Дорогі брати і сестри, одна з головних причин сучасної суспільної кризи, це, без сумніву, погоня за надміром добробуту, за здобуттям багатства і матеріальних дібр за всяку ціну, начебто щастя людини основувалося на посіданні якнайбільше земських благ. Не дивно тоді, що різні демагоги, диктатори і навіть державні мужі, щоб зискати собі прихильність мас, появляють їм виключно матеріяльні, земні блага, що їх вони тим масам дали, або зможуть дати, аби лише вони винесли їх на провідні пости в державі. Тим то вони на виборчих вічах, на різних зборах і сходинах пригадують людям астрономічні цифри земних благ, які на людей і на народи спливуть завдяки їхнім здібностям і зусиллям. Дають вони тоді перелік, як зростала за них, або ще буде зростати за їхнього правління промисловість; як і скільки мільйонів виріб чавуну подвоїться, як населення, що дістає на голову п’ять метрів тканини, діставатиме десять, чи то гектар землі вже не буде вирощувати 40 центнерів картопель, а 60-ть чи 80-ть, як денна зарплата робітника виноситиме не десять чи п’ятнадцять доларів чи карбоващів, а двадцять, тридцять і більше.
І чому ж вони так говорять до людей? А тому, що загал людей якраз цих благ і тільки їх собі бажає. Чому провідники народів не розповідають людям і не обіцюють їм, що буде зменшене число злочинців, що будуть люди менше поміж собою ворогувати, воювати, менше сваритися, процесуватися; що діти не будуть без догляду батьків волочитися вдень і вночі по вулицях чи майданах міст і сіл. Чому не дають обіцянки зменшити число розводів, викорінити волокитство, дати забезпечення ка- лікам і сиротам, словом піднести не лише матеріяльний, але теж і моральний рівень народу? Невже ці речі не належать до благ, потрібних кожній людині і кожному суспільству? І все ж таки про такі речі мало говориться, бо вони не аж так дуже цікавлять людей. Гадки й бажання сьогоднішньої людини занадто звернені й приковані до землі.
Дорогі в Христі, в сьогоднішній Євангелії ми чули подію про багатство євангельського молодця, який не зважаючи на всі достатки і вигоди, відчував у своїй душі невтишний голод чогось вищого, досконалішого, непереминаючого щастя. Тому багатий юнак приступав до Ісуса і запитує його: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 18,18). У своїй ласкавості Ісус відповідає йому, що необхідно зберігати заповіді Божі. Він і каже: « Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір ». Юнак задоволено відповідає Ісусові, що він все це зберігає змалку. Тоді Христос каже до нього: « Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною». Почувши таку пораду в уст Христа, багатий юнак засмутився дуже. Як же ж це можливо жити без багатства, продати майно, роздати його вбогим? Та ж він так запопадливо старався про те, щоб його роздобути, щоб побільшити, щоб статися багатшим від свого сусіда, від свого знайомого, щоб його найкраще зберегти, щоб воно не пропало, а тут Христос каже його позбутися, роздати бідним! Тверде його слово! Тому й не диво, що Ісус, глянувши на нього, мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Лк. 18,24).
Ось так, дорогі брати і сестри, змальовано тут всю дочасну і вічну трагедію захланного багача. На перший плян виступає в нього невсипуща журба, щоб сповнити свою душу земських благ, клопотання, що з багатством зробити, де його подіти, як його найкраще зберегти, щоб воно не пропало. Як іржа з’їдає валізо, так і журба відав спокій духа. Хто має багатство, завжди боїться Його втратити. Багатий страхається злодіїв, банкротства, девалюації, господарської кризи, перш усього своїх противників, боїться безлічі інших речей. І коли вже, кінець кінцем, придумав якийсь спосіб, що мав би забезпечити Його багатство і запевнити йому довге користування, то такий захланний багатій став страшним самолюбом. Тоді немов каже до себе: «Душе, спочивай, їж, пий, і бенкетуй!»
Передусім така обросла багатством людина, не завважув на світі вбогих і потребуючих. Не бачить нужди, що тиняється по далеких передмістях велелюдних міст, нужди, що пліснів і загниває по колибах і будах, збитих із відпадків порохнявих дощок, напів поржавілої бляхи та всякого лахміття. Така людина, як каже св. Василій, живе в полоні гроша і золота. Люди, що маячать від сильної гарячки, мають дивні галюцинації. І ті, що їх палить жага багатства, всюди добачають лише зиск і золото. Вони воліли б, мабуть, щоб на місце сонця блистівся кружок чистого золота. Що їх обходить, що десь там люди горюють, чи мруть із голоду? Їм одне на думці: чи зароблять вони добре, чи ні, навіть на гіркій нужді своїх ближніх. Бо справді були часи, коли не доїдали, а то й голодували мільйони, і все ж таки за тих часів, щоб піднести ціни, тобто, щоби добре наробити, палили пшеницю, каву, сипали в море картоплю й овочі. Ось таку потвору в людини витворює багатство.
