21 вересня Субота по Воздвиженні, у цей день віддається празник чесного Хреста.
Знаємо, що відколи свята Олена віднайшла Господній Хрест, відтоді його завжди вшановували з великою ревністю. І не лише тому, що він є місцем страждань і смерті Ісуса Христа за наші гріхи, але – місцем перемоги Господа над смертю, гріхом та злом!
Саме на хресті Господь переміг диявола. Хрест – це знак для диявола, що він уже переможений і не має сили панувати над людиною. Кожен екзорцист, коли молиться над людиною, бере до рук хрест, аби нагадати про цю перемогу Христа й поразку диявола.
Кожному з нас дуже важливо пам’ятати, що зло переможене.
Знак хреста є знаком нашої перемоги і нашої сили. Коли будемо про це пам’ятати, то ніякі труднощі, проблеми, випробування не зможуть нас налякати чи засмутити. Ми завжди будемо черпати силу в животворному Хресті – знаку нашої перемоги, нашого відкуплення.
Владика Венедикт Алексійчук
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕНЯ ЖИВОТВОРНОГО ХРЕСТА. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=WVfW3x9ghDI
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ ДО КОРІНТЯН Апостол: 1 до Корінтян 1,26-29.
Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних;
але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом.
А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти.»
Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є, коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?»
І далі ще казав їм: «Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я – не з цього світу.
Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах.»
Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам.
Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.»
А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив.
Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю,
і що той, хто послав мене, – зо мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому.»
І коли говорив так, численні увірували в нього.
ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЙОАНА Євангеліє: Йоана 8,21-30.
А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти.»
Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є, коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?»
І далі ще казав їм: «Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я – не з цього світу.
Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах.»
Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам.
Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.»
А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив.
Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю, і що той, хто послав мене, – зо мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому.»
І коли говорив так, численні увірували в нього.
З історії Празника Всемірного Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього.
Церква святкує великий Господній празник – Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. В цей день ми згадуємо віднайдення цього хреста стараннями цариці Олени і урочисто вшановуємо його молитвами, як особливу пам’ятку Христових страждань, важливий символ християн, нашої віри і відкуплення [5].
Історики Східної Церкви вважають, що насамперед дві події лягли в основу встановлення цього празника: віднайдення в IV ст. Хреста, на якому розп’яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у VII ст. Саме слово «воздвиження» означає «піднесення», тобто урочистий обряд почитання та прославлення Хреста Господнього[1]. Цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого у 325 р. відправилася в Єрусалим з метою відшукати хрест, на якому був розп’ятий Господь і місце Його поховання [2]. За деякими джерелами, першу балку Хреста було легко впізнати, оскільки на ній зберігся так званий titulus crucis (назва провини), тобто табличка з написом: «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Знайти другу балку було не так просто, але її ідентифікували завдяки чуду зцілення хворої жінки [4]. Возвеличуючи Христа, цариця Олена заснувала понад 80 храмів: у Вифлеємі – місці Його народження, на горі Елеонській, звідки вознісся на небо, в Гетсиманії, де Спаситель молився у передчутті страждань і де була похована Божа Матір [2]. Докладний опис подій тих днів ми маємо завдяки Егерії (Етерії), яка тоді перебувала в Святій Землі, а її записи копіювалися століттями і дійшли до наших днів у так званому Codex Aretinus (рукопис, укладений бенедиктинцями абатства Монте Кассіно в ХІ ст.). Егерія описує урочистості Великого Тижня, які відбувалися відразу після знайдення реліквії Хреста. За її словами, саме тоді народився звичай почитання Хреста, який триває до сьогодні, як знаку Господніх страждань. Знайдену реліквію Святого Хреста стали ділити на фрагменти, щоб різні спільноти і храми могли її вшановувати. Частина Хреста залишилася в Єрусалимі в присвяченій Святому Хресту базиліці; частину св. Єлена забрала до Рима; частину розділили на дрібні часточки, щоб наділити ними якнайбільшу кількість вірних. Спершу навіть свято Воздвиження Хреста відзначали тільки в тих місцях, де перебувала часточка Хреста. Згідно з переданням, Єлена забрала з собою до Рима Titulus Crucis, тобто табличку «Ісус Назарянин Цар Юдейський», один цвях та кілька тернових шипів із вінця Ісуса. Також імператриця наказала привезти до столиці сходи палацу намісника, який на той час іще зберігся, і якими Ісус ішов на зустріч із Понтієм Пилатом. Усі реліквії вона розмістила в своєму римському палаці, відомому як Сессорій. Sessorium був імператорською резиденцією в III-IV стт. і розташовувався тоді на південно-східній околиці Рима [4]. До Константинополя Олена повернулася із частиною Животворчого Хреста і цвяхами, де їм поклонились в соборі Святої Софії. Імператор наказав звести величний храм Воскресіння Христового на Голготі. Його звели за 10 років. Свята Олена не дожила до завершення, померши 327 р. [7]. Після смерті своєї матері Константин Великий наказав збудувати базиліку, в якій зберігалися реліквії Святого Хреста. Сьогодні на місці давньої базиліки стоїть її барокова наступниця, яка називається Папським санктуарієм Святих Сходів (Santa Scala) [4].
