівності і несправедливість, що її ми так часто зустрічаємо в житті, Й тут маємо з одного боку безмірно багатого багача, здорового, щасливого, який уживає цілого свого майна тільки на те, щоб ужити всього й витрачати на свої забаганки, щоб задоволювати свої пристрасті. А з другого боку бачимо, хворого, нещасного вбогого Лазаря, який не має нікого, хто б йому поміг, потішив, або принаймні до певної міри заспокоїв голод. Та нема чого й дивуватись, бо таких Лазарів і в наших часах є дві третини населення цілого світу. Вони всі терплять, голодують, бо недостає їм середників до життя. А з тієї, що залишається третини, лише дуже маленька частина має всього подостатком, решта, то, як то кажуть має, хіба лише щоб „обігнати най доконечніші потреби „Ця уявна несправедливість, що її завважуємо на землі; ця нерівність у розподілі земних дібр, це тайна Божого провидіння. Господь – Творець, однак не хоче, щоб люди їх позбавлялися, та й щоб гинули з голоду; бо Він сотворив тих земних речей стільки, що вони можуть вистачити для всіх. Коли люди не нищили б земних дібр, якщо б ними не зловживали, але старались ними відповідно управляти, тоді ними могли б проживитись не тільки ті люди, що зараз існують, але двічі, а то, як учені доказують і тричі стільки людей, що зараз живе. Це правда, що Господь розділив їх нерівномірно, але Він хоче, щоб ті які мають тих дібр подостатком, ділилися з тими, які нічого не мають, бо разом із земними добрами Він дав багачам також і свою заповідь:
„Любитимеш ближнього твого, як себе самого!„ (Лк 19,18).
А воно має ось яке значення: якщо ніхто з нас не хоче голодувати, то й ближній також собі цього не бажає. Коли ми хочемо мати відповідне, тепле вбрання чи якийсь затишний теплий куток на зиму й на час непогоди, то так само й наш ближній хоче мати пристановище, де міг би схоронитись у час непогоди. В цьому випадку Господь накладає на нас, що маємо спромогу подбати про те все для нашого ближнього, обов’язок це зробити. Якщо нам самим не під силу, тоді ми повинні гуртом постаратись, щоб задоволити потреби ближніх у біді. Пригадаймо собі слова Спасителя, що каже:
„ Дай кожному, хто в тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само„ (Лк 6,30с).
Дай кожному, хто в потребі, обходися з ним так, як ти хотів би, щоб люди обходилися з тобою.
Якщо ми не будемо слухати тієї заповіді Божої, тобто заповіді Любови Ближнього, й будемо нечутливими на потреби наших братів у біді, тоді з нами може притрапитися те саме, що з багачем у притчі Христовій. Він ціле своє життя провів на забавах і радощах; ніколи не дбав про інших, тобто про ближніх у біді, хоч вони мали таке саме право на життя як і він. Чому? Тому що не людина, але Господь Бог Творець є власником усього, що існує, бо Він це все з нічого сотворив. Він також сотворив людей, тому хоче, щоб і вони жили, отже тим самим бажає собі, щоб вони мали все, що до їхнього життя потрібне. А той, хто має всього подостатком і не хоче земними добрами ділитися в тими, що в біді, заслуговує страшної Божої кари. Якщо йому вдалось уйти її отут, на землі, то це не означає, що вона його вже ніколи не досягне. Пам’ятаймо, що існує ще й друге життя, життя вічне після смерти, і якраз про нього розповідає нам Христос у цій притчі. Там у потойбічному світі Господь вирівнює всю несправедливість, яку зазнавали ті, що тут терпіли. Там Він каратиме без милосердя тих, що не мали милосердя над своїми ближніми протягом свого земного життя. Тож слухаймо тих притч Ісуса, Він бо розповідає їх, не щоб робити свою проповідь цікавою. Ні, Він розповідає нам, щоб ми знали, що нас чекає у потойбічному світі, коли не слухатимемо Його заповідей і порад. Так бо звертається Він до своїх слухачів:
„Направду, направду кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо й свідчимо про те, що бачили…„ (Йо 3,11).
