ВІДДАННЯ СВЯТА СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ТЕОДОРА СТРАТИЛАТА. ПРОРОКА ЗАХАРІЇ СЕРПОВИДЦЯ.
У церковній традиції Східної Церкви відзначення великих свят слід розрізняти на дні – Передпразденство свята – Cвята Церква готує нас до празника молитвами та піснеспівами до належної зустрічі свята, день самого свята, потім Попразденство свята – за складом молитов та піснеспівів складають продовження свята, і останній день Попразденства свята має назву – Віддання свята і відрізняється більшою урочистістю богослужіння, оскільки воно містить у собі велику частину молитов та піснеспівів самого свята, які в колі церковного року читаються востаннє.
СОБОРНОГО ПОСЛАННЯ ЮДОВОГО ЧИТÁННЯ. Юд. 77 зач.; 1, 1-10.
Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаний, любим у Бозі Отці і збереженим для Ісуса Христа: хай милосердя, мир і любов будуть у вас повні.
Мої любі, я пильно старався писати вам про наше спільне спасіння і вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. Бо до вас крадькома вдерлися деякі людці, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які з благодаті Бога нашого роблять розпусту і відрікаються від нашого єдиного Владики й Господа Ісуса Христа.
Хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом видав на погибіль тих, які не вірували. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства й покинули житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. Так само Содома й Гомора з сусідніми містами, які, подібно до них, були запродалися розпусті і протиприродній похоті, лежать як приклад, скарані вічним огнем.
Отак і ці, також у маячінні, бруднять тіло, відкидають владицтво і зневажають світлості. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: нехай тебе Господь судить, ції зневажають те, чого не знають; а те, що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, те їх губить.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 109 зач. 22, 39-42; 45 – 23, 1
Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. Як же прибув на місце, сказав їм: – Моліться, щоб не ввійти в спокусу.
І сам відійшов від них так далеко, як кинути каменем, і, впавши на коліна, почав молитися: – Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу, однак хай не моя, а твоя буде воля!
Він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. І сказав їм: – Чого спите? Вставайте й моліться, щоб не ввійти в спокусу.
Він говорив ще, аж тут надходить юрба, і на її чолі йде один з дванадцятьох, на ім’я Юда; він підійшов до Ісуса, щоб його поцілувати. Ісус сказав до нього: – Юдо, поцілунком видаєш Сина чоловічого?
Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: – Господи, чи не вдарити нам мечем?
І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. Ісус озвався: – Лишіте!
І доторкнувшися до вуха, зцілив його. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі храму і старших, що були вийшли проти нього: – Неначе на розбійника ви вийшли з мечами та киями!
Коли я щодня був з вами в храмі, ви не наклали рук на мене; та це ваша година і влада темряви.
Схопивши Ісуса, вони повели його і привели в дім первосвященика. Петро ішов слідом за ним здалека.
І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття, і, приглянувшись до нього пильно, каже: – І цей з ним був!
Він відрікся, кажучи: – Не знаю його, жінко!
Та трохи згодом другий, побачивши його, каже: – І ти з них.
Але Петро відповів: – Ні, чоловіче!
По якійсь годині хтось інший почав настоювати кажучи: – Справді, і цей з ним був! Таж він із Галилеї!
Петро озвавсь: – Не знаю, чоловіче, що кажеш.
І зараз же, як він говорив ще, запіяв півень. І тут Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро слово, яке Господь йому сказав був: «Петре, перше ніж запіє півень, ти нині мене відречешся тричі». І вийшовши звідти заплакав гірко.
Тим часом люди, що держали його, над ним знущалися і били його. І закривши йому очі, питали: – Пророкуй, хто той, що тебе вдарив.
І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.
Як же настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники. І привели його на суд свій і казали: – Якщо ти Христос, скажи нам.
Він відповів їм: – Коли скажу вам, не повірите, і якщо вас спитаю, не відповісте. Віднині Син чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.
Усі сказали: – То ти – Син Божий?
Він сказав до них: – Ви кажете, що це я.
Сказали ті: – Навіщо нам ще свідки? Самі ми чули з уст його.
Тоді вся їхня громада встала, повели його до Пилата.
Юд. 1, 1–10. «Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»
Нас може дивувати, як Бог, який є любов’ю, може віддавати когось на погибель. Звичайно у Старому Завіті й на початку Нового Завіту плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Господа і Його волі нічого не стається, ні добро ні зло. Він стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Він своїм рішенням засудив і віддав. Він дав свободу людині, щоб вона сама прийняла це рішення – так жити, так чинити.
Бог, не зважаючи на свою всемогутність, завжди залишає нам свободу. І коли вибираємо зло та відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, а й радости життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, якою вона стає у своєму людському житті, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою.