Піднесення і вшанування хреста пов’язане з іншою важливою подією, що зробила цей празник загальним на Сході та Заході – з поверненням Господнього Хреста до Єрусалиму після того, як 614 р. перський цар Хозрой, здобувши Єрусалим, забрав Хрест до перської столиці в Ктесифоні. Повернув Хрест Господній до Єрусалиму імператор Іраклій 628 р. після перемоги над персами. Друге урочисте воздвиження Хреста Господнього в Єрусалимі також відбулося 14 вересня [1]. Після події укладання миру поміж Візантією і Персією та поверненням Хреста, празник став називатися Всесвітнім Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста, тобто загальним для всіх церков Всесвітньої Церкви, а з часом, 3 травня – день урочистого внесення святого древа Імператором Іраклієм у Єрусалим – став святкуватися і в Західній Церкві [2].
Характерною ознакою празника Воздвиження є врочисте вшанування Господнього Хреста через обряд піднесення його під час Утрені празника [1]. Цей обряд дуже давній. Уже в VІ ст. він відбувався не лише в Єрусалимі, але і в інших містах християнського світу, про що свідчать історичні пам’ятки. Спочатку обряд був простішим: патріарх чи єпископ осіняв хрестом людей, а вони, поклоняючись, відповідали: «Господи помилуй». Згодом обряди дещо ускладнилися, додалися також і дияконські прошення за церковну й світську влади, за різні потреби, а число повторень «Господи, помилуй» зросло до 100 разів [6]. У Східній Церкві відомі різні обряди воздвиження Хреста, зокрема, обряд св. Атанасія на Атосі, обряд гори Синай, Константинопольський обряд. Щодо воздвиження Хреста Господнього на Русі, то цей обряд згадується тут у ХІІІ ст. Патріарший Собор 1276 р. дозволив воздвиження в усіх церквах1. Важливо також додати, що оскільки празник Воздвиження пригадував Христове розп’яття і смерть та прирівнювався до Великої П’ятниці, то стало традицією зберігати в цей день строгий піст [3].
Що до нас мовить ікона Празника Всемірного Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього
Празник Воздвиження одночасно належить до страсної тематики і він же ж увінчує празниковий ряд, якщо ікони розміщені за історичним принципом. Центральним на цій іконі є Хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Іконографія цього свята розвинулася останньою у порівнянні з усіма іншими іконами празників. Оскільки й історично подія відбулася на три століття пізніше від євангельських [8].
Вплив на іконографію цього свята відіграли дві дії – віднайдення і встановлення Чесного Хреста. У сцені віднайдення в центрі Хрест тримають Костянтин та Олена, а у воздвиженні – патріарх або єпископ, який підносить хрест над головою [8]. Класична композиція у звичному для іконопису анахронізмі поєднує ці два сюжети на фоні вже зведеного храму Воскресіння Христового [7]. Найбільш поширені варіанти написання ікони Воздвиження Чесного Хреста: перший – коли Животворящий Хрест тримає Патріарх Макарій (цей тип походить від мініатюри з Мінологій Василія ІІ (976-1025 років); другий – коли хрест тримають імператор Костянтин та його мати, імператриця Олена, яка почала процес пошуку Хреста (цей тип вперше датують в одному з каппадокійських храмів Х ст.). Мистецтвознавці схиляються до думки, що у першому сюжеті мовиться про Воздвиження Чесного Хреста в Єрусалимі, а в другому – в Константинополі, у храмі Святої Софії, куди згодом була перевезена реліквія. Інколи можна побачити, що руки Патріарха, який тримає хрест для поклоніння над головою, підтримують двоє дияконів. Це можна прочитувати як алюзію до сцени молитви Мойсея, руки якого тримали Арон і Хур (Вих. 17, 9-16). Можна зустріти приклади, коли на іконах Воздвиження Чесного Хреста зображено не Патріарха Макарія, а святителя Івана Золотоустого. Важлива причина зображення цього єпископа – його внесок до константинопольської богослужбової традиції, якою ми користаємося зараз [8].
