Сьогодні, в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, ми особливу увагу звертаємо на сповнення обітниці її батьками Якимом і Анною та на покликання до духовного стану.
Велика доля ганьби, людського приниження і відкинення випала на святе праведне подружжя Якима і Анни, яке довгий час терпіло висміювання інших через те, що Господь не посилав їм дитини. В першу чергу, як вважалося, сам Бог не благословив їх потомством, а по-друге, вони були позбавлені радості плоду подружньої любові. Та в усьому і завжди є Божа воля, і тільки святі і праведні люди здатні розпізнати в найбільших невигодах і труднощах Божий палець і не противитися тому, чого від нас хоче Господь. Яким і Анна ще не знали, як воно мало статися, але не переставали вірити, молитися і надіятися на Боже милосердя. Пригнічений стан через насмішки і відкинення іншими, як бездітної сім’ї, не кидав їх у порожнечу зневіри, але навпаки, ще дужче побуджував їхні серця до сердечної молитви та вірного служіння Богові. Батьки в покорі складали обітницю перед Богом, що як народиться в них дитина, то віддадуть її на службу Богові.
Тільки самому Господу Богу та праведним старцям Якимові і Анні відомо, яка була радість в серцях подружжя, коли на схилі віку на їхню сім’ю злилося Боже благословення і в них народилася дівчинка, яку вони назвали іменем Марія. Кожен погляд, кожна усмішка і кожне слово дитини веселили серця люблячих батьків. Та коли Марії сповнилося три роки, навіть найбільша любов батька й матері не змогла відняти в них найсвятішої відповідальності перед Богом за дану обіцянку. Тож привели вони трирічну дитину, щоб посвятити її на службу Богові в Єрусалимському храмі. Що робилося в їхніх серцях, коли віддавали вони свою любу дочку в руки служителя храму Захарії, батька Івана Хрестителя? Роздумуючи чисто по-людськи, їхні серця були дещо пригнічені, бо розуміли, що не зможуть так часто бачити свою дитину, ласкати її та відзиватися на кожну її потребу; з іншого боку вони розуміли, що навіть їхня дитина не стільки належить їм, скільки Тому, Хто їм її дав – Богові. Тому чи могло бути в батьків бажання більше і вище, ніж віддати свій найдорожчий скарб Богові?! А що робилося в дитячому серденьку Марії тоді, коли батьки віддавали її служителям Божого храму? Її уста ще того голосно не сказали, але покірне серце і душа вже рвалися в обійми Божої любові і мудрості, тому, може ще й не свідомо на цей час, її нутро лагідно відповідало: „Ось я слугиня Господня: нехай зо мною станеться по твоєму слову” (Лк. 1, 38).
До чотирнадцятого року життя Марія перебувала в молитві, покорі й послусі в Єрусалимському храмі. Там вона виховувалася, працювала разом з іншими, багато читала Святе Письмо. Згадуючи день свого Введення до храму, їй не раз хотілося повторити за царем Давидом: „Зраділа я, як мені сказали: „Підемо в дім Господній!” (Пс. 122, 1). Та радість ніколи не згасала в її серці, бо що могло бути для неї важливішим від вірного служіння Богові?!
Не забуваймо, що кожен з нас несе на собі відповідальність перед Богом за все, що ми робимо чи не робимо згідно з нашими християнськими обов’язками. Як часто в скрутну хвилину ми обіцяємо Богові одне, а коли наші проблеми минуться, то й не згадуємо про те, що обіцяли. Може, не віримо в те, що Бог нас почув? Де ж тоді наша віра, хто нам допоміг, як не Він? Народна приказка каже: „Як тривога, то до Бога, по тривозі та й по Бозі” (як минеться тривога, думаємо, що то не Бог, а ми самі подолали труднощі). В одній сім’ї важко занедужала дитина. В сльозах мати молилася сама, кликала до молитви чоловіка, дала на Службу Божу за здоров’я дитини. Дочку завезли до лікарні і поклали до реанімаційного відділення. Через два дні дитині стало легше і її перевели до звичайної палати, а ще через чотири дні виписали додому. Раді батьки були задоволені тим, що змогли придбати дорогі ліки, як могли віддячувалися лікарям, медсестрам, не забули написати їм подяку в газету за дбайливе лікування дитини. Одне вони забули – подякувати Богові, на якого в скрутний час була найбільша надія. Тому, любі мої, згадаймо: скільки разів ми були такими ж невдячними у відношенні до Бога? Як часто нас не вистачає на те, щоб скласти пожертву на подячну Службу Божу, або щоб з вдячності за отримані ласки пожертвувати щось на церкву?!
