Ми чуємо з прочитаного сьогодні святого Євангелія, що Ісус Христос говорив своїм учням про муки і смерть, які наближалися, а вони ніби не чують цього, бо заклопотані своїм майбутнім становищем. Дай нам, щоб ми сиділи один праворуч, другий ліворуч тебе у твоїй славі,” просять вони Його. Ми сприймаємо таку євангельську розповідь з деяким роздратуванням в серці, бо замість того, щоб розділити тривогу через наближення часу страстей Христа, вони думають тільки про здійснення своїх мрій. Чи не буваємо ми подібними до Якова та Івана, синів Заведея? Якщо ці чули тільки про те, що мало статися, то ми добре знаємо про те, що вже точно сталося. Ми знаємо про зраду Юди, про тернисту Хресну дорогу Спасителя, про Його смерть та воскресіння. Та чи роздумуємо ми над тим, якою ціною ми відкуплені, чи дорожимо спасінням своєї душі, чи так, як брати Заведеї торочимо всім і всюди про те, що хочемо посісти тут, на землі, і в небі прагнемо бути одними з перших. „Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, обманює себе самого,” – каже святий апостол Павло (Гал. 6, 3). Святий Василій Великий говорить: „Хто бажає в царстві небеснім мати більшу славу, повинен тут полюбити все, що останнє і найгірше”.
Як бачимо, інші апостоли були обурені такою зверхньою поведінкою Якова та Івана. Чи не така сама реакція на подібні заяви окремих представників народу виникає у широкого загалу людей?! Навіть Ісус Христос критично віднісся до такого людського егоїзму: „Не знаєте, чого просите” (Мк. 10, 38), а тоді дав свою Господню пораду: „Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх” (Мк. 10, 43-44). Любі в Христі брати і сестри! Ісус не тільки словами, але й власним прикладом вчить нас служити іншим, а не шукати від них для себе користі. „Під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Юди Іскаріота, сина Симона, щоб його зрадив, Ісус знаючи, що Отець дав йому все в руки і що він вийшов від Бога й вертається до Бога, встав від вечері, скинув одежу, узяв рушник і підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав умивати учням ноги й обтирати рушником, яким був підперезаний” (Ів. 13, 25). „Я дав вам приклад, продовжує розмову Ісус, щоб, як я зробив вам, так і ви робили” (Ів. 13, 15). Ціле земне життя нашого Спасителя було живою наукою про служіння іншим, починаючи від Боговтілення, Обрізання Господнього, Хрещення в Йордані, трирічної публічної діяльності і закінчуючи страстями і смертю на хресті. „Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мк. 10, 45).
Дорогі брати і сестри! Наслідуймо Христа, приймаймо Його любов, живімо кожним Його живим словом. Не шукаймо тільки користі для себе, але дбаймо про добро наших ближніх. Святий Іван Золотоустий каже: „Хоч би ти постив, спав на землі, їв попіл і безнастанно плакав, але якщо ти не допомагаєш ближньому, то не робиш нічого великого”.
В одній сім’ї сталось велике горе через кілька років після одруження чоловік трагічно загинув у автокатастрофі. Маленька дівчинка шукала потіхи тільки в маминих обіймах, але через два роки по смерті чоловіка й вона важко занедужала і її хвороба, на жаль виявилася смертельною. Мала дитина залишилася круглою сиротою. Поряд з ними жили заможні люди. Почали люди їх намовляти, щоб вони взяли дитину на своє утримання. Коли жінка запитала згоди чоловіка він категорично відмовився, аргументу- ючи відмову тим, що в них і з своєю дитиною багато проблем. Малу сирітку взяли на виховання до інтернату.