Таке поняття, що багатство має на те служити, щоб багатий міг за своїми примхами ним зловживати, заспокоюючи свої низькі забаганки, проти повчань Христових:
«Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати і сумувати» (Лк. 6,24-25). До таких захланних багатіїв відносяться слова Христові сьогоднішньої Євангелії: « Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже!
Дорогі брати і сестри, кожна людина, тим більше християнин, за свого життя повинен бути подібний до землі: вона не видає плоду, не приносить урожаю для власного раювання, для своєї виключно наживи, але на те, щоб її плодами користувалися і люди і тварини, і все живе на світі. Тож на прикладі самої ж таки землі показує Бог, як людина має поводитися з добрами, якими її обдарував Творець і Бог. Людина заодно перед очима має приклад землі, на якій і в якої живе. Мусимо, зрештою, бути й того свідомі, що колись всі блага землі вимкнуться нам в рук, чи хочемо цього чи ні, і то в хвили- ні, коли найменше цього будемо сподіватися. Що ж тоді поможуть нам вони у вічності? З собою їх не заберемо. Навпаки, ми їх залишимо, може, й сповнені грижою сумління, що їх здобували собі коштом Бога і людей; що, аби лиш їх набути, ми забували про Творця і Бога, про Його святий закон, про любов, милосердя і справедливість супроти наших ближніх.
Отже, дорогі в Христі, нема чого так дуже запопадливо побиватися за туземними багатствами. А коли вже ними нас Бог обдарував і, певною мірою кожного збагатив, то треба його вжити, як цього Бог хоче. Хіба ж і нам колись Христос буде докоряти: «Голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу і ви мене не напоїли; був чужинцем і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене (Мт. 25,42-43). О, коби то як слід це зрозуміли ті, що посідають земські блага; скільки то ними можна повтирати людських слів, скільки злагіднити горя, скільки щастя і світла внести в чорну нужду нещасних і, воднораз, собі придбати вічну нагороду й багатство! Що тепер даємо вбогому, потребуючому, сторицею повернеться колись до нас. Зерно, яке хлібороб кидає в землю, чейже великими відсотками йому звертається. Про це запевняв Ісус багатого євангельського юнака, коли дораджував Йому продати свої багатства і роздати вбогим, щоб прийняти скарби на небі. Бо, покидаючи цей світ, безповоротно залишимо тут, на землі, свої багатства.. Тільки слава наших добрих діл не лишить нас, а піде в нами аж перед трон Всевишнього, по неминущу нагороду вічного щастя. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Вузька ця дорога, що веде до неба — (Лк 18,18-27)
Вволивши волю матерів, які просили благословення в Ісуса для їхніх дітей, Спаситель використав цю нагоду, щоби вказати людям, якими мусять стати, якщо бажають увійти в Царство Небесне: Звертаючись до своїх апостолів, що не допускали матерів і їхніх дітей до втомленого навчанням Ісуса, та й до людей, що довкола стояли, каже Іcyc: „Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм; до таких бо належить Царство Боже. Направду кажу вам: Хто не прийме Царства Божого як дитина, той не ввійде до нього” (Лк 18,16). Ця подія дала, вдасться, нагоду молодому й багатому юнакові завдати Спасителеві питання, яке являється без сумніву на устах багатьох людей, хоч, може не завжди на устах молоді, а саме: „Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне ?” (Лк 18.18). Спитаймо так само себе: чи в нас на устах було це питання, як ми ще були молодими ? Питання таке важливе, яке людям, а головно молодим, мало коли спадає на гадку, бо вони заняті питаннями про стать, про засоби проти запліднення, про зігнання плоду, не мають часу замислитися над такими серйозними і, на їхню думку, перестарілими питаннями. Вони не усвідомлюють того, до наше життя тут на землі, це не час на забави, на грішні пустощі, але радше серце приготування до майбутнього вічного життя. Можливо, що вони й не вірять у позагробове життя, або може собі його й не бажають, тому що не очікують нагороди за свою туземне життя, та й страхаються кари за нього?