Тому Бог допускає різні ситуації, іноді навіть важкі, коли ми, може, і віддаляємось від Нього. Саме тому, щоб нас збудити, коли ідемо на погибель, коли опиняємося в ситуації богозалишености. Кожен із нас якоюсь мірою посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи.
Тепер маємо цей свій досвід врахувати й ніколи не повертатися до того найважчого з можливих станів – життя без Бога!
Лк. 22, 39–42.45 – 23, 1. «Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!»
Часто в нашому християнському житті ми дотримуємося таких самих принципів поведінки, як у світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, батька-матері, члена якоїсь організації. Приходимо до церкви, де, замість того щоб зустрітися і спілкуватися з Богом, так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Господь дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали брудом чи, навпаки, відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.
Бачимо, що Ісус Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, якщо Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Каже: «Отче, якщо хочеш», тобто готовий прийняти й іншу волю Небесного Отця. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми у своєму житті не маємо боятися просити Бога, дякувати Йому, виявляти свої недоліки, вади, пристрасті – усе, що нас турбує.
Бог не потребує, щоб ми грали перед Ним роль, але очікує, щоб ми стали перед Ним такими, як ми є.
Вл. Венедикт Алексійчук)
Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, який святкуємо 15 лютого, на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об’являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.
ОСНОВА ПРАЗНИКА
Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: „Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм”. Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.
Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. „Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві”.
На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон „був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа” (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона „Нині відпускаєш”. Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його „40 днем після Богоявлення”. Його святкування описує так: „Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму” (Гл. 26).
З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.
Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзвичайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з’явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий землетрус. Передання каже, що в той час один праведник мав об’явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.
Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римського урядовця, на ім’я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.
Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свічки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.
Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.
У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам’ять праведних Симеона й Анни.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. „Предвічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен… Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дрижать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить місяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря… Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву… стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ… Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення… Так цей день прикрасімо свічками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами” (Пролог, Ч. І).
Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: „Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами… Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці… Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном”.
Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками предсказаний і Богом післаний Месія: „Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: „Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?” Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся”.
А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богородиця. „Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стиховні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави”. Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: „Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають… Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі”.
Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: „Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспіваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єдиного Чоловіколюбця” (Сідален утрені).
ПРО ІКОНУ
Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі „Стрітення” саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах „Стрітення” зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.
За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого… бо мої очі бачили твоє спасіння…» (Лк. 2, 29-32).
Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп’ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.
Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ »Пізнай свій обряд!»
Стихири на „Господи, взиваю я”
Скажи, Симеоне: кого в церкві на руках носиш, радіючи?* До кого ти взиваєш і кличеш:* Нині я визволився, бо побачив мого Спасителя.* Це той, хто народився з Діви;* це той, хто від Бога – Бог Слово,* що задля нас прийняв тіло і спас людину.* Йому поклонімося!
Прийми на руки, Симеоне, того,* кого Мойсей у хмарах бачив на Синаї, коли давав Закон,* а нині, як немовлятко, підкоряється законові.* Це той, хто говорив у Законі, кого провістили пророки,* що задля нас прийняв тіло і спас людину.* Йому поклонімося!
Ходім і ми, щоб побожними піснями зустрінути Христа,* і приймімо його як Спасителя, що його бачив Симеон!* Це той, кого Давид провістив, що говорив через пророків,* що задля нас прийняв тіло і через Закон промовляв.* Йому поклонімося.
Кому небесні слуги моляться з тремтінням,* того сьогодні на землі взяв тілесно на руки Симеон* і проповідував, що Бог з’єднався з людьми.* Побачивши в людині – небесного Бога,* і прощаючись з усім туземним, радісно закликав:* Ти, Господи, появив світло невечірнє тим,* що були в темряві, – слава тобі!
Нині Симеон бере на руки Господа слави,* якого колись на Синайській горі бачив у хмарі Мойсей,* як подавав йому таблиці Закону.* Це той самий, що говорив через пророків,* він же й Творець Закону.* Це той, кого Давид провістив страшним для всіх,* він же має велику й багату милість.
Діва свята принесла Пресвятого до храму святителеві,* Симеон же простиг руки та прийняв його і, радіючи, закликав:* Нині, Владико й Господи,* можеш за твоїм словом відпустити слугу твого у мирі.