Через два тижні дитина багачів важко захворіла на серце і її терміново завезли до лікарні. Після медичного огляду дитини професор сказав, що вона в критичному стані і потребує невідкладного операційного втручання. В цей тривожний час батьки не знаходили собі місця. Тоді мати зрозуміла, що це терпіння, як грім з ясного неба, звалилося на них через відмову прийняти до себе бідну сироту. Тепер вона вже не питала згоди чоловіка, але наполегливо вимагала, щоб той чим-скоріше знайшов в інтернаті дитину і негайно привіз її. Кілька годин шукав чоловік дівчинку-сирітку, а в цей час лікарі в операційній палаті боролися за життя його дочки. Коли нарешті втомлений професор вийшов з операційної палати побачив як біля вхідних дверей молилися на колінах заплакана мати, чоловік, а з ними і дівчинка-сирітка. Тепер він зрозумів, хто допомагав йому під час операції, а батькам сказав лише: „Буде жити”. Щастю і радості батьків не було меж, тепер вони дякували Богові за врятовану дочку та за те, що від тепер в неї буде сестричка, яка щасливими оченятами дивилася на своїх нових батьків та щирою дитячою усмішкою раділа за одужання дівчинки.
Не будьмо байдужими до чужої біди, будьмо відкритими для всіх і несімо кожному любов наших сердець. Послухаймо доброї поради святого Єфрема Сирійського: „Нехай ніхто не виноситься над іншим, не вважає себе кращим або вищим, натомість кожен учень Христовий нехай думає про себе як про найостаннішого з-посеред усіх людей, щоб любов’ю, простотою, без суперництва й марнославства, взаємно підкоряючись один одному, зі страхом Божим плекати у братстві союз миру так, щоб було воно одним тілом і одним духом во Христі Ісусі”. Амінь.
о. Орест Рубель
Кожна людина приходить на світ, щоб жити. Один-єдиний Син Божий став чоловіком і народився у Вифлеємі, щоб умерти. Син Божий існує від віків. Він, предвічний Бог, не міг умерти, тож прийняв на себе людське тіло, щоб як Богочоловік віддати своє життя за наше вічне спасіння. Життя Ісуса Христа на землі завжди проходило в міні кривавої жертви на хресті. Як всевидючий Бог, Ісус Христос знав, якою жорстокою буде його смерть на хресті.
Дуже часто Ісус Христос бачив у Палестині овець і ягнят. Кожний погляд на вівцю чи на невинне ягнятко пригадував Ісусові Христові пророцтво Ісаї, що він буде ведений на смерть, як вівця, що він є тим „Агнцем Божим” (16. 1, 36), який бере на себе гріхи світу. Кожний погляд на гору Голготу пригадував Христові, що на цій горі він буде прибитий до хреста. У суботні дні Ісус Христос часто заходив з апостолами до синагог, де читали пророцтва. які мали сповнитися на ньому. Коли читано про Ісаака, який ніс на своїх раменах дерево на гору Морія, Ісус Христос знав, що це його прообраз, бо він у Велику п’ятницю понесе на своїх раменах хресне дерево на гору Голготу. Ісус Христос постійно жив у тіні хреста.
Коли Ісус перший раз згадав апостолам, що він буде розп’ятий на хресті, то апостол Петро благав Христа, щоб це не сталося. Тоді Христос-Спаситель скартав Петра словами: „Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про тe, що Боже, лише про те, що людське” (Мр. 8, 32-33).
Коли Христос Спаситель другий раз говорив своїм апостолам, що: „Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях воскресне”, вони „не розуміли цього слова й страхалися його запитувати” (Мр. 9, 31-32 ).
Третій раз у дорозі до Єрусалиму Христос Спаситель ясно заявив апостолам: „Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чолові- чий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне” (Мр. 10, 33-34). Євангеліст підкреслює, що Ісус Христос цим разом ішов попереду апостолів, вони ж несміло ступали за ним. Христос Господь добровільно йшов на найстрашнішу смерть на дереві ганьби. Апостоли не могли зрозуміти, чому Христос, Син Божий, всемогутній, чудотворець добровільно йде на смерть.