Відповідь Спасителя проста: „Коли хочеш увійти в життя”, відказує Ісус, „додержуй заповіді” (Мт 19,17). А коли той запевнив Ісуса, що він це все робить від своєї ранньої молодості, що напевно було правдою, бо як каже св. Євангелія: „Ісус поглянувши на нього, вподобав собі йoгo” (Мр 10,21) й каже: „Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною” (Мт 19,21; Лк 18,21). „Почувши це той дуже засмутився, бо був дуже багатий” (Лк 18.23: Мт 19.22), Ця подія дає нагоду Христові вказати своїм учням, яка велика небезпека криється в великому людському прив’язанні до цих земних дібр: „Направду кажу вам: Трудно багатому ввійти в небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство” (Мт 19,23; Лк 18,24с).
Дивуватиметесь напевно, чому Ісус так категорично заявляв, що багатим людям майже неможливо осягнути вічне щастя. Щоби зрозуміти глибоку правду Христових слів призадумаймось над тією правдою, що вони означають? Найперше треба вам знати, що це не легка річ бути багатим чоловіком. Що правда, деякі люди легко стають багатими успадкувавши свої маєтки від батьків або від багатих свояків. Але у їхньому випадку не легко доводиться бути багатими. Достатня людина, головно в наших часах мав дуже багато зайнять та й важко мусить працювати, щоб ті багатства при собі зберегти. Завжди мусить наглядати над тим, чи в його фабриках, крамницях, чи по його хуторах, а то й кораблях усе гаразд ? Чи його директори, урядовці й робітники справно виконують свої завдання, чи не обманюють його, марно розтрачуючи його майно. Він мусить уважно слідкувати за біржею, тобто ринком, і добре знати, які « стоки », « бонди » чи « шери » продавати, а які купувати, щоб не втратити великої частини майна. Бо, як ми самі вже були свідками того, останніми роками фірми з великими мільйонами втратили все на біржі, бо деякі в тих вартісних паперів так несподівано пішли в долину, що поробили мільйонерів крайніми жебраками.
Продуцент, тобто власник різних фабрик, мусить сам уважати й не здаватись надто на управителів своїх фабрик, щоб його продукти були завжди першої якості, інакше люди перестануть у нього купувати тай підуть собі до інших, тому що зараз в велике суперництво між фірмами, щоб утримати свої продукти на базарах і виробити собі добре ім’я серед покупців. Тож і не диво, що, будучи так дуже занятим земними добрами, багата людина не має часу займатися справами спасіння своєї душі. Крім того ще й оте зайняття побільшувати свої маєтки, нагромаджувати їх, змагатись із іншими людьми в тому напрямі, таке займаюче для деяких людей, таке цікаве, що вони, занурившись у них, забувають про всей світ. Вони відчувають велике задоволення, бачивши, як те все росте й побільшується, а воднораз же, як то з багатствами росте їхній вплив, повага й могутність між людьми. Коли ж, як бачимо, вже тій людині, що мав готові багатства, так важко зайнятись чим-небудь іншим, бо її проглинуло так дуже старання і втіха на вид своїх маєтків, то що тепер сказати про тих початківців, які щойно взялися розбудовувати свої посілості й побільшувати своє майно ? Їм треба подвійно більше як тим уже загосподарованим багачам комбінувати, потрійно більше працювати, щоб не втратити, але радше збільшити свої земні добра. Крім того оправи фінансові та й щастя, що йде разом з ними можна б порівняти до життя в джунглі. У них немає жодного милосердя, ніхто нікого в них не жалів, але кожний змагається за те, щоб побільшити своє майно й знищити, елімінувати свого суперника. Гаслом там в: „З’їдж іншого, інакше він тебе з’їсть”. Лише люди без жодних скрупулів, лише дуже сильні й без сумління чи моралі в спроможні втри матися при існування. Скоро вони трохи послабнуть або перестануть бути успішними, тоді іх негайно поглинуть інші. Отже не диво, що людина праведна, яка хоче жити згідно з Божим законом, не може змагатися з тим, які не роблять собі нічого з законів Божих чи людських. Вони навіть не думають про те, що можна, а чого не можна; їм дуже легко доводиться обманювати, грабувати, красти, а то мордувати тих, які стоять на дорозі до їхніх успіхів. Для них ціль освячує всякі, хоч би найбільш жорстокі чи найбільш погані й нелюдські засоби. Це перша причина, чому багатства с такою великою перешкодою для людини в осягненні Небесного Царства.
