Святий народився 580 р. у Царгороді в побожній і багатій родині. Закінчивши найвищі школи, з часом став радником імператорського двору. А часи тоді для Христової Церкви були дуже важкі. Єресь ширилася за єрессю; лиш відійшло аріянство, а вже прийшла єресь монотелітів, які навчали, що в Ісусі Христі є лише одна воля і одна “енергія”. А що найгірше, що на чолі єретиків стали Сергій, патріярх Царгородський, і Кир, патріярх Олександрійський, один з негідних наслідників святого Атанасія Великого, а також сам імператор Іраклій підтримував їх. Натомість Софроній, патріярх Єрусалимський, рішуче виступив проти єресі.
Святий Максим, бачачи, яким переслідуванням піддається Христова Церква, покинув тоді світське життя і вступив у монастир Хрисопіль, поблизу Царгорода. В 638 р. імператор Іраклій, за намовою Сергія, видав наказ, що нікому не вільно говорити ані за, ані проти монотелітської єресі. В той спосіб мав би нібито установитися мир між церквами, однак єретикам розходилося в тому, щоб вірні святій вірі єпископи і священики не поборювали єретичних блудів. Проти наказу імператора виступив на Заході папа Йоан IV (640–642) і в перший же рік свого понтифікату кинув клятву на єретиків. На Сході проти єресі прилюдно виступив святий Максим, який на той час уже був ігуменом хрисопільської обителі. Він став обходити африканські землі і всюди остерігав вірних перед єрессю, а також поборював її своїми посланнями.
Померли єретики Сергій і Кир, невдовзі помер і Іраклій, перед смертю відкликавши свій наказ, але спокою Христова Церква не знайшла. На патріяршім престолі в Царгороді лжепатріярхи почали один одного проганяти. Одного з них на ім’я Пир (якого прогнав лжепатріярх Павло), святий Максим навернув до правди, та єретик, задля почестей, знову впав у відступництво, і після смерти Павла ще раз кілька місяців сидів на патріяршому престолі.
На трон сів імператор Конста II – звір, а не чоловік. Він наказав власного брата Теодосія супроти його волі висвятити на диякона, а потім велів його убити. (З того часу кожної ночі до нього приходив убитий, зодягнений у церковні ризи, подавав йому чашу, повну крови, і говорив: “Пий, брате, пий!”) Конста видав на користь єресі такий самий наказ, як Іраклій, при цьому став мучити вірних гірше за поганина. Тоді папа Римський святий Мартин (649–653; його пам’ять вшановуємо 14 квітня) зібрав у Римі в лятеранській церкві собор, на якому було виклято єретиків монотелітів, про що папа повідомив весь світ. Розлючений Конста велів папу ув’язнити, віддати на муки і відправити у вигнання в Херсон, де святий ісповідник 655 р. помер.
На Лятеранському соборі був присутній також і святий Максим з двома своїми учнями (обидва звалися Анастасій, один був священиком, а другий монахом). Святий Максим так правдиво представив на соборі страждання Христової Церкви, зухвальство єретиків, безбожне втручання імператора до справ святої віри, що звернув на себе увагу цілої держави. За це імператор наказав Максима й обох його товаришів ув’язнити там-таки, в Римі, звідки їх було перевезено до Царгорода, де у в’язниці перетерпіли два роки. Потім їх заслано до Тракії: святого Максима – до міста Визія, а учнів його – одного до Первери, другого до Месемврії. Всі вони страждали тут від голоду, не мали навіть чим прикрити свого тіла. А коли імператор вислав до Максима своїх юдів-спокусників, щоб намовили його до відступництва, то святий ісповідник навіть не хотів з ними говорити. То ж його знову привели до Царгорода, знову мучили, били, плювали в лице і ледь живого вкинули знову до в’язниці в Первери.