Окремим, але похідним від свята, вважають сюжет «Поклоніння Хресту». На таких іконах зображають історичну подію – щорічне винесення реліквії на поклоніння в храмі Святої Софії. У центрі композиції – Хрест гіперболізованого розміру, що надає йому більшої величності, а довкола нього стоять патріархи, єпископи, Отці Церкви, монархи. У цьому варіанті іконописці також мають змогу вносити до композиції зміни, наприклад, зображаючи історичних осіб їхнього часу, жертводавців храму тощо. Власне, присутність інших осіб, навіть звичайних вірян на цій іконі дуже важлива, адже це свято, почитання предметів страстей Христа, по-особливому стосуються всієї спільноти Церкви. Також в іконі Поклоніння Хресту часто можна побачити клейма зі Страстями Христовими (Розп’яття, Зняття з Хреста), історичні події, пов’язані із встановленням свята Воздвиження, а у відкритому сегменті неба – Новозавітню Трійцю [8].
Однією з композиційно найцікавіших українських ікон Воздвиження Чесного Хреста є намісна ікона зі с. Звижень на Лемківщині, яку датують ХІV ст. Центральна частина ікони розділена навпіл: у верхній частині – літургійне оспівування цього свята, у нижній – історичне відображення віднайдення святині багрянородними Костянтином та Оленою. Обабіч та внизу ікона має одинадцять клейм. Пригадуємо, що так званий «відкритий верх» у розміщенні клейм є притаманним українській іконі. У клеймах іконописець зобразив не просто празникові ікони, а моменти прослави Христа і Пресвятої Трійці. Клейма праворуч (прослава Ісуса Христа, яка представлена в страсній тематиці): В’їзд до Єрусалиму, Преображення, Розп’яття Христа. Клейма ліворуч (прослава Трійці, троїчні ікони): Старозавітня Трійця, Зіслання Святого духа, Богоявлення. Нижні клейма (Воскресіння, прослава Христа у Воскресінні): Зняття з хреста, Покладення до гробу (Оплакування), Зішестя в ад, Вознесіння, Різдво Христа. Показово для цієї ікони те, що у літургійній сцені почитання Древа Господнього у центрі стоїть святитель Іван Золотоустий, а поруч з ним, ймовірно, два єрусалимські патріархи: один, який був в Єрусалимі за часів знайдення хреста, другий, який у 614 р. підносив до починання хрест після того, як його повернули з Персії, куди реліквію привезли завойовники. Співслужать цій церемонії два диякони. Цікаво звернути увагу, що літургійне дійство розміщене вище від світської сцени, де Хрест тримають Олена та Костянтин разом з пристоячими вірними. Це, безумовно, вказує на особливе значення богослужіння, що пов’язує Церкву земну і небесну. Стіна, на фоні якої зображені Костянтин і Олена, символічно передає Храм Воскресіння або Храм Гробу Господнього в Єрусалимі, якій був побудований за ктиторством цих константинопольських імператорів. Важливо, що біля хреста у цій сцені також стоять звичайні вірні, народ, який представляє всю Христову Церкву. На іконі видно, що імператори стоять на одному рівні з народом, що може наштовхувати на роздуми над євангельською заповіддю любові до ближнього, в якій усі стають рівними (слугами) один одному [8].
Отож, ікона Воздвиження мовить нам про те, що Хрест, на якому був розп’ятий Христос, нагадує про покору Бога, який пожертвував своєю славою перед людьми, щоб цих людей врятувати від вічної смерті. Господь прийняв смерть від людей добровільно, зійшовши на хрест. Це древо стало водночас і найбільшою мукою Христа, і знаряддям його прослави, тому християнам особливо важлива ця реліквія і знамено хреста [8].