В сучасному світі чомусь батьки хотіли б бачити своїх дітей ким завгодно: міністрами, урядовцями, академіками, директорами підприємств, бізнесменами, юристами, лікарями, але тільки не слугами Христа. Ми ставимося до людей, що посвятилися служінню Богові з особливою шаною і похвалою, деколи навіть приємно завидуємо їм, але коли мова йде про наших дітей, то часто робимо спротив у їхньому виборі, інколи батьки навіть відмовляються від своїх дітей, якщо ті не хочуть змінити своїх переконань і бажання служити Господу. Чому ж ми вважаємо, що щастя тільки в задоволенні матеріальних потреб і вигод, чому дозволяємо собі дивитися на речі „близькозорістю” тимчасових мірок і не хочемо з вірою глянути у вічність і бажати дітям справжнього щастя з Богом? Наша дитина хотіла радіти тим, що йде служити в дім Господній, а ми від неї цю радість відняли. Любі мої! Одного разу апостоли бачили втомленого Ісуса і тому просили батьків, щоб не турбували Його та щоб наказали дітям не турбувати Учителя, а Ісус тоді промовив до них: „Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких царство небесне” (Мт. 19, 14). Дорогий тату й мамо! Ці слова Господь промовив і до вас. Не противмося Його волі. Якщо дитина відчує в серці поклик Божий – віддаймо її Богові. Пам’ятаймо, що молитви дітей за нас принесуть нам набагато більше радості, ніж гроші чи матеріальні сюрпризи, принесені з директорських крісел.
В кожній парафії, в селі чи місті, стоїть церква, до якої Спаситель кличе кожного з нас: „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас” (Мт. 11, 28). Господь Бог по-різному кличе нас послужити Йому у святому храмі: одних кличе до священства, других до монашого стану, інших хоче поставити у своїй святині дяками, паламарями, комусь хоче доручити оздоблювати мистецьку красу храму, прославляти Бога мелодійним божественним співом, комусь дбати про належний порядок і таке інше. Як ми віднеслися до запрошення Ісуса, щоб послужити Йому, жертвуючи при цьому свій час, працю, таланти? Чи не відмовили ми Йому, чи не шукали оправдань, які насправді не були такими, як ми їх представляли?
Нехай сьогоднішнє свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, яке ми так урочисто святкуємо в цей день, поставить перед нами питання: „А чого від мене конкретно хоче Господь? Чим я особисто можу послужити Ісусові?” Марія раділа, повсякчасно служачи Богові. І наше життя наповниться неземною радістю, коли ми свої діла, принципи, а навіть і ціле життя поставимо на службу Богові. Амінь.
о. Орест Рубель
Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці основане на церковному переданні, зокрема Протоєвангелії Якова. З нього дізнаємося, що батьки Пречистої Діви Марії, святі Яким і Анна, були бездітними і зробили обіцянку, що коли Бог дасть їм дитину, віддадуть її на службу Богові у храмі в Єрусалимі. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм дочку. Коли Марії виповнилося 3 роки, її батьки Яким і Анна виконали свою обіцянку і привели її до Єрусалимського храму, віддали під опіку первосвященика Захарії, батька святого Івана Предтечі і Симеона-Богоприємця. Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й сама Марія радо йде за голосом Божим, бо вже змалку мала невідкличне стремління перебувати у храмі Божому в Єрусалимі.
Отримавши перше духовне виховання від своїх батьків, Марія продовжувала його у храмі, пізнаючи там Божий закон, пізнаючи глибше Бога, щоб могти краще служити Йому. Там вона пізнає людей, що приходять на молитву до храму, пізнає їх потреби. Через Захарію і Симеона властиво сам Бог виховував Її покликання майбутньої Матері Божого Сина і духовної Матері всіх людей.
