Боротьба добра із злом
„Роде невірний та розбещений – доки мені з вами бути? Доки я вас терпітиму? „ (Мт. 17, 17)
Дорогі, немає на світі племени й народу, який не знав би і не вірив би в існування злого духа та не дрижав би перед його дивною силою і діянням.
Ось, сьогоднішнє Євангеліє веде нас під гору Тавор. Тут бачимо Ісуса, його учнів, громаду людей і заклопотаного батька зі своїм нещасним сином, якого від ранніх літ опанував злий дух. Добрий батько, який любив свого сина, паде на коліна перед Христом і благає його: „Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду” (Мт. 17,4); він „має німого духа і, де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє „ (Мр. 9,17-18).
Дорогі брати і сестри, хіба ж цей нещасний син дбайливого, євангельського батька, не є образом людини, поневоленої своїми невгамованими пристрастями, не є образом нашого тіла в недоладними його пожадливостями ? Авжеж! І ми іноді впадаємо в вогонь себелюбства, гніву й недозволених бажань. Ми часто падаємо в каламутну воду лихих схильностей і переступків. Через це наш дух стає німим і не хоче молитвою відізватись до Господа. Він став глухим на Боже слово, на його науку й натхніння. Кожен із нас в обставлений сітями злого духа й на кожного з нас він чигає, щоб дістати під своє володіння. Ми і в під сильним його впливом, особливо тоді, коли він наступає на нас зі своїми спокусами і призводить до злого. Та кожен з нас уже є в руках злого духа, якщо свідомо і добровільно допускається тяжкого гріха і виключає себе з-під сонця Божої благодаті. Так ото ми самі виставляємо себе на небезпеку, що злий дух поводитиметься в нами по-диявольськи. Як євангельського молодця, так само й пристрасну людину, де Тільки її вхопить, кидає нею об землю, в порох і багно земських приємностей і розкошей, та не дозволяє піднятися такій людині до речей Божих і вічних. Опанований злим духом молодець „ піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє „. Ось мова неопанованих пристрастей людини. Вони не знають врівноваженого міркування розуму; невідомі їм правила чемности і людяности, не додержують моральних законів. Вони піняться та домагаються нерозумно задовольняти їх. Така людина „ дерев’яніє „, як і євангельський хлопець, бо в неї немає роси побожности і тепла любови Бога і ближніх своїх.
Тому, дорогі в Христі, застановімся добре над проявами людини опанованої злим духом, невгамованими пристрастями, чи бува вони якоюсь мірою й у нас не проявляються, чи вони безглуздо і нас не кидають в огонь і у воду гріхів та проступків?
Заклопотаний батько нещасного хлопця скаржиться Ісусові: „Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити „. Тоді Ісус з досадою до всіх промовляє: „Роде невірний та розбещений, – доки мені з вами бути? Доки я вас терпітиму? „ Тим Христос підкреслює свій біль і невдоволення, скероване не лише в бік своїх учнів, але й до батька та всіх невіруючих людей, що після стільки чудес Божих не мають достатньої віри, а в слід ва цим і духовної сили, щоби протидіяти злому духові у людських душах і серцях.
Застановімся також і ми, як довго предобрий Господь терпить і нас. Від нього ми одержали багатство ласк і благодатей, зазнаємо чимало наочних чудес! Одначе іноді нам бракує сильної віри й доброї волі, щоб прогнати з нашої душі злого духа, щоб опертися нагальним недоладним поривам наших пристрастей.
Аж ось, сказав Ісус: „ Приведіть но його до мене!” І привели біснуватого хлопчину до Ісуса. Скоро ж влий дух угледів Христа, притьмом затряс ним і той повалився на землю, запінившися, почав качатися. Ось, яку дивну силу має злий дух над людьми, що він їх опанував та вробив біснуватими! Як же ж це можливе? спитаєте. Авжеж, можливе! Бо диявол після свого упадку в гріх і далі залишився ангелом, має силу і здібності ангела, здібності багато більші, як людина. Що він може діяти пакості людям, це також нічого дивного. Адже ж сам Бог назвав його „ злим ангелом „, „духом темряви „, „батьком ложі „, „ зводителем „, „ душогубом „, „ чоловіковбивцем „. Він не є здатний творити добро, бо після упадку вся його природа – це порив злочинности і зла. А Бог допускає, щоб диявол деколи так мучив людей, щоб вони в майбутньому були більш обережні і береглися гріха, щоб люди мали нагоду доказати свою більшу вірнієть Господеві. Деколи Бог хоче, щоб проявилася його сила, коли проганяється злого духа, і цим відкрити душевні очі багатьом безвіркам.