Джерела:
- https://risu.ua/sogodni-vozdvizhennya-chesnogo-hresta-gospodnogo-za-yulianskim-kalendarem_n122080
2. https://risu.ua/vozdvizhennya-chesnogo-hresta-gospodnogo_n51289
3. https://risu.ua/sogodni-praznik-vozdvizhennya-chesnogo-hresta-za-grigorianskim-kalendarem_n121797
4. https://credo.pro/2022/09/273938
5. https://www.cerkiew.net.pl/wiadomosci-liturgiczne/27-%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8F-14-%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3/
6. http://xic.com.ua/z-istoriji-duhu/14-molytva/365-vozdvyzhennja-chesnogo-i-zhyvotvorjashchogo-hresta-cherez-hrest-pryjshla-radist-usomu-svitovi
7. http://icon.org.ua/ikonografiya/vozdvizhennya-chesnogo-hresta/
8. https://risu.ua/ikonografiya-vozdvizhennya-chesnogo-hresta-ozhivotvoriti-svoye-zhittya-zhittyam-hrista_n93332
Підготував: бр. Вадим Поліщук, V курс КТДС
Ікона мовить. Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/our-publish/38528-ikona-movyt-/
Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=yjqDT36w5bY&t=1s
„Почитання святого Господнього хреста, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні про святий хрест, — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка… Знак святого хреста, роблений на собі, це один з найстарших звичаїв християн”.
Святий хрест це вічно живий символ безконечної Божої любови до нас, грішних, символ Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасення, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Віддаючи честь святому хресту, ми віддаємо честь Христовій жертві, мукам і смерті. Кладучи на собі знак святого хреста, ми кожного разу визнаємо свою віру в нашого Спасителя.
Східна Церква так високо почитає святий хрест, що встановила в його честь аж кілька празників у році. Найбільший празник у честь святого Господнього хреста — це празник Всесвітнього Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста. Тож погляньмо на історію його установлення та на різні обряди воздвиження.
ІСТОРІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже давніх празників, але, як історія знайдення святого Господнього Хреста, так й історія встановлення празника покриті серпанком різних легенд і тут нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.
Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння святому хрестові, яке буває в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про зміст свята та про що говорить сама назва празника; ВОЗДВИЖЕННЯ, що значить ПІДНЕСЕННЯ, тобто окремий урочистий обряд почитання і прослави святого хреста.
Історики Східної Церкви назагал погоджуються, що передусім дві події сприяли встановленню цього празника: віднайдення святого Господнього хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII столітті.
Встановленню празника Воздвиження передувало віднайдення святого хресного дерева, на якому помер Ісус Христос. Християнська традиція передала нам кілька різних легенд щодо віднайдення святого хреста, з яких аж три приписують це святій Єлені († к. 330), матері цісаря Костянтина Великого. Віднайдення святого хреста мало бути в 326 році.
Історики, які згадують про віднайдення святого хреста, нічого не говорять про його перше воздвиження відразу після віднайдення, що оповідає нам побожна традиція. Грецька Церква відзначає пам’ять віднайдення святого хреста 6 березня. Цей церковний празник у Пролозі має назву: „Віднайдення Чесного Хреста, що його віднайшла блаженна Єлена”. Латинська Церква святкувала цю подію 3 травня, але при реформі празників за папи Івана XXIII у 1960 році це свято викреслено з церковного календаря.
Початок празнику Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресення, який збудував святий Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого святого хресного дерева. Під час воздвиження народ багато разів просив: „Господи помилуй”. Відтоді Східна Церква щорічно святкує пам’ять посвячення храму Господнього Воскресення 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.
Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході, це повернення святого Господнього хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 році здобув Єрусалим і забрав Господній хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через чотирнадцять років цісар Іраклій (610-641) після перемоги над персами відшукав святий хрест і приніс його до Єрусалима, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення святого хреста. Відтепер празник має назву „Всемірне — це є всесвітнє — Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Оскільки празник Воздвиження нагадував про Христове розп’яття і смерть і прирівнювався до Великої п’ятниці, то від найдавніших часів свята Церква наказувала в цей день дотримуватися строгого посту.
Воздвиження належить до 12 великих празників нашої Церкви і має один день перед- і 7 днів попразденства. Субота й неділя перед і після Воздвиження мають назву суботи й неділі перед і після Воздвиження, бо в ці дні Апостол і Євангеліє говорять про святий хрест.