Подія введення Марії в храм навчає нас, що кожен християнин повинен постійно працювати над своїм духовним вихованням, поглиблювати його. Пізнаючи Бога через молитву, Святе Письмо, людина єднається з Ним, вводить у своє серце, своє життя, а тим самим входить в Божий духовний храм – царство небесне вже тут на землі, як навчав про це Ісус Христос: „Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: ось воно тут – або: он там – бо царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21).
Молода дочка просила у своєї матері подарунок. Просила купити їй велике дзеркало, щоби могла себе прикрашати, прибирати, наряджати, наводити макіяж. Побожна мати відгукнулася на її просьбу і купила їй велику ікону Матері Божої. Матір, даючи цей образ дочці, сказала: „Ось твоє дзеркало…”. Дочка спочатку здивувалася цим подарунком, а потім кожного вечора молилася перед іконою і питала Марію: „Найсвятіша Матір! Поглянь на мене! Чи я подобалася сьогодні Богові?”
Життя Матері Божої повинно бути для кожного християнина своєрідним духовним дзеркалом, в котре кожен з нас повинен часто вдивлятися, щоб могти краще духовно зростати, впевнено будувати свій духовний храм, храм своєї душі, храм Божої любові згідно слів апостола Павла: „Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Дух Божий у вас пробуває?” (1 Кор. 3, 16). „Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: „Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом” (2 Кор. 6, 16). „Та й самі ви, мов живе каміння, будуєтеся як духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа” (1 Пт. 2, 5).
Нехай приклад Марії і Її молитовне заступництво скріпляють нас у духовному житті, допомагають нам краще пізнавати Бога і Його любов, єднатися з Ним, відчувати Божу любов і Божу присутність у щоденному житті і таким чином ставати учасниками Його духовного храму – царства небесного, храму любові вже тут на землі і пізніше у вічності.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Свята: Євр. 320 зач.; 9, 1-7.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Свята: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.
Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Введення у храм Пресвятої Богородиці – Розважання
Знаємо, що у Святеє Святих раз на рік вступав один зі священнослужителів. Тому нам складно зрозуміти, як Пресвята Богородиця могла ввійти до Святая Святих. Звичайно, можемо про це дискутувати, довго думати, міркувати. Однак Богородиця не лише ввійшла до храму, у Святеє Святих, де була присутність Господня, – вона, земне, людське творіння, сама стала храмом, Святая Святих – сама прийняла Господа.
Це велике покликання, яке виявляє Богородиця, є покликанням кожного з нас. Апостол Павло каже: „Уже не я живу, а живе в мені Христос”. З одного боку, ми приходимо до храму Господнього, а з іншого – ми самі є храмом Духа Святого, як про це також каже апостол Павло.
Ми самі є храмом Господнім. Тому маємо пам’ятати, до Кого приходимо в храмі – до Володаря всього видимого й невидимого.
Пам’ятати, Кого приймаємо до себе, Хто живе в нас, – Творець усього видимого й невидимого. І коли це усвідомлення будемо в собі розвивати, то настане велична радість перебування з Господом, яка триватиме навіки–віків.
Владика Венедикт (Алексійчук)
21 листопада Церква святкує Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
З історії Празника Входу у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
В цей день Церква святкує приведення трирічної Марії для життя при Єрусалимському Храмі [1]. Євангеліє нічого не говорить нам про подію Введення в храм Богородиці. Основою цього свята, як і Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, насамперед Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». У цих творах розповідається, що батьки Пречистої Діви Марії, святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що коли у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалиму. Господь вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Там Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом [4]. Згідно Дмитрія Туптала, Марія жила за строгим розкладом, молячись, займаючись рукоділлям і читаючи. Щоденні молитви її проходили в Святая Святих, куди лише раз на рік міг заходити тільки першосвященик [6].
В центрі богослужбового святкування празника є образ Богородиці, як тої, яку вводять в Святая Святих Храму. Святая Святих – місце, в яке входив лише первосвященник раз у році, тому цей образ має в першу чергу богословське значення, а не історичне. В Святая Святих мав зберігатись Ковчег Завіту, через який Бог показував свою присутність серед народу Ізраїля. Та в часи Богородиці Святая Святих храму було цілком порожнім, адже ковчег був втрачений ще під час Вавилонського Вигнання. Введення Богородиці в Святая Святих означає, що для християн Марія стала Новим Ковчегом через який сталось явлення Бога. Тепер в Святая Святих перебуває людина, адже в людині Бог будує собі житло силою Святого Духа [1].