І втретє, тоді вже 75-літній, святий Максим став перед царгородським судом, цього разу вже з двома своїми учнями Анастасіями, і знову явно і сміливо виступив проти єресі. За це кати їх роздягли і прилюдно били жилами, а потім відтяли їм язики, щоб не навчали вірних. Та великий у чудах своїх Господь учинив так, що, хоч без язиків, усі три мученики ісповідники говорили ще ліпше, як до цього часу. Наступного дня кожному з них відтяли праву руку і водили їх містом, зневажаючи як таких, що пішли проти волі імператора єретика.
У кінці їх було засуджено на вигнання, голих, поранених і скатованих так, що святого Максима мусили нести на ношах. У Скитії, в місті Схимарі, Максима вкинули у в’язницю, де святий, провістивши годину своєї смерти, помер 13 серпня 662 р., на 82 році життя. Анастасій монах помер у в’язниці ще перед святим Максимом, а Анастасій священик жив до 666 р. Він зробив собі дерев’яну руку, якою міг тримати перо, і описав життя і муки преподобного Максима Ісповідника. Помер як вірний син Христової Церкви, святість якої боронив до останньої хвилини життя.
Тропар:
Православ’я вияснив ти вірно, кров’ю з язика і руки текучою по-мученичому ознаменувався ти, руку твою відсічену до Вишнього возніс ти, а відрізаний язик твій богословний до моління, Максиме, возніс ти. Нині Бога милостивим учини до нас, щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Тройці споборника, великого Максима, який навчає ясно вірі божественній, щоб прославляти Христа у двох природах, волях і дійствах сущого, в піснях достойних, вірні, почитаймо взиваючи: радуйся, проповіднику віри.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
фото – „Максим Ісповідник” Максим Рябчун, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua – https://prayer-service.online/m/#20240121&vita
Стихири на „Господи, взиваю я”
Того, хто з милосердя* став людиною, як благоволив,* Хто у двох волях і діях пізнається умом,* – Його проповідував ти,* Максиме преподобний,* загороджуючи велемовні уста порочних,* що одновольним, однодійним Його вважали* – через наклеп диявола,* зла винахідника.
Жилами вчень твоїх* ти, отче, здушив злодумного та пустослівного Пирра* і гоніння перетерпів* та насильство, приснопам’ятний,* коли били тебе люто,* і язик відрізали* та завжди до Бога простерту божественну руку,* пишучи якою, ти виразив* щонайвищі догмати.
Тростиною скорописця,* вигостреною Духом,* був святий язик твій,* що красно писав благодаттю на скрижалях сердець наших* томос божественних чеснот,* і точність догматів,* і воплочення у двох сущностях і одній іпостасі* Того, Хто людям* явитися зволив.
О, предивне чудо!* Голуб, що прилинув з висот,* бесідує з Неофітом мучеником людським голосом;* через це і розблисло життя його як рівноангельне,* через це в юності він страждає сильно.* О, божественні діяння* мученика п’ятиборця!* Його молитвами спаси душі наші, Христе,* як милосердний.
О предивне чудо!* Од самих пелен зріломудрий,* Неофіт звершує чудеса дією Духа:* зі скелі воду молитвами виточує,* воскрешає мертву матір свою.* О, божественні діяння* мученика п’ятиборця!* Його молитвами спаси душі наші, Христе,* як милосердний.
О предивне чудо!* За Христа страждаючи, доблесний Неофіт* устрашив ворогів небувалими чудесами:* вогонь гасить, коли його в нього вкидають,* лютих звірів принишклими являє.* О непоборна Сило,* в якій дивоглядним виявився подвижник!* Але молитвами його* спаси нас, Боже!
Преподо́бний о́тче,* на всю зе́млю ви́йшло віща́ння пра́вих діл твоїх* – тим-то на небеса́х отри́мав єси́ нагоро́ду за труди́ твої.* Де́монські розгроми́в єси́ полки́* і а́нгельських досягну́в єси́ чи́нів,* життя́ яки́х непоро́чно з ре́вністю наслідував.* Сміли́вість ма́ючи до Христа́ Бо́га,* ми́ру проси́ ду́шам на́шим.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