Ніхто не може так говорити, як тільки єдинородний Син Божий, що знає все, бо Він бачив і бачить усе. Тож коли не хочемо мучитись на другому світі, як оцей багач у притчі, що кличе до патріярха ізраїльського народу:
„Отче Аврааме, змилуйся надо мною й пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець свого пальця й прохолодить мій язик, бо я мучуся в цьому полум’ї!” (Лк 16,24).
Ідімо, отже, за порадою Христа Спасителя і за Його заповіддю любови ближнього й не відмовляймо нашим ближнім у біді нашої помочі. Якже наша людська природа буде противитися нашому намаганню ділити наше добро з тими, що його не мають, тоді згадаймо слова Христа – Страшного Судді. Ісус бо, описуючи страшний суд і свій засуд на ньому, ототожнює себе з нашими ближніми, кажучи:
„Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував і ви дали мені їсти; мав спрагу і ви мене напоїли; подорожнім був, і ви мене прийняли; нагий і ви мене одягли, хворий і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене” (Мт 25,34-36).
Він поясняє свої слова ось як:
„ Направду кажу вам, що не-будь ви зробили одному 3 моїх братів найменших – ви мені зробили „ (Мт 25,40).
Не має сумніву, що ніхто з нас не відмовив би Спасителеві помочі, якщо б так Він сам звертався до нас про неї. Тож пам’ятаймо, що це Він сам, наш майбутній Суддя приходить до нас в особі наших потребуючих ближча ніж – братів убогих і просить від нас помочі. Не відмовляймо нікому, помагамо всім, що потребують нашої помочі, бо в той спосіб неначе купуємо собі в Бога Царство Небесне. Він же сам радить нам так робити словами:
„ І я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною (грішми) неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні” (Лк 16,9).
Ця притча, однак, має глибоку науку й для тих, що терплять біду й недостаток на землі; для всіх хворих і нещасних, які тут караються за цього життя. Їм треба пам’ятати, що це їхнє земне життя, хоча здається таке нещасне, хоч воно повне терпінь і злиднів, то все-таки коротке й незадовго матиме кінець. За їхню біду, за терпіння й недолю, вони одержать відповідну нагороду, очевидно, якщо будуть переносити це все лихо терпеливо, без нарікань із здачею на Божу волю. Їм треба наслідувати чи то Лазаря із притчі Христової, чи праведного Йова, а чи, врешті ідеал усяких чеснот Христа-Спасителя. Він запрошує нас наслідувати себе в терпіннях словами:
„ Коли хтось хоче бути моїм учнем, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною” (Мт 16,44).
Щоб спастися, нам треба наслідувати Ісуса Христа. Та ми не можемо наслідувати Його ні в чеснотах, ні в силі чудес, ані в знанні. Є однак одна ділянка, в якій можемо уподібнитись до Нього, тобто в терпінні, принимаючи без скарги й нарікань те все, що провидіння Боже на нас зсилає, переносячи терпеливо, так само як і Він це робив. А за це чекає нас велика нагорода, бо Він сам, всемогутній Бог, буде нашою великою нагородою, як це обіцює Авраамові:
„ Я тобі щит. Твоя нагорода дуже велика „ (Бут 15,1).
Там у своєму Царстві Господь отре всяку сльозу з очей терплячих і наповнить їх таким щастям, про яке ніхто навіть і не мріяв, як цього навчає апостол Павло:
„ Те чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять „ (1 Кор 2,9).
А що найважніше буде для тих спадкоємців Царства Небесного, це гадка, що тому щастю вже ніколи не буде кінця, бо воно вічне й тому не може скінчитись.