Другою причиною, чому багатства для багатьох є нездоланою перешкодою до осягнення вічного щастя в те, що багатства приносять з собою могутність, силу, владу, що багатії вживають часто на свою користь. Багата людина не дозволить нікому знівечити своїх планів, головно тоді, коли йдеться про побільшення його майна чи поширення ринку збуту. Вона радше вб’є чи знищить того, хто стоїть на перешкоді в осягненні наміченої мети. Разом із багатствами на багатіїв спадав також і проклін багатьох людей, які задля них потратили свої маєтки, членів родини, а то й самі потерпіли на здоров’ї задля того нерівного змагу, щоб устоятися в суперництві та й не втратити свого майна. Це правда, справедливий Господь не дозволить ніколи, щоби зло паношилось лось на світі безкарно й дуже часто кара тих багатіїв докорами совісти, хворобами тіла, нещастями в родині, втратою несправедливо загарбаного майна. Але що може їх найгіршого стрінути, так це те, що Господь приготовляє для них після їхньої смерті. Для них ще за їхнього життя, розкривається пекло своєю вогненною безоднею. Так-то могутність, що їм дав їхнє багатство, в лише прокльоном для них, а не благословенням. Та ще одна небезпека чигає на багатіїв у їхньому туземному житті.
Багатства дають багачам змогу жити розкішним, без журливим і, очевидно грішним життям. Багач, подібно як у Христовій притчі: « Про Лазаря – живе розкішним життям, дбав тільки про одне щоб догодити всім забаганкам тіла. Уживаючи так розкішного житті: він не може звертати уваги на Божий закон, бо той забороняв би йому коїти гріх. А таке грішне життя не само в собі веде тільки до загибелі, до пекла. Тому й не дивно, що Христос зі смутком заявляв: „Труд но багатому ввійти в Царство Небесне” ( М 19, 23). Трудно, бо він не має часу навіть над цим призадуматися, а крім того, занурившись у ті земні, грішні розкоші й не думав про ніщо іншого й тому ніяк не може від них відірватися.
Щоб отже відвернути юнака від тієї небезпеки, Спаситель радить Йому позбутись того всього, продаючи своє майно я роздаючи гроші бідним, бо в той спосіб запевнить собі небесну нагороду. Так-то, зриваючи недоладні зв’язки а майном, він найперше звільниться від бажання його побільшувати, бо вже не буде що побільшувати. Він тепер свій вільний час від зайнять, зв’язаних з маєтком, зможе вживати на те, щоб краще пізнавати Бога-Творця і свої обов’язки супроти Нього, як сотворіння, і таким чином, зможе Богові краще служити. Далі, позбувшись багатства, він рівночасно позбувається тієї могутності й сили, що багатства дають, тим-то й можливості шкодити іншим людям, що суперничать з ним у набуванні тих земних дібр. Урешті ж, позбуваючись маєтку, людина позбувається з ним також можливості розкішного грішного життя. А найважливійше в те, що він продаючи свої добра й роздаючи гроші бідним і нещасним людям, набуває собі добра в Отця небесного. В цьому ж бо запевняє нас Спаситель словами: „Як що хочеш бути досконалим, піди продай, що маєш, дай бідним і буде мати скарб на небі” (Mp 10,21; Мт 19,21: Лк 18,22). А той скарб на небі в справжнім добром. Його ніхто не може втратити, ніхто його не може вкрасти, ніхто й ніщо його не може знищити, цього ж бо навчав нас Христос, кажучи: „Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить і де злодії підкопуються і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль ні хробацтво не нівечить і де злодії не підкопуються й не викрадають” (Мт 6,19; Лк 12,33).
Людина зрікаючись багатства, позбувається одночасно і того чару, який вони мають на неї. Той чар дуже небезпечний, бо він спроможний так дуже впливати на людину, що вона забуде про своє сумління, про душу та її спасіння, про моральний закон. Багатство робить з неї невільника тих земних минущих речей. Той, хто зриває недоладні зв’язки з земними добрами задля небесної нагороди, якраз ними купуе собі скарб на небі. Так ото його серце і всі його бажання звертаються в напрямі неба, як каже Ісус: „Бо де твій скарб, там буде й твоє серце” ( Мт 6,21). Тож коли вже за нашого життя тут, на землі, ми будемо старатися про небесні скарби, то там опинимось по залишенні цієї землі. Самозрозуміло, що людині не легко позбутися своїх земних дібр, свого майна, до якого так привикла і яке запевняє їй безжурне майбутнє як довго вона живе. Все-таки ця жертва стократно оплачується, бо за ті земні добра ми набуваємо собі щось значно більше й цінніше, тобто благословення Боже. Ми купуємо собі в Нього вічну нагороду, бо цим доказуємо Йому, що задля Нього ми готові позбутись таких ціннощів, якими в наше туземне добро.