У 1900 році, в Китаї сформувалася фанатична організація так званих „боксерів”, які в жорстокий спосіб переслідували християн-чужинців, а китайців, які стали християнами, змушували вирікатися християнської віри. Одного дня „боксери” оточили християнську місійну школу, заблокували всі двері крім одних. На порозі цих дверей „боксери” поклали хрест і голосно промовили: „Кожна дитина, котра ногами потопче хрест, може йти зі школи додому, хто ж цього не зробить, буде розстріляний”. Жах огорнув усіх не- винних школярів. Перших сім учнів зі страху топтали но- гами святий хрест. Коли ж прийшла черга тринадцятилітньої дівчинки, вона спинилася перед хрестом, підняла очі вгору, зробила на собі знак святого хреста і з набожністю пере- i ступила хрест, який лежав на підлозі. Відразу почувся по- стріл і дівчинка впала на землю мертва. Заохочені геройством тієї дівчинки всі наступні учні, а було їх дев’яносто двоє, також набожно переступили святий хрест і всі загинули від ворожих куль. Геройський приклад однієї дівчинки додав геройства іншим учням віддати життя за святу віру.
Ісус Христос залишив нам геройський приклад терпін- ня і жертви за спасіння душ. Він дав нам приклад до наслідування і промовив: „Хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною” (Лк. 9, 23). Царі, королі або президенти сидять вигідно в палацах тоді, коли їх вояки проливають свою кров і вмирають на фронті в боротьбі з ворожими військами. Ісус Христос, цар небесний, перший пішов на терпіння і на смерть. Він перший пролляв кров і віддав життя за наші душі і за спасіння цілого людського роду. Його святий приклад спонукає нас до жертви, до ревності, до старання про спасіння наших душ, відкуплених його терпіннями і його смертю на хресті.
Ось, для прикладу, коли обмовляють нас наші ближні, пригадаймо, що Ісуса Христа. Найсвятішого Сина Божого також обмовляли, називали його винопийцем, приятелем грішників, ворогом держави і навіть наважилися назвати його богохульником. Подумайте лиш, Ісуса Христа, Предвічного Бога вороги оскаржили за богохульство. Злобні люди насміхалися над ним, плювали йому в лице, били його тростиною по голові і з кпинами глузували з нього навіть тоді, коли він висів розп’ятий на хресті.
Може ми переносимо якесь терпіння без розради, без поміхи, без співчуття ближніх! Можливо! Але ніхто з нас не буде Терпіти такого опущення, яке переніс Ісус Христос на хресті, коли він закликав: „Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” (Mт. 27, 46). Наше терпіння у порівнянні з терпінням Христа являється маленькою краплиною води в морі терпіння Христа Спасителя. Він терпів це все за нас і з любові до нас. Він перетерпів усе добровільно, бо він „полюбив мене і видав себе за мене”, – каже святий Павло (Гл. 2, 20).
Не раз лікар приписує малій дитині потрібний лік, але бідна дитинка плаче, не хоче брати в уста гірке. Тоді мама бере в свої уста цей гіркий лік і таким способом додає дитині відваги випити це лікарство. Ісус Христос питав своїх апостолів: „Чи можете пити чашу, яку я п’ю?” (Мр. 10, 38). Христос випив дуже гірку чашу терпінь за наші душ
Спитаймо себе, чи ми пам’ятаємо про цю жертву Божественного Спасителя з любові до наших безсмертних душ? Чи ми дуже вболіваємо про наше вічне небесне щастя? Скільки часу ми присвячуємо своїм душам? Чи ми знаходимо час на молитву, на Святу Літургію, на релігійне читання, на Святі Тайни і взагалі на все, що освячує наші душі і зближує нас до Христа Бога?
Дорогі в Христі! Немає на землі місця без переживання, без терпіння, без недуги, без смерті. Наша земля завжди була і до кінця світу залишиться долиною сліз і горя. Тому нам потрібно потіхи і сили переносити терпіння, які є Невідступним товаришем нашого життя. В Ісусі Христі знайдемо потрібну силу терпеливо переносити всі щоденні переживання. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
У Великому пості Церква приводить нас чимраз ближче до Голготи, де наш Божественний Спаситель приніс себе в жертву за людський рід. І сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам, як то гурток людей прямує до Єрусалиму, а попереду них іде Ісус. Та дивувались вони, йдучи за Ним, страхалися. Аж тут Ісус узявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним, кажучи:
„Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться в нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне „.
Ісус іде дорогою, яка веде в Єрусалим, тобто дорогою хреста і терпінь, іде до міста, де має прийняти муку і смерть за найвищу ідею визволення і спасіння людства.