І ми своїми силами неспроможні двигнутись і порвати кайдан сатани, оковів гріха, доки не прийде в допомогою Божа благодать, і Христос нас не потягне до себе. Хоч тоді влий дух лютує, трясе і давить нас, кидає нас у вир земних розкошей, упоює напитком грішних приємностей, щоб лиш відвернути нас від Христа і переконати, що неможливою є наша поправа, наше навернення. Нещасний, хто дається обманути цим підступам диявола, бо Христос, як колись до батька біснуватого хлопчини, так і до нас виразно каже: „ Все можливе тому, хто вірує”. Ступінь нашої віри, це наче мірило Божих ласк і добродійств людини. Христос, привертаючи зір сліпцям, виразно каже: „ Нехай вам станеться за вашою вірою „ (Мт. 9,29). Оздоровляючи слугу сотника, каже: „Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І видужав слуга тієї години „ (Мт. 8,13).
І в нас, дорогі брати і сестри, стільки пекучих потреб душі й тіла, і ми не раз у безнадії кидаючись на всі боки, не знаходимо сили для подолання наших грішних вад, приман диявола і світу, бо слабенька наша віра у всемогутність Божу. Саме тоді вміймо в покорі признатися до нашої слабкої віри разом з євангельським батьком, який викрикнув крізь сльози: „Вірю, поможи моєму невірству!” (Мр. 9,24). Навчімося часто молитися: „ Господи, рятуй мене від мого невірства, дай мені віру повну і досконалу та витривалу, мужну і незламну волю!” Ми свідомі того, як часто ми зачинали свою поправу життя та не довго витривали в ній. А Господь вінчає і нагороджує не того, хто добре зачав, але того, хто добре закінчив.
Людська душа, це арена дивної боротьби. Хоча відчуваємо в собі нестримні пориви до безконечности, до правди, краси і добра, то рівночасно відчуваємо у нашій душі й нестримні пориви в зовсім протилежному напрямі – у сферу зла. Внаслідок цього у нашій душі виникає боротьба, терзання, дисонанси, як у євангельського хлопця. Але присутність Христа наводить страх на злого духа. На Христовий приказ біс виходить 8 хлопця, і він видужує тієї ж миті. При цій нагоді Ісус дав преважливе повчання для людей усіх віків, що цей рід бісів можна прогнати лише ва допомогою молитви і посту.
Молитва і піст, ось всевладна зброя проти всяких спокус, злих навиків, недоладних пожадливостей та гріхів. Молитва – це повне спрямування наших гадок, наших почуттів до Бога, щоб його прославити, йому подякувати ва одержані добродійства і ласки, щоб випросити собі потрібних речей для душі й тіла. Зате правдива молитва вимагав цілого серця, цілої душі, всього внутрішнього запалу. Щоб молитися, не треба ані високої науки, ані красної мови, ані майна, ані здоров’я, ані великої сили. В молитві вистачає крихітка віри і доброї волі. Вистачить знати Бога і себе.
Подібно справа мається з постом нашого тіла, нашої волі й душі. Він так давній, як саме людство і приписаний ще прародичам в раю. „З дерева пізнання добра і зла не їстимеш „ (Бут. 2,17). І тому, що людина знехтувала приказ здержливости, її прогнано з раю. Коли ж хочемо туди знову повернутися, зберігаймо піст! Молитва Й піст скріпить нашу віру, якою переможемо і побідимо лукавий світ, диявола і свої пристрасті. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Образ, що його Церква приводить нам сьогодні перед очі, є цілком протилежним дя того, що його мали ми минулої неділі, тобто в свято Господнього Переображення. Славний італійський мистець Рафаєль намалював образ, якого мозаїкова копія знаходиться в церкві Св. Петра в Римі. На ньому зобразив він переображеного Ісуса Христа в товаристві Мойсея й Іллі. Вся постать прославленого Спасителя відбиває Його силу й Божий маєстат. Захоплені обличчя Його апостолів віддзеркалюють щастя й радощі, що ними вони були пройняті, споглядаючи за прославленого Ісуса. Вся горішня частина образа надихана спокоєм, радістю й якимсь неземним щастям. В долішній частині образа маляр представив молодого хлопчину опутаного бісом, біля нього його нещасного батька, який старається про поміч у апостолів Христових. Люди, що там під горою ждали на прихід Христа, в відразою відвертали свої лиця від викривленого обличчя хлопчини. Цей образ італійського маляра може послужити прикладом чесноти, яка приносить зі собою щастя людини, що Її осягнула. Чеснотою обдарена людина буде щасливою навіть серед злиднів і нещасної долі. Але цей образ може бути знаком і прикладом, яке нещастя її недолю приносить зі собою лиха схильність, яка, неначе та чорна олов’яна хмара покриває собою навіть найменший промінчик щастя й долі.
