Святий апостол і євангелист Йоан був сином Зеведея і Саломії та братом святого апостола Якова. Обоє вони, як і їх батько, були невченими рибалками. Коли Христос, побачивши їх у човні, покликав, “вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним” (Мт. 4, 22). Йоан був тоді молодий літами. Він з дитинства вірно служив Богу в добровільному дівицтві, і, як кажуть святі Єронім і Августин, за чесноту чистоти став гідним незвичайних дарів Христа Спасителя.
Коли через кілька місяців Ісус Христос зі своїх учнів вибрав дванадцять апостолів, то серед них виявилися брати Йоан і Яків, “й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому” (Мр. 3, 17). Ісус назвав їх Синами грому тому, що як грім чути далеко, так і чути було їх проповідь слова Божого серед народів. Святий Йоан був одним з трьох вибраних учнів, яких Ісус всюди брав зі собою. Так, Петро, Яків і Йоан були при оздоровленні тещі святого Петра, при воскресенні дочки Яїра, при всеславнім Преображенні Христа, а потім і при останній перед страстями молитві в Гетсиманії. Петра і Йоана Господь послав, щоб приготували Останню вечерю. А під час тої вечері Йоан сидів найближче до Христа Спасителя і “схилився йому на груди” (Йо. 21, 20). А святий Йоан Золотоустий каже: “На грудях Христа Йоан почерпнув таку мудрість, якої не вдалося почерпнути нікому зі смертних”. Святого Йоана в Євангелії кілька разів названо “возлюбленим” учнем Ісуса, що святий Григорій Ниський тлумачить так: “Ісус любив його, бо Йоан завдяки своїй великій чистоті став гідний тої вищої і більшої любови. На запитання Йоана, хто з апостолів передасть Спасителя мучителям, Христос сказав, що є ним той, кому Він подасть змочений хліб, “…і вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. І ввійшов тоді за куснем у и:ього сатана” (Йо. 13, 26-27).
Коли воїни в Гетсиманії зв’язали руки Ісуса, а всі апостоли розбіглися, коли навіть Петро зрікся Його в притворі архиєрейської палати, тоді один лиш Йоан перебував при Ньому; він стояв під хрестом і сам Спаситель довірив йому найбільший скарб – Пресвяту Богородицю: “Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе” (Йо. 19, 26-27). “Христос на хресті зробив заповіт, – каже святий Амвросій, – і той заповіт неначе підписав апостол Йоан, гідний свідок такого діла”.
А коли Марія Магдалина “прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!»” (Йо. 20, 2), тоді побігли вони обидва до гробу, але святий Йоан, “той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим” (Йо. 20, 4). Це любов до Спасителя підганяла його, він прийшов до гробу “і побачив, і увірував” (Йо. 20, 8). А коли під час ловлі риб на Тиверіядському озері Христос явився апостолам, то Йоан перший впізнав Його і “каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То – Господь!»” (Йо. 21, 7).
Разом з іншими апостолами був він свідком Вознесення Господнього, а після Зішестя Святого Духа став разом з Петром проповідувати в Єрусалимі “Христа розп’ятого”. Він був свідком:, як святий Петро уздоровив кривого; обох їх ув’язнили, тримали цілу ніч у в’язниці, а наступного дня на суді фарисеї заборонили їм проповідувати Христа Спасителя, але св. апостоли запитали їх: “Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть!” (Ді. 4, 19). Вони обидва пішли до Самарії, щоб покласти руки на тих, кого навернув до віри і охрестив диякон Филип. А після Собору апостол Йоан навчав в Малій Азії, засновуючи в Ефесі та інших містах християнські громади. В Ефесі він пробув до 95 р., коли імператор Домитіян почав переслідування християн. Апостола Йоана перевезли з Ефесу до Риму і тут його бичували, а потім кинули в котел з киплячою олією. Однак, за волею Божою, та олія не завдала апостолу жодної шкоди, а імператор не посмів його далі мучити. Він засудив святого Йоана на вигнання на острів Патмос, поблизу берегів Малої Азії, в Егейськоиу морі.