Традиція проживання та праці жінок при Храмі, хоч і не описана в Святому Письмі, та відома з юдейського джерела I ст. під назвою «Апокаліпсис Варуха». Суголосна тут і пізніша юдейська традиція. Аргументом на користь того, що Богородиця виховувалась при храмі, може бути й передана нам через євангелиста Луку пісня Марії «Величає душа моя Господа». Ця пісня розкриває глибоку обізнаність Марії в молитовній юдейській традиції, яку молода дівчина могла отримати при Храмі [1].
Подія Введення, хоч і відома серед загалу вірних та обговорювана отцями Церкви, стала окремим святом не відразу [1]. Празник Ввведення почали святкувати ще в перших століттях християнства, оскільки є відомості про побудову царицею Оленою (IV ст.) храму на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. В IV ст. згадка про празник з’являється в творах Григорія Ніського, з кінця VII ст. збереглося передання про присутність на цьому празникові св. Андрія Критського в Єрусалимі, в VIII ст. гомілії про цей день свята оголосили константинопольські патріархи Герман (715-730) і Тарасій (784-806) [2]. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря імператор Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник внесений і до грецьких місяцесловів з IX ст., оскільки з цього часу це свято стає загальнопоширеним [4]. Поштовхом до виокремлення Введення в окреме свято послужила поява в VII ст. першого розлогого житія Пресвятої Богородиці, укладеного на основі декількох апокрифів. Введення Богородиці як окреме свято відомо з VIII ст. Свідчення тому – вище згадані проповіді Германа, патріярха Константинопільського (+740), писані на свято Введення. В Єрусалимі Введення починають святкувати 21 листопада, в день після освячення храму Пресвятої Богородиці, що стояв поблизу місця розвалин Єрусалимського Храму. Ця дата святкування стала спільною для більшості східних Церков і залишається такою до сьогодні. Свято Введення вже з IX ст. широко відоме на християнському сході. З того ж часу дійшли до нас й перші ікони, на яких зображено подію Введення. Походять вони з Каппадокії [1].
В IX-X стт. створюється й більшість гімнографічних текстів свята Введення. Ровесником найдавніших текстів є канон, створений церковнослов’янською мовою в колі учнів святого Методія. Зберігся він у збірниках XIII-XV ст., але не ввійшов до сучасних літургійних книг [1]. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою «Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки». Евергетицький типікон з XI ст. містить службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець [4]. Попри це все, входження Введення в число найбільших християнських свят відбулось лише після XIV ст. [1]. Близько 1200 р. празник Введення почали святкувати в Західній Церкві. У 1374 р. папа Григорій ХІ запровадив свято для кількох храмів Авіньйонської папської курії, а папа Сикст VІ – в Римі [3] 1585 р. [5]. Проте після Тридентського собору папа Пій V заборонив відзначати цю подію з огляду на апокрифічне походження свята. Сьогодні в західній традиції свято Введення більш відоме як Презентація (лат. — Praesentatio) Марії в храмі, і акцент більше зміщений на особливе Боже благословення, яке отримала Діва через її посвяту Богові [3].
Що до нас мовить ікона Празника Входу у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Cпоглядаючи ікону Празника Введення в храм Пресвятої Богородиці, можемо відчитати те, що ікона цього свята до нас мовить.
Ікона Введення розкриває нам свято як передчуття Воплочення, сповнення обітниць людей перед Богом, як відданість Творцю і Його волі. Центральна постать в іконі – це сама Богородиця, яку батьки віддають до храму згідно з обітницею у трирічному віці. Хоч Марія була ще дуже малою, її зображають дорослою, що мало б символізувати свідоме ввірення дівчини Господу. Вона вбрана у блакитний мафорій, на якому можуть бути три зірки – символ приснодівства до, під час і після народження Ісуса Христа [3]. Мафорій Марії робить її дорослою на зображенні, оскільки цей елемент вказує на заміжжя. Лише з XVII ст. Марію стали зображати юною, з непокритою головою і у віночку [6]. Рідше довкола постаті діви іконописці зображабть мандорлу, але із відмінністю, що теж несе своєрідний сенс – це тільки обрис мандорли, без особливого сліпучого сяйва всередині. Марія вже уготований Божий кивот, але ще ні; її вже освятили і благословили, але вона ще в очікуванні Божого світла, що просякне її зсередини. Над Богородицею інколи пишуть старозавітне святилище, чим додатково вказують на неї як на кивот Господній. Сама сцена зображена під покровом червоного вельона між архітектурою, що водночас зберігає сакральність і урочистість події, яку підсилює царський червоний колір [3].