Нехай відчиняться сьогодні небесні брами,* бо безпочаткове Отцеве Слово, не залишаючи свого Божества,* як людина, приймає нині початок, що підпадає літам* і, як сорокаденне дитятко,* добровільно приноситься Матір’ю Дівою у храм законний.* Симеон-старець приймає його на свої руки, промовляючи:* Відпусти нині слугу твого, Владико,* бо мої очі бачили спасіння твоє.* Ти прийшов у цей світ, щоб спасти рід людський.* Господи, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Прибери свої палати, Сіоне, щоб прийняти Царя Христа!* Вітай Марію, небесну браму,* бо вона явилася престолом херувимським!* Вони носить Царя слави,* вона − осяйна хмара, – та Діва, що носить на руках Сина,* народженого раніш зірниці.* Тож, узявши його на свої руки, Симеон звістив людям:* Він − Владика життя і смерти, та Спаситель світу.
Того, хто засяяв перед віками від Отця,* а на останок вийшов з дівичого лона,* і того, хто на Синайській горі дав Закон,* якого постанові тепер послушний,* принесла до святині Пречиста Мати до Старця святителя і праведника,* якому було обіцяно, що побачить Христа Бога.* Тож, узявши його на свої руки,* Симеон зрадів і закликав:* Це Бог, одноістотний з Отцем і Спаситель душ наших.
Кого херувими носять на колісниці й оспівують піснями серафими,* того на руках носить Богородиця Марія,* від якої без мужа він прийняв тіло.* Щоб чин Законодавця виконати,* подає його на руки ієреєві старцеві,* і той, маючи на руках Життя, просить про звільнення від життя,* кажучи: Владико, відпусти мене нині, щоб Адамові звістити,* що я бачив віковічного Бога,* як правдиву дитину і Спаса світу.
Той, хто носиться на херувимах і якого оспівують серафими,* нині приноситься по закону в Божу святиню.* Він сидить на руках Старця, немов на престолі,* а від Йосифа приймає належні Богові дари:* пару горлиць, як пречисту Церкву і вибраний з-поміж поган народ;* і двоє голубенят, як начальник старого і нового Завітів.* Симеон же прийняв здійснення обітниці* і, благословляючи Діву Марію Богородицю,* прорік їй різні страждання, що мали в ній збутися.* У нього ж він просив відпущення, промовляючи:* Нині відпусти мене, Владико, як ти мені раніш обіцяв,* бо я побачив тебе, споконвічне Світло* і Спаса Господа для Христового люду.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
У той самий день
Житіє святого великомученика Теодора Стратилата
Теодор – означає “дар Божий”, а Стратилат – воєвода, полковник. Святий Теодор народився в Евхаїтах, коло Амазії, головного міста Понту. В молодості своїй він здолав страшного змія, що поїдав людей і худобу. Усі дивувалися з його відваги, а коли він прилюдно став говорити, що то Ісус Христос дав йому силу відтяти голову змієві, то дуже багато поган навернулося до Христової віри. За його хоробрість Теодора призначили начальником міста Іраклії. Коли імператор Ліциній почав переслідувати християн, то покликав до себе в Никомидію Теодора, аби дати йому наказ мучити християн. Однак святий написав до імператора, щоб той прибув до Іраклії, бо важливі державні справи вимагають його приїзду. Перед приїздом Ліцинія святий Теодор мав видіння. Нібито він стоїть на даху високого дому, а в нього летять вогняні стріли. Та почувся голос з неба: “Не бійся, Теодоре, бо я є з тобою”. Видіння зникло, а святий Теодор знав, що його чекає смерть за Христа Ісуса. І лиш цього бажало його серце. У дорогій одежі, на пишному коні він виїхав зустрічати імператора, а той, побачивши красного лицем і славного воїна, сказав: “Ти достойний бути імператором після мене. Поклонися моїм богам, яких я привіз з собою, і милість моя тебе не омине!” Святий Теодор попросив, щоб імператор дав йому тих божків на два дні додому, після чого він прилюдно дасть ісповідь своєї віри. Послухав цар, а святий Теодор потовк вдома срібних бовванів на шматки і роздав срібло вбогим. Через два дні сів Ліциній на площі, посеред міста, і покликав святого Теодора, щоб той приніс божкам жертву. Тоді один царський вельможа на ім’я Максентій, сказав імператорові, що бачив голову однієї богині в руках жебручого діда, і довідався в нього, що Теодор потрощив божків і срібло роздав убогим. Святий Теодор визнав, що Максентій каже правду. “Якщо божки твої, цісарю, не могли спасти себе з моїх рук, то як вони можуть допомогти тобі? Я – християнин, і за віру Христову готовий на муки!” Розлючений, ба, скажений від злости, Ліциній наказав здерти з нього одяг і бити сухими воловими жилами. Святий мученик переніс 600 ударів по спині і 500 по животі. Мучитель сміявся і говорив: “Чекай, Теодоре, аж ось твій Христос спасе тебе!” А святий відповів йому: “Закінчуй те, що почав, однак ані муки, ані смерть не позбавлять