На тому острові святий Йоан написав книгу своїх об’явлень, яка називається Одкровення. За словами святого Єроніма, вона містить у собі стільки тайн, скільки там є слів. Сам святий Йоан каже, що одної неділі сам Господь наказав йому записати все, що він побачить, і надіслати це сімом Церквам, які є в Азії. У перших трьох главах Одкровень містяться поради і застереження для цих Церков та їх єпископів. У наступних сімнадцяти главах подано об’явлення про майбутню долю Христової Церкви, про переслідування, які на неї чекають, та всупереч яким вона, після зруйнування Римської держави, буде поширюватися і міцніти. Двадцята глава описує боротьбу, яку Церква провадитиме з антихристом та його прихильниками і яка збудеться при кінці світу й закінчиться перемогою Церкви. А в останніх двох главах описано блиск і красу Христового царства і тих, хто це царство успадкує. Вони за добрі діла отримають вічне небо, тоді як грішних чекає вічне пекло.
У 96 р. замість убитого Домитіяна на престолі сів добрий імператор Нерва, який дав свободу всім засудженим за Христову віру. Тоді апостол Йоан повернувся в Малу Азію, де управляв Церквою. Життя його було дуже строге, він не їв м’яса, не пив вина й одежу носив бідну. Вже в ті часи почали зароджуватися всякі єресі, що заперечували Божество Христа Спасителя. Тому апостол Йоан, після тривалих молитов і постів, написав святе Євангеліє, в якому найбільше наголошує на Божество Христа Спасителя (всі інші Євангелія більше говорять про людську природу Ісуса Христа). Воно починається словами: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог” (Йо. 1, 1). Святий Августин каже, що євангелиста Йоана сміливо можна порівняти з орлом, бо він, немов орел на сонце, звернув око своє на вічне сонце Божества. Також святий Иоан написав три послання, котрі входять до Нового Завіту.
Не можна його інакше назвати, як апостолом любови. Бо не лишень сам виявляв до всіх найбільшу любов, але й на кожному кроці цю любов проповідував. Ось кілька фрагментів з його послань: “Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде не знає бо темрява у нього засліпила очі” (1 Йо. 2, 10-11); “Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав. Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є” (1 Йо. З, 1-2); “Ми знаємо що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває (1 Йо. 3, 14); “Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б” (1 Йо. 3, 15); “Дітоньки, не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою” (1 Йо. 3, 18). “Любі, любім один одного бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов” (1 Йо. 4, 7-8). “Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала” (1 Йо. 4, 12). “Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого»” (1 Йо. 4, 20-21).
То ж чи не слушно назвати святого Йоана апостолом любови? Передання розповідає таке про нього: В одному місті, поблизу Ефесу, святий Йоан зустрів вродливого юнака і довірив його опіці місцевого єпископа, щоб той привів хлопця до Бога. Через якийсь час, повертаючись з апостольської подорожі, апостол завітав до того міста і запитав у єпископа, де той юнак. Єпископ зі сльозами відповів, що юнак ставка злу дорогу, нині він є ватажком розбійників які промишляють в сусідніх лісах. Святий Йоан, не зважаючи на небезпеку, вирушив до лісу де розбійники його схопили і привели до свого ватажка. А той, побачивши Йоана, став утікати.
Сину мій, – сказав святий апостол, – чому втікаєш від мене, свого отця? Я ж прецінь беззброиний старець. Стій, сину, і не бійся. Є ще надія. Я буду перед Христом відповідати за тебе. Якщо буде потреба, я радий померти за тебе, як Христос помер за нас, за твою душу я віддам свою. Стій і вір, що Христос послав мене!”
А коли юнак залився сльозами, то святий Йоан обійняв його, втішив, вивів з лісу, вивів з -ліпного життя і спас його душу. І була ця любов не словом, а ділом. В останні роки свого життя, коли йому було вже близько ста літ і він вже не мав сили говорити довгих проповідей, то повторював учням своїм усе ті ж слова: “Діти мої, любіть брат брата!”