Марія ступає на сходинку храму – до Божого Царства, тому храмові сходи іконописці можуть покривати золотом. Вона йде до первосвященика Захарії. Захарія вбраний в єрейські ризи східного типу і своєю поставою дуже подібний до старця Симеона, якого зображують на іконі Стрітення. Позаду первосвященика видно або високі сходи, або привідкриту завісу святая святих. Цей знак додатково вказує на особливе значення Введення, адже відкривали завісу до святилища тільки раз на рік, на час покаяння, й увійти для молитви міг тільки священик. Також сходи наводять алюзію на драбину Якова, якою небесні сили сходять на землю. Доволі часто на задньому фоні ікони бачимо Марію, яка сидить біля кивоту і приймає поживу від Ангела Божого. Цей образ є символом причастя, як і манна небесна у Старому Завіті, чи хліб, який приймав від крука Ілля. Анна і Йоаким стоять позаду доньки. Цікаво спостерігати на деяких іконах Введення таку побутову, але дуже психологічну деталь: Анна простягає руку до Марії, чи то підтримуючи її у визначальному для подальшого життя кроці, чи то по-материнськи бажаючи ще на мить довше побути з єдиною і довгоочікуваною дитиною [3].
На іконі ще присутні постаті дів-свічоносиць. Апокриф передає, що Йоаким покликав сімох дів, які мали супроводжувати Марію до храму, щоб ніхто і ніщо не могло осквернити чистоту уготованого кивота. Дівчата несуть свічки, освічуючи шлях майбутньому світлу. На головах у них вінки – цнота як вінець творіння в його святості. На деяких іконах можемо бачити, що саме діви-свічоносиці приводять Марію до Захарії, а Йоаким і Анна стоять позаду. Деякі дослідники вбачають у зображенні цих дів алюзію на інститут монашества, для якого цнота, убогість та послух є одними із будуючих принципів. Зрештою, Марія утвердила ці обітниці своїм життям [3].
Ікона Введення і Богопосвячення водночас, подібно до Стрітення, є символом зустрічі двох світів – старо- та новозавітного. І персонажі, і побудова композиції несуть радісний характер літургійного свята, адже свята увійшла до святого місця, таким чином розпочавши життя з Богом через освячення, очищення та єднання з Ним [3].
Найдавніше зображення свята Введення в давньоукраїнському мистецтві походить з Софії Київської (повстало між 1046 і 1061/67 рр.). Це фреска дияконика, посвяченого святим Йоакиму та Анні. Фреска була правдоподібно виконана грецько-руською артіллю. Це вплинуло на стиль та іконографію. Сцена містить також типове для візантійського мистецтва зображення Ангела, який приносить Діві небесну поживу. Є однак незначна деталь, яка може мати «місцеве» походження. Богородицю «передає» у руки Захарії лише Анна, постать якої додатково виділена мистецькими засобами. Св. Йоаким зображений у дружини за спиною, подібно як і дівиці (зазвичай Діву до первосвященика підводять обоє батьків або гурт дівиць). Такий акцент на постаті св. Анни можна спробувати пояснити волею замовника. Вважається, що незвичною для дияконика посвятою князь Ярослав хотів пом’янути свою матір, візантійську принцесу Анну, та дружину Ірину, яка прийняла у монашому постризі таке ж ім’я [3].