В історії людства були вчені, що також голосили гарні ідеї; були різні вмілці, що також спромогалися робити дивні речі, але не було нікого, хто зумів би своєю мукою і смертю спасти, відкупити людський рід. Це міг довершити лиш якийсь Велетень. Власне Христос був таким велетнем, коли навчав, коли робив чуда, коли оздоровляв хворих, воскрешав мертвих. Але найбільшим був Він тоді, коли терпів ва нас. Христові муки, яких він мав прийнятися, це наче поєдинок з батьком ложі, дияволом. Ісус перемагає власне тоді, коли терпить та вмирає. Така вже дивна Божа тактика, що Бог завжди перемагає сповидною поразкою і програною.
Дорогі в Христі! Так і ціле наше життя це дорога засіяна терпіннями, хрестами, включно ів смертю; це дорога, яка веде в небесний Єрусалим, але через туземну Голготу. Щоб однак ми набрали сили і йшли мужньо по цій дорові життя, оживімо в собі свідомість і думку, що перед нами йде Вождь, який дає властиву ціну терпінням і ваохоту до несення наших власних хрестів.
Ми знаємо, що наші терпіння можуть бути не раз карою Божою для нас, як це сталось не так дуже давно на Атлянтійському океані, серед островів т.з. Малих Антилів. Там лежить багатий і прегарний острів Мартиніка. На ньому виднів вульканічна гора Монт Пеліє – Лиса Гора, якої вершок сягає 1350 метрів понад рівень моря. У підніжжі цієї гори знаходиться портове місто Сант П’єр. Під кінець березня 1902 року стало це місто видовищем страшних богохульств. Місцеві масони влаштували у Страсну П’ятницю, 28 березня того ж року, великий бенкет. Перед забавою влаштували вони величавий похід вулицями міста, під час якого несли безрогу, прибиту до хреста. У розваговій залі, на головному столі, серед напитків і м’ясних страв примістили карикатуру Христа, яку по бенкеті серед богохульних осміхів і вигуків, занесли на вулькан-гору та вкинули її до вигаслого кратеру. Вони не страхались Бога, бо „ Бога немає „, кричали. Не страшний їм був вигаслий вулькан, бо вже 50 років минуло від останнього вибуху. Та не минуло кілька тижнів, Прийшло свято Вознесіння Христового, що тоді припало на день восьмого травня. В саме полудне відозвався вулькан: гаряча лява зі швидкістю 150 км. на годину, впродовж кількох хвилин залила місто Сант П’єр, а його мешканці, коло 30 тисяч осіб, майже всі вагинули жахливою смертю. Страшне і нечуване богохульство, якого свідками були мешканці Сант П’єр у Страсну п’ятницю, стало покаране всемогутньою правицею Бога у свято Вознесіння, що є встановлене на пам’ятку тріюмфального повороту Христа-Переможця до неба. Чи це можна назвати тільки припадковим збігом обставин? Чи радше у цьому треба добачувати караючу руку Божу?
Знаємо, що наші терпіння можуть бути також допустом Божим, хоч спричинили нам його люди. Наші терпіння можуть бути також голосом Божим для нас, бо через них Господь нас перестерігає. Вони можуть бути не раз виявом великого Божого милосердя до нас. Ми знаємо, що наші терпіння дуже часто є випробуванням і виявом нашої правдивої віри. В кінці, терпіння наші й хрести є дорогою до небесного Єрусалиму, до щасливої вічности, тому попереду нас іде Христос. Вже сама думка, що Син Божий Ісус сам терпів більше ніж усі люди разом, додає віруючому серцю сили в терпіннях. Доводиться нам важко жити. Та чи нашому Спасителеві було легко? Дошкулює нам недостаток. Та чи Христос був багатий? Люди втомляються тяжкою працею. Та чи Христос не заливався гарячим потом при столярському станку, а згодом, під час апостольської діяльности, хіба не прів Він під палючими променнями південного сонця? Болить людям невдячність інших. Та невже Христос Бог зазнав вдячности від тих, кому Він вчинив добродійство ? Серця багатьох розриває туга за рідною землею. Та чи Христос не був на вигнанні у Єгипті? Кривавиться людське серце на вид зради. Хіба ж Христа не врадив ганебно апостол Юда?