Останньої проповіді, а нагоди переображення. Господнього ми чули як апостоли звертались до Ісуса з проханням, кажучи:
„Учителю, добре мам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, один Мойсеєві Й один Іллі” (Мр 9,5).
Ці їхні слова, може пригадують нам прегарний сон, якого ми не бажали ніяк утратити й у сні боялись, що хтось може нас розбудити й позбавити того чудового сонного видіння. Так само й апостоли намагалися за всяку ціну якнайдовше зберегти в собі видіння прославленого Христа Господа. А щоб з’єднати ще й Спасителя, вони задумували навіть побудувати три намети, щоб їм було вигідно зоставатись там на верху гори з ними, не думаючи навіть про вигоду для себе самих. Для них щастям і радощами було вже й саме видіння, яке заступало їм усе інше, також потрібне для підтримання життя, як ось: харчі, чи житло. Вдоволення й щастя, що спливали на апостолів з видіння прославленого Христа унаочнює нам красу чесноти й щастя тієї людини, яка її має. Це означає, що людина, яка осягнула високий ступінь якої небудь чесноти б задоволеною, почувається щасливою й свідомою того, що вона на правій дорозі до своєї мети — до Бога.
Чеснота в першу міру є віддзеркаленням одної з незліченних досконалостей Божих. Ї вже задля цього вона є гідна подиву, бо є чимсь гарним і гідним пожадання. Як Божі досконалості мають певне відношення до нас – Божих сотворінь, так само й чесноти приносять зі собою добро супроти кожного, до кого вони відносяться. Візьмімо під увагу декілька прикладів. Ось скажім, любов. Скільки то дітей користає з тієї жертвенної любови матері? Хто зможе зміряти цю материнську любов, а якою вона піклується своїми дітьми від немовлят, протягом їхнього дозрівання й аж доки не дійдуть до зрілості. Вона утримує їх при житті в їхньому дитинстві й без неї діти не могли б зберегти своє життя. Бо хто б їх годував і напував, хто б купав їх, огрівав і давав їм вигоду, потрібну для них у тому ніжному часі росту? Їхня безпека залежить цілковито від материнської опіки, яка знає як їх потішити, успокоїти, оздоровляти та й захороняти від усяких небезпек чи недостач, які в житті вони зустрічають. Або розгляньмо ще й іншу таку чесноту, як ось милосердя, і той факт, скільки то людей потребує милосердя інших? Скільки то людей померло б а голоду чи холоду, зі спраги чи з браку пристановища, якби людське милосердя не опікувалось ними. Те милосердя людське побудувало багато шкіл, шпиталів, харитативних інституцій та й їх утримує для добра вбогих, немічних і хворих. Вони існують завдяки добрим милосердним людям, які пожертвували свої гроші чи услуги для добра інших. Це є краса чесноти, яка до певної міри віддзеркалює Божу досконалість з якою Він дбає про нас, свої сотворіння.
А тепер погляньмо на нижню частину Рафаєлевого образа « Переображення » на ту в якій бісом опутаний хлопчина символізує лиху схильність. Його обличчя викривлене, все Його тіло трясеться в конвульсіях, очі червоні начебто в людини, що гарячкує. Він кидається ніби риба вийнята з води, точить піну як скажений собака. Вид його страшний і відразливий. Нещасний хлопчина є смутком і розпачем для батьків. Тому й батько побачивши повертаючого з таворської гори Спасителя, підбігає до Нього, паде на коліна й благає, навколішках просить:
„Якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ними” (Мр 8,22).