Джерела:
1.https://risu.ua/vvedennya-v-hram-presvyatoyi-bogorodici-vidznachayut-21-listopada_n144105
- https://risu.ua/vvedennya-v-hram-presvyatoji-bogorodici_n51331
- https://risu.ua/vvedennya-u-hram-presvyatoji-bogorodici-v-davniy-ukrajinskiy-ikonografiji_n82378
- https://credo.pro/2023/11/72635
- http://icon.org.ua/ikonografiya/vvedennya-v-hram-presvyatoyi-bogoroditsi/
Підготував: бр. Вадим Поліщук, V курс КТДС
Ікона мовить. Введення в храм Пресвятої Богородиці – Джерелo:https://ktds.edu.ua/news/our-publish/38792-ikona-movyt-vvedennya-v-xram-presvyatoi-bogorodyci/
21 листопада Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії – Джерелo:https://www.youtube.com/watch?v=vwIU4Y4-DcA
Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву „Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”. Празник Введення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір’ю Божого Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея „Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з’ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: „Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки”. Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: „Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ”. Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА
Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приводять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: „Ти храм Божий”, „храм освященний”, „храм, що має вмістити Сина Божого”, „храм усіх Царя і престол”, „храм живий святої слави Христа Бога нашого”, „найсвятіший храм святого Бога нашого”, „боговмістимий храм”, „храм і палата”, „храм, і палата, і живе небо”.
Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молоденька, але була зріла духом: „Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста”. Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: „Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося” (Стихира вечірні).
Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: „Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість” (Стихира вечірні).
З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: „Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість”.
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС
Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимолену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: „Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: „Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа”.
Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.
Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: „Прийми дитину, яку Бог мені дав”.
Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: „Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків”. Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.
Де шукати розв’язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. „Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія”. А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п’ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.
Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.
Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благословили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion.php
Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Свята Церква святкує нині пам’ять Введення Пречистої Діви Марії в Єрусалимський храм. Згідно з переданням, свята Анна, мати Пречистої Діви, ще перед Її різдвом пожертвувала Марію на службу Богу і святині. А коли Пречистій Діві виповнилося 3 роки, тоді праведні Йоаким і Анна привели маленьку Марію до храму в Єрусалимі і віддали Її в руки священика (згідно з переданням, ним був Захарія, батько Йоана Хрестителя).
При храмі було багато дівиць і жінок, посвячених Богу, вони тут молилися, навчали, працювали, дбали про порядок у святині. Через кілька років дівиці виходили заміж. Було це щось на зразок теперішнього монастиря.
Передання розповідає, що Пречиста Діва перебула у святині до 15 років і таємно склала обіт дівицтва. Тому при виході зі святині Її довірено опіці святого Йосифа, з яким Вона була звінчана на святе, взірцеве, посвячене Богу, молитві і дівицтву життя. Інші передання описують урочисте введення Пречистої Діви у храм, Її буденні заняття, глибоке молитовне життя. Хай як бажали б побожні душі звеличити Пресвяту Богородицю, однак усе, що сказали б на Її похвалу, порівняно з Її святістю і з Її славою – це як тінь супроти сонця. Не збагне розум людський усю глибину Її святости, яка з дитячих літ найдосконаліше була віддана Богу.
І ось це нині Вона приносить себе в жертву Богові. А жертва ця така велика, що займає зразу друге місце після жертви хресної. Ликує все небо, коли бачить, що Пресвятій Тройці приноситься так мила їй жертва. Бачать ангели дитя трилітнє, повне надзвичайних ласк і дарів Святого Духа, дивуються, і хоча не знають ще, що дитя це вибране на Матір самого Бога, та подивляють незвичайну красу цієї невинної, молодої, але понад усі людські душі сяючої душі.
Не в змозі ми подати тут всі передання та легенди, .пов’язані з нинішнім празником. Гадаємо однак, що доречно буде розповісти те, що написав про молодість Пресвятої Богородиці святий Амвросій: “Пречиста Діва була дуже смиренна. Вона говорила мало, у всіх ділах своїх була дуже розумна. Вона читала охоче й уважно святі книги, молилася часто і гаряче, була слухняна і сповнена поваги до настоятелів, й водночас повна любови і доброзичливости до нижчих. Вона любила убожество й охоче спілкувалася з бідняками, втікала від хвальби, ненавиділа заздрість, нікому не бажала злого і всім творила добро. В Її розвитку не було нічого вданого, хода Її була природна, а бесіда позбавлена гордости. Її зовнішнє зростання свідчило про глибоку внутрішню святість і про досконалість Її чеснот, так, як красивий зовнішній вигляд будівлі свідчить про Її внутрішню красу. Вона їла дуже мало, стільки, скільки було треба для життя. Вона не зважала на якість страви і не догоджала своєму смаку. Вона була великою трудівницею, не давала собі більше спочинку, ніж мала потребу. Вона була найчистішим дзеркалом чесноти, найбільшим прикладом досконалости, від Неї треба вчитися, чого нам слід остерігатися, а що і як робити. Чи можна знайти ліпшого провідника на шляху до християнської досконалости – як Божа Матір?”