о. д-р М.І. Любачівський
Пропонуємо Вашій увазі проповідь з каплиці Благовіщення у Ватикані, яку в неділю, 21 січня 2024 р., виголосив о. Роман Кулинцак: – XXXIII НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 21 СІЧНЯ 2024 – https://www.youtube.com/watch?v=XPBd2kUAC6Y
Багатий юнак – Лк. 18,18-27 – Проповідує о. Микола Бичок, ЧНІ – https://www.youtube.com/watch?v=W4PO_uPZ9Ic&t=35s
Ісус і знатний багач (ЛК 18:18-27) Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє – https://dyvensvit.org/blogs/1041126/
ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Кол. 258 зач.; 3, 12-16.
Браття, вдягніться, як Божі вибрані, святі й любі, у щире милосердя, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, переносячи один одного й прощаючи один одному взаємно, коли б хто мав на кого скаргу. Як Господь простив вам, так і ви прощайте. Над усе це вдягніть любов, зв’язок досконалости, і нехай панує в серцях ваших мир Христа, до якого ви були покликані в одному тілі, і будьте вдячні.
Слово Христа нехай у вас пробував у всій своїй повноті: навчайтесь всякої мудрости й напоумляйте одні одних; співайте Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 91 зач. 18, 18-27.
В той час один чоловік приступив до Ісуса, спокушаючи його і кажучи: – Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?
Ісус озвавсь до нього: – Чому мене звеш добрим? Ніхто не добрий, хіба один Бог. Ти заповіді знаєш: не чужолож, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй батька і матір.
Той відповів: – Все це я зберіг змалку.
Почувши те, Ісус сказав до нього: – Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді приходь іди слідом за мною.
Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. Глянув Ісус на нього й мовив: – Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в царство Боже! Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже.
Ті, що слухали, сказали: – Хто ж тоді може спастися?
Він відповів: – Неможливе в людей – можливе в Бога.
Кол. 3, 12–16. «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість»
Часто ми «зодягнені» зовсім в інші риси, аніж ті, що називає апостол. Так, ми визнаємо, що віримо в Бога, визнаємо, що ми – християни, але коли наше серце сповнюють різні грішні почуття і бажання, а щобільше – ми з ними не боремось, то не можемо бути любими Богові.
Одягнутися у співчуття, доброту, смирення, лагідність, довготерпеливість – означає і ззовні, і всередині бути інакшими від світу. Як за вбранням і зовнішнім виглядом часто можна розпізнати ким є та чи та людина, так і за нашими вчинками, які, ніби вбрання, можна судити, чи ми Божі, чи ні.
Бог закликає, щоб ми вдягалися в нашому житті у християнські чесноти, щоб не тільки наші слова, а й усе наше життя вказувало, кому ми служимо!
Лк. 18, 18–27. «Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже»
Чому трудно багатому ввійти в Царство Боже? Зовсім не тому, що тією фразою Господь засуджує багатство. Знаємо з історії Церкви, скільки багатих людей робили чимало добра. Серед них добре знаний святий Миколай, якого ми всі любимо й шануємо, походив з багатої родини. Йоан Золотоустий каже, що немає багатих чи бідних, а є лише ті, яким Господь дав блага, щоб вони ділилися ними, і є ті, які потребують цих благ.
То чому все ж багатому тяжко увійти до Царства Божого? Мабуть, тому, що ми часто вважаємо свої особисті заслуги причиною того, що маємо. Однак, коли б були інші обставини в нашому житті, то ми могли б не мати цього. Багатство – це все те, що Бог мені дав, саме Господь тим мене нагородив, а не я сам своїми стараннями і зусиллями це здобув. І коли я усвідомлю, що все моє добро походить від Бога, тоді зрозумію, що маю лише розумно розпоряджатися ним, а не витрачати, як мені заманеться. Бо якщо це не моє, то я буду зобов’язаний дати звіт перед його Власником.
Кожен із нас без винятку є чимось багатий і чимось володіє. Усе наше багатство, таланти, життєві ситуації – дар від Бога!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 8):
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 8):
Воскресши із гробу,* умерлих воздвигнув Ти* і Адама воскресив Ти,* і Єва ликує в твоїм воскресінні,* і світу кінці торжествують* востання Твоє,* Многомилостивий.
І нині: Богородичний (г. 8):
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі, раби твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони, щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
Алилуя (г. 8): Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. Максима Ісповідника, св. мч. Неофіта, свв. мчч. Євгенія, Кандида, Валеріяна й Акили, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
(* — рядове читання 30-ї неділі, яке опустили у Неділю по Різдві)
о. Петро Фостик