Ось бачите самі як це страшним є гріх важкий, а передусім повторений частіше, що перемінюється в лиху схильність. Як чеснота ушляхетнює Й удосконалює людину, вчиняючи Її загально любленою, так гріх а з ним лиха схильність робить її гидкою, ненависною всім, що який-небудь спосіб наближаються до неї. Така людина не лише противна іншим людям, але й небезпечна, бо може Й їх заразити їддю гріха. Незважаючи на те, що гріх важкий, а передусім лиха схильність убиває душу грішника, позбавляючи її Божої ласки; він також є шкідливим, а то й смертельною небезпекою для його тіла. Він спрямовує людину до самогубства, до знищення Її здоров’я а то й життя, воднораз же зводить до тієї страшної безодні пекельного вогню, що жде на кожного непоправного грішника. І здається, що вже немає виходу, немає рятунку для такої людини, подібно як той нещасний батько ні в кого не міг знайти рятунку, навіть у Христових апостолів. Вони послані Ісусом на самостійну проповідь, оздоровляли людей, навіть і бісів проганяли, як про це згадується в св. Євангелії: є Повернулись сімдесять два з радістю, кажучи:
„Господи, навіть біси нам повинуються задля імені твого” (Лк 10,17),
нічого не могли зробити в цьому випадку. Можливо, що й ми колись знайдемось у подібному положенні, стараючись помогти якомусь нещасному в його боротьбі проти лихої схильності й доходячи до висновку, що ми безсилі й супроти неї нічого зробити не можемо, передусім тоді, коли вона триває уже довший час. Хоч як ми намагаємось пояснити йому й вказати на шкоди, що їх завдає йому самому, тобто його здоров’ю ота лиха схильність, хоч ї вказуємо як цим він засоромлює й знеславлює свою рідню, ми нічого вчинити не можемо. Він ніяк не хоче нас розуміти, він не любить того, що ми втручаємось у його справи Й бажає собі, щоб ми полишили його в спокою. В таких випадках поміч мусить прийти з неба, від Господа Бога, бо єдино Він може змінити серце людини, тобто його зцілити Й наставити на праву дорогу. Тому не зневірюймось ніколи Й у таких безнадійних випадках, прибігаймо в наших молитвах до Спасителя — до того всемогутнього Цілителя людських душ. Пам’ятаймо завжди, що в Ньому маємо певного допоміжника й завжди готового, як у наших власних прикростях, так і в потребах людей, яким бажаємо, але не можемо помогти. Тому просімо його завжди, щоб нам помагав у нещастях, у біді, в потребах. А Він напевно допоможе, бо ж Він обіцяв нам свою поміч, кажучи:
„Направду кажу вам про що небудь проситимете мого Отця в ім’я моє одержите… Просіть і дасться вам…” (Йо 16,23).
Очевидно, що ввертаючись про таку допомогу, ми мусимо бути пройняті сильною вірою, що Він хоче Й може нам це зробити. Просьба з таким настроєнням душі завжди має свій успіх, як це запевняє Ісус батька причинного хлопчини
„Ісус каже йому: Якщо можеш повірити, бо все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,3).
о. д-р М.І. Любачівський
Ряд.: ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Ряд.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 17, 14-23.
В той час якийсь чоловік приступив до Ісуса і, припавши йому до ніг, каже: – Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.
– Роде невірний та розбещений, – відповів Ісус, – доки я маю бути з вами? Приведіть мені його сюди!
Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: – Чому ми не могли його вигнати?
Ісус сказав їм: – Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.
Як вони зібралися в Галилеї, Ісус сказав до них: Син чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне. І вони тяжко зажурились.
1 Кр. 4, 9-16 „Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям”
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Мт. 17, 14-23. „Щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом”
Кожна людина завжди, більш чи менш усвідомлено, шукає Бога. Однак особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Молитва – це місце будування наших стосунків з Богом. Саме в молитві ми змінюємося. Адже недарма в нашому народі кажуть: „З ким поведешся, в того й наберешся”. Молитва – це те місце, де людина наповнюється всім тим, чим володіє Господь: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа.
Чим є піст? Піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом, значить, маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Водночас маємо плекати в житті молитву, бо саме ці стосунки з Богом не тільки змінюють нас особисто, а й змінюють і світ навколо нас. Відомо: де з’являлися святі особи, вони освячували те місце і людей навколо. Дотепер місця паломництв, святинь є там, де жили святі, бо вони своїм життям преобразили місця й обставини.
Так само й з нашим життям: коли перебуваємо ближче до Господа, то змінюємося більше, а тоді свідомо чи несвідомо впливаємо на інших людей; коли ми далі від Бога, то теж впливаємо на інших людей, тільки негативно. Тому тут доречні слова Господні: „Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше додасться”.
Знайшовши Бога, пізнавши Бога, перебуваючи з Богом, обов’язково зауважимо, що все в нас і навколо нас змінюється.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 1):
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Тропар (г. 7):
Преобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 1):
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
І нині: Кондак (г. 7):
На горі преобразився Ти* і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи,* щоб, коли побачать, як Тебе розпинають,* страждання зрозуміли добровільне,* а світові проповідять,* що Ти єси воістину Отче сяяння.
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Прокімен свята (г. 4): Як величні діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа, Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя (г. 1): Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасення царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17,51).
Стих: Твої є небеса і Твоя є земля (Пс. 88,12).
Стих: Блаженні люди, що знають заклик Твій (Пс. 88,16).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, Господа, що на Таворі преобразився.
І ірмос (г. 4): Різдво Твоє нетлінно явилося, Бог із боків Твоїх пройшов, во плоті явився на землі і з людьми проживав. Тому Тебе, Богородице, всі величаємо.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Господи, у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоїм возрадуємося навіки (Пс. 88,16-17). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого якого є храм, св. Еміліяна, ісп., єп. Кизицького і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото –
о. Петро Фостик