Ось „ідемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий… і засудять його на смерть… і насміхатимуться в нього, бичуватимуть його і вб’ють”.
Чи ж не міг Христос спасти нас одною краплею крови? Хіба ж не міг зробити цього одною молитвою перепросьби? Безсумніву, що так! Бо оскільки океан перевищає краплину, остільки заслуги Христа-Спасителя перевищають нашу провину. Христос витерпів це все лише для того, щоб ми пізнали його нескінченну любов, якої „око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало” (1 Кор. 2,9).
Всякий біль і терпіння людські, не виключаючи смерти, затоплені в його болях і в з’єднанні з його терпіннями, мають посвятитися й освятитися. В терпіннях Христових слід нам пізнати й зрозуміти таємницю, якої не розуміє земська людина, а саме, що пониження і злидні й усяке. терпіння, стається відтепер шляхетною річчю в очах Божих: печаттю і знаком його особливішої любови до нас, запорукою, що Бог хоче нас цілковито вподібнити до свого улюбленого Сина. „ Ви плакатимете й ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться „ (Ів. 16,20). Терпіння є брамою, через яку входимо до життя вічного. Добровільне зношення терпінь є доказом нашої відданості Богові та його святій волі. Христос вибрав біль замість радості, не звертаючи уваги на ганьбу (Єв. 12,2). Він вказав, що найсправедлившим і найповнішим щастям людини тут, на землі, є -спільно з Христом терпіти, задля нього бути зневаженим, пониженим, ровіп’ятим, бо в хресті ввесь зміст чесноти, завершення святості.
Але пам’ятаймо: саме тоді, коли вороги думали, що знищили Христа, привалюючи його могилу каменем, Він устає до нового життя. Власне там, де гордість і несправедливість тріюмфуюче піднімає голову, вона внезабарі стає покореною і переможеною. Так і тим, які люблять Бога, все помагає до добра. Люди не раз одні одним готовлять терпіння, хрести. За ними однак, стоїть Бог і довершує своє святе діло. Поза особистими задумами людей, які прагнуть зла, Бог скриває часто свої повні любови заміри.
В кінці, передсказання терпінь Христових кінчається могутнім акордом радости, що Він „третього дня воскресне”. Без сумніву, це передсказання таїнственне, нове, незбагненне. Ніхто зі смертних щось подібного не передсказав! Тільки Христос, Син Божий, мав відвагу й силу щось такого твердити й обіцяти, бо лиш Він був спроможний це здійснити. Цим Христос власне доказує своє Божество і вінчає славою всі свої терпіння. І чим більше вони були понижуючі й жорстокі, тим більше заясніла його велич і сила.
Тож і ми, дорогі брати і сестри, переносімо мужньо й великодушно всі допусти і терпіння життя, бо й для нас запевнене воскресіння. Коли ж страждаємо разом з Христом, разом із Ним будемо прославлені. І ціле наше житгя можна б поділити начебто на три дні: перший це той, який проводимо тут, на землі, та який кінчається смертю. Другий -це той, коли то наше тіло спочиватиме у гробі. І третій це день нашого воскресіння. Перший, як час проби, коли то Господь допускає, щоб ми терпіли, є найкоротший, він триватиме лише момент. Другий також матиме скорий кінець. Але останній, сповнений слави, повний щастя у Царстві Христовому, триватиме без кінця. Тому з християнською терпеливістю і мужністю дожидаймо того третього дня, бо терпіння цього віку годі прирівняти до щастя, приготованого нам у другому житті.
Пам’ятаймо, що коли ми з Христом умираємо для стихій світу, вмертвляючи всі наші землі члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість…, гнів, лютість, злобу, і коли в нас все в усьому Христос, тоді ми з Христом і воскреснемо, як вибрані Божі, святі і любі, -запевнює нас апостол Павло. Ми не сміємо розгубитись серед пустоти і приман цього світу, ані втратити спокою в час противностей. Бо Боже милосердя наповняє ввесь світ, а перемога Христова є завжди з нами. Христос каже й до нас сьогодні:
„ У світі страждатимете. Але „ бадьоріться! Я бо переміг світ „! (Ів. 16,33). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
V НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 21 КВІТНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. РОМАН КУЛИНЦАК. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=wqpOokupKPs
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 321 зач.; 9, 11-14.