Крім празника Воздвиження, наша Церква віддає честь святому хресту ще в Хрестопоклонну неділю. Цього дня, як і на Воздвиження, на утрені відбувається винесення святого хреста і поклоніння йому, але без обряду воздвиження — піднесення, яке є тільки на празник Воздвиження.
7 травня Східна Церква вшановує пам’ять „Явління знамена Чесного хреста на небі в Єрусалимі”. За святого Кирила Єрусалимського 351 року в часі П’ятдесятниці на небі з’явився святий хрест, що сягав від Голготи аж до Єлеонської гори.
У нашому церковному календарі маємо ще 1 серпня „Проісхожденіє Древ Честнаго хреста”, що значить винесення, похід чи процесія з частинкою хресного дерева, яку в цей день з процесією переносили з царської палати в Царгороді до храму святої Софії. Тут було окреме поклоніння святому хресту, подібно як у Хрестопоклонну неділю. Починаючи від 1 серпня через два тижні кожного дня святе хресне дерево носили містом, щоб його освятити й відвернути всякі недуги. Цей празник установлений у Царгороді в IX ст. внаслідок різних недуг і пошестей, що звичайно з’являлися в серпні.
ОБРЯДИ ПІДНЕСЕННЯ-ВОЗДВИЖЕННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
Особлива риса празника Воздвиження — це врочисте віддання прилюдної чести святому хресту через окремий обряд піднесення під час утрені празника. Протягом віків у Східній Церкві витворилися різні обряди воздвиження святого хреста. Тут згадаємо деякі з них та їхні важливіші моменти.
- Обряд святого Атанасія на Атосі
Він записаний в Апостолі тієї Лаври з Х-ХІ ст. Цей обряд дуже простенький. Патріярх, стоячи на амвоні, — у той час амвони ще стояли посередині церкви — підносить святий хрест при співі народу „Господи помилуй”. Після того читають п’ять тропарів: „Спаси, Господи, люди Твоя”, „Животворящий крест твоєя благости” — тропар передпразденства, „Токмо водрузися древо креста твоєго” і „Днесь пророческоє ісполняється” — обидва тропарі зі стихословії утрені празника та „Вознесийся на крест”.
- Обряд гори Синай
Він знаходиться у Синайському канонарі з X ст. і відбувався так: спочатку співають п’ять тропарів, потім на амвон виходить архиєпископ, бере святий хрест, повертається на схід, робить ним тричі хресне знамено і мовчки творить перше піднесення — від своїх грудей дуже поволі підносить святий хрест аж над свою голову. У той час, як він підносить святий хрест, народ співає 50 разів „Господи помилуй”, і стільки ж само „Господи помилуй”, коли опускає святий хрест вниз. Так само відбувається друге піднесення на південь, третє на захід і четверте на північ. При кожному піднесенні народ співає сто разів „Господи помилуй”. Після останнього воздвиження настає поклоніння святому хресту при співі кондака празника „Вознесийся на крест”.
- Константинопольський обряд
Його подає константинопольський типікон Евергетицького монастиря за рукописом з XII сторіччя. Цей обряд подібний до синайського з тією різницею, що перед воздвиженням співається тільки тропар „Спаси, Господи”. Патріярх підносить святий хрест не чотири, а п’ять разів, тобто на всі сторони світу і п’ятий раз знову на схід. При кожному воздвиженні сто разів співають „Господи помилуй”.
- Обряд воздвиження на Русі
У пам’ятках нашої Церкви цей обряд уже згадується в XIII ст. У давні часи воздвиження святого хреста відбувалося тільки в єпископських катедрах і великих соборах, де був єпископ і багато священиків. Патріярший Собор 1276 року дозволив здійснювати воздвиження у всіх церквах. Митрополит Кипріян (1381-1382 і 1390-1406) у своєму „Поученні руському духовенству” пише: „А щодо воздвиження Чесного хреста, то в кожній церкві, по цілій землі, де живуть християни, хрест воздвигають, хоча б був один священик, на славу чесного і життєдайного хреста”.