о. д-р М.І. Любачівський
Свято святого архистратига Михаїла переносить нас думкою у далеке минуле, до початків створення Богом невидимого світу. Серед всіх живих створінь Господь Бог найперше створив ангелів, чистих духів, яким дарував світлий розум і вільну волю, щоб вони його прославляли і йому служили.
Все, що Небесний Отець створив, вчинив з любові, а його любов не знає насилля, примусу над своїми створіннями. Ця вільна любов спричинила випробування вірності ангелів Богові – своєму Творцеві. Тоді між ангелами виникла боротьба. Частина ангелів під проводом Люцифера збунтувалася проти Бога і не хотіли більше йому служити. Решта ангелів під проводом архангела Михаїла стали по стороні Бога і окрилені закликом „хто як Бог”, вступили в боротьбу зі злими ангелами і їх перемогли, як пише про це апостол Іван в книзі Одкровення: „І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені. І я почув голос могутній, що говорив на небі:
„Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа його, бо повержено обвинувача братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч” (Од. 12, 7-10).
Роздуми над історією сьогоднішнього свята затримують нашу увагу на словах архангела Михаїла – „хто як Бог”, з якими він вступив у боротьбу проти злих ангелів. Ці слова залишаються актуальними для християн і сьогодні. Вони можуть бути екзаменом живучості нашої віри в Бога і повинні бути духовним девізом, гаслом духовного життя кожного християнина.
Слова „хто як Бог” пригадують нам три речі:
– духовне життя християнина часто наповнене випробуваннями, це постійна боротьба добра і зла, як сказав Христос: „Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11,12). Тут не йдеться про силу фізичну, а силу нашого духа: міцну віру і повне довіря Божому провидінню, ревність і вірність Божій науці, які можуть надійно запровадити нас до Бога.
Як святих ангелів, так і нашу віру Господь іноді піддає випробуванню, щоб ми самі пересвідчилися, чи моя віра в Бога завжди жива, в чому вона проявляється: чи я справді вірую в одного і триособового Бога і всю надію покладаю на Нього, стараюся бути вірним йому у всьому і до кінця. А може скоріше вірую у земні речі і сили природи. Хто чи що насправді є моїм Богом, джерелом щастя? В якого Бога я вірую, і на якого Бога покладаю свою надію?- А як є в нашому житті? Як часто християни готові повірити швидше у різні людські слова, бо хтось щось там сказав чи бачив, у всякі сни, знаки і сили природи, талісмани, підкови щастя, пусті відра, бояться вітання через поріг, чорних котів, вірують у різні земні речі, а словам правди і життя живого Бога, нашого Небесного Отця, ми не хочемо вірити. А заповідь Господня звучить виразно:
„Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому неволі. Хай не буде тобі інших богів передо Мною. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей” (Вих. 20,2-6). „Господа, Бога твого, будеш боятися, йому служитимеш і його ім’ям будеш клястися” (Вих. 6, 13).
– духовна боротьба, випробування дотикають передусім питання нашої віри: в що я вірую і як я вірую – тобто якою є моя віра, з чим вона пов’язана – з особою Бога, чи якимись речами і як вона проявляється у житті, яке знаходить застосування. Або інакше кажучи, хто є моїм Богом – земні речі чи особи Отця, Сина і Святого Духа. Віра повинна провадити людину до пізнання Бога і з’єднання з Ним в дусі любові і довір’я. А якість цього зв’язку впливає на рівень нашого життя, визначає міру Божого благословення для нас.
Християнське, духовне життя, це постійна боротьба, а ця боротьба, це передусім питання нашої віри – віри в одного і єдиного Бога і вірності Богові. Ісус Христос виразно навчає про це, що тільки вірний слуга отримає нагороду від Бога:
„Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі”. „Але хто витримає до останку, той спасеться”. „Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого” (Мт. 7,21; 24,13; 25, 21).