Браття, Христос, прийшов як первосвященик майбутніх благ. Він пройшов через більший і досконаліший намет, нерукотворний, тобто не земної будови, і увійшов раз назавжди у святиню не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю і найшов вічне відкуплення. Бо як кров волів і козлів та попіл з ялівки освячує, коли окропить нечистих, даючи їм чистоту тіла, скільки більше кров Христа, який Духом вічним приніс себе самого непорочним Богові, очистить нашу совість від мертвих діл для служіння Богові живому.
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Прп.: Гал. 208 зач.; 3, 23-29.
Браття, раніш ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною закону, очікуючи віри, що мала відкритися, так що закон був нашим виховником аж до Христа, щоб ми вірою оправдалися. Як уже прийшла віра, ми вже більш не під виховником, бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа христилися, в Христа одягнулися. Нема юдея ні грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ні жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. А коли ви Христові, ви потомство Авраама, наслідники за обітницею.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 47 зач. 10, 32-45.
Одного разу Ісус, взявши дванадцятьох, почав їм говорити, що має з ним статися: – Оце йдемо в Єрусалим, і Син чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам, і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне.
Яків та Іван, сини Заведея, підходять до нього й кажуть йому: – Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросимо.
Він їм відповів: – Що хочете, щоб я зробив вам?
– Дай нам, – ті йому кажуть, – щоб ми сиділи один праворуч, другий ліворуч тебе у твоїй славі.
Ісус сказав їм: – Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрищенням, яким я хрищуся?
Вони йому відповіли: – Можемо.
Ісус сказав їм: – Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь. Сидіти ж праворуч мене чи ліворуч – не моє дати вам, а кому приготовано.
Почули про те десятеро й обурились на Якова та Івана.Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: – Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, і їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Прп.: Луки 7,36-50.
Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом.
Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку
і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами.
Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця!
Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю”.
“Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.
А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?”
Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.”
І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям.
Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги.
Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги.
Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.”
Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи.”
І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає?
До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.
”Євр. 9, 11–14. «Власною кров’ю, – увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення»
Ми дуже рідко цінуємо себе і своє життя, інших людей, яких Бог дає нам на нашій життєвій дорозі, ті події, які стаються. Так вже є, що ми не навчені цінувати те, що маємо в житті, не вміємо відчути важливости всього цього. Кожен із нас, ми самі та наші ближні, дуже цінні для Бога. За кожного з нас Господь віддав своє життя, пролив свою кров.
Якщо ми викуплені такою дорогою ціною – безцінною кров’ю Ісуса Христа, – то це є свідченням великої нашої цінности. Тому, коли ми не маємо в собі певности, пам’ятаймо, що Бог завжди має певність у кожному з нас, якщо Він вже віддав за нас своє життя і пролив свою кров, отже, ми важливі для Нього.
Мр. 10, 32–45. «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне»
Коли вдивляємося в життя нашого Спасителя, то бачимо, що воно містить різні моменти. Були приємні: Благовіщення, Народження, Його Переображення, Воскресення. Але також було багато моментів важких: коли Його заарештували, бичували, плювали на Нього, насміхалися з Нього…І це все було в житті Ісуса Христа, нашого Господа.
Подібно і в нашому житті – як каже апостол: «Хто з Христом страждав, той з Христом воскресне», – ми ніколи не зможемо обминути того, через що пройшов Господь. У народі кажуть: «Христос терпів і нам велів». Так само, як Спаситель пройшов через зраду, глум, біль, зневагу і навіть був убитий, так і кожному з нас доводиться переживати щось із того, про що говорить це Євангеліє.
Можливо, не раз ми відчуваємо від інших несправедливе до нас ставлення, зазнаємо приниження, неприйняття, відкинення – але пам’ятаймо: це не є щось таке, чого б не мало бути в нашому житті. Ми часто вважаємо, що таких моментів не мало б існувати, але й це Бог допускає в нашому житті – значить, недаремно.