Так пише святий Амвросій. І випало нам навести ці слова, коли закінчуємо науки про християнську досконалість. Маємо взірець – наслідуймо! Празник “Введення” Церква урочисто святкувала вже у четвертому столітті. Усе богослуження в часі цього празника – це одна суцільна похвальна пісня на честь Пресвятої Богородиці.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 – Джерелo: https://prayer-service.pp.ua/#20241121&vita
Стихири на „Господи, взиваю я”
Радуймося сьогодні, вірні, * псалмами і піснями, прославляючи Господа, * і шанувавши його святу Тінь – одуховеній Кивот, * який вмістив у собі невмістиму Слово. * Бо вона, ще маленька дівчина , незбагненно приводиться до Господа, і великий святітель Захарія радісно приймає її, як Божу оселю.
Сьогодні одуховенний храм святого слави Христа Бога нашого, єдина благословенна і пречиста між жінками, * приводиться до старозавітнього храму, щоб жити в ньому. * З нею духом раді Йоаким і Анна, * хори та дівиці, хвалюючи та шануючи Його Матір, * псалмами прославляє Господа.
Ти звіщаєш пророкам, слава апостолів, похвала мучеників, і всіх землян відродження, Діво – Маті Бога, бо через тебе ми з Богом примирилися. Тому шануємо твого входу в храму Господнього, з ангелом всі співаючи тебе: Радуйся, Пречиста , * – що нас спасаєш молитвами твоїми.
Своїм божественним заступництвом * Ти зберігаєш і покриваєш від ворожих нападів тих, хто з любов’ю святкує твій преславний свято – Вхід у храм * і кличуть до тебе: * Ти наша кріпость і твердіня, і радість богоподібна; єдиний Син твій і Бог наш, хто благає й каже: Ісусе всесильний, спаси, як милосердний, душі наші!
Сьогодні, зібравшись побожно, * прославмо Богородицю: * Пресвята Діво! Велика твоя слава і чудеса твоїх глибинних безодні! Ти святкова охорона і похвала, і джерело ізцілень для нас, що святкуєш твій празник. * Тож ми молимось, промовляючи: * Ісусе всесильний, спаси, як Милосердний, душі наші!
Святіми твоїми молитвами * укріпі і ласкаво захищай нас, Пречиста; * заривай перед страшними ворогами * та їх неволею тих, хто святкує твій свято *, щоб ми кликнули до твоїх Синів: * Ісусе всесильний, спаси нас, як милосердний!
Богоневісто Владичице! Після твого чудесного народження ти прийшов до Господнього храму, щоб у неї виховуватися і святі, * все небесно дивувало, що Святий Дух в тобі оселився. * Тому, Пречиста і Непорочна, в небі та на землі преславлена, * – спасі рід наш !
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
Днесь благовоління Божого предзображення* і спасення людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає.* Їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Слава, і нині: Кондак, глас 4:
Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь уводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Велича́є душа́ моя́ Го́спода і возра́дувався дух мій у Бо́зі, Спа́сі моїм. (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо згля́нувся на смире́ння слуги́ Своє́ї, ось бо відни́ні ублажа́ть мене́ всі ро́ди. (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 8): Почу́й, до́чко, і погля́нь, і прихили́ ву́хо твоє́ (Пс. 44,11).
Стих: Лицю́ твоє́му помоля́ться багатії́ наро́ду (Пс. 44,13).
Замість Достойно, приспів: Ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла у святая святих.
І ірмос, глас 4: Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста.
Причасний: Ча́шу спасі́ння прийму́ і ім’я́ Госпо́днє призову́ (Пс. 115,4). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш – молитвами пречистої Cвоєї Матері, якої Введення в храм сьогодні торжественне свято світло звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid032UeQJHNv1UxPz58e5PeBqxBC1wY26Zvn3vBi8hoixUcNBpM7xemj8BRnUhzCNWCtl&id=61568700602226
о. Петро Фостик