мене любови до Христа!” І знову стали його бити вже залізними прутами, припікали його боки і рани шматували гаками, а потім скованого кинули до в’язниці, де п’ять днів тримали без їжі. Через п’ять днів його прибили до хреста, бритвами різали все тіло, стрілами викололи очі, розпороли живіт, і мучили так, що майже голі кості висіли на хресті. І став святий вголос молитися і просити Господа, щоб дав йому сили витривати у святій вірі. І явився ангел Божий, зняв його з хреста і оздоровив. Імператор, думаючи, що святий Теодор уже помер, послав двох дворян, Антіоха і Патрикія, щоб наказали його тіло кинути в море. Коли ж вони побачили святого Теодора живим і здоровим, то разом з 80 воїнами припали до його ніг й увірували в Спасителя. Почав збігатися народ, усі горнулися до святого, аби діткнутися його одежі, а хворі і біснуваті при цьому зцілювалися. Ліциній, довідавшись про це, послав 300 воїнів убити всіх, хто повірив у Христа, та вони також прийняли святу віру. Народ хотів уже кинутися на Ліцинія і дворян його, тим більше, що імператор послав ката, аби відтяв голову святому Теодорові. Та святий Теодор утихомирив народ, скріпив усіх у св. вірі і сказав, що сам прагне померти за Христа і підставив свою голову під меч. Сталося це 8 липня. Слуга його, Уар, який був свідком його страждань, усе те записав. Святе тіло він переніс до Евхаїти, де воно прославилося багатьма чудами, і де над могилою святого Теодора було поставлено церкву. Кілька століть пізніше, за правління імператора Йоана Цимисхія (969–976), святий Теодор спричинився до перемоги греків над їх ворогами, а вдячний імператор, замість старої вже церкви, побудував над його гробом нову, дуже величну, а Евхаїти назвав на честь святого Теодора Теодорополісом. Пізніше мощі мученика було перенесено до Царгорода, де вони спочивали у Влахернській церкві, там зберігали також меч і щит святого Теодора. Близько 1256 р. св. мощі було перенесено до міста Венеції.
Тропар, глас 4:
Через переможне словом істини, страстотерпче, став ти воєводою предобрим царя небесного, Теодоре, бо зброєю віри мужньо озброївшись і перемігши демонські полки, переможцем явився ти, страждальче, тому з вірою завжди тебе ублажаємо.
Кондак, глас 2:
Мужністю душі у віру одягнувшись і слово Боже як спис в руку взявши, ворога переміг ти, преселикий серед мучеників, Теодоре, з ними Христу Богові молячись, не забудь за всіх нас.
У той самий день
Житіє святого пророка Захарії Серповидця
Захарія – означає “пам’ять Господа”. Жив цей св. пророк близько 520 р. до Христа, одночасно зі св. пророком Аггеєм (його пам’ять вшановуємо 16 грудня). Пророцтво св. Захарії складає 14 глав. Він провістив урочистий в’їзд Спасителя на осляті до Єрусалиму, розп’яття Христа і пробиття Його рук, втечу учнів і 30 срібняків, як ціну крови і зради. Він провістив також зруйнування Єрусалиму і святині, але обіцяв Божу допомогу і навернення поган. Св. Захарія зараховується до менших пророків. Жиди його вкаменували. Серповидцем названо його тому, що він бачив на небі серп як знак Божої кари для безбожників.
Тропар, глас 2:
Пророка Твого, Господи, Захарії, святкуючи пам’ять, молимось його ради спасти душі наші.
Кондак, глас 2:
Запряжені колісниці бачив ти, якими правила рука Бога всіх, слуг безплотних, Захаріє чудний. З ними радіючи як пророк приснопам’ятний моли, щоб до путі божественного розуму направились всі, хто з вірою безсумнівною звершують всесвященну пам’ять твою.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Тропар (г. 1):
Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
Слава, і нині: Кондак (г. 1):
Утробу дівичу освятив Ти Різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо зглянувся на смирення раби своєї, ось бо віднині ублажать мене всі роди (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 8): Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром (Лк. 2,29).
Стих: Світло на одкровення поганам і славу людей твоїх, Ізраїля (Лк. 2,32).
Замість Достойно, приспів:
Богородице Діво, уповання християн, покрий, захорони і спаси тих, що на Тебе уповають.
І ірмос (г. 3): В законі тіні і писання образ бачимо, вірні: кожний младенець мужеського полу, що отвирає утробу – святий Богу. Тому первороджене Слово безначального Отця – Сина, що первородиться з матері, яка мужа не знає, – величаємо.
Причасний: Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, що зволив спочити в обіймах праведного Симеона спасіння нашого ради, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, св. великомч. Теодора Стратилата, св. прор. Захарії Серповидця і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1631389660639557
о. Петро Фостик