І коли стараємось те все прийняти як з рук Божих та пройти всі випробування з Ісусом Христом, то так, як із Христом страждаємо, так і з Христом воскреснемо.
Вл. Венедикт Алексійчук
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 5 посту”
Тропар (г. 5):
Собезнача́льне Сло́во Отцю́ і Ду́хові,* від Ді́ви наро́джене на спасі́ння на́ше,* оспіва́ймо, ві́рні, і поклоні́мся,* бо благоволи́в пло́ттю зійти́ на хрест* і смерть перетерпі́ти, і воскреси́ти уме́рлих* сла́вним воскресі́нням Свої́м.
I преподобній (г. 8):
У Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Маріє, дух твій.
Слава: Кондак преподобній (г. 3):
Перше блудами всякими сповнена,* як Христова невіста через покаяння днесь явилася,* ангельське життя наслідуючи, демонів оружжям хреста Ти убиваєш.* Ради цього як невіста царева Ти явилася, Маріє преславна.
І ни́ні: Богородичний (г. 3):
Ді́ва днесь предстої́ть у це́ркві* і з ли́ками святи́х неви́димо за нас мо́литься Бо́гу.* А́нгели з архиєре́ями поклоня́ються,* апо́столи з проро́ками лику́ють,* бо ра́ди нас мо́лить Богоро́диця предві́чного Бо́га.
Прокімен (г. 5): Ти, Го́споди, охоро́ниш нас і збереже́ш нас від ро́ду цього́ і пові́к (Пс. 11,8).
Стих: Спаси́ мене́, Го́споди, бо не ста́ло пра́ведного (Пс. 11,2).
Прокімен преподобній (г. 4): Дивний Бог у святих своїх, Бог Ізраїлів (Пс. 67,36).
Алилуя (г. 5): Ми́лості Твої́, Го́споди, пові́к оспі́вуватиму, сповіщу́ з ро́ду в рід і́стину Твою́ уста́ми мої́ми (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказа́в Ти: Пові́к ми́лість збуду́ється, на небеса́х утверди́ться і́стина Твоя́ (Пс. 88,3).
Замість Досто́йно:
Тобо́ю ра́дується, Благода́тная, все творі́ння, а́нгельський собо́р і лю́дський рід, освя́чений хра́ме і ра́ю слове́сний, ді́вства похвало́, із яко́ї Бог воплоти́вся і младе́нцем став – пе́ред віка́ми су́щий Бог наш. Лоно бо твоє́ престо́лом сотвори́в і утро́бу твою́ просто́рішою небе́с учини́в. Тобо́ю ра́дується, Благода́тная, все творі́ння, сла́ва тобі́.
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: В па́м’яті ві́чній буде пра́ведник, по́голосів злих не убої́ться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, святого, якого є храм, святого священномученика Януарія і тих, що з ним, святого мученика Теодора, що в Пергії, преподобної матері нашої Марії Єгипетської і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Неділя 5 посту, преподобної Марії Єгипетської
Літургія Василія Великого.
Тропар воскресний гласа.
I преподобній, глас 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом * і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобна Маріє, дух твій.
Слава: Кондак преподобній, глас 3: Перше блудами всякими сповнена, * як Христова невіста через покаяння днесь явилася, * ангельське життя наслідуючи, демонів оружжям хреста Ти убиваєш. * Ради цього як невіста царева Ти явилася, Маріє преславна.
I нині: Богородичний, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві * і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. * Ангели з архиєреями поклоняються, * апостоли з пророками ликують, * бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Прокімен гласа. І преподобній, глас 4: Дивний Бог у святих своїх, Бог Ізраїлів (Пс. 67,36).
Апостол: до Євреїв 9,11-14. I преподобній: до Галатів 3,23-29.
Алилуя гласа.
Євангеліє: Марка 10,32-45. I преподобній: Луки 7,36-50.
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Джерелo: – Молитовник „ПРИЙДІТЕ ПОКЛОНІМСЯ”. Дано в Римі, 17 лютого 1991 року Божого. Мирослав Іван Кардинал Любачівський – https://ktds.org.ua/-/media/files/1/4/1449656796-molytovnykpryidite-poklonimsya.doc
Літургія Василія Великого.
о. Петро Фостик