А коли вони запитали його, чому він повторює постійно те саме, то святий Йоан відповів їм так: “Це заповідь Господа, а якщо б крім неї не було іншої, то й цієї досить було б для спасіння світу!”
Про смерть святого апостола Йоана знаємо, що наступила вона, коли йому виповнилося сто літ. Відчуваючи близький кінець свого життя, святий Йоан велів приготувати собі гріб, попрощався з учнями і мирно закінчив своє життя. Коли через якийсь час після його смерти християни відкрили могилу, то не знайшли тіла, а з могили підносився легенький порошок, який вірні збирали і зцілювали ним хворих. Пам’ять відкриття гробу Христова Церква вшановує 8 травня.
Тропар:
Апостоле Христа Бога возлюблений, * поспіши ізбавити людей безодвітних; * приймає Тебе, що припадаєш, той, хто прийняв Тебе, як Ти припав до грудей. * Моли його, Богослове, щоб розігнав хмару поган, що налягає, * і проси для нас миру і великої милости.
Кондак:
Величні діла твої, дівственнику, хто оповість? * Даруєш бо чудеса і розливаєш оздоровлення, * і молишся за душі наші як богослов і друг Христовий.
У той самий день
Житіє преподобного отця нашого Арсенія Великого
Святий Арсеній народився в середині четвертого століття в Римі в одній з найстаріших і найславніших родин. З юних літ чесноти та вченість святого так прославили його, що Римський папа Дамасій I (366-384), отримавши прохання від імператора Теодосія Великого знайти відповідного учителя для його сина Аркадія, призначив на цей уряд Арсенія і наказав йому їхати до Царгорода. Імператор прийняв Арсенія з великими почестями, бо знав, який то тяжкий обов’язок учителя. Свого сина він цілковито віддав владі вчителя і просив, щоб той був юнакові за батька, більше, як сам цар, бо легше дитині дати на прожиття, як дати їй добру освіту. Тому імператор іменував Арсенія сенатором, тобто високим достойником, дав йому окрему палату, високу платню і призначив багато слуг, щоб йому служили. Одного разу імператор прийшов під час навчання і побачив, що син його сидить, а Арсеній, з шани перед царевичем, – стоїть. Імператор посадив Арсенія в крісло, а синові велів під час науки завжди стояти.
Та попри славу і достаток, серце святого Арсенія прагнуло життя тихого і самотнього, тим паче, що його учень, молодий царевич Аркадій, не корився його вказівкам. Коли Аркадій в черговий раз напакостив, Арсеній висік його різками, тоді злопам’ятний панич задумав звести Арсенія зі світу. Після того святий Арсеній, з Божого об’явлення, покинув палату та почесті і сів на корабель, що прямував до Олександрії. Було це близько 390 р. В Єгипті він подався до Скитської пустелі, що тоді славилася життям своїх відлюдників. Він оселився в маленькій келії і жив тихо, бо боявся, щоб не повернули його назад на царський двір. Він ні з ким не говорив, хіба лиш тоді, коли була крайня потреба; весь час перебував у молитві, у розважанні про смерть і суд, постив, умертвляв своє тіло, завжди спав сидячи і дуже коротко, бо, як сам казав, для монаха досить однієї години сну.
Та слава про його ангельське життя ширилася все далі і далі, й дійшла аж до Царгорода, де на престолі після смерти свого батька сидів імператор Аркадій, учень святого Арсенія. Західною частиною держави правив його брат, і похресник Арсенія, Гонорій. Аркадій написав до святого Арсенія листа, в якому просив його, щоб той простив йому гріх молодости і молився за нього і за Гонорія. Також імператор дозволив преподобному брати з царських доходів із Єгипту все, що йому буде потрібне на утримання тамтешніх монастирів. Святий Арсеній на листа не відписав, а від себе просив передати імператорові, що завжди молиться за всіх, а отже – і за нього. І жодних дарів він не прийняв, бо, посвятившись Богу, не може займатися світовими марнощами.