Опис обряду воздвиження наші пам’ятки подають з XV і XVI ст. Винос святого хреста в часі великого славослов’я на утрені та прошення потрійної єктенії в часі воздвиження, — відбуваються, як і сьогодні. Було п’ять воздвижень з усіх сторін тетраподу, а останнє воздвиження ще раз на схід. Під час кожного воздвиження народ співав сто разів „Господи помилуй”. Обряд закінчувався поклонінням і цілуванням святого хреста при співі кондака „Вознесийся на крест” і трикратнім „Кресту Твоєму”.
Типік о. І. Дольницького подає обряд воздвиження згідно з традицією нашої Церкви з тією тільки різницею, що в Галичині при кожному піднесенні святого хреста співали не сто, а 24 рази „Господи помилуй”.
Богослужба празника Воздвиження Чесного Хреста — це величний гимн у честь святого хреста. Тут святий хрест безнастанно величається і славиться як знамено перемоги, сили і спасення. „Радуйся, життєносний хресте, — каже стихира на стиховні вечірні празника, — благочестя непобідна побідо, брамо райська, вірних кріпосте, Церкви захороно!
Ти знищив і знівечив тлінність, поконав силу смерти і підніс нас зі землі до неба. Ти зброя непоборна, бісів покоритель, слава мучеників, справжня окраса святих, пристановище спасення, даруй світові велику милість”.
Празник Воздвиження за допомогою святого хреста пригадує про наш обов’язок святий хрест почитати, любити й визнавати. „Не стидаймося Христового хреста, — каже святий Кирило Єрусалимський у своїй 4 катехизі, — хоча б хтось його укривав, але ти явно клади його на своєму чолі, щоб демони, бачачи царський знак, дрижали й далеко втікали. Роби цей знак, коли ти їси і п’єш, коли сидиш, лежиш, встаєш або ходиш, словом, при кожній нагоді”. А святий Йоан Золотоустий у Проповіді про цвинтар і хрест каже: „Хрест — трофей проти бісів, оружжя проти гріха, меч, що ним Христос проколов змія. Хрест — воля Вітця, слава Єдинородного, радість Духа, окраса ангелів, укріплення Церкви, похвала Павла, твердиня святих, світло всієї вселенної”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion.php
Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього
Радіє вселенна. Костянтин Великий став служителем святого хреста, а віра Христова стала ширитися світом і всі славили Ім’я Спасителя. Минули довгі роки страждань, просякла земля кров’ю мучеників і ось тепер ця кров зродила посів свободи – вже не під землею, а над нею царює святий хрест, уже всі: і могутній цар, й убогий нуждар, — спішать до його підніжжя, і всюди чути пісню перемоги, всюди дякують Господеві і співають: “Слава Тобі, що показав нам світло!”
І лишень там, де святий хрест став джерелом нашого спасіння, у Єрусалимі, було сумно і печально. Бо хоч там і багато народу стало сповідниками Христової віри, і хоч імператор Костянтин повернув місту давню назву — “Єрусалим”, однак усі святі місця, де проповідував, зцілював і страждав Христос Спаситель, були збещещені божками і всякою поганською скверною. Аж ось стара, майже вісімдесятилітня мати Костянтина цариця Олена приїхала до Єрусалиму, щоб вознести славу міста, де Спаситель звершив діло нашого відкуплення.
Пам’ять про місце, де страждав Христос Спаситель і де він висів на хресті, переходило з роду в рід. І тепер знайшлися дуже старі люди, які маленькими чули від найстаріших, що Христос був розіп’ятий на горі Голготі, а поблизу того місця був Його гріб. Та тепер на тому місці були руїни поганської божниці; а гріб святий був засипаний римлянами, які колись володіли цією землею.
Цариця Олена разом з Єрусалимським патріярхом Макарієм веліли розібрати руїни поганської божниці і вивезти за місто, щоб із тої диявольської будівлі не залишилося ні одного каменя на святому місці. Потім стали копати землю і, за Божою ласкою, відкопали печеру, де був гріб Христа Спасителя, а біля печери знайшли три хрести. Не було сумніву, що один з них має бути тим, на якому страждав Христос. Але котрий із них? Було знайдено і таблицю з написом на жидівській, грецькій і латинській мовах: “Ісус Назорей, цар юдейський”, знайдено цвяхи, але не було жодної певности, котрий з трьох хрестів є деревом життя і нашого спасіння. Тоді, за порадою святого Макарія, всі три хрести занесли до одної побожної, але смертельно хворої жінки, а весь народ гаряче молив Господа, щоб Він чудом показав, який з хрестів є хрестом Його Сина. Приклали один хрест до хворої, не допомогло їй нічого, приклали другий, те саме, аж коли доторкнулася вона до третього хреста, то животворяща сила увійшла в неї, вона підвелася з ліжка цілком здорова і стала величати Господа. (Згідно з іншими джерелами, святий хрест приклали також і до одного мерця і той ожив.)