– Багато християн вважають себе людьми віруючими, та не всі живуть з Богом щодня. Коли приходять різні випробування, чи ми зразу звертаємося по допомогу до Бога і тільки на нього покладаємо всю нашу надію. А досвід життя показує протилежне: люди спочатку йдуть до ворожки, на гадання, до цілителів, екстрасенсів, читають гороспоки, одним словом вірують у різних кумирів, земних божків, котрі не вирішують вповні проблем і не приносять правдивого спокою для душі. Та коли поглиблюється і не проходить тривога їхнього серця, вони згадують про правдивого Бога, як каже народна мудрість:
„Як тривога, то до Бога, по тривозі і по Бозі”.
Ідучи за думкою цієї мудрості, можна сказати: в якого Бога віримо, такому Богу і служимо, а якому Богу служимо, таке наше життя і щастя.
У житті свщенномученика Севастіана розповідається про те, що коли один поганський начальник зруйнував ідолів, то прийшов до нього ангел у вигляді юнака і сказав:
„Господь Ісус, в якого ти увірував, посилає тобі через мене здоров’я”. Він схопився і хотів кинутися до ніг ангела і поцілувати його, але той сказав: „Не намагайся торкнутися до мене, бо святим хрещенням не омитий ще від ідольського смороду”.
З цього бачимо, що святі ангели служать на порятунок найперше для хрещених людей.
Придивляючись сьогодні до прикладу святого архангела Михаїла і інших небесних сил, пам’ятаймо про Божу правду:
Якою є моя віра, такою є і надія, довір’я Богу і їхні плоди: Божа опіка, допомога, благословення у житті. Тож очищаймо нашу віру в Бога з усяких людських вірувань, зміцнюймо її духом довір’я Божій мудрості, щоб зміцнювався наш дух мужності і відваги, ревності і витривалості у визнанні нашої віри в Бога, щоб ми могли з Божою допомогою легко розривати сіті диявола, як архангел Михаїл, і долати різні труднощі на дорозі до Бога, щоб Боже благословення щедро спливало на нас тут і у вічності. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.: Апостол: ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарні тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий і я – світові; бо ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове сотворіння. На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого.
А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.
Собору: Апостол: ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули, коли Бог засвідчив знаками, чудами і різними силами, і дарами Святого Духа, які він роздає по своїй волі.
Не ангелам бо підкорив він світ грядущий, про який ми говоримо. Бо десь хтось засвідчив, кажучи:
Що таке людина, що ти про неї пам’ятаєш?
Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?
Ти вчинив його малощо меншим від ангелів.
Увінчав його славою і честю.
Усе підкорив йому під ноги.
Коли ж усе підкорив під нього, він не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, але бачимо Ісуса, увінчаного славою й честю, за те, що перетерпів смерть, який на короткий час був нижче ангелів, щоб благоволінням Божим за всіх зазнати смерти.
Годилось бо тому, ради якого все й через якого все, щоб увести багатьох синів у славу, через страждання удосконалити провідника їхнього спасіння.
Ряд.: Євангеліє: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь притчу оцю: Був один багатий чоловік, що одягавсь у кармазин та вісон і бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротах, увесь у струпах; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу, і пси приходили й лизали його рани. Та сталося: помер убогий, і ангели понесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, він підвів очі й побачив здалека Авраама та Лазара на його лоні. і закричав уголос: – Отче Аврааме, змилуйся надо мною, пошли Лазара, нехай умочить у воду кінець пальця й закропить язик мій, бо я мучусь в цім полум’ї!
Авраам же промовив: – Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього, між нами й вами вирита велика пропасть, і ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть, ані звідти до нас не переходять.
Сказав багатий: – Отче, благаю тебе, пошли його в дім батька мого: я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони не прийшли на це місце муки.
Авраам мовив: – Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають.
Той відповів: – Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. Авраам відізвавсь до нього: – Як вони не слухають Мойсея і пророків, хоча б і хто воскрес з мертвих, не повірять.
Собору: Євангеліє: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь своїм учням: Хто слухає вас, мене слухає; хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.