Один з родичів святого у Римі почув, що Арсеній живе в великій убогості і переписав йому весь свій маєток. Та святий Арсеній не прийняв цієї спадщини і сказав так: “Ще місяць не минув, як помер мій родич, а я вже мертвий стільки літ, скільки є монахом; як ото ще живий міг заповісти щось небіжчикові”.
Чим більше пригадував він собі вільне життя на царському дворі, тим більше умертвляв своє тіло. Там він носив золотом ткану парчу, тут його одежею була волосяниця; замість добірних страв він їв тут сухий хліб, і то лиш після заходу сонця, а вбогість його була така, що не раз йому не ставало навіть того хліба на нужденне прокормлення. Він, як і інші монахи, плів з пальмового листя кошики, а воду, в якій мочив листя, міняв лиш раз у рік, щоб ще більше умертвляти свій нюх, який звик був колись до дорогих запахів двірського кадила.
Таким строгим життям він нажив собі різних хворіб і, за наказом настоятеля, мусив заживати ліки, а що був бідний, і не мав їх за що купити, то мусив просити милостиню. Потім преподобний Арсеній усе життя дякував Богу, що дозволив йому в біді просити милостиню і так цілком впокорити в собі духа гордости. А понад усе святий полюбив мовчазливість. У церкві на молитві він завжди ставав за стовпом, щоб його ніхто не бачив і щоб він нікого не бачив. Коли ігумен Марко запитав його якось, чому він утікає від братів, святий Арсеній відповів: “Бог один знає, як дуже я вас люблю; та є одна трудність: не можна водночас мати до діла з Богом і з людьми”.
Одного разу відвідали його патріярх Олександрії Теофіл та один дуже знатний вельможа і попросили святого про духовну науку. Преподобний Арсеній запитав їх: “Чи зробите те, про що вас буду просити?”
“Зробимо!” – відповіли вони в один голос.
“То в такому разі, прошу вас дуже, ніколи не приходьте до мене”, – сказав святий слуга Божий.
Преподобний Арсеній часто повторював такі слова: “Я не раз шкодував про те, що говорив, та ніколи не шкодував про те, що мовчав”. Кожного дня він питав себе: “Чого ти сюди прийшов? Навіщо покинув світ і чого тут шукаєш?” Так, завжди пам’ятаючи про Бога, дійшов він до високої досконалости. Він часто просив дати йому науку в благочестивих, але простих, неписьменних монахів, а коли його питали, яка йому, такому вченому, з того душевна користь, він відповідав: “Я навчився латинської і грецької мудрости, та не знаю того, що знають вони, бо не маю їх смирення, яке є початком усякої мудрости”.
Коли близько 430 р. поганські племена стали заходити в Скитську пустелю, преподобний Арсеній перебрався до Троє, а потім до Канопе, в долішнім Єгипті, де пробув десять років. У тому часі одна достойна пані, яка знала святого Арсенія ще з царського двору, поїхала до Канопе, щоб побачити його і попросити благословення. Коли вона припала до його ніг, святий гостро сказав до неї: “Якщо ти прибула сюди, щоб подивитися, як я виглядаю, то подивися – ось я стою перед тобою. А якщо ти чула дещо про триб мого життя, то треба було наслідувати це життя, а не приїжджати сюди. Хіба не знаєш, що невіста повинна жити у своєму домі, тихо і богобоязливо? Чи, може, ти приїхала, щоб потім чванитися: «Ось це я бачила Арсенія», і оповідати про це іншим?” Так уникав він усякого товариства, що віддаляло душу від Бога.
А коли прийшов час закінчити земне життя, Бог об’явив святому Арсенію годину його смерти; він же попросив своїх учнів, щоб після смерти мотузкою прив’язали його за ноги і відволікли в якісь дебри, щоб не плакали за ним, натомість щоб часто поминали його на Службі Божій. Перед самою смертю святий дуже плакав, а коли учні його запитали, може він боїться смерти, відповів: “Так, усе своє життя я боявся її, а тепер боюся найбільше”.
Помер святий Арсеній на 95 році життя, у 449 р.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1683771735401349
о. Петро Фостик