Тепер уже не було сумніву, котрий з хрестів – є хрестом Ісуса Христа. Свята Олена і святий Макарій припали до підніжжя животворящого хреста і віддали честь Тому, який на цьому хресті був розіп’ятий задля нашого спасіння. А зі всіх сторін горнувся народ, плакав і розкаювався у своїй злобі, бо всі побачили той самий хрест, який двигав Христос Спаситель і по якому стікала Його свята кров. Коли при такому велелюдному здвигу народу годі було, щоб усі поклонилися святому хресту і поцілували його, тоді патріярх Макарій зійшов на підвищення і, високо підносячи святий хрест, на всі сторони благословив ним народ, а всі припали на коліна і вголос взивали: “Господи, помилуй”.
Сьогодні Христова Церква святкує пам’ять цього “Воздвиження” і всі ми сокрушеним серцем, як колись у Єрусалимі, зі сльозами жалю і вдячности взиваємо: “Хресту Твоєму покланяємося, Владико!” Сталося це 326 р.
Свята Олена взяла поперечну частину святого хреста зі собою до Царгорода, а повздовжну частину, поміщену у срібну скриньку, веліла зберігати в Єрусалимі. Коли ж побудовано було церкву святого Воскресення Христового, то там і поклали святе хресне дерево. Маленькі частинки^ хреста єпископи отримували для своїх церков і всюди до цієї святині ставилися з надзвичайним почитанням.
Біля хреста було знайдено цвяхи, якими пробили були руки і ноги Ісуса Христа. Святий Амвросіи, святий Єронім та інші церковні письменники стверджують, що цариця Олена веліла один Цвях вправити в корону, а другий у вуздечку коня свого сина, щоб сповнилося слово пророка Захарії. Того дня на дзвониках у коней буде написано: «Посвячене Господеві»” (Зах. 14, 20).
Минуло багато років, минулася і давня християнська ревність; народ став більше служити пристрастям, аніж Богу. І тоді нависла люта хмара над Єрусалимом, перський цар Хозрой II у 614 р. захопив Єрусалим. Дуже багато народу, зокрема і тодішнього патріярха Захарію, він узяв у полон, забрав усе золото і цінності, які були в церквах, і святий хрест Господній забрав з собою до Ктезифону, одного з головних міст Персії. І лиш весь християнський світ став каятися і навертатися до Бога, як Він допоміг імператорові Іраклію і той успішно провадив семилітню війну з персами. Тоді рідний син Хозроя на ім’я Сирой велів убити батька, а сам, обійнявши престол, став просити в імператора Іраклія миру, який і було укладено 628 р. Сирой відпустив на волю всіх полонених християн, зокрема й патріярха Захарію, а також повернув святий хрест, що було однією з найперших умов миру.
Святий хрест спочатку переправили до Царгорода, а потім сам імператор повіз його до Єрусалиму. Прибувши сюди, він побажав сам винести святий хрест на гору, до церкви святого Воскресення Христового, і ніс його при незліченному здвигу народу. Та у підніжжя гори він зупинився і не міг навіть кроку ступити вперед. Усі здивувалися, що значить те чудо, аж ось приступає до імператора патріярх Захарій і каже так: “Не можна тобі, царю, в дорогих шатах виходити на гору, на яку Христос Спаситель в одній лиш скривавленій накидці ступав босими ногами”.
Іраклій зняв свою багату одежу, зняв чоботи і в бідній одежі, босим прийняв святий хрест на рамена і тепер уже без перепон вийшов на гору, де патріярх Захарій поблагословив святим хрестом народ. Христова Церква нині також святкує пам’ять цього другого “Воздвиження”, яке відбулося 14 вересня 629 р.
На які ж то жертви йдуть люди, щоб підтримати життя тіла, натомість задля вічного життя нічим не хочуть пожертвувати (св. Августин)
о. Петро Фостик