Вернулись сімдесят два з радістю, кажучи: – Господи, ба й біси коряться нам з-за твого імени.
Він сказав їм: – Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить. Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що імена ваші записані на небі.
Того часу Ісус зрадів Святим Духом і промовив: – Прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Гл. 6, 11-18. «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа»
Коли дивитися на тогочасний світ, хрест – місце ганьби, місце смерті злочинців, до яких був зарахований також Ісус Христос. Ніколи в нашому житті ми не надаємо аж великої пошани місцю, де загинула наша близька, рідна, важлива для нас людина. Це місце для нас – місце втрати, смерті.
Хрест – це теж місце смерті. Але не тільки людської смерті, а й перемоги життя над смертю. Це місце, де Ісус Христос обдаровує нас життям вічним. Це місце смерті Ісуса Христа, і місце народження нас до життя вічного.
Саме тому апостол каже, що він буде хвалитися хрестом як місцем, де він стає учасником Царства Небесного.
Хай Господь дасть нам мудрість поцінувати хрест Господній як місце нашого освячення і спасення!
Лк. 16, 19-31. «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять».
У притчі про вбогого та багача бачимо, що Лазар, який на землі перетерпів невигоди й труднощі, удостоюється радості у вічності, а багач, який уже мав свою радість і своє щастя на землі, у вічності отримує терпіння. Коли ж багач розуміє всю незворотність своєї ситуації і просить можливості попередити своїх рідних, щоб інакше жили на землі, то на це чує відповідь. «Навіть якби хто з мертвих воскрес – не повірять».
Господь завжди промовляє до нас. У кожній ситуації нашого життя Бог хоче щось нам сказати. Чи це хвороби, чи невдачі, чи якість труднощі та непорозуміння – через них Бог промовляє до нас, на щось хоче звернути увагу. Маємо чувати й бути уважними до всіх ситуацій і подій, які з нами трапляються: що Бог прагне промовити всім цим?
Бог, який є любов’ю, завжди має що нам сказати!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 5):
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Тропар, г. 4:
Небесних воїнств архистратиги,* молимо вас завжди ми, недостойні,* щоб ви вашими молитвами огородили нас* покровом крил духовної вашої слави,* охороняючи нас, що усильно припадаємо і кличемо:* Від бід ізбавте нас як чиноначальники вишніх сил.
Кондак (г. 5):
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з Собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
Слава: Кондак (г. 2):
Архистратиги Божі, служителі божественної слави,* ангелів начальники і людей наставники,* корисного нам просіть і великої милости* як безплотних архистратиги.
І нині: Богородичний (г. 5):
Радуйся, двері Господні непроходимі,* радуйся, стіно і Покрове тих, що прибігають до Тебе,* радуйся, пристане, бурями не навіщувана* і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця Твого і Бога.* Молитись не переставай за тих, що оспівують* і поклоняються різдву Твоєму.
Прокімен (г. 5): Ти, Господи, захорониш нас і збережеш нас від роду цього і повік (Пс. 11,8).
Стих: Спаси мене. Господи, бо не стало праведного (Пс. 11,2).
Прокімен (г. 4): Ти твориш ангелами Своїми духи і слугами Своїми палаючий вогонь (Пс. 103,4).
Стих: Благослови, душе моя, Господа, Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя (г. 5): Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, сповіщу з роду в рід істину Твою устами моїми (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: Повік милість збудується, на небесах приготовиться істина Твоя (Пс. 88,3).
Алилуя (г. 5): Хваліте Господа, всі ангели Його, хваліте Його, всі сили Його (Пс. 148,2).
Стих: Бо Він сказав і сталося, Він повелів і створилося (Пс. 148,5).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Причасний: Ти твориш ангелами Своїми духи і слугами Своїми палаючий вогонь (Пс. 103,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і заступництвом Архистратига Михаїла та інших чесних небесних сил безплотних яких собор торжественно святкуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1308893002889226
о. Петро Фостик
